Останній ресурс путінізму або скільки ще витримає Росія?

На тлі зростаючих втрат, виснаження ресурсів і посилення соціальної напруги Кремль дедалі більше переходить від стратегічного управління до реагування на виклики, втрачаючи здатність формувати порядок денний. Війна проти України поступово перетворюється на каталізатор трансформацій, які можуть визначити не лише майбутнє Росії, а й архітектуру безпеки всієї Європи.

👉 Детальніше читайте: Стабільність на злам

#ЩоЦікавогоНаБолотах #Аналітика

Тест для статті 5: чому Балтія стає головною зоною ризику для Європи

П'ять років тому багато європейських столиць не вірили, що Росія наважиться на повномасштабне вторгнення в Україну. Сьогодні схожа дискусія розгортається навколо Балтійського регіону та Північної Європи, де Москва прискореними темпами відновлює військову інфраструктуру поблизу кордонів НАТО. Питання вже полягає не в тому, чи планує Кремль нове протистояння з Альянсом, а в тому, наскільки швидко він готується до наступного етапу великої європейської кризи безпеки.

👉 Детальніше читайте: Чи готує Кремль новий фронт протистояння із країнами НАТО в Скандинавії та Балтиці?

#Геополітика #Скандинавія #Балтія #Росія #Війна

Мир як прикриття

Як Кремль намагається використати релігійну дипломатію для нейтралізації наслідків удару по Києво-Печерській лаврі.

👉 Детальніше читайте: Операція “Ватиканський щит”

#ЩоЦікавогоНаБолотах #Аналітика

Стратегічний моніторинг гібридної ескалації РФ

Бюлетень №2

Липень 2026 року як тест НАТО. Чому нові сигнали Кремля підтверджують модель SEIM?

16 червня 2026 року Центр суспільного моніторингу опублікував дослідження “Чи готує Кремль новий фронт протистояння із країнами НАТО в Скандинавії та Балтії?”. Його головний висновок полягав не у тому, що Росія вже ухвалила остаточне рішення про напад на країни НАТО, а передбачав, що Москва поступово формує комплекс політичних, дипломатичних, інформаційних і військово-психологічних передумов для перенесення стратегічного тиску на північний фланг Альянсу.

Події початку липня 2026 року не створюють нову тему. Вони підтверджують безперервність тієї аналітичної моделі, яку Центр суспільного моніторингу (ЦСМ) послідовно формував у 2025-2026 роках. Йдеться не про окрему заяву російського чиновника, не про одну публікацію у західній пресі й не про ізольовану оцінку польського уряду, а про накопичення взаємопов’язаних індикаторів, які у сукупності свідчать про підвищення ризику контрольованої гібридної ескалації Росії проти держав Балтії, Польщі та ширшого північного флангу НАТО. Саме для оцінки таких процесів ЦСМ вводить у практичний обіг Модель накопичення індикаторів стратегічної ескалації (Strategic Escalation Indicators Model, SEIM). Її сутність полягає у тому, що стратегічні дії Кремля рідко виникають раптово. Перед відкритою фазою кризи Росія зазвичай накопичує дипломатичні, інформаційні, військові, правові, політичні, економічні сигнали, які окремо можуть виглядати недостатніми для категоричних висновків, але у синхронізованій сукупності дозволяють виявити зміну поведінки держави ще до моменту прямої ескалації.

У цьому сенсі заява заступника міністра закордонних справ Росії Галузіна Михайла Юрійовича (14.06.1960 р.н., уродженця м. Москва, РСФСР) про те, що Латвія та інші країни Балтії нібито надавали Україні повітряні коридори для ударів безпілотників по території Росії, має значення не як дипломатичний коментар, а як індикатор. Москва знову не надала переконливих доказів, тоді як Латвія раніше прямо заявляла, що ніколи не відкривала свою територію чи повітряний простір для українських ударів по Росії. Проте для Кремля фактологічна слабкість звинувачення не є перешкодою. Його функція полягає в іншому — поступово перевести країни Балтії із категорії союзників України до категорії нібито співучасників бойових дій проти Росії.

Не менш показовою є атака Галузіна на плани Латвії розвивати виробництво безпілотників для України. У російській логіці це вже не просто оборонно-промисловий проєкт держави-члена НАТО, а елемент “ворожої лінії” проти Росії. Саме так формується інформаційно-правове підґрунтя, яке у майбутньому може бути використане для виправдання диверсій, кібератак, провокацій у повітряному просторі або інших дій проти об’єктів критичної чи оборонної інфраструктури країн Балтії.

Цей індикатор збігається у часі із повідомленнями The Telegraph про те, що Сполучені Штати Америки попередили Польщу щодо можливого російського сценарію обмеженої провокації з метою перевірки рішучості НАТО. У публікації йдеться про потенційні удари дронами або ракетами по критичній інфраструктурі, а також про можливе обмежене проникнення з боку Калінінграда або Білорусі. Важливо, що українські й міжнародні медіа, посилаючись на ці повідомлення, окремо зазначали: за наявними даними, Москва могла ще не ухвалити остаточного рішення щодо реалізації такого сценарію. Це принципова деталь, адже вона дозволяє говорити не про доведений факт нападу, а про зростання ризику гібридної операції, яку необхідно оцінювати через сукупність індикаторів.

Продовження ⤵️

Додаткової ваги цій оцінці надає реакція прем’єр-міністра Польщі Дональда Францішека Туска (Donald Franciszek Tusk; 22.04.1957 р.н., уродженця м. Гданськ, ПНР). Він прямо заявив, що найближчі місяці можуть бути критичними, особливо для Балтійського регіону, і що Польща інтенсивно готується до різних сценаріїв. Ця позиція важлива не лише як політична заява. Вона свідчить, що тема можливих російських провокацій уже перейшла із медійного рівня у площину урядового планування та союзницької координації.

