Filet Magazine
37 subscribers
13.7K photos
363 videos
2.54K links
Life like Art
Download Telegram
«Хаціце, каб было, как на Украіне?». Ні у коім разе, толькі жэстачайшая англізацыя выратуе нацыю.

Вова Воротньов:
зупинився погляд на словосполученні "лагідна українізація" в пресі. це в контексті укрсеріалу про кайдаша. ржу. таке враження, що десь існує "жорстка українізація"! сьогодні ніяка українізація не є можливою. з ряду причин. по-перше, під будь-яким українізаційним жестом має бути якась спроможність. все, на що спроможна українізація зверху - це заборонити чи ввести законодавчо шось у школі, університеті, державних інституціях і змі. і це вже, по суті, давно зроблено (ще в 90-х). вимога закону не робить ніякої українізації в сенсі поширення носіїв. розширяє сферу вжитку - і все. хтось просто виступить публічно українською, вже знаючи її, а діти, вийшовши з класу на перерву, перейдуть назад на російську. масового ж перехрещення, як грузин-мусульман в аджарії у християнство не відбувається. перш за все через відсутність авторитету україни як держави і довіри в суспільстві. 30 років балагану визиває глибоке і перманентне роздратування усім українським, як проєктом без шансів. якийсь підйом самосвідомості і надія були на майдані (у кожного свої, бо в когось це був євромайдан, а у когось націоналістична "революція" "гідності"). це швидко і негативно компенсувалося гіркотою поразки - кримом і війною на донбасі. на цьому умовному базисі, однак, нІчого над-будовувати. чи нІкому. в україномовній українській культурі гучно резонують переважно патріотичний треш, міщанське куркультреґерське "антижлобське" жлобство, провінційна посередня література, кіно і музика, де для вигляду роблять вигляд, що існує якась нормована сучасна усна і писемна українська мова, а не постУТ-1 і 1+1 журналістський апарат з театральної вимови УРСР, підсочений галицькою лексикою і носіями галицької лексики. нова (доби незалежності) українська україномовна культура елементарно збанкрутувала. і нІкому навіть об'явити дефолт.

якщо трошки відступити від ядовитого шипінння, яке визиває у мене вся ця укр культурна ситуація, сцену краху якої розіграла недавно і шевченківська премія, то скажу так: укр культура не може бути тільки україномовною. і не тільки тому, що інклюзивність щодо російськомовного продукту лише збагачує українську культуру. а тому що російська мова в процесі глобалізації і інтернетизації лише укр-іпилась і є топ 5 оперативних мов світу. укріпилась надовго вона і в україні і ніякий етноцентричний екзорцизм її звідси не вижене.

є лише один спосіб підважити імманентність російської мови в україні, можу підказати: це паралельна і тотальна англіцизація. чи готові на це лагідні українські українізатори?
Песня дня:
Радуйцеся, што ёсць нехта, з кім можна захоўваць дыстанцыю!
Falcon Magazine
Minsk City style
Minsk City:
Вулiца Танка
Як Лявон Сапега Лёндан з Бамбеем злучыць чыгункай хацеў. Чарнаўцы — вялiкi горад, факт.
Forwarded from Менская хандра (Karpeka)
Мне повезло быть бета-ридером этого прекрасного текста про Черновцы, Буковину и исторические перипетии региона.

«Петер Демант родился в августе 1918 года в Инсбруке, куда в то время его семью, включая отца – полкового врача, занесла история. И здесь – на словах «Демант» и «полковой врач» – любой внимательный читатель «Марша Радецкого» Йозефа Рота сделает стойку, так как на страницах этого романа неоднократно мелькает ассимилированный еврей, полковой доктор Макс Демант. Семья Демантов дружила с австрийской богемой, о чем Петер и пишет во фрагменте о своей детской жизни в Вене (упоминая, в частности, заходившего в гости «венского литературного папу» Карла Крауса, воспринимавшего детей как равных и общавшегося с ними без всяких сюсюканий). Так что нет ничего удивительного в том, что Рот позаимствовал ряд черт отца Петера – Зигмунта для героя своего романа.

В 1919 году семья осела в Королевстве Румыния, на службу которому поступил Зигмунт – ситуация довольно распространенная по тем временам, когда Австрия в одночасье стала слишком маленькой, чтобы приютить раскиданных по всей былой империи австрийцев, в отличие от Румынии. Присоединив к Старому королевству Буковину, Трансильванию, Банат и Бессарабию, и реализовав тем самым мечту о «Великой Румынии», румынское государство получило в качестве наследства и все культурно-исторические издержки этих земель.

В случае Буковины издержки эти заключались в богатом – даже по меркам Австро-Венгрии – этнокультурном разнообразии, а что еще более важно – способности всех проживающих здесь народностей уживаться вместе, не поубивав при этом друг друга. Недаром историки говорят о целом «буковинском феномене этнической толерантности». Почти за 150 лет присутствия здесь Австрии – с тех пор, как по приказу императора Иосиф II австрийские войска заняли этот край, воспользовавшись ослаблением Османской империи в ходе первой русско-турецкой войны, – Буковина стала своеобразной этнической копилкой, собиравшей проживающие на территории империи народности: румыны, русины, украинцы, немецкие колонисты из Западной Австрии, Рейнланда, Баната, венгерского Ципса, Богемии, которых огульно называли «швабами», липоване, русские, поляки, армяне, так называемые «армяно-поляки», или «армянские поляки» (та часть армян, которая после подписания унии с римско-католической церковью переняла польский язык и культуру, однако полностью не ассимилировались), евреи, немного словаков и венгров»


https://postnonfiction.org/narratives/bukovina/
Пяць гадоў таму ў гэты дзень памёр Вова Банкер. А сёння — Хрыстос уваскрос!
Minsk City style
Яўген Шадко