Публічна реакція Ельвіри Кітніс на аналітичну публікацію “Українські біженці у Німеччині як можливий інструмент кремлівського гібридного впливу — системна загроза Європі” відкрила новий, не менш показовий пласт дискусії. Її заяви, спрямовані на спростування будь-яких зв’язків із московськими структурами та історично пов’язаними із ними організаціями, заслуговують на уважне вивчення — не стільки як особистий коментар, скільки як приклад реакції тих, хто опинився у центрі безпекового аналізу.
Детальніше читайте: Українські біженці у Німеччині як можливий інструмент кремлівського гібридного впливу — системна загроза Європі
Детальніше читайте: Українські біженці у Німеччині як можливий інструмент кремлівського гібридного впливу — системна загроза Європі
⚡4👍3
RUSI про саміт Трампа і Путіна на Алясці: стратегічна пауза чи перемога Кремля?
Реакція провідних експертів Об’єднаного Королівського інституту з досліджень питань безпеки та оборони (Royal United Services Institute for Defence and Security Studies, RUSI) на зустріч президента США Дональда Трампа та президента Росії Володимира Путіна на Алясці демонструє глибокі сумніви: чи не став цей саміт поступкою Кремлю і відтермінуванням реального тиску на Росію?
“Якщо військовою метою Путіна було уникнути негайних обмежень російських операцій в Україні, то, схоже, йому це вдалося: постійна інтенсивність бойових дій підсилює враження, що росіяни надають пріоритет зміні фактів на місцях перед будь-яким припиненням вогню”, — Метью Севілл (Matthew Savill), директор Департаменту військових наук RUSI.
На думку експерта, Кремль ефективно нейтралізував ідею припинення вогню, розмиваючи її у форматі ширшої угоди, яка потребуватиме часу для обговорення. Це дозволяє Росії вигравати час і випробовувати витривалість України та її союзників. “Поки ми очікуємо на конкретні деталі його [Путіна] пропозиції, які вже були передані Україні та її європейським партнерам, здається малоймовірним, що Росія буде готова зробити якісь значні кроки. І хоча прогрес Росії на місцях є болісно повільним, вона все ще, схоже, розраховує, що зможе пережити Україну та її міжнародних прихильників”, — зазначив Севілл.
Водночас Європа, за словами Севілла, виявилася в пастці “очікування” — без реального розгортання сил та без достатніх гарантій від США. Україна ж усе ще має знайти відповіді на питання військово-промислових переваг Росії.
“За відсутності реальної загрози більш болісних санкцій та розширення військової підтримки України, росіяни, як і раніше, зосереджені на придушенні українців. Незважаючи на всю військову міць США, продемонстровану на Алясці, Путін, схоже, мало боїться, що вона обернеться проти нього. Тим часом європейська “Коаліція бажаючих” застрягла в очікуванні припинення вогню, яке вона недостатньо залякує, щоб сприяти його активації. Зробивши європейське розгортання залежним від підтримки США та почавши брифінги щодо знижених амбіцій, Європа тепер має прийняти складне рішення щодо рівня ризику, який вона готова взяти на себе, підтримуючи Україну. А Україні все ще потрібно знайти відповіді на питання військово-промислових переваг Росії”, — зробив висновок директор Департаменту військових наук.
Директор Центру фінансів та безпеки RUSI Том Кітінге (Tom Keatinge) підкреслив іншу загрозливу тенденцію: “З урахуванням того, що російська економіка перебуває в скрутному становищі, Трамп, як і раніше, дивно не бажає чинити максимальний економічний тиск на Росію, що означало б, що саміти, подібні до того, що відбувся вчора, мають більше шансів на успіх, якого прагне Дональд Трамп”.
Кітінге наголошує: для “самопроголошеного майстра угод” економічний блок саміту міг стати головною ареною для впливу. Проте “пряників” Путін так і не отримав, а загроза подальших санкцій фактично не обговорювалася. Таким чином, статус-кво зберігся — і знову у виграші опинився Кремль.
За його словами: “Для самопроголошеного господаря угоди, економічний вимір саміту, ймовірно, був тим, що Трамп міг запропонувати найбільше. Підготовка до саміту містила низку суперечливих сигналів, що змішували пряник (інвестиційні угоди та послаблення санкцій) із батогом (посилення санкцій та збільшення тарифів на торговельних партнерів Росії з нафти, зокрема Індію, щоб зменшити доходи Росії від нафти).
Прибувши з “ділово” командою, яка, здавалося б, була готова обговорити угоди з Трампом, Путін не отримав жодного “прянинка”, на який, можливо, сподівався. Так само, із того небагато, що ми дізналися із висловлювань лідерів після саміту та коментарів команд, що подорожували, загроза подальшого економічного тиску не обговорювалася. Таким чином, статус-кво залишається незмінним. Усі погляди тепер знову обернуться до майбутнього запровадження 25 % тарифів на Індію за купівлю нею російської нафти”.
Продовження ⤵️
Реакція провідних експертів Об’єднаного Королівського інституту з досліджень питань безпеки та оборони (Royal United Services Institute for Defence and Security Studies, RUSI) на зустріч президента США Дональда Трампа та президента Росії Володимира Путіна на Алясці демонструє глибокі сумніви: чи не став цей саміт поступкою Кремлю і відтермінуванням реального тиску на Росію?
“Якщо військовою метою Путіна було уникнути негайних обмежень російських операцій в Україні, то, схоже, йому це вдалося: постійна інтенсивність бойових дій підсилює враження, що росіяни надають пріоритет зміні фактів на місцях перед будь-яким припиненням вогню”, — Метью Севілл (Matthew Savill), директор Департаменту військових наук RUSI.
На думку експерта, Кремль ефективно нейтралізував ідею припинення вогню, розмиваючи її у форматі ширшої угоди, яка потребуватиме часу для обговорення. Це дозволяє Росії вигравати час і випробовувати витривалість України та її союзників. “Поки ми очікуємо на конкретні деталі його [Путіна] пропозиції, які вже були передані Україні та її європейським партнерам, здається малоймовірним, що Росія буде готова зробити якісь значні кроки. І хоча прогрес Росії на місцях є болісно повільним, вона все ще, схоже, розраховує, що зможе пережити Україну та її міжнародних прихильників”, — зазначив Севілл.
Водночас Європа, за словами Севілла, виявилася в пастці “очікування” — без реального розгортання сил та без достатніх гарантій від США. Україна ж усе ще має знайти відповіді на питання військово-промислових переваг Росії.
“За відсутності реальної загрози більш болісних санкцій та розширення військової підтримки України, росіяни, як і раніше, зосереджені на придушенні українців. Незважаючи на всю військову міць США, продемонстровану на Алясці, Путін, схоже, мало боїться, що вона обернеться проти нього. Тим часом європейська “Коаліція бажаючих” застрягла в очікуванні припинення вогню, яке вона недостатньо залякує, щоб сприяти його активації. Зробивши європейське розгортання залежним від підтримки США та почавши брифінги щодо знижених амбіцій, Європа тепер має прийняти складне рішення щодо рівня ризику, який вона готова взяти на себе, підтримуючи Україну. А Україні все ще потрібно знайти відповіді на питання військово-промислових переваг Росії”, — зробив висновок директор Департаменту військових наук.
Директор Центру фінансів та безпеки RUSI Том Кітінге (Tom Keatinge) підкреслив іншу загрозливу тенденцію: “З урахуванням того, що російська економіка перебуває в скрутному становищі, Трамп, як і раніше, дивно не бажає чинити максимальний економічний тиск на Росію, що означало б, що саміти, подібні до того, що відбувся вчора, мають більше шансів на успіх, якого прагне Дональд Трамп”.
Кітінге наголошує: для “самопроголошеного майстра угод” економічний блок саміту міг стати головною ареною для впливу. Проте “пряників” Путін так і не отримав, а загроза подальших санкцій фактично не обговорювалася. Таким чином, статус-кво зберігся — і знову у виграші опинився Кремль.
За його словами: “Для самопроголошеного господаря угоди, економічний вимір саміту, ймовірно, був тим, що Трамп міг запропонувати найбільше. Підготовка до саміту містила низку суперечливих сигналів, що змішували пряник (інвестиційні угоди та послаблення санкцій) із батогом (посилення санкцій та збільшення тарифів на торговельних партнерів Росії з нафти, зокрема Індію, щоб зменшити доходи Росії від нафти).
Прибувши з “ділово” командою, яка, здавалося б, була готова обговорити угоди з Трампом, Путін не отримав жодного “прянинка”, на який, можливо, сподівався. Так само, із того небагато, що ми дізналися із висловлювань лідерів після саміту та коментарів команд, що подорожували, загроза подальшого економічного тиску не обговорювалася. Таким чином, статус-кво залишається незмінним. Усі погляди тепер знову обернуться до майбутнього запровадження 25 % тарифів на Індію за купівлю нею російської нафти”.
Продовження ⤵️
www.rusi.org
RUSI Experts Comment on the Trump-Putin Summit
Read reactions from Director of Military Sciences Matthew Savill, Director of the Centre for Finance and Security Tom Keatinge and Director of International Security Neil Melvin on the meeting of President Trump and President Putin in Alaska.
⚡4
Продовження. Початок ⤴️
Директор Департаменту міжнародної безпеки RUSI д-р Ніл Мелвін (Dr Neil Melvin) акцентує на політичному вимірі: “Володимир Путін приїхав на саміт до Аляски із головною метою — зупинити будь-який тиск на Росію щодо припинення війни. Він вважатиме результати саміту виконаною місією”.
За його словами, Москва не відмовилася від своїх стратегічних цілей — підкорення України та перегляду всієї архітектури європейської безпеки. Саміт дозволив Путіну не лише уникнути поступок, але й поставити себе на рівень з президентом США, одночасно маргіналізувавши Київ та європейських лідерів. “Воєнні цілі Росії не змінилися з моменту початку вторгнення в Україну у 2022 році. На саміті Путін чітко заявив, що хоче спочатку вирішити те, що він називає корінними причинами війни. Кремль визначає їх як розширення НАТО, появу в Україні урядів, які чинять опір російським інтеграційним проєктам, та виклики російським претензіям на територію та етнічних росіян в Україні. Виключення всього цього є попередніми умовами Росії, і вони лежать в основі вимог Путіна про “всеохоплюючу мирну угоду”.
Цей порядок денний призведе до підкорення України. Путін не пішов на жодні поступки на саміті. Більше того, йому вдалося представити себе як законного рівного президенту США. Він також вважатиме перемогою те, що йому вдалося маргіналізувати Зеленського та європейських лідерів від центральної дискусії про майбутнє європейської безпеки.
Тепер увага зосереджується на боротьбі за наступні кроки. Багато що залежатиме від того, що робитиме Трамп. За тижні до саміту президент США, схоже, дедалі більше розчаровувався через відсутність суттєвої участі Росії у змістовному мирному процесі. Відчуваючи зростаючу рішучість Білого дому, Путін погодився на саміт, щоб запобігти загрозі Трампа посилення тиску на Росію, включаючи можливість вторинних санкцій”.
Мелвін попереджає: Путін намагатиметься втягнути США у затяжні переговори, головним “призом” яких він бачить візит Трампа до Москви. Одночасно Кремль продовжує нарощувати військовий тиск на Донбасі, намагаючись закріпити результат на полі бою. “Путін явно прагне втягнути США в затяжні переговори, особливим призом яких є приїзд Трампа до Москви, як Путін зазначив на підсумковій прес-конференції саміту. Путін прагнутиме ще більше посилити тиск на Київ, продовжуючи літній військовий наступ Росії, який минулого тижня демонстрував ознаки набирання обертів у Донбаському регіоні.
Трамп явно залишається зацікавленим у посередництві в мирній угоді, тим більше, що це найлегший шлях до Нобелівської премії миру. Тим не менш, наприкінці саміту він також, здається, натякнув, що тепер Україна та європейці повинні просувати цей процес вперед. Якщо Путін не зможе заманити Трампа на черговий раунд двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений, якщо Трампу все це набридне і він фактично піде”.
Водночас президент Володимир Зеленський, як зазначає експерт, сприймає результати зустрічі як уникнення найгіршого сценарію — домовленостей, досягнутих без участі України. Його завданням тепер є втримати Трампа у тристоронньому форматі разом із Києвом та Європою, не дозволивши Кремлю перетворити мирні переговори на двосторонню гру Вашингтона і Москви.
Зустріч у Вашингтоні, запланована вже наступного тижня, стане тестом на те, чи готовий Трамп і далі посилювати тиск на Путіна, зокрема через нові санкції та розширену військову підтримку України: “Зеленський, якого підтримують європейці, відчуватиме, що саміт уникнув найгіршого результату — угоди, укладеної поза їхніми рахунками. Зеленському потрібно запобігти тому, щоб Путін заманив Трампа в серію обговорень широкого економічного та політичного порядку денного та поступово знизив значення війни в Україні у двосторонніх відносинах між США та Росією. Зеленський запропонував ідею тристоронньої зустрічі, щоб утримати Трампа в курсі.
Продовження ⤵️
Директор Департаменту міжнародної безпеки RUSI д-р Ніл Мелвін (Dr Neil Melvin) акцентує на політичному вимірі: “Володимир Путін приїхав на саміт до Аляски із головною метою — зупинити будь-який тиск на Росію щодо припинення війни. Він вважатиме результати саміту виконаною місією”.
