У додатку «Київ Цифровий» завершується опитування щодо назви станції метро з проектною назвою «Мостицька». Містяни визначаються між варіантами Замковище, Рогозів Яр та Рогостинська.
Закликаю підтримати варіант «Замковище», як більш милозвучний і з глибшим історичним контекстом. Назва Замковище — від однойменної історичної місцевості Києва. Ще у XVII столітті в цій місцевості була резиденція католицьких пріорів (монахів). Під час будівництва приватних будинків місцеві жителі знаходили тут зразки давньої кераміки, тож є версії істориків, що ці землі були заселені за часів Київської Русі.

Опитування завершується завтра, тож прошу підтримати варіант Замковище в додатку Київ Цифровий, розділ Міські сервіси — Опитування. Також опитування доступне за покликанням https://kd.kmda.gov.ua/l/It6CcBedJW

Дякую всім, хто долучається до оновлення топоніміки Києва!

Володимир В'ятрович

Одразу декілька гарних новин з Донеччини та Луганщини.

Сьогодні свої назви змінили 15 районів Донецька, Луганська, Макіївки та Горлівки з комуністичним та імперськими назвами. На мою думку, це було варто зробити давно, але краще пізно, ніж ніколи.

Відтепер райони цих міст мають такі назви:
Донецьк
Будьоннівський — Богодухівський;
Ворошиловський — Юзівський;
Калінінський — Калинівський;
Кіровський — Рутченківський;
Куйбишевський — Смолянський;
Ленінський — Олександрівський;
Петровський — Вознесенський;
Пролетарський — Чумаківський.

Макіївка
Кіровський — Грузський;
Совєтський — Ханжонківський;
Червоногвардійський — Берестовський.

Горлівка
Калінінський — Кіндратівський.

Луганськ
Артемівський — Вільхівський;
Жовтневий — Вергунський;
Ленінський — Шевченківський.

Крім того, сьогодні оприлюднено документ Дружківської міської військової адміністрації, яким встановлюється історично обґрунтована дата заснування Дружківки — 1768 рік, замість імперської версії дати 1781 року. Консенсус серед краєзнавців Дружківки був ще рік тому, але через потреби консультацій і юридично вивішеного рішення, воно було підтверджене і оприлюднено тільки в лютому цього року.

Одразу прокоментую популярні закиди/міфи:

— Перейменування районів не потребує виділення додаткових коштів;
— Після перейменування районів немає необхідності змінювати документи на нові;
— Чому це робиться зараз? Бо така вимога законодавства про деколонізацію. Загалом можливості законно перейменувати райони в окупованих містах були і після ухвалення законів про декомунізацію і про деколонізацію. Однак цього не відбулось, тому при оновленні законодавства було доручення завершити процес дерусифікації районів в окупованих містах;
— Ці назви були запропоновані краєзнавцями з Донеччини та Луганщини та підтримані на громадських обговореннях. Загалом нові назви районів відтворюють історичні та географічні контексти цих місцевостей;
— І найважливіше. Чи на часі це? Однозначно так. росія зачищає українську ідентичність на окупованих територіях і хоче забрати собі території Донеччини, які не може захопити військовим шляхом. В цей час українська влада посилає чіткий сигнал, що не збирається відмовлятись від Донеччини та Луганщини. І назви в Донецьку та Луганську будуть встановлюватись за українськими законами. Назви районів — це перший крок. Кожен такий сигнал від української влади дуже чекають українці на окупованих територіях. Це їм дає надію, що Україна не забуває про них і рано чи пізно відновить суверенітет на цих територіях.

Дякую всім, хто наближав ці рішення і допомагав забрати з карти топоніміку окупантів — Донецька обласна державна адміністрація, Луганська обласна державна адміністрація, Український інститут національної пам'яті, Олександр Алфьоров, Роман Лозинський, Vitaliy Bezgin, Nikita Poturaev, Volodymyr Viatrovych, Yevheniya Kravchuk, Taras Shamayda, Богдан Короленко, Тетяна Ігнатченко, Надія Калігаєва, Вікторія Точена, Valentyn Krasnoperov, Сергій Фазульянов, Валерій Романько, Станіслав Федорчук, Ігор Корнацький, Serhii Stukanov, Tymish Martynenko-Kushliansky, Ігор Шкодін, Sergiy Pronkin, Светлана Кривоносова, Карен Нікіфоров. Можливо, всіх не згадаю, але вдячний всім, хто зробив це реальністю.

