Дача Юбера де Живанши на Французькій Рив'єрі — взірець скромності, якщо не зважати на роботи Альберто Джакометті на стінах і ванну з італійського травертину. В інтер'єрі дизайнер використав найпростіші матеріали регіону: солому, льон, глину.

От би усім нам так скромно жити.

Завжди знав, що Катя Сільченко — космічна жінка. Тепер маю цьому підтвердження — однією з героїнь нового кампейну the COAT Pre-Fall 2026 стала інопланетянка.

Колекцію the COAT Pre-Fall 2026 знято на жінках різного віку та з різним досвідом: бренд постійно шукає для своїх кампейнів нові обличчя та історії. Серед героїнь — сива жінка в окулярах, у якій Катя побачила себе старшою, та ефектна інопланетянка — метафора погляду ззовні, що дозволяє побачити знайоме по-новому.

«Коли працюєш над брендом дванадцять років, з'являється дивне відчуття — ти вже знаєш свою жінку. І водночас саме це знання — найбільша небезпека: легко почати повторювати те, що вже спрацювало, замість того щоб залишити місце для нового. Ця колекція — про те, як тримати обидва відчуття одночасно: впізнаваність і рух далі», — каже Сільченко.

Колекція the COAT Pre-Fall 2026 складається з трьох ліній: Denim, Outerwear та Cashmere. Денім працює з конструкцією та пропорціями: жакети-корсети, силуетні сукні й знакові джинси. the COAT Outerwear пропонує широкий спектр верхнього одягу — від вельветових пальт і структурованих жакетів до мідібомберів, леопардових моделей та об'ємних пухових пальт. the COAT Cashmere відповідає за м'якість і свободу: кейпи, пончо та об'ємні шалі змінюються залежно від способу носіння.

«Мені важливо, щоб за роки роботи в the COAT сформувалася своя ДНК — щось, що впізнається ще до того, як людина побачить бірку. Не логотип, а лінія плеча, спосіб, у який тканина тримає форму, те, як річ сідає, навіть коли на ній немає жодного впізнаваного елемента бренду», — ділиться Катя.

Сьогодні День Харкова. З цієї нагоди хочу згадати фрагмент мого інтерʼю для тематичної газети дизайнерки Віки Адамської.

Яка книга чи автор найкраще передають дух і інтелектуальний шарм Харкова?

Харків часто згадується в літератруних творах, але в більшоісті випадків — епізодично. Багатоликий портрет Харкова часів незалежності написав Сергій Жадан. У його збірці «Месопотамія» Харків шумний, трохи втомлений, місцями дивний, але живий і справжній. Книжка складається з дев’яти оповідань і тридцяти віршів, які поступово з’єднуються між собою. Герої переходять з одного тексту в інший, випадково перетинаються, згадують одне одного або знову з’являються вже в іншій ситуації, створюючи спільну повість про місто між двома ріками.

А ще минулого року вийшов роман «Кінотеатр "Космос"» Влада Недогибченка. Це зворушлива історія про повернення до рідного міста, пошук себе, спогади дитинства та переплетіння минулого з теперішнім. Якщо у Жадана я бачу Харків покоління моїх батьків, то у Недогибченка впізнаю місто свого дитинства й студентських років. Та й сам герой роману дуже близький мені по духу — розгублений представник українського креативного класу, який намагається примиритись з реальністю.

А які книжки про ваші рідні міста ви можете порадити?