Зброя від партнерів

Заяви президента США 🇺🇸 Дональда Трампа щодо підпорядкування Гренландії з метою нормалізації міжнародної безпеки, у т.ч. із можливим застосування воєнної сили стосовно Королівства Данії, привнесли додаткові напруги у вже триваючий дипломатичний кризис між союзниками по НАТО. Прем’єр-міністр Великої Британії 🇬🇧 сер Кір Родні Стармер (sir Keir Rodney Starmer; 02.09.1962) одразу висловив публічну підтримку щодо визнання суверенітету Данії 🇩🇰 та її підтримки як важливого союзника “Об’єднаних експедаційних сил” (The Joint Expeditionary Force, JEF) — північноєвропейського військово-партнерського формування під керівництвом Сполученого Королівство Великої Британії та Північної Ірландії для проведення гуманітарних місій, або бойових операцій високої інтенсивності.

Данія, маючи обмежені ресурси військової техніки всередині країни, самостійно та як життєво важливий партнер і ключовий союзник Великої Британії по НАТО, постійно допомагає британцям в інтересах України 🇺🇦. З 2022 року витратила на ЗСУ власні $ 8.7 млрд, а у січні 2025 року без зайвого розголосу та анонсу направила в Україну всі свої 155-мм самохідні артилерійські установки (САУ) CAESAR (CAmion Equipé d’un Système d’ARtillerie; Франція) і самохідні гаубиці M109A3 (США), які були відновлені зі зберігання. На прохання британських друзів міністерство оборони Данії включило до списку для передачі радянські 122-мм САУ 2С1 “Гвоздика”, які взагалі не перебували на озброєнні Данії і джерела їх надходження залишаються невідомими для широкого загалу.

Після проведених у 2023 році у м. Абу-Дабі (ОАЕ) дружніх перемовин із Великою Британію та незважаючи на сильний протест і спротив Росії, Обʼєднанні Арабські Емірати 🇦🇪 передали на безоплатній основі Франції багатоцільові одномоторні реактивні винищувачі IV покоління їхнього виробництва Mirage 2000-5F (Франція). Після проведеної модернізації, здійсненого незначного ремонту та навчання українських пілотів, означені літаки були відправлені у такий же спосіб в Україну, де вже успішно виконують бойові завдання.

Натомість, минулого тижня група британських банкірів, співробітників МІ-6 у супроводі американських колег та представників Егмонтської групи фінансової розвідки (The Egmont Group of Financial Intelligence Units) прибула до ОАЕ з метою продовження пошуків виведених коштів громадян Росії та українців, причетних до незаконного привласнення партнерської допомоги. Передбачається, що у пошукових заходах братимуть участь місцеві правоохоронці і спецслужбісти, а також робота об’єднаної групи пошириться на території сусідніх з ОАЕ країн.

#НовинизАльбіону

Настав час для створення Нової Європи. Трохи підсумків.

Частина 1

Початок 2025 року демонструє, що 47-й президент США Дональд Джон Трамп (Donald John Trump), 50-й віце-президент США Джеймс Девід Венс (James David Vance, більш відомий під ініціалами Джей Ді Венс (JD Vance), а при народженні був Джеймс Дональд Боумен (James Donald Bowman)) та 29-й міністр оборони США Пітер Браян Геґсет (Peter Brian Hegseth) систематично руйнують сформований світовий порядок, кидаючи виклик парадигмі, на якій ціле покоління європейських політиків будували свій світогляд. Незважаючи на численні ознаки змін, що насуваються, їхня ретельно виплекана геополітична система швидко руйнується.

І тут назріває логічне запитання: “Чи доля України вже вирішена?” Поки що передчасно робити кінцеві висновки, але при цьому можна стверджувати, що над Києвом, а отже і над Європою, збираються все більш зловісні грозові хмари. Тим часом Брюссель скликає термінові консультації, відчайдушно шукаючи вакцини від хвороби, яка дається у знаки вже багато років.

У цьому турбулентному контексті вкрай важливо позбутися політичних ілюзій і з непохитною ясністю поглянути на реальність. Якщо до Росії ставитися із невиправданою поблажливістю, то наступна фаза її імперіалістичної кампанії є питанням часу, особливо коли вона відчує слабкість або можливість випробувати гарантії безпеки НАТО, яка суверенна держава зі складу Альянсу стане наступною мішенню. Географія цього демонструє жорстокий розрахунок. Сусіди-держави, особливо менші і найбільш вразливі, такі як країни Балтії та Скандинавії, перебувають у зоні підвищеного ризику. Тому у цей вирішальний момент фундаментальної геополітичної трансформації, всі, кому найбільше загрожує російський імперіалізм і хто мотивований зупинити його експансію, повинні створити “Залізний союз” — “Міжмор’я 2.0” — “Балто-Карпатський альянс” — “Північну лігу”. При цьому назву можна обрати будь-яку, але мета залишається єдиною: повноцінно зупинити російський експансіонізм, що може здійснити лише така стратегічна коаліція.

Аналіз поточної ситуації засвідчує, що Україна страждає в усіх сферах державного функціонування. Вона намагається протистояти натиску Росії, а кількісна та технічна перевага якої, що виникла внаслідок слабкого постачання Заходом, змушує українські війська відступати, зокрема, у напрямку Покровська. З іншого боку, українці вражаючи розвинули власну оборонну промисловість, а Збройні Сили України залишаються найпотужнішими та найчисленнішими на європейському континенті, якщо не брати до уваги російські сили. Проте ми залишаємося критично залежними від американської та/або європейської допомоги.

Понад рік Росія, на фоні значного уповільнення надання Україні американської підтримки, перебуває у наступі і поступово просувається вперед без значних проривів. Економіка країни працює в режимі воєнного часу, а апатичне російське суспільство із належністю приймає витрати, пов’язані зі вторгненням в Україну. Водночас, всупереч кремлівській пропаганді, руйнівні втрати техніки і людські жертви свідчать про те, що Росія не може безкінечно продовжувати війну і спроможна провадити свою “СВО” ще один-два роки.

США переживає всебічне переосмислення як внутрішнє, так і зовнішнє. Цю політику можна називати по-різному. Але незалежно від того, чи називається вона “ізоляціонізмом”, “деглобалізацією” або “офшорним балансувавнням”, результат залишається незміним. Адміністрація Дональда Трампа прагне максимально швидко відсторонитися від української проблеми. Досі питання полягало у тому, якою мірою ця відстороненість буде здійснена: 1) шляхом запропонованого підходу, який полягає у примушенні Росії-агресора до врегулювання війни з позиції сили, або до використання спектру можливостей для зміни її позиції, якщо вона відмовляється; 2) швидким розмежуванням сторін. Наразі видається, що при початковій заяві Вашингтон дотримується останньої стратегії, розмиваючи фундаментальний наратив “агресор” і “жертва”, взаємодіючи із Путіним із позиції “мандату небес”, наданого американським військово-промисловим комплексом (ВПК).

Початок. Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

Китай спостерігає за всім протистоянням із периферії та орієнтується як на крихкий мир, так і на продовження війни. Обидва сценарії видаються Пекіну вигідними зі стратегічної точки зору.

Серед безладу і внутрішнього хаосу Європа повинна раптом дозріти до вирішення проблеми, якої вона систематично уникала більше 10 років, якщо не з часу вторгнення Росії в Грузію у 2008 році. У цьому полягає критичний момент. Європа, передбачаючи зменшення впродовж півтора року американської підтримки, мала б зробити все, щоб перебрати лідерство від США та підтримати Україну, використовуючи наявну економічну та індустріальну міць. Однак, європейці вирішили пасивно спостерігати за американськими рухами, оскільки вони були єдиними, хто володів реальними можливостями. Три роки — саме стільки часу Європа мала на розбудову свого ВПК для протистояння Росії, з урахуванням того факту, що їй не потрібно було вступати у пряму конфронтацію. На східному кордоні європейського континенту українська хоробра нація практично благала отримати необхідну допомогу. Але українці не отримали майже нічого — $ 145 млрд. допомоги Україні, якими вихваляється ЄС, є скоріше жалюгідними, ніж відповідними. Сукупний ВВП країн Європейського Союзу у 2024 році становив приблизно $ 18 трлн., а трирічний ВВП — майже $ 54 трлн.. Отже, за три роки ЄС інвестував у підтримку України лише 0,3 % свого ВВП. Сьогодні європейські політики зіткнулись зі зміною підходів нової Адміністрації США, реагують хаотично, а деякі ледве приховують своє розчарування.

