Завершення. Початок⤴️

🧩 Ісламізація РФ — проблема, яка вибухне першою. Це глибокий структурний зсув, який несе у собі ризик перетворення РФ на квазідержаву із паралельними адміністраціями, джамаатами, шаріатськими судами, і, врешті, — збройними повстаннями та громадянськими конфліктами. Це — головна точка детонації режиму Путіна, і саме вона визначить, якою буде Росія після його відходу. Якщо Захід і далі ігноруватиме цей процес, наступна криза в Росії може бути не політичною, а релігійною. І тоді карта Євразії зміниться назавжди📌

🔥 Точка неповернення

Шотландія. Атлантичне узбережжя. Дощ. Вітер. Саме тут — у тіні гольф-клубів, старовинних вілл і недипломатичних вечерь — відбулася неформальна зустріч, яка може увійти в історію як нова “Ялта для Києва”.

Троє — Дональд Трамп, Кір Стармер і Урсула фон дер Ляєн — республіканець, лейборист, християнка-демократка, об’єднані тим, що більше не вірять українській владі. Зустріч без гучних заголовків. Без камер. Але її наслідки — гучніші за будь-який саміт.

Це була точка неповернення у відносинах Заходу з Україною. Допомогу зупинено. Ukraine Facility — офіційно на паузі: “Ви атакуєте НАБУ і САП — отже, ви атакуєте нас. І ми більше не будемо вас фінансувати.” Вступ до ЄС — більше не обговорюється. Це вже не дипломатичні сигнали. Це — жорсткий ультиматум. Або незалежна антикорупція. Або повна ізоляція.

У Лондоні та Брюсселі вже не купуються на мантру “війна — головне”. Бо саме під прикриттям війни відбувається захоплення антикорупційної інфраструктури, створеної роками спільної боротьби. “Це не боротьба з Росією. Це — боротьба зі своїм страхом бути викритими”, — каже шотландсська трійця. Їх позиція:

📍 Україна сьогодні — це не “форпост демократії”, а форпост клептократії в патріотичному гримі.

📍 НАБУ і САП стали останнім бастіоном правди, який Банкова прагне підпорядкувати.

📍 І жодне “державна безпека” не виправдовує знищення інституцій довіри.

Британія, Штати та ЄС — не вірять більше жодному слову: “Українська влада — це більше не надія, а проблема”. Іронія у тому, що антикорупція мала стати мостом в ЄС. А стала останньою перепоною перед падінням. Ніхто вже не вражений словом “війна”. Бо замість перемоги — збагачення, замість реформ — схеми.

Британські та американські спецслужби вже отримали інформацію про активи, угоди, тіньові схеми. Коханки. Офшори. Криптогаманці. Квартири. Готівка в сейфах. Ті, кого ще вчора називали “патріотами”, сьогодні — свідки у закритих кабінетах іноземних розвідувальних та спеціальних служб і потенційні обвинувачені.

Пам’ятаєте Андрія Портнова? Юридичний архітектор режиму Януковича, майстер схем, маніпулятор, який завжди “знає більше за інших”. Він уже два місяці перебуває в “інформаційному холодильнику”. Спецслужби союзників та аналітики з NSA, GCHQ та DGSE зняли з його носіїв усе — кожен лист, кожен пароль, кожен слід. Все, що було секретом — стало речовим доказом. Все, що зберігалося — потрапило у бази. Все, що здавалося “прикритим” — роздягнено до нульового байта. Це кінець. Але поки що — не для всіх.

Згідно із твердженням учасників шотландської зустрічі: “Україна — не ваша. Україна належить тим, хто за неї вмирає. А не тим, хто під шумок виводить гроші через держпідрядників в Австрію.” Європа більше не хоче платити. США більше не хочуть прикривати. Британія більше не вірить. “50 мільярдів? Забудьте. Поки ви не зупините спроби контролювати НАБУ і САП — ви отримаєте не вступ до ЄС, а міжнародний вирок.”

Це вже не “переговори про транш”. Це — історичне фінальне попередження.

📍 Точка неповернення пройдена.

📍 Довіра втрачена.

📍 Альтернатива — лише капітуляція перед законом.

Як писав класик: “На кожного мудреця — вистачить і холодильника. А на кожного схематозника — вистачить і франко-британського ордера.”

🔥 Це не Страсбург, це не Давос. Це Шотландія. І там сказали: “Або ви з нами, або ви зникаєте з карти Нової Європи.” Далі — або капітуляція перед справжньою антикорупцією. Або капітуляція перед законом, міжнародним трибуналом і політичною втратою всього📌

#НовинизАльбіону

Європа на 50 % бойової готовності: чи врятує новий оборонний союз із Британією, Норвегією та Україною континент від стратегічної деградації?

🔺 Продовження циклу “Континентальна мобілізація”

Європа більше не має права на стратегічні ілюзії. Про це ми вже писали у серії попередніх аналітичних матеріалів: і про заклики до створення “Нової Європи” та Європейського військово-політичного альянсу для протидії російській загрозі на фоні розмитої відповідальності Брюсселя за безпекову стратегію континенту; і про розрив між заявленою європейською солідарністю та реальними оборонними спроможностями, що вимагає формувати “Залізний союз” — “Міжмор’я 2.0” — “Балто-Карпатський альянс” — “Північну лігу”;
і про огляд доктрини “Глобальна Британія в епоху конкуренції. Інтегрований огляд безпеки, оборони, розвитку та міжнародної політики”.

Нині цей комплекс проблем набуває критичної маси. Вперше на рівні єврокомісара з оборони пролунала пряма і жорстка констатація: збройні сили Європи готові лише на 50% до виконання вимог НАТО, і ця вразливість — не абстракція, а реальна діра в оборонному контурі ЄС.

