У Польщі досі випускають журнал Футбол. Один в один із тим класичним виданням Франкова, Шахова і ко. Редакційна стаття на початку, велике інтерв'ю на усередині та огляди (ну ок, таблиці) іноземних чемпіонатів далі. В кінці навіть телепрограма є ☺️
Знайшов у супермаркеті, ціна - 9 злотих, це десь 100 грн.
Знайшов у супермаркеті, ціна - 9 злотих, це десь 100 грн.
❤11👍1
"Тут живуть крижані дракони"
У 2018-му я прочитав дивовижну статтю. Це була адаптація подкасту капітана збірної Ісландії Арона Гуннарссона, де він розповідав, як Ісландія із населенням країни-карлика досягла виходу на Євро-2016 та Чемпіонат Світу-2018.
Я трохи скоротив цей лонгрід. Стаття дуже довга, але, на мою думку, вона варта того, аби її почитати. Дуже мотиваційно!
Лінк на оригінал
У 2018-му я прочитав дивовижну статтю. Це була адаптація подкасту капітана збірної Ісландії Арона Гуннарссона, де він розповідав, як Ісландія із населенням країни-карлика досягла виходу на Євро-2016 та Чемпіонат Світу-2018.
Я трохи скоротив цей лонгрід. Стаття дуже довга, але, на мою думку, вона варта того, аби її почитати. Дуже мотиваційно!
Лінк на оригінал
👍3
Сподіваюся, наші суперники цього не читають, бо я розповім, що саме зробило нашу крихітну країну такою успішною.
Я з півночі Ісландії. Якщо ви спробуєте знайти моє місто на старих картах, там буде написано: «Тут живуть крижані дракони». Моє рідне місто називається Акюрейрі, де проживає близько 18 000 людей. Там не було чим зайнятися, окрім як спортом, тому я почав грати у футбол. Звичайно, я мріяв стати професіоналом. Але було дві проблеми.
По-перше, я міг грати лише влітку. Бачите, взимку поля були вкриті… ну ж бо, скажіть це всі разом! Ви здогадалися: лід та сніг. Кілька метрів снігу. Мінус 10°. Чотири-п'ять годин сонячного світла на день. Ви бачили «Гру престолів»? Ну, тоді ви зрозуміли.
Тож взимку я грав у гандбол. Але коли сніг нарешті танув, я не грав на траві. Така розкіш була доступна лише для старших гравців. Тож мені доводилося грати на гравії. Одного разу я повернувся додому з жахливою раною на нозі, і моя мати була шокована. Звичайно, я усього-то пішов у підкат, але можна було подумати, що я бився з ведмедем!
Я так сильно хотів стати футболістом. Я бігав спринти, ходив у спортзал… по суті, я працював як божевільний. Але я також знав, що все проти мене. Я постійно ставив собі запитання, і мені не подобалися відповіді.
«Ароне, скільки професійних футболістів приїхало з Акурейрі?
Небагато.
І наскільки хорошим можна стати, граючи лише влітку на гравійному полі?
Напевно, не дуже хорошим».
А потім стався переломний момент. Багато років тому Ісландська футбольна асоціація інвестувала в ці криті зали зі штучною травою. Раптом кожна дитина в Ісландії могла грати у футбол цілий рік. Ви усвідомлюєте, наскільки це було важливо для нас? Цілий рік!
Звичайно, я одразу переїхав до місцевого залу. Я зробив його своїм домом. Мене часто виганяли вночі. Але все одно був цей ментальний блок. Ніхто насправді не вірив, що можна щось виграти як футболіст з Ісландії. Насправді, одного разу гравець нашої національної збірної розповів мені історію про те, як він сказав своєму тренеру у клубі, що мріє грати на Євро.
«Це гарна думка», — сказав тренер. «Шкода лише, що ти з Ісландії».
Досить гнітюче, чи не так?
