Джура: перший

Forwarded from КліоКамера (Володимир П.)

Рік тому Верховна Рада не наважилась скасувати радянський День перемоги 9 травня, обмежившись заявою “про неприпустимість присвоєння Російською Федерацією перемоги над нацизмом”. Дуже хочеться, щоб принаймні цього року ми позбулись радянсько-рашистського спадку і парламент назвав речі своїми іменами.

Послуговуючись принципом "критикуєш - пропонуй!", накидав опорні тези:

1. Розпочавши геноцидну війну проти України, Росія позбавила себе права називатися країною, котра перемогла нацизм. Так, під час Другої світової війни Радянський Союз зробив свій внесок у збройний розгром гітлерівської Німеччини, проте саме сучасна Росія стала тією країною, де нацизм відродився у вигляді рашизму — мілітаристської, людиноненависницької ідеології, реалізація якої передбачає геноцидні практики й порушення основних прав людини.

2. Так, для декількох поколінь українців 9 травня було важливим символом, але часом символи змінюють значення. Протягом тисячоліть свастика також не мала негативного смислового навантаження, але з приходом до влади Гітлера перетворилася на символ нацизму. У деяких культурах, як-от в індійській, зі свастикою й досі немає жодних проблем, проте в західному світі все цілком однозначно. Радянський культ Великої Перемоги, відроджений у путінській Росії, використали для розпалювання мілітаризму, а врешті — для виправдання нападу на Україну. Унаслідок цього 9 травня втратило первісне семантичне навантаження та стало одним із символів рашизму.

3. З Днем перемоги як радянським ідеологічним конструктом також не все просто. Культ Великої Перемоги штучно створили в брєжнєвську епоху для того, щоб об’єднати народи тоталітарної імперії, котрі вже зневірились у комуністичній утопії. Месіанський історичний міф про Велику Перемогу мав стати основою ідентичності нової історичної спільності людей — радянського народу. У такий спосіб радянський наратив про Другу світову війну слугував імперській політиці Москви. Тому розрив цієї тяглості цілком відповідає державній політиці декомунізації та деколонізації України, а також наявному суспільному запиту.

4. Крім того, радянський наратив про Велику Вітчизняну війну, елементом якого є свято 9 травня, притлумлює трагічну історичну реальність, у якій опинилася Україна в цей історичний період. Збройний конфлікт Третього Райху й СРСР був неуникним, оскільки в центрі колоніальних планів Гітлера перебувала саме Україна. Сумнозвісний план «Ост» полягав у тому, що на наших теренах мали встановити колоніальний режим, оснований на винищенні та рабській експлуатації місцевого населення. Жахи нацистської політики в Україні радянський наратив висвітлював досить ретельно, проте залишав поза увагою інший факт. Ще раніше власний план «Вест» в Україні реалізував Сталін, перетворивши наші землі й наш народ на ресурсний придаток власної імперії.

5. Курс на інтеграцію до євроатлантичних структур, закріплений у Конституції України, передбачає соціокультурну синхронізацію. Пам’ять про Другу світову війну — важливий елемент європейської цивілізаційної матриці, отже, ми повинні нарешті визначитись, яку парадигму пам’яті плекатимемо в Україні. Наголошуємо, що йдеться про вибір не між двома датами, а між двома парадигмами мислення: рефлексивною, основаною на гуманістичних цінностях, та імперсько-тоталітарною.

Максим Віхров

Повний текст тут

777 views14:19