Андрюс Кубілюс (Andrius Kubilius; 08.12.1956, уродженець м. Вільнюс, Литва), комісар ЄС із питань оборони та космосу, не просто визнав глибоку кризу — він запропонував нову архітектуру безпеки, яка може переосмислити не лише військову стратегію, а й саму політичну географію Європи. Йдеться про створення оборонного союзу нового покоління, до якого увійдуть Велика Британія, Норвегія та Україна — союз, який має вийти за межі євробюрократії й стати реальним оборонним щитом для континенту.

Ця заява пролунала, як постріл на старті нової стратегічної гонки. Не лише з озброєння, а з переформатування всієї архітектури європейської безпеки. І водночас — з дедоларизації оборонного ринку ЄС.

Публічне визнання чиновника Єврокомісії як ключовий меседж про те, що європейські сили лише на 50 % відповідають потребам Альянсу, за масштабами виклику дорівнює визнанню дефолту — не фінансового, а стратегічного. Це відлуння тривалого недофінансування оборонної сфери, розслабленості після Холодної війни, а також паразитування на американській парасольці безпеки, зокрема через НАТО. За словами А. Кубілюса, приблизно € 800 млрд. (40 % оборонного бюджету ЄС) йде на закупівлю американського озброєння. Рік тому ця частка була ще більш приголомшливою — 60 %.

Єврокомісія прагне перехопити ініціативу — і запускає проєкт SAFE (Strategic Autonomy for Europe), спрямований на мобілізацію € 150 млрд. у вигляді спільних оборонних позик. Це буде своєрідний “Євробонд для зброї” — з перспективою централізованого планування виробництва, закупівель і розподілу техніки між державами-членами. Ставка — на зниження ціни одиниці продукції за рахунок об’єднаних замовлень (до -30 %), зростання автономності оборонної промисловості ЄС і посилення політичної інтеграції. “Якщо ми зменшимо закупівлі в США хоча б на 10–20 %, це вже колосальний ресурс для європейських виробників”, — зазначив у своєму інтерв’ю Кубілюс.

Цей курс також символізує стратегічну дедоларизацію, яку ЄС обережно, але послідовно реалізовує в оборонній сфері.

На осінь 2025 року Єврокомісія готує ініціативу Європейського оборонного союзу (EDU) — наддержавної структури із координації армій, озброєнь, виробництва та логістики. Ключова новація — включення трьох позаєвропейських, але геополітично вирішальних гравців:

🔹Норвегії — як держави НАТО, не в ЄС;
🔹Великої Британії — як колишнього члена, що має величезний оборонний потенціал;
🔹України — як майбутнього члена ЄС і фронтової держави, що вже зараз є частиною європейської безпеки де-факто.

EDU стане політичною і юридичною оболонкою для поглиблення інтеграції виробничих і командних структур; обміну розвідданими; синхронізації стратегій озброєння та логістики; формування єдиного фронту проти спільної загрози — Росії.

Андрюс Кубілюс порівнює EDU із створеною раніше європейським Енергетичним співтовариством (Energy Community). Ідея — мобілізація ресурсів та ринків проти зовнішньої загрози, з одночасною внутрішньою інтеграцією.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

Ініціатива EDU відкриває унікальне вікно можливостей для включення України у спільну європейську систему виробництва озброєнь, включно із: розгортанням спільних заводів на території України; забезпеченням логістики через українську інфраструктуру; визнанням ЗСУ як партнерської армії Європи. Це також шанс на економічне перезавантаження регіонів, які можуть бути інтегровані у спільні програми виробництва, технічного обслуговування, навчання та утилізації.

Як повідомляє Politico, Єврокомісія вже розглядає Україну як тестову модель інтеграції держав-кандидатів в оборонну спільноту ЄС до повноправного членства.

З урахуванням викладеного слід констатувати, що настав час “нового Плану Маршалла” для Європи — через танки, ракети і промисловість. Європа більше не може дозволити собі бути “економічним гігантом і стратегічним карликом”. Переозброєння стає новою моделлю зростання, де військова мобілізація — це не лише про війну, а й про індустріальне відродження (особливо в Східній Європі), перехід до нових технологій (штучний інтелект, дрони, гіперзвукові ракети), геополітичну суб’єктність без залежності від США.

Україна тут — не лише реципієнт допомоги, а рівноправний гравець, тестовий полігон і майбутній промисловий двигун європейської безпеки📌

Британське правосуддя наступає: справа “ПриватБанку”, ракетна дипломатія й олігархи у пастці спецслужб

Британська столиця вкотре підтвердила свій статус не лише фінансового, а й юридичного центру Європи. Судова поразка українських олігархів Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова у Великій Британії не лише стала символічною перемогою “ПриватБанку”, а й сигналом: Захід поступово змінює підхід до людей, які десятиліттями використовували Лондон як безпечну гавань. Ключову роль у справі відіграв один із провідних міжнародних арбітражних юристів Сарош Зайвалла (Sarosh Zaiwalla; 1947 р.н., уродженець м. Мумбаї, Індія), який, за словами близького оточення, “не програв жодної справи”. Саме його команда через Верховний суд (High Court) Британії ініціювала арешт активів українських олігархів по всьому світу, у т.ч. нерухомість у Лондоні, Швейцарії та Ізраїлі.

Це рішення британського правосуддя стало нищівним ударом по репутації Коломойського, який свого часу вважався недоторканим у системі неформальних олігархічних “балансів”. І саме Зайвалла виявився тією фігурою, яку залучили після низки поразок “Привату” в інших юрисдикціях. Із Лондоном, де тепер відзначають юридичну перемогу “PrivatBank Legal Team”, пов’язані й інші не менш драматичні події.