Всупереч змісту відомого вислову 25-го президента Франції Еммануеля Жан-Мішеля Фредеріка Макрона (Emmanuel Jean-Michel Frédéric Macron; 21.12.1977), сьогодні “смерть мозку” переживає ЄС, а не НАТО, і війна в Україні є її квінтесенцією. В ідеалі Європейський Союз мав би інвестувати в якнайшвидше завершення війни, оскільки вона є економічним, політичним, репутаційним і соціальним тягарем. За обставин, за яких Україна зустріла російську агресію у 2022 році, жодна європейська країна не змогла би організувати таке тривале і результативне протистояння ворогу.

Безумовно пряма конфронтація з РФ через Україну призвела б до витрат. Але, за умови стратегічного управління, вони були б незначними для 99 % її громадян. Ймовірно для ЄС просто потрібно було б колективно виділяти 1 % свого ВВП щорічно для України, тоді б сьогоднішній лічильник показував не $ 145 млрд., а $ 540 млрд. — удвічі більше ніж нинішня колективна допомога від Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки разом узятих. При скромних 2 % ця сума перевищила б астрономічний $ 1 трлн. На той момент війна могла б завершитися за кілька місяців і залишилася похмурим спогадом у більшості людей. Водночас ці кошти можна було б інвестувати у розвиток власного військового сектору з подальшим забезпеченням ЗСУ для відбиття російської загрози та готуватися до сьогоднішнього політико-економічного хаосу. Хоча європейські держави продовжують зберігати острах щодо поширення російського імперіалізму, ймовірно вони з ентузіазмом підтримали б такий план.

За висновками окремих політиків Португалії та Іспанії, географічна відстань обернено пропорційна ентузіазму, а тому вони задаються питанням: “Чому ми повинні витрачати мільярди на загрозу, яка знаходиться за 2000 км від нас?” До 2025 року ЄС не досягнув внутрішнього рівня довіри, достатнього для того, щоб справедливо ставитися до інтересів усіх своїх членів, а відтак відповідальність за це понесуть ті європейські країни, які не вбачають реальної загрози своїм національним інтересам від устремлінь РФ і несвідомо знищують фундаментальный базис Європейського Союзу.📌

Частина друга буде

Настав час для створення Нової Європи. Трохи підсумків.

Частина 2.
Частина 1 ⤴️

Найближчим до Росії європейським країнам було б нераціонально залежати від суб’єкта — ЄС, який неодноразово зазнавав невдач у питаннях безпеки. Тому логічним і доцільним є потреба у розгляду “Концепції коаліції охочих держав”, які мають спільний інтерес і демонструють значну рішучість у її реалізації. Таких коаліцій може існувати декілька, але зараз доцільно розглянути одне конкретне об’єднання (назви можуть бути різні, а мета — єдина): “Холодний альянс” — “Балто-Карпатський альянс” — “Міжмор’я 2.0” — “Північна ліга” тощо.

Безперечно, із розпадом останньої гілки, що підтримувала міфічний європейський світ, комплементарна подорож закінчується і треба протистояти реальним наслідкам. За найгіршого сценарію тривалої апатії — це означає війну на території Європейського Союзу. Звичайно, що громадяни Португалії чи Іспанії можуть зберігати спокій, вони не перші у черзі, але румуни, поляки, шведи, фіни, а особливо країни Балтії — безумовно ні. Спостерігаючи хиткі союзницькі зобов’язання з боку Сполучених Штатів, які, незважаючи на НАТО, можуть зрештою “кинути європейців під автобус” залежно від ситуативного реалізму, та масову апатію Західної Європи, яка не виявляє справжньої зацікавленості у стримуванні росіян, регіони Північної та Центральної Європи повинні взяти ситуацію у свої руки, не очікуючи на зовнішнє втручання. При цьому найвищою їх цінністю була, є і залишається незалежність, яка висить на волосині.

Незалежно від того, чи покинуть Україну американці та Євросоюз, це питання настільки важливе, що його не можна пускати на самоплив. Таким чином, створення Балто-Карпатського альянсу (БКА) є нагальним для запобігання потенційному спалаху війни всередині країн-членів ЄС і втрати їх суверенітету. До БКА увійдуть держави, яким найбільше загрожує російський імперіалізм, бо тільки вони продемонструють необхідну залученість і готовність до самопожертв, яких вимагає така ситуація. Карпатським ядром цього об’єднання стане Польща і Румунія — дві значні за європейськими мірками держави із населенням 54 мільйони, що становить приблизно дві третини населення Німеччини. Їхні економіки виміряні за паритетом купівельної спроможності і відповідають майже 50 % німецького ВВП.

На північному фронті найбільш важливими будуть Фінляндія, яка має найдовший кордон з РФ, Швеція та Норвегія — як потенційні мішені у разі нападу на Фінляндію. Пакт слугуватиме також інтересам Норвегії, яка межує з Росією за Полярним колом і конкурує з нею в Арктичному регіоні. Суворо дотримуючись реалістичної концепції, договір, нібито, має оминути країни Балтії через їхні різко обмежені бойові можливості і вкрай складну обороноздатність території. Але такий підхід буде невиправданим, незважаючи на складність їхньої оборони.

Постійною метою БКА буде підтримання балансу, за якого напад призведе до таких непомірно високих втрат, що їх неможливо буде розрахувати за жодного сценарію. Без участі країн Балтії у складі Альянсу війна буде практично неминучою, а агресор отримає “попередню закуску” у вигляді заохочення. Тим паче, Литві, Латвії та Естонії треба збільшити свої витрати на оборону, оскільки процес, який вже відбувається, наразі є недостатнім.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

Звичайно існують й інші потенційні члени, розташовані на т.зв. “другій лінії нападу”, що теоретично може зменшити їхню готовність приєднатися до цієї формації:
— Данія, де заможне суспільство, якому потенційно загрожують лише морські десанти та ракетні атаки.
— Чехія та Словаччина — ці держави мають природні бар’єри в Карпатах і Судетах. Наразі Словаччиною керує проросійська влада, що зменшує ймовірність її участі.
— Проросійський кандидат у президенти Румунії Калін Джорджеску (Călin Georgescu; 26.03.1962), який був затриманий за отримання фінансової вигоди під час нещодавніх президентських виборів, рано чи пізно може стати президентом, що також становить контекстуальний виклик.
— Молдова, за умови, що їй вдасться очиститися від російських впливів та агентів.
— Велика Британія, яка географічно віддалена, демонструє своє лідерство на європейському континенті і підтримку Україні у протистоянні Росії та іншим міжнародним військово-політичним викликам. Історично британці послідовно брали активну участь у придушенні російського імперіалізму в морській сфері.
— Україна є важливим елементом у створенні БКА.

Основу Балто-Карпатського альянсу на суші складатимуть Польща (із понад 200-тисячною армією) і Румунія (80 тис.), а також Фінляндія, Швеція і Норвегія — на півночі. Ці країни оснащені передовими військовими технологіями, особливо Швеція, але наразі їх колективний воєнний потенціал є менш чисельним ніж у Румунії — майже 70 тис. Країни Балтії мають приблизно 30 тис. військовослужбовців. На сьогодні загальна кількість особового складу військових формувань зазначених країн складатиме 400 тис. військових. Для порівняння, наразі Росія утримує в Україні більше 600 тис. вояків, а загальна чисельність особового складу перевищує 1 млн., а тому розширення звичайного потенціалу безсумнівно є необхідністю.