У межах SEIM це означає, що ми спостерігаємо не один тривожний сигнал, а синхронізацію кількох груп індикаторів. Російська дипломатія формує звинувачувальний наратив проти Балтії. Російська пропаганда готує внутрішню аудиторію до думки, що держави НАТО нібито вже беруть участь у війні проти Росії. Західні медіа повідомляють про попередження США союзникам. Польське керівництво публічно визнає серйозність ризиків. Балтійські держави змушені спростовувати російські звинувачення щодо використання їхнього повітряного простору. Усі ці елементи разом формують саме ту картину, яку Центр суспільного моніторингу описував у попередньому дослідженні.

Найнебезпечнішим сценарієм сьогодні є не обов’язково повномасштабна війна Росії проти НАТО. Такий сценарій залишається надзвичайно ризикованим для самої Москви. Значно більш ймовірною виглядає спроба створити коротку, обмежену, юридично неоднозначну кризу, яка змусить Альянс витрачати критичний час на консультації, внутрішні погодження й визначення меж відповіді. Кремль може бути зацікавлений не в окупації території Польщі, Скандинавії чи Балтії, а в демонстрації того, що стаття 5 Вашингтонського договору є не автоматичним механізмом колективної оборони, а політичним процесом, який можна сповільнити, розділити або поставити під сумнів. Саме тут полягає головний стратегічний задум можливої російської провокації. Москва тестуватиме не лише військову готовність НАТО. Вона тестуватиме політичну волю демократичних держав ухвалювати швидкі спільні рішення в умовах невизначеності. Якщо реакція Альянсу буде розмитою, Кремль зможе представити навіть обмежену операцію як стратегічний успіх. Якщо ж відповідь буде негайною, єдиною та пропорційно жорсткою, сама логіка подальшої ескалації втратить для Москви значну частину сенсу.

Отже, Бюлетень № 2 не фіксує неминучість російського нападу у липні 2026 року, хоча певні британські експерти вже визначили конкретну дату — 26 липня 2026 року. Він фіксує інше: сукупність відкритих індикаторів свідчить про зростання ризику переходу Росії від інформаційно-дипломатичного тиску до обмеженого гібридного тестування східного та північного флангу НАТО. Саме таке формулювання є принципово важливим для аналітичної достовірності. Ми не підміняємо оцінку прогнозом, а прогноз — фактом. Ми показуємо, як нові події перевіряють і посилюють раніше сформовану модель.

ЦСМ продовжить відстежувати розвиток цих індикаторів у межах SEIM. Особливої уваги потребуватимуть подальші заяви російського МЗС і Міноборони щодо країн Балтії, зміни військової активності навколо Калінінграда та Білорусі, кібератаки проти Польщі, Скандинавії й Балтії, інформаційні кампанії про нібито участь держав НАТО в ударах по Росії, а також будь-які спроби створити прикордонний інцидент, який Москва зможе представити як випадковість або “вимушену відповідь”.

Поточна оцінка Центру полягає у тому, що Кремль не просто погрожує. Він формує середовище, в якому майбутня провокація може бути подана як логічне продовження вже створеного інформаційного наративу. Саме тому питання полягає у тому, чи готовий Захід побачити підготовку кризи до того, як вона перейде у відкриту фазу.

Ця публікація є частиною довгострокової аналітичної серії Центру суспільного моніторингу “Стратегічний моніторинг гібридної ескалації РФ”. Її мета — не реагувати на окремі новини, а системно перевіряти, уточнювати та розвивати Модель накопичення індикаторів стратегічної ескалації — SEIM — як інструмент раннього виявлення ризиків гібридної конфронтації до її переходу у відкриту фазу.

#Геополітика #Бюлетень2 #ГібриднаВійна

FOUNDATIONAL POLICY BRIEF

Стратегічний моніторинг гібридної ескалації (Strategic Monitoring of Hybrid Escalation). Випуск № 3

АНКАРА-2026. Трансформація оцінки ризиків на північному фланзі НАТО

👉 Детальніше читайте: Інституційна реакція Альянсу та сценарний аналіз розвитку безпекового середовища відповідно до методології Strategic Escalation Indicators Model (SEIM)

#PolicyBrief #NATO #BalticWar

FOUNDATIONAL POLICY BRIEF

Strategic Monitoring of Hybrid Escalation (SMHE)
Issue No. 4
From Strategic Solidarity to Strategic Conditionality

Депутати Європарламенту вітають зусилля України з реформ на тлі триваючої війни

👉 Детальніше читайте: The European Parliament’s Resolution July 8th, 2026 and the Emerging Democratic Architecture of Wartime Ukraine (частина 1)
The European Parliament’s Resolution July 8th, 2026 and the Emerging Democratic Architecture of Wartime Ukraine (частина 2)

#PolicyBrief #CommitteeOnForeignAffairs #UkraineEuropeanIntegration

CSM Strategic Assessment 005/2026
Northern Flank Escalation

Strategic Assessment of the Baltic–Nordic Security Environment

Centre for Social Monitoring (CSM)
Strategic Assessment | July 2026

Executive Assessment
Протягом останніх місяців Центр соціального моніторингу (ЦСМ) послідовно аналізує розвиток безпекової ситуації на північному фланзі НАТО. Сукупність військових, політичних, логістичних та інформаційних індикаторів свідчить про завершення чергового етапу трансформації регіонального безпекового середовища, у межах якого Балтійський регіон, Польща та Північна Європа остаточно інтегруються в єдину площину стратегічного стримування. Останні повідомлення щодо можливого розгляду у російських політичних та військових колах сценаріїв контрольованої гібридної ескалації не повинні розглядатися як самостійна підстава для висновків. Водночас вони збігаються із низкою об’єктивних процесів, що спостерігаються протягом останніх місяців — прискореним посиленням оборонної інфраструктури НАТО, зміною військово-політичного балансу у Балтійському морі, завершенням окремих логістичних циклів та підвищенням рівня готовності союзників до реагування на комплексні гібридні загрози.

