Вирішити свої задачі за рахунок клієнта
Періодично чую від дизайнерів, що їхні клієнти погані, бо вони не хочуть робити "WOW дизайн" з цікавим сторітелінгом, який буде супроводжуватись анімацією, 3D-елементами та іншими дизайнерськими "наворотами". Натомість клієнти хочуть простенький та стандартний, можна сказати, шаблонний сайт. А дизайнеру це не подобається, бо він хоче створювати щось краще, цікавіше, щоб можна було відправити свою роботу на Awwwards або отримати стрічку на Behance та купу лайків на Dribbble чи в Instagram.
І тут важливий момент: чия це ціль — створити дизайн за який можна отримати нагороду? Клієнта чи дизайнера? Адже в більшості випадків ціль бізнесу — витратити якомога менше ресурсів, щоб заробити якомога більше. Тут все просто.
Я думаю, ви погодитеся зі мною, що зазвичай тільки топові клієнти, тобто лідери своєї ніші, приходять до дизайнерів з метою виділитися, зробити свій візуальний бренд значно кращим, ніж у їхніх конкурентів, або хочуть залучити новий преміальний сегмент клієнтів. Лише у таких випадках цілі дизайнера та клієнта перетинаються.
Така сама ситуація і з продуктовим дизайном: стартапи або компанії, які ще не стали величезними корпораціями, також розраховують за 1-2 спринти запустити нову функцію й перевірити чи готові користувачі за неї платити. Тому витрачати час Frontend розробника на реалізацію складних UI-рішень може бути нерозумно. Звичайно, якісно пропрацьований інтерфейс продає і в подальшій перспективі впливає на бізнес-показники, але часто бізнесу потрібен швидкий результат, враховуючи нинішню економічну ситуацію в країні та світі.
Тут постає питання для дизайнера: як мені далі розвиватися і виходити на новий рівень? Це ціль дизайнера, тому він повинен вкладати сюди свої ресурси і брати за це відповідальність. Як це можна зробити? Наприклад, створювати дизайнерські концепти та наповнювати своє портфоліо роботами значно вищого рівня, ніж ті, що ти робиш наразі на роботі. Коли в тебе сформується пул концептуальних проектів того рівня, до якого ти намагаєшся досягти, існує велика ймовірність, що до тебе прийдуть такі клієнти або HR-менеджери з компаній рівня MacPaw, які готові інвестувати два роки в розробку редизайну продукту.
Проявлення емпатії до своїх клієнтів і роботодавців дасть змогу краще розуміти цілі бізнесу та допомагати в їх досягненні.
Періодично чую від дизайнерів, що їхні клієнти погані, бо вони не хочуть робити "WOW дизайн" з цікавим сторітелінгом, який буде супроводжуватись анімацією, 3D-елементами та іншими дизайнерськими "наворотами". Натомість клієнти хочуть простенький та стандартний, можна сказати, шаблонний сайт. А дизайнеру це не подобається, бо він хоче створювати щось краще, цікавіше, щоб можна було відправити свою роботу на Awwwards або отримати стрічку на Behance та купу лайків на Dribbble чи в Instagram.
І тут важливий момент: чия це ціль — створити дизайн за який можна отримати нагороду? Клієнта чи дизайнера? Адже в більшості випадків ціль бізнесу — витратити якомога менше ресурсів, щоб заробити якомога більше. Тут все просто.
Я думаю, ви погодитеся зі мною, що зазвичай тільки топові клієнти, тобто лідери своєї ніші, приходять до дизайнерів з метою виділитися, зробити свій візуальний бренд значно кращим, ніж у їхніх конкурентів, або хочуть залучити новий преміальний сегмент клієнтів. Лише у таких випадках цілі дизайнера та клієнта перетинаються.
Така сама ситуація і з продуктовим дизайном: стартапи або компанії, які ще не стали величезними корпораціями, також розраховують за 1-2 спринти запустити нову функцію й перевірити чи готові користувачі за неї платити. Тому витрачати час Frontend розробника на реалізацію складних UI-рішень може бути нерозумно. Звичайно, якісно пропрацьований інтерфейс продає і в подальшій перспективі впливає на бізнес-показники, але часто бізнесу потрібен швидкий результат, враховуючи нинішню економічну ситуацію в країні та світі.
Тут постає питання для дизайнера: як мені далі розвиватися і виходити на новий рівень? Це ціль дизайнера, тому він повинен вкладати сюди свої ресурси і брати за це відповідальність. Як це можна зробити? Наприклад, створювати дизайнерські концепти та наповнювати своє портфоліо роботами значно вищого рівня, ніж ті, що ти робиш наразі на роботі. Коли в тебе сформується пул концептуальних проектів того рівня, до якого ти намагаєшся досягти, існує велика ймовірність, що до тебе прийдуть такі клієнти або HR-менеджери з компаній рівня MacPaw, які готові інвестувати два роки в розробку редизайну продукту.
Проявлення емпатії до своїх клієнтів і роботодавців дасть змогу краще розуміти цілі бізнесу та допомагати в їх досягненні.
❤10👍5🔥1
Спочатку зроби погано, щоб вийшло ідеально!
Все більше переконуюся, що для розробки дизайну сервісу або будь-якого продукту потрібно пройти цей процес кілька разів, щоб отримати достойний результат. Про ітераційний підхід до проєктування я знаю давно, і хочу поділитися притчею на цю тему. Ось вона:
Коли справа доходить до реалізації якогось нового продукту або масштабної функції, багато з нас намагаються зробити все ідеально з першого разу, щоб не подумали "він поганий дизайнер". Тож важливо одразу обговорити з клієнтом або стейкхолдерами процес роботи: спочатку буде дизайн низької якості, а з кожною наступною ітерацією він покращуватиметься.
Це насамперед стосується великих проєктів, наприклад, SaaS-продуктів, інтернет-магазинів, мобільних застосунків. Але цей підхід можна застосовувати навіть до лендингів: не вилизувати кожен блок до ідеалу, а максимально швидко створити дизайн всієї сторінки, а потім за кілька ітерацій довести його до ідеалу.
Хочу уточнити, що я маю на увазі не прототипування, а саме фінальні стадії проєктування — тобто UI, якщо інтерфейс. Багато варіантів прототипів уже вважається нормою, а ось презентувати фінальний візуал дизайну може бути страшнувато, бо не всі це зрозуміють.
