Художній. Сука. Музей. Бляді.
Хоч би вони там всі повиздихали

Майнула якась тінь повз шибку, на думку одразу спало щось таке:
Дракони зазирають у вікно,
Чаяться в темряві, шугають в листі,
Я вже й не пам'ятаю, як давно
Вони не залітали в сни барвисті

Утім, мої барвисті сни — це майже безвідмовна ознака того, що насувається важка мігрень. Вранці прокинулася після перегляду напрочуд яскравої історії по те як ми удвох, а ще Офелечка, Мірі й троє чи четверо інших друзів якось заїхали в брянські ліси, щоб вчинити страшну диверсію. Я ще здивувалася, як це наш бусик так легко пропустили, трошки попорпалися в речах, не відібрали мій записник українською. І от щойно ми влаштувалися в лісовій хатині, як нас оточили й почали розстрілювати. Встигла подумати, що хрінові з нас диверсанти, померла, прокинулася, а за пару годин відгребла потужний напад на весь день

Щось мене, здається, понесло. Вибачєйте (:
Мирта любила проводити вечори в порожньому нині татовому кабінеті. Пані Леля розпалювала там для неї камін, приносила молоко й печиво. Дівчинка лежала на пухнастому килимі з товстим зошитом-розмальовкою і величезною бляшаною коробкою олівців. То малювала зосереджено, намагаючись не виходити за краї фігурок, як учив тато, то задивлялася на стоси книжок і карти на стінах, а то зиркала раз по раз тихцем на вікно: а раптом з’являться?
На темні монітори на столі не дивилася, боялася що вони самі собою засвітяться й вона побачить тих страшних великих чорних драконів, про яких казав тато. Він тепер їх відстежує десь там, куди вони з мамою подалися.
А тих, що були в саду, — невеличких, прудких синіх і жовтих драконячих дитинчат, вона не лякалася. Хотіла тільки краще роздивитися. А, ось одне, зачаїлося в гіллі, зазирає просто у вікно. Мирта не наважилася подивитися на нього прямо, тільки скоса кинула швидкий погляд. Устигла побачити гостру, усю в шпичаках голівку, примружені золотаві очі, місячне сяйво на лусці.
От якби вони не були такими полохливими, якби не ставали невидимими вдень. Учора вона бігала по саду, зазирала під кожен кущ, у кожну велику тріщину в старих деревах.
— Що ти там шукаєш?
— Та ж драконів, Лелю.
— Забагато казок залишили тобі батьки, сьогодні ввечері читатимемо вірші.
Та й пішла собі, бурмочучи, що спершу перевірить, чи не про драконів вони.
Отже, з нянею про них не поговориш, доведеться чекати маму з татом.
І дивитися на них зась, бо ж наполохаються й ще втечуть із саду.
А от Рондові можна безсоромно витріщатися на них скільки завгодно: у нього зіниці такі самі, як у них, і хвіст є, хіба без луски. Це саме Рондо їх викрив: сидів на підвіконні й тоненько пищав як удень, коли бачив за склом барвисті латки пташок у гіллі. А в темряві, на кого ж він полює? Придивилася, побачила, як крізь скло потягся до котячої лапки кумедний писок, як майнула довга синя спинка, крила, блиснув у світлі місяця гострий кінчик хвоста.
Відтоді Мирта потайки придивлялася й невдовзі знала: сад повен драконячих дітисьок. Треба тільки вміти розгледіти, не перервавши їхніх забавок.
От і сьогодні вона частіше позирала у вікно, ніж на малюнок, де був такий самий сад, як у неї, тільки без драконів. «Та нічого, —думала, — домалюю».
Почувся тупіт, вбігла Лінка.
— Сцьо цє? — Вхопила олівця, запхала в рота.
— Леееелю, Лінка слинить мої олівці!
— Ходімо, маленька, спати, і ти, Миртоньку, не засиджуйся, вкладу Ліночку, прийду по тебе, — сказала няня, підхоплюючи на руки замурзану блакитним малу, — я ж мушу відправити вашим батькам фото, як сплять їхні дітки.
— А мого малюнка покажете? Він уже майже готовий.
— Авжеж, домальовуй хутенько й до ліжка.
Ото назвали мені сестричку, не могли якоюсь квіткою, як мене: Ружа абощо. Джавеліна. Пхе.
Уночі щось зненацька заголосило, заревло, а тоді рівно загуло, загуркотіло, блиснуло високо в небі. Потім пролунав такий грюкіт, що здригнулася земля й коротко дзенькнули шибки по всьому будинку, шарпнулися двері, десь далеко спалахнуло й затихнуло.
Мирта знала: це мама відпустила одну зі своїх срібних драконок. Та здійнялася, ракетою полетіла назустріч чужому чорному звірові, котрого тато побачив на своєму моніторі. Від удару засвітилося пів неба й чорне чудовисько гепнулося в поле, запаливши суху траву й кущі, до міста цього разу не долетіло.
А драконяча малеча в саду здійняла такий галас і метушню, що помітити їх могла б і недовірлива пані Леля, якби не сиділа на підлозі в кімнаті із замкненими віконницями, пригортаючи до себе сонну Лінку й невідомо чому всміхнену Мирту.