Поки українські політичні еліти готуються до осіннього сезону великих змін, у Лондоні залишилися впливові представники американського оборонного середовища, які прибули разом із делегацією президента США Дональда Трампа до Шотландії, і 30 липня 2025 року провели неформальні перемовини із британськими колегами в одному із закладів Лондонського аеропорту Хітроу (LHR, London Heathrow Airport), які заради цього терміново прибули з Об’єднаних Арабських Еміратів. Предметом їх розмови були поставки далекобійних ракет, які вже перебувають на кордоні з Україною і очікують на “зелений сигнал”, та сценарії зміни політичного ландшафту у Києві.

Ще одна лінія цієї багатовекторної історії — німецькі спецслужби тимчасово заборонили виліт до Ізраїлю українському бізнесмену, неофіційно пов’язаному із кількома корупційними кейсами, Міндічу Тимуру Михайловичу, 19.09.1979. Міндіч, як стверджують британські джерела, уникав перельоту із Братислави чи Відня через активне спостереження за ним, однак не врахував, що потрапить під ще щильніший оперативний контроль у Німеччині. Особливо враховуючи його зв’язки із колишнім проросійським юристом Андрієм Портновим, які виявлені під час електронного моніторингу.

Усе це, з огляду на активність західних союзників — від Лондона до Берліна — свідчить про посилення зовнішнього впливу на внутрішні розклади в Україні, що водночас відкриває шлях до нових антикорупційних чисток, фінансових санкцій і, можливо, заміни частини українського керівництва вже восени 2025 року📌

#НовинизАльбіону

Кліматичний ритм майбутнього

У документі представлено аналіз прогнозованих кліматичних змін та їхніх соціально-економічних наслідків для України, Європи та Північної Америки на періоди до 2050 і до 2100 років, який показує, що обидва континенти рухаються до безпрецедентної кліматичної фрагментації. Географічно нерівномірні наслідки — підняття рівня моря, дестабілізація атлантичних течій, екстремальна спека та дефіцит води — створять нові лінії розколу, що призведуть до масштабної економічної перебудови, масової внутрішньої міграції та фундаментального перегляду політичних союзів і національної ідентичності. За песимістичними сценаріями, до кінця століття частини обох континентів можуть стати економічними “зонами відчуження”, тоді як інші перетворяться на перенаселені “кліматичні гавані”.

Детальніше читайте: Кліматичний годинник XXI століття: Україна, Європа, Північна Америка. Прогноз до 2050 і 2100 років: чи витримає цивілізація кліматичний тиск?

Агент під рясою: як російський священик Занємонєц видавав себе за українця у Фінляндії

Коли восени 2022 року українське видання “Діалог.ТУТ” опублікувало матеріал про “доброго батюшку УПЦ”, який нібито приїхав з Ізраїлю допомагати українським біженцям у Фінляндії, це виглядало як зворушлива історія про духовну підтримку у важкі часи. Але правда про “отця Олександра Занємонця” — зовсім інша. Це історія про брехню, маніпуляції, ймовірну агентурну діяльність та чергову спробу “духовної розвідки Кремля” проникнути у середовище української діаспори.

Занємонєц Олександр Володимирович народився 10.04.1976 у м. Москва, Росія, де вчився та постійно проживав до 2002 року, коли виїхав у Ізраїль. У 2004 році закінчив історичний факультет Московського державного університету та захистив кандидатську дисертацію із візантійської історії. З того часу викладає в різних ВНЗ Ізраїлю, проводить там екскурсії. У 2007 році був рукоположений в Західноєвропейському екзархаті Вселенського патріархату у сан диякона за принципом ікономії. Служив у різних місцях Палестини як клірик цієї структури. У 2011 році отримав богословську ступінь магістра. У вересні 2019 року активвно підтримав входження Архієпископії західноєвропейськими парафіями російської традиції (Archevêché des Églises Orthodoxes de Tradition Russe en Europe Occidentale) до складу Московського патріархату під керівництвом митрополита Дубнинського Іоанна (métropolite Jean, при народженні Жана П’єр Рене Марселя Реннето (Jean Pierre René Marcel Renneteau); 13.11.1942, уродженця м. Бордо департаменту Жиронда, Франція), тим самим відкрито засвідчивши свою проросійську позицію.

В Ізраїлі Занємонєц постійно жив до осені 2021 року, часто катаючись до Росії (молодіжний фестиваль “Братья”), Європи чи Україні (в гості до архієпископа Іони). Але в Україні він НІКОЛИ постійно не проживав. За цей час як видно з його соцмереж о. Олександр любив расєюшку та її імператорів, був проти деколонізаторської політики в Україні і взагалі ледь не закликав не чинити опір російському вторгненню на Донбас. Такий собі харошій рускій імперець. Аж тут у вересні 2021 року він приїздить в Україну для хіротонії у священника.

Чому ж для хіротонії у пресвітера він приїхав до України? Враховуючи, що Занємонєц лобіював входження своєї Західноєвропейської Архієпископії до складу Московського Патріархату у 2019 році, то юрисдикційно він рукопокладався у тому ж патріархаті. Але, річ у тім, що у той час Занємонєц мав певні життєві проблеми. По-перше, він мав виїхати з Ізраїлю, бо його діяльністю зацікавились місцеві спецслужби. По-друге, як зазначено вище, свій сан диякона о. Олександр отримав по “снізхожденію”.