Технологічно блок БКА набуває найціннішого ефекту військового стримування — багатофункціональними винищувачами V покоління F-35 (США), користувачами яких є або будуть Норвегія, Польща, Румунія і Фінляндія. Сукупно вони матимуть майже 200 таких літаків. Крім того, цей арсенал доповнюють понад 100 багатоцільових винищувачів IV покоління JAS 39 Gripen (Швеція) і 80 легких винищувачів IV покоління F-16 Fighting Falcon (США).

Сухопутні війська будуть використовувати: танки Leopard 2 (Німеччина), M1 Abrams (США), K-2 Heukpyo / K2 Black Panther (Південна Корея); артилерію, у т.ч. реактивні артилерійські системи M142 HIMARS (США), самохідні артилерійські установки K9 Thunder (Південна Корея), самохідні гаубиці AHS Krab (Польща); бойові машини піхоти CV90 / Stridsfordon (Strf) 90 (Швеція), БМП Borsuk і бронетранспортери Rosomak (Польща); системи протиповітряної оборони NASAMS (Норвегія) та C-RAM (США).

Все це свідчить про те, що майбутній військовий блок БКА оснащений найсучаснішими військовими технологіями, а подальша співпраця може суттєво посилити його потенціал.

Армії БКА здійснюватимуть постійну координацію із більшою частотою, ніж у рамках НАТО, що сприятиме зближенню передового досвіду та обміну розвідувальними даними. Стандартизація озброєнь та боєприпасів серед членів Альянсу забезпечить: (і) більш ефективну логістику і взаємну підтримку у разі військового конфлікту, (іі) створення спільної стратегічної інфраструктури логістичних хабів і системи зберігання стратегічних запасів, (ііі) співпрацю в космічній галузі та супутникових технологіях для посилення розвідувальних та комунікаційних можливостей БКА. Розвиток наступального потенціалу передбачає розміщення балістичних ракет на територіях країн Балтії та Фінляндії у безпосередній близькості до двох найважливіших міст РФ Москви і Санкт-Петербургу. Росію має стримувати реальна загроза масованого знищення цих населених пунктів звичайним озброєнням, оскільки запуск ракети з Фінляндії або Естонії займає лічені хвилини. І це ж саме стосується Калінінграду.

Продовження ⤵️

Продовження. Попередній текст ⤴️

Компілюючи статтю 5 договору НАТО, яка в основному покладає обов’язки захисту на США, БКА повинен розглядати напад на одного члена, як напад на весь Альянс. Сьогодні, згідно із ст. 5 Договору, якщо Росія здійснить збройну агресію на Естонію шляхом вторгнення у м. Нарва, усі країни-члени НАТО будуть спостерігати за першочерговими діями США. Проблема в тому, що якщо американці не втрутяться, то весь Північноатлантичний альянс зберігатиме нейтралітет. Увійшовши в непередбачувану модель ескалації, Вашингтон дає зрозуміти, що це положення не можна вважати залізним. І навпаки, якщо б країни БКА були подвійно захищені статтею 5, то стратегічна невизначеність Росії посилиться. Більше того, пакт підтримував би основоположні принципи НАТО. Якщо під час гіпотетичного нападу росіян на Латвію, країни БКА негайно відреагують, вони збережуть “живою” ст. 5 НАТО, надаючи можливість США та іншим членам Північноатлантичного альянсу прийти на допомогу.

Розглядаючи економічну складову БКА, слід зауважити, що ВВП регіону за паритетом купівельної спроможності становитиме $ 5.2 трлн. Росія за цим показником має на 20 % більший ВВП — $ 7.1 трлн., хоча на це суттєво впливає низький обмінний курс рубля. Номінально країни Альянсу матимуть ВВП $ 2.7 трлн., що приблизно на 30 % більше, ніж $ 2.1 трлн. у РФ. Природно, що залучення Данії, Чехії, а особливо Великої Британії, потенційно збільшило б потенціал БКА. Однак, в реальності їх членство на початковому етапі є малоймовірним.

З огляду на вищезазначене, логічним залишаються питання, до чого зобов’яже підписантів новостворений БКА, якими будуть його основні припущення? При цьому можна виокремити, принаймні, кілька сфер співпраці, хоча їх специфіка дещо залежить від поточних подій, насамперед від ситуації в Україні. По-перше, майбутні члени Альянсу повинні взяти на себе зобов’язання виділяти значну частину свого ВВП на оборону: 5 % — це нижній поріг, а 7 % або навіть 10 % для країн Балтії — є більш реалістичними. Якщо Росія наразі витрачає 7 % свого ВВП на озброєння, то держави, яким загрожує потенційний напад, не повинні інвестувати менше. По-друге, організація та реалізація спільного військово-промислового співробітництва (ВПС) серед країн-членів БКА, що призвело б до декларації пріоритетності модернізації їх армій з одночасним забезпеченням стимулу економічного розвитку. Кожна грошова одиниця держав-учасниць Альянсу повинна залишатися у межах пакту. Для цього доцільно створити Спільний центр досліджень і розробок, від функціонування якого виграли б усі учасники ВПС, насамперед передові виробники, такі як Швеція, Норвегія, Велика Британія. А тому військові технології, у певній мірі, повинні експортуватися тим країнам, зокрема Польщі та Румунії, де спостерігається менший розвиток таких галузей промисловості.📌

Частина 3 буде...

Настав час для створення Нової Європи. Трохи підсумків.

Частина 3.
Частини 1 і 2 ⤴️

Балто-Карпатський альянс повинен мати сміливість, підкріплену можливостями заявити про свої принципи, ґрунтуючись на спільності інтересів, якщо на одного з членів нападають, то рано чи пізно всі його учасники зазнають нападу. Ніякого розділення інтересів як у США. І на цьому фоні Україна та її потенційний статус в БКА набуває критично важливого значення, а шляхи розвитку є множинними. По-перше, зрозуміло, що НАТО не бажає вступати у війну з Росією, тому негайне приєднання України до блоку неможливе. Водночас Україна є важливим суб’єктом, оскільки має значний військовий потенціал, відповідає інтересам колективної безпеки, безпосередньо здатна послаблювати можливості ворога. Вона не може бути виключена з цього розрахунку, багато що залежить від того, як розгортатимуться переговори і готовності боротися самої України.

Якщо Україна буде примушена до миру і фізично потребуватиме відпочинку, БКА має налагодити тісну співпрацю, зосереджену на обміні інформацією, розвіданими та технологіями. Водночас, НАТО допоможе відновити український потенціал на пільгових умовах, потенційно за рахунок отримання фінансових надходжень від українських природних ресурсів.

Якщо мирні переговори затянуться і Україна задекларує подальшу готовність і мотивацію до боротьби, НАТО має розглянути можливість виділення значних ресурсів для переоснащення України наявними технологіями і засобами. Це також може бути профінансовано за рахунок видобутку українських природних ресурсів.

Для держав БКА не має простішого способу досягти своєї мети, ніж нейтралізація Росії українськими руками, якщо на те буде воля України. Теоретично Норвезький інвестиційний фонд (Norfund) міг би забезпечити шлях фінансування. З поточною оцінкою в $ 1.8 трлн. він є найбільшим у світі, хоча формування інвестиційного портфелю передбачатиме значні ризики, а рішення буде залежати від 5 млн. норвежців. Україна могла б потенційно гарантувати Норвегії відповідний прибуток від інвестицій після завершення воєнних дій.