За його словами, Москва не відмовилася від своїх стратегічних цілей — підкорення України та перегляду всієї архітектури європейської безпеки. Саміт дозволив Путіну не лише уникнути поступок, але й поставити себе на рівень з президентом США, одночасно маргіналізувавши Київ та європейських лідерів. “Воєнні цілі Росії не змінилися з моменту початку вторгнення в Україну у 2022 році. На саміті Путін чітко заявив, що хоче спочатку вирішити те, що він називає корінними причинами війни. Кремль визначає їх як розширення НАТО, появу в Україні урядів, які чинять опір російським інтеграційним проєктам, та виклики російським претензіям на територію та етнічних росіян в Україні. Виключення всього цього є попередніми умовами Росії, і вони лежать в основі вимог Путіна про “всеохоплюючу мирну угоду”.
Цей порядок денний призведе до підкорення України. Путін не пішов на жодні поступки на саміті. Більше того, йому вдалося представити себе як законного рівного президенту США. Він також вважатиме перемогою те, що йому вдалося маргіналізувати Зеленського та європейських лідерів від центральної дискусії про майбутнє європейської безпеки.
Тепер увага зосереджується на боротьбі за наступні кроки. Багато що залежатиме від того, що робитиме Трамп. За тижні до саміту президент США, схоже, дедалі більше розчаровувався через відсутність суттєвої участі Росії у змістовному мирному процесі. Відчуваючи зростаючу рішучість Білого дому, Путін погодився на саміт, щоб запобігти загрозі Трампа посилення тиску на Росію, включаючи можливість вторинних санкцій”.
Мелвін попереджає: Путін намагатиметься втягнути США у затяжні переговори, головним “призом” яких він бачить візит Трампа до Москви. Одночасно Кремль продовжує нарощувати військовий тиск на Донбасі, намагаючись закріпити результат на полі бою. “Путін явно прагне втягнути США в затяжні переговори, особливим призом яких є приїзд Трампа до Москви, як Путін зазначив на підсумковій прес-конференції саміту. Путін прагнутиме ще більше посилити тиск на Київ, продовжуючи літній військовий наступ Росії, який минулого тижня демонстрував ознаки набирання обертів у Донбаському регіоні.
Трамп явно залишається зацікавленим у посередництві в мирній угоді, тим більше, що це найлегший шлях до Нобелівської премії миру. Тим не менш, наприкінці саміту він також, здається, натякнув, що тепер Україна та європейці повинні просувати цей процес вперед. Якщо Путін не зможе заманити Трампа на черговий раунд двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений, якщо Трампу все це набридне і він фактично піде”.
Водночас президент Володимир Зеленський, як зазначає експерт, сприймає результати зустрічі як уникнення найгіршого сценарію — домовленостей, досягнутих без участі України. Його завданням тепер є втримати Трампа у тристоронньому форматі разом із Києвом та Європою, не дозволивши Кремлю перетворити мирні переговори на двосторонню гру Вашингтона і Москви.
Зустріч у Вашингтоні, запланована вже наступного тижня, стане тестом на те, чи готовий Трамп і далі посилювати тиск на Путіна, зокрема через нові санкції та розширену військову підтримку України: “Зеленський, якого підтримують європейці, відчуватиме, що саміт уникнув найгіршого результату — угоди, укладеної поза їхніми рахунками. Зеленському потрібно запобігти тому, щоб Путін заманив Трампа в серію обговорень широкого економічного та політичного порядку денного та поступово знизив значення війни в Україні у двосторонніх відносинах між США та Росією. Зеленський запропонував ідею тристоронньої зустрічі, щоб утримати Трампа в курсі.
Продовження ⤵️
www.rusi.org
RUSI Experts Comment on the Trump-Putin Summit
Read reactions from Director of Military Sciences Matthew Savill, Director of the Centre for Finance and Security Tom Keatinge and Director of International Security Neil Melvin on the meeting of President Trump and President Putin in Alaska.
⚡4❤1
Завершення. Початок⤴️
Зеленський наступного тижня поїде до Вашингтона, щоб просувати цю ідею. Його ключовими завданнями в понеділок в Овальному кабінеті буде зміцнити рішучість Трампа продовжувати співпрацю та чинити тиск на нього, щоб він посилив тиск на Путіна, аби той взяв на себе змістовні та негайні зобов’язання сісти за стіл переговорів шляхом подальших санкцій та посилення військової підтримки України”.
Саміт на Алясці засвідчив: Кремль майстерно використовує дипломатичні паузи для закріплення своїх позицій на полі бою, а Захід досі не виробив єдиного алгоритму стримування Росії. Путін прагне перетворити війну в Україні на предмет торгу з Вашингтоном, поступово виводячи Київ і європейські столиці на другий план. Для США та Європи це випробування на стратегічну зрілість: чи здатні вони зберегти єдність, не допустити розколу й довести Кремлю, що глобальна безпека не може бути предметом двосторонньої угоди. Саме від цього залежить не лише майбутнє України, а й архітектура безпеки XXI століття📌
Зеленський наступного тижня поїде до Вашингтона, щоб просувати цю ідею. Його ключовими завданнями в понеділок в Овальному кабінеті буде зміцнити рішучість Трампа продовжувати співпрацю та чинити тиск на нього, щоб він посилив тиск на Путіна, аби той взяв на себе змістовні та негайні зобов’язання сісти за стіл переговорів шляхом подальших санкцій та посилення військової підтримки України”.
Саміт на Алясці засвідчив: Кремль майстерно використовує дипломатичні паузи для закріплення своїх позицій на полі бою, а Захід досі не виробив єдиного алгоритму стримування Росії. Путін прагне перетворити війну в Україні на предмет торгу з Вашингтоном, поступово виводячи Київ і європейські столиці на другий план. Для США та Європи це випробування на стратегічну зрілість: чи здатні вони зберегти єдність, не допустити розколу й довести Кремлю, що глобальна безпека не може бути предметом двосторонньої угоди. Саме від цього залежить не лише майбутнє України, а й архітектура безпеки XXI століття📌
www.rusi.org
RUSI Experts Comment on the Trump-Putin Summit
Read reactions from Director of Military Sciences Matthew Savill, Director of the Centre for Finance and Security Tom Keatinge and Director of International Security Neil Melvin on the meeting of President Trump and President Putin in Alaska.
⚡4👍1
🇺🇸🇷🇺🇺🇦 Саміт в Анкориджі: "блювотна дипломатія” і шанс для України
Є небагато політиків, чиї слова про Україну варто читати особливо уважно. Один із них — Александер Борис де Пфеффель Джонсон (Alexander Boris de Pfeffel Johnson; 19.06.1964, уродженець м. Нью-Йорк, США), більш відомий як Борис Джонсон. Колишній прем’єр Британії послідовно підтримує Київ, але водночас намагається пояснювати Дональда Трампа навіть тоді, коли той робить суперечливі кроки.
Після зустрічі Трампа з Путіним на Алясці Джонсон написав колонку у Daily Mail, яку важко назвати інакше, ніж вирок “дипломатії блювоти”.
“Це був чи не найблювотніший епізод в історії міжнародної дипломатії — бачити, як Путіна вітають на американській землі. Блювотно було дивитися на його посмішку Голлума у президентському лімузині. Блювотно чути його брехню про війну в Україні”, — написав Борис Джонсон. Для українських солдатів у бліндажах під Покровськом, для вдів і сиріт, для цивільних, які живуть під бомбами, чути від президента США про “фантастичні стосунки” з Путіним — це плювок у душу.
Путін — воєнний злочинець, і вся кров у цій війні — на його руках.
Попри емоції, Джонсон визнає, що зустріч була необхідною. Трамп мав право спробувати, адже українці, окрім відрази, відчували й слабку надію: а раптом “укладач угод із Нью-Йорка” зможе принести мир? Та реальність виявилася жорсткою. Замість прориву саміт закінчився достроково й безрезультатною пресконференцією. Путін показав, що не хоче жодного миру, який залишить Україні свободу. “Йдеться не про територію. Йдеться про долю. Українці хочуть бути вільними. Путін хоче повернути їх у московську клітку”, — акцентував Джонсон.
Найгучнішим результатом провалу стало інше: Трамп запровадив вторинні санкції проти Індії, одного із ключових покупців російської нафти. Це сигнал, що США готові бити по економічній артерії Кремля. Тим часом Європа виглядає відверто лицемірно. Лише у 2024 році торгівля ЄС з РФ склала € 67,5 млрд., з яких імпорт зрідженого газу — рекордні 16,5 млн. тонн. Європейці продовжують купувати енергоносії, добрива та металургію, фактично фінансуючи війну проти України. “Ми постійно вимагаємо лідерства від Америки. Але нам бракує сміливості бодай наслідувати її приклад”, — пише Джонсон.
Анкоридж став приниженням для Трампа, але й моментом прозріння: Путін не хоче миру. І саме тому настає час для жорстких рішень. “Одного дня ця війна закінчиться миром, який збереже українську свободу”, — підсумовує Борис Джонсон. — “Але, як наголосив Трамп, європейці — і насамперед Британія — мусять взяти на себе ініціативу”. Україна заплатила надто високу ціну за свою незалежність. Світ має визначитися: або реальна ізоляція Кремля, або нескінченні “блювотні моменти” дипломатії, що грають на руку воєнному злочинцю📌
Є небагато політиків, чиї слова про Україну варто читати особливо уважно. Один із них — Александер Борис де Пфеффель Джонсон (Alexander Boris de Pfeffel Johnson; 19.06.1964, уродженець м. Нью-Йорк, США), більш відомий як Борис Джонсон. Колишній прем’єр Британії послідовно підтримує Київ, але водночас намагається пояснювати Дональда Трампа навіть тоді, коли той робить суперечливі кроки.
Після зустрічі Трампа з Путіним на Алясці Джонсон написав колонку у Daily Mail, яку важко назвати інакше, ніж вирок “дипломатії блювоти”.
“Це був чи не найблювотніший епізод в історії міжнародної дипломатії — бачити, як Путіна вітають на американській землі. Блювотно було дивитися на його посмішку Голлума у президентському лімузині. Блювотно чути його брехню про війну в Україні”, — написав Борис Джонсон. Для українських солдатів у бліндажах під Покровськом, для вдів і сиріт, для цивільних, які живуть під бомбами, чути від президента США про “фантастичні стосунки” з Путіним — це плювок у душу.
Путін — воєнний злочинець, і вся кров у цій війні — на його руках.
Попри емоції, Джонсон визнає, що зустріч була необхідною. Трамп мав право спробувати, адже українці, окрім відрази, відчували й слабку надію: а раптом “укладач угод із Нью-Йорка” зможе принести мир? Та реальність виявилася жорсткою. Замість прориву саміт закінчився достроково й безрезультатною пресконференцією. Путін показав, що не хоче жодного миру, який залишить Україні свободу. “Йдеться не про територію. Йдеться про долю. Українці хочуть бути вільними. Путін хоче повернути їх у московську клітку”, — акцентував Джонсон.
Найгучнішим результатом провалу стало інше: Трамп запровадив вторинні санкції проти Індії, одного із ключових покупців російської нафти. Це сигнал, що США готові бити по економічній артерії Кремля. Тим часом Європа виглядає відверто лицемірно. Лише у 2024 році торгівля ЄС з РФ склала € 67,5 млрд., з яких імпорт зрідженого газу — рекордні 16,5 млн. тонн. Європейці продовжують купувати енергоносії, добрива та металургію, фактично фінансуючи війну проти України. “Ми постійно вимагаємо лідерства від Америки. Але нам бракує сміливості бодай наслідувати її приклад”, — пише Джонсон.
Анкоридж став приниженням для Трампа, але й моментом прозріння: Путін не хоче миру. І саме тому настає час для жорстких рішень. “Одного дня ця війна закінчиться миром, який збереже українську свободу”, — підсумовує Борис Джонсон. — “Але, як наголосив Трамп, європейці — і насамперед Британія — мусять взяти на себе ініціативу”. Україна заплатила надто високу ціну за свою незалежність. Світ має визначитися: або реальна ізоляція Кремля, або нескінченні “блювотні моменти” дипломатії, що грають на руку воєнному злочинцю📌
Mail Online
BORIS JOHNSON: This vomit-inducing episode will teach Trump a lesson
It made the gorge rise to see Putin welcomed on to American soil. It was emetic to see him applauded on to the red carpet.
👍6⚡2🙏1
Поки Трамп і Зеленський шукають політичний баланс, General Atomics відкриває для Києва доступ до технологій майбутнього
На тлі переговорів Дональда Трампа та Володимира Зеленського поза увагою залишилася інша історія — непублічна, але не менш важлива для української обороноздатності. Йдеться про неформальні контакти 17-18 серпня 2025 року британських представників та колишнього спецпредставника США Курта Дугласа Волкера із військовим гігантом General Atomics — компанією, що виробляє стратегічні системи озброєнь для американської армії.
Штаб-квартира General Atomics у м. Сан-Дієго (штат Каліфорнія, США) відома високим рівнем секретності. Але цього разу двері відчинилися особисто перед Куртом Волкером та його супутниками. Зустрічав їх президент і власник компанії Лінден Стенлі Блу (Linden Stanley Blue) — легендарна постать у світі військових технологій.
Показовим є те, що мова йшла не лише про відомі дрони MQ-9 Reaper, а й про зовсім нові технології — зокрема, “дрони-невидимки” із дальністю польоту понад 2,600 км, які не бачать системи ПВО НАТО та РФ. Один такий дрон здатний нести тонну вибухівки й летіти автономно. Оскільки вказана розробка ще не перебуває на офіційному озброєнні США, то проєкт поки засекречений, але випробування вже йдуть, у т.ч. передбачено постачання із цією метою декілька партій в Україну.
