Глобальна війна Кремля: як Росія використовує жінок із Південної Африки для своєї дронової індустрії

Росія дедалі активніше перетворює глобальні соціальні та економічні вразливості на ресурси для своєї воєнної машини. Скандал із вербуванням молодих жінок у Південній Африці для роботи на російських заводах дронів, виходить далеко за межі локальної історії. Він показує, як Москва, використовуючи бренд BRICS і дипломатичні зв’язки з країнами Глобального Півдня, намагається компенсувати критичний дефіцит робочої сили у військовій економіці. Це, водночас, свідчить про новий вимір війни в Україні — глобалізацію трудових ресурсів для воєнних потреб Кремля, із втягуванням у процес соціально вразливих груп з Африки. Для США, ЄС і міжнародних інституцій ця справа є сигналом, що російська агресія створює мережеві ризики за межами Європи, використовуючи економічні кризи країн-партнерів як інструмент війни.

Bloomberg повідомляє, Південно-Африканська Республіка (ПАР) розпочала офіційне розслідування повідомлень про діяльність російських компаній, які під виглядом пропозицій працевлаштування у будівництві та готельному секторі залучають молодих жінок з Африки до роботи на оборонних підприємствах. Як свідчать дані журналістських розслідувань та експертних організацій, йдеться передусім про виробництво дронів-камікадзе Shahed 136, які Москва застосовує у війні проти України.

Кампанія відбувається під егідою жіночих та студентських структур блоку BRICS, зокрема південноафриканського відділення Жіночого бізнес-альянсу BRICS (BRICS Women’s Business Alliance, BRICS WBA). У травні 2025 року організація підписала угоду про постачання понад 5600 працівників для російської спеціальної економічної зони “Алабуга” (м. Елабуга, Татарстан) та будівельної компанії Etalonstroi Ural у 2026 році.

Оголошення про “міжнародні стажування” поширювалися в Instagram та TikTok, орієнтуючись на жінок віком 18-22 роки. Вони обіцяли добре оплачувану роботу в Росії із зарплатою до $ 800 на місяць, безкоштовні квитки та житло. Зазначена щомісячна оплата є не більше ніж пристойна зарплата в Південній Африці, але принаймні дає роботу — і значно менше, ніж в середньому по Татарстану.

Bloomberg цитує Лебоганг Зулу (Lebogang Zulu), голову BRICS WBA у ПАР, яка виправдовує програму спробою “узгодити попит на робочу силу в Росії із кризою безробіття в Південній Африці”.

Старіння та скорочення населення Росії, у поєднанні із втратою сотень тисяч чоловіків на передовій в Україні та різким зростанням зарплат, залишили діру на ринку праці. Водночас третина робочої сили, у т.ч. половина жінок віком до 34 років, в Південній Африці є безробітною. Але хоча економічні аспекти можуть мати сенс, спроби рекрутингу привертають дедалі більше уваги.

Водночас дослідження Інституту науки та міжнародної безпеки (Institute for Science and International Security, ISIS) показують, що до 90 % жінок, завербованих за програмою “Алабуга”, зрештою опиняються не у готельному секторі чи будівництві, а на лініях складання дронів-камікадзе Shahed-136. Збройні Сили України неодноразово завдавали ударів по цих об’єктах, зокрема 9 серпня 2024 року, що ставить життя іноземних працівниць під безпосередню загрозу.

За словами старшого наукового співробітника ISIS Спенсера Огеста Фарагассо (Spencer August Faragasso): “Багато цих жінок живуть у вразливих умовах, із мінімальними перспективами на навчання чи роботу. Коли вони потрапляють до “Алабуги”, стикаються із грубим пробудженням — виявляється, що їх вербували для участі у воєнних діях”.

Міністерство міжнародних відносин та співробітництва ПАР (Department of International Relations & Cooperation, DIRCO) заявило, що “уряд Південної Африки активно розслідує повідомлення про іноземні програми, які вербують південноафриканців під хибним приводом”. Хоча офіційних доказів зв’язку із виробництвом дронів поки немає, влада визнає про ймовірне вербування молоді компанією “Алабуга”. У зв’язку із цим, за зазначеною інформацією Bloomberg, Преторія може викликати дипломатичних представників Росії для отримання пояснень.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

Донедавна більшість новобранців були із бідних африканських країн, таких як Буркіна-Фасо та Ефіопія. У перший рік роботи у 2023 році програма найняла лише 22 працівників. До середини 2024 року це число зросло до 182 нових співробітників, причому південноафриканці становили невелику частку, загалом шість. Незважаючи на це, компанія встановила публічну ціль — найняти понад 8.000 іноземних працівників до 2025 року.

У квітні 2025 року програма Alabuga Start провела заходи в університеті Ботсвани, де батьки висловлювали стурбованість щодо направлення новобранців на фабрики дронів. Представники відкинули ці твердження, представивши програму як “можливість розширення прав і можливостей молодих жінок”.

Аналогічно, в Лесото лідер опозиції та колишній міністр освіти Махалі Агнес Фамотсе (Mahali Agnes Phamotse) вербує молодь для навчання та роботи в Росії. Ця кампанія спонукала уряд опублікувати заяву, в якій застерігає батьків бути обережними, куди вони відправляють своїх учнів. Фамотсе відмовилася повідомити, з якими російськими навчальними закладами вона співпрацює, коли з нею зв’язалося агентство Bloomberg. Деякі із завербованих вирушили до Росії 20 серпня 2025 року, повідомила місцева медіа-організація Meloli Airwaves.

За словами учнів, у квітні 2025 року представники учнівської комісії та Alabuga Start двічі відвідали середню школу Beyers Naude у Совето, Йоганнесбург, щоб рекламувати робочу програму. Під час візиту до школи учням видали футболки та ручки із брендом Alabuga, пообіцяли роботу та безкоштовні авіаквитки, а також сказали, що вони зможуть прокласти собі шлях до отримання власної квартири, працевлаштувавшись у цій зоні. За їхніми словами, їх попросили зареєструватися в інструменті рекрутингу в WhatsApp.

На вебсайті Alabuga Start немає жодної згадки про роботу на заводі з виробництва дронів. Але, за повідомленнями ISIS та Глобальної ініціативи проти транснаціональної злочинності (Global Initiative Against Transnational Crime), більшість жінок, які підписалися, були залучені до роботи на заводі із виробництва дронів, незважаючи на те, що їм про це заздалегідь не повідомили.

Агентство Associated Press також повідомляло у 2024 році, що африканські жінки працювали на заводі проти своєї волі. Завод із виробництва дронів та економічна зона Алабуга неодноразово бомбардувалися Україною.

“Ми підрахували, що приблизно 90 % жінок, які їдуть до Алабуги, потрапляють до програми використання дронів”, — прокоментував Спенсер Фарагассо. — “Вони створюють зброю та перебувають під прицілом, бо зараз вони є частиною війни”.

Як повідомляє ISIS від 28 липня 2025 року, наразі компанія “Алабуга” будує житлові будинки, які можуть вмістити додатково 41.000 працівників, що свідчить про плани розширення виробництва дронів.

За словами члена правління Едвіна Прінса Кріса Мафанги (Edwin Prince Chris Maphanga), Жіночий бізнес-альянс БРІКС не бере участі у відправленні людей на небезпечні робочі місця. За його словами, група намагається допомогти Росії подолати нестачу 4,8 мільйона працівників, а також веде переговори з іншими компаніями, зокрема, із виробником взуття Orthomoda.