Саме взаємодія цих факторів визначає нинішню стратегічну ситуацію.

Strategic Assessment
1. Політичне “вікно можливостей” поступово звужується
Якщо оцінювати поточну ситуацію виключно через призму політичного календаря, найближчі місяці (окремі представники аналітичних та урядових кіл зазначають, що російське керівництво визначило чіткі часові межі для можливої гібридної спецоперації — максимум до 15 вересня 2026 року) можуть залишатися найбільш сприятливим періодом для потенційних спроб створення локальних криз обмеженого масштабу. Подальший розвиток внутрішньополітичних процесів у Сполучених Штатах, а також завершення чергового циклу адаптації оборонного планування НАТО істотно скорочують простір для стратегічного маневру.

Історично російське керівництво неодноразово прагнуло використовувати періоди політичної концентрації західних держав як фактор, що потенційно знижує швидкість ухвалення рішень. Однак сучасне безпекове середовище суттєво відрізняється від ситуації десятирічної давності. Будь-яка масштабна ескалація проти держав-членів Альянсу неминуче переводить кризу із регіонального рівня у площину колективної безпеки, значно звужуючи можливості для політичного маневру.

Стратегічний висновок: політичний фактор більше не створює для Росії стабільної переваги, а навпаки дедалі більше підвищує ризик швидкої консолідації союзників.

2. Час працює на систему стримування НАТО
Найсуттєвіша зміна останнього року полягає не лише у збільшенні військової присутності НАТО, а у переході до якісно нового рівня інтеграції оборонного простору від Арктики до Балтійського моря. Країни Балтії продовжують реалізацію програм інженерного укріплення державного кордону, Польща суттєво нарощує військові спроможності, а членство Фінляндії та Швеції остаточно змінило стратегічну географію регіону. Балтійське море дедалі більше функціонує як внутрішній операційний простір Альянсу, де можливості спостереження, логістики та швидкого реагування інтегруються в єдину систему. Паралельно посилюється діяльність багатонаціональних контингентів НАТО, розширюються масштаби спільних навчань та удосконалюються механізми кризового управління.

Стратегічний висновок: головною перевагою НАТО стає вже не чисельність військ, а швидкість інтегрованого реагування.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

3. Логістика дедалі більше обмежує сценарії ескалації
Окремим фактором стратегічного значення залишається сезонна зміна умов у Балтійському регіоні. Друга половина вересня традиційно характеризується погіршенням погодних умов, скороченням світлового дня та зростанням штормової активності. Це безпосередньо впливає на проведення морських операцій, диверсій проти підводної критичної інфраструктури, приховане логістичне забезпечення та окремі форми гібридної діяльності. Одночасно підвищується ефективність систем космічного, повітряного, морського та радіоелектронного спостереження союзників. Таким чином, сезонний фактор набуває не допоміжного, а самостійного стратегічного значення.

Стратегічний висновок: із наближенням осені співвідношення між потенційними вигодами та ризиками будь-якої контрольованої ескалації дедалі більше змінюється не на користь Росії.

4. Змінюється сам характер протистояння
Найважливіший висновок полягає в іншому.

Балтійський регіон більше не є потенційним напрямком окремої кризи, а перетворився на постійний елемент загальноєвропейської системи стримування. Саме тому кібератаки, диверсії проти критичної інфраструктури, інформаційні кампанії, використання міграційного тиску, морські інциденти або прикордонні провокації більше не можуть аналізуватися окремо. За сучасних умов вони становлять взаємопов’язані елементи можливих кампаній стратегічного впливу. Це означає, що головним об’єктом потенційного тиску стає не окрема держава, а здатність НАТО забезпечити швидке, скоординоване та політично єдине реагування.

Стратегічний висновок: у центрі сучасного протистояння перебуває не територія, а механізм ухвалення рішень системою колективної безпеки.

Forward Assessment
Наявна сукупність індикаторів не дозволяє стверджувати про неминучість конкретного сценарію ескалації. Водночас вона свідчить про завершення ще одного етапу стратегічної трансформації безпекового середовища Північної Європи.

Найближчими місяцями основний ризик пов’язаний не із масштабною конвенційною війною, а із можливістю контрольованих гібридних дій, спрямованих на перевірку швидкості політичного реагування союзників, ефективності системи стримування та стійкості критичної інфраструктури.

Незалежно від розвитку конкретних подій уже сьогодні можна констатувати, що Балтійське море, Польща та Північна Європа остаточно сформували другий після України театр довгострокового стратегічного протистояння між Російською Федерацією та НАТО.

Саме у цьому регіоні найближчими роками визначатиметься ефективність нової системи європейської безпеки, здатність Альянсу до колективного стримування та можливості Росії використовувати гібридні механізми для досягнення геополітичних цілей в умовах дедалі жорсткіших військових, політичних та економічних обмежень.

