Завершення. Початок⤴️

Фінальна стратегічна мета Москви — зруйнувати суб’єктність Європейського Союзу і перетворити глобальну архітектуру сили на “сплющений” трикутник: США залишаються, але на іншому боці — Китай і Росія як геоекономічний альянс. Росії не потрібна польська територія. Їй потрібно, щоби ЄС як політичний гравець зник. Далі заходить Китай із програмами “стабілізації”, і маємо нову геополітичну реальність. Це відповідає доктрині багатополярності, яку Москва культивує з 1990-х років, і добре лягає у логіку інтересів Пекіна.

Чому Росія не застосовує цей сценарій проти України? У 2022 році вони ще не розуміли, що таке справжня гібридна війна. А зараз — розуміють. Але Україна вже навчена. Ми витримали, стали стійкішими. Їм більше нічого не вийде тут. А от Європа — слабка і неготова.

Хоча цей сценарій вже обговорюється на експертному рівні — від аналітичних центрів до силових структур — політичне керівництво Європи не поспішає реагувати. Причина банальна: страх перед панікою, обвалом фондових ринків і падінням урядових рейтингів. Підготовка викличе паніку. Паніка обвалить ринки. Легше мовчати. Але мовчання — це ще більший ризик.

Навіть якщо масштабної атаки не буде у 2025-му, головне попередження Пекаря залишається актуальним: гібридна війна вже триває. І вона ближча, ніж здається. Європа не має права знову прогаяти час. Бо наступного разу буде не Київ — буде Варшава. І потім — Берлін. А далі — тиша 📌

Візит патріарха Варфоломія до США: Константинополь повертається у глобальну політику?

Упродовж кількох місяців інформація про підготовку офіційного візиту Вселенського Патріарха Варфоломія до Сполучених Штатів залишалася предметом кулуарних перемовин і суворої конфіденційності. Навіть у колах американської православної ієрархії та міжнародної релігійної дипломатії цей візит тримали в тіні — не лише з міркувань протоколу, а насамперед через його високу стратегічну чутливість.

Ні офіс Президента США, ні Константинопольський патріархат не поспішали публічно підтверджувати маршрут, склад делегації чи навіть ключові зустрічі Патріарха в Нью-Йорку і Вашингтоні. Це нетипово — особливо з огляду на церемоніальний масштаб візиту та вручення Вселенському Патріархові Варфоломію Templeton Prize, морального еквівалента Нобелівської премії. Водночас обставини світового порядку, а також загострення гібридної релігійної війни з боку Росії, змусили організаторів відкласти анонси до останнього моменту. Лише тепер, менш ніж за два місяці до події, стали відомі ключові деталі. І це не просто протокольний візит духовного лідера — це делікатна моральна інтервенція у світ, який хитається під тиском війни, еко-криз та авторитарної експансії “сакральної геополітики”. А відтак візит має чітку геополітичну і міжконфесійну мету — зміцнити лідерство Константинополя як морального центру у добу релігійних воєн та гібридної духовної політики Кремля.

У вересні 2025 року Патріарх Варфоломій І (Πατριάρχης Βαρθολομαῖος Αʹ / Patrik I. Bartholomeos; при народженні Димитріос Архондоніс (Δημήτριος Αρχοντώνης / Dimitris Arhondonis; 29.02.1940, уродженець с. Айі-Теодорі острову Імброс, Туреччина) здійснить офіційний візит до Сполучених Штатів Америки на запрошення архієпископа Американського, іпертима та екзарха Атлантичного і Тихого океанів, митрополита Елпідофора (Μητροπολίτης Ελπιδοφόρος / Archbishop Elpidophoros, при народженні Іоанніса Ламбриніадіса (Ιωάννης Λαμπρυνιάδης / Ioannis Lambriniadis); 28.11.1967, уродженця м. Стамбул, Туреччина), єрархів Константинопольського Патріархату в Америці, духовенства та вірян Православної Церкви США.

Архієпископ Елпідофор — колишній довголітній помічник та довірена особа Патріарха Варфоломія, один із натхненників та архітекторів “українського автокефального проєкту”. Ім’я Елпідофора — разом з іменами митрополита Халкідонського Еммануїла (Μητροπολίτης Ἐμμανουήλ / Metropolitan Emmanuel; при народженні Еммануїла Адамакіса (Ἐμμανουήλ Ἀδαμάκης / Emmanuel Adamakis); 19.12.1958, уродженцем м. Айос-Ніколаос острову Крит, Греція) та архієпископа Австралійського Макарія (Αρχιεπίσκοπος Μακάριος / Archbishop Makarios; при народженні Макаріоса Грінієзакіса (Μακάριος Γρινιεζάκης / Makarios Griniezakis); 15.03.1974, уродженцем м. Іракліон острову Крит, Греція) — згадується експертами у контексті виборів наступника Патріарха Варфоломія, візит якого до США, на думку експертів, може вплинути на шанси Елпідофора обійняти у майбутньому Константинопольску кафедру.

Початок. Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

Спрогнозувати ймовірність обрання Елпідофора на посаду Патріарха сьогодні складно. Допомогти Елпідофору посісти патріарший престол можуть фінансові та політичні фактори. Фінансову підтримку Елпідофору можуть надати американські бізнесмени грецького походження, значна частина яких згуртована в Ордені Святого апостола Андрія Первозванного (Order of St. Andrew the Apostle / Τάγμα του Αγίου Αποστόλου Ανδρέα; або Архонтів Вселенського Патріархату / Archons of the Ecumenical Patriarchate / Αρχοντες του Οικουμενικού Πατριαρχείου). Одначе, ключова роль у цьому питанні належатиме Білому дому (White House). Зрозуміло, що якби Адміністрація Президента США поставила собі за мету домогтися патріаршого сану для Елпідофора, то питання, скоріше за все, було б вирішено позитивно. Проте чи захоче ця або наступна американська адміністрація просувати “свого” кандидата на Константинопольські патріархи? Релігійний чинник відіграє у сучасному світі важливу роль, яскравим прикладом чого є зовнішня політика таких релігійно-забарвлених країн як РФ та Іран. То ж зрозуміло, що мати “свого” ієрарха в якості лідера православного світу інтересам США б не завадило. Проте, станом на сьогодні, відомостей про бажання та готовність адміністрації Трампа домагатися у майбутньому Константинопольського престолу для “кандидата від США” немає. Тут Елпідофору не обійтися без лобістських зусиль впливової та багатої грецької діаспори в США.

Наскільки у такому сценарії зацікавлений сам архієпископ Елпідофор? Очільника Грецької Православної Архієпископії в США вважають одним із головних кандидатів на патріаршество у майбутньому. Однак сам Елпідофор може утриматися від висунення своєї кандидатури. Адже станом на сьогодні він (завдяки своїм фінансовим та політичним можливостям) уже є одним найвпливовіших ієрархів у православному світі.