Альянс заявив, що діє “за мандатом” Міністерства у справах жінок Південної Африки. Зулу, яка називає себе південноафриканською принцесою, під час її поїздки до Росії супроводжували невідомі південноафриканські парламентарі, йдеться на вебсайті альянсу.

Міністерство у справах жінок заявило, що воно офіційно не пов’язане з Жіночим бізнес-альянсом БРІКС, хоча й знає про цю організацію. Воно не має інформації про російську програму набору персоналу.

Вербування африканських жінок для роботи в російській оборонці — це перетин соціально-економічної кризи Африки та воєнних потреб Кремля. Використовуючи бренд BRICS і риторику “розширення можливостей для жінок”, Москва насправді перетворює вразливу молодь на робочу силу для війни в Україні.

Цей випадок демонструє, як економічний відчай може бути використаний у геополітичних цілях, розмиваючи межу між “можливостями” та відвертою експлуатацією📌

🇬🇧Велика Британія створює новий оборонний щит: Sky Sabre, балістичні ракети та аргументи експертів

В останні роки Велика Британія здійснила серйозний прорив у модернізації своїх систем протиповітряної оборони, що відображає зростаючі загрози з боку сучасних аерокосмічних технологій і зброї Росії та інших потенційних противників. У центрі нової стратегії — система Sky Sabre — сучасний зенітно-ракетний комплекс середньої дальності, який вже був випробуваний на території Польщі і вважається одним із найефективніших засобів протиповітряної оборони в Європі. До цього пакету входять також нові балістичні ракетні комплекси, що суттєво розширюють можливості дальнього вогневого ураження, здатні зупиняти противника ще до того, як він зможе наблизитися до ключових цілей на європейському театрі воєнних дій і покликані сформувати потужний багатоцільовий оборонний щит на національному та альянсовому рівнях.

Міністерство оборони Великої Британії оголосило про закупівлю шести нових переносних пускових установок Land Ceptor для системи Sky Sabre на суму £ 118 млн. Це дозволить подвоїти кількість кількості бойових угруповань, що можуть одночасно контролювати до 24 ракет для перехоплення різних повітряних цілей — від швидких реактивних літаків до безпілотників та крилатих ракет.

Sky Sabre — це інтегрована система, яка поєднує радар, командний пункт та ракети Land Ceptor (вагою близько 100 кг із 10 кг бойовою частиною), що мають дію на відстані до 25 км. За словами представників британських збройних сил, цей комплекс є одним із найточніших у світі, здатним влучити у ціль розміром із тенісний м’яч, що рухається із двократною швидкістю звуку. Експерти звертають увагу, що Sky Sabre є логічним наступником застарілої системи Rapier і створює суттєвий технологічний стрибок, підвищуючи здатність Британської армії захищатися від швидкозмінних аерокосмічних загроз. Це особливо важливо на тлі зростаючих викликів, які Росія продемонструвала в Україні застосуванням масованих ракетних ударів, що раніше ставили у складне становище натівські системи протиповітряної оборони.

Нарешті у серпні 2025 року (після трьох років безуспішного пошуку шляхів вирішення наявної проблеми!) стало відомо, що Велика Британія запускає проєкт Nightfall — програму швидкої розробки тактичної коротко- та середньої дальності балістичної ракети, що має бути простою, відносно дешевою та швидко вироблюваною у разі потреби. Цей крок виділяє Британію серед європейських союзників НАТО, які прагнуть усунути стратегічну прогалину у ракетних засобах далекої дії, особливо у контексті протидії російським тактичним підрозділам з великою кількістю ракетних комплексів, у т.ч. оснащених як звичайними, так і потенційно ядерними боєголовками.

Експерти Королівського Об'єднаного інституту оборонних досліджень (Royal United Services Institute for Defence and Security Studies, RUSI) підкреслюють, що у світі стрімко зростає дефіцит ефективних мобільних систем середньої та короткої дальності для захисту сухопутних сил, а розгортання Sky Sabre та нових ракетних систем “є не лише технологічним, але й стратегічним сигналом Кремлю”. Зокрема, Британія прагне продемонструвати, що здатна швидко змінити стратегічний баланс, адже Москва більше не може вважати Балтію чи Польщу “сірою зоною”, де ризик атаки залишиться без швидкої відповіді.

Sky Sabre є однією із найпрогресивніших систем такого типу, однак їх поточна кількість — все ще незначна. Збільшення кількості пускових установок — критично важливий крок у посиленні боєздатності. RUSI також наголошує на необхідності комплексної інтеграції таких систем із мережевими можливостями НАТО, що дозволить своєчасно відповідати на небезпеки високоточної зброї Росії, яка вже випробувала на практиці свої гіперзвукові та крилаті ракети в конфлікті в Україні.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

Аналітики Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House) вітають модернізацію оборонного потенціалу Великої Британії, особливо у контексті Стратегічного оборонного огляду країни (Strategic Defence Review, SDR), та відзначають, що британські оборонні інновації тісно пов’язані з війною Росії проти України. Британський уряд розглядає Україну як перший бар’єр на шляху російської агресії. Тому інвестиції у нові системи оборони слід розуміти не лише як турботу про власну армію, а як елемент ширшої стратегії стримування РФ на всьому європейському континенті.

Водночас у Chatham House звертають увагу на виклики, пов’язані з обмеженими бюджетами та необхідністю балансувати між основними програмами озброєння, включно з ядерним стримуванням. Експерти зауважують, що відродження тактичної ракетної складової дає Великій Британії додатковий інструмент присутності на європейському театрі, але водночас ставить виклики щодо контролю над потенційним розповсюдженням таких систем та їх взаємодії із союзниками.

У НАТО посилення протиповітряної оборони Великої Британії оцінюється як важлива складова підвищення колективної безпеки альянсу на східному напрямку. Включення Sky Sabre у загальноєвропейську мережу ППО має потенціал стати аналогом “Patriot для Заходу Європи”. Адже цей комплекс вже був розгорнутий у Польщі у рамках операції Stifftail, укріплюючи східний фланг НАТО проти можливих стратегічних ракетних ударів.

Натомість, відновлення британських балістичних ракетних систем вказує на прагнення альянсу підсилити стримування Росії не лише на стратегічному, але й на операційному рівні, створюючи більш гнучкі засоби реагування у разі конфлікту. Тактичні ракетні розробки фактично перетворюють Лондон на одного з провідних гравців у сфері ракетних технологій у НАТО.

Британія позиціонує себе як стрижневий елемент європейської безпеки, який не лише реагує на кризи, а й формує стратегічний порядок денний. Розгортання Sky Sabre та нових тактичних ракет є кроком до створення багатошарової оборонної системи, що здатна відбивати атаки РФ у повітрі та на землі. Цей комплексний підхід — ключовий для підтримки обороноздатності союзників в Європі, який вимагає необхідності у продовженні інвестицій та стратегічної інтеграції.

Таким чином Велика Британія, інтегруючи високотехнологічні протиповітряні системи та відновлюючи високу мобільність тактичних ракет, формує сучасний оборонний щит, який здатен ефективно протидіяти новим викликам XXI століття. Як підсумовує RUSI, “йдеться про повернення Британії до ролі глобального гаранта безпеки — цього разу у тісній зв’язці з НАТО і передусім у підтримці України” 📌

#НовинизАльбіону

Від київського храму до російської пропаганди: як священик Микола Могільний опинився поруч із Пореченковим у кремлівському фільмі

Православна церква у пострадянському просторі давно виконує не лише релігійну, а й політичну функцію. Російська православна церква (РПЦ) відіграє роль одного із ключових каналів впливу Кремля за кордоном — від Балкан і Кіпру до Латинської Америки. Після початку повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році РПЦ виступає не просто духовною інституцією, а частиною пропагандистської та агентурної інфраструктури у процесі кремлівського впливу на українське суспільство і державність, розглядає Україну як власну територіальну і духовну зону контролю. РПЦ і Кремль постійно намагаються підривати незалежність Українського православ’я, нав’язуючи ідею єдності через Москву, де “православність = московитість”.