Key Judgements
— Поточна безпекова ситуація визначається не окремими інформаційними повідомленнями, а сукупністю взаємопов’язаних стратегічних індикаторів.
— Політичні, військові та логістичні фактори поступово скорочують простір для ефективної контрольованої ескалації.
— Північний фланг НАТО переходить від моделі стримування окремих держав до інтегрованої системи регіональної оборони.
— Балтійський регіон остаточно набув статусу одного із ключових театрів стратегічного протистояння між Росією та НАТО.
— Для України системний моніторинг цього напряму є невід’ємною складовою оцінки загальноєвропейської безпекової ситуації та прогнозування подальших дій Російської Федерації.

#CSM_StrategicAssessments

Strategic Intelligence Brief

Strategic Monitoring of Hybrid Escalation

Issue № 006/2026

The Battle for Russia’s Post-War Legitimacy. Emerging Strategic Narratives of the Russian Elite

👉 Детальніше читайте: Боротьба за післявоєнну легітимність Росії. Нові стратегічні наративи російської еліти

#StrategicIntelligenceBrief #SEIM #RussiaAfterWar

Strategic Monitoring of Hybrid Escalation (SMHE)
Issue № 007/2026
Publication Date: 18 July 2026
Status: Warning Intelligence Assessment
Subject: Від політичного сигналювання до індикаторів прихованої оперативної підготовки / From Political Signalling to Indicators of Covert Operational Preparation

Executive Assessment
Після публікації попереднього випуску кількість стратегічних індикаторів, що стосуються можливого розвитку російської гібридної діяльності на східному фланзі НАТО, помітно зросла. Особливість поточної ситуації полягає не у появі окремого нового факту, а у тому, що упереджувальна інформація дедалі частіше знаходить незалежне підтвердження у вигляді офіційних заяв, заходів безпеки держав регіону та інших відкритих індикаторів. Саме ця якісна зміна є предметом даної оцінки.

Warning Intelligence Indicators
За останній тиждень отримано інформацію про низку ознак, які можуть свідчити про перехід окремих елементів російської підготовки від політичного рівня до прихованого створення операційних можливостей. До таких індикаторів слід віднести можливе використання цивільної інфраструктури для прихованого розміщення особового складу, окремі повідомлення щодо логістичної підготовки морських платформ, потенційного проведення мінно-диверсійних операцій із залученням цивільних суден та інші ознаки, які самі по собі ще не дозволяють зробити однозначний висновок, однак заслуговують на постійний моніторинг. Жоден із цих індикаторів окремо не підтверджує існування конкретного оперативного плану. Проте їхня сукупність формує новий рівень аналітичної уваги.

Correlation with Open Sources
Після отримання зазначеної упереджувальної інформації було проведено її зіставлення із відкритими джерелами. Офіційні попередження Польщі щодо можливих провокацій із використанням безпілотників, заяви Литви про ризики диверсій проти критичної інфраструктури, рішення Латвії щодо посилення захисту енергетичних об’єктів, повідомлення Естонії та Фінляндії про активізацію інформаційних операцій і випадки GPS-перешкод не підтверджують безпосередньо окремі упереджувальні індикатори, однак формують незалежне інформаційне середовище, сумісне з оцінкою їхньої стратегічної правдоподібності. Однак вони демонструють високий ступінь узгодженості із загальною моделлю розвитку загроз, яку вже тривалий час фіксує Strategic Monitoring of Hybrid Escalation.

SEIM Assessment
Порівняно із попередніми випусками головною зміною є не збільшення кількості політичних заяв. Вперше накопичені політичні сигнали починають збігатися з оперативними індикаторами можливого прихованого створення операційного середовища. Саме ця кореляція становить основний предмет поточної аналітичної оцінки.

Strategic Assessment
На цьому етапі відсутні підстави стверджувати про неминучість безпосередньої військової операції. Разом із тим сукупність оперативних індикаторів, політичних сигналів, заходів союзників та інших незалежних індикаторів дозволяє констатувати перехід до нового рівня стратегічної настороженості. Найбільший ризик полягає не у масштабному вторгненні, а у можливому послідовному застосуванні обмежених гібридних дій, кожна з яких окремо може не стати достатньою підставою для негайної колективної відповіді, але в сукупності здатна сформувати стратегічну кризу на східному фланзі НАТО.

SEIM Judgement
Issue № 007 фіксує перехід від накопичення політичних сигналів до появи ознак можливої прихованої операційної підготовки. Саме ця якісна зміна, а не окремі новини чи заяви посадових осіб, є головним предметом даного Warning Intelligence Assessment.

Подальша оцінка зазначених індикаторів здійснюватиметься шляхом їх безперервного зіставлення із новими оперативними даними, відкритими джерелами та офіційними повідомленнями.

Strategic Monitoring of Hybrid Escalation (SMHE)
Issue № 008/2026
Publication Date: 20 July 2026
Status: Warning Intelligence Assessment
Subject: Лондон після Стармера: індикатори прихованого перегляду зовнішньополітичних зобов’язань / London After Starmer: Indicators of a Covert Review of Foreign Policy Commitments

Сьогодні новий прем’єр-міністр Великої Британії Ендрю Мюррей Бернем (Andrew Murray Burnham; 07.01.1970 р.н., уродженець м. Ліверпуль, Англія), колишній мер Великого Манчестеру, офіційно приступив до виконання своїх повноважень після того, як Король Чарльз III доручив йому сформувати новий уряд. Після аудієнції в Букінгемському палаці він прибув на Даунінг-стріт, 10, де звернувся до громадян зі своєю першою промовою на посаді глави уряду.