Як з’ясувалося Занємонєц виїхав до Ізраїлю (адреса: Meyasdim str. 13-5, Jerusalem, 9622415, Israel; моб.тел.: +972 54 787 2755; e-mail :zanemonets@yahoo.com) вже маючи там нову дружину і сім’ю. Перша дружина — лишилась у Росії, а друга — була в Ізраїлі. Можна припустити, що певний час Занємонєц взагалі жив на 2 родини одночасно, оскільки діти в обох цих шлюбах народились із невеликою різницею. З таким бекграундом мало хто хотів рукопокладати Занємонца, тож сан диякона він отримав по ікономії, але далі шлях був закритий. Зараз у його соцмережах теж немає жодного фото із якоюсь дружиною.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

Тож 20 вересня 2021 року за сприяння архієпископа Обухівського, вікарія Київської митрополії, намісника Свято-Троїцького Іонинського чоловічого монастиря та головного редактора “ОтрокUA” єпископа Іони (Черепанова Максима Олександровича; 29.12.1971, уродженця м. Київ) Занємонца рукопоклав у сан священика митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський УПЦ МП Агапіт (Бевцик Іван Васильович; 06.03.1965, уродженець с. Давидівці Чернівецької обл.). Чи знав він про нюанси особистого життя Занємонца — невідомо. Можливо й ні. Формально — це “звичайне” рукоположення. Неформально — стратегічний маневр для легалізації у структурі УПЦ, яка тоді ще перебувала у канонічній єдності з Московською патріархією. Адже невдовзі після рукоположення Занємонєц у статусі клірика УПЦ МП повертається до Москви, щоб викладати давньогрецьку мову у Московському державному лінгвістичному університеті і саме там його застає повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Справжній скандал розгорівся навесні 2022 року, коли Занємонєц отримав місце служіння у Фінляндії — у Фінляндській православній церкві Константинопольського патріархату. Його офіційно представили як священика (моб.тел.: +358 46 87 7319; e-mail: alexandr.zanemonets@ort.fi) із щорічним фінансуванням у розмірі € 45.000, який прибув з Ізраїлю та володіє українською мовою для опіки над українськими біженцями. Проте ці твердження були відвертою брехнею архієпископу Гельсінському та всієї Фінляндії Леву (Leo, при народженні Лео Макконен (Leo Makkonen); 04.06.1948, уродженцю м. Піелавесі Куопіоської губернії, Фінляндія). Його “українська” була рівня відомого мемного Азарова, а проповіді він виголошував винятково російською, часто використовуючи церковнослов’янську, яку подавав як “близьку до української”. Особливе обурення серед українців у Фінляндії викликало те, що на єктеніях він молився за державу російську, Занємонєц молився спочатку за “государство российское”, а лише потім за Україну. Натомість замість допомоги біженцям о. Олександр займався пропагандою концепції “русского міра”, розповідаючи про “єдиний народ”, тавруючи україномовних вірян “уніатами” та фактично легалізуючи риторику Кремля серед уразливої діаспори.

Коли на річницю повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2023 року о. Олександру довелося читати молитви українською мовою перед співробітниками української дипломатичної установи та активом діаспори, фіаско було настільки очевидним, що керівництво Фінляндської православної церкви було змушене вжити заходів. За інформацією тг-каналу "Монолог.здесь", фінські спецслужби також звернули увагу на діяльність Занємонця, що врешті призвело до його усунення. Крім того пішли чутки, що дуже потребуючий жіночої уваги клірик Могилів-Подільської єпархії УПЦ “клеївся” до вірянок, а в деяких навіть зупинявся на ніч під час своїх візитів до віддалених парафій.

Після провалу у Фінляндії Занємонєц намагався закріпитися у Латвії та Естонії, де шукав середовище для продовження своєї діяльності серед російськомовних вірян у надії шось вичепити собі під схвалення свого друга архієпископа Іони Черепанова, з яким вони дуже подібні своєю любов’ю до російських імператорів та культури. Але справжньою ціллю стало проникнення до Православної Церкви Америки (OCA). Як повідомляють джерела РІСУ з американського церковного середовища, він уже добився попереднього призначення до однієї з єпархій Нової Англії.

Його лобістом у США, за припущеннями, виступає харошій рускій в США, старший науковий співробітник Центру православних досліджень Фордгемського університету Чапнін Сергій Валерійович (07.06.1968, уродженець м. Москва, Росія), в якого Занємонєц публікувався.

Кейс Олександра Занємонця — це ще одне підтвердження того, наскільки Кремль активно використовує церковну агентуру для інформаційного впливу за кордоном, прикриваючись гуманітарною місією. Його приклад — це хрестоматійна історія про “харошего русского”, який, насправді, є носієм імперської ідеології, завуальованої під духовенство, що є яскравим прикладом його агентурної фішки.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

Чи дозволить світова православна спільнота черговому агенту Кремля реінкарнуватися у США під виглядом “українського священика”? І чи вистачить політичної волі в Константинополі закривати подібні кадрові діри? Ці питання залишаються відкритими📌

Російська Федерація формує гібридну коаліцію у Федеративній Республіці Бразилія

Москва продовжує розширювати свій вплив у Латинській Америці, використовуючи нові інструменти гібридної війни. Одним із ключових агентів цього процесу стала бразильська організація Nova Resistência — мережа, що поєднує крайніх правих, ультраліві сили та прокремлівських інтелектуалів. Під виглядом боротьби проти "глобалізму" та "неоліберального Заходу" вона просуває наративи, вигідні Кремлю, та працює над формуванням ідеологічно підконтрольної коаліції у Бразилії. Ця стратегія — не лише бразильська історія, а частина масштабної геополітичної гри, де Росія прагне підірвати вплив США і ЄС, використовуючи місцеві радикальні рухи як знаряддя "інформаційної партизанщини".

Детальніше читайте: Глобальна стратегія: як Росія через Nova Resistência формує гібридну коаліцію у Федеративній Республіці Бразилія

#НовинизНовогоСвіту

Новий кандидат на посаду почесного консула України на Кіпрі

Традиційно вагомою ланкою у зовнішньополітичній арені є співпраця влади з церквою — особливо у кризові часи. На тлі нещодавнього призначення Ніжинського Сергія Сергійовича Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Кіпр, оновлення дипломатичної команди відбулося у відповідь на потребу активної публічної дипломатії у стратегічно важливому регіоні та стало важливим системним кроком. У цьому контексті кандидатура нового почесного консула була погоджена після консультацій із МЗС України та під егідою нової моделі комунікації “дипломатія — громада — церква”.