Чому це важливо? На початковій стадії проєктування інтерфейсу, якими б досвідченими ми не були, все одно неможливо врахувати всі нюанси. У процесі роботи завжди з’являтимуться підводні камені, про які ми не подумали на старті.
Тому завдання — максимально швидко створити дизайн всього сервісу, ідеально — ще й перелінкувати прототип, щоб якісно протестувати основні User flow. Не варто одразу доводити дизайн до ідеалу, створювати UI-компоненти чи, не дай Боже, дизайн-систему — це хибний шлях. Врешті-решт вас знудить від цього дизайну, і ви захочете якнайшвидше перейти до нового проєкту, щоб забути про нього. І що найгірше — він усе одно вимагатиме безліч правок.
Коли працюєш ітераціями, ти не зациклюєшся над формою кнопок, кольоровими відтінками, радіусами та іншими деталями. Головне — щоб були створені всі екрани та сторінки. Якщо продукт великий, можна навіть пропустити другорядні сторінки, але важливо бачити весь проєкт цілісно.
Коли зробите 2-3 таких ітерації, фінальний результат вас приємно здивує.
Цікаво, що ітераційний підхід давно використовується в мистецтві. Художники перед створенням картини спершу роблять багато ескізів (аналог наших прототипів), а потім малюють етюди — і таких етюдів може бути кілька. Лише після цього вони переходять до написання свого шедевру 🖼. Тому раджу всім спробувати такий підхід у дизайні!
👇 Що думаєте? Напишіть у коментарях!
Все більше переконуюся, що для розробки дизайну сервісу або будь-якого продукту потрібно пройти цей процес кілька разів, щоб отримати достойний результат. Про ітераційний підхід до проєктування я знаю давно, і хочу поділитися притчею на цю тему. Ось вона:
Один майстер кераміки розділив своїх учнів на дві групи.
Першій групі він сказав: "Ваша оцінка залежатиме тільки від якості одного-єдиного глечика. Вам потрібно зробити ідеальний глечик".
Другій групі він дав інше завдання: "Ваша оцінка залежатиме від кількості створених глечиків. Чим більше зробите, тим краще".
Коли настав день оцінювання, сталося щось несподіване: найкращі глечики створили ті, хто робив їх багато.
Група, що прагнула до ідеального глечика, витратила надто багато часу на обговорення та планування, але зрештою їхні роботи виявилися посередніми.
А ті, хто робив багато глечиків, навчалися на своїх помилках, експериментували й поступово вдосконалювали свою майстерність.
Коли справа доходить до реалізації якогось нового продукту або масштабної функції, багато з нас намагаються зробити все ідеально з першого разу, щоб не подумали "він поганий дизайнер". Тож важливо одразу обговорити з клієнтом або стейкхолдерами процес роботи: спочатку буде дизайн низької якості, а з кожною наступною ітерацією він покращуватиметься.
Це насамперед стосується великих проєктів, наприклад, SaaS-продуктів, інтернет-магазинів, мобільних застосунків. Але цей підхід можна застосовувати навіть до лендингів: не вилизувати кожен блок до ідеалу, а максимально швидко створити дизайн всієї сторінки, а потім за кілька ітерацій довести його до ідеалу.
Хочу уточнити, що я маю на увазі не прототипування, а саме фінальні стадії проєктування — тобто UI, якщо інтерфейс. Багато варіантів прототипів уже вважається нормою, а ось презентувати фінальний візуал дизайну може бути страшнувато, бо не всі це зрозуміють.
Чому це важливо? На початковій стадії проєктування інтерфейсу, якими б досвідченими ми не були, все одно неможливо врахувати всі нюанси. У процесі роботи завжди з’являтимуться підводні камені, про які ми не подумали на старті.
Тому завдання — максимально швидко створити дизайн всього сервісу, ідеально — ще й перелінкувати прототип, щоб якісно протестувати основні User flow. Не варто одразу доводити дизайн до ідеалу, створювати UI-компоненти чи, не дай Боже, дизайн-систему — це хибний шлях. Врешті-решт вас знудить від цього дизайну, і ви захочете якнайшвидше перейти до нового проєкту, щоб забути про нього. І що найгірше — він усе одно вимагатиме безліч правок.
Коли працюєш ітераціями, ти не зациклюєшся над формою кнопок, кольоровими відтінками, радіусами та іншими деталями. Головне — щоб були створені всі екрани та сторінки. Якщо продукт великий, можна навіть пропустити другорядні сторінки, але важливо бачити весь проєкт цілісно.
Коли зробите 2-3 таких ітерації, фінальний результат вас приємно здивує.
Цікаво, що ітераційний підхід давно використовується в мистецтві. Художники перед створенням картини спершу роблять багато ескізів (аналог наших прототипів), а потім малюють етюди — і таких етюдів може бути кілька. Лише після цього вони переходять до написання свого шедевру 🖼. Тому раджу всім спробувати такий підхід у дизайні!
👇 Що думаєте? Напишіть у коментарях!
🔥8❤5🤔2👍1💯1
Витрачаю 40$, щоб зекономити 15$
Цікаво, це тільки в мене така проблема чи всі так роблять? 🤔
Не купують платні доступи до стоків з іконками, готової графіки чи дослідницької інформації (наприклад, до Mobbin), а потім витрачають години, щоб зробити це самостійно. Або шукають безкоштовні варіанти сумнівними способами й намагаються з цього створити щось пристойне.
Результат виходить так собі, порівняно з тим, що можна було б просто купити те, на розробку чого дизайнери чи ілюстратори вже витратили десятки годин, а продають це за 15$.
Але ж перший варіант все ж безкоштовний... Чи ні? 😉
Бізнес-модель дизайнерів проста: вони продають свій час. Чим ти досвідченіший — тим дорожче він коштує.
І ось ситуація: купити якісну графіку за 15$-20$ і витратити 10 хвилин або ж витратити 2 години на її створення. Мій робочий час коштує приблизно 20$/год, тобто фактично я витрачаю 40$. Тепер зрозуміло, чому я ще не багатий...