До речі, ще у 2022 році General Atomics запропонував українським можновладцям два стратегічні дрони MQ-9 Reaper (вартістю $ 28 млн за штуку) за символічну ціну $ 1 за обидва. Тобто по 50 центів кожен. Усе із підтримкою Пентагону й Держдепу, із безкоштовним навчанням й обслуговуванням. Однак, ця пропозиція була відхилена. Згідно із роз’ясненнями американців, українські чиновники заявили, що техніка “дорога в обслуговуванні” і “непотрібна” та не було відкату (30 % від $ 1 — це 30 центів, нецікаво). У результаті поставка зірвана. Два готові “Reaper” досі стоять в ангарі в Сан-Дієго. Більше того — на складах американської компанії зберігається близько 100 уживаних, але цілком придатних до експлуатації дронів, призначених для утилізації, які могли б змінити баланс сил на фронті.
Офіційний Вашингтон останні місяці демонструє неоднорідність у ставленні до масштабів допомоги Україні. Для Трампа, який готує свою зовнішньополітичну платформу, питання постачання зброї стало предметом торгу з європейськими союзниками та внутрішніми політичними групами. У цьому контексті неформальні канали — на кшталт партнерства із приватними компаніями — виглядають як “паралельний фронт” підтримки. Це дозволяє одночасно зберігати політичну маневреність у переговорах і забезпечувати Україні критично необхідні технології.
Переговори Зеленського та Трампа відбулися у той самий період, що й візит британців і Волкера до General Atomics. Це накладає особливий контекст: публічні заяви про “пошук нових форматів” допомоги супроводжуються конкретними приватними домовленостями про технології, які офіційно ще навіть не винесені на міжнародні угоди. Таким чином, формується двоетапна модель підтримки України: 1) політичний рівень — офіційні перемовини між адміністраціями, які задають рамку і тональність; 2) прихований рівень — домовленості між впливовими представниками військово-промислового комплексу США та неформальними емісарами України, які здатні забезпечити результат навіть там, де дипломатія буксує📌
На тлі переговорів Дональда Трампа та Володимира Зеленського поза увагою залишилася інша історія — непублічна, але не менш важлива для української обороноздатності. Йдеться про неформальні контакти 17-18 серпня 2025 року британських представників та колишнього спецпредставника США Курта Дугласа Волкера із військовим гігантом General Atomics — компанією, що виробляє стратегічні системи озброєнь для американської армії.
Штаб-квартира General Atomics у м. Сан-Дієго (штат Каліфорнія, США) відома високим рівнем секретності. Але цього разу двері відчинилися особисто перед Куртом Волкером та його супутниками. Зустрічав їх президент і власник компанії Лінден Стенлі Блу (Linden Stanley Blue) — легендарна постать у світі військових технологій.
Показовим є те, що мова йшла не лише про відомі дрони MQ-9 Reaper, а й про зовсім нові технології — зокрема, “дрони-невидимки” із дальністю польоту понад 2,600 км, які не бачать системи ПВО НАТО та РФ. Один такий дрон здатний нести тонну вибухівки й летіти автономно. Оскільки вказана розробка ще не перебуває на офіційному озброєнні США, то проєкт поки засекречений, але випробування вже йдуть, у т.ч. передбачено постачання із цією метою декілька партій в Україну.
До речі, ще у 2022 році General Atomics запропонував українським можновладцям два стратегічні дрони MQ-9 Reaper (вартістю $ 28 млн за штуку) за символічну ціну $ 1 за обидва. Тобто по 50 центів кожен. Усе із підтримкою Пентагону й Держдепу, із безкоштовним навчанням й обслуговуванням. Однак, ця пропозиція була відхилена. Згідно із роз’ясненнями американців, українські чиновники заявили, що техніка “дорога в обслуговуванні” і “непотрібна” та не було відкату (30 % від $ 1 — це 30 центів, нецікаво). У результаті поставка зірвана. Два готові “Reaper” досі стоять в ангарі в Сан-Дієго. Більше того — на складах американської компанії зберігається близько 100 уживаних, але цілком придатних до експлуатації дронів, призначених для утилізації, які могли б змінити баланс сил на фронті.
Офіційний Вашингтон останні місяці демонструє неоднорідність у ставленні до масштабів допомоги Україні. Для Трампа, який готує свою зовнішньополітичну платформу, питання постачання зброї стало предметом торгу з європейськими союзниками та внутрішніми політичними групами. У цьому контексті неформальні канали — на кшталт партнерства із приватними компаніями — виглядають як “паралельний фронт” підтримки. Це дозволяє одночасно зберігати політичну маневреність у переговорах і забезпечувати Україні критично необхідні технології.
Переговори Зеленського та Трампа відбулися у той самий період, що й візит британців і Волкера до General Atomics. Це накладає особливий контекст: публічні заяви про “пошук нових форматів” допомоги супроводжуються конкретними приватними домовленостями про технології, які офіційно ще навіть не винесені на міжнародні угоди. Таким чином, формується двоетапна модель підтримки України: 1) політичний рівень — офіційні перемовини між адміністраціями, які задають рамку і тональність; 2) прихований рівень — домовленості між впливовими представниками військово-промислового комплексу США та неформальними емісарами України, які здатні забезпечити результат навіть там, де дипломатія буксує📌
Wikipedia
Курт Волкер
американський дипломат
⚡5👍4
Москва, Захід і Україна: боротьба за формат миру і майбутнє європейської безпеки
Кремль вкотре намагається перехопити ініціативу у питанні врегулювання війни проти України. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що Москва просуватиме “власний формат” переговорів. Це не просто дипломатична гра — а відображення стратегічної ставки Путіна: нав’язати Заходу дискусію на умовах Росії та заморозити конфлікт без реального відновлення українського суверенітету.
Детальніше читайте: Мирна пастка Москви проти гарантій безпеки Заходу: битва за майбутнє Європи
Кремль вкотре намагається перехопити ініціативу у питанні врегулювання війни проти України. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що Москва просуватиме “власний формат” переговорів. Це не просто дипломатична гра — а відображення стратегічної ставки Путіна: нав’язати Заходу дискусію на умовах Росії та заморозити конфлікт без реального відновлення українського суверенітету.
Детальніше читайте: Мирна пастка Москви проти гарантій безпеки Заходу: битва за майбутнє Європи
⚡4👍2
Російська церковна експансія та гібридний вплив у Східній Європі: кейс УПЦ МП та Ігоря Додона
Російська православна церква (РПЦ) та її підконтрольні структури, зокрема Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП), продовжують виконувати функцію інструменту політичного й гібридного впливу Кремля у сусідніх країнах. Під час повномасштабної війни РФ проти України діяльність цих структур виходить за межі релігійної сфери і стає важливим елементом просування проросійських політиків, легітимізації окупаційних наративів та дипломатичних маніпуляцій.
Нагадаємо, що 15 серпня 2025 року Державна служба України з етнополітики винесла УПЦ МП ультиматум: надати документи, що підтверджують розрив із РПЦ, до 18 серпня. Цей крок виплив із закону 2024 року про заборону релігійних організацій, що контролюються агресором. Наступного дня, 2 липня, митрополит Онуфрій був позбавлений українського громадянства через невказання у декларації російського паспорта, здобутого в 2002 році. Українська Рада Церков різко відреагувала, виступивши проти спроб диктувати “асиметричні обов’язки” церкві, яка, начебто, незалежна, але фактично лишається складовою РПЦ — кіберінструментом Кремля. Ці події підкреслюють, що УПЦ МП — не лише внутрішньоцерковний феномен, але й елемент національної безпеки України.
20 серпня 2025 року колишній президент Молдови Додон Ігор Миколайович (18.02.1975, уродженець с. Садова Калараського р-ну, Молдова) оприлюднив на своїй сторінці у Facebook світлину ордена святого князя Володимира та грамоти за підписом предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія. Ця інформація викликала резонанс, адже нагородження політика із тісними зв’язками із Москвою під час війни проти України виглядає як акт політичної підтримки Кремля.
Водночас 19 серпня п.р. митрополит Онуфрій перебував у монастирі в Банченах (Чернівецька область), де був присутній і єпископ Кепріянський Філарет (episcopul Filaret; при народженні Кузмін Юрій Діонісович, 30.01.1978, уродженець с. Донич Оргеєвського р-ну, Молдова), єпископ РПЦ, вікарій Кишинівської митрополії (Православної церкви Молдови, ПЦМ). Наступного дня саме він передав Додону орден, ставши ключовою ланкою у “ланцюжку нагород”. У 2024 році єпископ Кузьмін взяв участь у масовій “паломницькій” поїздці понад 150 священиків і мирян із Молдови до Росії, яку благословив та очолив митрополит Кишинівський і всієї Молдови Володимир (Кантарян Микола Васильович, 18.08.1952, уродженець с. Колінківці Хотинського р-ну Чернівецької обл.; за даними видання Deutsche Welle: має громадянство України, Росії та Молдови; для поїздок за кордон використовує російський та молдовський дипломатичні паспорти; полковник у відставці; підозрюється у зв’язках із КДБ СРСР), постійний член священного синоду РПЦ з 2000 року.
Православна церква Молдови (митрополія Кишинівська та всієї Молдови) з моменту свого утворення перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Московському патріархату. Згідно із витоком листа самого Кантаряна до патріарха Кирила (5 вересня 2023 р.), ПЦМ дедалі більше втрачає авторитет у суспільстві саме через її відверте позиціонування як форпосту Кремля в Молдові. Лист прямо згадує про втрату парафій на користь Бессарабської митрополії РумПЦ, фінансові проблеми та дедалі помітніше дистанціювання від Москви священиків, що мають румунське громадянство.
Бессарабська митрополія, відновлена Румунською православною церквою у 1992 році, у своїх офіційних заявах прямо називає ПЦМ “окупаційною структурою Москви”, інфільтрованою російськими спецслужбами.
Суперництво між ПЦМ та Бессарабською митрополією РумПЦ виходить далеко за межі богословських питань. Це — боротьба за ідентичність і геополітичну орієнтацію Молдови. Москва прагне зберегти ПЦМ як головний канал впливу. Бухарест просуває Бессарабську митрополію як канонічну структуру та інструмент європейської інтеграції. ЄС і НАТО дедалі частіше сприймають церковну ситуацію як фактор безпеки.
Продовження ⤵️
Російська православна церква (РПЦ) та її підконтрольні структури, зокрема Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП), продовжують виконувати функцію інструменту політичного й гібридного впливу Кремля у сусідніх країнах. Під час повномасштабної війни РФ проти України діяльність цих структур виходить за межі релігійної сфери і стає важливим елементом просування проросійських політиків, легітимізації окупаційних наративів та дипломатичних маніпуляцій.
Нагадаємо, що 15 серпня 2025 року Державна служба України з етнополітики винесла УПЦ МП ультиматум: надати документи, що підтверджують розрив із РПЦ, до 18 серпня. Цей крок виплив із закону 2024 року про заборону релігійних організацій, що контролюються агресором. Наступного дня, 2 липня, митрополит Онуфрій був позбавлений українського громадянства через невказання у декларації російського паспорта, здобутого в 2002 році. Українська Рада Церков різко відреагувала, виступивши проти спроб диктувати “асиметричні обов’язки” церкві, яка, начебто, незалежна, але фактично лишається складовою РПЦ — кіберінструментом Кремля. Ці події підкреслюють, що УПЦ МП — не лише внутрішньоцерковний феномен, але й елемент національної безпеки України.
20 серпня 2025 року колишній президент Молдови Додон Ігор Миколайович (18.02.1975, уродженець с. Садова Калараського р-ну, Молдова) оприлюднив на своїй сторінці у Facebook світлину ордена святого князя Володимира та грамоти за підписом предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія. Ця інформація викликала резонанс, адже нагородження політика із тісними зв’язками із Москвою під час війни проти України виглядає як акт політичної підтримки Кремля.
Водночас 19 серпня п.р. митрополит Онуфрій перебував у монастирі в Банченах (Чернівецька область), де був присутній і єпископ Кепріянський Філарет (episcopul Filaret; при народженні Кузмін Юрій Діонісович, 30.01.1978, уродженець с. Донич Оргеєвського р-ну, Молдова), єпископ РПЦ, вікарій Кишинівської митрополії (Православної церкви Молдови, ПЦМ). Наступного дня саме він передав Додону орден, ставши ключовою ланкою у “ланцюжку нагород”. У 2024 році єпископ Кузьмін взяв участь у масовій “паломницькій” поїздці понад 150 священиків і мирян із Молдови до Росії, яку благословив та очолив митрополит Кишинівський і всієї Молдови Володимир (Кантарян Микола Васильович, 18.08.1952, уродженець с. Колінківці Хотинського р-ну Чернівецької обл.; за даними видання Deutsche Welle: має громадянство України, Росії та Молдови; для поїздок за кордон використовує російський та молдовський дипломатичні паспорти; полковник у відставці; підозрюється у зв’язках із КДБ СРСР), постійний член священного синоду РПЦ з 2000 року.
Православна церква Молдови (митрополія Кишинівська та всієї Молдови) з моменту свого утворення перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Московському патріархату. Згідно із витоком листа самого Кантаряна до патріарха Кирила (5 вересня 2023 р.), ПЦМ дедалі більше втрачає авторитет у суспільстві саме через її відверте позиціонування як форпосту Кремля в Молдові. Лист прямо згадує про втрату парафій на користь Бессарабської митрополії РумПЦ, фінансові проблеми та дедалі помітніше дистанціювання від Москви священиків, що мають румунське громадянство.
Бессарабська митрополія, відновлена Румунською православною церквою у 1992 році, у своїх офіційних заявах прямо називає ПЦМ “окупаційною структурою Москви”, інфільтрованою російськими спецслужбами.