Відзначаючи новий етап української присутності у Східному Середземномор’ї, українська держава погодила кандидатуру Христодулоса Еллінаса (Christodoulos Ellinas / Χριστόδουλος Έλληνας; 1960 р.н.) на посаду почесного консула України в Республіці Кіпр. Відомо, що ініціатором та лобістом призначення Еллінаса на вказану громадську посаду був колишній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Кіпр Німчинський Руслан Михайлович. Цей крок став результатом синергії дипломатії, громади і церкви, а вирішальний акцент на підтримці його кандидатури було зроблено митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм, главою Православної Церкви України.

У липні 2025 року, під час зустрічі із новопризначеним Послом України в Кіпрі Сергієм Ніжинським, митрополит Епіфаній відкрито порушив питання про кандидатуру Христодулоса Еллінаса як ідеального претендента на посаду почесного консула. За переконанням Епіфанія, він — не просто підприємець чи меценат, а людина, що на практиці втілює українські інтереси на Кіпрі. Також у фокусі розмови були необхідність посилення української дипломатичної присутності на Кіпрі; підтримка потреб української громади та переселенців; забезпечення духовної опіки ПЦУ над українцями за кордоном.

Що відомо про Христодулоса Еллінаса як кандидата, якого підтримала Церква?
— Громадський діяч і меценат: підтримував українських переселенців, надавав матеріальну допомогу, сприяв у налагодженні богослужінь українською мовою.
— Організатор гуманітарних ініціатив спільних із ПЦУ та діаспорними організаціями.
— Учасник стратегічних зустрічей: у вересні 2022 року у м. Ларнака, коли він особисто приймав делегацію ПЦУ на чолі із митрополитом Симеоном.

Таке поєднання робить Еллінаса дуже сильним кандидатом на роль почесного консула — представника, який не лише формально виконуватиме обов’язки, а й фактично стане мостом між Україною, кіпрською владою й діаспорою.

Погодження кандидатури Христодулоса Еллінаса в якості почесного консула митрополитом Епіфанієм стало рідкісним прикладом ефективної координації духовного і дипломатичного фронтів України. За таких умов діяльність нового почесного консула здатна закласти довгострокові основи для української присутності на Кіпрі — не лише політичної, а й гуманітарної, духовної й культурної.

Біженці як щит і меч Кремля: церковна мережа, що ховає гібридні операції в Європі

Поки українські біженці шукають захист у Німеччині, вони насправді опиняються всередині вузлової мережі гібридного впливу, де релігійні структури виконують роль фасаду для Кремля. Синергія між протоієреєм Тимофієм Кітнісом, його дружиною Ельвірою, посадовцями УПЦ МП й локальними парафіями створює контрольовану систему, яка потенційно використовується для просування проросійських наративів, відбору лояльних осіб і зміцнення впливу РФ під прикриттям духовної гуманітарної діяльності.

Детальніше читайте: Біженці як інструмент Кремля: викриття церковного впливу в Європі

🇧🇷 Бразилія на тонкій лінії: як Лула да Сілва повертає країну у світову політику, маневруючи між США та Китаєм

Лула да Сілва повернув країну в орбіту глобальної політики, балансуючи між США та Китаєм, відстоюючи інтереси Глобального Півдня та уникаючи прямої конфронтації. За яскравими образами Ріо й Амазонії стоїть прагматична гра: посилити роль у Латинській Америці, здобути місце серед лідерів світового порядку та зберегти стратегічну автономію.

Детальніше читайте: Бразилія в багатоцентричному світі: зовнішня політика Лули да Сілви

#НовинизНовогоСвіту

Лондонський транзит перед Анкориджем: як приватні канали передають чутливу інформацію у Вашингтон

Напередодні запланованої на 15 серпня 2025 року зустрічі Дональда Трампа і Володимира Путіна на військовій базі Елмендорф-Річардсон (м. Анкоридж, штат Аляска, США) активізувалися непублічні канали передачі даних, здатні значно посилити позиції американського президента та суттєво вплинути на переговорний порядок денний. Один із ключових епізодів розгорнувся у м. Лондон (Велика Британія), де бізнесмен і девелопер Десмонд Лоренс Блум (Desmond Lawrence Bloom; 1946 р.н.), відомий як інвестор у флагманський хмарочос The Shard London Bridge, став ланкою у доставці конфіденційної інформації безпосередньо у близьке оточення Трампа.

Вчора, 13.08.2025, Десмонду Блуму передали захищений носій із даними, що можуть мати безпосереднє значення для майбутнього діалогу між Вашингтоном і Москвою. Доступ до вмісту флешки обмежений: її можна відкрити лише один раз, при другій спробі інформація автоматично знищується.

Передача відбулася через родинні зв’язки Блума: його донька — близька подруга Іванки Трамп та знайома першої леді Меланії Трамп — вчора вечером вилетіла до США і вже передала інформацію відповідному адресату за призначенням. Оскільки Десмонд Блум користується довірою у сім’ї Трампа, то такий механізм використовується не вперше — у минулому аналогічні операції вже вплинули на хід переговорів на найвищому рівні, зокрема під час зустрічі 13.02.2025 Трампа з індійським прем’єр-міністром Нарендрою Дамодардасом Моді (Narendra Damodardas Modi; 17.09.1950). Після озвученої Трампом наданої Блумом інформації, Моді змінився в обличчі та більше не розраховував на поблажливість американського президента, у т.ч. після привезених ним дорогих подарунків для Меланії Трамп.

Десмонд Блум — не просто британський бізнесмен, а етнічний українець, чиї батьки були репресовані радянським режимом. Особисто знайомий з Дональдом Трампом, добре знає його сім’ю, але більше спілкується з Меланією Трамп. Послідовна антиросійська позиція та довіра до партнера дозволяють Блуму виступати надійним посередником у таких чутливих операціях. Він відомий тим, що уникає зайвих питань і забезпечує передачу інформації без витоків.