Хтось скаже: "Та завантаж безкоштовно, он повно всього!". Але питання — це реально безкоштовно чи вкрадено й викладено у відкритий доступ? Бо якщо друге, то ми просто "кидаємо" своїх колег-дизайнерів, які на цьому заробляють.
Я вірю в карму й думаю, що за всі піратські ресурси, якими колись користувався, ще отримаю своє😅 Раніше я про це навіть не замислювався, а брав усе, що можна. Але зараз намагаюся цього уникати. Не скажу, що зовсім не грішу, але значно менше, ніж колись.
І також поступово змінюю свою бізнес-модель, щоб не працювати в мінус. Довго вагався щодо покупки Mobbin і витрачав купу часу на дослідження, а зараз в мене займає 20-30 хвилин, щоб зрозуміти, як працює той чи інший функціонал.
Поставте ➕ в коментарях, якщо теж так робите і "жметься" купити платний доступ 😉
Цікаво, це тільки в мене така проблема чи всі так роблять? 🤔
Не купують платні доступи до стоків з іконками, готової графіки чи дослідницької інформації (наприклад, до Mobbin), а потім витрачають години, щоб зробити це самостійно. Або шукають безкоштовні варіанти сумнівними способами й намагаються з цього створити щось пристойне.
Результат виходить так собі, порівняно з тим, що можна було б просто купити те, на розробку чого дизайнери чи ілюстратори вже витратили десятки годин, а продають це за 15$.
Але ж перший варіант все ж безкоштовний... Чи ні? 😉
Бізнес-модель дизайнерів проста: вони продають свій час. Чим ти досвідченіший — тим дорожче він коштує.
І ось ситуація: купити якісну графіку за 15$-20$ і витратити 10 хвилин або ж витратити 2 години на її створення. Мій робочий час коштує приблизно 20$/год, тобто фактично я витрачаю 40$. Тепер зрозуміло, чому я ще не багатий...
Хтось скаже: "Та завантаж безкоштовно, он повно всього!". Але питання — це реально безкоштовно чи вкрадено й викладено у відкритий доступ? Бо якщо друге, то ми просто "кидаємо" своїх колег-дизайнерів, які на цьому заробляють.
Я вірю в карму й думаю, що за всі піратські ресурси, якими колись користувався, ще отримаю своє😅 Раніше я про це навіть не замислювався, а брав усе, що можна. Але зараз намагаюся цього уникати. Не скажу, що зовсім не грішу, але значно менше, ніж колись.
І також поступово змінюю свою бізнес-модель, щоб не працювати в мінус. Довго вагався щодо покупки Mobbin і витрачав купу часу на дослідження, а зараз в мене займає 20-30 хвилин, щоб зрозуміти, як працює той чи інший функціонал.
Поставте ➕ в коментарях, якщо теж так робите і "жметься" купити платний доступ 😉
👍13🔥5😁2💯1
Вже майже 4 роки я займаюся кікбоксингом і інколи мене запитують: навіщо мені цей спорт, якщо можна обрати щось менш травматичне? Особливо коли я з’являюся з "фонарем" під оком або синцем на пів ноги, після відпрацювання low kick-ів та загартування м’яза, щоб удари були не такими болючими, коли їх пропускаєш.
Я вже якось писав, що мені подобається інтенсивність кікбоксингу, його вплив на розтяжку тіла та дрібну моторику. Але згодом відкрив ще один важливий аспект — психологічний.
Я зрозумів, що самооцінка потребує фундаменту, який не залежить від матеріальних чи професійних досягнень. Він просто є. І закладають його ще в дитинстві. Для дівчат це, напевне, відчувати себе безумовно красивою та цінною, для чоловіків — здатність захистити себе та своїх близьких. Так, можливо, це виглядає як сексизм, і я важаю, що чоловіки й жінки рівні, але точно різні за своєю природою. І фундамент їх впевненості також різний.
У мене було "мамине" виховання, і в дитинстві я не займався жодним бойовим видом спорту. Але чомусь до мене завжди «дойо***лись» 😐 Наче всесвіт натякав, що саме мені потрібно розвивати. Тому доводилося брати участь у бійках, хоча це, скоріше, було з позиції жертви, яка змушена захищатися, ніж хлопця, який може реально постояти за себе. Було по-різному: деколи я перемагав у бійці, а деколи програвав. Багато що залежало від мого настрою, і це залишило слід у вигляді порушеного відчуття особистої безпеки.
Але саме це відчуття впливає на багато сфер життя: від побутових ситуацій до кар’єрного зростання, навіть у дизайні та боротьбі з синдромом самозванця. Я — пацифіст і не хочу завдавати шкоди, але кікбоксинг допомагає мені відчути внутрішню впевненість. Цю тему можна обговорювати з психологом, а можна — на спарингах. У певному сенсі я "зцілюю" того хлопця, який у дитинстві не міг за себе постояти.
Раніше я боявся спарингів, уникав їх. А зараз — кайфую. Я можу програти, мені може бути боляче, але моя безпека не постраждає, і зі мною все буде добре. Тепер намагаюся перенести цей підхід на інші сфери життя — не боятися рухатися туди, де страшно. Бо що б не сталося, я точно зможу вирулити й далі жити. Мій фундамент залишиться цілим, просто доведеться знову на нього надбудовати важливі для мене речі.
Вийшла саморефлексія, якою давно хотів поділитися. Можливо, комусь це теж дасть поштовх до власних роздумів.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🔥16👍7🤔2⚡1
Прочитати всі книги по менеджменту ≠ стати продуктивним
Я з тих хто прочитав багато книг з персонального менеджменту, але продуктивним так і не став… Проте я намагався застосовувати поради, адаптуючи їх під себе і свої задачі. І здається, знайшов підхід, результати якого мене влаштовують.
Щодо роботи 6-8 годин на день, у мене з цим проблем немає і напевно ніколи не було. Але мені завжди хочеться більшого: створювати pet project, розвивати соцмережі, навчатися та займатися тим, що в перспективі може принести кращі результати в карʼєрі. Для цього потрібно працювати тривалий час без віддачі, і тут уже немає менеджерів, які контролюють процес, ти сам маєш щодня змушувати себе працювати й розвиватися.