Я знав, що маю покинути Ісландію, щоб розвиватися як гравець. Тож, коли мені випала нагода приєднатися до АЗ Алкмаар у Надіерландів, я нею скористався. Мені було 17 років. І, Боже, це було важко. Футбол був на іншому рівні. Мені було так соромно, що я думав стрибнути на перший же рейс назад до Ісландії. Перші два місяці я провів, замкнувшись у готелі, телефонуючи мамі, плакав і казав, що я не хочу усього цього робити.
Всі сльози окупилися, бо через 18 місяців мене викликали до старшої збірної Ісландії. Вони грали товариський матч проти білорусі на Мальті, і мені довелося негайно сісти на літак, щоб встигнути. Тільки в мене не було машини. Протягом першого року в Голландії я всюди їздила на велосипеді, бо не міг собі нічого іншого дозволити. Тож знаєте, що зробила моя мама? Вона купила мені скутер. Червоний скутер. Тож, коли мене викликали до національної збірної, я застібнув рюкзак, одяг велосипедний шолом і поїхав на вокзал, де сів на експрес до аеропорту.
Тож я вирушаю та живу своєю мрією, граючи за Ісландію, і це неймовірно. Я лечу назад до Нідерландів, і я все ще літаю у хмарах. Я кайфую. Я ж тепер великий футболіст, чи не так? Я виходжу з вокзалу, щоб забрати свій скутер зі стійки, де я його припаркував... і що я бачу? На тому самому місці, де мав бути мій скутер, нічого немає, крім однієї шини з ланцюгом. Хтось вкрав мій клятий мопед, поки я грав проти білорусі. Моя мама просто сміялася з цього, але я кажу вам, я був щиро засмучений! Те пограбування справді швидко змусило мене опуститися на землю.
Кілька років по тому я був у команді, яка кваліфікувалася на Євро 2011 року до 21 року в Данії. Це було великою подією, бо Ісландія ніколи такого не робила. Коли ми починали відбір ЧС 2014 року, багато хто з хлопців зі збірної до 21 року, став частиною основної збірної.
Звичайно, навіть з усіма цими молодими талантами, ми ніколи не повинні були потрапити на Чемпіонат світу. Люди завжди казали: «Ісландія? Ну, в Ісла
Я з півночі Ісландії. Якщо ви спробуєте знайти моє місто на старих картах, там буде написано: «Тут живуть крижані дракони». Моє рідне місто називається Акюрейрі, де проживає близько 18 000 людей. Там не було чим зайнятися, окрім як спортом, тому я почав грати у футбол. Звичайно, я мріяв стати професіоналом. Але було дві проблеми.
По-перше, я міг грати лише влітку. Бачите, взимку поля були вкриті… ну ж бо, скажіть це всі разом! Ви здогадалися: лід та сніг. Кілька метрів снігу. Мінус 10°. Чотири-п'ять годин сонячного світла на день. Ви бачили «Гру престолів»? Ну, тоді ви зрозуміли.
Тож взимку я грав у гандбол. Але коли сніг нарешті танув, я не грав на траві. Така розкіш була доступна лише для старших гравців. Тож мені доводилося грати на гравії. Одного разу я повернувся додому з жахливою раною на нозі, і моя мати була шокована. Звичайно, я усього-то пішов у підкат, але можна було подумати, що я бився з ведмедем!
Я так сильно хотів стати футболістом. Я бігав спринти, ходив у спортзал… по суті, я працював як божевільний. Але я також знав, що все проти мене. Я постійно ставив собі запитання, і мені не подобалися відповіді.
«Ароне, скільки професійних футболістів приїхало з Акурейрі?
Небагато.
І наскільки хорошим можна стати, граючи лише влітку на гравійному полі?
Напевно, не дуже хорошим».
А потім стався переломний момент. Багато років тому Ісландська футбольна асоціація інвестувала в ці криті зали зі штучною травою. Раптом кожна дитина в Ісландії могла грати у футбол цілий рік. Ви усвідомлюєте, наскільки це було важливо для нас? Цілий рік!