Дії архієпископа Елпідофора свідчать, що він намагатиметься за будь-яку ціну заблокувати обрання на посаду патріарха митрополита Халкідонського Еммануїла, який вважається сьогодні довіреною особою патріарха Варфоломія та постаттю № 2 на Фанарі. Конфлікти між Елпідофором та Еммануїлом мали місце на кількох засіданнях Священного Синоду в Константинополі. Формально об’єктом критика була нібито “незадовільна” церковна ситуація в Україні. Але насправді Елпідофора цікавили не українські проблеми, а послаблення головного “куратора” українського питання на Фанарі — митрополита Еммануїла.

Архієпископ Елпідофор та митрополит Еммануїл перебувають сьогодні в жорсткому протистоянні, і виглядає так, що якщо один із них стане Патріархом, то іншому “забракне місця” у Патріархаті. На тлі цього конфлікту відчутно посилюються шанси третього (альтернативного обом фігурантам конфлікту) кандидата на посаду Патріарха. Хто виступить в ролі такої компромісної постаті? На сьогодні в цьому контексті найчастіше згадують ім’я Австралійського митрополита Макарія. Проте, потрібно взяти до уваги, що кандидатура Макарія стала обговорюватися у контексті успішного візиту до Австралії патріарха Варфоломія у жовтні минулого року.

Чим завершиться протистояння між двома чільними ієрархами Вселенського патріархату? Чи задовольниться Елпідофор своїм актуальним становищем? Чи лобіюватиме його кандидатуру американська адміністрація? І чи взагалі не зарано говорити про наступника патріарха Варфоломія? Як припускають експерти, відповіді на ці й подібні питання можна буде принаймні частково сформулювати за результатаи візиту патріарха Варфоломія до США.

Окремої згадки заслуговує програма візиту. Патріарх Варфоломій прибуде на військову базу Джойнт-Бейс Ендрюс (Joint Base Andrews) поблизу Вашингтона 15 вересня. Програма у столиці США передбачає офіційні зустрічі з президентом США Дональдом Трампом, членами Конгресу і Сенату, а також представниками дипломатичного корпусу — як це вже було під час попередніх візитів Вселенського Патріарха до Сполучених Штатів.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

17 вересня Його Всесвятість очолить Велику Патріаршу доксологію [урочисте богослужіння, яке прославляє Бога за Його творіння, спасіння та всі інші благодіяння] в грецькій православній церкві Святої Катерини у Фолс-Черч, штат Вірджинія, США.

Починаючи з 18 вересня, Патріарх Варфоломій перебуватиме у Нью-Йорку. У перший день візиту він очолить Патріаршу доксологію у грецькій православній церкві Святого Миколая.

19 вересня Його Всесвятість виступить у Раді з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations, CFR) — впливовому аналітичному центрі, що відіграє ключову роль у формуванні зовнішньої політики США. Того ж дня він зустрінеться з молодими православними лідерами США та візьме участь у Галі на честь Святого Миколая, що пройде у престижному Casa Cipriani у Нью-Йорку.

20 вересня, у Міжнародний день очищення узбережжя, Його Всесвятість буде вшанований як “Зелений Патріарх” — титул, який він заслужив завдяки своїм екологічним ініціативам. Церемонія вшанування відбудеться на морській станції Університету Стоуні-Брук у Саутгемптоні, штат Нью-Йорк. Після цього у церкві Успіння Пресвятої Богородиці відбудеться щорічний Синаксис [Зібрання] єрархів Константинопольського Патріархату в США та вечірня з патріаршим банкетом.

Виступи Варфоломія у Нью-Йорку торкнуться не лише кліматичних питань, а й майбутнього релігійної освіти, етичного лідерства у світовій політиці, діджиталізації віри та духовного опору авторитарним режимам.

21 вересня Його Всесвятість очолить Божественну Літургію у церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Гемптонсі разом із архієпископом Елпідофором та членами Священного Єпархіального Синоду. Після літургії відбудеться Агапа та благословення Патріарха.

22 вересня Вселенський Патріарх повернеться до Нью-Йорка для зустрічі з керівництвом Фонду Патріарха Варфоломія (Patriarch Bartholomew Foundation / Ίδρυμα Πατριάρχη Βαρθολομαίου) та Національної ради Ордена Святого апостола Андрія Первозванного у кафедральному соборі Святої Трійці.

У другій половині дня він звернеться до Щорічного саміту Concordia — міжнародної платформи, яка об’єднує лідерів бізнесу, політики та громадянського суспільства для розвитку партнерств і соціальних трансформацій. Саміт завершиться вечерею, організованою родиною Libra Group — приватною глобальною бізнес-групою, що належить британсько-американському бізнесмену грецького походження Джорджу Майклу Логотетісу (George Michael Logothetis / Γιώργος Μιχαήλ Λογοθέτης; 18.01.1975, уродженцю м. Лондон, Велика Британія).

Особливе значення має участь у Sammit Concordia — платформі для діалогу між ООН, Світовим банком, НАТО та приватними глобальними акторами. Саме тут Патріарх продовжить просувати свою концепцію “відповідального співтворення”, яка поєднує богослов’я, технології та природну етику.

23 вересня у кафедральному соборі Святої Трійці відбудеться Патріарша аудієнція з духовенством, чернецтвом і мирянами, а також обід, організований архієпископом Елпідофором на честь Комітету Премії Темплтона. У другій половині дня — візит Патріарха до історично пов’язаного із Католицькою Церквою та орденом єзуїтів Фордемського університету (Fordham University) і Центру християнських православних досліджень (Orthodox Christian Studies Center) при ньому.

24 вересня Його Всесвятість очолить доксологію у храмі Святого Георгія у Нью-Йорку, а також звернеться до вірян із Константинополя, Імвроса та Тенедосу з окремим благословенням. Того ж вечора Патріарх Варфоломій отримає Премію Темплтона на приватній церемонії у Нью-Йорку.

Отримання Templeton Prize 2025 — перше в історії для православного ієрарха — посилює міжнародну легітимність Варфоломія як духовного лідера не лише православного, а й універсального масштабу. Його голос дедалі частіше чути на кліматичних самітах ООН, у Європейській комісії, серед радників при Конгресі США.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

25 вересня офіційний візит завершиться прощальним ланчем, організованим архієпископом Елпідофором, за участю рабина Артура Шнайєра (Arthur Schneier; 20.03.1930, уродженця м. Відень, Австрія; засновника Appeal of Conscience Foundation), за підтримки диверсифікованої глобальної інвестиційної компанії Calamos Investments, у Рокфеллер-центрі. Такі заходи є символом міжконфесійної єдності у добу глибокої поляризації.

На тлі розколу у православному світі, вторгнення РФ в Україну, зростання антикліматичного популізму та розпаду багатьох транснаціональних структур, візит Патріарха Варфоломія — це сигнал: духовні лідери здатні бути геополітичними лідерами змін.