У цьому контексті духовні діячі, які стають на бік Москви, отримують статус “п’ятої колони”, виконуючи роль агентів впливу, що послаблюють українську духовну та національну ідентичність. А відтак, діяльність таких православних священнослужителів стає предметом особливої уваги. Одним із показових кейсів є Микола Могільний — священик УПЦ МП, який після втечі з України опинився в Росії та інтегрувався у церковно-пропагандистську систему Кремля. Його історія яскраво ілюструє, як церковні канали використовуються РПЦ для поширення пропаганди, легітимації агресії та підтримки операцій із “м’якої сили”, що часто межують із діяльністю спецслужб.

Корінний киянин Микола Могільний має багаторічний шлях у православному духовенстві. Він навчався у духовній семінарії, служив у Києво-Печерській лаврі, має вісім дітей. Був настоятелем двох храмів УПЦ МП у Київській області (тюремної церкви святої великомучениці Анастасії Узорішительниці виправної колонії суворого режиму № 85 м. Буча та церква Успіння Пресвятої Богородиці смт Коцюбинське Святошинського району), заступником голови Синодального молодіжного відділу УПЦ МП по роботі із молоддю у місцях позбавлення волі, координатором молодіжних програм і ведучим православних радіо- та телепередач (“Про головне”, “У просторі буття”), у т.ч. проросійських щомісячних релігійних видань — “Фома в Украине”, www.pravmir.ru, https://pravlife.org, mospat.ru, ukraina.ru, sobor.by. Окрім просвітницької роботи серед молоді, займався соціальним служінням серед ув’язнених. У численних виступах наголошував на духовних цінностях та боротьбі проти фашизму, стверджуючи про важливість віри у часи війни.

Здавалося, Могільний був орієнтований на роботу із суспільством та молоддю, формував імідж “модерного священника” — навіть читав “православний реп”. Але після початку російської агресії його ім’я з’являється вже в іншому контексті.

За інформацією архієрея УПЦ МП, голови Синодального відділу у справах молоді, архієпископа Обухівського та намісника Троїцького Іонинського монастиря Іони (Черепанова Максима Олександровича), його давній товариш “прекрасний о. Ніколай досить давно у зв’язку із хворобою матушки виїхав із Києва”. Втім, дати і деталей виїзду Миколи Могільного з України немає. Архієрей відзначив іронічно: “Хто міг подумати, що його якось занесе у компанію таких ідеологів війни, як Ткачов та Пореченков. Війни, у якій вбито шість воцерковлених, благоговійних парафіян нашого храму. І ще десятки тисяч людей, які хотіли жити, і не хотіли вмирати. Здивування, нерозуміння, і, вибачте, гнів. Такі мої емоції зараз”.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

У вересні 2024 року у м. Белград (Сербія) відбулася презентація сучасного пропагандистського фільму “Люди Христові. Наш час”, створеного відомим сербським режисером Еміром Кустуріцою (Kusturica Emir; 24.11.1954, уродженцем м. Сараєво, Боснія і Герцеговина) та сценаристом Йованом Марковичем (Jovan Markovic; 09.10.1938, уродженцем с. Мілутоваце, общини Трстенік, Сербія) за класичними лекалами російської гібридної пропаганди, який виправдовує діяльність УПЦ МП, критикує Україну за “утиски канонічних православних” і вихваляє “об’єднання православ’я”. За словами продюсера Мирка Раденовича (Mirko Radenović; e-mail: mirko.r@mail.ru; моб.тел.: +7 (921) 964 2274, +7 (965) 073 6872, +38 (111) 774 0585), автори проєкту виступили одночасно його героями, а до ключових герої фільму віднесено:
— Пореченкова Михайла Юрійовича (02.03.1969, уродженця м. Ленінград, Росія), актора і відомого прихильника “русского міра”, який ще у 2014 році стріляв із кулемета по позиціях українських військових у Донецьку;
— Ткачова Андрія Юрійовича (30.12.1969, уродженця м. Львів), російського пропагандиста, що активно просуває антиукраїнські тези, митрофорного протоієрея РПЦ;
— Бардаша Георгія (Юрія) Федоровича (23.02.1983, уродженця м. Алчевськ), що переїхав до РФ і публічно закликає до захоплення Києва, Харкова та інших міст України;
— Миколу Могільного, який формально залишив країну під “особистим приводом”, але насправді інтегрувався у російську інформаційну війну — його вказано як одного із героїв, що розповідає “з перших вуст” про переслідування віруючих “канонічної церкви” в Україні.

Фільм “Люди Христові. Наш час” став не стільки мистецьким чи документальним продуктом, скільки пропагандистським інструментом, легітимованим на найвищому рівні Московського патріархату. Його презентації супроводжувалися промовами патріарха Кирила (Гундяєва) та патріарха сербського Порфирія (Патријарх Порфирије; при народженні Првослава Перича (Првослав Перић), 22.07.1961, уродженця м. Бечей, Сербія), що вкотре підтверджує: РПЦ та її “духовні друзі” виконують функції церковного крила кремлівської гібридної стратегії, спрямованої на делегітимізацію української державності та церковної автокефалії. Участь у проєкті Миколи Могільного демонструє, як колишніх українських священиків інтегрують у кремлівський пропагандистський наратив, використовуючи їх як “доказову базу” у війні смислів.

Незважаючи на широкий розголос та зростаючий резонанс цього фільму у російському середовищі й за кордоном, для Миколи Могільного ця тема залишилася “нецікавою” і такою, що не містить “нічого кримінального”. Такі пояснення він надав публіцисту і диякону УПЦ МП Андрію Глущенку, який зараз перебуває у Німеччині та підтримує сталі зв’язки з кліриками РПЦ на Кіпрі. За словами Могільного, це — звичайний піар, на який не потрібно витрачати час: “У стрічці немає Ткачова. Пореченков читає вірш на початку. Кустуріца запросив кого вважав за потрібне і мене не поставив до відома”.

