Фрагмент рассказа Рвин Варде «Пикник на обочине 2».

Надо было срочно развести костер, но ни пилы, ни топора ни у кого с собой не оказалось, а из-за снега большая часть дров отсырела. Франт взялся разжечь огонь, но у его действий была своеобразная и очень отдаленная корреляция с обещанным. Он твердил: «Сейчас будет, сейчас будет, сейчас, сейчас, я знаю, да, да, да, сейчас, да, начнется огонь, огонь, пойдем, я знаю, сейчас, да, посмотри, будет прямо сейчас». С первого взгляда было ясно, что огня не только не будет, но и что вера в чудо в этих северных условиях может закончиться, как поход Дятлова, особенно если учесть преисполненное блаженства состояние сознания некоторых участников.

Франт ломал прутики и сгребал их к костру, словно высыпавшиеся из корзины боровики, свято веруя, что их краткое горение – именно то, чего нам не хватает. Привезенным с собой колбаскам и мясу, которые вместе с грилем оттащили к жилищу духа, вероятнее всего, суждено было замерзнуть подобно останкам доисторического животного. Тем временем Лестер постоянно орал (прямо как его начальники), а также мяукал, лаял и демонически хохотал. Я предложил сходить вместе с ним за дровами и включил фонарик; руководитель согласился, однако никуда не пошел. Он сказал: «Да, дрова нужны. Нужны дрова. Нужны. Дрова. Они действительно нужны. Все остальное теперь не нужно, а дрова нужны». И остался на месте – правда, развевался, как флаг, не будучи в состоянии ни секунды простоять прямо.

Через пару часов бесплодной возни костер все же начал слабо гореть. Кто-то уселся рядом с источником тепла; один молодой человек скрутил косяк, а потом мудро констатировал: «Огонь – это всё. Деревья сгорят, останется пепел, и деревья снова могут расти. Я понял».

Франт не переставал завывать, скрежетало и радио, которое поначалу передавало что-то похожее на Равеля, но потом поток музыки стал дергаться и задыхаться. «Раудуве! Раудуве!» – истошным голосом вопил руководитель мероприятия, воздевая руки к небу. Кто-то поправил: «Раудиве». Франт Лестер сразу же согласился, ошибка была вызвана его мозговой клавиатурой, на которой «у» находилось рядом с «и». Но тут по радио триумфально зазвучал голос – только не Раудиве, а Лукашенко, очевидно, чтобы подчеркнуть, что мы находимся в местах, некогда принадлежавших Витебской губернии. Лукашенко говорил о важности популяризации спорта среди молодежи, на ветру пульсировало слабое пламя костра, вопли Франта распугали диких зверей в радиусе нескольких километров. Близость Беларуси заставила телефоны сменить время, причем это происходило прихотливо и выборочно, безусловно, давая понять, что реальность относительна. Хотя в ту ночь, безусловно, не было ничего, что натолкнуло бы на другое понимание.

Аднойчы ў Галівудзі

Песня дня
Калабарацыя Алана Вегі з друганом Ліды Ланч, Мішы Джыры і Жэні Пі-Орыджа.

Сказка ложь, да в ёй намёк:
Кинокритикам урок.

Лепшага вы да канца года не пабачыце. Татальная дэканструкцыя не Галівуда, жыцця, як яно ёсць. Або няма.

Кіно добрае (у сэнсе з дабрынёй зробленае). І сумнае (апошняя сцэна, каторая да тытраў, прабівае на слёзы).

#FXXXINi̶s̶m̶ToshainCeeh
#marineserre
#futurewear

BILLY CHAINSAW
The Visitor #7
(2019)

Песня дня

Так, былі ў 1981-м і такія адвязныя артысты. Былыя брытанскія хіпі, даросшыя да клясыкаў анарха-панка.

Барыс Тальберг
На пляжы
1970-я

Таранціна пра саўндтрэк свайго новага фільма і тое, што лепшы падарунак для друга не кніга, а аўдыё-касэтка. Кіеўскі музычны сайт comma.com.ua прапануе самыя гарачыя цытаты майстра музычных цырымоній.

Мері Рамос — музична супервайзерка, яка працює з Квентіном від часів його дебютного повного метру 1992-го «Скажені пси» — називає новий саундтрек капсулою часу. Сам же Тарантіно розказав більше про музичне оформлення «Одного разу в Голівуді» у великому інтерв’ю для ресурсу Discogs.

У мене є modus operandi: коли я думаю над фільмом, то йду до своєї кімнати з платівками і починаю підшукувати музику для нього. Так я робив від самого початку.

Ніколи не рахував [кількість вінілів]. Я навіть не знаю, скільки в мене постерів фільмів. Завжди боявся класти свої захоплення під мікроскоп настільки. Але правда така: у мене дуже, дуже, дуже хороша колекція. Коли я подорожую, одне з моїх улюблених занять у кожній країні чи Штаті — дивитись, чи є там магазини вживаних платівок.

Найкращий у світі вініловий магазин — Pet Sounds у Стокгольмі. Він фантастичний: чудова вибірка, всі платівки в ідеальному стані. Там я купую навіть те, що вже маю. Три моїх улюблених магазини: Pet Sounds у Стокгольмі, Antone’s в Остіні, Amoeba в Лос-Анджелесі.

Я настільки ж пишаюсь своєю дискографією, як і фільмографією. Мені дуже подобаються власні альбоми саундтреків, для мене вони дивовижні. Кожен з них. Вони всі є в моїй колекції, висять на стінах і разом виглядають блискуче.

Я пам’ятаю, наскільки всюдисущим було радіо в ті часи. І KHJ домінували року з 64-го принаймні до 74-го. Радіо в машинах було великим явищем, а потім ти повертався додому, знову вмикав його, слухав на повну гучність, і навіть не збавляв звук, коли починалася реклама.


Частина груву Лос-Анджелеса в тому, що ти добираєшся всюди на машині. А якщо у тебе прикольна машина, це ще крутіше. Отже, тепер ти за кермом, пейзажі проносяться повз, і ти вмикаєш радіо, яке стає твоїм другим пілотом чи авіадиспетчером, поки ти ведеш свій човен через міські автостради і схили. Коли поєднуєш водіння в Лос-Анджелесі з правильною піснею — вже маєш щось дуже кінематографічне. Деякі кадри, де Бред [Пітт] за кермом — мені навіть не потрібна історія, на них цікаво дивитись як є.


Я досі люблю записувати власні збірки на аудіокасети, востаннє робив таку дні чотири тому. Річ ось у чому. Якщо ви — мій друг, і записали диск пісень, які вам подобаються, і які, вам здається, я маю зацінити — це дуже мило. Дякую. Та не знаю, чи послухаю їх, і справа не в тому, що я роздуваю з цього велику справу. Просто такий формат здається несправжнім, одноразовим. Навіть диск виглядає одноразово, як підставка під пиво. А ось коли ти записав для когось касету, ти не просто тицьнув одну кнопку і зберіг одразу купу всього. Ні, ти мав вкластися. 

Ти мав увімкнути ці записи, переслухати, знайти потрібний грув. І ти слухав усе, поки записував. Може, потім змінював рішення і думав: о, ні, це неправильна пісня. І зазвичай хоча б разок лажав, але це було зусилля. Ти справді робив щось для когось. Ти інвестував час. Ти інвестував любов. Це був дуже славний вчинок, записати комусь касету. Це був акт відданості.