Глобальна та стратегічна мета візиту Вселенського Патріарха Варфоломія до США у вересні 2025 року полягає у посиленні міжрелігійного та геополітичного впливу Константинопольського патріархату як морального лідера у світі, що переживає кризу цінностей, зміни клімату та гібридні війни, а саме:

— Геостратегічне закріплення впливу Константинополя в Західному світі. Вселенський Патріарх, як примус inter pares (перший серед рівних) у православному світі, використовує цей візит для: демонстрації тісного партнерства зі США, зокрема з урядом, Конгресом і провідними аналітичними центрами (як-от Council on Foreign Relations); нейтралізації впливу Москви в американському релігійному середовищі та православній діаспорі; актуалізації ролі Фанару як цивілізаційного центру православ’я, що знаходиться у відкритому протистоянні з Російською православною церквою.

— Релігійна дипломатія і міжконфесійна коаліція. Цей візит також має зміцнити міжрелігійні союзи у контексті глобальних викликів — екоетики, міграції, війни, технологій; підкреслити роль Православ’я в глобальному етичному порядку денному, зокрема через партнерство з інституціями типу Templeton Foundation; підтримати православну діаспору у США та посилити позиції Архієпископії Америки під омофором Вселенського патріархату.

— Екологічне лідерство — позиціонування як “Зеленого Патріарха”. Через серію заходів, приурочених до International Coastal Cleanup Day і вшанування на екологічному форумі в Університеті Стоуні-Брук, Вселенський Патріарх прагне зміцнити свій міжнародний імідж як релігійного провідника кліматичного руху, що виступає за духовну відповідальність за довкілля; просуває екологічне богослов’я як інструмент морального та політичного впливу на міжнародну кліматичну політику.

— Підтримка глобальної православної єдності проти розколів. Цей візит — це також демонстрація стійкості Вселенського престолу після криз, що спричинені деструктивною політикою РПЦ із розколу світового православ’я та війною РФ проти України; меседж західному православ’ю та молодому поколінню духовенства: майбутнє Православ’я — не в ізоляціонізмі Москви, а у відкритості, діалозі, моральному авторитеті.

— Публічна дипломатія в епоху гібридної релігійної війни. Патріарх Варфоломій виступає не лише як релігійний лідер, а й як учасник цивілізаційного діалогу Схід – Захід, який протистоїть кремлівській моделі “русского міра” та вбудовує Православ’я у глобальну демократію, підтримуючи верховенство права, свободу совісті й плюралізм.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

Після проголошення автокефалії Православної Церкви України (ПЦУ) у 2019 році Вселенський Патріарх опинився у центрі глобального конфлікту: Москва розірвала із ним канонічне спілкування, а багато православних церков опинилися під тиском РФ. Але саме зараз, через одинадцять років війни Росії проти України, Константинополь посилює свій курс на відновлення глобального морального балансу. Вселенський Патріархат поступово стає частиною західної системи моральної дипломатії — своєрідним “православним Ватиканом” у союзі з демократіями — маніфестацію живучості і легітимності Фанару, який зберігає повну підтримку у Вашингтоні, Лондоні, Парижі та Брюсселі. А відтак, Константинопольський патріархат стає інструментом “м’якої сили” західної демократії у боротьбі за духовний вплив на Сході. На відміну від Москви, яка мілітаризує релігію, Фанар просуває світогляд співіснування, духовної відповідальності та просвітництва, а також демонструє, що релігійна дипломатія може стати дієвим інструментом у боротьбі за світ, заснований на гідності, відповідальності й розумінні. У світі, де Москва робить із релігії зброю, Фанар пропонує зробити з неї — міст 📌

#ЦерковнаГеополітика

🔥 Битва за Лондон: Трамп повертається, Стармер здає позиції

🇺🇸🇬🇧 У вересні 2025 року Лондон стане ареною політичної драми євроатлантичного масштабу. Офіційний державний візит президента США Дональда Трампа до Великої Британії, організований за участі короля Чарльза, відбудеться на фоні безпрецедентного політичного ослаблення прем’єр-міністра сера Кіра Стармера. Втім, за лаштунками цього візиту — не лише дипломатія, а й глибокі внутрішньополітичні кризи, які можуть завершитися достроковою зміною уряду.

🛬За підтвердженням Buckingham Palace та White House Press Office, президент Трамп здійснить державний візит до Великої Британії 17–19 вересня 2025 року. Прийом на найвищому рівні відбудеться у Віндзорському замку, без виступу у парламенті — через обережність обох сторін, щоб уникнути спалахів протестів й опору з боку лейбористських депутатів.

Цей візит матиме також економічне підґрунтя: передбачено перемовини про нову торговельну угоду після Brexit, а також участь Трампа у неформальних зустрічах із британськими бізнес-групами та урядовцями, зокрема щодо проєктів у шотландському енергосекторі. Однак подія відбувається на тлі масових протестів: рухи Stop Trump, Just Stop Oil та інші прогресивні організації вже оголосили про акції у центрі Лондона.

🧨За повідомленнями Economic Times, Sky News та Politico премʼєр-міністр сер Кір Стармер серйозно розглядає можливість дострокової відставки у зв’язку з політичним та внутрішньопартійним тиском, включно із розбіжностями всередині Лейбористської партії, головними чинниками яких є:

— Внутрішньопартійний конфлікт. Зростає опір серед депутатів так званого “софт-лівого” крила. Відсторонення чотирьох парламентарів через “непокору” лише підкреслило авторитарну тенденцію керівництва.

— Крах реформ у сфері соціального забезпечення. Спроби обмежити виплати малозабезпеченим спровокували бунт серед депутатів і виборців, а згодом — відкликання ініціатив урядом.

— Звинувачення в елітарності. Скандал з отриманням “розкішних подарунків” прем’єрською родиною, за інформацією The Guardian, погіршив образ Стармера як “людини народу”.

— Міграційна криза. Жорстка політика Home Office щодо мігрантів у Ла-Манші, включно з інцидентами навколо пошкодження шлюпок, викликала критику з боку ООН та Amnesty International.

🤝Показово, що чутки про можливу відставку Стармера виникли невдовзі після оголошеного непублічного візиту 25-29 липня 2025 року Трампа до своїх гольф-курортів в Абердинширі та Ейршайрі та зустрічі із прем’єр-міністром Кіром Стармером для обговорення торговельних питань, а також до приватної резиденції одного з британських консервативних меценатів у графстві Бакінгемшир (Шотландія), що лише підлило олії у вогонь щодо потенційного переформатування політичного ландшафту. За даними Financial Times, темами неформальних обговорень будуть можливий сценарій його повернення на міжнародну політичну арену, а також підтримка правих рухів і торговельна стратегія для захисту інтересів UK перед обличчям Reform UK та зростанням євроскептицизму. Цей крок показує, наскільки глибокі і своєрідні перетини між внутрішньополітичними турбуленціями у Великій Британії і міжнародною правою мережею, орієнтованою на Трампа. Спільне бачення: тісніша співпраця із США як відповідь на зріст крайніх правих рухів в Європі.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

У цьому контексті Politico та Financial Times повідомляють про ймовірний сценарій, за якого у випадку краху коаліційного компромісу до влади може повернутися... Борис Джонсон. Сама постать Джонсона залишається суперечливою, зокрема через наслідки скандалів часів пандемії та гострої критики за хаотичну зовнішню політику, його популярність серед консервативного електорату знову почала зростати. У разі кадрової кризи в опозиції або провалу наступника Стармера, Джонсон як харизматичний антиістеблішментний лідер цілком може спробувати взяти реванш — на хвилі зростаючої євроскептичної та протимігрантської риторики, схожої на ту, що підштовхнула до влади ультраправих у Франції, Італії чи Ізраїлі.