Суперництво між ПЦМ та Бессарабською митрополією РумПЦ виходить далеко за межі богословських питань. Це — боротьба за ідентичність і геополітичну орієнтацію Молдови. Москва прагне зберегти ПЦМ як головний канал впливу. Бухарест просуває Бессарабську митрополію як канонічну структуру та інструмент європейської інтеграції. ЄС і НАТО дедалі частіше сприймають церковну ситуацію як фактор безпеки.
Продовження ⤵️
Euromaidan Press
Ukraine gives Moscow-aligned church ultimatum to cut Russian ties
The directive transforms three years of independence claims into legal requirements.
⚡3👍1
Завершення. Початок⤴️
Що відомо про єпископа Філарета (Кузміна)? Він — колишній архімандрит Кепріянського Успенського чоловічого монастиря, у жовтні 2023 року був висвячений на єпископа Кишинівським митрополитом Володимиром (Кантаряном). Це сталося всупереч первинному опору Москви: за даними кишинівських джерел видання Jurnal.md, у Московській патріархії існує компрометуюче досьє на Кузміна, яке розкриває кілька його нехристиянських вчинків. Втім, аби уникнути відходу ПЦМ під юрисдикцію Румунської православної церкви, патріарх Кирил надав дозвіл на єпископське висвячення Філарета. Зазначені обставини і подальший розвиток подій швидко зробили з Кузміна помітну фігуру в молдовському єпископаті та важливим комунікатором між ПЦМ та Кремлем. Його присутність у Банченах та участь у церемоніях за участю УПЦ МП — це свідчення тісної координації церковних структур Москви у Молдові та в Україні.
Залучення єпископа Філарета (Кузміна) до святкових заходів на Буковині, його тісні контакти з УПЦ МП і митрополитом Банченським Лонгіном (Жаром Михайлом Васильовичем, 19.08.1965, уроодженцеем с. Петрашівка Герцаївського р-ну Чернівецької обл.) створюють додаткові ризики для України. УПЦ МП уже неодноразово ставала каналом впливу російських спецслужб. Тепер до цієї мережі інтегрується і молдовська церковна структура. Це може бути використано для посилення проросійської пропаганди на південному заході України (Одещина, Буковина), легітимації “русского міра” у регіоні, координації політичних та розвідувальних дій через релігійні канали.
Не менш показовим є й сам Додон, який відомий як союзник Кремля та особисто Путіна, лідер проросійського “Патріотичного блоку”, захисник ПЦМ та противник Бессарабської митрополії, яку звинувачує у “румунізації” Молдови. Він відкрито декларує симпатії до кремлівської партії війни, відвідує Москву, зустрічається з російськими високопосадовцями, серед яких Дмитро Патрушев — син багаторічного голови ФСБ РФ. У 2025 році його син закінчив ліцей у Казані й вступив до російського вишу, що підкреслює тісність родинних зв’язків із РФ.
22 серпня 2025 року УПЦ МП у своєму офіційному телеграм-каналі спростувала інформацію про нагородження Додона, заявивши, що “у реєстрі винагород Київської митрополії такої постанови не існує”. Проте факти присутності єпископа Філарета (Кузміна) у Банченах і подальшої передачі відзнаки роблять офіційне заперечення малопереконливим.
Вручення ордену Додону — це не просто церковний жест, а сигнал про збереження Кремлем контролю над Православною церквою Молдови та її використання у політичних іграх. Молдова та Україна стають частиною одного релігійного фронту, де РПЦ діє як інструмент гібридної агресії, інтегруючи політичних союзників, як-от Додон, у ширший проєкт “русского міра”.
Також це пряма підтримка Москвою своїх політичних ставлеників через церковний канал, що підсилює позиції Додона напередодні парламентських виборів восени 2025 р., і збереження впливу у сусідніх країнах, а також офіційне “заперечення” і заплутування слідів. Водночас, в Україні УПЦ МП піддається тиску — штрафи, законодавчі обмеження, позбавлення громадянства предстоятеля — що йде поруч із аналогічною геополітичною грою в Молдові.
Захід має розглядати молдовський церковний конфлікт не лише як внутрішню справу, а як компонент безпеки регіону Чорного моря. Без нейтралізації цього інструменту Кремля — європейська інтеграція Молдови залишатиметься під постійною загрозою📌
Що відомо про єпископа Філарета (Кузміна)? Він — колишній архімандрит Кепріянського Успенського чоловічого монастиря, у жовтні 2023 року був висвячений на єпископа Кишинівським митрополитом Володимиром (Кантаряном). Це сталося всупереч первинному опору Москви: за даними кишинівських джерел видання Jurnal.md, у Московській патріархії існує компрометуюче досьє на Кузміна, яке розкриває кілька його нехристиянських вчинків. Втім, аби уникнути відходу ПЦМ під юрисдикцію Румунської православної церкви, патріарх Кирил надав дозвіл на єпископське висвячення Філарета. Зазначені обставини і подальший розвиток подій швидко зробили з Кузміна помітну фігуру в молдовському єпископаті та важливим комунікатором між ПЦМ та Кремлем. Його присутність у Банченах та участь у церемоніях за участю УПЦ МП — це свідчення тісної координації церковних структур Москви у Молдові та в Україні.
Залучення єпископа Філарета (Кузміна) до святкових заходів на Буковині, його тісні контакти з УПЦ МП і митрополитом Банченським Лонгіном (Жаром Михайлом Васильовичем, 19.08.1965, уроодженцеем с. Петрашівка Герцаївського р-ну Чернівецької обл.) створюють додаткові ризики для України. УПЦ МП уже неодноразово ставала каналом впливу російських спецслужб. Тепер до цієї мережі інтегрується і молдовська церковна структура. Це може бути використано для посилення проросійської пропаганди на південному заході України (Одещина, Буковина), легітимації “русского міра” у регіоні, координації політичних та розвідувальних дій через релігійні канали.
Не менш показовим є й сам Додон, який відомий як союзник Кремля та особисто Путіна, лідер проросійського “Патріотичного блоку”, захисник ПЦМ та противник Бессарабської митрополії, яку звинувачує у “румунізації” Молдови. Він відкрито декларує симпатії до кремлівської партії війни, відвідує Москву, зустрічається з російськими високопосадовцями, серед яких Дмитро Патрушев — син багаторічного голови ФСБ РФ. У 2025 році його син закінчив ліцей у Казані й вступив до російського вишу, що підкреслює тісність родинних зв’язків із РФ.
22 серпня 2025 року УПЦ МП у своєму офіційному телеграм-каналі спростувала інформацію про нагородження Додона, заявивши, що “у реєстрі винагород Київської митрополії такої постанови не існує”. Проте факти присутності єпископа Філарета (Кузміна) у Банченах і подальшої передачі відзнаки роблять офіційне заперечення малопереконливим.
Вручення ордену Додону — це не просто церковний жест, а сигнал про збереження Кремлем контролю над Православною церквою Молдови та її використання у політичних іграх. Молдова та Україна стають частиною одного релігійного фронту, де РПЦ діє як інструмент гібридної агресії, інтегруючи політичних союзників, як-от Додон, у ширший проєкт “русского міра”.
Також це пряма підтримка Москвою своїх політичних ставлеників через церковний канал, що підсилює позиції Додона напередодні парламентських виборів восени 2025 р., і збереження впливу у сусідніх країнах, а також офіційне “заперечення” і заплутування слідів. Водночас, в Україні УПЦ МП піддається тиску — штрафи, законодавчі обмеження, позбавлення громадянства предстоятеля — що йде поруч із аналогічною геополітичною грою в Молдові.
Захід має розглядати молдовський церковний конфлікт не лише як внутрішню справу, а як компонент безпеки регіону Чорного моря. Без нейтралізації цього інструменту Кремля — європейська інтеграція Молдови залишатиметься під постійною загрозою📌
Euromaidan Press
Ukraine gives Moscow-aligned church ultimatum to cut Russian ties
The directive transforms three years of independence claims into legal requirements.
⚡4👍1
Незважаючи на назву, сумніви щодо сил підтримки України все ще існують
Взявши за взірець демілітаризовану зону Південної Кореї, поліцейське забезпечення післявоєнної України було б величезним завданням, яке вимагало б від 40.000 до 150.000 осіб.
Саміт президента США Дональда Трампа з європейськими лідерами, що відбувся минулого тижня, спричинив бурхливу дипломатичну активність щодо пропозиції гарантій безпеки напередодні тристоронньої зустрічі США, Росії та України, яка, можливо, відбудеться протягом наступних двох тижнів.
Ідею “сил підтримки” вперше порушив президент Франції Еммануель Макрон на початку 2024 року, що знайшло підтримку в його британського колеги Кіра Стармера. Ця пропозиція передбачала менше 30.000 військовослужбовців, зосереджуючись на повітряній та морській обороні. Такі сили, “ймовірно, вимагатимуть одночасної присутності десятків тисяч солдатів, що являтиме собою значне зобов’язання, яке європейські держави будуть намагатися підтримувати самостійно”, — прокоментувала експертка з військової науки британського аналітичного центру Royal United Services Institute (RUSI) Натія Сескурія (Natia Seskuria).
І зрозуміло, що кермо будь-якої такої ініціативи залишиться за Європою та її “Коаліцією бажаючих”. Трамп вже виключив можливість присутності американських військ в Україні. Натомість він очікує, що європейці висадяться на землю, а США “допоможуть їм — ймовірно, з повітря”. Ініціатива під керівництвом НАТО чи ООН також виглядає неможливою, оскільки консенсус щодо членства недосяжний для першої, а право вето Росії блокує другу. “Будь-які кроки, яких було б достатньо, щоб заспокоїти Україну, ймовірно, будуть сприйняті Росією як провокаційні та неприйнятні”, – пояснив Марк Канкейн (Mark Cancian) з американського аналітичного центру CSIS.
Наразі єдиної думки щодо залучення фізичних збройних сил підтримки в Україні все ще немає.
“Оскільки невеликі підрозділи моніторингу припинення вогню, ймовірно, недостатні для відбиття поновленої російської агресії. Європейські сили, що забезпечують безпеку демілітаризованих зон та захищають критично важливу інфраструктуру, будуть більш надійними”, — пояснила Натія Сескурія.
Однак, навіть сценарій із відносно невеликою бригадою чисельністю близько 10.000 солдатів може стримати російські війська самою своєю присутністю, писав Міжнародний інститут стратегічних досліджень (International Institute for Strategic Studies, IISS) у березні 2025 року.
У робочому документі Німецького інститут з міжнародних питань та безпеки (Stiftung Wissenschaft und Politik, SWP) застерігається, що такий “підхід “блефу та молитви”, який розгортає занадто мало військ і покладається, по суті, на надію, що Росія не випробує це, був би безвідповідальним і збільшив би ймовірність війни в Європі”.
Взявши за взірець патрулювання США демілітаризованої зони Південної Кореї на прикладі Північної Кореї, моніторинг 2300-кілометрового російсько-українського кордону або навіть лише 900-кілометрової лінії фронту був би величезним завданням, що вимагало б від 40.000 до 150.000 людей, стверджують автори Клаудія Майор (Claudia Major) та Альдо Кліманн (Aldo Kleemann).
Хоча Трамп виключив можливість присутності американських військ на місцях, участь та гарантії США все ще залишаються ключовим фактором. “Найімовірніша домовленість передбачатиме розгортання сил підтримки “Коаліцією бажаючих”, доповнених постійним обміном розвідувальними даними, повітряною підтримкою та військовою допомогою з боку США”, — пояснила Натія Сескурія.
Для директора варшавського офісу Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів (German Marshall Fund of the United States, GMF) Філіпа Беднарчика (Philip Bednarczyk) очевидно, що “мандат щодо збройних сил буде не просто “розтяжкою”, а радше додатковою та інтегрованою частиною оборони України”. Однак, “сили підтримки є настільки ж надійними, наскільки надійними є їхній мандат та всеохоплююча мирна “угода””📌
Взявши за взірець демілітаризовану зону Південної Кореї, поліцейське забезпечення післявоєнної України було б величезним завданням, яке вимагало б від 40.000 до 150.000 осіб.
Саміт президента США Дональда Трампа з європейськими лідерами, що відбувся минулого тижня, спричинив бурхливу дипломатичну активність щодо пропозиції гарантій безпеки напередодні тристоронньої зустрічі США, Росії та України, яка, можливо, відбудеться протягом наступних двох тижнів.
Ідею “сил підтримки” вперше порушив президент Франції Еммануель Макрон на початку 2024 року, що знайшло підтримку в його британського колеги Кіра Стармера. Ця пропозиція передбачала менше 30.000 військовослужбовців, зосереджуючись на повітряній та морській обороні. Такі сили, “ймовірно, вимагатимуть одночасної присутності десятків тисяч солдатів, що являтиме собою значне зобов’язання, яке європейські держави будуть намагатися підтримувати самостійно”, — прокоментувала експертка з військової науки британського аналітичного центру Royal United Services Institute (RUSI) Натія Сескурія (Natia Seskuria).
І зрозуміло, що кермо будь-якої такої ініціативи залишиться за Європою та її “Коаліцією бажаючих”. Трамп вже виключив можливість присутності американських військ в Україні. Натомість він очікує, що європейці висадяться на землю, а США “допоможуть їм — ймовірно, з повітря”. Ініціатива під керівництвом НАТО чи ООН також виглядає неможливою, оскільки консенсус щодо членства недосяжний для першої, а право вето Росії блокує другу. “Будь-які кроки, яких було б достатньо, щоб заспокоїти Україну, ймовірно, будуть сприйняті Росією як провокаційні та неприйнятні”, – пояснив Марк Канкейн (Mark Cancian) з американського аналітичного центру CSIS.
Наразі єдиної думки щодо залучення фізичних збройних сил підтримки в Україні все ще немає.
