Повернутися, щоб вистояти

Вдома — дружина і малі діти. На фронті — позиції та побратими.

Володимир, боєць 105-ї окремої бригади ТрО, добровільно доєднався до війська на початку повномасштабного вторгнення. Але одного моменту опинився між двома вогнями.
Коли ситуація в родині стала критичною, він не витримав тиску і самовільно залишив частину. Але він не тікав від війни — він рятував свій тил.
Як тільки вдома все налагодилося, Володимир повернувся, адже знав: свої завжди чекають.

«Кожен має бути відповідальним за свої вчинки — і перед сім’єю, і перед військом. Тільки так ми вистоїмо і морально, і фізично»,

— переконаний захисник.


14 АК🇺🇦

Шановні побратими і посестри! Солдати, сержанти, офіцери!

Сьогодні, 15 березня, 14-му армійському корпусу виповнюється рівно один рік. У масштабах історії — це лише мить, але в реаліях нашої війни — це рік надскладних рішень, запеклих боїв і формування нашої спільної ідентичності. За цей час ми пройшли шлях від наказу про створення до формування реального операційного кулака, який ворог відчув на собі на найгарячіших ділянках фронту.

Корпус — це не будівлі чи кабінети. Це ви. Це кожен із вас, хто тримає свій сектор, хто виводить артилерію на позиції, хто піднімає дрон у сіру зону чи лагодить зв’язок під обстрілом. Ми з вами збудували систему, де кожна бригада — і штатна, і придана — є невід’ємною частиною єдиного організму. Тут немає «своїх» чи «тимчасових». Ви прийшли з різних напрямків, зі своїм болем і своїми перемогами, але в межах 14-го корпусу ми стали монолітом.

Кожна бригада у нашому складі відіграє свою унікальну роль. Піхота — це наш характер, артилерія — наша лють, розвідка та дрони — наші очі. Саме ця взаємодія дозволяє нам бачити поле бою глибше і діяти масштабно, перетворюючи кожну бойову задачу на чіткий алгоритм знищення ворога. Ми довели, що здатні не просто реагувати на загрози, а диктувати свою волю.

Сьогодні кожен підрозділ нашого корпусу творить нову історію України. Не пафосними словами, а щоденною важкою роботою, професіоналізмом та витримкою. Дякую кожному солдату й офіцеру за те, що за цей рік ми стали справжньою бойовою родиною. Ми вшановуємо тих, хто стояв біля витоків, і пам’ятаємо кожного побратима, який віддав життя за нашу спільну справу.

14-й армійський корпус — це фаховість, надійність і спільний результат. Ми на своїй землі. Ми продовжуємо роботу.

Честь і слава воїнам 14-го армійського корпусу!
Слава Україні!

З повагою, командування 14АК🇺🇦

Оперативна обстановка в смузі оборони підрозділів 14 армійського корпусу станом на 9.00 15.03.2026

Підрозділи 14 АК продовжують утримувати зайняті рубежі, завдаючи окупантам втрат у живій силі, артилерії та техніці по всій смузі оборони.
Впродовж минулої доби зберігалася висока інтенсивність вогневого впливу противника. Російські окупанти здійснили 105 обстрілів позицій Сил оборони та населених пунктів, завдали 2 авіаційні удари, використавши 3 КАБ та 20 некерованих авіаційних ракет, а також застосували 120 дронів-камікадзе.

За минулу добу санітарні втрати противника склали 2 особи, безповоротні – 5 осіб.
Крім того, знищено/пошкоджено 34 одиниці озброєння і військової техніки противника, зокрема:
1 артилерійська система;
16 одиниць автомобільної техніки різних типів;
1 одиниця спеціальної техніки;
1 одиниця мототехніки;
2 засоби РЕБ
13 засобів зв’язку (антени).

22 засоби повітряного ураження/розвідки:
10 БпЛА типу Shahed, Гербера;
3 БпЛА Молния;
1 БпЛА Zala;
3 БпЛА Італмас;
1 БпЛА Суперкам;
4 БпЛА інших типів.