Vitalii Ovcharenko окрема подяка тобі) Пам'ятаєш, як ми в Донецьку десь в 2012-2013 розмірковували про те, що колись у районів Донецька будуть людські назви, а не совєцьких м'ясників. Так сталось, що це відбулось на твій день народження 🥳 Тож друже, многая літа і щоб у нас була можливість в найближчі роки випити пива в Юзівському районі міста Донецька з українськими прапорами!

Донеччина і Луганщина — це Україна і сьогодні на карті стало більше локальних автентичних назв замість совєцького сміття.

Світлій пам'яті тих, хто про це мріяв і віддав за Україну своє життя — як Юрій Матущак, Віталій Киркач-Антоненко, Віталій Пилипенко, Oleksandr Tsakhniv, Дмитро Чернявський та багатьох інших

Павло Островський

Аби ви розуміли швидкість роботи Мінкульту.

Інститут національної пам'яті звернувся до Липовецької громади, що на Вінниччині, щодо необхідності перейменування вулиці Гагаріна.

На жаль, у четверту річницю повномасштабної війни досі доводиться пояснювати очевидне, що росія веде війну проти України не лише військовими засобами.

Велику ставку росія робить на когнітивну війну – спробі переконати українців у міфі про «один народ», знецінити нашу ідентичність і послабити готовність боротися за власну державу. Полем бою в цій війні стає інформаційний простір, наука, культура, публічна дипломатія та історична памʼять.

Саме тому неоднозначна подача новини в місцевих миколаївських медіа про те, що депутати зі Львівщини та Рівного домагаються демонтажу памʼятника Макарову – одного з символів російської військової пропаганди, – є показовою. Така маніпулятивна інтерпретація не сприяє суспільному діалогу, натомість сіє розбрат, штучно ділить українців на «Захід» і «Схід» та відтворює шкідливий наратив про «западенців».

Замість обʼєднання навколо утвердження української ідентичності, культури й формування самостійного, самобутнього національного культурного простору, подібні інформаційні вкиди працюють на ворога. Вони відволікають від суті, підміняють зміст емоціями та підривають внутрішню єдність.

І саме в такі моменти стає зрозуміло, що програти можна не лише на полі бою, а й війну за свідомість. Якщо ми не навчимося відповідально працювати з власною історією, символами та інформаційним простором, за нас це зробить росія – і зробить проти нас.

Соломія Бобровська

Цими словами хочу розпочати з того, що прошу вибачення у всіх, кого вчора на емоціях, можливо, образив. Ми наговорили один одному того, чого не мали говорити.

Ситуація, у якій ми опинилися, непроста, але нам потрібно з неї гідно вийти. Моя позиція залишається незмінною: московському патріархату не має бути місця ні в нашому селі, ні в нашій країні. Так само, як не має бути ОПЗЖистів у Верховній Раді та органах місцевого самоврядування — це внутрішні вороги, які чекали приходу росії. Якщо хтось вважає інакше — на жаль, ви дуже помиляєтесь.

Я ніколи не наполягав і не нав’язував думку, що в нас обов’язково має бути саме ПЦУ чи греко-католицька церква чи будь-яка інша конфесія. Я наполягав лише на одному — в нас не повинно бути церкви московського патріархату.

Отець Віталій завжди мав чітку проукраїнську позицію. Саме тому в нашій церкві молилися за українських воїнів і не згадували кирила в москві. Це була його принципова, патріотична позиція. Водночас недалеко від нас є храм, де й досі моляться за кирила. Ви молитеся за його здоров’я, а він у москві молиться за нашу смерть.

Учора отець Віталій зробив важливий і правильний вибір — вийти з УПЦ МП. Я підтримую його в цьому на всі 100%. Проблема виникла в тому, що він не обговорив цього рішення з активними прихожанами. Він вважав, що його підтримають, але сталося зовсім інакше. До храму допустили священників, яких оперативно направила УПЦ МП, для проведення вечірньої літургії.

Після цього отець Віталій вирішив не боротися а просто піти. І це велика втрата для нашого села, адже такого священника у нас більше не буде. Я знаю, як він любив кожного з нас і наскільки сильною була його проукраїнська позиція. Натомість московський патріархат призначає іншого священника який підтримує систему, яку не підтримав отець Віталій.

У неділю після богослужіння відбудеться обговорення щодо подальшого шляху нашої церкви. Чи вона стане греко-католицькою, чи приєднається до ПЦУ і отець Віталій залишиться з нами — вирішуватиме громада більшістю голосів.

В такий варіант, що наша церква може й надалі залишатися під протекторатом московського патріархату, я просто не вірю. Це було б зрадою передусім тих Пасічан, які сьогодні захищають нашу державу, і тих, хто віддав за неї життя.