Характер даних на флешці залишається в таємниці, проте їх зміст може суттєво змінити тон і логіку діалогу в Анкориджі. Історія показує, що подібні непублічні канали комунікації здатні впливати на міжнародний порядок денний не менше, ніж офіційні дипломатичні візити.

Цей випадок — яскравий приклад того, як у глобальній геополітиці вирішальними можуть стати не публічні жести і гучні заяви, а тихі, довірені контакти, де ключовим ресурсом є інформація, а головним капіталом — особиста довіра.

#НовинизАльбіону

Публічна реакція Ельвіри Кітніс на аналітичну публікацію “Українські біженці у Німеччині як можливий інструмент кремлівського гібридного впливу — системна загроза Європі” відкрила новий, не менш показовий пласт дискусії. Її заяви, спрямовані на спростування будь-яких зв’язків із московськими структурами та історично пов’язаними із ними організаціями, заслуговують на уважне вивчення — не стільки як особистий коментар, скільки як приклад реакції тих, хто опинився у центрі безпекового аналізу.

Детальніше читайте: Українські біженці у Німеччині як можливий інструмент кремлівського гібридного впливу — системна загроза Європі

RUSI про саміт Трампа і Путіна на Алясці: стратегічна пауза чи перемога Кремля?

Реакція провідних експертів Об’єднаного Королівського інституту з досліджень питань безпеки та оборони (Royal United Services Institute for Defence and Security Studies, RUSI) на зустріч президента США Дональда Трампа та президента Росії Володимира Путіна на Алясці демонструє глибокі сумніви: чи не став цей саміт поступкою Кремлю і відтермінуванням реального тиску на Росію?

“Якщо військовою метою Путіна було уникнути негайних обмежень російських операцій в Україні, то, схоже, йому це вдалося: постійна інтенсивність бойових дій підсилює враження, що росіяни надають пріоритет зміні фактів на місцях перед будь-яким припиненням вогню”, — Метью Севілл (Matthew Savill), директор Департаменту військових наук RUSI.

На думку експерта, Кремль ефективно нейтралізував ідею припинення вогню, розмиваючи її у форматі ширшої угоди, яка потребуватиме часу для обговорення. Це дозволяє Росії вигравати час і випробовувати витривалість України та її союзників. “Поки ми очікуємо на конкретні деталі його [Путіна] пропозиції, які вже були передані Україні та її європейським партнерам, здається малоймовірним, що Росія буде готова зробити якісь значні кроки. І хоча прогрес Росії на місцях є болісно повільним, вона все ще, схоже, розраховує, що зможе пережити Україну та її міжнародних прихильників”, — зазначив Севілл.

Водночас Європа, за словами Севілла, виявилася в пастці “очікування” — без реального розгортання сил та без достатніх гарантій від США. Україна ж усе ще має знайти відповіді на питання військово-промислових переваг Росії.

“За відсутності реальної загрози більш болісних санкцій та розширення військової підтримки України, росіяни, як і раніше, зосереджені на придушенні українців. Незважаючи на всю військову міць США, продемонстровану на Алясці, Путін, схоже, мало боїться, що вона обернеться проти нього. Тим часом європейська “Коаліція бажаючих” застрягла в очікуванні припинення вогню, яке вона недостатньо залякує, щоб сприяти його активації. Зробивши європейське розгортання залежним від підтримки США та почавши брифінги щодо знижених амбіцій, Європа тепер має прийняти складне рішення щодо рівня ризику, який вона готова взяти на себе, підтримуючи Україну. А Україні все ще потрібно знайти відповіді на питання військово-промислових переваг Росії”, — зробив висновок директор Департаменту військових наук.

Директор Центру фінансів та безпеки RUSI Том Кітінге (Tom Keatinge) підкреслив іншу загрозливу тенденцію: “З урахуванням того, що російська економіка перебуває в скрутному становищі, Трамп, як і раніше, дивно не бажає чинити максимальний економічний тиск на Росію, що означало б, що саміти, подібні до того, що відбувся вчора, мають більше шансів на успіх, якого прагне Дональд Трамп”.

Кітінге наголошує: для “самопроголошеного майстра угод” економічний блок саміту міг стати головною ареною для впливу. Проте “пряників” Путін так і не отримав, а загроза подальших санкцій фактично не обговорювалася. Таким чином, статус-кво зберігся — і знову у виграші опинився Кремль.

За його словами: “Для самопроголошеного господаря угоди, економічний вимір саміту, ймовірно, був тим, що Трамп міг запропонувати найбільше. Підготовка до саміту містила низку суперечливих сигналів, що змішували пряник (інвестиційні угоди та послаблення санкцій) із батогом (посилення санкцій та збільшення тарифів на торговельних партнерів Росії з нафти, зокрема Індію, щоб зменшити доходи Росії від нафти).

Прибувши з “ділово” командою, яка, здавалося б, була готова обговорити угоди з Трампом, Путін не отримав жодного “прянинка”, на який, можливо, сподівався. Так само, із того небагато, що ми дізналися із висловлювань лідерів після саміту та коментарів команд, що подорожували, загроза подальшого економічного тиску не обговорювалася. Таким чином, статус-кво залишається незмінним. Усі погляди тепер знову обернуться до майбутнього запровадження 25 % тарифів на Індію за купівлю нею російської нафти”.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

Директор Департаменту міжнародної безпеки RUSI д-р Ніл Мелвін (Dr Neil Melvin) акцентує на політичному вимірі: “Володимир Путін приїхав на саміт до Аляски із головною метою — зупинити будь-який тиск на Росію щодо припинення війни. Він вважатиме результати саміту виконаною місією”.