Так, у Франції політична нестабільність після неочікуваних парламентських виборів 2024 року відкрила шлях до посилення впливу правого флангу та глибокої кризи довіри до центристів. В Італії уряд Мелоні, хоча й формально стабільний, стикається із внутрішньопартійною ерозією та наростаючим тиском з боку євроскептичних груп. А в Ізраїлі неодноразові політичні перезавантаження (від Нетаньягу до Беннета і назад) демонструють, як швидко кардинальні фігури можуть повертатися на політичну арену в умовах нестабільності.

Хоча формально для повернення Джонсону доведеться знайти місце у парламенті через by-election і перемогти на внутрішніх виборах серед депутатів — що є складним, але не нереальним шляхом, — у фокус-групах фіксується рівень підтримки Джонсона серед розчарованих виборців Labour, які вже готові надати його другий шанс. Проте його потенційний політичний камбек уже впливає на стратегії Tory — не лише як шанс реабілітації, а й як фактор політичної нервозності всередині партії.

Хоч інформаційний галас навколо Бориса Джонсона залишається сильним, його реальний політичний шлях — заблокований парламентськими вимогами, внутрішньопартійним опором і нестачею підтримки серед депутатів. Значно ймовірніше, що наступником Стармера стане один із лідерів Labour з усталеною присутністю в парламенті або сильним адміністративним досвідом.

🔮 Хто міг би замінити Стармера із числа лідерів Labour:

— Ендрю Мюррей Бернем (Andrew Murray Burnham, або більш відомий як Енді Бернем (Andy Burnham), 07.01.1970, уродженець с. Ейнтрі графства Ланкашир, Англія), мер Великого Манчестера — за оцінками найбільш ймовірний кандидат. Має сильний електоральний вплив на Півночі, хоча наразі не є депутатом Палати громад — для участі в перегонах потрібен би виграш у парламентській виборчій окрузі.

— Веслі Пол Вільям Стрітінг (Wesley Paul William Streeting або Вес Стрітінг (Wes Streeting), 21.01.1983, уроодженець м. Лондон, Англія) — центрист, дуже видний у Shadow Cabinet, популярний серед політичних коментаторів як майбутня альтернатива.

— Ліза Єва Нанді (Lisa Eva Nandy; 09.08.1979, уродженка м. Манчестер, Англія; тіньова міністерка міжнародного розвитку Великої Британії (2023-2024)), Анджела Рейнер (Angela Rayner, дівоче прізвище Боуен (Bowen); 28.03.1980, уродженка м. Стокпорт графства Великий Манчестер, Англія; тіньова канцлерка герцогства Ланкастерського (2021-2023)), Іветт Купер (Yvette Cooper; 20.03.1969, уроодженка м. Інвернесс, Шотландія; тіньова міністерка внутрішніх справ Великої Британії (2021-2024)), Рейчел Джейн Рівз (Rachel Jane Reeves; 13.02.1979, уродженка м. Лондон, Англія; тіньова канцлерка скарбниці (2021-2024)) — всі з них регулярно з’являються у списках потенційних кандидатів і мають підтримку різних груп партійної бази.

📉Згідно з останніми опитуваннями Sky News, понад 56 % британців вважають, що рівень злочинності “вийшов з-під контролю”, а 48 % не вірять, що Лейбористи зможуть реалізувати передвиборчі обіцянки. На цьому фоні зростає популярність правопопулістської партії Reform UK, яка вже посіла друге місце в опитуваннях у низці округів “червоного пояса” на півночі Англії.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

🕊️Для Стармера офіційний візит Дональда Трампа — можливість демонструвати на міжнародній арені статус лідера великої європейської держави. Водночас ризики очевидні: 1) протести можуть обернутися новим внутрішньополітичним скандалом; 2) провал у переговорах з американською стороною щодо торгівлі чи безпеки стане символом неефективності; 3) занадто тісне зближення із Трампом може відштовхнути центристського виборця, особливо в Лондоні та Оксфорді.

🔚 Візит Дональда Трампа у вересні 2025 року — це більше, ніж протокольна подія. Це лакмусовий папірець для Кіра Стармера: чи здатен він витримати тиск усіх фронтів — дипломатичного, партійного, електорального? Якщо ні — цілком імовірно, що Велика Британія увійде у 2026 рік уже з новим главою уряду. Лейбористи ймовірно оберуть францельного керівника із парламентським досвідом — на кшталт Бернемана або Стрітінга — замість драматичного повернення Стармера. Консерватори, у свою чергу, можуть використовувати зустріч з Трампом для формування нового правого курсу, однак жодних офіційних заяв про повернення Джонсона наразі не зафіксовано. Навряд чи Борис Джонсон зможе безпосередньо повернутися до влади без парламентської посади.

#НовинизАльбіону

Чому Росія присутня в Латинській Америці?

У XXI столітті Латинська Америка знову виявилася у фокусі геополітичного перетягування каната — не як периферія світових процесів, а як полігон, де випробовуються нові моделі впливу, ідеологічного залучення та економічного тяжіння. Те, що ще кілька десятиліть тому вважалося монополією США, тепер дедалі частіше стає об’єктом маневрів з боку авторитарних держав, передусім Російської Федерації, яка бачить у регіоні можливість компенсувати геополітичну ізоляцію та побудувати паралельну архітектуру впливу на глобальному рівні.

Детальніше читайте: Росія та Латинська Америка: гнучкі, прагматичні та близькі

🔥 “Киплячий котел”: ісламізація Росії як неконтрольована загроза Кремлю

“Ас-саляму алейкум” (السلام عليكم‌‎) — традиційне мусульманське вітання, що означає “мир вам”. У центрі Євразії повільно й безшумно розгортається трансформація, яку світ воліє не помічати. Російська Федерація, яку десятиліттями розглядали як православну імперію, стрімко змінює своє обличчя. Вулицями Москви крокують не носії “русского міра”, а молоді чоловіки в тюбетейках. Над містами лунає не дзвін православних храмів, а азан. Стратегічно вибудувана релігійна лояльність, яку Кремль роками експлуатував для зовнішньополітичних авантюр, обертається проти нього. Понад 7 тисяч мечетей, десятки тіньових джамаатів, мільйони мобілізованих віруючих і паралельна система влади — це вже не етнокультурна “специфіка”, а нова реальність Росії, де лунають глибокі тектонічні зсуви усередині країни, яку довго вважали мононаціональною імперією. Ми не бачимо імперії, ми бачимо уламки імперії. І серед них зростає нова сила — не візантійська, а шейхська.