Слава Україні! Героям Слава!

Михайло Чокнадій

В одному з найбільш складних регіонів щодо московського патріархату - триває боротьба.

Сподіваємося, що все вийде.

Русинство чи політична гра на Закарпатті?

Починаючи з кінця 2025 року в закарпатському медіапросторі дедалі частіше почала з’являтися тема так званого «русинства». Користуючись складною ситуацією в країні, її почали активно просувати окремі місцеві та «виїхавші» блогери, а згодом і обласний телеканал. Постає логічне питання: кому і навіщо це потрібно саме зараз?

Ще донедавна тема русинства на Закарпатті турбувала хіба що поодиноких маргіналів, псевдосвященника Сидора та тих, хто роками транслював наративи, співзвучні з російською пропагандою. Однак згодом її почали активно розкручувати в соцмережах. Зокрема, так звана русинська блогерка Габріелла Дерепа публічно заявляла про «утиски русинів» на Закарпатті та дозволяла собі зневажливі висловлювання щодо української символіки й наших Героїв. Згодом, усвідомивши свої дії вона видалила блог.

Паралельно з цим хайпувати на болючій темі краю розпочав місцевий блогер Олександр Лендяк, запрошуючи до студії та просуваючи в інфопростір все більше так званих русинів. Серед таких був і Степан Сікора, якого пов’язують із Віктором Балогою. На одному з інформаційних ресурсів Балоги Сікора опублікував матеріал із критикою моєї позиції щодо русинської тематики. Водночас закарпатці пам’ятають інший факт із його біографії: у червні 2009 року в санаторії «Перлина Карпат», директором якого він був, отруїлися 65 дітей зі столиці. Попри суспільний резонанс, завдяки своїм звʼязкам Сікорі тоді вдалося уникнути відповідальності.

Хоч людей на кшталт Сікори не сильно сприймають в нашій області, Олександру Лендяку я би порекомендував задуматися над тим, чи варті перегляди того, аби в складний для всіх нас час роздувати надумані старими «русинами» теми. Бо всі ж ми розуміємо, що ворог не спить.

Окремої уваги заслуговує обласний телеканал «21 канал», кінцевим бенефіціаром якого є Олександр Ледида — колишній голова Закарпатської ОДА часів президентства Янукович. Останнім часом у його ефірах системно звучать тези про окремішність русинської мови та самих русинів. Нещодавно було записано інтервʼю з самим власником телеканалу, який розповідав про русинську ідентичність. Згодом ще одне зі скандальним істориком та українофобом Володимиром Феничом, який ще донедавна був вірним слугою Медведчука. Політичний шлях Фенича починався ще з СДПУ(о), а згодом продовжився в Партії регіонів. Усі ці інформаційні прояви дивним чином перетинаються в часі.

Здогадатися, навіщо це потрібно представникам політичного минулого епохи Януковича, не складно. Саме тому вважаю за необхідне звернути увагу компетентних органів, зокрема Управління СБ України в Закарпатській області, на діяльність цього телеканалу та зміст заяв, які лунають в його ефірах.

Допоки ми стоїмо на захисті країни, ми нікому не дозволимо розхитувати ситуацію в нашому рідному краї!

Владислав Данко

Мінкульт досі не погодив виведення з реєстру братської могили більшовицьких окупантів у місті Люботин, що на Харківщині, хоча документи вже були подані.

Таких історій, на поточний момент, сотні...

Зневага до пам'яті борців за волю України в етері закарпатського блогера Лендяка.

Нещодавно вийшло відео з активістом т.з. русинського руху - Степаном Сікорою, де він агресивно висловився щодо українських національних героїв.

- Роман Шухевич по факту є зрадником?
- По факту так.
- Волошин зрадив державі. Карпатська Україна це таке ж сепаратистське утворення території Чехословаччини, як ЛНР і ДНР.
(с)

Звертаємося до СБУ, аби вони надали оцінку подібним висловлюванням. Ніхто не має права паплюжити честь героїв нашої нації.

Також закарпатці пам’ятають інший факт біографії пана Сікори: у червні 2009 року в санаторії «Перлина Карпат», директором якого він був, отруїлися 65 дітей зі столиці. Попри суспільний резонанс, завдяки своїм звʼязкам Сікорі тоді вдалося уникнути відповідальності.

Військовослужбовець Михайло Чокнадій пояснює московським попам, що на Закарпатті має бути українська церква.

Сьогодні мали бути збори щодо переходу до ПЦУ церкви в селі Пасіка, що біля Сваляви.

Результати поки невідомі. Чекаємо на деталі.