Оскільки основна робота має найвищий пріоритет і забирає більшість ресурсів, а ще бувають періоди, коли доводиться працювати overtime, то всі мої цілі в персональних проєктах майже ніколи не досягалися. Часто саме зовнішні фактори заважали отримати бажані результати. До того ж це зазвичай новий для мене досвід, тому я не міг точно оцінити обсяг роботи та часу який я витрачу на це. Після чергових незакритих задач мотивація зникала, потім знову поверталася і все йшло по колу.
Зрештою, я вирішив не ставити собі за мету виконати певні завдання за тиждень, а просто працювати 20 годин над своїми проєктами. Звісно, є беклог задач, але головна мета це відпрацювати ці 20 годин. І коли я працюю стабільно 20 годин на тиждень і 60 на місяць, результати справді радують. Я не завжди виконую все, що задумав, але це в рази краще, ніж було раніше.
Чому так? Бо це для мене зрозуміла ціль, у неї немає невідомих зон. Все, що потрібно зробити - це запустити таймер і попрацювати перед основною роботою кілька годин. Якщо не встиг за будні тоді є вихідні, щоб допрацювати.
Головне - процес, а не результат.
А що ви думаєте про такий підхід?
Я з тих хто прочитав багато книг з персонального менеджменту, але продуктивним так і не став… Проте я намагався застосовувати поради, адаптуючи їх під себе і свої задачі. І здається, знайшов підхід, результати якого мене влаштовують.
Щодо роботи 6-8 годин на день, у мене з цим проблем немає і напевно ніколи не було. Але мені завжди хочеться більшого: створювати pet project, розвивати соцмережі, навчатися та займатися тим, що в перспективі може принести кращі результати в карʼєрі. Для цього потрібно працювати тривалий час без віддачі, і тут уже немає менеджерів, які контролюють процес, ти сам маєш щодня змушувати себе працювати й розвиватися.
Оскільки основна робота має найвищий пріоритет і забирає більшість ресурсів, а ще бувають періоди, коли доводиться працювати overtime, то всі мої цілі в персональних проєктах майже ніколи не досягалися. Часто саме зовнішні фактори заважали отримати бажані результати. До того ж це зазвичай новий для мене досвід, тому я не міг точно оцінити обсяг роботи та часу який я витрачу на це. Після чергових незакритих задач мотивація зникала, потім знову поверталася і все йшло по колу.
Зрештою, я вирішив не ставити собі за мету виконати певні завдання за тиждень, а просто працювати 20 годин над своїми проєктами. Звісно, є беклог задач, але головна мета це відпрацювати ці 20 годин. І коли я працюю стабільно 20 годин на тиждень і 60 на місяць, результати справді радують. Я не завжди виконую все, що задумав, але це в рази краще, ніж було раніше.
Чому так? Бо це для мене зрозуміла ціль, у неї немає невідомих зон. Все, що потрібно зробити - це запустити таймер і попрацювати перед основною роботою кілька годин. Якщо не встиг за будні тоді є вихідні, щоб допрацювати.
Головне - процес, а не результат.
А що ви думаєте про такий підхід?
👍14❤7🔥2👏1
У мене на каналі з вакансіями з'явилася нова рубрика — "Бліц-інтерв'ю". У ній я дізнаюся як дизайнери потрапили у відомі компанії чи студії, який у них був шлях і як пройшов випробувальний термін.
І що цікаво, дуже часто вирішальним фактором виявляються "зв'язки". Коли в команді з’являється вакансія, дизайнери, які там уже працюють, перш за все згадують про знайомих. Це можуть бути люди з якими вони навчалися, колись працювали разом або просто комунікували в соцмережах і слідкували одне за одним. Такий варіант значно спрощує шлях до нової роботи, адже ти одразу потрапляєш на фінальні етапи відбору, а не губишся серед сотень відгуків на вакансію (які часто навіть не доходять до очей Head дизайнерів, бо первинний скринінг проводять HR-менеджерами або AI-алгоритми).
Тому висновок очевидний, потрібно "нетворкатись". Просто робити хороший дизайн недостатньо, треба показувати його людям, знайомитися, спілкуватися. Зрозуміло, що в умовах дистанційної роботи це складніше, а якщо ти дизайнер в Україні чоловічої статі, якому вже за 25, то взагалі страшно виходити на вулицю... 😉
Але на щастя, є соцмережі, і онлайн-нетворкінг теж працює 🙏
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍19❤4👏2💯2
Твоє творче проявлення називають "крінжем"
Недавно я був свідком ситуації, коли в компанії почали обговорювати спільного знайомого за його творчі прояви. А саме за акторську гру яка, як вони казали, на дуже низькому рівні. Їм здавалося, що це настільки слабко, що просто "крінж".
(Хоча він точно грає краще за тих, хто з нього сміявся😉)
Мені стало цікаво проаналізувати це. Здається, майже кожне творче проявлення викликає глузування з боку інших, на жаль без цього ніяк... Щодо мого знайомого, його рівень акторської гри дійсно поки що невисокий. Він лише вчиться. І це нормально.
Важливо розуміти на основі чого інші оцінюють, з ким порівнюють? Зазвичай це якісь топові рівні. У цьому випадку — голлівудські актори 🤷
Перед тим як вирішити, що хочеш щось робити або створювати, варто одразу прийняти той факт, що з тебе можуть сміятися і називати твою роботу слабкою, "дном" чи "крінжем".
Це сильно лякає, і часто зупиняє ще до старту. Я знаю це з власного досвіду. Зараз я намагаюся знімати і викладати Reels в Instagram, і ловлю себе на думці, що хтось може це побачити, переслати комусь і посміятись з того, як це зроблено. І, можливо, сміється. Бо правда в тому, що я не маю досвіду, знімаю на звичайний iPhone, монтую в простому мобільному додатку, але я знаю, що з часом буде краще. Просто треба продовжувати.
Тому всі нові починання можуть викликати сміх у когось. Просто це частина процесу. Важливо не зупинятись та не боятись, а продовжувати проявлятись і створювати щось нове.
"Бо не можна перейти річку і не намочити ноги."
Недавно я був свідком ситуації, коли в компанії почали обговорювати спільного знайомого за його творчі прояви. А саме за акторську гру яка, як вони казали, на дуже низькому рівні. Їм здавалося, що це настільки слабко, що просто "крінж".