📌 У серці Росії, на вулицях Москви та Казані, Махачкали й Тюмені, вибудовується нова реальність — тиха, але всепроникна. Вона не гримить зброєю, не звучить як лозунг державного телебачення. Вона проявляється у багаторядних намазах на Тверській, у чергах до мечетей у день Курбан-Байраму, у тіньовій економіці, де юридичні та адміністративні процеси все частіше вирішуються не через держоргани, а через імамів. Імперія, яка будувалася на уніфікованій ідентичності “русского міра”, стрімко втрачає контроль над територією, де зростає інша ідентичність — ісламська.

Москва, столиця Росії, вже давно не є лише містом православних хрестів. Це — найбільший мусульманський мегаполіс Європи. У святкові дні близько 2 мільйонів вірян збираються на молитву в кількох сотнях локацій. Багато хто не помічає цієї революції. Але вона вже відбулася. Її не показують по федеральних каналах, але її неможливо приховати — вона живе у метро, на ринках, у мечетях, у гуртожитках, у дворах і в офісах, де давно говорять таджицькою, узбецькою, чеченською, дарі або арабською.

📊 За прогнозами Pew Research Center, мусульманське населення Росії може перевищити 30 % до 2035 року.

⚠️ Влада десятиліттями намагалася експлуатувати цей ресурс — мігрантів, мусульман, периферійні народи. Їм видавали паспорти за три дні через “правильні” мечеті, заохочували вступати до армії, відправляли в ЧВК. У Москві та Санкт-Петербурзі імами стали “гарантами лояльності”. Але ця лояльність тимчасова. І з кожним новим внутрішнім конфліктом у Кремлі вона розчиняється — так само, як розчинилася довіра до федерального центру у Дагестані, Башкортостані чи Тюмені.

Значна кількість мечетей в РФ відіграють значну роль “фабрик громадянства” у легалізації своїх членів та забезпечення їх зброєю через дозвільну документацію. У Росії офіційно діє понад 7 тисяч мечетей. У багатьох із них вже сформовані канали оформлення громадянства РФ за спрощеною схемою. Як свідчать численні дані, отримати російський паспорт через “лояльну” мечеть можливо за 3 дні, а дозвіл на придбання зброї — за 5 днів. Для тих, хто не може користуватися зброєю, популярною альтернативою став “ніж для розділу баранів”, що в реальності — елемент субкультури агресивного домінування. На Північному Кавказі, зокрема в Чечні та Дагестані, зброя взагалі не потребує формального оформлення — її розповсюдження має напівофіційний характер.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

💥 Паралельно із демографічним вибухом відбувається інституційне розшарування. У десятках малих міст центральної Росії (зокрема у Володимирській, Тульській, Липецькій, Нижегородській областях) місцевий бізнес опиняється під тиском мігрантських мусульманських угруповань, які вимагають “сплати за захист”. Це — не поодинокі випадки, а повномасштабне зростання тіньового ісламського рекету із релігійно-клановим елементом, тобто формування кримінальних анклавів та “джамаату” у російських містах: релігійно-соціальних спільнот, які виконують функції місцевого самоврядування, безпеки, а подекуди — й юстиції. У Чечні, Дагестані, Інгушетії ці структури вже давно діють як держава в державі. Але тепер подібні утворення з’являються в Підмосков’ї, на Уралі, в Центральному Поволжі. Із повідомлення ЗМІ: “Багато малих підприємців, особливо в регіонах, скаржаться на регулярні побори з боку формалізованих груп із Центральної Азії, що діють під прикриттям релігійних братств”.

Схема проста. Мечеть стає точкою входу. Через неї вирішуються питання з документами, роботою, притулком. Саме там дають довідки, рекомендації, проводять “релігійне судочинство”, неформальне, але обов’язкове до виконання в межах громади. Влада на це заплющує очі. Бо боїться. Іноді — купує лояльність. Але контроль уже втрачено.

Путінський режим роками використовував мусульманські спільноти для мобілізації: тисячі дагестанців і чеченців воювали в Україні, багато хто став піхотою для російських авантюр у Сирії, Лівії, Африці. В обмін вони отримали недоторканність, зброю, гроші, автономію. Так виросли бойові підрозділи з окремими каналами постачання, власними польовими імамами і символікою — не держави, а умми.

🕋 Та ця армія — не Путіна. Вона належить імаму, шейху, польовому командиру. І завтра вона може розвернутися проти Москви. Тим більше, що вже зараз зброя масово надходить із Сирії, Лівану, Ірану. У Дербенті, Красногорську, Реутові, на ринках Сибіру працюють підпільні канали. Держконтроль тут умовний. Формально — все під контролем. Але насправді — зростає ринок, який може бути активований у будь-який момент.

Кілька тижнів тому Росію сколихнула серія сутичок між поліцією та азербайджанською діаспорою після вбивств кількох громадян Азербайджану у Підмосков’ї. На цьому фоні — надходження нелегальної зброї із Близького Сходу (через Дагестан, Осетію, Інгушетію), за інформацією джерел “Carnegie Russia Eurasia Center”, є “системним і стабільним”.

👑 Найбільше Кремль боїться не НАТО і не України, його московський диктатор боїться мусульманського повстання на власній території. Тому у 2024 році Путін і літав до Кадирова цілувати Коран. Але навіть і він більше не є гарантом нічого.

Усередині чеченської вертикалі влади — колапс. Здоров’я Рамзана Кадирова стрімко погіршується, а разом із ним — і рівновага на Кавказі. Нещодавно він перебував на межі життя і смерті (ледь не потонув в районі Кайнар м. Бодрум, Туреччина), ймовірно, буде переправлений до Дубаю, де має власність і збереження капіталів. У разі смерті Кадирова чи втрати контролю — вибух на Кавказі неминучий. Його клани вже готуються до післякадирівської війни. І ця війна буде не тільки за владу — вона буде за ідеологію, за релігію, за правонаступництво над зброєю і тіньовими грошима.

🔍 Наразі ані західні розвідки, ані українські спецслужби не демонструють належного рівня аналізу чи протидії ісламським підпільним мережам у РФ. Це — стратегічна помилка. Саме ці угруповання можуть перетворити постпутінську Росію на Сомалі з ядерною зброєю. Масові заходи за участю “пакистанських електриків” чи таджицьких “технічних спеціалістів” дедалі частіше набувають організованого вигляду із політичними гаслами, активним лобі, самоуправлінням у районах проживання.

Продовження ⤵️

Продовження. Початок ⤴️

Світові аналітики зосереджені на Україні, на ядерних загрозах, на військових навчаннях. Але найбільша загроза — всередині самої Росії. Вона не лише дезінтегрується територіально. Вона змінюється антропологічно. У містах, де раніше святкували Новий рік, тепер звучить заклик до молитви. У школах на Північному Кавказі діти не знають російської. У Тюмені, Томську, Єкатеринбурзі вже є райони, куди поліція не заходить без дозволу місцевого мулли.

