Звичайно удари мають суто психологічний тиск, це ж гаманець легшає, а значить і нервів більшає.

От що дійсно в нас не віднімеш, це майстерність виплутатися із якоїсь абсурдно-приреченої ситуації. Якщо раніше я оцю всю авантюру США розглядав як дурість (а це по факту так і є), то зараз ми дійсно осідлали цю дурість і можемо для себе непогані бенефіти отримати.

Аби тіки психологічний тиск на нас не подіяв негативно 🙏

https://t.me/ShrikeNews/28947

До речі про RAM-2X.

Оригінал я не знайшов, але так зрозумів це було на тЕлЕмАрАфОнІ. На моїй пам'яті це вперше показані кадри запуску RAM-2X силами СБУ.

Окрім того на відео показані ураження, які раніше не були опубліковані

бля як же хохлов наїбав всіх

Класний матеріал, мого колеги, про те як працює у сучасних умовах артилерія

Сучасна артилерія вже давно перестала бути історією лише про гармати. За кілька років великої війни вона перетворилася на складну систему, де вирішальну роль відіграє не окремий ствол, а зв’язка технологій: РЕБ, РЕР та передусім дрони. Якщо у 2014-му вогонь коригували «вручну», то зараз командири бачать поле бою в реальному часі й можуть бити на випередження.

Підрозділи масово використовують власні FPV і бомбери, що розширяє можливості підрозділу. І у багатьох випадках артилерія вже не є першим засобом удару. Якщо існує ризик демаскувати позицію, по цілях працюють бомбери. Якщо ж противник намагається збити дрони або розосереджується — підключається артилерія.

Це може виглядати так, що артилерія робить кілька пострілів, щоб «притиснути» ворога, і одразу після цього — удар дронами по конкретних точках. Або ж навпаки, дрони можуть змусити піхоту або техніку змінити позицію — і вже там її накриває артилерія. Виходить, що дрони не витісняють артилерію з поля бою, як це зазвичай говорять, а навпаки обидва засоби доповнюють одне одного.

Ще одна малопомітна зміна — логістика. Підвезення боєприпасів до гармати стало однією з найнебезпечніших задач на полі бою. Великі машини демаскують позиції і стають легкою ціллю для дронів. І вихід знайшли у застосуванні наземних роботизованих комплексів. Вони дозволяють доставляти боєприпаси непомітно, хоч і повільніше. В середньому на одну гармату потрібен один НРК.

Стосовно західних систем, їх постійно допропрацьовують. Наприклад французький Caesar, доводиться постійно адаптувати до нової реальності. Їх додатково захищають, встановлюють РЕБ, інтегрують власні системи зв’язку. Також цієї зими через обмерзання дротів французькі гармати неодноразово виходили з ладу.

Також бійці почали рідше перевозити боєкомплект на самій установці — ризик детонації після удару дрона занадто високий.

На цьому фоні буксирувана артилерія, набуває більше цінності. Вона менш мобільна, але значно простіша і живучіша. Менше електроніки — менше шансів втратити систему через один вдалий удар. У підготовлених позиціях такі гармати можуть відкривати вогонь за 6 хвилин після отримання координат. І в умовах постійної загрози з повітря це часто виявляється вирішальним.

Два морпіха

Тут Роб Лі (який з Кофманом робить подкасти і детально досліджує нашу війну) разом із Kriegsforscher (також відомого як Яґд, українського військового), зробили сумісний проєкт "Two Marines", в якому будуть оглядати найближче майбутнє російської армії, технологій які вони використовують, а також іншу інфу. Сьогодні вони опублікували матеріал де оглядають теперішнє положення на полі бою. Ніякої нової інформації тут нема, проте вони досить добре її зібрали разом, тому це цікаво почитати.

У березні 2026 року російська армія посилила наступальні дії по всій лінії фронту. Від атак малими піхотними групами та квадроциклами вона перейшла до активнішого застосування бронетехніки, артилерії та дронів на тлі покращення погоди. Попри інтенсифікацію штурмів, українські сили відбили всі великі атаки, хоча росіянам подекуди вдалося просунутися за рахунок інфільтрації між позиціями.

