На цих трьох фото — Чінгіз Гончиков, Сєргєй Сазонов та Магомедмирза Сулейманов — російські військові, яких впізнали жителі Мотижина, що на Київщині.

Чінгіз Гончиков, сержант 37-ї мотострілецької бригади, був у складі групи, яка вдерлася на територію реабцентру.

Олег, директор центру, згадує про Чінгіза та його колег:

«Стоять і радяться, що з нами робити. Кажуть: розстріляємо, чи в ту будівлю їх заженемо і дві гранати кинемо всередину? Це вони жартували так, як я зрозумів»

Сержанта 37-ї бригади Магомедмирзу Сулейманова впізнав Микола, іще один мешканець Мотижина.

Микола та його дружина переконані, що останній із трійки — російський найманець Сєргєй Сазонов — застрелив їхню 41-річну доньку Ярославу.

Більше ➡️ У Мотижині люди впізнали трьох окупантів, які вбивали та катували місцевих — розслідування «Слідства.Інфо»

Олександр Коцюбинський – назавжди в строю!

29 травня наш побратим, захисник України, націоналіст, активний учасник нашої організації, 26-річний львів’янин Олександр Коцюбинський (Ордер) загинув на східному фронті у бою з російськими окупантами.

У 2014-2015 роках Сашко разом з іншими добровольцями давав відсіч ворогові на Донбасі. Олександр був націоналістом: ідейним і вмотивованим. У повсякденному житті займався екоактивізмом, дбав про довкілля та про рідну землю.

З початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, 24 лютого 2022 року, герой знову без вагання, за покликом серця взяв у руки зброю. Він став до лав ССО "АЗОВ" Київ, де до останнього подиху боровся проти загарбників, за суверенну та вільну Україну.

Реквізити для підтримки рідних Олександра додамо згодом.

Не пробачимо! Помстимося!

Інтерв'ю з справжнім героєм, завдяки якому підбитий росіянами український гелікоптер, що забрав поранених з Маріуполя, лише на 1 працюючому двигуні (другий вийшов з ладу після влучання з російського ПЗРК) зумів долетіти до підконтрольній ЗСУ території.

#Видатні_особи

It is likely that the promised reinforcements from Harad did arrive in Mordor

...коли прийшли всі оці буряти, менші народності «великого братнього російського народу», то вони де спали, там і ходили по нужді. Для них взагалі було шоком, що у нас є бруківка, дороги, в школах турніки. Забирали навіть ложки. Вони виносили все, що могли, а те, що не могли винести — просто розстрілювали. Постріляли холодильники, морозильні камери, телевізори. Що не змогли зняти, просто руйнували.

Розмародерили ще один склад. То наїлися там і наша лікарня потерпала від нашестя «рашистів» з діареєю. Ті, хто живе біля цієї школи, казали: «Ми такого «визволення» наших місцевих туалетів ще не бачили».

Були перестрілки між чеченцями і росіянами.

Потім, коли уже наступні військові підходили в село, вони заселяли всі місця, де у нас були районні бомбосховища: будинок культури, ЦНАП, адміністрацію, відділ освіти. Також розмістилися по центральних вулицях — де найбільше людей, щоб ховатися за плечима мирного населення.

Вони також рознесли поліцейський відділок, потрощили центр селища.

Окупанти замінували берег річки Інгулець. У нас там є один чолов’яга, така місцева знаменитість, у нього близько двох десятків голів корів було. Якось вони паслися самі по собі і попідривалися. Росіяни спитали, чиї були корови, то прийшли до нього, ще й побили чоловіка за те, що, бачте, корови розмінували берег річки.

Зараз у селищі стоять бойовики з так званих «ЛНР-ДНР». Ну і буряти там ще позалишалися. Дуже видно, коли в них між підрозділами немає домовленості, немає цієї єдності. Вони одне одного починають стріляти, самі себе бояться, їхня оця емблема «Z» для них насправді нічого не означає.

Повну розповідь про окупацію с. Велика Олександрівка у Херсонській обл. читайте за посиланням

https://www.slidstvo.info/warnews/buryaty-de-spaly-tam-i-hodyly-po-nuzhdi-rozpovid-divchyny-z-hersonshhyny-pro-okupatsiyu-yiyi-sela/

За 100 днів повномасштабної війни в Україні армія РФ втратила 30950 військових.

За останню добу було ліквідовано ще 100 ватних окупантів, найбільше - на Бахмутському напрямку.

Нові дані оприлюднив Генштабом ЗСУ 3 червня.

Загальні втрати армії РФ у техніці під час війни з лютого 2022 р. склали:

1367 танків

3366 бойових броньованих машин

661 одиниця артилерійських систем

207 РСЗВ

95 засобів ППО

210 літаків

175 вертольотів

535 безпілотників оперативно-тактичного рівня

121 крилата ракета

13 кораблів та катерів

2329 одиниць автомобільної техніки та автоцистерн

51 одиниця спеціальної техніки

​​1 червня 2022 р. загинув боєць азовського 98-го батальйону ТРО Іван Куриленко.