Вищезазначене демонструє масштаб моральної деградації окремих священиків УПЦ МП, які обрали співпрацю з Кремлем, пов’язаної із діяльністю Миколи Могільного. Протягом багатьох років він проповідував для студентської молоді столиці, зокрема в університетському середовищі, позиціонуючи себе як “духовного наставника”. Його слова та настанови формували світогляд молодих українців, які на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року стали волонтерами та вирушили у прифронтовий Харків. Багато з них брали участь у розборі завалів зруйнованих будинків, допомагали цивільним і військовим, фактично ризикуючи власним життям. У якийсь момент, після авіаційного удару, одночасно замовкли 12 телефонів — сигнал того, що група студентів загинула під завалами. Лише зараз, через процедури ідентифікації, їхні батьки змогли поховати останки своїх дітей. Це покоління молодих українців стало жертвою війни, але водночас — прикладом жертовності та людяності.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

На цьому тлі особливо цинічно виглядає позиція самого Миколи Могільного, який, перебуваючи вже в Росії, продовжує закликати до утвердження так званого “русского міра” на українських землях. Таким чином, людина, яка свого часу вела студентів “до Христа”, нині фактично благословляє смерть тих, хто відгукнувся на його ж духовні настанови та з дитячою щирістю обрав шлях служіння ближнім. У цій поведінці можна побачити не лише особисту моральну деградацію, але й типовий для частини кліриків УПЦ МП феномен зради власної пастви. Їхня діяльність свідчить про подвійність: зовнішня проповідь миру й милосердя перетворюється на реальну співучасть у російській агресії. Не випадково коментатори у соціальних мережах зазначають, що “і Каїну, і Юді ще слід було б повчитися у деяких кліриків УПЦ”, натякаючи на рівень їхнього морального падіння📌

Нові санкції – нові виклики: Велика Британія вводить обмеження проти “піонерії Путіна” і матері Кадирова

Пропонується аналітична стаття, яка покликана допомогти зрозуміти неочевидні зв’язки між санкціями, внутрішніми процесами в Росії та на Кавказі, а також глобальними геополітичними викликами, актуальними для сьогодення.

Детальніше читайте: 🇬🇧Нові санкції проти старих гравців: Лондон посилює тиск на Кремль і Грозний

#НовинизАльбіону

Протидія діяльності тіньового флоту через запровадження реформ щодо використання ними прапорів держав приналежності

Частина 1

Фрагментована та дозвільна система реєстрації суден дозволила Росії, Ірану та Північній Кореї створити “флот-привид”, що діє поза правилами. Зміна прапора стала знаряддям геополітичної війни, а слабкість міжнародних регуляторів відкрила шлях до найбільшої морської кризи XXI століття.

Детальніше читайте: Під чужими прапорами: тіньовий флот кидає виклик світовій системі санкцій

Протидія діяльності тіньового флоту через запровадження реформ щодо використання ними прапорів держав приналежності

Частина 2

Детальніше читайте: Під чужими прапорами: тіньовий флот кидає виклик світовій системі санкцій

🇺🇸Атака зсередини: чому американську розвідку варто вважати менш надійним партнером (і що це означає для України)?

Американська розвідка — одна з найбільш технічно потужних і глобально інтегрованих у світі — сьогодні зазнає не зовнішнього тиску від Росії, Китаю чи Ірану, а удару із зсередини — з боку власного уряду. І це вже не просто внутрішньополітична боротьба, а фактор, який трансформує баланс довіри у міжнародній системі безпеки, насамперед у сфері розвідки для таких союзників, як Велика Британія, держави “П’яти очей” та НАТО у цілому, і змушує їх переоцінювати надійність співпраці з американськими спецслужбами. Для України, яка критично залежить від західної розвідки у війні з Росією, такі зміни можуть мати далекосяжні наслідки.

Історія конфліктів між розвідниками та політичним керівництвом не нова. Після Іраку, або після вторгнення Росії в Україну 2022 року, політики регулярно вимагали реформ або заміни очільників спецслужб. Однак сьогоднішня хвиля “чисток” у Вашингтоні вирізняється масштабом, швидкістю та системністю, якої не було щонайменше за останнє покоління.

Лише за перші сім місяців після інавгурації Дональда Трампа вдруге, були звільнені або витіснені із посад керівники Агентства військової розвідки (Defense Intelligence Agency, DIA), Агентства національної безпеки (National Security Agency, NSA), заступник голови NSA, виконувач обов’язків голови Національної розвідувальної ради (National Intelligence Council, NIC), а також низка впливових посадовців ФБР. Працівників, дотичних до розслідувань подій 6 січня або попередніх справ щодо Трампа і про його “російський слід”, було усунуто або піддано дисциплінарним переслідуванням. Паралельно, десятку чинних офіцерів позбавили допуску до держтаємниці — це рівнозначно професійній страті. Департаменти, що займались моніторингом іноземного впливу й втручання у вибори, — розформовані. Усе це виглядає не як реформування системи, а як політично вмотивована “зачистка”.

Як зазначив у своєму аналізі директор військових досліджень RUSI (Royal United Services Institute) Метью Севілл (Matthew Savill), сьогоднішня ситуація навколо спільноти розвідувальних структур США опинилася під безпрецедентним внутрішнім тиском і чітко формулює ризик: союзники США, зокрема Велика Британія, вже змушені переглядати рівень співпраці з Вашингтоном у сфері розвідки. Принаймні — на час “внутрішньої кризи”, що стрімко заглиблюється.

Офіційна риторика адміністрації — боротьба з “політизацією”, нібито закладеною демократами в глибину розвідструктур. Очільниця Національної розвідки Тулсі Ґаббард (Tulsi Gabbard; 12.04.1981, уродженка с. Лелоалоа острів Тутуїла, Американське Самоа), директор ЦРУ Джон Лі Реткліфф (John Lee Ratcliffe; 20.10.1965, уродженець с. Маунт-Проспект округу Кук штату Іллінойс, США) і новопризначений керівник ФБР Каш’яп Прамод Вінод “Каш” Патель (Kashyap Pramod Vinod “Kash” Patel; 25.02.1980, уродженець с. Гарден-Сіті округу Нассау штату Нью-Йорк, США) публічно заявляють про необхідність знищити залишки “глибокої держави” (демократів), просувають тезу “російського обману”, який потребує глибинного розслідування щодо змови проти Трампа — те, що сам він називає “Russia Collusion Hoax” або навіть “спробою перевороту”, а Ґаббард — “багаторічним переворотом проти президента”.

Однак, фактичне підґрунтя цих звинувачень залишається слабким і вказує на відсутність доказів реальної змови. Розсекречені матеріали не спростовують висновків американської розвідки 2016 року щодо втручання Росії у вибори. Навпаки — вони демонструють, що аналітики працювали під жорстким тиском часу, у складному середовищі, але не сфальсифікували дані. Жодна незалежна перевірка не підтвердила існування “змови розвідників”. Журналістські розслідування також вказують на те, що адміністрація свідомо ототожнює відмінні за природою речі — кібератаки та інформаційні кампанії — аби підживлювати наратив про змову проти Трампа.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

Ключові обличчя “реформи” самі викликають серйозні сумніви. Ґаббард раніше неодноразово висловлювалася на користь російських та сирійських позицій, зокрема щодо режиму Асада. Реткліфф був свого часу визнаний недостатньо досвідченим для посади керівника розвідки. Пател відомий численними конфліктами із колегами і має репутацію людини, якій не можна довіряти. Їхня діяльність виглядає не як очищення системи, а як політична помста проти небажаного аналізу. Небезпека у тому, що американська розвідка втрачає не лише професійний авторитет, а й здатність забезпечувати об’єктивну аналітику — як для внутрішнього споживання, так і для партнерів по всьому світу.

Американська розвідка — це ядро обміну розвідданими між країнами “П’яти очей” (США, Велика Британія, Канада, Австралія, Нова Зеландія), а також сотнями інших партнерів. Якщо через політичні “чистки” із системи буде усунуто фахівців по Російській Федерації чи зі сфери штучного інтелекту (ШІ) — продуктивність американської розвідки неминуче знизиться і це вдарить по всіх, хто на неї спирається.