Авторка малюнку, який надихнув мене на попередній пост, sandara https://www.deviantart.com/sandara/gallery

Щось подумала про лінь, згадала, як в перший місяць після народження Тоні лягла на диван з книжкою, поки вона спала. Заходить ма.
— Ти що, з художньою книжкою? Серйозно? У тебе вже дитина, ти розумієш, що не можеш вже просто так марнувати час? Якщо вже хочеш лежати, щось читати, ось же є журнал про новонароджених, бери його читай.
Я тоді знахабніла й сказала: в тебе теж уже дитина, цілі двадцять шість років, то чому вона тебе стільки разів бачила з художньою книжкою на дивані? Поржали тоді вдвох, але періодично цей її тон іноді вмикається у мене в голові. Ти що, в тебе три проєкти одночасно, як ти смієш не весь час працювати?

Локальна прикмета: дощ — до мартинів. Галасують під вікном, як дурні.

https://www.youtube.com/watch?v=UQl8fURGSrA
У таких випадках мій тато казав: знали б ви, про що пісня, ви б плакали. 😂
А й справді, про що?
Ну, був собі на півночі Англії фермер. Так-так, усі неподобства зі шведського фольклору чиняться якщо не в Nordingaland, то i det tyska land, в землі німецькій, не у Швеції, ні.
Так от, як оповідає нам весела танцювальна пісня, вирішив той фермер відсвяткувати свій п'ятдесятий день народження. Гості їхали звідусіль, хай яка важка була дорога. Гостина була чудова, питва — хоч залийся. Насвяткувалися так, що коли кого не підстрелили, то дорізали, спалили сарай і хату, а хазяйську коханку вкинули в криницю, до ранку вона трималася, а як зійшло сонце, то й зірвалася й втопилася.

Зайти раз на кілька годин в соцмережі, зрозуміти, що нічого, окрім того, що відстала від трендів, не розумієш, це про мене. Просвітіть про класовий розрив, пліз, бо соромно у ті блускаї з твітерами ходити з виразом "А шо це?"

На екрані отака картинка, в голові коментар: волонтерка везе ніштяки розвідникам

ПЖ з ГУРом дали супермайстерклас, як робити збори.
Хочете знати, що в блекбоксі, дайте ще 15 мільйонів, розповімо.
https://twitter.com/BackAndAlive/status/1724706111708688864

Звідки у перекладачів нонфікщена любов до звороту "завдання (труднощі, рішення, питання чи щось там ще) полягає в тому, що..."?

"Пиріг і батіг" випустили новий альбом на вірші Богдана-Ігора Антонича, намагаюся слухати, але увага якось пливе. Мабуть, для такої музики потрібен інший стан і настрій, ніж маю зараз.
Вам як, хто слухав уже?

Маю надію, хоч, певно, марну, що цієї зими зарядна станція нам ні для чого більше не згодиться, окрім як бути зручним сідалом для котика під батареєю, а бійцям екофло так чи так потрібне. Закриймо збір
https://t.me/mindyourmonkey/531?single

Зібрано, дякую!

Відкриття. Під музику можна працювати. якщо вона не в навушниках, а із зовнішнього динаміка й гучність відсотків так десять.

Читаю по роботі книжку про візуальні ефекти, починаю вже трохи нудитися, втомлюватися, аж ось момент, на який чекала, відколи взяла цей проєкт: автор згадав Енді Серкіса і його найвідомішу роль, зіграну за допомогою технології mocap

Десь поблизу встановили новий матюгальник, в котрого вищий і переривчастий сигнал тривоги й голосове сповіщення про відбій. Решту сирен вимкнули 0_0

Як би я тішилася негодою в нормальні часи. А зараз тільки й можу думати, як там людям на фронті, в розорених селах, в розбитих ракетами, досі невідремонтованих міських будинках. Йобанаблядьрусня відбирає у нас усе, що може