За його словами, Москва не відмовилася від своїх стратегічних цілей — підкорення України та перегляду всієї архітектури європейської безпеки. Саміт дозволив Путіну не лише уникнути поступок, але й поставити себе на рівень з президентом США, одночасно маргіналізувавши Київ та європейських лідерів. “Воєнні цілі Росії не змінилися з моменту початку вторгнення в Україну у 2022 році. На саміті Путін чітко заявив, що хоче спочатку вирішити те, що він називає корінними причинами війни. Кремль визначає їх як розширення НАТО, появу в Україні урядів, які чинять опір російським інтеграційним проєктам, та виклики російським претензіям на територію та етнічних росіян в Україні. Виключення всього цього є попередніми умовами Росії, і вони лежать в основі вимог Путіна про “всеохоплюючу мирну угоду”.

Цей порядок денний призведе до підкорення України. Путін не пішов на жодні поступки на саміті. Більше того, йому вдалося представити себе як законного рівного президенту США. Він також вважатиме перемогою те, що йому вдалося маргіналізувати Зеленського та європейських лідерів від центральної дискусії про майбутнє європейської безпеки.

Тепер увага зосереджується на боротьбі за наступні кроки. Багато що залежатиме від того, що робитиме Трамп. За тижні до саміту президент США, схоже, дедалі більше розчаровувався через відсутність суттєвої участі Росії у змістовному мирному процесі. Відчуваючи зростаючу рішучість Білого дому, Путін погодився на саміт, щоб запобігти загрозі Трампа посилення тиску на Росію, включаючи можливість вторинних санкцій”.

Мелвін попереджає: Путін намагатиметься втягнути США у затяжні переговори, головним “призом” яких він бачить візит Трампа до Москви. Одночасно Кремль продовжує нарощувати військовий тиск на Донбасі, намагаючись закріпити результат на полі бою. “Путін явно прагне втягнути США в затяжні переговори, особливим призом яких є приїзд Трампа до Москви, як Путін зазначив на підсумковій прес-конференції саміту. Путін прагнутиме ще більше посилити тиск на Київ, продовжуючи літній військовий наступ Росії, який минулого тижня демонстрував ознаки набирання обертів у Донбаському регіоні.

Трамп явно залишається зацікавленим у посередництві в мирній угоді, тим більше, що це найлегший шлях до Нобелівської премії миру. Тим не менш, наприкінці саміту він також, здається, натякнув, що тепер Україна та європейці повинні просувати цей процес вперед. Якщо Путін не зможе заманити Трампа на черговий раунд двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений, якщо Трампу все це набридне і він фактично піде”.

Водночас президент Володимир Зеленський, як зазначає експерт, сприймає результати зустрічі як уникнення найгіршого сценарію — домовленостей, досягнутих без участі України. Його завданням тепер є втримати Трампа у тристоронньому форматі разом із Києвом та Європою, не дозволивши Кремлю перетворити мирні переговори на двосторонню гру Вашингтона і Москви.

Зустріч у Вашингтоні, запланована вже наступного тижня, стане тестом на те, чи готовий Трамп і далі посилювати тиск на Путіна, зокрема через нові санкції та розширену військову підтримку України: “Зеленський, якого підтримують європейці, відчуватиме, що саміт уникнув найгіршого результату — угоди, укладеної поза їхніми рахунками. Зеленському потрібно запобігти тому, щоб Путін заманив Трампа в серію обговорень широкого економічного та політичного порядку денного та поступово знизив значення війни в Україні у двосторонніх відносинах між США та Росією. Зеленський запропонував ідею тристоронньої зустрічі, щоб утримати Трампа в курсі.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

Зеленський наступного тижня поїде до Вашингтона, щоб просувати цю ідею. Його ключовими завданнями в понеділок в Овальному кабінеті буде зміцнити рішучість Трампа продовжувати співпрацю та чинити тиск на нього, щоб він посилив тиск на Путіна, аби той взяв на себе змістовні та негайні зобов’язання сісти за стіл переговорів шляхом подальших санкцій та посилення військової підтримки України”.

Саміт на Алясці засвідчив: Кремль майстерно використовує дипломатичні паузи для закріплення своїх позицій на полі бою, а Захід досі не виробив єдиного алгоритму стримування Росії. Путін прагне перетворити війну в Україні на предмет торгу з Вашингтоном, поступово виводячи Київ і європейські столиці на другий план. Для США та Європи це випробування на стратегічну зрілість: чи здатні вони зберегти єдність, не допустити розколу й довести Кремлю, що глобальна безпека не може бути предметом двосторонньої угоди. Саме від цього залежить не лише майбутнє України, а й архітектура безпеки XXI століття📌

🇺🇸🇷🇺🇺🇦 Саміт в Анкориджі: "блювотна дипломатія” і шанс для України

Є небагато політиків, чиї слова про Україну варто читати особливо уважно. Один із них — Александер Борис де Пфеффель Джонсон (Alexander Boris de Pfeffel Johnson; 19.06.1964, уродженець м. Нью-Йорк, США), більш відомий як Борис Джонсон. Колишній прем’єр Британії послідовно підтримує Київ, але водночас намагається пояснювати Дональда Трампа навіть тоді, коли той робить суперечливі кроки.

Після зустрічі Трампа з Путіним на Алясці Джонсон написав колонку у Daily Mail, яку важко назвати інакше, ніж вирок “дипломатії блювоти”.

“Це був чи не найблювотніший епізод в історії міжнародної дипломатії — бачити, як Путіна вітають на американській землі. Блювотно було дивитися на його посмішку Голлума у президентському лімузині. Блювотно чути його брехню про війну в Україні”, — написав Борис Джонсон. Для українських солдатів у бліндажах під Покровськом, для вдів і сиріт, для цивільних, які живуть під бомбами, чути від президента США про “фантастичні стосунки” з Путіним — це плювок у душу.