Політичний тиск з метою зміни оцінок розвідувальних даних є відомим викликом у професійній розвідувальній спільноті ще з часів фіаско навколо іракської зброї масового знищення. Але друга адміністрація Трампа, схоже, більш схильна мститися за оцінки, які не відповідають її заявленим уподобанням, як-от у випадку аналізу венесуельських злочинних угруповань; незважаючи на прохання про переписування, кінцевий продукт все ще суперечив публічній позиції, що призвело до звинувачень у “політичній” оцінці та звільнення кількох посадовців з NIC. Скептицизм Трампа щодо оцінок російської діяльності добре відомий, і логічно запитати, коли вони почнуть мати надмірний вплив як на пріоритети збору даних, так і на оцінки, які до нього доходять.

Небезпека подвійна: з одного боку, партнери можуть не отримати критичну інформацію вчасно. З іншого — навіть отримана інформація може бути викривлена або використовуватися для політичного тиску, як це вже трапилося з тимчасовим заморожуванням обміну розвідданими з Україною.

Не менш тривожно — повна зневага до норм безпеки. Адміністрація Трампа має сумнівну репутацію щодо збереження секретної інформації. Президент дозволяв собі ділитися чутливими даними із росіянами, викладати супутникові знімки у Twitter і навіть зливати деталі британських антитерористичних операцій. У таких умовах партнери США — включно з Україною — вже не можуть бути впевнені, що передана інформація не стане інструментом внутрішньої політичної боротьби. В умовах війни це може бути фатальним. Так, деякі повідомлення свідчать про те, що США вже почали обмежувати обмін розвідданими про переговори з Росією, хоча не варто перебільшувати це: всі країни мають свої версії американських звітів NOFORN (Not for Foreign Release — не для іноземного оприлюднення), які вони суворо контролюють, щоб захистити джерела інформації. Тим не менш, не важко уявити, що адміністрація, яка одержима “справедливістю” у торгівлі та обороні, почне шукати компенсації у розвідці на шкоду партнерам: нещодавня (тимчасова) пауза в обміні важливою розвідінформацією з Україною є яскравим прикладом використання таких партнерств як інструменту примусу.

Тісні партнерські відносини між США та Великою Британією у галузі розвідки давно вважаються еталоном ефективної співпраці. Але нинішня політична нестабільність у Вашингтоні — поєднання хаотичного лідерства та радикалізованої бюрократії — змінює баланс. Те, що було силою, починає ставати вразливістю.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

Для Лондона ситуація виглядає особливо тривожно. Велика Британія має обмежений простір для маневру, адже десятиліття тісної інтеграції з американськими структурами створили не лише ефективність, але й залежність. Наприклад, Британія досі не проводить власні повноцінні супутникові спостереження для стратегічного планування, спираючись на доступ до американських космічних систем. Аналогічна ситуація з геопросторовими даними, які критично важливі для точкового наведення ударів. Попри власні розвинуті можливості у галузі радіотехнічної та агентурної розвідки, британські розвідувальні спецслужби значною мірою посилюють свою аналітику через інтеграцію з американською. Інакше кажучи, зменшення доступу до американських даних або їхня ненадійність через політичні витоки ставлять під удар не лише оперативні можливості Британії, але й її роль у глобальній розвідспільноті.

Розривати співпрацю зі США — не лише складно, а й стратегічно необачно. Всі механізми обміну, взаємодії офіцерів у посольствах, спільні аналітичні проєкти — це не просто технічні формати, а глибоко вбудована система. Однак, якщо США стають джерелом нестабільності, певні обмеження можуть стати неминучими. Особливо це стосується делікатних тем, де Велика Британія: 1) не має важелів впливу на американську позицію, але 2) ризикує викриттям джерел інформації або стратегічної аналітики через політичні витоки у Вашингтоні. Пропозиції про часткове обмеження передачі інформації на рівні “робочих груп”, без доступу для політичного керівництва США, виглядають нереалістичними. Вони поставили б американських офіцерів у складне становище і дали б нову поживу для атак на так звану “глибинну державу” (the blob).

Таким чином, справжні обмеження на обсяг переданих розвідданих із чутливих питань — неминучі. Велика Британія може продовжити передавати загальні аналітичні оцінки, які не розкривають джерел інформації, однак і тут слід враховувати ризик витоків, особливо якщо оцінки суперечать політичній лінії Вашингтона.

Водночас, Лондон активно працює над зниженням залежності від Вашингтону, а також вимушений продовжувати інвестувати у власні можливості та у відносини з іншими країнами. У цьому контексті збільшення бюджету розвідувальних агентств, про яке було оголошено раніше у 2025 році, а також запуск Великою Британією власної супутникової системи спостереження допоможуть пом’якшити наслідки можливого скорочення співпраці із США на критичних напрямах.

Поточна ситуація має важливі наслідки не лише для Лондона, а й для інших партнерів США, зокрема України. Попри багатосторонню підтримку, саме США надають левову частку оперативної розвідки, зокрема у сфері радіоелектронноїх розвідки (SIGINT), протиповітряної оборони, кібербезпеки та стратегічного аналізу. Якщо цей канал стане ненадійним — через політичне рішення, або через внутрішній хаос — Збройні Сили України можуть втратити життєво важливу перевагу на фронті. Тоді варто вже вжити наступних заходів:
📍Посилити двосторонні контакти з європейськими розвідками, зокрема Великою Британією, Німеччиною, Францією та Скандинавського регіону.
📍Переоцінити обсяги обміну в чутливих галузях — зокрема у сфері протидії дезінформації, втручанню у виборчі перегони, ШІ та санкційної політики.
📍Здійснити перехід до оцінки форматів обміну, які мінімізують ризик витоку джерел (наприклад, через аналітичні продукти без розкриття походження даних) та створити механізми захисту переданих даних.
📍Розвивати автономні спроможності: супутникову розвідку, кібераналіз, відкриті джерела (OSINT), HUMINT.
📍Готуватися до найгіршого сценарію — обмеження або припинення обміну розвідданими із США.

У цьому контексті, Україна — як фронтова держава в європейській системі безпеки — має не просто адаптуватися, а проактивно формувати нові підходи до багатосторонньої безпекової співпраці, виходячи з можливих втрат з боку США.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

Важливо визнати: жодні зовнішні дії не можуть стабілізувати внутрішню політику США. Якщо у Вашингтоні переважає політичний підхід до розвідки — це безпосередньо знижує її стратегічну цінність для партнерів. У таких умовах стратегічна стриманість, незалежність та обережність в обміні інформацією мають стати основою підходу партнерів. Англо-американське партнерство витримувало випробування й раніше: від шпигунських скандалів до масових витоків. Його фундамент — глибша, ніж політика, інституційна спадщина. Проте реальність нині така, що Вашингтон діє за новими правилами, й адаптація — не вибір, а необхідність.

Американська розвідка ще довго залишатиметься потужною і цінною. Але надійність — це не лише технічна перевага чи обсяги інформації, а головна валюта у світі розвідки. Це довіра, стабільність і передбачуваність. Сьогодні ці характеристики опинилися під загрозою. Для України ці сигнали мають бути чіткими. Попри глибоку вдячність за американську підтримку, слід переосмислювати співпрацю в розвідці не як залежність, а як елемент гнучкої багатовекторної безпекової політики. Вміння передбачити можливі обмеження — це не демонстрація недовіри, а ознака професійності.

Співпраця із США — важлива. Але спроможність діяти автономно у критичний момент — безцінна📌

Коли майбутнє залежить від сучасного: наслідки американського візиту Патріарха

Візит Вселенського патріарха Варфоломія І до США у вересні 2025 року — не лише церемоніальний жест, а крок у напрямку визначення його наступника. Ця стаття аналізує глибинні політичні та церковні чинники, що формують майбутнє Константинопольського патріархату.