(Хоча він точно грає краще за тих, хто з нього сміявся😉)
Мені стало цікаво проаналізувати це. Здається, майже кожне творче проявлення викликає глузування з боку інших, на жаль без цього ніяк... Щодо мого знайомого, його рівень акторської гри дійсно поки що невисокий. Він лише вчиться. І це нормально.
Важливо розуміти на основі чого інші оцінюють, з ким порівнюють? Зазвичай це якісь топові рівні. У цьому випадку — голлівудські актори 🤷
Перед тим як вирішити, що хочеш щось робити або створювати, варто одразу прийняти той факт, що з тебе можуть сміятися і називати твою роботу слабкою, "дном" чи "крінжем".
Це сильно лякає, і часто зупиняє ще до старту. Я знаю це з власного досвіду. Зараз я намагаюся знімати і викладати Reels в Instagram, і ловлю себе на думці, що хтось може це побачити, переслати комусь і посміятись з того, як це зроблено. І, можливо, сміється. Бо правда в тому, що я не маю досвіду, знімаю на звичайний iPhone, монтую в простому мобільному додатку, але я знаю, що з часом буде краще. Просто треба продовжувати.
Тому всі нові починання можуть викликати сміх у когось. Просто це частина процесу. Важливо не зупинятись та не боятись, а продовжувати проявлятись і створювати щось нове.
"Бо не можна перейти річку і не намочити ноги."
👍25❤8🔥5
Привіт друзі!
Ви ще тут? Я в шоці що досі не відписались 🙈 Зараз усім прилетить сповіщення, ви подумаєте «тююю що це за канал» і точно відпишетесь, розумію 😉
Так, я пропав. Щомісяця ставив собі ціль повернутися в блог і щоразу не доходило, а тут до кінця року лишилось 90 днів і я подумав що або зараз або вже ніколи. Хай хоч щось зроблю з тих цілей які завжди ставлю й майже ніколи не виконую, тому можна сказати що вписався в інстаграмний челендж 90/90.
Хоча кінець минулого року і весь цей рік просто жесть. Після Дизайнеріуму який був минулого року життя мене так мотануло що я в ахуї, і всі ці 9 місяців намагаюсь зібратися та шукаю варіанти як вибратися з ситуації в яку потрапив.
Мабуть найбільше пишаюсь тим що я багато займаюсь спортом. Напевно це інтуїтивно, бо коли морально дуже важко краще повертатися в тіло, і саме це мене й тримає на плаву.
З боксом на новому місці поки не складається, зате я відкрив для себе інтенсивні функціонали і біг. Велосипед я дуже люблю але поки нема можливості, тому зараз багато інтенсивних тренувань де ти в потоці й ні про що не думаєш, вся увага в тілі й думка як дожити до кінця тренування. Силові теж роблю і нормально набрав м'язової маси. Зараз 76 кг і це мабуть мій максимум, бо останні 10 років я завжди важив 69-72 кг, тому це мене радує хоча все одно дрищ.
В решті сфер я дуже відкотився назад і насамперед фінансово: витратив усі заощадження, мусив продати машину і ще й заліз у борги. Ментально за цей рік я став значно сильнішим, але досі переварюю досвід який довелося пройти. Сподіваюся скоро конвертую його в користь і вийду на новий рівень.
А тут ще наша сфера така турбулентна, все міняється щодня і часом такий хаос що не знаєш як адаптуватися і що вчити в першу чергу. Робочі задачі та обов'язки змінюються, і це відчувають усі.
Але чесно я не боюся що не зможу адаптуватися, перевчитися й залишитися в IT. Я впевнений що знайду собі місце, бо ніколи не був прям дизайнером-дизайнером якого окрім дизайну нічого не цікавить. Навпаки я часто ліз у бізнес, і мені найбільше подобалось придумувати нові продуктові функції які потрібні бізнесу чи клієнтам, а макети завжди трохи ліниво й без задоволення фіналив.
Слава Богу тепер Claude створює компоненти, наводить порядок, причісує макети та будує систему токенів, ну бля круто. Скоро в нас стратегічна зустріч і CEO попросив підготувати виступ на тему: «Куди плануєш направити час команди дизайнерів який у вас звільнився?» Я звичайно трохи затривожився, але думаю все буде добре. Бо вірю що в product designers тепер новий етап, ставати product owners, і в нас для цього є все.
Але оптимізм оптимізмом, а знайти нову роботу з більшою зп, парт-тайм чи фріланс-проєкти насправді не так просто. Цього року була парочка хороших і цікавих проєктів, деякі дуже складні, і я думав навіщо в це вв'язався, але закрив їх і клієнти задоволені, тому гордий за себе.
Тож я весь у пошуках нових можливостей, бо гроші мені дуже потрібні, тим більше що вартість мого життя значно виросла. Тому зараз готовий єбашити як ніколи, звісно з розумінням що я за це отримаю. Бо класика: «Давай овертайм, а ми тобі може переглянемо зп на salary review на 100 чи 300 баксів, і то не факт». Так собі мотивація, краще взяти фріланс-проєкт де я точно розумію що отримаю.
До речі я зробив собі швиденьке портфоліо, бо була ймовірність що мене звільнять. Але не звільнили, скорочення в команді все одно було, а мене навпаки зробили head design.
svientukhovskyi.framer.website
Отакі в мене новини за цей час. Якщо комусь було цікаво де я пропав, я тут 🙃
Може хтось хоче щось від мене почути або щоб я про щось розповів, пишіть у коментарях. Або просто поділіться як ви проживаєте ці часи трансформації професії дизайнера і всієї IT-індустрії 👇
Ви ще тут? Я в шоці що досі не відписались 🙈 Зараз усім прилетить сповіщення, ви подумаєте «тююю що це за канал» і точно відпишетесь, розумію 😉
Так, я пропав. Щомісяця ставив собі ціль повернутися в блог і щоразу не доходило, а тут до кінця року лишилось 90 днів і я подумав що або зараз або вже ніколи. Хай хоч щось зроблю з тих цілей які завжди ставлю й майже ніколи не виконую, тому можна сказати що вписався в інстаграмний челендж 90/90.
Хоча кінець минулого року і весь цей рік просто жесть. Після Дизайнеріуму який був минулого року життя мене так мотануло що я в ахуї, і всі ці 9 місяців намагаюсь зібратися та шукаю варіанти як вибратися з ситуації в яку потрапив.