Для більшості міжнародних спостерігачів ця подія означає чергову зміну політичного керівництва Великої Британії. Проте у стратегічному вимірі головне питання полягає не в персоналії нового прем’єр-міністра, а у тому, чи стане ця політична ротація початком перегляду зовнішньополітичних пріоритетів, механізмів ухвалення рішень та міжнародних зобов’язань Сполученого Королівства. Саме у перші дні після зміни керівництва держави формуються процеси, які ще залишаються майже непомітними для широкої аудиторії, але нерідко визначають політичний курс країни на наступні роки. У цей період офіційні заяви мають менше аналітичне значення, ніж кадрові призначення, порядок перших міжнародних контактів, характер консультацій із союзниками та пріоритетність окремих напрямів державної політики.

Перші публічні заяви Ендрю Бернема були переважно присвячені внутрішньополітичному порядку денному — подоланню кризи вартості життя, реформуванню державного управління, державній житловій стратегії та підготовці довгострокового десятирічного плану розвитку країни. Водночас на цьому етапі ще відсутні достатні підстави робити висновки щодо майбутньої еволюції британської зовнішньої політики або безпекової стратегії. Саме тому на початковому етапі ключове значення має не зміст окремих політичних декларацій, а поява взаємопов’язаних індикаторів, які дозволяють оцінити реальний напрямок розвитку нового уряду.

Особливого значення така оцінка набуває у контексті вже зафіксованої сукупності індикаторів можливого загострення безпекової ситуації у Балтійському та Скандинавському регіонах, які послідовно аналізувалися у попередніх випусках Strategic Monitoring of Hybrid Escalation (SMHE). Саме Велика Британія залишається одним із ключових військово-політичних гарантів безпеки країн Балтії, Північної Європи та Північної Атлантики.

Саме тому будь-які зміни у процесі ухвалення рішень у Лондоні неминуче аналізуватимуться як союзниками, так і Російською Федерацією. Протягом останніх місяців SMHE вже фіксував сукупність взаємопов’язаних індикаторів, що можуть свідчити про підготовку Росії до можливого загострення ситуації в регіоні Балтійського моря. Зміна уряду Великої Британії сама по собі не свідчить про наближення ескалації. Водночас вона створює новий фактор стратегічної невизначеності, який може вплинути як на оцінку ризиків у Москві, так і на темпи ухвалення рішень усередині НАТО. Саме тому перші рішення нового британського уряду щодо оборонної політики, військової присутності у Північній Європі, підтримки України, взаємодії із країнами Балтії та участі у стримуванні Росії набувають значення не лише для британської політики, але й для загальної оцінки динаміки безпекового середовища в Європі.

Відтак подальший моніторинг цього напряму здійснюватиметься у межах уже сформованої системи стратегічних індикаторів, які послідовно аналізувалися у попередніх випусках SMHE.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

До ключових індикаторів належатимуть: формування нового складу уряду, розподіл портфелів між ключовими міністрами, перші рішення у сфері оборони та національної безпеки, графік міжнародних контактів нового прем’єр-міністра, характер взаємодії зі Сполученими Штатами, НАТО та Європейським Союзом, а також будь-які зміни у підходах до військово-політичної підтримки України. Не менш показовою буде реакція Росії, яка традиційно уважно аналізує будь-які зміни у політичному керівництві держав, що відіграють визначальну роль в європейській системі безпеки.

Зміна прем’єр-міністра відбувається в умовах збереження високого рівня стратегічної нестабільності в Європі, продовження російсько-української війни, трансформації трансатлантичних відносин та посилення ролі Великої Британії як одного із ключових гарантів європейської безпеки. Саме тому будь-які кадрові чи політичні зміни в Лондоні закономірно перебуватимуть під пильною увагою як союзників, так і стратегічних опонентів.

Станом на момент підготовки цієї оцінки відсутні достатні підстави стверджувати, що прихід нового прем’єр-міністра вже означає перегляд міжнародного курсу Великої Британії. Водночас так само відсутні підстави ігнорувати появу перших ознак можливого стратегічного переформатування, які можуть проявитися у найближчі тижні через конкретні кадрові та політичні рішення нового уряду.

Таким чином, сьогоднішня зміна влади у Лондоні є не завершенням політичного процесу, а його відправною точкою. Саме найближчий період дозволить визначити, чи залишиться вона звичайною зміною політичного керівництва, чи стане початком нового етапу стратегічної еволюції Великої Британії, наслідки якого матимуть значення далеко за межами британської внутрішньої політики. Подальші оцінки здійснюватимуться у міру появи нових стратегічно значущих індикаторів.

Strategic Monitoring of Hybrid Escalation (SMHE)
Issue № 009/2026
Publication Date: 22 July 2026
Status: Strategic Warning Assessment
Subject: Вибори перед вторгненням. “Правий інтернаціонал” Кремля / Elections Before Intervention. The Kremlin’s “Right-Wing International”

👉 Детальніше читайте:
- Кремлівський “правий інтернаціонал”. Як Росія готується перепрограмувати вибори в Європі у 2026-2027 роках (частина 1).
- Кремлівський “правий інтернаціонал”. Як Росія готується перепрограмувати вибори в Європі у 2026-2027 роках (частина 2).