“Оскільки невеликі підрозділи моніторингу припинення вогню, ймовірно, недостатні для відбиття поновленої російської агресії. Європейські сили, що забезпечують безпеку демілітаризованих зон та захищають критично важливу інфраструктуру, будуть більш надійними”, — пояснила Натія Сескурія.
Однак, навіть сценарій із відносно невеликою бригадою чисельністю близько 10.000 солдатів може стримати російські війська самою своєю присутністю, писав Міжнародний інститут стратегічних досліджень (International Institute for Strategic Studies, IISS) у березні 2025 року.
У робочому документі Німецького інститут з міжнародних питань та безпеки (Stiftung Wissenschaft und Politik, SWP) застерігається, що такий “підхід “блефу та молитви”, який розгортає занадто мало військ і покладається, по суті, на надію, що Росія не випробує це, був би безвідповідальним і збільшив би ймовірність війни в Європі”.
Взявши за взірець патрулювання США демілітаризованої зони Південної Кореї на прикладі Північної Кореї, моніторинг 2300-кілометрового російсько-українського кордону або навіть лише 900-кілометрової лінії фронту був би величезним завданням, що вимагало б від 40.000 до 150.000 людей, стверджують автори Клаудія Майор (Claudia Major) та Альдо Кліманн (Aldo Kleemann).
Хоча Трамп виключив можливість присутності американських військ на місцях, участь та гарантії США все ще залишаються ключовим фактором. “Найімовірніша домовленість передбачатиме розгортання сил підтримки “Коаліцією бажаючих”, доповнених постійним обміном розвідувальними даними, повітряною підтримкою та військовою допомогою з боку США”, — пояснила Натія Сескурія.
Для директора варшавського офісу Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів (German Marshall Fund of the United States, GMF) Філіпа Беднарчика (Philip Bednarczyk) очевидно, що “мандат щодо збройних сил буде не просто “розтяжкою”, а радше додатковою та інтегрованою частиною оборони України”. Однак, “сили підтримки є настільки ж надійними, наскільки надійними є їхній мандат та всеохоплююча мирна “угода””📌
EURACTIV
Despite its name, doubts persist around the Ukraine reassurance force
Taking South Korea's DMZ as a model, policing post-war Ukraine would be a tremendous task requiring 40,000-150,000 people
👍2🔥1
ДЕСС визнала Київську митрополію УПЦ МП афілійованою з іноземною релігійною організацією
27 серпня 2025 року Державна служба України з етнополітики і свободи совісті (ДЕСС) ухвалила рішення про визнання Київської митрополії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633) афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України “Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій”.
Про це повідомляє сайт ДЕСС.
Такому рішенню передувало здійснення дослідження щодо наявності ознак афілійованості Київської митрополії Української Православної Церкви (далі — КМ УПЦ) з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена.
Дослідження виявило ознаки афіліації КМ УПЦ з РПЦ, що є порушенням Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” (далі — Закон). Відповідно ДЕСС направила КМ УПЦ припис про усунення порушення Закону.
У своєму листі Предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій заявив про відмову виконувати вказаний припис.
Таким чином, у зв’язку з відсутністю підстав для висновку про усунення порушень або помилковості винесеного припису відповідно до частини п’ятнадцятої статті 16 Закону або відкликання припису відповідно до частини сімнадцятої статті 16 Закону, ДЕСС визнала Київську митрополію Української Православної Церкви афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України “Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій”.
У ДЕСС розповіли, як зніматимуть з реєстрації Київську митрополію УПЦ, якщо вона не розірве стосунки з РПЦ.
27 серпня 2025 року Державна служба України з етнополітики і свободи совісті (ДЕСС) ухвалила рішення про визнання Київської митрополії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633) афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України “Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій”.
Про це повідомляє сайт ДЕСС.
Такому рішенню передувало здійснення дослідження щодо наявності ознак афілійованості Київської митрополії Української Православної Церкви (далі — КМ УПЦ) з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена.
Дослідження виявило ознаки афіліації КМ УПЦ з РПЦ, що є порушенням Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” (далі — Закон). Відповідно ДЕСС направила КМ УПЦ припис про усунення порушення Закону.
У своєму листі Предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій заявив про відмову виконувати вказаний припис.
Таким чином, у зв’язку з відсутністю підстав для висновку про усунення порушень або помилковості винесеного припису відповідно до частини п’ятнадцятої статті 16 Закону або відкликання припису відповідно до частини сімнадцятої статті 16 Закону, ДЕСС визнала Київську митрополію Української Православної Церкви афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України “Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій”.
У ДЕСС розповіли, як зніматимуть з реєстрації Київську митрополію УПЦ, якщо вона не розірве стосунки з РПЦ.
⚡4❤1
Глобальна війна Кремля: як Росія використовує жінок із Південної Африки для своєї дронової індустрії
Росія дедалі активніше перетворює глобальні соціальні та економічні вразливості на ресурси для своєї воєнної машини. Скандал із вербуванням молодих жінок у Південній Африці для роботи на російських заводах дронів, виходить далеко за межі локальної історії. Він показує, як Москва, використовуючи бренд BRICS і дипломатичні зв’язки з країнами Глобального Півдня, намагається компенсувати критичний дефіцит робочої сили у військовій економіці. Це, водночас, свідчить про новий вимір війни в Україні — глобалізацію трудових ресурсів для воєнних потреб Кремля, із втягуванням у процес соціально вразливих груп з Африки. Для США, ЄС і міжнародних інституцій ця справа є сигналом, що російська агресія створює мережеві ризики за межами Європи, використовуючи економічні кризи країн-партнерів як інструмент війни.
Bloomberg повідомляє, Південно-Африканська Республіка (ПАР) розпочала офіційне розслідування повідомлень про діяльність російських компаній, які під виглядом пропозицій працевлаштування у будівництві та готельному секторі залучають молодих жінок з Африки до роботи на оборонних підприємствах. Як свідчать дані журналістських розслідувань та експертних організацій, йдеться передусім про виробництво дронів-камікадзе Shahed 136, які Москва застосовує у війні проти України.
Кампанія відбувається під егідою жіночих та студентських структур блоку BRICS, зокрема південноафриканського відділення Жіночого бізнес-альянсу BRICS (BRICS Women’s Business Alliance, BRICS WBA). У травні 2025 року організація підписала угоду про постачання понад 5600 працівників для російської спеціальної економічної зони “Алабуга” (м. Елабуга, Татарстан) та будівельної компанії Etalonstroi Ural у 2026 році.
Оголошення про “міжнародні стажування” поширювалися в Instagram та TikTok, орієнтуючись на жінок віком 18-22 роки. Вони обіцяли добре оплачувану роботу в Росії із зарплатою до $ 800 на місяць, безкоштовні квитки та житло. Зазначена щомісячна оплата є не більше ніж пристойна зарплата в Південній Африці, але принаймні дає роботу — і значно менше, ніж в середньому по Татарстану.
Bloomberg цитує Лебоганг Зулу (Lebogang Zulu), голову BRICS WBA у ПАР, яка виправдовує програму спробою “узгодити попит на робочу силу в Росії із кризою безробіття в Південній Африці”.
Старіння та скорочення населення Росії, у поєднанні із втратою сотень тисяч чоловіків на передовій в Україні та різким зростанням зарплат, залишили діру на ринку праці. Водночас третина робочої сили, у т.ч. половина жінок віком до 34 років, в Південній Африці є безробітною. Але хоча економічні аспекти можуть мати сенс, спроби рекрутингу привертають дедалі більше уваги.
Водночас дослідження Інституту науки та міжнародної безпеки (Institute for Science and International Security, ISIS) показують, що до 90 % жінок, завербованих за програмою “Алабуга”, зрештою опиняються не у готельному секторі чи будівництві, а на лініях складання дронів-камікадзе Shahed-136. Збройні Сили України неодноразово завдавали ударів по цих об’єктах, зокрема 9 серпня 2024 року, що ставить життя іноземних працівниць під безпосередню загрозу.
За словами старшого наукового співробітника ISIS Спенсера Огеста Фарагассо (Spencer August Faragasso): “Багато цих жінок живуть у вразливих умовах, із мінімальними перспективами на навчання чи роботу. Коли вони потрапляють до “Алабуги”, стикаються із грубим пробудженням — виявляється, що їх вербували для участі у воєнних діях”.
Міністерство міжнародних відносин та співробітництва ПАР (Department of International Relations & Cooperation, DIRCO) заявило, що “уряд Південної Африки активно розслідує повідомлення про іноземні програми, які вербують південноафриканців під хибним приводом”. Хоча офіційних доказів зв’язку із виробництвом дронів поки немає, влада визнає про ймовірне вербування молоді компанією “Алабуга”. У зв’язку із цим, за зазначеною інформацією Bloomberg, Преторія може викликати дипломатичних представників Росії для отримання пояснень.
Продовження ⤵️
Росія дедалі активніше перетворює глобальні соціальні та економічні вразливості на ресурси для своєї воєнної машини. Скандал із вербуванням молодих жінок у Південній Африці для роботи на російських заводах дронів, виходить далеко за межі локальної історії. Він показує, як Москва, використовуючи бренд BRICS і дипломатичні зв’язки з країнами Глобального Півдня, намагається компенсувати критичний дефіцит робочої сили у військовій економіці. Це, водночас, свідчить про новий вимір війни в Україні — глобалізацію трудових ресурсів для воєнних потреб Кремля, із втягуванням у процес соціально вразливих груп з Африки. Для США, ЄС і міжнародних інституцій ця справа є сигналом, що російська агресія створює мережеві ризики за межами Європи, використовуючи економічні кризи країн-партнерів як інструмент війни.
Bloomberg повідомляє, Південно-Африканська Республіка (ПАР) розпочала офіційне розслідування повідомлень про діяльність російських компаній, які під виглядом пропозицій працевлаштування у будівництві та готельному секторі залучають молодих жінок з Африки до роботи на оборонних підприємствах. Як свідчать дані журналістських розслідувань та експертних організацій, йдеться передусім про виробництво дронів-камікадзе Shahed 136, які Москва застосовує у війні проти України.
Кампанія відбувається під егідою жіночих та студентських структур блоку BRICS, зокрема південноафриканського відділення Жіночого бізнес-альянсу BRICS (BRICS Women’s Business Alliance, BRICS WBA). У травні 2025 року організація підписала угоду про постачання понад 5600 працівників для російської спеціальної економічної зони “Алабуга” (м. Елабуга, Татарстан) та будівельної компанії Etalonstroi Ural у 2026 році.
Оголошення про “міжнародні стажування” поширювалися в Instagram та TikTok, орієнтуючись на жінок віком 18-22 роки. Вони обіцяли добре оплачувану роботу в Росії із зарплатою до $ 800 на місяць, безкоштовні квитки та житло. Зазначена щомісячна оплата є не більше ніж пристойна зарплата в Південній Африці, але принаймні дає роботу — і значно менше, ніж в середньому по Татарстану.
Bloomberg цитує Лебоганг Зулу (Lebogang Zulu), голову BRICS WBA у ПАР, яка виправдовує програму спробою “узгодити попит на робочу силу в Росії із кризою безробіття в Південній Африці”.
Старіння та скорочення населення Росії, у поєднанні із втратою сотень тисяч чоловіків на передовій в Україні та різким зростанням зарплат, залишили діру на ринку праці. Водночас третина робочої сили, у т.ч. половина жінок віком до 34 років, в Південній Африці є безробітною. Але хоча економічні аспекти можуть мати сенс, спроби рекрутингу привертають дедалі більше уваги.
Водночас дослідження Інституту науки та міжнародної безпеки (Institute for Science and International Security, ISIS) показують, що до 90 % жінок, завербованих за програмою “Алабуга”, зрештою опиняються не у готельному секторі чи будівництві, а на лініях складання дронів-камікадзе Shahed-136. Збройні Сили України неодноразово завдавали ударів по цих об’єктах, зокрема 9 серпня 2024 року, що ставить життя іноземних працівниць під безпосередню загрозу.
За словами старшого наукового співробітника ISIS Спенсера Огеста Фарагассо (Spencer August Faragasso): “Багато цих жінок живуть у вразливих умовах, із мінімальними перспективами на навчання чи роботу. Коли вони потрапляють до “Алабуги”, стикаються із грубим пробудженням — виявляється, що їх вербували для участі у воєнних діях”.
Міністерство міжнародних відносин та співробітництва ПАР (Department of International Relations & Cooperation, DIRCO) заявило, що “уряд Південної Африки активно розслідує повідомлення про іноземні програми, які вербують південноафриканців під хибним приводом”. Хоча офіційних доказів зв’язку із виробництвом дронів поки немає, влада визнає про ймовірне вербування молоді компанією “Алабуга”. У зв’язку із цим, за зазначеною інформацією Bloomberg, Преторія може викликати дипломатичних представників Росії для отримання пояснень.
Продовження ⤵️
Business Insider Africa
South Africa probes Russian firms accused of luring young women for Ukraine war
South Africa is investigating reports of Russian companies targeting young women for overseas work that may be supporting Moscows war in Ukraine through drone factories
🔥3🤯2😨1
Завершення. Початок⤴️
Донедавна більшість новобранців були із бідних африканських країн, таких як Буркіна-Фасо та Ефіопія. У перший рік роботи у 2023 році програма найняла лише 22 працівників. До середини 2024 року це число зросло до 182 нових співробітників, причому південноафриканці становили невелику частку, загалом шість. Незважаючи на це, компанія встановила публічну ціль — найняти понад 8.000 іноземних працівників до 2025 року.
У квітні 2025 року програма Alabuga Start провела заходи в університеті Ботсвани, де батьки висловлювали стурбованість щодо направлення новобранців на фабрики дронів. Представники відкинули ці твердження, представивши програму як “можливість розширення прав і можливостей молодих жінок”.