В 2014 р. він без роздумів пішов на фронт добровольцем у складі полку "Азов". Служив у Розвід-диверсійній роті під псевдом "Молотов". В 2015 р. звільнився і зайнявся розбудовою українських правих структур в тилу, а саме в місті Дніпро - Цивільний Корпус "Азов", а потім Nаціональний Корпус.

"Для того, щоб змінити країну, необхідно, насамперед, починати з себе!", - казав Іван.

Перед повномасштабним наступом РФ він очолював Дніпровський осередок Nаціонального Корпусу. В місті Дніпро Іван був засновником соціального спортивного залу "Авангард", який невідомі спалили у жовтні 2021 р. Також він активно займався зоозахисною діяльності. В 2021 р., коли стало зрозуміло, що РФ готується до повномасштабного наступу, Іван Куриленко брав активну участь в роботі "Штабу оборони Дніпровщини". Цей штаб був створений 23 травня 2021 р. - тоді ж відбувся і перший вишкіл добровольців. Останній же відбувся вже у лютому 2022 р. Іван Куриленко, як і кожен Український Nаціоналіст, розумів, що РФ обов'язково нападе знову, тому робив все від себе залежне, щоб зміцнити захист Рідної Землі.

Коли почалася друга хвиля російського наступу в лютому 2022, Іван, як і на початку російсько-української війни в 2014, він пішов добровольцем до лав Азову, а саме 98-го дніпровського азовського батальйону ТРО, який сформувався навколо Штабу Оборони Дніпровщини. Іван Куриленко виконав свій обов'язок перед Батьківщиною до кінця, віддав своє життя за волю України.

Прощання з гідним сином Русі-України відбудеться в Дніпрі на Юбілейному кладовищі 5 червня в 11.00

Слава Герою!

#Видатні_особи

​​Зовнішня політика, військова політика, культура й мистецтво, шкільна політика (з постанов Конгресу Українських Nаціоналістів 1929 р. - першого програмово-ідеологічного документу ОУN)

IV. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

Здійснення постуляту української державності передумовлює активізацію внутрішнього політичного життя Українського Nароду, заманіфестовану назовні для зазначення української справи, як рішаючого чинника в питанні східньоевропейського політичного стану.

Повне усунення всіх займанців із українських земель, що наступить в бігу Nаціональної революції та відкриє можливости розвитку Української Nації, в межах власної держави, забеспечить тільки система власних мілітарних зброєнь та доцільна союзницька політика.

Відкидаючи в засаді традиційні методи української політики - орієнтуватися у визвольній боротьбі на якогось із історичних ворогів Української Nації, українська зовнішня політика здійснювате свої завдання шляхом союзних в’язань із тими Nародами, що вороже відносяться до займанців України, як рівно ж шляхом належного використання міжнародних взаємовідносин для осягнення суб’єктивної ролі України в міжнародній політиці.

У своїй зовнішньо-політичній чинності Українська Держава змагатиме до осягнення найбільше відборонних меж, що охоплюватимуть усі українські етнографічні терени й забеспечуватимуть їй належну господарську самовистачальність.

V. ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА

Організація української військової сили буде поступно розвиватися, а її форма мінятися відповідно до 3 етапів політичного стану України: ворожої займанщини, Nаціональної революції, державного закріплення.

В обставах ворожих займанщин підготовку Українських Nародних мас до збройньої боротьби, а зокрема підготовку організаторів та вишколених провідників перебере окремий військовий осередок.

Лише військова сила, що спиратиметься на озброєний Nарід готовий уперто та завзято боротися за свої права, зможе звільнити Україну від займанщини та вможливити упорядкування Української Держави.

Оборону упорядкованої Держави перебере єдина, регулярна, надклясова, Nаціональна армія й фльота, що враз із територіяльними козачими частинами будуть збудовані на підставі загальної військової повинности.

VI. КУЛЬТУРА Й МИСТЕЦТВО

Українська держава буде змагати до піднесення рівня культури й цивілізації в Україні, узгіднюючи культурний процес, побудований на основі свободи культурної творчости, з духовою природою Українського Nароду, його історичними традиціями й вимогами сучасности, та викорінюючи лихі наслідки чужонаціонального поневолення в ділянці культури та психики народу.
Тільки розвиток тої культурної творчости й тих мистецьких течій, що зв’язані зі здоровими проявами в минувшині Української Nації та з культом лицарськости й вольово-творчим відношенням до життя, зможе збудити здоровий гін Nації до сили й могутньости.

VII. ШКІЛЬНА ПОЛІТИКА.

Кермування й догляд за шкільництвом як засобом виховання народніх мас у Nаціонально-державному дусі та встановлення шкільної системи, що піднесла би на належний рівень розвитку освіту Українського Nароду, буде належати державі.

В основу народнього шкільництва ляже система української, державної, обов’язкової й безплатної, єдиної школи, яка забезпечуватиме всебічний, гармонійний розвиток людини та обійматиме й практичне, фахове-професійне виховання.
Приватні освітні установи та чужомовне навчання будуть допущені за дозволом держави в кожному окремому випадку та підлягатимуть контролі державних чинників.

#Історія_України
#Ідеологія