Детальніше читайте: Апостольська місія XXI століття: візит Вселенського патріарха Варфоломія І до США як духовно-дипломатичний сигнал світові

#ЦерковнаГеополітика

🇪🇺Момент Європи: “Стратегія святилище” як відповідь на російську агресію проти України

Із початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації у лютому 2022 року Україна опинилася на передовій не лише у боротьбі за свій суверенітет, а й у випробуванні на ефективність західної системи колективної безпеки. Реакція демократичного світу, зокрема Європи, виявилася критично повільною і фрагментованою. І попри те, що Сполучені Штати залишаються провідним постачальником військової допомоги, Європа все ще не взяла на себе стратегічну відповідальність за захист свого безпосереднього сусіда. На цьому тлі концепція “стратегії святилище” (sanctuary strategy), запропонована Натаніелем Інглендом (Nathaniel England) — докторантом Варшавського університету, спеціалістом у сфері безпеки між євроатлантичним та індо-тихоокеанським регіонами, дійсним членом спільноти Next-Gen Об’єднаного королівського інституту з дослідження проблем оборони та безпеки (Royal United Services Institute for defense and Security Studies, RUSI) — звучить як план, який здатен змінити хід війни — і саму архітектуру європейської безпеки.

Автор обґрунтовує необхідність створення захищеної зони на території України, яка б дозволила зберегти серцевину державності, убезпечити мільйони цивільних від терору з повітря, вивільнити українські ресурси для вирішальних наступів і повернути ініціативу в руки Європи. Це не просто оборонна ініціатива — це політичний і стратегічний сигнал, що ЄС більше не дозволить третій стороні диктувати умови в його регіоні впливу. “Стратегія святилище” — це не ескалація, а навпаки — інструмент запобігання подальшій ескалації з боку Росії.

У своїй суті ця стратегія передбачає створення безпольотної зони над центральною та західною частиною України — від кордону з Білоруссю та Росією до південного узбережжя Чорного моря, у тісній координації між державами Європи. Вона має базуватися на багаторівневій протиповітряній обороні, патрулях повітряного простору за стандартами НАТО, швидкому реагуванні на ворожі ракети й безпілотники, та чітких правилах залучення військ. Така зона створює не лише фізичний захист, але й політичну червону лінію, порушення якої автоматично загрожує Москві прямим зіткненням із європейськими силами. Ідея не нова — вона має численні прецеденти у сучасній історії: від патрулювання повітряного простору Боснії до захисту цивільного населення в Іраку.

Другим важливим елементом є наземна присутність обмеженого багатонаціонального контингенту на північному кордоні України — вздовж межі з Білоруссю. Після того, як Білорусь втратила свій нейтралітет, надавши свою територію для початку вторгнення 24.02.2022, загроза з цього напрямку залишається високою. Сьогодні Україна змушена утримувати значні сили у резерві, щоби гарантувати безпеку цього флангу. Розгортання стабілізаційних сил союзників у цьому регіоні дозволить Києву передислокувати ресурси на ключові напрямки — на схід і південь. І тут знову йдеться не про ескалацію, а про стратегічне стримування, за аналогією до передових розгортань НАТО у Берліні під час Холодної війни. Присутність таких сил унеможливить повторення лютого 2022 року та стане запобіжником проти нової агресії з півночі.

Варто відзначити, що останні події — зокрема перше в історії збиття російських безпілотників над Польщею літаками НАТО 9–10 вересня 2025 року — демонструють, що війна в Україні вже перетнула формальні кордони. У відповідь на ці інциденти Альянс ініціював консультації за статтею 4 і розгорнув операцію “Східний вартовий”, що свідчить про зростання усвідомлення загрози. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Томаш Сікорський (Radosław (Radek) Tomasz Sikorski; 23.02.1963, уродженець м. Бидгощ, Польща) відкрито закликав до перехоплення ракет ще над українською територією — не лише задля захисту України, але й задля запобігання спалаху конфлікту на теренах ЄС. Його позицію поділяє все більше європейських політиків, які розуміють: чекати на “останню червону лінію” — значить втратити шанс втрутитися ефективно.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

Пропонована стратегія передбачає дії у чотирьох ключових площинах: забезпечення оборонної стійкості України, перерозподіл ресурсів на користь вирішальних бойових напрямків, примус до стратегічного переосмислення дій Москви та створення умов для справедливого миру. Розміщення європейських засобів ППО і патрульних літаків не знімає ресурсів із НАТО, навпаки — воно зміцнює глибину оборони східного флангу. Перехоплення ворожих ракет на українській території забезпечує більш ефективний захист європейського неба, ніж коли це доводиться робити вже над Польщею чи Румунією. Географічно й оперативно такий підхід логічний і обґрунтований.

Критики можуть назвати цю стратегію ризикованою або надто амбітною. Проте історія останніх трьох років довела, що обережність Заходу Москвою трактувалася не як стриманість, а як слабкість. Попередження про червоні лінії, “неперетинання” яких загрожувало ескалацією, неодноразово не справджувалися: від передачі танків Leopard до майбутніх поставок F-16. Кремль послідовно експлуатував західну нерішучість, використовуючи страх перед ескалацією як стратегічний інструмент.

Натомість, “стратегія святилище” повертає ініціативу Заходу. Вона не потребує формального мандату НАТО, не вимагає участі США і може бути реалізована коаліцією охочих — на основі запрошення з боку України. Саме цей елемент є ключовим у забезпеченні легітимності: міжнародне право чітко захищає право держави на самооборону та на прохання про захист. Будь-яка присутність європейських сил, обмежена в часі й масштабі, має бути зосереджена виключно на захисті цивільного населення та стабілізації безпекової ситуації. Вона не є кроком до протекторату, але є щитом, який Україна може зняти за потреби, щойно зникне загроза.

Європа сьогодні має шанс довести, що вона не лише спостерігач, а повноцінний суб’єкт глобальної безпеки. Якщо ЄС прагне бути геополітичним гравцем, а не просто економічною платформою, то “стратегія святилище” — це його момент істини. Ця ініціатива може зупинити руйнівну логіку війни, дати Україні простір для виживання, створити умови для перемовин і вивести європейську безпеку на новий рівень. Не діючи зараз, Європа ризикує заплатити значно більшу ціну пізніше — не лише в Україні, а й у власних столицях. Бо війна, яку світ дозволяє вести безкарно, зрештою приходить до кожного

З урахуванням викладеного, стратегія передбачає чотириступеневий підхід. Перший — це забезпечення стійкості та необхідного захисту. Сьогодні, за відсутності постійної повітряної підтримки, Росія має свободу атакувати будь-яку точку на заході та в центрі України. Розміщення європейських сил ППО та патрулювання неба змінить цей баланс. Захист таких міст, як Київ, Одеса чи Львів, не тільки знизить ризики масових жертв серед мирного населення, але й зміцнить моральну й психологічну стійкість українського суспільства — компонент, без якого неможливо підтримувати довготривалий опір.

Другий етап — це перерозподіл сил. Європейське взяття під захист західної частини України дозволить Києву перекинути свої високотехнологічні системи протиповітряної оборони ближче до лінії фронту. Так само знімається необхідність утримання значних військових резервів уздовж північного кордону з Білоруссю — напрямку, який у 2022 році став точкою прориву для російського наступу. Цей перерозподіл має ефект мультиплікатора: за стабілізації тилу Україна отримає змогу підсилити свою активну оборону й наступальні дії на сході й півдні.