Звичайно, я одразу переїхав до місцевого залу. Я зробив його своїм домом. Мене часто виганяли вночі. Але все одно був цей ментальний блок. Ніхто насправді не вірив, що можна щось виграти як футболіст з Ісландії. Насправді, одного разу гравець нашої національної збірної розповів мені історію про те, як він сказав своєму тренеру у клубі, що мріє грати на Євро.
«Це гарна думка», — сказав тренер. «Шкода лише, що ти з Ісландії».
Досить гнітюче, чи не так?
Я знав, що маю покинути Ісландію, щоб розвиватися як гравець. Тож, коли мені випала нагода приєднатися до АЗ Алкмаар у Надіерландів, я нею скористався. Мені було 17 років. І, Боже, це було важко. Футбол був на іншому рівні. Мені було так соромно, що я думав стрибнути на перший же рейс назад до Ісландії. Перші два місяці я провів, замкнувшись у готелі, телефонуючи мамі, плакав і казав, що я не хочу усього цього робити.
Всі сльози окупилися, бо через 18 місяців мене викликали до старшої збірної Ісландії. Вони грали товариський матч проти білорусі на Мальті, і мені довелося негайно сісти на літак, щоб встигнути. Тільки в мене не було машини. Протягом першого року в Голландії я всюди їздила на велосипеді, бо не міг собі нічого іншого дозволити. Тож знаєте, що зробила моя мама? Вона купила мені скутер. Червоний скутер. Тож, коли мене викликали до національної збірної, я застібнув рюкзак, одяг велосипедний шолом і поїхав на вокзал, де сів на експрес до аеропорту.
Тож я вирушаю та живу своєю мрією, граючи за Ісландію, і це неймовірно. Я лечу назад до Нідерландів, і я все ще літаю у хмарах. Я кайфую. Я ж тепер великий футболіст, чи не так? Я виходжу з вокзалу, щоб забрати свій скутер зі стійки, де я його припаркував... і що я бачу? На тому самому місці, де мав бути мій скутер, нічого немає, крім однієї шини з ланцюгом. Хтось вкрав мій клятий мопед, поки я грав проти білорусі. Моя мама просто сміялася з цього, але я кажу вам, я був щиро засмучений! Те пограбування справді швидко змусило мене опуститися на землю.
Кілька років по тому я був у команді, яка кваліфікувалася на Євро 2011 року до 21 року в Данії. Це було великою подією, бо Ісландія ніколи такого не робила. Коли ми починали відбір ЧС 2014 року, багато хто з хлопців зі збірної до 21 року, став частиною основної збірної.
Звичайно, навіть з усіма цими молодими талантами, ми ніколи не повинні були потрапити на Чемпіонат світу. Люди завжди казали: «Ісландія? Ну, в Ісла
👍4
ндії не так багато гравців світового класу».
Але насправді, з 330 000 людей, які там живуть... у нас взагалі небагато гравців.
Тож нам довелося бути розумними. І ось тут і з'явився наш колишній тренер, Ларс Лагербек. Коли він прийшов у 2011 році, він почав проводити зустрічі щодо того, як ми захищаємося. Вони були довгими і, чесно кажучи, надзвичайно нудними. Просто такими, такииими нудними. Але Ларс продовжував говорити про це. Позиціонування. Кутові. Вкидання... нічого цікавого. На тренуваннях ми грали атаку проти захисту, просто щоб попрацювати над нашою оборонною формою.
Завдяки цьому колективному духу ми вийшли в плей-оф і зіграли з Хорватією. І коли ми зіграли вдома внічию 0:0... чесно кажучи, я думав, що у нас є шанс. Потім у Хорватії, коли вони повели 1:0, але отримали вилучення, нам потрібен був лише один гол. Один гол. Ми були так близькі... Але нам так і не вдалося. Хорватія перемогла 2:0.
Після цього наша роздягальня була схожа на цвинтар. Не лише тому, що ми не виграли, а тому, що ми погано грали. Але потім хтось каже: «Ну… Тоді давайте просто поїдемо на Євро!»