Аналогічно, в Лесото лідер опозиції та колишній міністр освіти Махалі Агнес Фамотсе (Mahali Agnes Phamotse) вербує молодь для навчання та роботи в Росії. Ця кампанія спонукала уряд опублікувати заяву, в якій застерігає батьків бути обережними, куди вони відправляють своїх учнів. Фамотсе відмовилася повідомити, з якими російськими навчальними закладами вона співпрацює, коли з нею зв’язалося агентство Bloomberg. Деякі із завербованих вирушили до Росії 20 серпня 2025 року, повідомила місцева медіа-організація Meloli Airwaves.
За словами учнів, у квітні 2025 року представники учнівської комісії та Alabuga Start двічі відвідали середню школу Beyers Naude у Совето, Йоганнесбург, щоб рекламувати робочу програму. Під час візиту до школи учням видали футболки та ручки із брендом Alabuga, пообіцяли роботу та безкоштовні авіаквитки, а також сказали, що вони зможуть прокласти собі шлях до отримання власної квартири, працевлаштувавшись у цій зоні. За їхніми словами, їх попросили зареєструватися в інструменті рекрутингу в WhatsApp.
На вебсайті Alabuga Start немає жодної згадки про роботу на заводі з виробництва дронів. Але, за повідомленнями ISIS та Глобальної ініціативи проти транснаціональної злочинності (Global Initiative Against Transnational Crime), більшість жінок, які підписалися, були залучені до роботи на заводі із виробництва дронів, незважаючи на те, що їм про це заздалегідь не повідомили.
Агентство Associated Press також повідомляло у 2024 році, що африканські жінки працювали на заводі проти своєї волі. Завод із виробництва дронів та економічна зона Алабуга неодноразово бомбардувалися Україною.
“Ми підрахували, що приблизно 90 % жінок, які їдуть до Алабуги, потрапляють до програми використання дронів”, — прокоментував Спенсер Фарагассо. — “Вони створюють зброю та перебувають під прицілом, бо зараз вони є частиною війни”.
Як повідомляє ISIS від 28 липня 2025 року, наразі компанія “Алабуга” будує житлові будинки, які можуть вмістити додатково 41.000 працівників, що свідчить про плани розширення виробництва дронів.
За словами члена правління Едвіна Прінса Кріса Мафанги (Edwin Prince Chris Maphanga), Жіночий бізнес-альянс БРІКС не бере участі у відправленні людей на небезпечні робочі місця. За його словами, група намагається допомогти Росії подолати нестачу 4,8 мільйона працівників, а також веде переговори з іншими компаніями, зокрема, із виробником взуття Orthomoda.
Альянс заявив, що діє “за мандатом” Міністерства у справах жінок Південної Африки. Зулу, яка називає себе південноафриканською принцесою, під час її поїздки до Росії супроводжували невідомі південноафриканські парламентарі, йдеться на вебсайті альянсу.
Міністерство у справах жінок заявило, що воно офіційно не пов’язане з Жіночим бізнес-альянсом БРІКС, хоча й знає про цю організацію. Воно не має інформації про російську програму набору персоналу.
Вербування африканських жінок для роботи в російській оборонці — це перетин соціально-економічної кризи Африки та воєнних потреб Кремля. Використовуючи бренд BRICS і риторику “розширення можливостей для жінок”, Москва насправді перетворює вразливу молодь на робочу силу для війни в Україні.
Цей випадок демонструє, як економічний відчай може бути використаний у геополітичних цілях, розмиваючи межу між “можливостями” та відвертою експлуатацією📌
Донедавна більшість новобранців були із бідних африканських країн, таких як Буркіна-Фасо та Ефіопія. У перший рік роботи у 2023 році програма найняла лише 22 працівників. До середини 2024 року це число зросло до 182 нових співробітників, причому південноафриканці становили невелику частку, загалом шість. Незважаючи на це, компанія встановила публічну ціль — найняти понад 8.000 іноземних працівників до 2025 року.
У квітні 2025 року програма Alabuga Start провела заходи в університеті Ботсвани, де батьки висловлювали стурбованість щодо направлення новобранців на фабрики дронів. Представники відкинули ці твердження, представивши програму як “можливість розширення прав і можливостей молодих жінок”.
Аналогічно, в Лесото лідер опозиції та колишній міністр освіти Махалі Агнес Фамотсе (Mahali Agnes Phamotse) вербує молодь для навчання та роботи в Росії. Ця кампанія спонукала уряд опублікувати заяву, в якій застерігає батьків бути обережними, куди вони відправляють своїх учнів. Фамотсе відмовилася повідомити, з якими російськими навчальними закладами вона співпрацює, коли з нею зв’язалося агентство Bloomberg. Деякі із завербованих вирушили до Росії 20 серпня 2025 року, повідомила місцева медіа-організація Meloli Airwaves.
За словами учнів, у квітні 2025 року представники учнівської комісії та Alabuga Start двічі відвідали середню школу Beyers Naude у Совето, Йоганнесбург, щоб рекламувати робочу програму. Під час візиту до школи учням видали футболки та ручки із брендом Alabuga, пообіцяли роботу та безкоштовні авіаквитки, а також сказали, що вони зможуть прокласти собі шлях до отримання власної квартири, працевлаштувавшись у цій зоні. За їхніми словами, їх попросили зареєструватися в інструменті рекрутингу в WhatsApp.
На вебсайті Alabuga Start немає жодної згадки про роботу на заводі з виробництва дронів. Але, за повідомленнями ISIS та Глобальної ініціативи проти транснаціональної злочинності (Global Initiative Against Transnational Crime), більшість жінок, які підписалися, були залучені до роботи на заводі із виробництва дронів, незважаючи на те, що їм про це заздалегідь не повідомили.
Агентство Associated Press також повідомляло у 2024 році, що африканські жінки працювали на заводі проти своєї волі. Завод із виробництва дронів та економічна зона Алабуга неодноразово бомбардувалися Україною.
“Ми підрахували, що приблизно 90 % жінок, які їдуть до Алабуги, потрапляють до програми використання дронів”, — прокоментував Спенсер Фарагассо. — “Вони створюють зброю та перебувають під прицілом, бо зараз вони є частиною війни”.
Як повідомляє ISIS від 28 липня 2025 року, наразі компанія “Алабуга” будує житлові будинки, які можуть вмістити додатково 41.000 працівників, що свідчить про плани розширення виробництва дронів.
За словами члена правління Едвіна Прінса Кріса Мафанги (Edwin Prince Chris Maphanga), Жіночий бізнес-альянс БРІКС не бере участі у відправленні людей на небезпечні робочі місця. За його словами, група намагається допомогти Росії подолати нестачу 4,8 мільйона працівників, а також веде переговори з іншими компаніями, зокрема, із виробником взуття Orthomoda.
Альянс заявив, що діє “за мандатом” Міністерства у справах жінок Південної Африки. Зулу, яка називає себе південноафриканською принцесою, під час її поїздки до Росії супроводжували невідомі південноафриканські парламентарі, йдеться на вебсайті альянсу.
Міністерство у справах жінок заявило, що воно офіційно не пов’язане з Жіночим бізнес-альянсом БРІКС, хоча й знає про цю організацію. Воно не має інформації про російську програму набору персоналу.
Вербування африканських жінок для роботи в російській оборонці — це перетин соціально-економічної кризи Африки та воєнних потреб Кремля. Використовуючи бренд BRICS і риторику “розширення можливостей для жінок”, Москва насправді перетворює вразливу молодь на робочу силу для війни в Україні.
Цей випадок демонструє, як економічний відчай може бути використаний у геополітичних цілях, розмиваючи межу між “можливостями” та відвертою експлуатацією📌
Business Insider Africa
South Africa probes Russian firms accused of luring young women for Ukraine war
South Africa is investigating reports of Russian companies targeting young women for overseas work that may be supporting Moscows war in Ukraine through drone factories
🔥4🤯2😨2
🇬🇧Велика Британія створює новий оборонний щит: Sky Sabre, балістичні ракети та аргументи експертів
В останні роки Велика Британія здійснила серйозний прорив у модернізації своїх систем протиповітряної оборони, що відображає зростаючі загрози з боку сучасних аерокосмічних технологій і зброї Росії та інших потенційних противників. У центрі нової стратегії — система Sky Sabre — сучасний зенітно-ракетний комплекс середньої дальності, який вже був випробуваний на території Польщі і вважається одним із найефективніших засобів протиповітряної оборони в Європі. До цього пакету входять також нові балістичні ракетні комплекси, що суттєво розширюють можливості дальнього вогневого ураження, здатні зупиняти противника ще до того, як він зможе наблизитися до ключових цілей на європейському театрі воєнних дій і покликані сформувати потужний багатоцільовий оборонний щит на національному та альянсовому рівнях.
Міністерство оборони Великої Британії оголосило про закупівлю шести нових переносних пускових установок Land Ceptor для системи Sky Sabre на суму £ 118 млн. Це дозволить подвоїти кількість кількості бойових угруповань, що можуть одночасно контролювати до 24 ракет для перехоплення різних повітряних цілей — від швидких реактивних літаків до безпілотників та крилатих ракет.
Sky Sabre — це інтегрована система, яка поєднує радар, командний пункт та ракети Land Ceptor (вагою близько 100 кг із 10 кг бойовою частиною), що мають дію на відстані до 25 км. За словами представників британських збройних сил, цей комплекс є одним із найточніших у світі, здатним влучити у ціль розміром із тенісний м’яч, що рухається із двократною швидкістю звуку. Експерти звертають увагу, що Sky Sabre є логічним наступником застарілої системи Rapier і створює суттєвий технологічний стрибок, підвищуючи здатність Британської армії захищатися від швидкозмінних аерокосмічних загроз. Це особливо важливо на тлі зростаючих викликів, які Росія продемонструвала в Україні застосуванням масованих ракетних ударів, що раніше ставили у складне становище натівські системи протиповітряної оборони.
Нарешті у серпні 2025 року (після трьох років безуспішного пошуку шляхів вирішення наявної проблеми!) стало відомо, що Велика Британія запускає проєкт Nightfall — програму швидкої розробки тактичної коротко- та середньої дальності балістичної ракети, що має бути простою, відносно дешевою та швидко вироблюваною у разі потреби. Цей крок виділяє Британію серед європейських союзників НАТО, які прагнуть усунути стратегічну прогалину у ракетних засобах далекої дії, особливо у контексті протидії російським тактичним підрозділам з великою кількістю ракетних комплексів, у т.ч. оснащених як звичайними, так і потенційно ядерними боєголовками.
Експерти Королівського Об'єднаного інституту оборонних досліджень (Royal United Services Institute for Defence and Security Studies, RUSI) підкреслюють, що у світі стрімко зростає дефіцит ефективних мобільних систем середньої та короткої дальності для захисту сухопутних сил, а розгортання Sky Sabre та нових ракетних систем “є не лише технологічним, але й стратегічним сигналом Кремлю”. Зокрема, Британія прагне продемонструвати, що здатна швидко змінити стратегічний баланс, адже Москва більше не може вважати Балтію чи Польщу “сірою зоною”, де ризик атаки залишиться без швидкої відповіді.
Sky Sabre є однією із найпрогресивніших систем такого типу, однак їх поточна кількість — все ще незначна. Збільшення кількості пускових установок — критично важливий крок у посиленні боєздатності. RUSI також наголошує на необхідності комплексної інтеграції таких систем із мережевими можливостями НАТО, що дозволить своєчасно відповідати на небезпеки високоточної зброї Росії, яка вже випробувала на практиці свої гіперзвукові та крилаті ракети в конфлікті в Україні.
Продовження ⤵️
В останні роки Велика Британія здійснила серйозний прорив у модернізації своїх систем протиповітряної оборони, що відображає зростаючі загрози з боку сучасних аерокосмічних технологій і зброї Росії та інших потенційних противників. У центрі нової стратегії — система Sky Sabre — сучасний зенітно-ракетний комплекс середньої дальності, який вже був випробуваний на території Польщі і вважається одним із найефективніших засобів протиповітряної оборони в Європі. До цього пакету входять також нові балістичні ракетні комплекси, що суттєво розширюють можливості дальнього вогневого ураження, здатні зупиняти противника ще до того, як він зможе наблизитися до ключових цілей на європейському театрі воєнних дій і покликані сформувати потужний багатоцільовий оборонний щит на національному та альянсовому рівнях.
Міністерство оборони Великої Британії оголосило про закупівлю шести нових переносних пускових установок Land Ceptor для системи Sky Sabre на суму £ 118 млн. Це дозволить подвоїти кількість кількості бойових угруповань, що можуть одночасно контролювати до 24 ракет для перехоплення різних повітряних цілей — від швидких реактивних літаків до безпілотників та крилатих ракет.
Sky Sabre — це інтегрована система, яка поєднує радар, командний пункт та ракети Land Ceptor (вагою близько 100 кг із 10 кг бойовою частиною), що мають дію на відстані до 25 км. За словами представників британських збройних сил, цей комплекс є одним із найточніших у світі, здатним влучити у ціль розміром із тенісний м’яч, що рухається із двократною швидкістю звуку. Експерти звертають увагу, що Sky Sabre є логічним наступником застарілої системи Rapier і створює суттєвий технологічний стрибок, підвищуючи здатність Британської армії захищатися від швидкозмінних аерокосмічних загроз. Це особливо важливо на тлі зростаючих викликів, які Росія продемонструвала в Україні застосуванням масованих ракетних ударів, що раніше ставили у складне становище натівські системи протиповітряної оборони.
