Боротьба — це не лише поле бою, а щоденна копітка праця.
Для екіпажів 119 ОБрТрО кожна година тренувань — це перетворення маневрів, скидів та маніпуляцій на інстинкт, який не підведе за будь-якої погоди.
Кожна розбита пляшка «Прозорої» під час занять — це відпрацьована помилка, яка не повториться на передовій. Результат обов’язково буде, бо майстерність не приходить сама — її здобувають.
Доєднуйся до команди і вибери свою "пташку":
+38(098) 119 0 119
+38(096) 515 02 04
14 АК 🇺🇦
Для екіпажів 119 ОБрТрО кожна година тренувань — це перетворення маневрів, скидів та маніпуляцій на інстинкт, який не підведе за будь-якої погоди.
Кожна розбита пляшка «Прозорої» під час занять — це відпрацьована помилка, яка не повториться на передовій. Результат обов’язково буде, бо майстерність не приходить сама — її здобувають.
Доєднуйся до команди і вибери свою "пташку":
+38(098) 119 0 119
+38(096) 515 02 04
14 АК 🇺🇦
👍6🕊2🔥1
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Батько — військовий, тож вибір був очевидним.
Коли «Якудза» прийшов у військкомат, він уже знав, що хоче служити. Але там йому дали слушну пораду: «Армії завжди потрібні фахові офіцери. Хочеш бути ефективним — здобувай освіту». Так він і опинився у Військовому інституті танкових військ НТУ «ХПІ».
Сьогодні він воює у складі 29-ї окремої важкої механізованої бригади. І цей вибір — вчитися — щодня виправдовує себе на передовій. Бо сучасна війна — це не просто «хто кого перестріляє», це змагання професіоналів, технологій та витримки.
❗️Чому військова освіта — це важливо?
✅Тому що війську потрібні люди, які знають техніку до останнього гвинтика, вміють прораховувати кроки ворога наперед і головне — вміють керувати.
Зараз триває вступна кампанія 2026. Це твій шанс отримати професію, де тебе навчать бути лідером і фахівцем високого класу.
Не чекай змін — ставай тим, хто їх створює.
14АК🇺🇦
Коли «Якудза» прийшов у військкомат, він уже знав, що хоче служити. Але там йому дали слушну пораду: «Армії завжди потрібні фахові офіцери. Хочеш бути ефективним — здобувай освіту». Так він і опинився у Військовому інституті танкових військ НТУ «ХПІ».
Сьогодні він воює у складі 29-ї окремої важкої механізованої бригади. І цей вибір — вчитися — щодня виправдовує себе на передовій. Бо сучасна війна — це не просто «хто кого перестріляє», це змагання професіоналів, технологій та витримки.
❗️Чому військова освіта — це важливо?
✅Тому що війську потрібні люди, які знають техніку до останнього гвинтика, вміють прораховувати кроки ворога наперед і головне — вміють керувати.
Зараз триває вступна кампанія 2026. Це твій шанс отримати професію, де тебе навчать бути лідером і фахівцем високого класу.
Не чекай змін — ставай тим, хто їх створює.
14АК🇺🇦
👍6🫡2🔥1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
«Прийняв — відбив»
Подивіться, як майстерно оператори БпЛА 14 армійського корпусу «грають» із ворогом. Тільки в цьому пінг-понзі «м’ячики» вибухають, не торкаючись нашої землі.
Тримаємо темп, тримаємо небо.
14АК🇺🇦
Подивіться, як майстерно оператори БпЛА 14 армійського корпусу «грають» із ворогом. Тільки в цьому пінг-понзі «м’ячики» вибухають, не торкаючись нашої землі.
Тримаємо темп, тримаємо небо.
14АК🇺🇦
👍6👏2🔥1
#НаРівних: Сила прикордонниць 4-го загону
У Харкові представили експозицію про жінок 4-го прикордонного загону 14-го армійського корпусу, які на рівні з чоловіками тримають Харківський напрямок.
Це не просто фотопроєкт, а історія про характер, який не має статі.
Ініціатива проєкту належить самим військовослужбовцям — вони захотіли показати жінку в однострої не як «особливий випадок», а як професійну частину бойової родини. Втілити ідею допоміг волонтер-фотограф, який зафіксував героїнь у двох світах: на службі та у цивільному житті.
У загоні обіцяють, що одинадцять історій незламних захисниць побачать не лише харків'яни.
Фото: Харківський Медіа Хаб
У Харкові представили експозицію про жінок 4-го прикордонного загону 14-го армійського корпусу, які на рівні з чоловіками тримають Харківський напрямок.
Це не просто фотопроєкт, а історія про характер, який не має статі.
Ініціатива проєкту належить самим військовослужбовцям — вони захотіли показати жінку в однострої не як «особливий випадок», а як професійну частину бойової родини. Втілити ідею допоміг волонтер-фотограф, який зафіксував героїнь у двох світах: на службі та у цивільному житті.