Ось що ми й зробили. Ми почали працювати ще старанніше. І в тій кваліфікаційній кампанії до Євро-2016 ми ставали все кращими й кращими. Наші вболівальники також були величезною частиною цього. Коли ми грали з Нідерландами вдома в жовтні, я пам’ятаю, ми повели 1:0, і стадіон на деякий час затих… а потім…
БУМ, БУМ, ХА-ХА!
Я обертаюся. Що це було? Це було схоже на удар грому.
БУМ, БУМ, ХА-ХА!
Мурашки пробігають по спині.
БУМ, БУМ, ХА-ХА!
Бачите, це був перший раз, коли наші вболівальники виконали знаменитий «Вікінг Клеп». Ми, можливо, граємо лише перед 10 000 людей, але коли вони роблять цей «плеск»… це відчувається як 100 000. Того вечора я подивився на деяких гравців збірної Нідерландів і подумав: «Ого… Вони, мабуть, це відчувають».
Звичайно, кваліфікація — це одне. Сам турнір? Багато хто думав, що нам пощастить, якщо ми не будемо соромитися. Це смішно, бо я пам'ятаю точний момент, коли зрозумів, що у нас є щось особливе. Це було після тренування якраз перед турніром, коли до мене підійшов Ейдур Гудьонсен.
Він сказав: «Знаєш, Ароне… Я б дуже не хотів грати проти нас»!
Ми почали гру проти Португалії. І всі говорили про те, що Кріштіану Роналду зробить з нами. «Скільки він заб'є? Два голи? Хет-трик?»
Тож, коли ми зіграли внічию 1:1… ну, португальці були незадоволені.
Звісно, ми святкували. Потім я побачив, що Роналду розкритикував нас за «менталітет маленької країни». І я подумав: «Зачекайте, ми ніколи раніше не були на такому етапі. Ви робили це багато разів. Ми ж Ісландія. Звичайно, ми будемо пишатися!»
Ми були розслаблені перед грою 1/8 фіналу проти Англії. Ми досягли своєї мети — все інше було бонусом. Тож тепер у нас був цей чудовий шанс перемогти наших кумирів із АПЛ. І якщо хтось ще не був готовий до цього, Ейдур виголосив промову.
Він сказав: «Усі ситі? Хочемо ще? Ми все ще голодні?»
Ви можете уявити собі гуркіт реакції.
З Англією, здається, все було навпаки. Мені їх майже стало шкода. Вони були під таким тиском, і це було точно помітно. Вони робили прості помилки, неправильно розуміли основи… Вони знали, в які проблеми потраплять, якщо програють Ісландії.
Коли гра закінчилася, я так швидко побіг до наших уболівальників, що забув потиснути руку гравцям збірної Англії. Тож, якщо ви, хлопці, це читаєте… вибачте!
А потім… ну, я знаю, що це може звучати дивно, бо я ісландець з усіма цими татуюваннями, бородою та всім таким. Але коли ми святкували, мені хотілося плакати. Чесно. Коли ми виконали «Вікінгські оплески» з нашими вболівальниками, у мене по спині пробігли мурашки.
Насправді, на Євро ми вже відправили людей розвідувати наших суперників з кваліфікації на чемпіонат світу. Це дещо говорить про наш спосіб мислення. Ми хотіли більшого.
Просто подивіться на деяких наших гравців — можливо, ми не найтехнічніші. Можливо, ми не найгарніші на вигляд. Але чи хотіли б ви битися з нами? Я так не думаю. Ми єдині. Ми сильні. Ми нічого не боїмося.
Але насправді, з 330 000 людей, які там живуть... у нас взагалі небагато гравців.
Тож нам довелося бути розумними. І ось тут і з'явився наш колишній тренер, Ларс Лагербек. Коли він прийшов у 2011 році, він почав проводити зустрічі щодо того, як ми захищаємося. Вони були довгими і, чесно кажучи, надзвичайно нудними. Просто такими, такииими нудними. Але Ларс продовжував говорити про це. Позиціонування. Кутові. Вкидання... нічого цікавого. На тренуваннях ми грали атаку проти захисту, просто щоб попрацювати над нашою оборонною формою.