Мабуть найбільше пишаюсь тим що я багато займаюсь спортом. Напевно це інтуїтивно, бо коли морально дуже важко краще повертатися в тіло, і саме це мене й тримає на плаву.
З боксом на новому місці поки не складається, зате я відкрив для себе інтенсивні функціонали і біг. Велосипед я дуже люблю але поки нема можливості, тому зараз багато інтенсивних тренувань де ти в потоці й ні про що не думаєш, вся увага в тілі й думка як дожити до кінця тренування. Силові теж роблю і нормально набрав м'язової маси. Зараз 76 кг і це мабуть мій максимум, бо останні 10 років я завжди важив 69-72 кг, тому це мене радує хоча все одно дрищ.
В решті сфер я дуже відкотився назад і насамперед фінансово: витратив усі заощадження, мусив продати машину і ще й заліз у борги. Ментально за цей рік я став значно сильнішим, але досі переварюю досвід який довелося пройти. Сподіваюся скоро конвертую його в користь і вийду на новий рівень.
А тут ще наша сфера така турбулентна, все міняється щодня і часом такий хаос що не знаєш як адаптуватися і що вчити в першу чергу. Робочі задачі та обов'язки змінюються, і це відчувають усі.
Але чесно я не боюся що не зможу адаптуватися, перевчитися й залишитися в IT. Я впевнений що знайду собі місце, бо ніколи не був прям дизайнером-дизайнером якого окрім дизайну нічого не цікавить. Навпаки я часто ліз у бізнес, і мені найбільше подобалось придумувати нові продуктові функції які потрібні бізнесу чи клієнтам, а макети завжди трохи ліниво й без задоволення фіналив.
Слава Богу тепер Claude створює компоненти, наводить порядок, причісує макети та будує систему токенів, ну бля круто. Скоро в нас стратегічна зустріч і CEO попросив підготувати виступ на тему: «Куди плануєш направити час команди дизайнерів який у вас звільнився?» Я звичайно трохи затривожився, але думаю все буде добре. Бо вірю що в product designers тепер новий етап, ставати product owners, і в нас для цього є все.
Але оптимізм оптимізмом, а знайти нову роботу з більшою зп, парт-тайм чи фріланс-проєкти насправді не так просто. Цього року була парочка хороших і цікавих проєктів, деякі дуже складні, і я думав навіщо в це вв'язався, але закрив їх і клієнти задоволені, тому гордий за себе.
Тож я весь у пошуках нових можливостей, бо гроші мені дуже потрібні, тим більше що вартість мого життя значно виросла. Тому зараз готовий єбашити як ніколи, звісно з розумінням що я за це отримаю. Бо класика: «Давай овертайм, а ми тобі може переглянемо зп на salary review на 100 чи 300 баксів, і то не факт». Так собі мотивація, краще взяти фріланс-проєкт де я точно розумію що отримаю.
До речі я зробив собі швиденьке портфоліо, бо була ймовірність що мене звільнять. Але не звільнили, скорочення в команді все одно було, а мене навпаки зробили head design.
svientukhovskyi.framer.website
Отакі в мене новини за цей час. Якщо комусь було цікаво де я пропав, я тут 🙃
Може хтось хоче щось від мене почути або щоб я про щось розповів, пишіть у коментарях. Або просто поділіться як ви проживаєте ці часи трансформації професії дизайнера і всієї IT-індустрії 👇
❤9❤🔥5👏3🤝2
Здається hourly rate стає невигідною і пора знову повертатись на fixed price.
Пам'ятаю як свого часу було непросто перевести клієнтів з fixed price на hourly rate, особливо українських.
Цього року я закрив кілька проектів, і з найцікавіших це AI-платформа для податкового консалтингу. Ми робили AI-сервіс для оптимізації податків на нерухомість (Cost Segregation), де AI-агент аналізує документи і самостійно заповнює більше половини форми.
Другий проект це адмінка для створення сайтів елітної нерухомості, від невеликих до масштабних проектів по всьому світу. Самі сайти зі складним функціоналом, WOW навігацією та експірієнсом. Тут я працював з командою дизайнерів яка була повністю занурена в проект, а мене залучили більше як product designer, бо саме в цьому в студії менше експертизи. Проект дуже складний, там багато модулів для продажу різних пакетів комерційних пропозицій, і якби не Claude, реалізувати це в такі терміни було б дуже важко 😰
Працюючи над ними я помітив що на ту саму роботу тепер іде значно менше часу, і звідси мій висновок що hourly rate стає невигідною. Якщо раніше я витрачав на проект 30-40 годин, а тепер закриваю його за 20, то і заробляю на ньому менше. При цьому проектів на ринку зараз не так вже й багато. Так, вільного часу стає більше, але з грошима питання, хіба що в тебе купа клієнтів і тоді все нормально. Проте багато хто скаржиться що невеликих проектів, які раніше закривали маленькі команди, стало значно менше, бо клієнти все частіше роблять їх своїми силами.
Тому я задумуюсь🤔, чи не варто повернутись на fixed price. У такій моделі можна максимально автоматизувати свою роботу і не шкодувати грошей на дорогі моделі та тарифи, а результат уже визначає твоя експертиза в роботі з агентами. Ти продаєш клієнту не свій час, а продуктові та бізнесові рішення, в ідеалі вже готові. Звичайно, багато що залежить від клієнта і проекту, бо правки чи нові ітерації можуть сильно затягнути роботу. Тому тут важливо мати добре продумані умови в контракті.
Що думаєте, як у вас з цим?
Пам'ятаю як свого часу було непросто перевести клієнтів з fixed price на hourly rate, особливо українських.
Цього року я закрив кілька проектів, і з найцікавіших це AI-платформа для податкового консалтингу. Ми робили AI-сервіс для оптимізації податків на нерухомість (Cost Segregation), де AI-агент аналізує документи і самостійно заповнює більше половини форми.