🌊 Стихія, війна, чорний ринок — усе в одному котлі: пожежі у Сибіру, повені в Омську, вибухи на військових складах у Тулі — частина хаотичного процесу. До 30 % території Росії протягом 2024–2025 років регулярно залишалася без електроенергії чи інтернету — умови ідеальні для розгортання ізольованих джамаатів та бойових груп.

🌍 З огляду на нинішні демографічні, релігійні та політичні зрушення, які відбуваються на території Російської Федерації, окреслюється щонайменше п’ять ймовірних сценаріїв розвитку ситуації до 2035 року. Кожен із них становить системний виклик не лише для внутрішньої стабільності РФ, а й для архітектури безпеки в Євразії загалом:

1. Демографічний перелом у мегаполісах. До середини 2030-х років частка мусульманського населення у ключових російських мегаполісах — Москві та Санкт-Петербурзі — може перевищити 30 % за умови збереження поточних темпів імміграції з Центральної Азії та Кавказу. Це вже не просто питання релігійної різноманітності, а потенційний каталізатор політичної трансформації: мечетні структури, орієнтовані на іноземні духовні центри (зокрема, Стамбул і Тегеран), дедалі частіше формуватимуть суспільний порядок денний, паралельний до державної лінії Кремля.

2. Політична ісламізація автономних республік. Регіони із переважно мусульманським населенням — Татарстан, Башкортостан, Дагестан — демонструють зростаючу автономію в управлінні релігійними та освітніми процесами. До 2035 року цілком ймовірною є поява напівофіційних адміністративних структур, які перебуватимуть у більшій залежності від місцевих духовних управлінь мусульман, аніж від федеральних органів. Кремль дедалі частіше вимушено делегуватиме функції “релігійного контролю” на місця, відкриваючи простір для де-факто політичної ісламізації регіонів.

3. Вибух збройної нестабільності на Північному Кавказі. Після ослаблення або зникнення фігури Рамзана Кадирова, кавказький регіон фактично втрачає центральну постать стримування протестного потенціалу. На тлі деградації соціальної сфери, конкуренції між угрупуваннями та повернення радикального дискурсу, нова хвиля збройних повстань — у Чечні, Дагестані чи Інгушетії — виглядає не лише ймовірною, а й майже неминучою. Особливо — у поєднанні з транскордонними впливами з боку ІДІЛ, “Хезб ут-Тахрір” або угруповань, афілійованих з Аль-Каїдою.

4. Поглиблення впливу Туреччини та Ірану. Анкара і Тегеран дедалі активніше використовують мусульманське населення РФ як важіль “м’якої сили”. Через ісламські університети, студентські обміни, фінансування мечетей і культурні центри формується нова генерація російських мусульман, ідентичність яких тяжіє не до Москви, а до історичних релігійних столиць ісламського світу. До 2035 року Туреччина може консолідувати роль головного ідеологічного патрона сунітських мусульман Росії, тоді як Іран — шиїтських громад у Дагестані, Астрахані, на Уралі.

5. Ідентифікаційна катастрофа держави. На горизонті зникає колишній ідеологічний кістяк російської державності — міф про православний “русский мір” як цемент нації. Якщо тренд радикального зростання мусульманського впливу не буде зупинено, Росія до 2035 року ризикує втратити ключовий компонент національної самоідентифікації. У новій реальності поняття “росіянин” усе менше означатиме “росіянин-слов’янин-православний” і дедалі більше — “громадянин мусульманської культурної домінації”. Такий перелом ставить під сумнів саму логіку централізованого авторитарного управління — і створює небезпечне підґрунтя для конфесійного розпаду країни.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

🧩 Ісламізація РФ — проблема, яка вибухне першою. Це глибокий структурний зсув, який несе у собі ризик перетворення РФ на квазідержаву із паралельними адміністраціями, джамаатами, шаріатськими судами, і, врешті, — збройними повстаннями та громадянськими конфліктами. Це — головна точка детонації режиму Путіна, і саме вона визначить, якою буде Росія після його відходу. Якщо Захід і далі ігноруватиме цей процес, наступна криза в Росії може бути не політичною, а релігійною. І тоді карта Євразії зміниться назавжди📌

🔥 Точка неповернення

Шотландія. Атлантичне узбережжя. Дощ. Вітер. Саме тут — у тіні гольф-клубів, старовинних вілл і недипломатичних вечерь — відбулася неформальна зустріч, яка може увійти в історію як нова “Ялта для Києва”.

Троє — Дональд Трамп, Кір Стармер і Урсула фон дер Ляєн — республіканець, лейборист, християнка-демократка, об’єднані тим, що більше не вірять українській владі. Зустріч без гучних заголовків. Без камер. Але її наслідки — гучніші за будь-який саміт.

Це була точка неповернення у відносинах Заходу з Україною. Допомогу зупинено. Ukraine Facility — офіційно на паузі: “Ви атакуєте НАБУ і САП — отже, ви атакуєте нас. І ми більше не будемо вас фінансувати.” Вступ до ЄС — більше не обговорюється. Це вже не дипломатичні сигнали. Це — жорсткий ультиматум. Або незалежна антикорупція. Або повна ізоляція.

У Лондоні та Брюсселі вже не купуються на мантру “війна — головне”. Бо саме під прикриттям війни відбувається захоплення антикорупційної інфраструктури, створеної роками спільної боротьби. “Це не боротьба з Росією. Це — боротьба зі своїм страхом бути викритими”, — каже шотландсська трійця. Їх позиція:

📍 Україна сьогодні — це не “форпост демократії”, а форпост клептократії в патріотичному гримі.

📍 НАБУ і САП стали останнім бастіоном правди, який Банкова прагне підпорядкувати.

📍 І жодне “державна безпека” не виправдовує знищення інституцій довіри.

Британія, Штати та ЄС — не вірять більше жодному слову: “Українська влада — це більше не надія, а проблема”. Іронія у тому, що антикорупція мала стати мостом в ЄС. А стала останньою перепоною перед падінням. Ніхто вже не вражений словом “війна”. Бо замість перемоги — збагачення, замість реформ — схеми.

Британські та американські спецслужби вже отримали інформацію про активи, угоди, тіньові схеми. Коханки. Офшори. Криптогаманці. Квартири. Готівка в сейфах. Ті, кого ще вчора називали “патріотами”, сьогодні — свідки у закритих кабінетах іноземних розвідувальних та спеціальних служб і потенційні обвинувачені.

Пам’ятаєте Андрія Портнова? Юридичний архітектор режиму Януковича, майстер схем, маніпулятор, який завжди “знає більше за інших”. Він уже два місяці перебуває в “інформаційному холодильнику”. Спецслужби союзників та аналітики з NSA, GCHQ та DGSE зняли з його носіїв усе — кожен лист, кожен пароль, кожен слід. Все, що було секретом — стало речовим доказом. Все, що зберігалося — потрапило у бази. Все, що здавалося “прикритим” — роздягнено до нульового байта. Це кінець. Але поки що — не для всіх.