Завдяки цьому колективному духу ми вийшли в плей-оф і зіграли з Хорватією. І коли ми зіграли вдома внічию 0:0... чесно кажучи, я думав, що у нас є шанс. Потім у Хорватії, коли вони повели 1:0, але отримали вилучення, нам потрібен був лише один гол. Один гол. Ми були так близькі... Але нам так і не вдалося. Хорватія перемогла 2:0.
Після цього наша роздягальня була схожа на цвинтар. Не лише тому, що ми не виграли, а тому, що ми погано грали. Але потім хтось каже: «Ну… Тоді давайте просто поїдемо на Євро!»
Ось що ми й зробили. Ми почали працювати ще старанніше. І в тій кваліфікаційній кампанії до Євро-2016 ми ставали все кращими й кращими. Наші вболівальники також були величезною частиною цього. Коли ми грали з Нідерландами вдома в жовтні, я пам’ятаю, ми повели 1:0, і стадіон на деякий час затих… а потім…
БУМ, БУМ, ХА-ХА!
Я обертаюся. Що це було? Це було схоже на удар грому.
БУМ, БУМ, ХА-ХА!
Мурашки пробігають по спині.
БУМ, БУМ, ХА-ХА!
Бачите, це був перший раз, коли наші вболівальники виконали знаменитий «Вікінг Клеп». Ми, можливо, граємо лише перед 10 000 людей, але коли вони роблять цей «плеск»… це відчувається як 100 000. Того вечора я подивився на деяких гравців збірної Нідерландів і подумав: «Ого… Вони, мабуть, це відчувають».
Звичайно, кваліфікація — це одне. Сам турнір? Багато хто думав, що нам пощастить, якщо ми не будемо соромитися. Це смішно, бо я пам'ятаю точний момент, коли зрозумів, що у нас є щось особливе. Це було після тренування якраз перед турніром, коли до мене підійшов Ейдур Гудьонсен.
Він сказав: «Знаєш, Ароне… Я б дуже не хотів грати проти нас»!
Ми почали гру проти Португалії. І всі говорили про те, що Кріштіану Роналду зробить з нами. «Скільки він заб'є? Два голи? Хет-трик?»
Тож, коли ми зіграли внічию 1:1… ну, португальці були незадоволені.
Звісно, ми святкували. Потім я побачив, що Роналду розкритикував нас за «менталітет маленької країни». І я подумав: «Зачекайте, ми ніколи раніше не були на такому етапі. Ви робили це багато разів. Ми ж Ісландія. Звичайно, ми будемо пишатися!»
Ми були розслаблені перед грою 1/8 фіналу проти Англії. Ми досягли своєї мети — все інше було бонусом. Тож тепер у нас був цей чудовий шанс перемогти наших кумирів із АПЛ. І якщо хтось ще не був готовий до цього, Ейдур виголосив промову.
Він сказав: «Усі ситі? Хочемо ще? Ми все ще голодні?»
Ви можете уявити собі гуркіт реакції.
З Англією, здається, все було навпаки. Мені їх майже стало шкода. Вони були під таким тиском, і це було точно помітно. Вони робили прості помилки, неправильно розуміли основи… Вони знали, в які проблеми потраплять, якщо програють Ісландії.
Коли гра закінчилася, я так швидко побіг до наших уболівальників, що забув потиснути руку гравцям збірної Англії. Тож, якщо ви, хлопці, це читаєте… вибачте!
А потім… ну, я знаю, що це може звучати дивно, бо я ісландець з усіма цими татуюваннями, бородою та всім таким. Але коли ми святкували, мені хотілося плакати. Чесно. Коли ми виконали «Вікінгські оплески» з нашими вболівальниками, у мене по спині пробігли мурашки.
Насправді, на Євро ми вже відправили людей розвідувати наших суперників з кваліфікації на чемпіонат світу. Це дещо говорить про наш спосіб мислення. Ми хотіли більшого.