Путін — воєнний злочинець, і вся кров у цій війні — на його руках.

Попри емоції, Джонсон визнає, що зустріч була необхідною. Трамп мав право спробувати, адже українці, окрім відрази, відчували й слабку надію: а раптом “укладач угод із Нью-Йорка” зможе принести мир? Та реальність виявилася жорсткою. Замість прориву саміт закінчився достроково й безрезультатною пресконференцією. Путін показав, що не хоче жодного миру, який залишить Україні свободу. “Йдеться не про територію. Йдеться про долю. Українці хочуть бути вільними. Путін хоче повернути їх у московську клітку”, — акцентував Джонсон.

Найгучнішим результатом провалу стало інше: Трамп запровадив вторинні санкції проти Індії, одного із ключових покупців російської нафти. Це сигнал, що США готові бити по економічній артерії Кремля. Тим часом Європа виглядає відверто лицемірно. Лише у 2024 році торгівля ЄС з РФ склала € 67,5 млрд., з яких імпорт зрідженого газу — рекордні 16,5 млн. тонн. Європейці продовжують купувати енергоносії, добрива та металургію, фактично фінансуючи війну проти України. “Ми постійно вимагаємо лідерства від Америки. Але нам бракує сміливості бодай наслідувати її приклад”, — пише Джонсон.

Анкоридж став приниженням для Трампа, але й моментом прозріння: Путін не хоче миру. І саме тому настає час для жорстких рішень. “Одного дня ця війна закінчиться миром, який збереже українську свободу”, — підсумовує Борис Джонсон. — “Але, як наголосив Трамп, європейці — і насамперед Британія — мусять взяти на себе ініціативу”. Україна заплатила надто високу ціну за свою незалежність. Світ має визначитися: або реальна ізоляція Кремля, або нескінченні “блювотні моменти” дипломатії, що грають на руку воєнному злочинцю📌

Поки Трамп і Зеленський шукають політичний баланс, General Atomics відкриває для Києва доступ до технологій майбутнього

На тлі переговорів Дональда Трампа та Володимира Зеленського поза увагою залишилася інша історія — непублічна, але не менш важлива для української обороноздатності. Йдеться про неформальні контакти 17-18 серпня 2025 року британських представників та колишнього спецпредставника США Курта Дугласа Волкера із військовим гігантом General Atomics — компанією, що виробляє стратегічні системи озброєнь для американської армії.

Штаб-квартира General Atomics у м. Сан-Дієго (штат Каліфорнія, США) відома високим рівнем секретності. Але цього разу двері відчинилися особисто перед Куртом Волкером та його супутниками. Зустрічав їх президент і власник компанії Лінден Стенлі Блу (Linden Stanley Blue) — легендарна постать у світі військових технологій.

Показовим є те, що мова йшла не лише про відомі дрони MQ-9 Reaper, а й про зовсім нові технології — зокрема, “дрони-невидимки” із дальністю польоту понад 2,600 км, які не бачать системи ПВО НАТО та РФ. Один такий дрон здатний нести тонну вибухівки й летіти автономно. Оскільки вказана розробка ще не перебуває на офіційному озброєнні США, то проєкт поки засекречений, але випробування вже йдуть, у т.ч. передбачено постачання із цією метою декілька партій в Україну.

До речі, ще у 2022 році General Atomics запропонував українським можновладцям два стратегічні дрони MQ-9 Reaper (вартістю $ 28 млн за штуку) за символічну ціну $ 1 за обидва. Тобто по 50 центів кожен. Усе із підтримкою Пентагону й Держдепу, із безкоштовним навчанням й обслуговуванням. Однак, ця пропозиція була відхилена. Згідно із роз’ясненнями американців, українські чиновники заявили, що техніка “дорога в обслуговуванні” і “непотрібна” та не було відкату (30 % від $ 1 — це 30 центів, нецікаво). У результаті поставка зірвана. Два готові “Reaper” досі стоять в ангарі в Сан-Дієго. Більше того — на складах американської компанії зберігається близько 100 уживаних, але цілком придатних до експлуатації дронів, призначених для утилізації, які могли б змінити баланс сил на фронті.

Офіційний Вашингтон останні місяці демонструє неоднорідність у ставленні до масштабів допомоги Україні. Для Трампа, який готує свою зовнішньополітичну платформу, питання постачання зброї стало предметом торгу з європейськими союзниками та внутрішніми політичними групами. У цьому контексті неформальні канали — на кшталт партнерства із приватними компаніями — виглядають як “паралельний фронт” підтримки. Це дозволяє одночасно зберігати політичну маневреність у переговорах і забезпечувати Україні критично необхідні технології.

Переговори Зеленського та Трампа відбулися у той самий період, що й візит британців і Волкера до General Atomics. Це накладає особливий контекст: публічні заяви про “пошук нових форматів” допомоги супроводжуються конкретними приватними домовленостями про технології, які офіційно ще навіть не винесені на міжнародні угоди. Таким чином, формується двоетапна модель підтримки України: 1) політичний рівень — офіційні перемовини між адміністраціями, які задають рамку і тональність; 2) прихований рівень — домовленості між впливовими представниками військово-промислового комплексу США та неформальними емісарами України, які здатні забезпечити результат навіть там, де дипломатія буксує📌

Москва, Захід і Україна: боротьба за формат миру і майбутнє європейської безпеки

Кремль вкотре намагається перехопити ініціативу у питанні врегулювання війни проти України. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що Москва просуватиме “власний формат” переговорів. Це не просто дипломатична гра — а відображення стратегічної ставки Путіна: нав’язати Заходу дискусію на умовах Росії та заморозити конфлікт без реального відновлення українського суверенітету.

Детальніше читайте: Мирна пастка Москви проти гарантій безпеки Заходу: битва за майбутнє Європи