Головна мета цього нового геополітичного об’єднання — Балто-Карпатського альянсу — виживання та захист власної незалежності, якій фактично загрожує імперіалістична політика Росії. Ця мета суттєво відрізняється від нинішньої стратегії США та внутрішнього розколу НАТО. Відповідно БКА був би менш стриманим щодо сценарію усунення В. Путіна від влади, а тому, якщо підтримка України прискорить крах Кремля, то такий результат буде вітатися у Польщі, Фінляндії, Румунії тощо.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок⤴️

Однак, залишається важливим наступна ситуація — ядерна зброя. Незважаючи на своє оборонне позиціонування, БКА вступить у відносно пряму конфронтацію з ядерною державою — Росією. Тому початкові положення Альянсу повинні враховувати означене питання і для цього існують три потенційні рішення:
— розвиток звичайних наступальних сил і засобів достатньо потужних для того, щоб завдати шкоди еквівалентної ядерній зброї;
— це може бути приєднання до американської або французької ядерної парасольки. Теоретично таке рішення має бути до вподоби США, оскільки БКА відповідає їхній меті щодо більшого залучення Європи. Однак, існує потенційний розкол: НАТО воліє аби війна продовжувалася, якщо цього хоче Україна, тоді як США прагнуть миру за будь-яку ціну. Тим не менш США, швидше за все, нададуть НАТО ядерну парасольку, тому що американці, як і раніше, упереджені у запобіганні атомній війні. Вони не зацікавлені у розповсюдженні ядерної зброї і, в міру зміцнення групових зв’язків, тема ядерної програми може з’явитися в Європі, насамперед у Швеції та Польщі. Такі дії не потребують фізичної американської присутності. Альтернативно цю послугу могла б надати Франція, оскільки ядерний арсенал Великої Британії контролюється США, але американські гарантії повинні виходити за рамки нинішніх декларацій НАТО;
— БКА необхідно вимагати участі у програмі спільного використання ядерної зброї, причому у значно більшому обсязі ніж зараз. Більше того, основоположні принципи повинні включати стратегічну визначеність щодо того, хто прийматиме рішення про розгортання зброї масового знищення — США чи колективні держави, що негативно вплине на розрахунки Росії.

Балто-Карпатський альянс може виникнути за бажання захисту колективної незалежності від агресивного російського імперіалізму за умови спільної взаємодії та координації сукупного потенціалу його членів для створення такого сценарію, за якого будь-які наступальні спроби Росії зазнали б настільки значних втрат, що стали економічно нездійсненими за будь-якого випадку. Після досягнення цієї мети, за винятком можливого розпаду Російської Федерації, що не матиме остаточної дати завершення цього процесу, перед групою відкрилися б нові можливості на тлі зростаючого розчарування у форматі Європейського Союзу. Країни-учасниці пакту отримали б можливість створити щось інноваційне. ЄС, розколотий розбіжністю інтересів і потенційними диспропорціями, повинен враховувати інтереси його членів відносно однаково. Але природно, що більші утворення гравітаційно притягують до себе більше ресурсів. Щоб виправдати точку зору Німеччини вони можуть запитати: “Чому ми повинні розмивати наші інтереси з урахуванням потреб держави, яка в три або двадцять разів економічно слабша за нас самих?” Іншими словами, розкол потенціалу призводить до розколу інтересів. У БКА можна спостерігати здоровий баланс — група об’єднана критичним викликом на Сході, водночас пропонуючи відносно вишуканий розподіл. Її Південний континент забезпечує необхідну людську силу і нетривіальний економічний потенціал, тоді як Північний — економічну потужність, міцні інституції та технологічний розвиток.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

Оригінальна концепція БКА належить польському маршалу Юзефу Клеменсу Пілсудському (Józef Klemens Piłsudski; 05.12.1867 — 12.05.1935). У різні періоди ця модель базувалася на різних державах, але їх мета залишалася незмінною — колективне зведення бар’єрів проти російського імперіалізму на Сході. Тим не менш, завжди був блок розташований між Росією і Німеччиною, від Балтійського до Чорного морів, і за бажанням до Адріатики. Сьогодні включення таких держав і регіонів як Угорщина, Словаччина чи Балкани було б контрпродуктивним. Співпраця продовжується у рамках таких форматів як Бухарест 9 (București 9, В9) і цього достатньо. І навпаки, означена концепція ігнорується Скандинавією. Ідея Ю. Пілсудського мала внутрішню проблему позиціонування Польщі як ключового вузла, оскільки на той час вона була найбільшим гравцем в регіоні, але згодом стала спустошеною внаслідок різних поділів впродовж двох століть, що спричинило слабкість її лідерських якостей для серйозного розгляду цієї концепції. Водночас, існували побоювання, що якщо Польща стане сильнішою, то менші держави замисляться над тим, чи не намагатиметься Варшава врешті-решт досягти форматного домінування, подібного до підходу Німеччини в ЄС, оскільки вона переважатиме інших в усіх мислимих аспектах.

У БКА потенціал Польщі, хоча він все ще буде найбільшим, можна легко врівноважити можливостями Швеції, Норвегії та Румунії. За таких обставин ми отримаємо блок держав з відносно рівним потенціалом і збіжними першочерговими інтересами безпеки. Таким чином існує мінімальна ймовірність ситуації, яка постійно спостерігається в Європейському Союзі, коли німецькі чи французькі політики дозволяють їм нав’язувати порядок денний, що не відповідає ціллям решти країнам-членам. Економічний потенціал цього об’єднання був би значним за номінальним ВВП, за паритетом купівельної спроможності він посідав би восьме місце у світі — між Італією та Францією, а його рівень можна порівняти з Німеччиною або Японією. Перспективними напрямами поглиблення взаємодії могли б стати: розширення співпраці в енергетичній сфері; створення спільного флоту; розвиток штучного інтелекту та космічних технологій тощо.

Якщо військові дії завершаться і Україна стабілізує своє міжнародне становище, що наразі важко уявити, то вона прагнутиме стати повноправним членом БКА. У разі падіння диктаторського режиму А. Лукашенка, Білорусь також необхідно розглядати як потенційного учасника БКА. Однак, обидва сценарії залишаються “мелодією майбутнього”. Звичайно, це не означає, що Балто-Карпатський альянс повинен відмовлятися від ключових форматів, таких як НАТО або ЄС. Зовсім навпаки. Мета полягає у тому, щоб справу взяти у свої руки, а не покладатися на інших і не чекати на них, особливо з огляду на необхідний потенціал об’єднання компетентного і системного протистояння Росії. Безсумнівно такі підходи будуть складними і дороговартісними, але при вирішенні найбільш фундаментальних питань національної безпеки і незалежності альтернативи не існує. Чи з оптимізмом вітали такий формат великі європейські держави такі як Франція та Німеччина? Хоча безпековий вимір приніс би значне полегшення, немає нічого ціннішого за активний буфер. Розвиток більш глибоких зв’язків може бути сприйнятий як конкуренція, особливо Німеччиною. Більше того, якщо співпраця буде плідною та ефективною, вона потенційно може підірвати концепцію ЄС як парадигму, якій надає перевагу Європа. І навпаки, БКА не повинен підміняти собою будь-які ініціативи, запропоновані іншими державами, зокрема Францією чи Німеччиною. Більше того, він має залишатися відкритим до співпраці з іншими партнерами. Він не є універсальним розв’язанням європейських проблем, а виключно засобом захисту своїх членів від можливих нападів Росії.

Завершення ⤵️

Завершення. Початок⤴️

Нинішній виклик є єдиним — Російська Федерація. Якщо США принесе в жертву Україну, наступними цілями стануть потенційні держави БКА. Росія не зупиниться. Плани свідчать про мобілізацію нею додаткових десятків тисяч солдатів, вся військова промисловість працює на повну потужність, а влада має соціальну легітимізацію для боротьби із Заходом, яка не обмежується лише риторикою.

Згадані країни БКА можуть спостерігати за тим, покладаючи надії на Європейський Союз, який роками демонструє значну лінь, або на НАТО, який на 100 % залежить від США і тому є нестабільним. Крім того вони можуть взяти справу у свої руки, забезпечити безпеку і майбутнє своїх країн та не чекати на допомогу інших. Діючи індивідуально, вони наражаються на значний ризик, тоді як велика сильна група мотивованих держав може достатньою мірою стримувати Росію. Довіра побудована на цьому фундаменті стане основою для чогось більш суттєвого ніж оборонний Альянс.