Просто подивіться на деяких наших гравців — можливо, ми не найтехнічніші. Можливо, ми не найгарніші на вигляд. Але чи хотіли б ви битися з нами? Я так не думаю. Ми єдині. Ми сильні. Ми нічого не боїмося.
👍3❤2
⬆️⬆️⬆️
Зараз ми маємо справу вже з геть іншою Ісландією. Більш технічною, системною, впевненою у завтрашньому дні. Але 36-річний Арон Гуннарссон і зараз у заявці. І хоч не грає важливої ролі в самій грі, але є тим самим дядьком, який може нагадати про гравійні поля і місця, де живуть крижані дракони.
Зараз ми маємо справу вже з геть іншою Ісландією. Більш технічною, системною, впевненою у завтрашньому дні. Але 36-річний Арон Гуннарссон і зараз у заявці. І хоч не грає важливої ролі в самій грі, але є тим самим дядьком, який може нагадати про гравійні поля і місця, де живуть крижані дракони.
👍4
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
🥰7👍5❤1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Не знаю, що там чути, але кричав, як скажений)
🔥34❤5😍1
Прес-конференція Сергія Реброва почалася з футболки "Як справи, гейтери?" 😁
Епічненько..
Епічненько..
🔥20🤡9😁4🥴2👍1
На те, що Данія та Австрія програють, і Україна опиниться у другому кошику на жеребкуванні плей-офф у четвер загальний букмекерський коефіціент сягав 30-ти. Але було тоненько 😁
Виходить, що збірній України сьогодні допоміг Міхаель Грегоріч. Якби не його гол, ми би одержали гірші умови при жеребкуванні. Це, авжеж, дрібниця, але і вона може вплинути.
Виходить, що збірній України сьогодні допоміг Міхаель Грегоріч. Якби не його гол, ми би одержали гірші умови при жеребкуванні. Це, авжеж, дрібниця, але і вона може вплинути.
❤6👍1
Шотландія 🏴, Австрія 🇦🇹 і Норвегія 🇳🇴 вийшли на Чемпіонат Світу вперше з 1998-го року. Це був перший Мундіаль, що я дивився і трохи пам'ятаю.
На початку вечора євроквалу я навіть згадував, що мабуть перший матч, що глянув, був у групі А, де грали Шотландія, Норвегія, Марокко і Бразилія. Норвежці з Сульшером і Фло, до речі, ще й в 1/8 фіналу вийшли. Зараз це виглядає досить логічно, та щодо старих часів звучить дещо дикувато 😁
На початку вечора євроквалу я навіть згадував, що мабуть перший матч, що глянув, був у групі А, де грали Шотландія, Норвегія, Марокко і Бразилія. Норвежці з Сульшером і Фло, до речі, ще й в 1/8 фіналу вийшли. Зараз це виглядає досить логічно, та щодо старих часів звучить дещо дикувато 😁
👍1
Forwarded from Звєров Про Футбол
Чи заслуговує їхати на ЧС збірна, яка у вирішальний момент грає унічию вдома з єблорусами??
Скотті - Бог
🏴
Скотті - Бог
🏴
❤11🤡2💊2👍1
Порівнюю Україну з Ямайкою та Іраком 😁
Плей-оф Чемпіонату Світу не дарма розділили. В європейському плей-оф візьмуть участь 16 команд. І фактично усі виглядають сильнішими за будь-кого із шістки міжконтинентального плей-оф. Може, за винятком ДР Конго, де грають люди переважно з еліти Англії та Франції.
🇺🇦🇯🇲🇮🇶
Порівняймо Україну і, скажімо, Ямайку чи Ірак, по клубах.