Також знищено/уражено:
4 пункти управління БПЛА;
4 пункти логістичного забезпечення;
87 укриттів особового складу противника.


14 армійський корпус продовжує ведення оборонної операції у визначеній смузі оборони. Обстановка залишається контрольованою.

Сила. Захист. Перемога!
Слава Україні!

Бригади 14-го армійського корпусу - це стійкість, мужність, сила і професіоналізм!

Честь🫡

Річниця корпусу — це не про цифри на папері, а про людей, чиї імена вже вписані в історію України золотими літерами.
Ми могли б говорити про техніку чи стратегію, але справжня сила армії — це люди. Серед нас стоять Герої України. Вони — наш стандарт, наша совість і наш приклад.

Лицарі полів
Підполковник Василь Миколайович Божок
Його називають майстром танкового бою. Один із найвідоміших епізодів — бій під Логвиновим, де Василь Миколайович на одному танку вступив у протистояння з трьома танками противника і вийшов переможцем. Це не просто вдача — це холодний розрахунок і залізна воля.
Василя справедливо вважають символом майстерності бронетанкових військ, холоднокровності під вогнем і вміння перемагати чисельно сильнішого ворога. Сьогодні, вже як старший офіцер, він передає досвід молодшим командирам, формуючи наступне покоління переможців.

Капітан Олександр Сергійович Ключка
Офіцер, для якого "честь" — не пусте слово. Його підрозділ неодноразово демонстрував філігранну точність у знищенні ворожої техніки. Його лідерство базується на особистому прикладі: він завжди там, де найважче, і його спокій передається кожному солдату.
Олександр проривав ворожі лінії, рятував побратимів під шквальним вогнем, штурмував позиції, навіть коли був поранений. Його дії на південному напрямку врятували десятки життів і дали змогу нашим військам закріпитися на ключових рубежах. Він — справжній доказ того, що один офіцер з правильним рішенням може змінити хід бою.


Молода кров — майбутнє Українського війська
Старший лейтенант Кирило Яшар Огли Агасиєв. Командир, який веде за собою. Його професіоналізм у керуванні підрозділом під час стрімких наступальних дій став легендарним. Кирило довів: вік не є завадою для того, щоб бути майстерним тактиком і справжнім батьком для своїх бійців.
Азербайджанець за походженням, українець за духом і вибором. Його група нищила ворога в найгарячіших точках, демонструючи зразок штурмової майстерності та братерства. Кирило — доказ, що в лавах ЗСУ воюють сини різних народів, але метою для всіх одна — вільна Україна.

Лейтенант Дмитро Юрійович Єлецький
Справжній представник нової генерації українських офіцерів. Дмитро демонструє неймовірну стійкість та здатність приймати критичні рішення за лічені секунди. Його шлях — це історія про відвагу, яка народжується в самому пеклі боїв.
Від піхотинця 2014 року — до командира роти БпЛА. Особисто ліквідував понад 230 окупантів. Дмитро — це нова ера війни: дрони, точність, технології в поєднанні з неймовірною хоробрістю. Він показав, як один оператор БпЛА може паралізувати цілі ворожі підрозділи та рятувати десятки побратимів.


Ланка молодших командирів — хребет Корпусу
Молодший сержант Василь Васильович Бурмеч
Герой, який доводить: сержант — це лідер, на якому тримається дисципліна та дух підрозділу. Василь Васильович — це той чоловік, з яким кожен пішов би в розвідку.
Василь — це людина, яка «стріляє як боженька» і водночас говорить правду про війну жорстко й чесно. Дії його взводу в бою — еталон точності, витримки та холодного розрахунку. Для багатьох молодих снайперів і не тільки — він живий приклад, як потрібно воювати, щоб ворог боявся навіть думати про просування.

