3 години підготовки до інтерактиву, а ви все як насіння лускаєте
Forwarded from 𝕎𝕣𝕚𝕥𝕚𝕟𝕘 𝔸𝕔𝕒𝕕𝕖𝕞𝕪 𝕌𝔸 (Кара)
Яку книгу тобі варто написати? ✍️
Нічого не треба вигадувати — просто знайдіть у списках першу літеру вашого імені, прізвища, а потім день вашого народження.
Це і буде знак від всесвіту, за яку історію вам братися далі! 📖
Алгоритм:
1 — Перша літера імені — ваш основний жанр.
2 — Перша літера прізвища — додатковий елемент.
3 — День народження — обсяг майбутнього шедевра.
Репост робити можна 🫶🏻
Результати вітаються в коментарях
@WAcademyUA #інтерактив
Нічого не треба вигадувати — просто знайдіть у списках першу літеру вашого імені, прізвища, а потім день вашого народження.
Це і буде знак від всесвіту, за яку історію вам братися далі! 📖
Алгоритм:
1 — Перша літера імені — ваш основний жанр.
2 — Перша літера прізвища — додатковий елемент.
3 — День народження — обсяг майбутнього шедевра.
Репост робити можна 🫶🏻
Результати вітаються в коментарях
@WAcademyUA #інтерактив
❤6
ПАЛКИЙ ПОЦІЛУНОК — Дженніфер Л. Арментраут
ВІДГУК МОЖЕ МІСТИТИ СПОЙЛЕРИ
Коротко про враження:
Це була одна з тих книг, які читаються дуже швидко, але після фіналу не лишають сильного емоційного удару. «Палкий поцілунок» має хороший потенціал: демони, хранителі, таємниці, небезпечні сили й класичний вайб підліткового паранормального роману початку 2010-х. Проблема в тому, що майже все це вже десь було.
Книга стартує доволі динамічно. Світ із демонами та хранителями виглядає цікаво, особливо на початку, коли авторка поступово підкидає нові деталі. Але чим далі рухається сюжет, тим сильніше відчувається, що система світу лишається поверхневою. Багато моментів працюють за принципом «бо так треба сюжету», а не через логіку самого всесвіту.
Лейла загалом приємна головна героїня, хоча інколи її поведінка страшенно дратувала. Особливо постійні метання між «я небезпечна для всіх» і «чому всі щось приховують від мене». Її внутрішній конфлікт зрозумілий, але в певний момент починає ходити по колу.
Найбільше книгу витягують персонажі-хлопці. Рот, очевидно, забирає на себе майже всю харизму історії. У нього є той самий типаж саркастичного, небезпечного і занадто впевненого в собі героя, який Арментраут вміє писати дуже добре. Його сцени були найживішими, а діалоги — значно цікавішими за основну драму. Зейна мені, навпаки, катастрофічно не вистачило як окремого персонажа.
Романтична лінія тут читається легко, але вона дуже передбачувана. Майже з перших сторінок зрозуміло, куди все рухається і які конфлікти авторка буде розігрувати далі. Через це частина емоцій просто не спрацювала.
Водночас книга не погана. Вона достатньо атмосферна, місцями кумедна і добре підходить для легкого читання, коли хочеться чогось містичного без надто складного сюжету. Але особисто для мене їй не вистачило глибини: ані світ не розкрився повністю, ані конфлікти не зачепили настільки, щоб я сильно переживала за героїв.
Продовження читати я, скоріш за все, буду, бо фінал усе ж залишив кілька цікавих гачків. Але поки це історія, яка більше розважає, ніж справді запам’ятовується.
#відгук @KaraLabert
3/5
ВІДГУК МОЖЕ МІСТИТИ СПОЙЛЕРИ
Коротко про враження:
Це була одна з тих книг, які читаються дуже швидко, але після фіналу не лишають сильного емоційного удару. «Палкий поцілунок» має хороший потенціал: демони, хранителі, таємниці, небезпечні сили й класичний вайб підліткового паранормального роману початку 2010-х. Проблема в тому, що майже все це вже десь було.
Книга стартує доволі динамічно. Світ із демонами та хранителями виглядає цікаво, особливо на початку, коли авторка поступово підкидає нові деталі. Але чим далі рухається сюжет, тим сильніше відчувається, що система світу лишається поверхневою. Багато моментів працюють за принципом «бо так треба сюжету», а не через логіку самого всесвіту.
Лейла загалом приємна головна героїня, хоча інколи її поведінка страшенно дратувала. Особливо постійні метання між «я небезпечна для всіх» і «чому всі щось приховують від мене». Її внутрішній конфлікт зрозумілий, але в певний момент починає ходити по колу.
Найбільше книгу витягують персонажі-хлопці. Рот, очевидно, забирає на себе майже всю харизму історії. У нього є той самий типаж саркастичного, небезпечного і занадто впевненого в собі героя, який Арментраут вміє писати дуже добре. Його сцени були найживішими, а діалоги — значно цікавішими за основну драму. Зейна мені, навпаки, катастрофічно не вистачило як окремого персонажа.
Романтична лінія тут читається легко, але вона дуже передбачувана. Майже з перших сторінок зрозуміло, куди все рухається і які конфлікти авторка буде розігрувати далі. Через це частина емоцій просто не спрацювала.
Водночас книга не погана. Вона достатньо атмосферна, місцями кумедна і добре підходить для легкого читання, коли хочеться чогось містичного без надто складного сюжету. Але особисто для мене їй не вистачило глибини: ані світ не розкрився повністю, ані конфлікти не зачепили настільки, щоб я сильно переживала за героїв.
Продовження читати я, скоріш за все, буду, бо фінал усе ж залишив кілька цікавих гачків. Але поки це історія, яка більше розважає, ніж справді запам’ятовується.
#відгук @KaraLabert
❤11🥰3