Згідно із твердженням учасників шотландської зустрічі: “Україна — не ваша. Україна належить тим, хто за неї вмирає. А не тим, хто під шумок виводить гроші через держпідрядників в Австрію.” Європа більше не хоче платити. США більше не хочуть прикривати. Британія більше не вірить. “50 мільярдів? Забудьте. Поки ви не зупините спроби контролювати НАБУ і САП — ви отримаєте не вступ до ЄС, а міжнародний вирок.”

Це вже не “переговори про транш”. Це — історичне фінальне попередження.

📍 Точка неповернення пройдена.

📍 Довіра втрачена.

📍 Альтернатива — лише капітуляція перед законом.

Як писав класик: “На кожного мудреця — вистачить і холодильника. А на кожного схематозника — вистачить і франко-британського ордера.”

🔥 Це не Страсбург, це не Давос. Це Шотландія. І там сказали: “Або ви з нами, або ви зникаєте з карти Нової Європи.” Далі — або капітуляція перед справжньою антикорупцією. Або капітуляція перед законом, міжнародним трибуналом і політичною втратою всього📌

#НовинизАльбіону

Європа на 50 % бойової готовності: чи врятує новий оборонний союз із Британією, Норвегією та Україною континент від стратегічної деградації?

🔺 Продовження циклу “Континентальна мобілізація”

Європа більше не має права на стратегічні ілюзії. Про це ми вже писали у серії попередніх аналітичних матеріалів: і про заклики до створення “Нової Європи” та Європейського військово-політичного альянсу для протидії російській загрозі на фоні розмитої відповідальності Брюсселя за безпекову стратегію континенту; і про розрив між заявленою європейською солідарністю та реальними оборонними спроможностями, що вимагає формувати “Залізний союз” — “Міжмор’я 2.0” — “Балто-Карпатський альянс” — “Північну лігу”;
і про огляд доктрини “Глобальна Британія в епоху конкуренції. Інтегрований огляд безпеки, оборони, розвитку та міжнародної політики”.

Нині цей комплекс проблем набуває критичної маси. Вперше на рівні єврокомісара з оборони пролунала пряма і жорстка констатація: збройні сили Європи готові лише на 50% до виконання вимог НАТО, і ця вразливість — не абстракція, а реальна діра в оборонному контурі ЄС.

Андрюс Кубілюс (Andrius Kubilius; 08.12.1956, уродженець м. Вільнюс, Литва), комісар ЄС із питань оборони та космосу, не просто визнав глибоку кризу — він запропонував нову архітектуру безпеки, яка може переосмислити не лише військову стратегію, а й саму політичну географію Європи. Йдеться про створення оборонного союзу нового покоління, до якого увійдуть Велика Британія, Норвегія та Україна — союз, який має вийти за межі євробюрократії й стати реальним оборонним щитом для континенту.

Ця заява пролунала, як постріл на старті нової стратегічної гонки. Не лише з озброєння, а з переформатування всієї архітектури європейської безпеки. І водночас — з дедоларизації оборонного ринку ЄС.

Публічне визнання чиновника Єврокомісії як ключовий меседж про те, що європейські сили лише на 50 % відповідають потребам Альянсу, за масштабами виклику дорівнює визнанню дефолту — не фінансового, а стратегічного. Це відлуння тривалого недофінансування оборонної сфери, розслабленості після Холодної війни, а також паразитування на американській парасольці безпеки, зокрема через НАТО. За словами А. Кубілюса, приблизно € 800 млрд. (40 % оборонного бюджету ЄС) йде на закупівлю американського озброєння. Рік тому ця частка була ще більш приголомшливою — 60 %.

Єврокомісія прагне перехопити ініціативу — і запускає проєкт SAFE (Strategic Autonomy for Europe), спрямований на мобілізацію € 150 млрд. у вигляді спільних оборонних позик. Це буде своєрідний “Євробонд для зброї” — з перспективою централізованого планування виробництва, закупівель і розподілу техніки між державами-членами. Ставка — на зниження ціни одиниці продукції за рахунок об’єднаних замовлень (до -30 %), зростання автономності оборонної промисловості ЄС і посилення політичної інтеграції. “Якщо ми зменшимо закупівлі в США хоча б на 10–20 %, це вже колосальний ресурс для європейських виробників”, — зазначив у своєму інтерв’ю Кубілюс.

Цей курс також символізує стратегічну дедоларизацію, яку ЄС обережно, але послідовно реалізовує в оборонній сфері.

На осінь 2025 року Єврокомісія готує ініціативу Європейського оборонного союзу (EDU) — наддержавної структури із координації армій, озброєнь, виробництва та логістики. Ключова новація — включення трьох позаєвропейських, але геополітично вирішальних гравців:

🔹Норвегії — як держави НАТО, не в ЄС;
🔹Великої Британії — як колишнього члена, що має величезний оборонний потенціал;
🔹України — як майбутнього члена ЄС і фронтової держави, що вже зараз є частиною європейської безпеки де-факто.

EDU стане політичною і юридичною оболонкою для поглиблення інтеграції виробничих і командних структур; обміну розвідданими; синхронізації стратегій озброєння та логістики; формування єдиного фронту проти спільної загрози — Росії.

Андрюс Кубілюс порівнює EDU із створеною раніше європейським Енергетичним співтовариством (Energy Community). Ідея — мобілізація ресурсів та ринків проти зовнішньої загрози, з одночасною внутрішньою інтеграцією.

Продовження ⤵️

Завершення. Початок⤴️

Ініціатива EDU відкриває унікальне вікно можливостей для включення України у спільну європейську систему виробництва озброєнь, включно із: розгортанням спільних заводів на території України; забезпеченням логістики через українську інфраструктуру; визнанням ЗСУ як партнерської армії Європи. Це також шанс на економічне перезавантаження регіонів, які можуть бути інтегровані у спільні програми виробництва, технічного обслуговування, навчання та утилізації.

Як повідомляє Politico, Єврокомісія вже розглядає Україну як тестову модель інтеграції держав-кандидатів в оборонну спільноту ЄС до повноправного членства.

З урахуванням викладеного слід констатувати, що настав час “нового Плану Маршалла” для Європи — через танки, ракети і промисловість. Європа більше не може дозволити собі бути “економічним гігантом і стратегічним карликом”. Переозброєння стає новою моделлю зростання, де військова мобілізація — це не лише про війну, а й про індустріальне відродження (особливо в Східній Європі), перехід до нових технологій (штучний інтелект, дрони, гіперзвукові ракети), геополітичну суб’єктність без залежності від США.

Україна тут — не лише реципієнт допомоги, а рівноправний гравець, тестовий полігон і майбутній промисловий двигун європейської безпеки📌

Британське правосуддя наступає: справа “ПриватБанку”, ракетна дипломатія й олігархи у пастці спецслужб

Британська столиця вкотре підтвердила свій статус не лише фінансового, а й юридичного центру Європи. Судова поразка українських олігархів Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова у Великій Британії не лише стала символічною перемогою “ПриватБанку”, а й сигналом: Захід поступово змінює підхід до людей, які десятиліттями використовували Лондон як безпечну гавань. Ключову роль у справі відіграв один із провідних міжнародних арбітражних юристів Сарош Зайвалла (Sarosh Zaiwalla; 1947 р.н., уродженець м. Мумбаї, Індія), який, за словами близького оточення, “не програв жодної справи”. Саме його команда через Верховний суд (High Court) Британії ініціювала арешт активів українських олігархів по всьому світу, у т.ч. нерухомість у Лондоні, Швейцарії та Ізраїлі.