За нас в останньому матчі у старті виходили 7 гравців топ-чемпіонатів або топ-клубів, основних футболістів своїх команд. За Ямайку - 4 гравці з Чемпіоншипу, 1 з АПЛ і навіть 1 з третього див. Англії: якраз одноклубник Варфоломєєва із Лінкольна Лембікіса. Але ж Іван Варфоломєєв навіть близьким кандидатом до дорослої збірної не є, а Лембікіса - основний гравець Ямайки вже не один рік. У нас футболісти з МЛС викликаються по одному і не завжди, а у них - то основа;
Іраку вчора допомагали вийти в плей-офф гравці середняків Польщі та Норвегії і навіть учасники єврокубків з Вікторії Пльзень та Утрехта, щоправда вони у цих клубах не основні. У нас же більшість футболістів грають у топ-лігах або єврокубках, а гравці із Екстракляси, навіть провідні, не викликаються майже ніколи;
Умовні Русин, Хлань і В'юнник були би мабуть основними у збірній рівня Іраку. А Таловєров чи Варфоломєєв мали би одержати виклик до Ямайки 🤷
А ще - у збірній України усі є вихованцями українського футболу. Приблизно як у Румунії чи Польщі, котрі теж чекають на жеребкування плей-оф. І у більшості інших збірних з Європи. А ось основа Суринаму - 100% нідерландці (як і в Кюрасао, що вже святкує вихід на ЧС). В Ямайці більшість є уродженцями та вихованцями з Англії. В Гаїті теж багато не місцевих. Про ці "корінні" розклади у Північній Америці я нещодавно писав детальніше. Іракських легіонерів менше, проте і там достатньо вихованців шкіл Швеції чи Норвегії. Та і в заявці ДР Конго на попередній Кубок Африки було найбільше "європейців" (71%) серед усіх учасників.
Рік тому я підрахував, що Європа стала донором місць на Чемпіонаті Світу після розширення до 48-ми команд, втративши 7% представництва. У ФІФА кажуть про популяризацію футболу, утім збірні з різних континентів шукають підсилення саме у країнах Європи. І якщо в Іраку велике населення і все ж більшість своїх гравців, то острови Кюрасао з населенням 150 тисяч пишатимуться 11-ма нідерландцями, діди яких колись перетнули океан.
Плей-оф Чемпіонату Світу не дарма розділили. В європейському плей-оф візьмуть участь 16 команд. І фактично усі виглядають сильнішими за будь-кого із шістки міжконтинентального плей-оф. Може, за винятком ДР Конго, де грають люди переважно з еліти Англії та Франції.
🇺🇦🇯🇲🇮🇶
Порівняймо Україну і, скажімо, Ямайку чи Ірак, по клубах.
За нас в останньому матчі у старті виходили 7 гравців топ-чемпіонатів або топ-клубів, основних футболістів своїх команд. За Ямайку - 4 гравці з Чемпіоншипу, 1 з АПЛ і навіть 1 з третього див. Англії: якраз одноклубник Варфоломєєва із Лінкольна Лембікіса. Але ж Іван Варфоломєєв навіть близьким кандидатом до дорослої збірної не є, а Лембікіса - основний гравець Ямайки вже не один рік. У нас футболісти з МЛС викликаються по одному і не завжди, а у них - то основа;
Іраку вчора допомагали вийти в плей-офф гравці середняків Польщі та Норвегії і навіть учасники єврокубків з Вікторії Пльзень та Утрехта, щоправда вони у цих клубах не основні. У нас же більшість футболістів грають у топ-лігах або єврокубках, а гравці із Екстракляси, навіть провідні, не викликаються майже ніколи;
Умовні Русин, Хлань і В'юнник були би мабуть основними у збірній рівня Іраку. А Таловєров чи Варфоломєєв мали би одержати виклик до Ямайки 🤷
А ще - у збірній України усі є вихованцями українського футболу. Приблизно як у Румунії чи Польщі, котрі теж чекають на жеребкування плей-оф. І у більшості інших збірних з Європи. А ось основа Суринаму - 100% нідерландці (як і в Кюрасао, що вже святкує вихід на ЧС). В Ямайці більшість є уродженцями та вихованцями з Англії. В Гаїті теж багато не місцевих. Про ці "корінні" розклади у Північній Америці я нещодавно писав детальніше. Іракських легіонерів менше, проте і там достатньо вихованців шкіл Швеції чи Норвегії. Та і в заявці ДР Конго на попередній Кубок Африки було найбільше "європейців" (71%) серед усіх учасників.