#StrategicWarningAssessment #SEIM #Russia #EUElections

Strategic Monitoring of Hybrid Escalation (SMHE)
Issue № 010/2026
Publication Date: 26 July 2026
Status: Strategic Warning Assessment
Subject: Від “русского мира” до держави війни. Архієпископ Сава (Тутунов) / From the “Russian World” to a State of War. Archbishop Savva (Tutunov)

👉 Детальніше читайте: Православно-чекістська мобілізація архієпископа Савви (Тутунова) (частина 1)
Православно-чекістська мобілізація архієпископа Савви (Тутунова) (частина 2)

#ЩоЦікавогоНаБолотах #РПЦ #СаваТутунов

Strategic Monitoring of Hybrid Escalation (SMHE)
Issue № 011/2026
Publication Date: 3 August 2026
Status: Specialized Personality and Threat Assessment
Subject: Аналітико-психологічний портрет “сірого кардинала РПЦ” архієпископа Сави (Тутунова) / An Analytical and Psychological Profile of Archbishop Savva (Toutounov), the Russian Orthodox Church’s Éminence Grise

👉 Детальніше читайте: Аналітико-психологічний портрет “сірого кардинала РПЦ” архієпископа Сави (Тутунова) (частина 1).
Аналітико-психологічний портрет “сірого кардинала РПЦ” архієпископа Сави (Тутунова) (частина 2).

#ЩоЦікавогоНаБолотах #РПЦ #СаваТутунов

Strategic Monitoring of Hybrid Escalation (SMHE)
Issue № 012/2026
Publication Date: 9 August 2026
Status: Public Intelligence Assessment — Open-Source Analysis
Subject: КРИЗА ДЕЛЕГОВАНОЇ БЕЗПЕКИ. МЕККАНСЬКИЙ ПАКТ І ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ЄВРОПИ

Підписана 7 серпня 2026 року Мекканська угода Туреччини, Пакистану та Саудівської Аравії є частиною ширшої перебудови міжнародної безпеки. Її учасники домовилися вважати напад на одну із трьох країн нападом на всіх, створити постійний секретаріат і координувати оборонну політику. Водночас конкретні механізми військової допомоги залишилися невизначеними.

Мекканська угода ще не стала близькосхідним аналогом НАТО, але вже поєднала складові, необхідні для розвитку такого союзу. Туреччина надає значні збройні сили та оборонні технології, Саудівська Аравія — фінансові ресурси й політичну інфраструктуру, Пакистан — велику армію та можливості ядерного стримування. За оцінкою SIPRI, Пакистан має близько 170 ядерних боєзарядів. Однак оприлюднені положення угоди не поширюють пакистанську ядерну парасольку на партнерів. Тому наразі йдеться про оборонний союз за участю ядерної держави, а не про спільний ядерний альянс.

Називати цей формат відродженням “Османської імперії” можна лише метафорично. Анкара не контролює інших учасників: секретаріат розміщуватиметься в Саудівській Аравії, а ядерний арсенал залишатиметься під виключним контролем Ісламабада. Формується не імперська вертикаль, а союз трьох центрів сили. Реджеп Таїп Ердоган використовує Мекканський пакт для розширення самостійності Туреччини поза межами НАТО. Мухаммед бін Салман прагне зменшити залежність королівства від американських гарантій. Пакистанське керівництво, своєю чергою, перетворює ядерний статус держави на ширший політичний і військовий вплив.

Мекканський пакт і створювані в Європі оборонні об’єднання є різними відповідями на кризу американоцентричної системи гарантій. Вашингтон десятиліттями утверджував її як основу міжнародного порядку, поєднуючи роль головного військового гаранта із самопроголошеною роллю глобального “миротворчого гегемона”. Ця система не завжди нав’язувалася буквально. Багато держав добровільно прагнули американського захисту перед загрозою з боку СРСР, а згодом Росії. Проте разом із гарантіями виникла залежність від політичної волі Сполучених Штатів, американської розвідки, стратегічних перевезень, експортних дозволів і постачання високоточної зброї.

Війна Росії проти України зробила цю залежність особливо помітною. Допомога західних партнерів стала критично важливою для українського опору, але її обсяги та строки не завжди відповідали перебігу війни. Передача окремих систем затримувалася, їх застосування обмежувалося, а рішення щодо ракет, комплектуючих і реекспорту залежали від внутрішньої політики держав-постачальників. Це не означає, що НАТО юридично порушило Північноатлантичний договір — Україна не є членом Альянсу, тому стаття 5 на неї не поширюється. Водночас сама стаття 5 не передбачає автоматичної й однакової військової відповіді. Кожна держава визначає форму допомоги, яку вважає необхідною. Отже, проблема НАТО полягає не у відсутності військових можливостей, а в розриві між його сукупною потужністю та політичною готовністю своєчасно її застосувати.

Європейські держави, поки що, не залишають НАТО, але формують усередині Альянсу об’єднання країн, готових швидше ухвалювати та виконувати спільні рішення. Його політичною основою стала “Коаліція охочих”, започаткована за провідної ролі Франції та Великої Британії. Кір Стармер був одним з архітекторів цього формату, але 20.07.2026 залишив посаду британського прем’єр-міністра. Тепер від уряду Енді Бернема залежить, чи стане британська участь у коаліції сталою державною політикою, а не ініціативою попереднього глави уряду. Сама зміна керівництва у Великій Британії стала першим тестом на життєздатність нового об’єднання.

Продовження ⤵️

Початок⤴️

У липні 2026 року десять держав, включно з Україною, оголосили про створення спільної системи протиракетної оборони. Франція також розпочала консультації із Польщею щодо європейського виміру французького ядерного стримування. Париж, Лондон і Берлін паралельно розвивають програми далекобійних ракет. Таким чином, майбутній європейський оборонний союз поступово отримує політичне керівництво, спільну систему протиракетної оборони, власні ракетні програми та можливості ядерного стримування. Франція і Велика Британія можуть забезпечити стратегічне керівництво та ядерний захист, Німеччина — фінансування і промислове виробництво, Польща — оборону східного напрямку.
Україна у цій системі не повинна залишатися лише одержувачем гарантій. Вона має бойовий досвід протидії комбінованим ракетно-дроновим атакам, швидкого вдосконалення озброєнь і застосування нових технологій у великій війні. Українські військові та інженери здатні надати майбутньому союзу те, чого не можна отримати під час штабних навчань.

