Про музичну фотографію і зйомки Ніка Кейва, My Bloody Valentine, Goldfrapp та інших
Розмова з Джо Ділвортом 📷

Британський фотограф і музикант Джо Ділворт знімав Ніка Кейва, Джо Страммера, Can, Fugazi, Jane’s Addiction, My Bloody Valentine, Manic Street Preachers, Goldfrapp, Feist, Franz Ferdinand та багатьох інших, а як барабанщик грав зі Spiritualized, Stereolab, PJ Harvey, Cat Power, Kissogram, і навіть бував в Україні, яку теж фотографував. Коли заходиш у його квартиру, відразу пізнаєш фото рідної української маршрутки.

Зараз Джо живе в Берліні. Аліна Кучма завітала до нього додому і зробила крутезне інтерв'ю, яке буде цікаве і меломанам, і музикантам, і фотографам.

«Музиканту часом важко уявити щось дуже просте. Більшість хоче додати якомога більше. По суті, треба додавати менше».

https://comma.com.ua/article/joe-dilworth/

Minsk City style
Фота: Маша Святагор

Вiншуем з днём нараджэння каралеву белфэшэна Людмiлу Тараканаву! Тутэйшыя мусчыны ў бальшом далгу.

Кiтайскi новы год шагаець па планеце. Чарговая ахвяра — чырвоныя дзьяваляты з Манчэсцера.

В "Новом Папе" Малкович играет английского кардинала Бреннокса. Приехав к нему, иерархи из Рима отмечают его успехи в деле обращения англикан в католичество и интересуются, как ему это удалось.

Герой Малковича отвечает:

"Через разговоры об отвлеченном. Люди ждут, что священники будут говорить о религии. Но я всегда считал, что вера - она, как поэзия. Поэтому, я говорил с ними о гольфе, о Гёльдерлине, о Монтане, о футбольном клубе "Арсенал" и о том, как женщины скрещивают ноги".

Не уверены, что это допущение здесь не случайно, но, пожалуй, именно "Арсенал" в последние несколько лет заслуживает быть обсуждаемым через призму земного и небесного. Иные силы ему, наверное, уже не помогут. А может, мы все это придумали.

Цытата дня
Vova Vorotniov:

я якось адресно досліджував жардінаж і парки відня, дюссельдорфа, парижа, лондона, нью-йорка, токіо, і прийшов до висновку, що це все або історичні форми, або комерційні «публічні» бонуси в стратегіях продажу елітного житла. насправді ж «парком» сучасності, реальним jardin a-la neoliberalisme є звичайний огороджений котлаван під забудову. тут і споглядання неспинного конвейєру пустобудування, і сама грязь, болото з времянками і дошками в калюжах є більш благородним, більш природнім енвіронментом, ніж гладка короста асфальту в місті. ці «парки» є тимчасові в конкретному місці, але постійні в міському просторі в цілому. вони не публічні, їхня територія завжди обнесена парканом. але вони є як феномен. дуже добре, що вся україна виглядає як стройка без забору. бо при цій вульгарній сингапуризації, шанхаїзації і дубаїзації світу, справжній парк-для-людей - це розритий котлаван, де стихія сама виступає в ролі садівника.

90-я вярнуліся?
Або не сыходзілі?
Палач Мастацтва
Фота: Антаніна Слабодчыкава

Максім Цярэшчанка па вяртанні з Кітая пра родны Віцебск:
Не могу отделаться от мысли что попал в Оруэлловскую прозу. Где "Министерство Правды" вещает свое двоемыслие с первых кнопок. Работники "Министерства Любви" ходят по трое, а мыслепреступники выискивают себе подобных в толпе. А время как ватное. Пара шагов и ты уже ловишь флешбек из детства и только надписи на стенах возвращают тебя в 2020. Где вместо кратких любовных посланий появилась реклама драгсшопов.