Підтвердженням цього є заява прем’єр-міністра Швеції Ульфа Яльмара Еда Крістерссона (Ulf Hjalmar Ed Kristersson; 29.12.1963): “Я давно говорив, що Європа повинна взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку і збільшити нашу підтримку України. Я вважаю, що зараз є імпульс для того, щоб країни Північної Європи, Балтії та Польща продовжували рухатися вперед і бути лідерами, як з точки зору витрат на оборону, так і з точки зору підтримки України. Раніше 28 листопада [2024 року] Варшава і Стокгольм уклали стратегічне партнерство. Таким чином, ми — два найбільші економічні члени цього гіпотетичного Альянсу вже сигналізують про готовність до більш тісної співпраці. Однак, її масштаби мають значно розширитися і створити підґрунтя для чогось набагато більш всеосяжного. Геополітична дрімота вже давно закінчилася. Світ другої половини XXI століття вимагає зрілих і сміливих рішень, одним з яких має стати створення Міжмор’я 2.0”.📌

У цій складній ситуації Україна саме завдяки здатності до опору упродовж повномасштабної війни стала суб’єктом міжнародної політики.

З Україною потрібно рахуватися. Це вже зрозуміло усім, навіть дуже сильним державам.

Повний текст мого виступу у Chatham House.

Україна: сигнал до пробудження

Велика Британія продовжує рішуче підтримувати Україну, незважаючи на розбіжності з адміністрацією президента США Дональда Трампа щодо політики надання допомоги українському народу у протистоянні російській агресії.

Після рішення Трампа призупинити військову та розвідувальну допомогу Україні, британський уряд висловив занепокоєння та активізував власні зусилля для підтримки Києва. Прем’єр-міністр Великої Британії сер Кір Родні Стармер (sir Keir Rodney Starmer; 02.09.1962) заявив про наміри посилити оборонну підтримку України та працювати над створенням європейської коаліції для миротворчої місії в регіоні.

Колишній міністр оборони Великої Британії Роберт Бен Лоббан Воллес (Robert Ben Lobban Wallace; 15.05.1970) розкритикував рішення Трампа призупинити обмін розвідувальними даними з Україною, назвавши це кроком, що “душить” надії українців на протидію російській агресії. Він підкреслив важливість підтримки морального духу та військових зусиль України, зазначивши, що Європа повинна посилити свою підтримку у відповідь на дії США.

Під час проведеної окремої зустрічі урядовців Великої Британії (міністра закордонних справ Девіда Ліндона Леммі (David Lindon Lammy; 19.07.1972) та міністра бізнесу та торгівлі Джонатана Ніла Рейнольдса (Jonathan Neil Reynolds; 28.08.1980)) та Японії (міністра закордонних справ Такеші Івая (Takeshi Iwaya / 岩屋 毅; 24.08.1957) і міністра економіки, торгівлі та промисловості Йоджі Муто (Yoji Muto / (武藤 容治; 18.10.1955)) вирішено продовжувати консультації для досягнення “справедливого та тривалого миру в Україні”, яка веде криваву боротьбу з агресивним вторгненням Росії.

Палата лордів Парламенту Великої Британії (House of Lords) розглянула доповідь голови Комітету з міжнародних відносин та оборони підполковника Руперта Чарльза Понсонбі, 7-ого барона де Молі (lieutenant colonel Rupert Charles Ponsonby, 7th Baron de Mauley; 30.06.1957) під назвою “Україна: тривожний сигнал”, в якій підкреслено, що Велика Британія та Європейський Союз не взяли “достатньо активної і помітної участі” у роз’язанні кризи в Україні, насамперед ЄС не усвідомлював наближення самої кризи, намагаючись заохотити Україну підписати Угоду про асоціацію, і не передбачив рішучої реакції Росії на такі дії. При цьому оцінці загроз для неї завадило “нерозуміння глибини російської ворожості щодо України”. Лорд де Молі вказав на “розпусну поведінку” російських військ як приклад того, що поставлено на карту, підкреслюючи, що загрози для Великої Британії “живі і здорові” в Україні і “більше не є віддаленою можливістю”. У доповіді також наголошено на особливій відповідальності Великої Британії за Україну, оскільки вона була однією з чотирьох підписантів Будапештського меморандуму 1994 року, який гарантував територіальну цілісність України.

Загалом, обговорення в палаті лордів підкреслило необхідність більш активної і скоординованої участі Великої Британії та Європейського Союзу у вирішенні української кризи, а також врахувати глибини російської ворожості при формуванні політики щодо України. Нижче наведено короткий зміст виступів поважних лордів, що заслуговують на увагу:

Продовження ⤵️

Продовження. Початок⤴️

— Роджер Джон Лідл, барон Лідл (Roger John Liddle, Baron Liddle; 14.06.1947): “...Не має нічого поганого в тому, що президент Трамп бажає миру [в Україні]. Але не менш важливою є жорстокість того, що Росія зробила в Україні — і ми не повинні забувати про це у всіх цих дискусіях — особливо в тому, що діти з України були русифіковані. Це абсолютно шокує, і це не слід забувати в жодних мирних дискусіях. Основною умовою миру має бути те, що Україна залишається вільною і незалежною країною, здатною переслідувати своє європейське покликання і членство в ЄС… Звісно, не має впевненості в тому, що гарантії від США дійсно прийдуть… Президент України, схоже, вважає, що угода з мінералами з американцями на землі в Україні сама по собі забезпечить гарантію безпеки; я маю сказати, що не згоден… Британія має бути повноцінною частиною європейського переобладнання. Це не анти-НАТО; насправді, це єдиний спосіб врятувати НАТО, переконавши американців і президента Трампа в тому, що ми готові протистояти [Росії]. Але це має бути зроблено скоординованим чином, якщо це необхідно для забезпечення ефективності та раціоналізації того, як працює Європа… Одна з причин, через яку Європа така слабка, полягає у відсутності планування і координації. По суті, росіяни хочуть переможеної і деморалізованої України, де вони можуть переконати людей, що вони повинні обрати лідерів, які приймуть статус “російського брата”. Це не те, чого ми хочемо. У результаті нинішньої кризи в Європі не має бути Мюнхена”.

— Джон Томас Алдердайс, барон Алдердайс (John Thomas Alderdice, Baron Alderdice; 28.03.1955): “Старий офіцер розвідки, з яким я працював багато років, говорив про необхідність бути освіченим клієнтом розвідки. Він мав на увазі, що нам потрібно не тільки накопичувати дедалі більше й більше даних, а й задовільно аналізувати їх. Це означає дивитися на це реалістично. Коли Володимир Путін писав і багато говорив про свій намір захопити територію і реструктурувати архітектуру глобальної безпеки, багато західних аналітиків сказали: “О, його промови — це просто погана історія і дурниця”. Навіть коли він зібрав війська на кордонах України, багато хто вважав це просто шоуменством і не готувався до майбутнього конфлікту. Те ж саме і з президентом Трампом. Люди часто скаржаться, що, коли політики обираються, вони не роблять те, що обіцяли під час своїх виборчих кампаній. Проблема з президентом Трампом протилежна: він дійсно намагається виконати те, що обіцяв. Необхідно уважно слухати те, що він говорить. Коли він говорить про бажання миру, він говорить про мир між Росією і Сполученими Штатами; це не мир, який задовольнить Україну чи Європу. Щодо нього, то це маленькі фріки, які він з радістю може ігнорувати, тому що великими гравцями є тільки Сполучені Штати, Росія і Китай; решта — це саме те, що французи називають garniture — види овочів”.