Водночас Україна нарощує удари в оперативній глибині далекобійними дронами, системно знищуючи ППО, склади, логістику та командні пункти, що ускладнює російське забезпечення. На більшості напрямків російська тактика залишається сталою: постійний тиск малими групами з періодичними механізованими атаками, часто під прикриттям туману. Однак ці атаки регулярно зазнають втрат, зокрема техніки.

Найінтенсивніші бої точаться на напрямках Гуляйполя, Покровська, Костянтинівки та Лиману. Особливо показовою стала велика атака на Лиманському напрямку, яка завершилася значними втратами для росіян без досягнення результату. Водночас на напрямку Слов’янська росія просувається швидше, що пов’язано радше з проблемами української сторони, ніж із власною ефективністю.

Паралельно Україна активно б’є по тиловій логістиці противника (до 30–45 км), зокрема по системах зв’язку та управління дронами. Росія адаптується до втрати Starlink, але це знижує ефективність її технологічних рішень.

Загалом ситуація залишається динамічною: росія нарощує тиск і, ймовірно, зосередиться на напрямках Слов’янська та Гуляйполя, тоді як Україна створює умови для власних локальних наступів через системне виснаження логістики та управління противника.

А де український «Ланцет»?

А пам'ятаєте, як відео з ударами російських «Ланцетів» масово розліталися по каналах і чатах, викликаючи однакову реакцію: «а де ж український аналог?».

Насправді українські аналоги працюють уже понад рік і демонструють доволі відчутні результати. Спочатку їхній розвиток гальмували об’єктивні фактори: потреба у власних системах зв’язку, технічні доопрацювання, проблеми із закупівлями. Але цей етап уже позаду.

Сьогодні це повноцінний інструмент — окремий клас засобів, який став частиною української мідлстрайк кампанії. По суті, це «скальпель» серед дронів: точковий, високоманеврений і ефективний. І за низкою технічних характеристик ці системи вже перевершують російський «Ланцет», продовжуючи швидко еволюціонувати.

Розмови з військовими показують інше: попит на такі засоби лише зростає. Все більше підрозділів хочуть мати у своєму розпорядженні інструменти для точкових і болючих ударів по противнику. Виробники готові масштабуватися, підготовлені екіпажі є. Головне обмеження — як і раніше, фінансування.

Утім, уже зараз можна констатувати: український ОПК створив той клас озброєння, відсутність якого довгий час була предметом критики.

На відео — частина неопублікованих кадрів застосування українських «Булави» та RAM-2X, наданих 422 ОП БпС, за що їм окрема подяка.

Детальніше — у моїй статті для «Оборонки».

Це не увійшло в статтю — тому коротко поясню тут.

Основа звʼязку на ФП-2 — це Starlink. Його ключова перевага — робота без ретрансляторів і незалежність від наземної інфраструктури. Фактично мова про глобальне покриття та відносну стійкість до локального РЕБ.

Але це не «срібна куля». Є обмеження по затримці сигналу і масогабаритах терміналу, який доводиться нести безпілотнику. Окремий фактор — географія: на території Росії Starlink не працює, тоді як класичний радіозвʼязок нікуди не зникає.

Тому під кожне завдання підбирають окрему архітектуру звʼязку: радіо з ретрансляторами, супутниковий канал або їх комбінацію. Подібні підходи вже використовувалися, зокрема на RAM-2X.

Втім, інтеграція супутникового терміналу має і другий порядок наслідків. Вона впливає на льотні характеристики «Х-вінгів» — а це їх ключова перевага, яка дозволяє заходити на ціль під складними, «крутими» кутами.

Ще один момент — комплексність. Система дозволяє проводити дорозвідку цілі перед ударом без залучення окремого баражуючого боєприпасу: цю функцію бере на себе окреме крило, яке утримується над районом.

Ціна нижча — але це навряд чи визначальний фактор у цій історії.

Бонус за безумний трюк