Глюк одного вордівського файлу, котрий не має для мене пояснення. Замість половини спеціальних і розділових знаків набираються лапки, замість другої — тире. Більше ніде такого немає, це не косяк налаштувань, бо вони ж для всіх файлів однакові. Не розумію, чого так і не знаю, як виправити.

Та ви жартівник, пане СУМ

Робоче: ворд підкреслює слово "шаурма", але не підкреслює слово "пиздець". Щось-таки він знає за життя.

Мені одній аніс уперто асоціюється з Кримом?

Цьогоріч у нас доволі пізній, та вельми вдалий штолен. Зробили два великі й один маленький пробний — легенький, пухкенький, уже доволі насичений, достигне, буде взагалі розкішний

І Фб такий: та ти й перший свій сім років тому пекла запізно, саме в цей день

Хай би де мені трапився вислів "запанувала цілковита тиша", якийсь дурнуватий голосок в голові чомусь завжди замінює останнє слово на "миша" і змальовується образ поважної миші у вікторіанському строї: чепець, в'язка ключів на поясі, оце все. І всьо, серйозний текст іде по одному місці 😂

Що виказує в перекладачці зумерку?
А те, що вона фразу
“It seems he didn’t like it when the committee changed ‘fellows’
of the King James Version to ‘comrades’ in Hebrews 1:9,” Metzger
explained with a chuckle. “He accused them of being communists!”
перекладає
«— Йому не сподобалося, що у Посланні до Євреїв 1:9 комітет змінив “друзів” , як було в Біблії короля Якова, на “побратимів” , — сміючись, пояснив Метцгер. — Він кричав про комуністичну пропаганду!»
Ну не застала людина «товаришів» (:

Хто протяг звук "ц" у слово плачинда?
ПОВБИВАВБИ (с)

За два дні побачила два випадки адекватного сучасного батьківства, один в інсті, один у знайомих, дуже потішилася.
Інстаграмна історія. Іде малий-дошкільня, тримає цукерку. Якась ліва бабця надворі:
— А мені даси цукерку?
— Ні, я собі хочу.
— То ти жадний хлопчик?
— Ні, просто у мене їх всього дві, я обидві хочу.
— Ну, значить жадний.
— Мам, скажи їй щось. Я не хочу віддавати.
Мама:
— Що я їй казатиму, ти можеш ні з ким не ділитися, якщо не хочеш.
Бабця сміється:
— Жадний.
Малий, теж зі сміхом:
— Тікаймо від цієї бабусі.
***
Історія про знайомих.
Урок по зуму. До учениці заходить дочка й каже засмучено:
— Мам, допоможи з задачкою, не можу розв'язати.
— Та ну, це ж перевірочна робота, вчителька має бачити, що ти можеш, а що ще ні, де тобі треба допомогти розібратися. Нічого страшного в цьому немає, доцю.
Нарешті. Нарешті. Нарешті. Батьки на боці своїх дітей в ситуації, коли ліві дорослі лізуть зі своїми дурнуватими методами виховання, і розуміють, що знання їхніх дітей і реальна картина для вчителя важливіші за оцінки.

Зара буде відверте про еміграцію. Тоні поїхала в березні 22, в перші тижні відмовлялася, хотіла залишитися з нами. Тоді під час чергового обстрілу ми сиділи в коридорі вчотирьох з Офелечкою плюс п'ятеро котів по переносках. Тоні сказала: "їдьмо, страшно". Мені теж було страшно, та якось не за себе, а за неї: що з нею буде, якщо сюди таки зайде русня. Тоді було ніфіга не ясно, чи встоїмо. Я знала, що сама я нікуди не поїду. Але за Тоні якось за півгодини домовилася з Сі, що вона прийме її в себе в Німеччині, з її братом, що той зустріне її в Ужгороді, допоможе пару днів, поки Сі доїде до кордону, щоб зустріти. Буквально за пару годин зібралася й поїхала, ми навіть не провели, бо ж коменда о п'ятій тоді починалася. Дитина досить швидко адаптувалася, навіть приїздила потім цього літа додому ненадовго, але її життя наразі вже цілком там: навчання, прагнення. Думаю, вона б і без війни поїхала. Іноді хочу розповісти про неї тут, чи бодай поскиглити, як я скучила, та соромно: об'єктивно нічого їй не заважає повернутися, небезпека тут відчутно зменшилася, до того ж її однолітки взагалі воюють. Тому й мовчу.
А про себе знаю одне: я б за кордоном давно далася йобу. Не тому, що я тут аж така корисна чи цінна, й не тому, що там було б тяжке емігрантське життя. Я до 24 лютого ліниво мріяла побачити ту саму Скандинавію, якою всім вуха прогуділа, але сама, зі своєї волі, тому що так хочеться, а не через те, що страх, русня, обстріли чи хєр зна що ще вигнало мене з дому. Оце б мене й знищило зсередини, а ще контраст між мирним безжурним життям десь там і тим, що відбувається з Україною. Моя мама завжди характеризувала мене "всерусь — не підкорюсь". Ох, мамо, мабуть, це й тримає.

Чомусь мені дуже відгукується ідея отакими невеличкими банками зібрати гуртом на міномети. Правильно Монстри придумали.

Зараз усі публікують вішлісти, я ж маю лише одне бажання, проте масштабне. Я хочу зібрати на 1/42 82-мм міномета разом із @MonstresInc_OdessaCharityFundati і стати міномонстром (не плутати з Мінотавром). Буду дуже вдячний за допомогу!
Якщо треба номер картки Приват чи пейпел, можу дати в коментарях

🎯 Ціль: 10 000 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/2HmLgU3LpN

💳Номер картки банки
5375 4112 1056 2927

Києве, як ви?

У тій самій голові майже одночасно: «ці вчені-християни у спробах довести автентичність та істинність Євангелій проколюються в очевидних місцях» і «нова рааадість стала, яка й неее бувала», — голосом Капраля.

Як вони, бля, обирають, яке місто обстрілювати?

Joy shall be yours in the morning

Молодша учениця переходить до нової школи, де буде щодня до шостої вечора, каже мамі: "скасовуй усі додаткові заняття, крім англійської".
Я приречена. Шестирічна дитина сама просить витратити годину свого вихідного на урок зі мною.