Продовження⤵️

Продовження. Початок ⤴️

— Джин Елізабет Куссінс, баронеса Куссінс (Jean Elizabeth Coussins, Baroness Coussins; 26.10.1950): “Альянси, партнерські відносини і репутація також зміцнюють нашу оборонну позицію і, у випадку з Україною, виявили важливу слабкість, якщо розглядати ситуацію в усьому світі і в довгостроковій перспективі. Нам потрібно дуже ретельно обміркувати реакцію країн, які ми зазвичай називаємо глобальним Півднем, на підтримку Великої Британії в інтересах України, для того, щоб всебічно спостерігати на поточною ситуацією, а також для того, щоб Велика Британія під час формулювання своїх майбутніх оборонних стратегій і можливостей могла бути реалістичною щодо тих альянсів, партнерств і репутаційних ризиків, від яких може залежати наша участь у будь-якій майбутній бойовій ситуації… Росія змогла розділити і правити між позиціями Заходу і глобального Півдня, говорячи про історичну підтримку Радянським Союзом деколонізації, залучаючи підтримку, особливо в Африці та Азії… Наприклад, вона [Росія] провела російсько-африканський саміт і парламентську конференцію 2023 року й описала новий зовнішньополітичний підхід на противагу так званому західному неоколоніалізму. Того ж року вона також провела першу в історії російсько-латиноамериканську конференцію. Це призвело до того, що країни глобального Півдня відчули себе засмученими тим, що сприймається як відволікаючий інтерес Заходу до російської агресії. Вони воліли б звернути увагу на такі питання, як борг і зміна клімату, а не на те, що розглядають як західне лицемірство і подвійні стандарти, особливо до страждань людей в інших регіонах світу, крім України. Докази, які ми отримали від Товариства Генрі Джексона (The Henry Jackson Society), свідчать про те, що ці небажані тенденції можуть бути зміщені більш напористою роллю Великої Британії у Раді Безпеки та G7, від підлеглої позиції залежності від США, та наголосити на важливості збереження фізичної присутності в регіонах потенційного конфлікту”.

— Девід Артур Рассел Гоувел, барон Гоувел з Гільдфорда (David Arthur Russell Howell, Baron Howell of Guildford; 18.01.1936): “Я боюся, що Путін перехитрить Трампа і запропонує мир, який має гарний вигляд для початку, але насправді може тривати лише 10 хвилин. Якщо він цього не зробить, він може навіть запропонувати такий мир, який призведе до завоювання України росіянами. Це, звісно, було б найгіршим з усіх світів”.

— маршал Королівських ВПС Грем Ерік Стірруп, барон Стірруп (Marshal of the Royal Air Force Graham Eric Stirrup, Baron Stirrup; 04.12.1949): “Військовий потенціал Росії, особливо в її сухопутних військах, виснажений після трьох років бойових дій в Україні. Це займе час, щоб відновити, але це може і буде перебудовано. Тим часом Росія засвоїла деякі важливі оперативні й тактичні уроки зі своїх ранніх невдач у війні, а її ядерні, авіаційні та морські можливості залишаються значною мірою недоторканими. Тож, у певному сенсі, ми перебуваємо в гонці озброєнь із Росією, і ми не можемо дозволити собі відстати. Це підводить мене до її вартості: вона буде значно більшою, ніж уряд ще не визнав… Зобов’язання прем’єр-міністра збільшити витрати на оборону до 2,5 % ВВП у 2027-28 фінансовому році явно неадекватне; 2,5 % ВВП просто скоротить розрив між поточним рівнем ресурсів і вартістю наявної програми, і є два роки, перш ніж це станеться. Наразі, схоже, що наступного року захист насправді отримає менше грошей, ніж цього року”.

— Ангела Фелисити Гарріс, баронеса Гарріс з Річмонда (Angela Felicity Harris, Baroness Harris of Richmond; 04.01.1944): “Тепер ми знаємо, що більше не можемо розраховувати на те, що Америка допоможе у захисті нашого способу життя і наших цінностей як демократії, ми повинні стояти як одне ціле проти тих зловмисних сил, які прагнуть знищити ці цінності. Україна показала нам, як це зробити, і ми повинні продовжувати допомагати цій хоробрій країні боротися за її право на існування... Зараз нам час підготуватися”.

Продовження⤵️

Продовження. Початок⤴️

— Кулдіп Сінгх Сагота, барон Сагота (Kuldip Singh Sahota, Baron Sahota; 02.05.1951): “...Навіть зараз деякі праві популістські політики в країнах НАТО в союзі з Путіним. Вони ставлять під сумнів саме існування нашого альянсу. Якщо їм вдасться отримати владу у своїх країнах, Європа зіткнеться зі ще однією жахливою загрозою. Слід віддати належне Швеції та Фінляндії, країнам, які мають сотні миль кордонів з Росією, за те, що вони визнали небезпеку і негайно подали заявку на вступ до НАТО. Настав час прийняти важкі рішення. Якщо Росія може розгорнути північнокорейські війська для захисту свого кордону, чому Україна не повинна мати права запрошувати сили НАТО для захисту своїх кордонів? На їхнє прохання ми повинні стояти за них не тільки словами, а й діями. Ласкаво просимо в новий світовий порядок”.

Коментуючи доповідь Комітету з міжнародних відносин і оборони палати лордів Парламенту Британії “Україна: сигнал до пробудження” виданню The Spectator, Ендрю Робертс, барон Робертс Белгравcький (Andrew Roberts, Baron Roberts of Belgravia; 13.01.1963) піддав різкій критиці діяльність адміністрації президента США Дональда Трампа. Він наголосив, що зміна позиції Вашингтона під час активного конфлікту є історично рідкісним явищем і порівняв її з переходом Італії на бік союзників у 1943 році та зміною сторін саксонцями під час битви під Лейпцигом у 1813-му, що стало фатальним для Наполеона. “Ми можемо бути шоковані різкою зміною позиції адміністрації Трампа, але не повинні дивуватися. Він ніколи не приховував своєї антипатії до України та її боротьби за виживання”, — заявив лорд Робертс. З його виступу можна виділити головні висновки: Європа повинна взяти ініціативу в свої руки; США більше не можна розглядати як надійного партнера у стримуванні Росії; європейські країни мають діяти незалежно, зміцнюючи власні оборонні можливості; необхідне різке збільшення військових витрат; витрати на оборону країн НАТО мають досягти 3,4 % ВВП, як у США; $ 300 млрд. заморожених російських активів повинні бути передані Україні; ППО для Києва та Харкова повинні бути відправлені негайно; європейські країни мають створити власні безпекові гарантії; безпекові гарантії США щодо України вже не є надійними; оборона Європи повинна будуватися за рахунок країн ЄС, Канади та Австралії; політика США вже має негативні наслідки: у випадку нової трагедії, на кшталт теракту 9/11, рівень підтримки США серед союзників буде зовсім іншим.

Продовження⤵️

Продовження. Початок⤴️

“Трагічні наслідки політики адміністрації щодо України вже очевидні, зокрема 15 % падіння рівня підтримки США у Великій Британії майже за одну ніч. Містер Венс говорив про необхідність припинити “штовхати Росію в обійми Китаю”, але політика, спрямована на те, щоб відтягнути Росію від китайської орбіти, не спрацює. Спроби демократій відвернути диктатури від інших диктатур послідовно провалювалися ще з часів Стрезького фронту 1935 року. Ці спроби можуть тривати певний час, але провал неминучий. Мужній президент Зеленський має ще раз здійснити велику послугу своїй країні: прикусити язика, припинити говорити правду владі США та підписати угоду щодо корисних копалин, яка фінансово зацікавить Сполучені Штати в забезпеченні міцного миру. Вінстон Черчилль назвав угоду Ленд-лізу президента Рузвельта “найменш корисливим актом”, коли американці дозволили нам 65 років виплачувати борг. У разючому контрасті адміністрація Трампа обдирає Україну, поки війна все ще триває — це буквальне визначення”бити того, хто вже впав”. Немає сенсу сподіватися на вагомі гарантії безпеки від США для 700-мильного кордону, який тепер, ймовірно, розділятиме південний схід Європи на десятиліття. Гарантії безпеки мають сенс лише тоді, коли їх дають добровільно. Європейці та деякі країни за межами Європи, такі як Канада та Австралія, повинні будуть патрулювати цей довгий кордон між цивілізацією та варварством. Готовність канадців та австралійців знову взяти на себе величезне завдання має викликати у нас гордість за Співдружність. Коли Вінстон Черчилль виступав у дебатах щодо Мюнхена, він використав слова, які сьогодні має почути вся Європа, коли ми фундаментально переосмислюємо світ у світлі цього приголомшливого американського відступництва на бік диктатора, який протягом усієї своєї кар’єри бажав Америці лише зла. Черчилль тоді сказав: “Нам потрібне відновлення морального здоров’я та бойового духу, щоб ми могли знову піднятися та стати на захист свободи, як у старі часи”. Ми повинні зайняти цю позицію, зробити це негайно та взяти цю першокласну доповідь Черчилля за орієнтир”, — підсумував Ендрю Робертс.

