Відсьогодні у Харкові є вулиця Джохара Дудаєва!

Відповідне рішення сьогодні ухвалила міська рада

Відтепер у Харкові є провулок Світлани Олешко.

Світлана Олешко — українська режисерка, директорка та режисерка театру-студії «Арабески». Навчалася в Харківському національному університеті імені Василя Каразіна, а також у Пересувній академії виконавських мистецтв у Нідерландах, згодом у Мистецькій школі стратегічного менеджменту в Словаччині. Проходила стажування в Польському інституті театру. У 1993—2019 роках — науковий співробітник Харківського літературного музею.

У Харкові відтепер є вулиця Дениса Шевченка

Денис Шевченко - український військовослужбовець, капітан Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що відзначився і загинув у ході російського вторгнення в Україну. Герой України.

На початку повномасштабного російського вторгнення — командир роти, воював на Київщині (зокрема поблизу сіл Мощуна і Горенки), на Харківщині, Луганщині, під час оборонних боїв у Серебрянському лісництві дістав тяжке осколкове поранення попереку. Переніс півдесятка операцій, і хоча міг звільнитись за станом здоров'я, проте повернувся у стрій.

Загинув 6 грудня 2023 року у Донецькій області внаслідок мінометного обстрілу.

Історія з дитячим табором рознесла тредс, і не дивно. Бо вона підняла кілька рівнів відповідальності бізнесу.

В чому суть: Olga Volya Shevchuk шукала роботу на літо в дитячому таборі. Між інших співбесід була назначена й ця, з Вільні.

Але співбесіда не відбулася, стався діалог:
– Добрьій день…. (І далі якесь белькотіння мовою ворога)
– А ви можете, будь ласка, спілкуватися зі мною українською?
– А мьі можем на русском?
– Ні
– Тогда до свидания
– До побачення!

Небайдужа громадськість знайшла сторінки цього чоловіка, які він веде російською мовою, де публікує контент про Пушкіна та Єсєніна, езотеричну дичину про анатомію третього ока тощо.

Саме він відмовився розмовляти українською.

Далі зі сторінки цього табору Ользі надіслали повідомлення, що її запросили на співбесіду помилково. Наголосили, що вона людина маленька у порівнянні з такою великою і солідною організацією як вони, тож відповідно не має ніякого права диктувати їм умови. Адже вона не заслужила (!) ніякого морального права на це. І порадили вчити конституцію, зокрема 10-ту статтю.

У тому ж таки тредсі знайшлося чимало людей, які написали що теж мали неприємність проходити подібні співбесіди в цей табір. Де їм «тикали», розмовляли російською, всіляко хамили і навіть непристойно жартували.

А потім, під дописом Остап Українець виявилося, що ці особи працюють через ГО «Дитячий табір національної гідності для дітей військовослужбовців».

Тож ця історія окрім очевидних моральних аспектів, порушення закону (Ольга вже написала скаргу Уповноважений із захисту державної мови Олена Івановська), юридичних питань (чи платить податки цей бізнес за свою діяльність), має цілком очевидне безпекове питання в сфері діяльності Служба безпеки України.

Йдеться про дитячий табір. Про людей, яким батьки довіряють своїх дітей. Про організацію, яка апелює до національної гідності та працює з дітьми військовослужбовців.

І головне — чому ці люди, які паразитують на таких чутливих і важливих темах у надважкий для всіх час, почуваються настільки впевнено?
Звідки береться нахабство на законне прохання говорити державною мовою реагувати глумом і зверхністю?
Якщо вони такі впевнені у безкарності, дозволяють собі зверхність, приниження та знецінення з дорослими людьми, які від них ніяк не залежать, то якими є стандарти комунікації всередині цієї організації?
Як вони спілкуються з дітьми, коли батьки не бачать і яку систему цінностей вони насправді транслюють дітям?

Тетяна Швидченко