Третій етап — стратегічний перерахунок Москви. Наразі російська сторона завдає ударів по критичній інфраструктурі, цивільних об’єктах та логістичних центрах без реальних наслідків. Впровадження безпольотної зони та присутність військових контингентів коаліції охочих означатиме, що кожна спроба обстрілу несе ризик прямого зіткнення з європейськими силами. Це не гарантує повного припинення атак, але примушує Кремль переглянути власну стратегію, враховуючи політичні, військові й міжнародні витрати потенційної ескалації.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

Четвертий і найважливіший рівень — сприяння миру. Будь-яка війна зрештою завершується за столом переговорів. Але характер цих переговорів прямо залежить від співвідношення сил і рішучості сторін. Україна має вийти до перемовин не в стані виснаження, а з позиції, яка забезпечить збереження її державності та територіальної цілісності. Європейська оборонна присутність — не протекторат, а щит, який може бути знятий, адаптований чи трансформований залежно від перебігу мирного процесу. Такий підхід є не лише гнучким, але й дієвим інструментом деескалації: він перетворює захист на політичний важіль, здатний стримати подальше насильство.

Важливо, що ця стратегія не передбачає розгортання під егідою НАТО і не потребує схвалення Вашингтона. І саме тому вона необхідна. Надто часто європейська безпека залишалася у підвішеному стані через вагання за океаном. Якщо Європа прагне стратегічної автономії, вона повинна вміти діяти незалежно — особливо тоді, коли йдеться про її власний геополітичний простір.

Крім того, очікування на віддалене дипломатичне врегулювання — хибна стратегія. Жоден змістовний мирний процес не є можливим, поки одна зі сторін вірить, що може вичавити іншу у виснажливій війні. Європа має діяти зараз — не лише заради України, а й заради себе, аби запобігти перетворенню конфлікту на хронічну гарячу точку на сході континенту.

Пропонована стратегія також не створює надмірного ризику ескалації. Як показали попередні етапи війни, червоні лінії, які проголошувала Росія — щодо постачання танків, ракет, літаків чи інших систем — виявилися радше інструментами психологічного тиску, ніж реальними заборонами. Залучення європейських сил на запрошення України не лише законне у рамках міжнародного права, але й цілком відповідає прецедентам безпекової взаємодії останніх десятиліть. Москва не може водночас використовувати північнокорейських військових, погрожувати ядерною зброєю, і при цьому вважати себе жертвою ескалації. Саме Росія несе відповідальність за будь-яке розширення конфлікту, якщо відмовиться поважати встановлені лінії стримування.

Європа вже має усе необхідне для реалізації цієї місії: багаторівневі ППО, патрульні літаки, ISTAR-платформи, логістику. Більше того, країни на кшталт Польщі та Румунії вже мають досвід інтенсивного патрулювання східного флангу. Зміщення зони перехоплення з повітряного простору НАТО на територію України дозволяє діяти глибше й ефективніше, зменшуючи тиск на європейські системи оборони та збільшуючи шанс на знищення цілей до того, як вони наблизяться до кордонів ЄС.

Наземна присутність вздовж кордону з Білоруссю також не є новаторською чи провокативную. Історія НАТО — це історія передового стримування. Присутність невеликих багатонаціональних підрозділів із чіткими мандатами знижує ймовірність агресії, а не підвищує її. Якщо Росія обере напад на ці сили, це буде її свідомий вибір, а не наслідок провокації.

У результаті, “стратегія святилище” не лише захищає Україну. Вона також переосмислює роль Європи у світовій безпековій архітектурі. Це відповідь на три роки стратегічної інерції, сигнал про готовність діяти, коли на карту поставлено виживання демократії. Коаліція охочих — не альтернатива НАТО, а її активне доповнення, здатне оперативно реагувати у рамках законних запитів союзників. Така стратегія розподіляє тягар, зміцнює довіру й перетворює солідарність на дію.

Європа довго шукала свою роль у цій війні. “Стратегія святилище” пропонує чіткий, обґрунтований і легітимний шлях. Вона забезпечує виживання України, посилює оборону Європи, обмежує свободу дій Росії та створює простір для миру. Найголовніше — вона дозволяє Європі знову діяти як суб’єкт, а не об’єкт у глобальному безпековому порядку📌

🇬🇧Британський слід: куди зникли мільйони?

У політичному та оборонно-промисловому просторі Великої Британії продовжують обговорювати українську “сенсацію” — унікальну крилату ракету FP-5 Flamingo, презентовану на міжнародній виставці в Абу-Дабі. Проте замість технічних деталей та ринкових перспектив, на туманному Альбіоні з’являється дедалі більше запитань щодо реальної мети цього проєкту та пов’язаних із ним фінансових потоків. Оскільки, за даними британських експертів у сфері безпеки, мова може йти про схему, де під виглядом розробки сучасної зброї проходили фінансові махінації.

За офіційною версією, Flamingo — це високоточна крилата ракета з турбореактивним двигуном, створена на базі радянських розробок (зокрема, Ту-141 “Стриж”) із залученням сучасних технологій та українських виробничих потужностей. Проте технічні характеристики цього проєкту досі залишаються непрозорими. Низка британських експертів звертає увагу на те, що ракета, для якої заявлено використання турбореактивного двигуна АІ-25 (виробництва “Мотор Січ”), не потребує твердого палива як основного компонента. А відтак, на їх переконання, це ставить під сумнів доцільність профінансованого Королівством Данії будівництва підприємства із виробництва твердого ракетного палива, яке, згідно із відкритими джерелами, мало би бути частиною виробничого ланцюга. Простіше кажучи, технічне обґрунтування використання виділених ресурсів виглядає щонайменше неконкретним.

Як з’ясувалося, компанія Milanion Group (ОАЕ), яка фігурувала у презентації FP-5 Flamingo, не має жодного відношення до розробки та виробництва ракет. У них відсутня навіть базова ліцензія на військову продукцію — що, до речі, є кримінальним правопорушенням в Об’єднаних Арабських Еміратах. У кращому випадку, вони займаються збиранням морських та наземних дронів на колесах сумнівної практичності.

Паралельно британські та американські спецслужби, які вже певний час відстежують рух коштів через близькосхідні банки, звернули увагу на досить нестандартний фінансовий маршрут: державні гроші Королівства Данії (€ 1,406 млрд.), офіційно виділені на будівництво заводу із виробництва твердого ракетного палива в Україні, раптово опинилися у Султанаті Оман — на рахунках компаній-прокладок у банках Oman International Bank та Bank Dhofar у столиці країни, місті Маскат. Особливе занепокоєння викликало те, що саме ці банки вже давно перебувають під пильним контролем через підозру у проведенні фінансових операцій, пов’язаних з Іраном.

Союзні спецслужби, які уважно працюють над цією справою, почали розслідування ще задовго до “вкиду” про Flamingo, і тепер, коли сліди вивели на Оман та Емірати, питання стоїть лише у тому, хто перший відповість за класичні схеми відмивання грошей, конвертації їх у криптовалюту, купівлі нерухомості в Дубаї та інших класичних елементів корупції. Раніше подібні історії вже завершувались тюремними строками для учасників.

#НовинизАльбіону

🇦🇪ОАЕ переглядають відносини з російським бізнесом через нову хвилю фінансових обмежень та 🇴🇲Оман як новий притулок для російського капіталу

Банки Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ) суттєво посилили контроль за рахунками російських компаній, фізичних осіб та іноземців, які мають бізнес-зв’язки із Росією. У 2025 році країна, яка тривалий час розглядається як нейтральна гавань для бізнесу з усього світу, дедалі більше інтегрується у глобальну санкційну архітектуру, орієнтуючись на тиск з боку США, Європейського Союзу та міжнародних регуляторів.