Вирішальним питанням стає не тільки придбання сучасних систем, а й можливість виробляти та застосовувати їх без зовнішнього права вето. Для європейського інженера важливий доступ до програмного забезпечення і комплектуючих, для командира ППО — гарантоване постачання ракет, для уряду — відсутність ризику, що іноземна держава заблокує використання вже придбаної зброї. Велика Британія висунула вимогу не використовувати американські складові у нових ракетних прототипах для України, щоб зменшити залежність від експортного режиму ITAR. Це стосується нових розробок і не дає підстав автоматично поширювати таке твердження на всі модифікації Storm Shadow. Німеччина разом із Францією повертається до розроблення наземних балістичних ракет. ArianeGroup і Thales уже представили власну систему B-Strike. Підприємства Бремена, залучені до виробництва ракет Ariane, зберегли інженерний досвід, технології та виробничі потужності. Це ще не означає готовності до негайного серійного випуску бойових ракет. Космічна та військова техніка мають різні вимоги щодо мобільності, наведення, швидкості підготовки й подолання протиракетної оборони. Однак наявна промислова база скорочує шлях до відновлення європейських ракетних можливостей.

Додаткові можливості для Європи створює Південна Корея. Hanwha та LIG Nex1 пропонують не лише готові системи ППО, а й швидке серійне виробництво та можливість розміщення частини виробництва у країнах-замовниках, про що було обговорено на початку серпня 2026 року у м. Ганновер (Німеччина). Оприлюднені показники бойового застосування Cheongung-II в ОАЕ — близько 29 уражених цілей із приблизно 30, які система мала перехопити, — посилили позиції південнокорейських виробників. Їх компанії можуть закріпитися на європейському ринку шляхом створення спільних підприємств, виробництва ракет за ліцензією та поєднання своїх комплексів з європейськими радіолокаційними системами. Постачання через треті держави також можливе, але вимагатиме згоди Сеула та дотримання правил експорту.

Ізраїльські компанії при цьому не зникають з європейського ринку, але втрачають колишню унікальність. Іспанія скасувала контракти з ізраїльськими виробниками на суму понад €1,2 млрд, тоді як Німеччина продовжує програму Arrow 3. Йдеться не про загальноєвропейську відмову від Ізраїлю, а про прагнення уникнути залежності від одного постачальника.

До 2030 року, найімовірніше, виникне не формальний конкурент НАТО, а група провідних європейських держав, здатна самостійно планувати та проводити військові операції без вирішальної участі США. Про перетворення цієї групи на повноцінний оборонний союз свідчитимуть постійне спільне командування, узгоджена система протиповітряної і протиракетної оборони, серійне виробництво далекобійних ракет та домовленість щодо використання французьких і британських сил ядерного стримування для захисту союзників.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

Створення такого об’єднання означатиме початок формування Нової Європи — не зміну географічних кордонів, а появу політичної та безпекової спільноти держав, готових самостійно відповідати за колективну оборону. Місце держав у Новій Європі визначатиметься не лише економічною потужністю або формальним членством у наявних організаціях, а їхньою готовністю виробляти озброєння, надавати війська та виконувати взяті зобов’язання. Україна має розглядатися не як периферійний одержувач гарантій, а як один зі співзасновників майбутньої європейської системи безпеки.

Мекканська угода підтверджує глобальність цього процесу. Епоха, коли держави могли безумовно передавати відповідальність за власну безпеку одному зовнішньому гаранту, завершується. Її змінює система регіональних союзів, учасники яких прагнуть самостійно контролювати політичні рішення, військове командування, виробництво озброєнь і засоби стримування. Для Європи цей перехід стане не лише оборонною реформою, а початком нового політичного становлення.

#Геополітика #НоваЄвропаБезпеки #SMHE012

Strategic Monitoring of Hybrid Escalation (SMHE)
Issue № 013/2026
Publication Date: 19 August 2026
Status: Public Analytical Assessment — Open-Source Intelligence (OSINT)
Subject: Московська хресна хода як формування сакрального підґрунтя для нового етапу війни

Запланована на 6 вересня 2026 року Загальномосковська хресна хода може стати не лише масштабною релігійною подією, а й публічним ритуалом єдності Російської православної церкви (РПЦ), держави, армії та російського націоналістичного середовища. Проведення заходу менш ніж за два тижні до виборів депутатів Державної думи РФ створює умови для передвиборчої консолідації населення навколо православно-державницької ідентичності. Надалі сформовані під час ходи образи можуть бути використані для узаконення нового етапу війни проти України та посилення відкритих або прихованих мобілізаційних заходів. Поява у цьому контексті мощей Дмитрія Донського додатково посилює воєнно-політичне наповнення події: якщо повідомлення про їх винесення під час ходи отримає офіційне підтвердження, вони можуть стати її центральним мобілізаційним символом — уособленням святого князя-воїна, небесного заступництва російській армії та нібито божественного схвалення “збирання земель Московської Русі”. Водночас відкриті джерела не доводять, що рішення про нову масову мобілізацію вже ухвалене або що хода організовується виключно із цією метою. Її безпосередній зв’язок із майбутнім мобілізаційним рішенням залишається прогнозною оцінкою із середнім рівнем упевненості.