Підтримка України з боку Великої Британії знаходить відгук серед британської громадськості. Опитування показують є зростання рейтингу прем’єр-міністра Кіра Стармера після рішення Дональда Трампа, що свідчить про схвалення громадянами активної позиції уряду щодо українського питання.

Така ж ситуація зберігається і в інших європейських країнах. За результатами проведених опитувань незалежною неурядовою організацією More in Common, більшість респондентів у Великій Британії, Франції, Німеччині та Польщі виступають за продовження допомоги Україні і вважають імовірним напад рф на країни Європи найближчими роками.

Як передає телерадіокомпанія BFM TV (Франція) із посиланням на результати соціологічного опитування інституту Elabe, переважна більшість французів виступають за збереження на поточному рівні або збільшення допомоги Україні, приблизно така ж кількість опитаних підтримує відправлення миротворців після закінчення бойових дій. Фактично, більшість респондентів (64 %) хочуть, щоб Франція збільшила (20 %) або продовжила у тому ж обсязі (44 %) військову допомогу Україні. І навпаки, 18 % вважають, що цю підтримку слід зменшити, а 17 % — припинити. Виборці промакронівської коаліції ліберальної партії “Разом за республіку” (Ensemble pour la République), лівого спрямування “Нового народного фронту” (Nouveau Front populaire) і праві виступають за таке продовження допомоги, у той час як виборці ультраправої консервативної партії “Національного об’єднання” (Rassemblement national, RN) переважно хочуть її скорочення або припинення. Хоча з червня 2024 року частка тих, хто хоче продовження підтримки України, зростає, троє з чотирьох французів кажуть, що не готові платити за це більше податків, у т.ч. 43 % — взагалі не готові. Лише 24 % кажуть, що готові.

Продовження⤵️

Завершення. Початок ⤴️

У військовому плані більшість французів (68 %) виступають проти відправки французьких військ в Україну до завершення війни з Росією. З іншого боку, 67 % виступають за відправку таких військ після підписання мирної угоди з Москвою, щоб гарантувати безпеку і мир на українській землі.

Так само розділилися думки щодо термінів вступу України до НАТО та ЄС. Щодо НАТО, 40 % виступають за вступ України після війни і 30 % зараз, тоді як 29 % проти. 35 % виступають за вступ до Європейського Союзу після війни, 31 % — зараз і 33 % — проти.📌

Марко Рубіо: колишній російський яструб робить приголомшливий розворот під керівництвом Трампа

Саме під таким заголовком вийшла у світ стаття щоденної ліволіберальної газети Великої Британії The Guardian, в якій надано хронологію змін політичної поведінки чинного держсекретаря США Марко Антоніо Рубіо (Marco Antonio Rubio; 28.05.1971) від відомого прихильника України, який називав Путіна “воєнним злочинцем”, — а тепер ні.

Марко Рубіо був присутнім на зустрічі в Овальному кабінеті, де спостерігав за тим, як президент США Дональд Трамп вимагав від Президента України Володимира Зеленського більшої вдячності та звинувачував українського лідера у “грі з третьою світовою війною”. Протягом усієї палкої розмови Рубіо, який раніше балотувався в президенти як переконаний російський яструб, мовчки сидів на жовтому дивані. Зображення похмурого Рубіо швидко стало вірусним в мережі, а один користувач соціальних мереж назвав його “трупом на дивані”. Інший користувач задавався питанням, чи Рубіо “в реальному часі визнає, що він не на тій стороні історії”, у відповідь коментатор припустив, що він “усвідомлює, що продав свою душу найтупішим людям на планеті”.

З Рубіо відбулись вражаючі зміни людини, яка колись критикувала Путіна, називаючи його “бандитом” і “воєнним злочинцем”. Сходження Рубіо до верхівки Державного департаменту, здається, змусило його прийняти програму Трампа “Америка насамперед” і відмовитися від своєї давно задокументованої підтримки України. Ось вісім попередніх коментарів Рубіо щодо Росії та України, які демонструють, як кардинально змінилася його позиція:

🔹 Березень 2014: “Ми маємо допомогти українському народу”.

Отримавши у 2010 році одне з місць у Сенаті Флориди, Рубіо став відвертим захисником України, особливо після анексії Росією АР Крим у 2014 році: “Я вважаю, що перше і найважливіше, що нам потрібно зробити, це допомогти українському народу та тимчасовому уряду України захистити суверенітет країни”, — сказав Рубіо під час виступу в Сенаті.

Рубіо нагадав колегам-сенаторам, що у 1994 році Україна погодилася відмовитися від свого ядерного арсеналу в обмін на гарантії безпеки з боку США, Великої Британії та Росії, попередивши, що відмова захищати Київ може спонукати інші вразливі країни до перегляду ядерної політики: “Я думаю, що це надсилає багатьом країнам у всьому світі повідомлення про те, що, можливо, ми більше не можемо розраховувати на надані вільним світом обіцянки безпеки. Це має наслідки в усьому світі”, — сказав Рубіо.

🔹 Жовтень 2015: “З [Путіним] будуть поводитися так, який він є — гангстер і бандит”.

Після початку своєї президентської кампанії в 2015 році Рубіо назвав себе найсильнішим кандидатом у зовнішній політиці та пообіцяв, що зійдеться з Путіним один на один щойно увійде у Білий дім: “Як тільки я вступлю на посаду, я швидко діятиму, щоб посилити тиск на Москву. За моєї адміністрації не буде жодних благань про зустрічі з Владіміром Путіним. З ним будуть поводитися так, який він є — гангстер і бандит”, — сказав Рубіо під час передвиборної поїздки в Айові.

🔹 Січень 2017: “Чи є Владімір Путін військовим злочинцем?”

Після того, як Трамп переміг Хілларі Клінтон на виборах 2016 року, він висунув на посаду державного секретаря Рекса Тіллерсона, колишнього генерального директора ExxonMobil. Під час слухань щодо затвердження Тіллерсона Рубіо наголошував на його думці про Путіна, даючи зрозуміти, що він не прийме більш примирливого підходу Трампа до Росії: «Чи є Владімір Путін військовим злочинцем?” — питав Рубіо Тіллерсона.
“Я б не використовував цей термін”, — відповів Тіллерсон.
“Не має бути важко сказати, що Владімір Путін є військовим злочинцем, — сказав Рубіо, — і мене засмучує ваша нездатність процитувати це, що, на мою думку, є загальновизнаним”.

Продовження⤵️

Завершення. Початок⤴️

🔹 Березень 2022: “Ми будемо підтримувати [українців], поки вони будуть готові воювати”.

Після того, як Росія почала широкомасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року, Рубіо закликав адміністрацію Байдена донести рішуче повідомлення про підтримку Києва: “Незважаючи ні на що, завжди має бути справжня, легітимна українська держава, з якою ми маємо стосунки”, — сказав Рубіо MSNBC. “І я не знаю, чому ми не можемо відкрито сказати, що будемо підтримувати їх, доки вони бажають воювати, навіть якщо це буде партизанська війна”. Він також високо оцінив санкції, запроваджені проти Росії після вторгнення: “Я думаю, що те, що сталося за останній тиждень, дійсно безпрецедентне. Російська економіка прямує до краху”.

🔹 Травень 2024: Рубіо атакує “тирана Владіміра Путіна, який знову вкрав вибори”.

Після того, як у 2024 році Трамп вдруге номінувався від Республіканської партії, Рубіо, схоже, дещо змінив свої погляди на зовнішню політику. У лютому 2024 року він виступив проти пакету іноземної допомоги, який включав фінансування Україні, оскільки, за його словами, США повинні забезпечити безпеку свого південного кордону, перш ніж схвалити додаткові гроші для Києва.