Нарешті у серпні 2025 року (після трьох років безуспішного пошуку шляхів вирішення наявної проблеми!) стало відомо, що Велика Британія запускає проєкт Nightfall — програму швидкої розробки тактичної коротко- та середньої дальності балістичної ракети, що має бути простою, відносно дешевою та швидко вироблюваною у разі потреби. Цей крок виділяє Британію серед європейських союзників НАТО, які прагнуть усунути стратегічну прогалину у ракетних засобах далекої дії, особливо у контексті протидії російським тактичним підрозділам з великою кількістю ракетних комплексів, у т.ч. оснащених як звичайними, так і потенційно ядерними боєголовками.
Експерти Королівського Об'єднаного інституту оборонних досліджень (Royal United Services Institute for Defence and Security Studies, RUSI) підкреслюють, що у світі стрімко зростає дефіцит ефективних мобільних систем середньої та короткої дальності для захисту сухопутних сил, а розгортання Sky Sabre та нових ракетних систем “є не лише технологічним, але й стратегічним сигналом Кремлю”. Зокрема, Британія прагне продемонструвати, що здатна швидко змінити стратегічний баланс, адже Москва більше не може вважати Балтію чи Польщу “сірою зоною”, де ризик атаки залишиться без швидкої відповіді.
Sky Sabre є однією із найпрогресивніших систем такого типу, однак їх поточна кількість — все ще незначна. Збільшення кількості пускових установок — критично важливий крок у посиленні боєздатності. RUSI також наголошує на необхідності комплексної інтеграції таких систем із мережевими можливостями НАТО, що дозволить своєчасно відповідати на небезпеки високоточної зброї Росії, яка вже випробувала на практиці свої гіперзвукові та крилаті ракети в конфлікті в Україні.
Продовження ⤵️
NoWorries
Розкриті технічні характеристики британської системи ППО Sky Sabre
Велика Британія оголосила про масштабне посилення протиповітряної оборони, закупивши шість нових систем Land Ceptor у складі комплексу Sky Sabre. Контракт
⚡4
Завершення. Початок⤴️
Аналітики Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House) вітають модернізацію оборонного потенціалу Великої Британії, особливо у контексті Стратегічного оборонного огляду країни (Strategic Defence Review, SDR), та відзначають, що британські оборонні інновації тісно пов’язані з війною Росії проти України. Британський уряд розглядає Україну як перший бар’єр на шляху російської агресії. Тому інвестиції у нові системи оборони слід розуміти не лише як турботу про власну армію, а як елемент ширшої стратегії стримування РФ на всьому європейському континенті.
Водночас у Chatham House звертають увагу на виклики, пов’язані з обмеженими бюджетами та необхідністю балансувати між основними програмами озброєння, включно з ядерним стримуванням. Експерти зауважують, що відродження тактичної ракетної складової дає Великій Британії додатковий інструмент присутності на європейському театрі, але водночас ставить виклики щодо контролю над потенційним розповсюдженням таких систем та їх взаємодії із союзниками.
У НАТО посилення протиповітряної оборони Великої Британії оцінюється як важлива складова підвищення колективної безпеки альянсу на східному напрямку. Включення Sky Sabre у загальноєвропейську мережу ППО має потенціал стати аналогом “Patriot для Заходу Європи”. Адже цей комплекс вже був розгорнутий у Польщі у рамках операції Stifftail, укріплюючи східний фланг НАТО проти можливих стратегічних ракетних ударів.
Натомість, відновлення британських балістичних ракетних систем вказує на прагнення альянсу підсилити стримування Росії не лише на стратегічному, але й на операційному рівні, створюючи більш гнучкі засоби реагування у разі конфлікту. Тактичні ракетні розробки фактично перетворюють Лондон на одного з провідних гравців у сфері ракетних технологій у НАТО.
Британія позиціонує себе як стрижневий елемент європейської безпеки, який не лише реагує на кризи, а й формує стратегічний порядок денний. Розгортання Sky Sabre та нових тактичних ракет є кроком до створення багатошарової оборонної системи, що здатна відбивати атаки РФ у повітрі та на землі. Цей комплексний підхід — ключовий для підтримки обороноздатності союзників в Європі, який вимагає необхідності у продовженні інвестицій та стратегічної інтеграції.
Таким чином Велика Британія, інтегруючи високотехнологічні протиповітряні системи та відновлюючи високу мобільність тактичних ракет, формує сучасний оборонний щит, який здатен ефективно протидіяти новим викликам XXI століття. Як підсумовує RUSI, “йдеться про повернення Британії до ролі глобального гаранта безпеки — цього разу у тісній зв’язці з НАТО і передусім у підтримці України” 📌
#НовинизАльбіону
Аналітики Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House) вітають модернізацію оборонного потенціалу Великої Британії, особливо у контексті Стратегічного оборонного огляду країни (Strategic Defence Review, SDR), та відзначають, що британські оборонні інновації тісно пов’язані з війною Росії проти України. Британський уряд розглядає Україну як перший бар’єр на шляху російської агресії. Тому інвестиції у нові системи оборони слід розуміти не лише як турботу про власну армію, а як елемент ширшої стратегії стримування РФ на всьому європейському континенті.
Водночас у Chatham House звертають увагу на виклики, пов’язані з обмеженими бюджетами та необхідністю балансувати між основними програмами озброєння, включно з ядерним стримуванням. Експерти зауважують, що відродження тактичної ракетної складової дає Великій Британії додатковий інструмент присутності на європейському театрі, але водночас ставить виклики щодо контролю над потенційним розповсюдженням таких систем та їх взаємодії із союзниками.
У НАТО посилення протиповітряної оборони Великої Британії оцінюється як важлива складова підвищення колективної безпеки альянсу на східному напрямку. Включення Sky Sabre у загальноєвропейську мережу ППО має потенціал стати аналогом “Patriot для Заходу Європи”. Адже цей комплекс вже був розгорнутий у Польщі у рамках операції Stifftail, укріплюючи східний фланг НАТО проти можливих стратегічних ракетних ударів.
Натомість, відновлення британських балістичних ракетних систем вказує на прагнення альянсу підсилити стримування Росії не лише на стратегічному, але й на операційному рівні, створюючи більш гнучкі засоби реагування у разі конфлікту. Тактичні ракетні розробки фактично перетворюють Лондон на одного з провідних гравців у сфері ракетних технологій у НАТО.
Британія позиціонує себе як стрижневий елемент європейської безпеки, який не лише реагує на кризи, а й формує стратегічний порядок денний. Розгортання Sky Sabre та нових тактичних ракет є кроком до створення багатошарової оборонної системи, що здатна відбивати атаки РФ у повітрі та на землі. Цей комплексний підхід — ключовий для підтримки обороноздатності союзників в Європі, який вимагає необхідності у продовженні інвестицій та стратегічної інтеграції.
Таким чином Велика Британія, інтегруючи високотехнологічні протиповітряні системи та відновлюючи високу мобільність тактичних ракет, формує сучасний оборонний щит, який здатен ефективно протидіяти новим викликам XXI століття. Як підсумовує RUSI, “йдеться про повернення Британії до ролі глобального гаранта безпеки — цього разу у тісній зв’язці з НАТО і передусім у підтримці України” 📌
#НовинизАльбіону
NoWorries
Розкриті технічні характеристики британської системи ППО Sky Sabre
Велика Британія оголосила про масштабне посилення протиповітряної оборони, закупивши шість нових систем Land Ceptor у складі комплексу Sky Sabre. Контракт
⚡4❤1👍1
Від київського храму до російської пропаганди: як священик Микола Могільний опинився поруч із Пореченковим у кремлівському фільмі
Православна церква у пострадянському просторі давно виконує не лише релігійну, а й політичну функцію. Російська православна церква (РПЦ) відіграє роль одного із ключових каналів впливу Кремля за кордоном — від Балкан і Кіпру до Латинської Америки. Після початку повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році РПЦ виступає не просто духовною інституцією, а частиною пропагандистської та агентурної інфраструктури у процесі кремлівського впливу на українське суспільство і державність, розглядає Україну як власну територіальну і духовну зону контролю. РПЦ і Кремль постійно намагаються підривати незалежність Українського православ’я, нав’язуючи ідею єдності через Москву, де “православність = московитість”.
У цьому контексті духовні діячі, які стають на бік Москви, отримують статус “п’ятої колони”, виконуючи роль агентів впливу, що послаблюють українську духовну та національну ідентичність. А відтак, діяльність таких православних священнослужителів стає предметом особливої уваги. Одним із показових кейсів є Микола Могільний — священик УПЦ МП, який після втечі з України опинився в Росії та інтегрувався у церковно-пропагандистську систему Кремля. Його історія яскраво ілюструє, як церковні канали використовуються РПЦ для поширення пропаганди, легітимації агресії та підтримки операцій із “м’якої сили”, що часто межують із діяльністю спецслужб.
Корінний киянин Микола Могільний має багаторічний шлях у православному духовенстві. Він навчався у духовній семінарії, служив у Києво-Печерській лаврі, має вісім дітей. Був настоятелем двох храмів УПЦ МП у Київській області (тюремної церкви святої великомучениці Анастасії Узорішительниці виправної колонії суворого режиму № 85 м. Буча та церква Успіння Пресвятої Богородиці смт Коцюбинське Святошинського району), заступником голови Синодального молодіжного відділу УПЦ МП по роботі із молоддю у місцях позбавлення волі, координатором молодіжних програм і ведучим православних радіо- та телепередач (“Про головне”, “У просторі буття”), у т.ч. проросійських щомісячних релігійних видань — “Фома в Украине”, www.pravmir.ru, https://pravlife.org, mospat.ru, ukraina.ru, sobor.by. Окрім просвітницької роботи серед молоді, займався соціальним служінням серед ув’язнених. У численних виступах наголошував на духовних цінностях та боротьбі проти фашизму, стверджуючи про важливість віри у часи війни.
Здавалося, Могільний був орієнтований на роботу із суспільством та молоддю, формував імідж “модерного священника” — навіть читав “православний реп”. Але після початку російської агресії його ім’я з’являється вже в іншому контексті.
За інформацією архієрея УПЦ МП, голови Синодального відділу у справах молоді, архієпископа Обухівського та намісника Троїцького Іонинського монастиря Іони (Черепанова Максима Олександровича), його давній товариш “прекрасний о. Ніколай досить давно у зв’язку із хворобою матушки виїхав із Києва”. Втім, дати і деталей виїзду Миколи Могільного з України немає. Архієрей відзначив іронічно: “Хто міг подумати, що його якось занесе у компанію таких ідеологів війни, як Ткачов та Пореченков. Війни, у якій вбито шість воцерковлених, благоговійних парафіян нашого храму. І ще десятки тисяч людей, які хотіли жити, і не хотіли вмирати. Здивування, нерозуміння, і, вибачте, гнів. Такі мої емоції зараз”.
Продовження ⤵️
Православна церква у пострадянському просторі давно виконує не лише релігійну, а й політичну функцію. Російська православна церква (РПЦ) відіграє роль одного із ключових каналів впливу Кремля за кордоном — від Балкан і Кіпру до Латинської Америки. Після початку повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році РПЦ виступає не просто духовною інституцією, а частиною пропагандистської та агентурної інфраструктури у процесі кремлівського впливу на українське суспільство і державність, розглядає Україну як власну територіальну і духовну зону контролю. РПЦ і Кремль постійно намагаються підривати незалежність Українського православ’я, нав’язуючи ідею єдності через Москву, де “православність = московитість”.
У цьому контексті духовні діячі, які стають на бік Москви, отримують статус “п’ятої колони”, виконуючи роль агентів впливу, що послаблюють українську духовну та національну ідентичність. А відтак, діяльність таких православних священнослужителів стає предметом особливої уваги. Одним із показових кейсів є Микола Могільний — священик УПЦ МП, який після втечі з України опинився в Росії та інтегрувався у церковно-пропагандистську систему Кремля. Його історія яскраво ілюструє, як церковні канали використовуються РПЦ для поширення пропаганди, легітимації агресії та підтримки операцій із “м’якої сили”, що часто межують із діяльністю спецслужб.
Корінний киянин Микола Могільний має багаторічний шлях у православному духовенстві. Він навчався у духовній семінарії, служив у Києво-Печерській лаврі, має вісім дітей. Був настоятелем двох храмів УПЦ МП у Київській області (тюремної церкви святої великомучениці Анастасії Узорішительниці виправної колонії суворого режиму № 85 м. Буча та церква Успіння Пресвятої Богородиці смт Коцюбинське Святошинського району), заступником голови Синодального молодіжного відділу УПЦ МП по роботі із молоддю у місцях позбавлення волі, координатором молодіжних програм і ведучим православних радіо- та телепередач (“Про головне”, “У просторі буття”), у т.ч. проросійських щомісячних релігійних видань — “Фома в Украине”, www.pravmir.ru, https://pravlife.org, mospat.ru, ukraina.ru, sobor.by. Окрім просвітницької роботи серед молоді, займався соціальним служінням серед ув’язнених. У численних виступах наголошував на духовних цінностях та боротьбі проти фашизму, стверджуючи про важливість віри у часи війни.
Здавалося, Могільний був орієнтований на роботу із суспільством та молоддю, формував імідж “модерного священника” — навіть читав “православний реп”. Але після початку російської агресії його ім’я з’являється вже в іншому контексті.