6 вересня, у день соборної пам’яті московських святих, у столиці РФ має відбутися щорічна Загальномосковська хресна хода під головуванням патріарха Московського Кирила (Гундяєва). Попереду нестимуть Смоленську ікону Божої Матері та інші святині. Московська єпархія закликає вірян засвідчити своєю присутністю, що Москва “була, залишається і завжди буде православним містом”. Для перевезення учасників організовуються автобуси від парафій, створено спеціальний інформаційний ресурс, а просування заходу здійснюють церковні медіа та російські націоналістичні структури. Масштаб підготовки і наголос на публічному підтвердженні православного характеру столиці свідчать, що йдеться не лише про богослужбову традицію. Хода має сформувати візуальний образ масової суспільної підтримки Московського патріархату та пов’язаного із ним державної політики. Приклад аналогічного заходу 2025 року, який, за оцінками РПЦ, зібрав десятки тисяч людей, уже використовується як доказ того, що Москва залишається “православною столицею”, а Церква зберігає здатність до масштабної мобілізації населення.

Час проведення ходи має окреме політичне значення — вона відбудеться 6 вересня, тоді як голосування на виборах до Державної думи РФ триватиме 18-20 вересня. За цих обставин захід може виконувати передвиборчу консолідаційну функцію — демонструвати єдність Церкви, держави й лояльної частини суспільства, мобілізувати консервативний електорат і переводити суспільну увагу із соціально-економічних проблем на теми духовної єдності, історичної місії та зовнішньої загрози. Активним популяризатором ходи виступає архієпископ Зеленоградський Сава (Тутунов), який належить до керівного середовища Московського патріархату. Він поширює заклики до участі та просить максимально інформувати про захід москвичів і гостей столиці. Ходу також просуває російський націоналістичний рух “Русская община”, який закликає відроджувати такі заходи “по всій Русі”. Наявні матеріали не доводять формального підпорядкування руху Саві або Московському патріархату, проте підтверджують їхню публічну взаємодію та ідеологічну близькість.

Продовження ⤵️

Початок⤴️

Російська православна церква формально не належить до державного апарату, однак фактично виконує функції квазідержавної релігійно-ідеологічної інституції. Кремль визначає геополітичні та воєнні цілі, тоді як Московський патріархат надає їм історичного, морального і сакрального виправдання. Окупація українських територій представляється як захист “історичної Русі”, служба в армії — як жертовне служіння вітчизні, а загибель на фронті — як духовний подвиг. У матеріалах, які поширює архієпископ Сава, наголошується на глибині взаємозв’язку Російської церкви і держави, а військові походи давніх князів, православні святині, бойові знамена та державна символіка зводяться в єдину історичну традицію. Давній звичай виступати у військовий похід зі святинями подається як історичний прообраз сучасного союзу держави, Церкви та армії. Тому характеристику РПЦ як “гілки влади” доцільно застосовувати у функціональному, а не конституційно-правовому значенні. Московський патріархат став релігійно-ідеологічним фундаментом російської влади, залученим до узаконення війни, суспільної мобілізації, асиміляції населення окупованих територій та просування геополітичних інтересів Кремля.

Одночасно Сава (Тутунов) бере участь у переосмисленні засад російської політичної ідентичності. Він наполягає, що Росію слід називати не багатонаціональною, а поліетнічною державою, оскільки “націй в одній державі бути кілька не може”. Розгорнуту концепцію “російської поліетнічної нації” сформулював Антоновський Роман Юрійович (30.11.1979 р.н., уродженець м. Москва, РСФСР; автор і ведучий російського націоналістичного Telegram-каналу “Сыны Монархии”, постійний колоніст і коментатор російських державних та імперсько-пропагандистських медіа (RT, ФедералПресс, Царьград)), а архієпископ Сава поширив її у власному інформаційному середовищі. Відповідно до цієї моделі всі етноси Росії мають об’єднуватися навколо російського “державотворчого етносу”, його мови, культури, традицій та інтересів, тоді як багатонаціональність оголошується потенційним джерелом сепаратизму. Йдеться не про рівноправну громадянську спільноту, а про імперську ієрархію, в якій російська культура та православ’я становлять нормативне ядро, а інші етноси можуть зберігати відмінності лише за умови політичної лояльності. Для України ця конструкція небезпечна тим, що межі “російської політичної нації” можуть не збігатися із міжнародно визнаними кордонами РФ: до неї можна зараховувати російськомовних громадян України, мешканців окупованих територій і вірян церковних структур, історично пов’язаних із Московським патріархатом. Поняття “Московська Русь” у такій моделі виконує геополітичну функцію: Москва проголошується духовним і політичним центром усієї історичної Русі, а українська державність — відхиленням від нібито природної єдності.

Воєнно-політичний зміст ходи посилюється на тлі відкриття поховання Дмитрія Донського під час реставрації Архангельського собору Московського Кремля. 18 серпня 2026 року патріарх Московський Кирил (Гундяєв) провів біля мощей молебень. Офіційний анонс ходи згадує Смоленську ікону та “інші святині”, але не конкретизує, чи будуть серед них мощі Дмитрія Донського. Водночас, зрадник України та державний злочинець Олег Царьов заявив, що їх представлять під час заходу 6 вересня. До окремого офіційного підтвердження РПЦ цю інформацію слід віднести саме як повідомлення Царьова. Незалежно від остаточного рішення щодо винесення мощей їхнє пропагандистське використання вже розпочалося. Царьов поєднав в одному сюжеті Дмитрія Донського, Куликовську битву, об’єднання російських земель, визволення Донбасу від нацистської окупації у 1943 році та сучасну війну проти України. Відкриття мощей він представив як символічне “друге обретіння” святого покровителя війська напередодні “вирішальної битви за Донбас”.

Продовження ⤵️