📚 «Попіл та Апатія» — Кара Лаберт (@KaraLabert)

Давненько я придивлявся до цього фентезі від української авторки, і нарешті мав нагоду з ним познайомитися.

Початок дався мені непросто. Стрімкий розвиток подій, кілька часових ліній і велика кількість персонажів на старті створюють відчуття хаосу, у якому складно одразу зорієнтуватися. Проте з часом сюжет, ніби море після шторму, поступово заспокоюється: часові лінії перестають плутатися, герої починають запам’ятовуватися, а загальна картина вимальовується значно чіткіше.

Перед нами — класичне фентезі з інтригами, зрадами, війнами між королівствами та різними расами. Є й нетипові персонажі, зокрема головна героїня, яка фактично стає каталізатором війни через особисту зраду.

Загалом до сюжету в мене небагато зауважень: він динамічний, місцями трагічний, а подекуди навіть затишний. Персонажі різні — хтось харизматичний, хтось розумний, а хтось відверто дурний, і це виглядає досить живо. Ідея з двома часовими лініями мені сподобалася, хоча, втягнутися спочатку було важко.

Втім, є кілька моментів, над якими, на мою думку, можна було б попрацювати більше. Після прочитання я звернув увагу на інші відгуки й зрозумів, що проблема з великою кількістю персонажів — не лише у мене. У такому випадку дуже доречним був би глосарій наприкінці книги з іменами та короткими, безспойлерними описами.

Ще один момент — бойові сцени. Подекуди вони здавалися надто затягнутими й одноманітними, а окремі описи створювали відчуття повторюваності. Через це напруга деяких сцен втрачалася.

Кліше в книзі також присутні, але я не вважаю це суттєвим мінусом: у сучасному фентезі вигадати щось абсолютно нове складно. Так само й деякі сюжетні повороти були передбачуваними, але це не робило їх нецікавими.

Щодо персонажів. Шейла, головна героїня, залишила для мене радше нейтральне враження. Я міг зрозуміти її мотиви, але не завжди приймав її рішення — іноді вони здавалися надто емоційними й нелогічними. Натомість Ніклаус справив значно сильніше враження: його роль у сюжеті зчитується майже одразу, тому фінал частково передбачуваний, але все одно цікавий. Другорядні персонажі, зокрема близькі друзі Шейли (наприклад, Еміль), часто виглядали навіть живішими й переконливішими за головних — і це, радше, комплімент світові книги.

Відгук вийшов об’ємним, але й сама книга того варта. Особливо вона сподобається прихильникам політичного фентезі, адже сюжет тут здебільшого побудований на ворожнечі королівств (а точніше — королів). До того ж маємо класичний набір жанру: соулмейти, різні раси (включно з вампірами), згадки про драконів і Богів.

4/5 🦊 — питань та інтриг залишилося чимало, тож хочеться взятися за наступні частини й дізнатися, чим завершиться ця місцями нелогічна, але захоплива війна.

#книжкизnltbkm