Незважаючи на цю зміну, Рубіо все ще демонстрував готовність викривати тактику силовиків Путіна, наприклад, коли він опублікував “поправку” до повідомлення Reuters у соціальних мережах про останню церемонію присяги російського президента в травні минулого року: “Тиран Владімір путін, який знову вкрав вибори, використовує свою “церемонію інавгурації” як пропаганду”, — сказав Рубіо у відповідь на новину. “Ще один приклад авторитарного диктатора, який маскується під демократично обраного лідера”.

🔹 Січень 2025: “Поступки повинні бути з боку Російської Федерації, але також і з боку українців”.

Після того, як у листопаді 2024 року Трамп оголосив Рубіо своїм кандидатом на посаду державного секретаря, члени кабінету міністрів швидко прийняли світогляд новообраного президента “Америка понад усе”. Під час слухань щодо свого підтвердження у січні Рубіо наголосив, що Україна повинна піти на “поступки”, щоб припинити війну. “Російська Федерація, а також українці та Сполучені Штати повинні піти на поступки”, — сказав Рубіо.

Рубіо, який колись пообіцяв змусити Путіна та його “наближених” відчути на собі “фінансовий тиск США”, також передбачив, що “санкції та скасування санкцій” “повинні бути частиною цієї розмови з точки зору досягнення … угоди”.

🔹 Лютий 2025: “Я вважаю, що [Зеленський] повинен вибачитися за даремну трату часу”.

Незважаючи на те, що виглядало так, що Рубіо почувався явно некомфортно під час протистояння Трампа із Зеленським минулого тижня, він захистив поведінку президента США та критикував українського лідера вже за кілька годин після провальної зустрічі: “[Зеленському] не було потреби йти туди і бути антагоністом”, — заявив Рубіо CNN. “Я вважаю, що він повинен вибачитися за те, що витратив наш час на зустріч, яка мала закінчитися так, як закінчилася”.

Коли ведуча CNN Кейтлан Коллінз (Kaitlan Collins) нагадала Рубіо, що він називав Путіна “військовим злочинцем”, він сказав їй: “На даний момент моя робота на президента як держсекретаря, полягає у тому, щоб забезпечити мир, покласти край цьому конфлікту та покласти край цій війні… Я думаю, ми повинні бути дуже горді та щасливі, що у нас є президент, головна мета якого — не вступати у війни, а запобігати війнам і виходити із воєн”.

🔹 Березень 2025: “Це проксі-війна між ядерними державами”.

Рубіо також підтримав наратив Росії та її погляд на війну буквально кілька днів тому, коли сказав Fox News: “З самого початку було дуже ясно, що Трамп розглядає це як затяжний конфлікт, що зайшов у глухий кут. І, відверто кажучи, це проксі-війна між ядерними державами — Сполученими Штатами, які допомагають Україні, та Росією — і їй потрібно покласти край”.

Речник Кремля Дмитро Пєсков цілком погодився з оцінкою Рубіо, сказавши: “Це абсолютно відповідає позиції, яку неодноразово висловлювали наш президент і міністр закордонних справ”.📌

Російська православна церква відіграє важливу роль у зовнішній політиці Росії. Її присутність в Європі розглядається як духовна місія, і як інструмент культурного та геополітичного впливу. У контексті сучасних міжнародних викликів, насамперед повномасштабне вторгнення РФ в Україну, діяльність РПЦ викликає зростаючі занепокоєння серед європейських урядів і народів.

Норвегія, маючи відкриту демократичну систему та значну російськомовну громаду, зіштовхується із низкою викликів, пов’язаних із функціонуванням РПЦ на своїй території. Основні побоювання пов’язані з можливим використанням церкви для поширення проросійської пропаганди, впливу на діаспору та потенційних зв’язків із російськими спецслужбами.

У статті⤵️ розглядаються ключові аспекти діяльності РПЦ в Норвегії, її роль у формуванні суспільних настроїв, загрози для національної безпеки, а також використання спецслужбами РФ православ’я для створення підґрунтя й підстав для можливої анексії певних норвезьких територій.

РПЦ в Норвегії: виклики і загрози

🇪🇺🇺🇦 Про що говорили на форумі в Парижі начальники генеральних штабів європейських країн

11-13 березня 2025 року у м. Париж (Франція) під високим патронатом президента Французької Республіки Емманюеля Жана-Мішеля Фредеріка Макрона (Emmanuel Jean-Michel Frédéric Macron; 21.12.1977) пройшла конференція Paris Defence and Strategy Forum (PDSF), щоб надати можливість французькому та європейському стратегічному мисленню зробити ефективний внесок у ширші дебати щодо основних питань безпеки та оборони.

Використовуючи перспективні дебати та міждисциплінарний обмін, програма Паризького оборонно-стратегічного форуму була структурована навколо трьох осей роздумів і центральної теми “Європа на роздоріжжі”, у рамках яких французькі та міжнародні експерти, як цивільні, так і військові, розглянули виклики та перспективи повернення війни в Європу, стратегічні та геополітичні події, питання інформації і впливу, а також основні технологічні й суспільні зміни. Як і в 2024 році, учасники розглянули питання, пов’язані з ядерним стримуванням, відповідними ролями НАТО та ЄС, новими геополітичними питаннями, питаннями можливостей, промисловими та технологічними питаннями, а також етичними питаннями та людськими ресурсами.

На початку проведення PDSF відбулась зустріч керівників генштабів з 34 країн світу, готових сприяти забезпеченню гарантій безпеки для України шляхом реалізації франко-британської пропозиції щодо відправки миротворчих сил, під модераторством начальника генерального штабу збройних сил Франції генерала Тьєррі Буркхарда (Thierry Burkhard; 30.07.1964) та начальника генерального штабу — начальника штабу оборони Великої Британії адмірала сера Ентоні Девіда Радакіна (sir Antony David Radakin; 10.11.1965).

У зустрічі взяли участь представники: Албанії, Німеччини, Австралії, Австрії, Бельгії, Болгарії, Канади, Кіпру, Хорватії, Данії, Іспанії, Естонії, Фінляндії, Греції, Угорщини, Ісландії, Італії, Японії, Латвії, Литви, Люксембургу, Республіки Македонії, Чорногорії, Норвегії, Нової Зеландії, Нідерландів, Польщі, Португалії, Чехії, Румунії, Словаччини, Словенії, Швеції та Туреччини. Австралія, Нова Зеландія, Японія та Південна Корея долучилися дистанційно.

Окремі учасники були розділені на тих, країни яких вже заявили про готовність відправити своїх військових в Україну, зокрема Велика Британія, Австралія і Туреччина, а також противники цієї ініціативи — Італія, Німеччина та Іспанія. На зустріч не були запрошені представники США, які заздалегідь виключили свою участь у миротворчій місії.

✔️Україна — перша ланка захисту від РФ

“Ми всі прагнемо вивчити уроки минулого і не хочемо повторення Ялти, тобто поділу Європи на зони впливу між великими державами, ані Будапешта, де були взяті зобов’язання відмовитися від сили та імперіалізму, результати яких нам добре відомі, ані Мінських угод, які передбачали припинення вогню без реальних гарантій безпеки. Те, що ми переживаємо вже три роки, неминуче змушує нас ставити правильні запитання, адже за Україною стоїть питання безпеки всього європейського континенту”, — сказав міністр оборони Франції Себастьян Лекорню (Sébastien Lecornu; 11.06.1986).

✔️Відповідальність за стратегічний розвиток ЗСУ переходить від США до Європи

“Сьогоднішній день присвячений тому, щоб зазирнути в майбутнє, і як пріоритет, я повторюю це і тут, перед журналістами,” — відмітив Себастьян Лекорню, — “подумати про те, якою має бути українська армія в майбутньому. І в такий спосіб повернутися до принципу, що першою з гарантій безпеки залишається українська армія, що ми відмовимося від будь-якої форми демілітаризації України, і що перший обов’язок армій Європейського континенту — це створення доктринальної та інтелектуальної бази, на яку українська армія зможе спертися у своїх засадах не лише на найближчий рік, але й на наступні п’ять років, на наступні 10 років, на наступні 15 років”.

Завершення ⤵️