Рік тому я підрахував, що Європа стала донором місць на Чемпіонаті Світу після розширення до 48-ми команд, втративши 7% представництва. У ФІФА кажуть про популяризацію футболу, утім збірні з різних континентів шукають підсилення саме у країнах Європи. І якщо в Іраку велике населення і все ж більшість своїх гравців, то острови Кюрасао з населенням 150 тисяч пишатимуться 11-ма нідерландцями, діди яких колись перетнули океан.
👍3🔥1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
У вільний від футболу день африканці влаштували свій ГолденБолл. Я потрапив на кінець трансляції в Ютюбі і побачив, як ведучі пустилися в пляс, підтанцьовує навіть і сам Ашраф Хакімі 🇲🇦, який виграв головний приз. Перший марокканець після легендарного Мустафи Хаджі у 1998-му.
В якийсь момент минулого сезону здавалося, що Салах може і головний Золотий М'яч забрати, а врешті - лишився і без локального. Ще одним номінантом у топ-3 був Осімхен.
Гравця року визначили фактично за місяць до старту Кубка Африки-2025. Хоч він і завершується у січні 2026-го, але офіційно ставиться саме 25-й рік. І відбудеться турнір якраз в Марокко 🇲🇦, за 5 місяців до ЧС.
В якийсь момент минулого сезону здавалося, що Салах може і головний Золотий М'яч забрати, а врешті - лишився і без локального. Ще одним номінантом у топ-3 був Осімхен.
Гравця року визначили фактично за місяць до старту Кубка Африки-2025. Хоч він і завершується у січні 2026-го, але офіційно ставиться саме 25-й рік. І відбудеться турнір якраз в Марокко 🇲🇦, за 5 місяців до ЧС.
👍4
Скоро будемо знати шлях збірної України 🇺🇦 на ЧС. О 14-00 починається церемонія жеребкування у Цюріху.
Запрошуємо дивитися. Будуть легенди Мундіалів Марко Матерацці, Крістіан Карамбе та Мартін Далін.
На мій погляд, оптимальний варіант для 1/2 фіналу - македонці. Стрьомний - шведи. З фіналом складніше гадати на простішого суперника. З усіма можна грати, і це добре.
Символічно було би одержати Румунію і Вельс, аби помститися за невдачі на останніх турнірах. А румунів ще й через Луческу.
Запрошуємо дивитися. Будуть легенди Мундіалів Марко Матерацці, Крістіан Карамбе та Мартін Далін.
На мій погляд, оптимальний варіант для 1/2 фіналу - македонці. Стрьомний - шведи. З фіналом складніше гадати на простішого суперника. З усіма можна грати, і це добре.
Символічно було би одержати Румунію і Вельс, аби помститися за невдачі на останніх турнірах. А румунів ще й через Луческу.
👍1🤔1
А тут напарник по трансляції Україна - Ісландія і загалом по роках праці на Мегого Сергій Лук'яненко ділиться враженнями від роботи з місця подій та того кайфу, який нам "довелося" пережити у Варшаві. Сьогодні жеребкування коментуємо у тому ж складі.
https://xsport.ua/ua/football_s/news/ya-komentuvav-match-ukrayina-islandiya-zi-stadionu-i-led-ne-propustyv-nash-peremozhnyy-hol/
https://xsport.ua/ua/football_s/news/ya-komentuvav-match-ukrayina-islandiya-zi-stadionu-i-led-ne-propustyv-nash-peremozhnyy-hol/
XSport
«Я коментував матч Україна - Ісландія зі стадіону. І ледь не пропустив наш переможний гол»
Репортаж Сергія Лук’яненка про роботу на грі за плей-оф відбору на чемпіонат світу
❤2👍1