Ці імена — це наш бойовий прапор. Кожен з них має свою історію, свій шлях і свій біль, але всіх їх об’єднує одне: безмежна любов до України та відповідальність за тих, хто стоїть поруч у строю.

Ці п’ятеро — не виняток. Вони — яскраві представники тисяч воїнів нашого корпусу, які щодня творять історію перемоги.

Дякуємо кожному, хто стоїть на захисті рідної землі. Дякуємо родинам героїв, які чекають і підтримують. Дякуємо всім, хто вірить у нас.
Поки є такі люди — ворог не пройде.
Поки є такі приклади — молодь матиме на кого рівнятися.

Зі святом, побратими! Слава Героям!

За час нашої боротьби підрозділи 14-го армійського корпусу завдали окупантам значних втрат — в живій силі, броні, артилерії та логістиці.
За кожною цифрою в цій інфографіці стоять надлюдські зусилля наших воїнів та командирів. Ми довели, що 14-й корпус — це сила, з якою ворог змушений рахуватися, і яку він навчився боятися.
Ворог платить високу ціну за кожну спробу просунутися нашою землею. І платитиме далі, доки останній окупант не зникне з нашого обрію.
Дякуємо кожному, хто вписує своє ім’я в літопис нашої слави. Тримаємо стрій, віримо один в одного і знаємо: правда за нами.
Слава Україні! ⚔️💙💛

Оперативна обстановка в смузі оборони підрозділів 14 армійського корпусу станом на 9.00 16.03.2026

Підрозділи 14 АК продовжують утримувати зайняті рубежі, завдаючи окупантам втрат у живій силі, артилерії та техніці по всій смузі оборони.
Впродовж минулої доби зберігалася висока інтенсивність вогневого впливу противника. Російські окупанти здійснили 90 обстрілів позицій Сил оборони та населених пунктів, завдали 2 авіаційні удари, використавши 4 КАБ та 20 некерованих авіаційних ракет, а також застосували 150 дронів-камікадзе.

За минулу добу санітарні втрати противника склали 6 осіб, безповоротні – 1 особа.
Крім того, знищено/пошкоджено 23 одиниці озброєння і військової техніки противника, зокрема:
1 артилерійська система;
12 одиниць автомобільної техніки різних типів;
2 засіб РЕБ;
8 засобів зв’язку (антени).

19 засобів повітряного ураження/розвідки:
3 БпЛА типу Shahed, Гербера;
6 БпЛА Молния;
1 БпЛА Zala;
3 БпЛА Італмас;
1 БпЛА Орлан;
1 БпЛА Ланцет;
4 БпЛА інших типів.


Також знищено/уражено:
3 пункти управління БПЛА;
2 пункти логістичного забезпечення;
123 укриття особового складу противника.


14 армійський корпус продовжує ведення оборонної операції у визначеній смузі оборони. Обстановка залишається контрольованою.

Сила. Захист. Перемога!
Слава Україні!

«Не думайте, що вас можуть убити. Подумайте, що буде, якщо ворог прийде сюди».

Богдану 26. Позивний — «Маньяк».
Він - військовослужбовець 119-ої окремої бригади територіальної оборони. Пройшов Білогорівку, Авдіївку, Красногорівку та Серебрянський ліс. Був піхотинцем, а сьогодні керує наземними роботами, які замінюють людей у найнебезпечніших зонах.

Він не вважає себе героєм, хоча за плечима — п'ять років боротьби.
Богдан упевнений: кусок землі вважається звільненим лише тоді, коли на нього ступає нога нашої піхоти.

Це історія про вибір, який робить чоловіка воїном.

Повну версію статті читайте за
посиланням.