Другий проект це адмінка для створення сайтів елітної нерухомості, від невеликих до масштабних проектів по всьому світу. Самі сайти зі складним функціоналом, WOW навігацією та експірієнсом. Тут я працював з командою дизайнерів яка була повністю занурена в проект, а мене залучили більше як product designer, бо саме в цьому в студії менше експертизи. Проект дуже складний, там багато модулів для продажу різних пакетів комерційних пропозицій, і якби не Claude, реалізувати це в такі терміни було б дуже важко 😰
Працюючи над ними я помітив що на ту саму роботу тепер іде значно менше часу, і звідси мій висновок що hourly rate стає невигідною. Якщо раніше я витрачав на проект 30-40 годин, а тепер закриваю його за 20, то і заробляю на ньому менше. При цьому проектів на ринку зараз не так вже й багато. Так, вільного часу стає більше, але з грошима питання, хіба що в тебе купа клієнтів і тоді все нормально. Проте багато хто скаржиться що невеликих проектів, які раніше закривали маленькі команди, стало значно менше, бо клієнти все частіше роблять їх своїми силами.
Тому я задумуюсь🤔, чи не варто повернутись на fixed price. У такій моделі можна максимально автоматизувати свою роботу і не шкодувати грошей на дорогі моделі та тарифи, а результат уже визначає твоя експертиза в роботі з агентами. Ти продаєш клієнту не свій час, а продуктові та бізнесові рішення, в ідеалі вже готові. Звичайно, багато що залежить від клієнта і проекту, бо правки чи нові ітерації можуть сильно затягнути роботу. Тому тут важливо мати добре продумані умови в контракті.
Що думаєте, як у вас з цим?
❤6👍3🤔1
Чому не всі стануть продуктовими інженерами
Нещодавно в нас була стратсесія і такі активності чесно кажучи добряче виматують. Було багато суперечливих моментів довкола яких точилися дискусії, і один із них: зараз багато говорять про те що в ІТ кожен має стати продуктовим інженером, білдером, тобто генералістом. Я про це вже давно думаю, як і всі хто намагається вгадати майбутнє індустрії. Але пару місяців тому натрапив на допис творця Claude Code Бориса Черного (до речі він родом з України, з Одеси). Він якраз розклав ролі по архетипах. Не по хард скілах а за логікою бізнес-цілей і задач, бо як я це розумію технічні вміння все одно закриватимуть агенти.
Коротко про суть. Борис дивиться на команду Claude Code і виділяє там п'ять архетипів:
1 - Prototyper - генерує нові ідеї і створює багато прототипів, більшість з яких до продакшену так і не доходить.
2 - Builder - швидко перетворює прототип чи ідею на production-ready продукт або інфраструктуру.
3 - Sweeper - чистить UI, спрощує код і систему, прибирає зайві фічі, оптимізує перформанс
4 - Grower - бере вже готовий продукт і ітераціями покращує product-market fit
5 - Maintainer - підтримує зрілу систему щоб вона залишалася безпечною, надійною, швидкою та ефективною під час масштабування.
Багато хто поєднує 2 ролі, іноді 3. Цікаво що ці ролі взагалі не прив'язані до професії: серед дизайнерів в Anthropic є прототайпери, є білдери, є свіпери, і так само серед інженерів, PM і дата-сайентистів.
А здоровій команді потрібен мікс залежно від стадії продукту. Новому продукту до PMF потрібні сильні 1+2+3, продукту що росте і вже знайшов PMF 2+3+4 і трохи 5, а продукту з сильним PMF уже 3+4+5 і трохи 2.
Мені це бачення імпонує, бо я люблю спостерігати за колегами й аналізувати саме їхні софт скіли, сильні та слабкі сторони. Це база і вона навряд чи сильно змінюється. Якщо програміст любить запускати щось з нуля і за дуже короткий час збирати рішення з гівна і палок, то навряд чи він буде (хіба що через дуже великі зусилля) вилизувати й покращувати архітектуру проєкту, наперед продумувати логіку з урахуванням можливих сценаріїв розвитку щоб структура була антикрихкою до великих змін.
Інша крайність це люди без продуктового бачення які працюють по чітко поставлених задачах, і часто це якраз ті хто сильний у перфомансі й оптимізації. А от придумувати й запускати щось нове це їхній слабкий скіл, як мінімум зробити це швидко їм не дасть перфекціонізм, бо майже в 100% таких девів він зашкалює. У тих хто запускає навпаки перфекціонізму майже немає, зате бракує посидючості там де інші сиділи б і шліфували день і ніч.
І це стосується не лише девів а й дизайнерів та всіх інших в ІТ. Тому я майже впевнений що це ядро особистості і воно не змінюється. Інструмент може вивчити кожен, а от змінити тип особистості й підхід з яким людина йде по життю дуже важко.
А вам які архетипи підійшли б? Я от думаю що 1 точно моє, а в 4 пробую себе і якраз шукаю такі задачі та проєкти.
Нещодавно в нас була стратсесія і такі активності чесно кажучи добряче виматують. Було багато суперечливих моментів довкола яких точилися дискусії, і один із них: зараз багато говорять про те що в ІТ кожен має стати продуктовим інженером, білдером, тобто генералістом. Я про це вже давно думаю, як і всі хто намагається вгадати майбутнє індустрії. Але пару місяців тому натрапив на допис творця Claude Code Бориса Черного (до речі він родом з України, з Одеси). Він якраз розклав ролі по архетипах. Не по хард скілах а за логікою бізнес-цілей і задач, бо як я це розумію технічні вміння все одно закриватимуть агенти.
Коротко про суть. Борис дивиться на команду Claude Code і виділяє там п'ять архетипів:
1 - Prototyper - генерує нові ідеї і створює багато прототипів, більшість з яких до продакшену так і не доходить.
2 - Builder - швидко перетворює прототип чи ідею на production-ready продукт або інфраструктуру.
3 - Sweeper - чистить UI, спрощує код і систему, прибирає зайві фічі, оптимізує перформанс
4 - Grower - бере вже готовий продукт і ітераціями покращує product-market fit
5 - Maintainer - підтримує зрілу систему щоб вона залишалася безпечною, надійною, швидкою та ефективною під час масштабування.
Багато хто поєднує 2 ролі, іноді 3. Цікаво що ці ролі взагалі не прив'язані до професії: серед дизайнерів в Anthropic є прототайпери, є білдери, є свіпери, і так само серед інженерів, PM і дата-сайентистів.
А здоровій команді потрібен мікс залежно від стадії продукту. Новому продукту до PMF потрібні сильні 1+2+3, продукту що росте і вже знайшов PMF 2+3+4 і трохи 5, а продукту з сильним PMF уже 3+4+5 і трохи 2.