У загоні обіцяють, що одинадцять історій незламних захисниць побачать не лише харків'яни.
Фото: Харківський Медіа Хаб
👍4❤3👌2
💥 На вулиці Садовій у Бєлгороді ранок розпочався з промовистої картини: барельеф загиблого учасника війни росії проти України Дмитра Василенка, що висів на будинку №30, опинився на тротуарі. Невідомі не просто пошкодили меморіальну дошку — зображення військового було буквально вирване з м’ясом, а поличку для квітів під ним понівечено. Місцева влада одразу ж назваа це “актом вандалізму” та звинуватила “укровандалів”, але правда куди глибша і болючіша для неї.
Те, що відбулося на вулиці Садовій у Бєлгороді — не просто “пошкодження майна”. Це цілком логічна, очікувана і, чесно кажучи, неминуча реакція суспільства, яке починає усвідомлювати ціну нав'язаної їм війни. Коли війна приходить у твій дім не з екрана телевізора, а у вигляді вибухів та рунувань твоєї оселі, символи цієї війни починають викликати не “патріотичний трепет”, а глуху лють.
І це лише початок
Скидання барельефа “героя СВО” — це лише перша ластівка. Соціальна напруга в прикордонних регіонах зростає, що видно неозброєним оком у будь-яких місцевих пабліках. Люди бачать прямий зв'язок: є “эсвэошники — є прильоти поруч. Прогноз простий: подібні акції будуть лише нарощуватися.
На наступному ж етапі від нищення металу та каменю розлючені громадяни перейдуть до фізичного “виховання” самих так званих “эсвэошников”, які повернулися з фронту. Суспільство підсвідомо (а подекуди вже й цілком свідомо) ідентифікує їх як джерело своїх бід.
📚 Історія знає чимало прикладів, коли вчорашні “герої” ставали об'єктами народної ненависті, як тільки ідеологічний туман розсіювався під ударами реальності.
Ще в античному Римі існувала практика damnatio memoriae (“засудження пам’яті”)— офіційне або стихійне знищення, спотворення чи стирання зображень, імен і згадок про людину, яку вважали ворогом держави, тираном чи зрадником.
У новітній історії цей шлях пройшла Німеччина, коли після краху нацистського режиму пам'ятники та символіка “героїв”, якими завішували міста протягом 12 років, зносилися самими ж німцями. Тих, хто хизувався військовими нагородами, били просто на вулицях, бо вони уособлювали руїни та голод — так суспільство виплескувало свою втому від війни на тих, хто був її обличчям.
Висновок тут лише один: Бєлгородський барельеф на асфальті — це символ того, що “сакралізація СВО” не працює там, де люди відчувають наслідки цієї авантюри на власній шкірі. Далі буде більше.
Те, що відбулося на вулиці Садовій у Бєлгороді — не просто “пошкодження майна”. Це цілком логічна, очікувана і, чесно кажучи, неминуча реакція суспільства, яке починає усвідомлювати ціну нав'язаної їм війни. Коли війна приходить у твій дім не з екрана телевізора, а у вигляді вибухів та рунувань твоєї оселі, символи цієї війни починають викликати не “патріотичний трепет”, а глуху лють.
І це лише початок
Скидання барельефа “героя СВО” — це лише перша ластівка. Соціальна напруга в прикордонних регіонах зростає, що видно неозброєним оком у будь-яких місцевих пабліках. Люди бачать прямий зв'язок: є “эсвэошники — є прильоти поруч. Прогноз простий: подібні акції будуть лише нарощуватися.
На наступному ж етапі від нищення металу та каменю розлючені громадяни перейдуть до фізичного “виховання” самих так званих “эсвэошников”, які повернулися з фронту. Суспільство підсвідомо (а подекуди вже й цілком свідомо) ідентифікує їх як джерело своїх бід.
📚 Історія знає чимало прикладів, коли вчорашні “герої” ставали об'єктами народної ненависті, як тільки ідеологічний туман розсіювався під ударами реальності.
Ще в античному Римі існувала практика damnatio memoriae (“засудження пам’яті”)— офіційне або стихійне знищення, спотворення чи стирання зображень, імен і згадок про людину, яку вважали ворогом держави, тираном чи зрадником.
У новітній історії цей шлях пройшла Німеччина, коли після краху нацистського режиму пам'ятники та символіка “героїв”, якими завішували міста протягом 12 років, зносилися самими ж німцями. Тих, хто хизувався військовими нагородами, били просто на вулицях, бо вони уособлювали руїни та голод — так суспільство виплескувало свою втому від війни на тих, хто був її обличчям.
Висновок тут лише один: Бєлгородський барельеф на асфальті — це символ того, що “сакралізація СВО” не працює там, де люди відчувають наслідки цієї авантюри на власній шкірі. Далі буде більше.
🔥3👌2😎2