Це рішення британського правосуддя стало нищівним ударом по репутації Коломойського, який свого часу вважався недоторканим у системі неформальних олігархічних “балансів”. І саме Зайвалла виявився тією фігурою, яку залучили після низки поразок “Привату” в інших юрисдикціях. Із Лондоном, де тепер відзначають юридичну перемогу “PrivatBank Legal Team”, пов’язані й інші не менш драматичні події.

Поки українські політичні еліти готуються до осіннього сезону великих змін, у Лондоні залишилися впливові представники американського оборонного середовища, які прибули разом із делегацією президента США Дональда Трампа до Шотландії, і 30 липня 2025 року провели неформальні перемовини із британськими колегами в одному із закладів Лондонського аеропорту Хітроу (LHR, London Heathrow Airport), які заради цього терміново прибули з Об’єднаних Арабських Еміратів. Предметом їх розмови були поставки далекобійних ракет, які вже перебувають на кордоні з Україною і очікують на “зелений сигнал”, та сценарії зміни політичного ландшафту у Києві.

Ще одна лінія цієї багатовекторної історії — німецькі спецслужби тимчасово заборонили виліт до Ізраїлю українському бізнесмену, неофіційно пов’язаному із кількома корупційними кейсами, Міндічу Тимуру Михайловичу, 19.09.1979. Міндіч, як стверджують британські джерела, уникав перельоту із Братислави чи Відня через активне спостереження за ним, однак не врахував, що потрапить під ще щильніший оперативний контроль у Німеччині. Особливо враховуючи його зв’язки із колишнім проросійським юристом Андрієм Портновим, які виявлені під час електронного моніторингу.

Усе це, з огляду на активність західних союзників — від Лондона до Берліна — свідчить про посилення зовнішнього впливу на внутрішні розклади в Україні, що водночас відкриває шлях до нових антикорупційних чисток, фінансових санкцій і, можливо, заміни частини українського керівництва вже восени 2025 року📌

#НовинизАльбіону

Кліматичний ритм майбутнього

У документі представлено аналіз прогнозованих кліматичних змін та їхніх соціально-економічних наслідків для України, Європи та Північної Америки на періоди до 2050 і до 2100 років, який показує, що обидва континенти рухаються до безпрецедентної кліматичної фрагментації. Географічно нерівномірні наслідки — підняття рівня моря, дестабілізація атлантичних течій, екстремальна спека та дефіцит води — створять нові лінії розколу, що призведуть до масштабної економічної перебудови, масової внутрішньої міграції та фундаментального перегляду політичних союзів і національної ідентичності. За песимістичними сценаріями, до кінця століття частини обох континентів можуть стати економічними “зонами відчуження”, тоді як інші перетворяться на перенаселені “кліматичні гавані”.

Детальніше читайте: Кліматичний годинник XXI століття: Україна, Європа, Північна Америка. Прогноз до 2050 і 2100 років: чи витримає цивілізація кліматичний тиск?

Агент під рясою: як російський священик Занємонєц видавав себе за українця у Фінляндії

Коли восени 2022 року українське видання “Діалог.ТУТ” опублікувало матеріал про “доброго батюшку УПЦ”, який нібито приїхав з Ізраїлю допомагати українським біженцям у Фінляндії, це виглядало як зворушлива історія про духовну підтримку у важкі часи. Але правда про “отця Олександра Занємонця” — зовсім інша. Це історія про брехню, маніпуляції, ймовірну агентурну діяльність та чергову спробу “духовної розвідки Кремля” проникнути у середовище української діаспори.

Занємонєц Олександр Володимирович народився 10.04.1976 у м. Москва, Росія, де вчився та постійно проживав до 2002 року, коли виїхав у Ізраїль. У 2004 році закінчив історичний факультет Московського державного університету та захистив кандидатську дисертацію із візантійської історії. З того часу викладає в різних ВНЗ Ізраїлю, проводить там екскурсії. У 2007 році був рукоположений в Західноєвропейському екзархаті Вселенського патріархату у сан диякона за принципом ікономії. Служив у різних місцях Палестини як клірик цієї структури. У 2011 році отримав богословську ступінь магістра. У вересні 2019 року активвно підтримав входження Архієпископії західноєвропейськими парафіями російської традиції (Archevêché des Églises Orthodoxes de Tradition Russe en Europe Occidentale) до складу Московського патріархату під керівництвом митрополита Дубнинського Іоанна (métropolite Jean, при народженні Жана П’єр Рене Марселя Реннето (Jean Pierre René Marcel Renneteau); 13.11.1942, уродженця м. Бордо департаменту Жиронда, Франція), тим самим відкрито засвідчивши свою проросійську позицію.

В Ізраїлі Занємонєц постійно жив до осені 2021 року, часто катаючись до Росії (молодіжний фестиваль “Братья”), Європи чи Україні (в гості до архієпископа Іони). Але в Україні він НІКОЛИ постійно не проживав. За цей час як видно з його соцмереж о. Олександр любив расєюшку та її імператорів, був проти деколонізаторської політики в Україні і взагалі ледь не закликав не чинити опір російському вторгненню на Донбас. Такий собі харошій рускій імперець. Аж тут у вересні 2021 року він приїздить в Україну для хіротонії у священника.

Чому ж для хіротонії у пресвітера він приїхав до України? Враховуючи, що Занємонєц лобіював входження своєї Західноєвропейської Архієпископії до складу Московського Патріархату у 2019 році, то юрисдикційно він рукопокладався у тому ж патріархаті. Але, річ у тім, що у той час Занємонєц мав певні життєві проблеми. По-перше, він мав виїхати з Ізраїлю, бо його діяльністю зацікавились місцеві спецслужби. По-друге, як зазначено вище, свій сан диякона о. Олександр отримав по “снізхожденію”.

Як з’ясувалося Занємонєц виїхав до Ізраїлю (адреса: Meyasdim str. 13-5, Jerusalem, 9622415, Israel; моб.тел.: +972 54 787 2755; e-mail :zanemonets@yahoo.com) вже маючи там нову дружину і сім’ю. Перша дружина — лишилась у Росії, а друга — була в Ізраїлі. Можна припустити, що певний час Занємонєц взагалі жив на 2 родини одночасно, оскільки діти в обох цих шлюбах народились із невеликою різницею. З таким бекграундом мало хто хотів рукопокладати Занємонца, тож сан диякона він отримав по ікономії, але далі шлях був закритий. Зараз у його соцмережах теж немає жодного фото із якоюсь дружиною.

Продовження ⤵️