За інформацією архієрея УПЦ МП, голови Синодального відділу у справах молоді, архієпископа Обухівського та намісника Троїцького Іонинського монастиря Іони (Черепанова Максима Олександровича), його давній товариш “прекрасний о. Ніколай досить давно у зв’язку із хворобою матушки виїхав із Києва”. Втім, дати і деталей виїзду Миколи Могільного з України немає. Архієрей відзначив іронічно: “Хто міг подумати, що його якось занесе у компанію таких ідеологів війни, як Ткачов та Пореченков. Війни, у якій вбито шість воцерковлених, благоговійних парафіян нашого храму. І ще десятки тисяч людей, які хотіли жити, і не хотіли вмирати. Здивування, нерозуміння, і, вибачте, гнів. Такі мої емоції зараз”.
Продовження ⤵️
Православная Жизнь
| Православная Жизнь
православные новости
⚡5
Продовження. Початок ⤴️
У вересні 2024 року у м. Белград (Сербія) відбулася презентація сучасного пропагандистського фільму “Люди Христові. Наш час”, створеного відомим сербським режисером Еміром Кустуріцою (Kusturica Emir; 24.11.1954, уродженцем м. Сараєво, Боснія і Герцеговина) та сценаристом Йованом Марковичем (Jovan Markovic; 09.10.1938, уродженцем с. Мілутоваце, общини Трстенік, Сербія) за класичними лекалами російської гібридної пропаганди, який виправдовує діяльність УПЦ МП, критикує Україну за “утиски канонічних православних” і вихваляє “об’єднання православ’я”. За словами продюсера Мирка Раденовича (Mirko Radenović; e-mail: mirko.r@mail.ru; моб.тел.: +7 (921) 964 2274, +7 (965) 073 6872, +38 (111) 774 0585), автори проєкту виступили одночасно його героями, а до ключових герої фільму віднесено:
— Пореченкова Михайла Юрійовича (02.03.1969, уродженця м. Ленінград, Росія), актора і відомого прихильника “русского міра”, який ще у 2014 році стріляв із кулемета по позиціях українських військових у Донецьку;
— Ткачова Андрія Юрійовича (30.12.1969, уродженця м. Львів), російського пропагандиста, що активно просуває антиукраїнські тези, митрофорного протоієрея РПЦ;
— Бардаша Георгія (Юрія) Федоровича (23.02.1983, уродженця м. Алчевськ), що переїхав до РФ і публічно закликає до захоплення Києва, Харкова та інших міст України;
— Миколу Могільного, який формально залишив країну під “особистим приводом”, але насправді інтегрувався у російську інформаційну війну — його вказано як одного із героїв, що розповідає “з перших вуст” про переслідування віруючих “канонічної церкви” в Україні.
Фільм “Люди Христові. Наш час” став не стільки мистецьким чи документальним продуктом, скільки пропагандистським інструментом, легітимованим на найвищому рівні Московського патріархату. Його презентації супроводжувалися промовами патріарха Кирила (Гундяєва) та патріарха сербського Порфирія (Патријарх Порфирије; при народженні Првослава Перича (Првослав Перић), 22.07.1961, уродженця м. Бечей, Сербія), що вкотре підтверджує: РПЦ та її “духовні друзі” виконують функції церковного крила кремлівської гібридної стратегії, спрямованої на делегітимізацію української державності та церковної автокефалії. Участь у проєкті Миколи Могільного демонструє, як колишніх українських священиків інтегрують у кремлівський пропагандистський наратив, використовуючи їх як “доказову базу” у війні смислів.
Незважаючи на широкий розголос та зростаючий резонанс цього фільму у російському середовищі й за кордоном, для Миколи Могільного ця тема залишилася “нецікавою” і такою, що не містить “нічого кримінального”. Такі пояснення він надав публіцисту і диякону УПЦ МП Андрію Глущенку, який зараз перебуває у Німеччині та підтримує сталі зв’язки з кліриками РПЦ на Кіпрі. За словами Могільного, це — звичайний піар, на який не потрібно витрачати час: “У стрічці немає Ткачова. Пореченков читає вірш на початку. Кустуріца запросив кого вважав за потрібне і мене не поставив до відома”.
Вищезазначене демонструє масштаб моральної деградації окремих священиків УПЦ МП, які обрали співпрацю з Кремлем, пов’язаної із діяльністю Миколи Могільного. Протягом багатьох років він проповідував для студентської молоді столиці, зокрема в університетському середовищі, позиціонуючи себе як “духовного наставника”. Його слова та настанови формували світогляд молодих українців, які на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року стали волонтерами та вирушили у прифронтовий Харків. Багато з них брали участь у розборі завалів зруйнованих будинків, допомагали цивільним і військовим, фактично ризикуючи власним життям. У якийсь момент, після авіаційного удару, одночасно замовкли 12 телефонів — сигнал того, що група студентів загинула під завалами. Лише зараз, через процедури ідентифікації, їхні батьки змогли поховати останки своїх дітей. Це покоління молодих українців стало жертвою війни, але водночас — прикладом жертовності та людяності.
Продовження ⤵️
У вересні 2024 року у м. Белград (Сербія) відбулася презентація сучасного пропагандистського фільму “Люди Христові. Наш час”, створеного відомим сербським режисером Еміром Кустуріцою (Kusturica Emir; 24.11.1954, уродженцем м. Сараєво, Боснія і Герцеговина) та сценаристом Йованом Марковичем (Jovan Markovic; 09.10.1938, уродженцем с. Мілутоваце, общини Трстенік, Сербія) за класичними лекалами російської гібридної пропаганди, який виправдовує діяльність УПЦ МП, критикує Україну за “утиски канонічних православних” і вихваляє “об’єднання православ’я”. За словами продюсера Мирка Раденовича (Mirko Radenović; e-mail: mirko.r@mail.ru; моб.тел.: +7 (921) 964 2274, +7 (965) 073 6872, +38 (111) 774 0585), автори проєкту виступили одночасно його героями, а до ключових герої фільму віднесено:
— Пореченкова Михайла Юрійовича (02.03.1969, уродженця м. Ленінград, Росія), актора і відомого прихильника “русского міра”, який ще у 2014 році стріляв із кулемета по позиціях українських військових у Донецьку;
— Ткачова Андрія Юрійовича (30.12.1969, уродженця м. Львів), російського пропагандиста, що активно просуває антиукраїнські тези, митрофорного протоієрея РПЦ;
— Бардаша Георгія (Юрія) Федоровича (23.02.1983, уродженця м. Алчевськ), що переїхав до РФ і публічно закликає до захоплення Києва, Харкова та інших міст України;
— Миколу Могільного, який формально залишив країну під “особистим приводом”, але насправді інтегрувався у російську інформаційну війну — його вказано як одного із героїв, що розповідає “з перших вуст” про переслідування віруючих “канонічної церкви” в Україні.
Фільм “Люди Христові. Наш час” став не стільки мистецьким чи документальним продуктом, скільки пропагандистським інструментом, легітимованим на найвищому рівні Московського патріархату. Його презентації супроводжувалися промовами патріарха Кирила (Гундяєва) та патріарха сербського Порфирія (Патријарх Порфирије; при народженні Првослава Перича (Првослав Перић), 22.07.1961, уродженця м. Бечей, Сербія), що вкотре підтверджує: РПЦ та її “духовні друзі” виконують функції церковного крила кремлівської гібридної стратегії, спрямованої на делегітимізацію української державності та церковної автокефалії. Участь у проєкті Миколи Могільного демонструє, як колишніх українських священиків інтегрують у кремлівський пропагандистський наратив, використовуючи їх як “доказову базу” у війні смислів.
Незважаючи на широкий розголос та зростаючий резонанс цього фільму у російському середовищі й за кордоном, для Миколи Могільного ця тема залишилася “нецікавою” і такою, що не містить “нічого кримінального”. Такі пояснення він надав публіцисту і диякону УПЦ МП Андрію Глущенку, який зараз перебуває у Німеччині та підтримує сталі зв’язки з кліриками РПЦ на Кіпрі. За словами Могільного, це — звичайний піар, на який не потрібно витрачати час: “У стрічці немає Ткачова. Пореченков читає вірш на початку. Кустуріца запросив кого вважав за потрібне і мене не поставив до відома”.
Вищезазначене демонструє масштаб моральної деградації окремих священиків УПЦ МП, які обрали співпрацю з Кремлем, пов’язаної із діяльністю Миколи Могільного. Протягом багатьох років він проповідував для студентської молоді столиці, зокрема в університетському середовищі, позиціонуючи себе як “духовного наставника”. Його слова та настанови формували світогляд молодих українців, які на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року стали волонтерами та вирушили у прифронтовий Харків. Багато з них брали участь у розборі завалів зруйнованих будинків, допомагали цивільним і військовим, фактично ризикуючи власним життям. У якийсь момент, після авіаційного удару, одночасно замовкли 12 телефонів — сигнал того, що група студентів загинула під завалами. Лише зараз, через процедури ідентифікації, їхні батьки змогли поховати останки своїх дітей. Це покоління молодих українців стало жертвою війни, але водночас — прикладом жертовності та людяності.
Продовження ⤵️
Telegram
Веселий піп
о. Миколай Могильний з УПЦ і його досягнення.
#крінжатіна
📬 Повідомити новину чи написати адмінам: Поштамт Веселого попа
#крінжатіна
📬 Повідомити новину чи написати адмінам: Поштамт Веселого попа
⚡3
Завершення. Початок⤴️
На цьому тлі особливо цинічно виглядає позиція самого Миколи Могільного, який, перебуваючи вже в Росії, продовжує закликати до утвердження так званого “русского міра” на українських землях. Таким чином, людина, яка свого часу вела студентів “до Христа”, нині фактично благословляє смерть тих, хто відгукнувся на його ж духовні настанови та з дитячою щирістю обрав шлях служіння ближнім. У цій поведінці можна побачити не лише особисту моральну деградацію, але й типовий для частини кліриків УПЦ МП феномен зради власної пастви. Їхня діяльність свідчить про подвійність: зовнішня проповідь миру й милосердя перетворюється на реальну співучасть у російській агресії. Не випадково коментатори у соціальних мережах зазначають, що “і Каїну, і Юді ще слід було б повчитися у деяких кліриків УПЦ”, натякаючи на рівень їхнього морального падіння📌
На цьому тлі особливо цинічно виглядає позиція самого Миколи Могільного, який, перебуваючи вже в Росії, продовжує закликати до утвердження так званого “русского міра” на українських землях. Таким чином, людина, яка свого часу вела студентів “до Христа”, нині фактично благословляє смерть тих, хто відгукнувся на його ж духовні настанови та з дитячою щирістю обрав шлях служіння ближнім. У цій поведінці можна побачити не лише особисту моральну деградацію, але й типовий для частини кліриків УПЦ МП феномен зради власної пастви. Їхня діяльність свідчить про подвійність: зовнішня проповідь миру й милосердя перетворюється на реальну співучасть у російській агресії. Не випадково коментатори у соціальних мережах зазначають, що “і Каїну, і Юді ще слід було б повчитися у деяких кліриків УПЦ”, натякаючи на рівень їхнього морального падіння📌
⚡6👍2
Нові санкції – нові виклики: Велика Британія вводить обмеження проти “піонерії Путіна” і матері Кадирова
Пропонується аналітична стаття, яка покликана допомогти зрозуміти неочевидні зв’язки між санкціями, внутрішніми процесами в Росії та на Кавказі, а також глобальними геополітичними викликами, актуальними для сьогодення.
Детальніше читайте: 🇬🇧Нові санкції проти старих гравців: Лондон посилює тиск на Кремль і Грозний
#НовинизАльбіону
Пропонується аналітична стаття, яка покликана допомогти зрозуміти неочевидні зв’язки між санкціями, внутрішніми процесами в Росії та на Кавказі, а також глобальними геополітичними викликами, актуальними для сьогодення.
Детальніше читайте: 🇬🇧Нові санкції проти старих гравців: Лондон посилює тиск на Кремль і Грозний
#НовинизАльбіону
🔥5👍1
Протидія діяльності тіньового флоту через запровадження реформ щодо використання ними прапорів держав приналежності
Частина 1
Фрагментована та дозвільна система реєстрації суден дозволила Росії, Ірану та Північній Кореї створити “флот-привид”, що діє поза правилами. Зміна прапора стала знаряддям геополітичної війни, а слабкість міжнародних регуляторів відкрила шлях до найбільшої морської кризи XXI століття.
Детальніше читайте: Під чужими прапорами: тіньовий флот кидає виклик світовій системі санкцій
Частина 1
Фрагментована та дозвільна система реєстрації суден дозволила Росії, Ірану та Північній Кореї створити “флот-привид”, що діє поза правилами. Зміна прапора стала знаряддям геополітичної війни, а слабкість міжнародних регуляторів відкрила шлях до найбільшої морської кризи XXI століття.
Детальніше читайте: Під чужими прапорами: тіньовий флот кидає виклик світовій системі санкцій
Telegraph
Під чужими прапорами: тіньовий флот кидає виклик світовій системі санкцій
Центр суспільного моніторингу, September 11, 2025 Частина 1 Практика зміни прапора суден, відома як “прапори зручності”, має давню історію. Ще у 1920-х роках американські судновласники реєстрували свої кораблі в Панамі, аби продовжувати подавати алкоголь…
🔥4
Протидія діяльності тіньового флоту через запровадження реформ щодо використання ними прапорів держав приналежності
Частина 2
Детальніше читайте: Під чужими прапорами: тіньовий флот кидає виклик світовій системі санкцій
Частина 2
Детальніше читайте: Під чужими прапорами: тіньовий флот кидає виклик світовій системі санкцій
Telegraph
Під чужими прапорами: тіньовий флот кидає виклик світовій системі санкцій
Центр суспільного моніторингу, September 11, 2025 Частина 2 Аргументи на користь лідерства FATF Оскільки тіньовий флот продовжує розширюватися, а регуляторні заходи лише намагаються встигати за його еволюцією, стає очевидною потреба у системному й по-справжньому…
🔥4