Мені це бачення імпонує, бо я люблю спостерігати за колегами й аналізувати саме їхні софт скіли, сильні та слабкі сторони. Це база і вона навряд чи сильно змінюється. Якщо програміст любить запускати щось з нуля і за дуже короткий час збирати рішення з гівна і палок, то навряд чи він буде (хіба що через дуже великі зусилля) вилизувати й покращувати архітектуру проєкту, наперед продумувати логіку з урахуванням можливих сценаріїв розвитку щоб структура була антикрихкою до великих змін.
Інша крайність це люди без продуктового бачення які працюють по чітко поставлених задачах, і часто це якраз ті хто сильний у перфомансі й оптимізації. А от придумувати й запускати щось нове це їхній слабкий скіл, як мінімум зробити це швидко їм не дасть перфекціонізм, бо майже в 100% таких девів він зашкалює. У тих хто запускає навпаки перфекціонізму майже немає, зате бракує посидючості там де інші сиділи б і шліфували день і ніч.
І це стосується не лише девів а й дизайнерів та всіх інших в ІТ. Тому я майже впевнений що це ядро особистості і воно не змінюється. Інструмент може вивчити кожен, а от змінити тип особистості й підхід з яким людина йде по життю дуже важко.
А вам які архетипи підійшли б? Я от думаю що 1 точно моє, а в 4 пробую себе і якраз шукаю такі задачі та проєкти.
👍6❤3🤔3
💔 Зраджуйте своєму роботодавцю
У 2026 році вже точно не працює вся ця історія про довгу, класну і щасливу кар'єру з роками стабільного зростання. Ви не можете собі дозволити бути просто найманим працівником на фултаймі в одній компанії на все життя, та й навряд чи так буде.
Тому у вас обов'язково має бути щось своє на стороні: якщо не консультації то блог, якщо не блог то консалтинг, якщо не консалтинг то виступи, ну або фриланс чи якийсь пет-проєкт.
У цього навіть є назва: портфельна кар'єра. Це коли ви збираєте свою зайнятість як конструктор з кількох проєктів, ролей і джерел доходу. Основна робота при цьому може й залишитися, просто ви вже не належите повністю одній компанії. Наприклад, більшу частину дня ви дизайнер, ввечері ментор в онлайн-школі, а на вихідних водите людей у походи.
Дослідження показують, що понад 60% зумерів і міленіалів уже хочуть поєднувати кілька кар'єрних ролей, а з 19% до 36% за п'ять років зросла частка людей у США, які працюють одразу в кількох професіях.
Чому так? Світ став занадто швидким: навички застарівають, бізнеси екстрено півотяться або закриваються, а ШІ з деякими завданнями справляється краще за нас. Компанії масово скорочують команди, і роки вірності від цього не рятують. Межі між професіями стираються і все менше людей вважають покликанням одну справу на все життя. А технології дають змогу робити більше з меншими зусиллями, тож однією роботою можна вже не обмежуватися.
Крістіна Воллес у книзі “The Portfolio Life” називає це диверсифікацією ризиків і сенсів. Стабільність тепер саме в гнучкості: якщо один проєкт не злетить, у вас є інші, як у венчурного інвестора з пачкою стартапів.
Багато компаній насправді не проти сторонніх і пет-проєктів, якщо це звісно не другий фултайм. Я чув у подкасті, що у Figma навпаки звертають увагу, чи є в людини якісь пет-проєкти, і для них це великий плюс. Бо такі люди підприємливі, всебічно розвиваються і мають скіли, які корисні для команд і продуктів. Вони проявляють ініціативу, а на перетині кількох сфер завжди народжуються класні речі.
Тож ніколи не залишайтеся вірними своєму роботодавцю, бо ми не сім'я. Зраджуйте 😉
А у вас уже є щось на стороні? Зізнавайтеся в коментарях 👇
У 2026 році вже точно не працює вся ця історія про довгу, класну і щасливу кар'єру з роками стабільного зростання. Ви не можете собі дозволити бути просто найманим працівником на фултаймі в одній компанії на все життя, та й навряд чи так буде.
Тому у вас обов'язково має бути щось своє на стороні: якщо не консультації то блог, якщо не блог то консалтинг, якщо не консалтинг то виступи, ну або фриланс чи якийсь пет-проєкт.
У цього навіть є назва: портфельна кар'єра. Це коли ви збираєте свою зайнятість як конструктор з кількох проєктів, ролей і джерел доходу. Основна робота при цьому може й залишитися, просто ви вже не належите повністю одній компанії. Наприклад, більшу частину дня ви дизайнер, ввечері ментор в онлайн-школі, а на вихідних водите людей у походи.
Дослідження показують, що понад 60% зумерів і міленіалів уже хочуть поєднувати кілька кар'єрних ролей, а з 19% до 36% за п'ять років зросла частка людей у США, які працюють одразу в кількох професіях.
Чому так? Світ став занадто швидким: навички застарівають, бізнеси екстрено півотяться або закриваються, а ШІ з деякими завданнями справляється краще за нас. Компанії масово скорочують команди, і роки вірності від цього не рятують. Межі між професіями стираються і все менше людей вважають покликанням одну справу на все життя. А технології дають змогу робити більше з меншими зусиллями, тож однією роботою можна вже не обмежуватися.
Крістіна Воллес у книзі “The Portfolio Life” називає це диверсифікацією ризиків і сенсів. Стабільність тепер саме в гнучкості: якщо один проєкт не злетить, у вас є інші, як у венчурного інвестора з пачкою стартапів.
Багато компаній насправді не проти сторонніх і пет-проєктів, якщо це звісно не другий фултайм. Я чув у подкасті, що у Figma навпаки звертають увагу, чи є в людини якісь пет-проєкти, і для них це великий плюс. Бо такі люди підприємливі, всебічно розвиваються і мають скіли, які корисні для команд і продуктів. Вони проявляють ініціативу, а на перетині кількох сфер завжди народжуються класні речі.
Тож ніколи не залишайтеся вірними своєму роботодавцю, бо ми не сім'я. Зраджуйте 😉
А у вас уже є щось на стороні? Зізнавайтеся в коментарях 👇
💯13❤4🤔2