14 АК🇺🇦

Конвеєр ілюзій: анатомія кризи російської пропаганди на Сумському напрямку
Сьогодні ми спостерігаємо глибоку кризу жанру в російському інформаційному полі, де щоденні звіти агресора перетворилися на зациклену трансляцію вигаданих перемог, де ключовим наративом стало “панічна втеча” українських сил з оборонних рубежів на Сумщині. Однак за завісою цих реляцій ховається застигла лінія фронту та конвеєр смерті, який працює лише в один бік.
Пропагандистська машина росіян зіткнулася з нездоланним парадоксом: згідно з їхніми зведеннями, українська оборона “сиплеться” щодня, проте географічна мапа залишається незмінною. Цей розрив між віртуальним “тріумфом” і реальною стагнацією оголює стратегічну безпорадність.
Роспаганда намагається заповнити вакуум реальних досягнень словесними інтервенціями, створюючи ілюзію динаміки там, де панує лише смерть і виснаження резервів, у той час як за кожним рядком про “успішне просування” стоять сотні мертвих російських солдатів, чиї тіла стають єдиним матеріальним підтвердженням їхньої присутності на українській землі.
Прикордонні громади Сумщини вже понад три роки живуть у режимі постійного терору, відчуваючи на собі щоденні обстріли, тисячі людей евакуювалися, деякі села майже спорожніли — залишилися лише ті, хто не може або не хоче їхати.
Саме тут російські малі штурмові групи — “одноразки”, як називають їх свої ж командири, намагаються просочуватися в сірі зони або прикордонні села. Українські підрозділи систематично знищують їх дронами та вогнем, перетворюючий зайд на харч для місцевої фауни. Лінія фронту практично не рухається, а ворог витрачає резерви на безглузді спроби розширення “буферної зони”, яка є недосяжною мрією виснаженого угруповання “Сєвєр”.
Кожна новина про “взяття” чергового українського села в російських зведеннях — або вигадка, або фіксація тимчасового набігу групи “одноразок”, яку Сил оборони знищують або відганяють назад.
Ця інформаційна стратегія — не просто дезінформація, а цинічний інструмент управління внутрішнім ресурсом, який має два чітких вектори спрямування:
1. Психологічна анестезія для штурмовиків: для російського командування солдат — це лише витратний матеріал. Щоб змусити людину вийти з окопу під FPV-дрони чи вогонь артилерії, їй потрібно продати образ “ворога, що тікає”. Це фатальний обман, який перетворює кожен штурм на акт колективного самогубства заради ефемерної мети.
2. Соціальний демпфер для прикордоння: мешканці російських прифронтових територій стали заручниками присутності власних військ. Постійне мародерство та хаос, що супроводжують орди “бесстрашных”— так пропаганда називає військових-“одноразок”, потребують виправдання. Вигадані перемоги слугують тією “солодкою отрутою”, яка мала б підсолодити гірку реальність життя в зоні, де закон і порядок поступилися місцем свавіллю озброєних натовпів.
Але ж в реальності цей демпфер дедалі частіше дає збій: у закритих чатах та під час особистих розмов жителі Бєлгородщини все менше добирають слів на адресу “бесстрашных”. Замість вдячності звучать прямі звинувачення у побутовому насильстві, пограбуваннях порожніх будинків та провокуванні вогню на житлові квартали.
Цілком очікувано у ролі “громовідводу” опинився губернатор Бєлгородської області В’ячеслав Гладков. Намагаючись балансувати між Кремлем та розлюченим мешканцями, він змушений перетворювати свої соцмережі на нескінченний некролог регіону. Його спроби героїзувати ситуацію розбиваються об побутовий жах людей, які бачать в “бесстрашных” не порятунок, а головну загрозу своєму майну та життю.

Ті, хто диригує цими інформаційними потоками з комфортних офісів, наївно вважають, що папір і монітор витримають будь-яку брехню. Але історія — це суворий цензор. Жоден солодкий звіт не здатен воскресити мертвих або приховати стратегічну поразку під шаром пропагандистського глянцю.

Рано чи пізно завіса впаде, і за нею залишиться лише пустка та ганьба агресії. Кесарю — кесареве, а окупанту — окупантове. На загарбників чекає єдиний логічний кінець: безславне забуття, яке не зможуть прикрасити жодні сьогоднішні переможні реляції.