За даними російської юридичної фірми Nordic Star (юридична адреса: вул. Мала Конюшенна, 1/3 А, кв. 33, м. Санкт-Петербург, 191186, Росія; тел.: +7 (812) 335 22 20; e-mail: info@nordicstar.law), яка працює в Дубаї, близько 30–50 % компаній із російським походженням зіштовхнулися із блокуванням банківських рахунків, перевірками або повним припиненням обслуговування з початку 2024 року. Поточна хвиля фінансових обмежень, за словами консультантів, стала “цілеспрямованою зачисткою” банківських портфелів — як росіян, так й іноземців, які мають ділові або фінансові зв’язки із російськими структурами.

“Досить не відповісти на телефонний дзвінок банку чи не надати документи вчасно — і рахунок буде заморожено. Причини рідко пояснюють, а відновити доступ до коштів майже неможливо”, — зазначає старший партнер юридичної фірми Nordic Star Гусєв Андрій Геннадійович (роб.тел.: +7 (812) 325 9091, +7 (812) 325 9092; e-mail: office@old.spiba.ru).

До підстав для блокування рахунків відносяться: ігнорування запитів банку; невідповідність заявленої діяльності ліцензії компанії; підозріла або відсутня активність по рахунку; зв’язки із підсанкційними особами або компаніями.

Також бізнесмени з РФ та країн СНД, пов’язані із постачанням техніки до Росії, покинули свої офіси в Дубаї. Популярні раніше місця зустрічей і логістичні хаби тепер стоять порожні. Цікаво, що з міркувань безпеки багато колишніх бізнесменів переїхали до менш помітних еміратів, таких як Фуджейра, де контроль менш жорсткий, хоча і не відсутній.

І хоча Україна формально перебуває на боці антиросійської коаліції, українські громадяни, особливо ті, хто веде бізнес з РФ або має спільні підприємства, також потрапили під нову хвилю перевірок. Відомо про випадки, коли власники готелів і нерухомості в Еміратах поспіхом виставляють активи на продаж.

З 2022 року ОАЕ балансували між прагматичним нейтралітетом та необхідністю зберегти стратегічні відносини із Заходом. Проте дедалі частіше країна робить вибір на користь відповідності глобальним фінансовим стандартам. Це рішення, зокрема, пов’язане: з тиском Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), яка включила ОАЕ до сірого списку у 2022 році; з ризиками вторинних санкцій з боку США; із прагненням зберегти статус міжнародного фінансового центру.

Очевидно, що глобальні механізми фінансового контролю дедалі частіше застосовуються не лише до держав, а й до індивідуальних компаній, фізичних осіб та навіть громадян третіх країн, які мають зв’язки з Росією. Очікується, що: кількість заморожених рахунків буде зростати, особливо щодо компаній з нечіткою структурою власності; імміграційна політика ОАЕ ставатиме дедалі суворішою для бізнесменів, пов’язаних з підсанкційною діяльністю; юридичні та фінансові консультації стануть необхідною умовою для виживання бізнесу в Еміратах.

Банківська та імміграційна політика ОАЕ проходить період глибокої трансформації. Дубай більше не є “вільною гаванню” для сумнівного капіталу з Росії чи бізнесів зі слабо задекларованими цілями. Для українців це може стати новим вікном можливостей — за умови прозорого ведення справ, дистанціювання від російських активів та адаптації до нових глобальних правил гри.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

На тлі посилення фінансового нагляду в Об’єднаних Арабських Еміратах, російський бізнес активно шукає нові юрисдикції для ведення діяльності. Одним з головних бенефіціарів цього геоекономічного зсуву став Оманський султанат — країна, яка довгий час залишалася в тіні своїх заможніших сусідів, але сьогодні дедалі більше позиціонує себе як нейтральну, гнучку та стратегічно вигідну платформу для бізнесу, зокрема з високоризикових напрямів.

Юристи та консультанти юридичних компаній Nordic Star, NSV Consulting (юридична адреса: вул. Ленінська Слобода, 19, офіс 4059, м. Москва, 115280, Росія; тел.: +7 (495) 120 06 55) та IPN Partners (юридична адреса: Прененська набережна, 10/2, офіс 106 (12 поверх), м. Москва, Росія; тел.: +7 (499) 110 70 30, e-mail: info@ipnpartners.com) повідомляють про різке зростання інтересу російських підприємців до реєстрації компаній, відкриття рахунків та оформлення резидентських віз в Омані.

“Інтерес до Оману зміщується з кожним місяцем. Бізнес шукає передбачуваності, а не лише зручності. Емірати стають усе менш нейтральними, натомість Оман демонструє стабільність і небажання втягуватись у санкційні конфлікти. Це відбувається на фоні жорсткішої політики банків ОАЕ, які з лютого 2024 року масово заморожують рахунки та не пояснюють причин клієнтам з РФ або тим, хто з ними працює”, — коментує Андрій Гусєв, старший партнер Nordic Star.

На відміну від ОАЕ, Оман не приєднався до західних санкцій проти Росії, зберігаючи обережний дипломатичний нейтралітет. Як зазначають консультанти, це робить султанат менш інтегрованим у західну фінансову систему, що значно знижує ризик вторинних обмежень. Після розширення повноважень США на введення вторинних санкцій у 2024 році, Емірати почали вимагати доведення легальності походження коштів, посилили вимоги до резидентства менеджерів і часто блокують рахунки без попередження. Усе це стало “червоним прапором” для російського бізнесу.

Оман, навпаки, пропонує угоду про уникнення подвійного оподаткування, дружні умови для реєстрації компаній, доступну вартість проживання та можливість отримати резидентську візу через купівлю нерухомості або інвестиції в промисловість. Ця країна уже стає ключовим транзитним хабом між Росією, Китаєм, Індією та країнами Африки. Тут відкривають компанії, реєструють торгові офіси, підписують угоди — все це відбувається без надмірної бюрократії, а місцеві спеціальні економічні зони пропонують пільги для іноземців, що робить їх привабливими для інвесторів у нерухомість та промисловість.

Попри численні переваги, Оман не є ідеальним варіантом для кожного. Інфраструктура для експатів — на етапі розвитку, а законодавство щодо найму місцевих працівників (оманізація) вимагає адаптації моделей управління. Це не перешкода, але додатковий параметр для врахування при плануванні. Загалом, Султанат є стратегічно раціональним вибором для тих, хто працює в міжнародному середовищі та чутливий до санкційних ризиків.

Наразі великий російський бізнес розглядає Оман як майданчик для розвитку інфраструктурних, IT та виробничих проектів, у той час як малий та середній бізнес продовжує обирати Емірати через зрозуміліше регулювання та більший досвід реєстрації компаній.

Оман поступово перетворюється з “альтернативної юрисдикції” на реального конкурента Еміратам як для російського, так і для глобального бізнесу, що прагне нейтралітету, стабільності та зниження санкційних ризиків. Цей зсув не лише демонструє зміну економічної географії регіону, але й формує нову логіку розміщення фінансових і торговельних центрів на Близькому Сході.

Для України ж ця ситуація може нести як виклики, так і можливості — від потреби ретельніше перевіряти контрагентів у нових юрисдикціях, до потенціалу для переорієнтації частини логістичних та виробничих ланцюгів📌

#НовинизБлизькогоСходу