Вирішила одна ваша знайома гобітанка все ж таки підстригтися й одразу коротко. Пішла значить шукати по мережі якісь прості й симпатичні варіанти асиметричної стрижки. Надибала трохи застарілий матеріал двадцятого року про те, як після карантину відчиняться салони й усі ломонуться стригтися, випрямляти кучері й фарбуватися. Далі йде застереження про те, що, мовляв, яскраві неприродні кольори на стрижку одразу додають десять років віку носійці. І ось, це не те, що про вас люди подумають, а як ви самі почуватиметесь. Тоді ще пасаж про "якщо ви не вчора вийшли зі школи, і вам трохи за тридцять, то фіолетове чи зелене волосся видаватиме у вас дорослу, яка намагається зменшити свій вік, а натомість виглядає ще старшою і ще більш недолугою". І "не фарбуйтеся в надто темне, бо виглядатимете старшою, не фарбуйтеся в надто світле, бо здаватиметеся бабцею, котра намагається приховати сивину..."
Концентрат мізогінних ейджиських поглядів і острахів.
Згадую людей зі свого оточення зі стрижками, з довгим волоссям, фарбованих у синій, зелений, бузковий, розумію, що люди роблять усе, що їм хочеться, не переймаються усією цією маячнею.
А я, до того ж, не дуже й розумію, як це виглядати на певний вік. Є якісь стандарти? А навіть, якщо людина й здається зовні старшою, ніж є насправді, що з того?

З кожною новиною останніх днів поглиблюється внутрішня темрява. Це давно вже не жах і не переляк, як було від перших обстрілів і загибелей.а просто тупе, майже відсторонене "що ще? ". Що ще вони здатні зробити, що ще ми спроможні витримати?
Ця відстороненість, це не байдужість, а якась кінська доза анестезії, вона глушить біль, але помітно прибиває й решту почуттів: радіти тим нормальним речам, що ще лишаються в житті, нема чим.

Міряємося з сестрою з Беер Шеви інтенсивністю пиздецю

Волосся такої довжини востаннє в мене було в чотирнадцятому році, після того обходила перукарні десятою дорогою. А от нарешті зважилася і навіть майстриню приємну знайшла одразу

Ще сюди притягну.
Це справді так смішно, як мені здається, чи я просто близька до істерики і регочу з усілякої дурні?

Маю на редагування казку. Така явна спроба у стислій формі відтворити вайб "Братів Лев'яче Серце" — мальовнича країна у видолинку поміж гір, щасливе й мирне життя, підступний ворог-сусід і ідеальний хлопчик-горобчик, котрий усіх згуртував і врятував, оце все. Одна біда: авторка не Астрід Ліндгрен, і спроба так і залишилася спробою, ані атмосфери, ані глибини, ані розуміння, що дітям дванадцяти років, яким текст адресований, не треба вже всього розжовувати.

Божечки, василіск, утілення прадавнього зла, породжене безвихіддю й байдужістю полюбляє підземні грибочки, які самому викопувати важко, тому він викрадає людей і змушує їх ті грибочки видобувати. Саме таким словом: грибочки😂😂😂

I wonder, що станеться, якщо я дослухаюся до свого стану й піду спати о десятій вечора?

Хтось зібрався вже спати, аж тут новина про реліз альбому ZWYNTAR "Тисяча очей"
Пішла слухати

Ох, я, здається, здогадуюся, хто звук робив

Хоч щось хороше за день🖤🖤

Апрелю таки діагностували лімфому. Воно не лікується, але хімією можна на пару років вивести в ремісію.

Ну от скажіть мені, нормальна чува, котрій проти ночі стрельнуло в голову піти приготувати квасолеве пюре з гострою підливою?
Ні, до ранку не почекає.
Геть притрушена.

Якось вхопила відчуття, що живемо від пощастило до пощастило. Хтось вчасно зайшов у бліндаж, хтось мав добрий екіп, хтось щойно проїхав обстрілювану ділянку дороги, аж тоді машина заглухла.
Подруга з Обухівки пише, що саме сьогодні вони всі поїхали до Дніпра, ніхто не залишився вдома. Що з будинком, поки не знає, але прилетіло, ніби, не зовсім поруч

Раптом дізналася, що бельгійки Laïs в однойменному альбомі 98 року заспівали In this heart. Пішла послухати. Не знаю, навіщо такі кавери робити: нота в ноту як Шинейд. Хоча в цілому альбом класний і за репертуаром, і за манерою співу. 't Smidje звідти у мене в плейлисті ще з часів "Атому людяності". Нарешті зібралася його повністю послухати. Кому до вподоби фольк нідерландською, рекомендую.

Гребу роботу, як дурна. А я не хочу роботи, я хочу грошей 😂

Сьогодні подружка поскаржилася, що не може сприймати ГП українською, бо їй свого часу привезли з-за поребрика росменівській переклад повним комплектом, так вона його й читала й вивчила напам'ять. А я згадала свої трабли на іграх 11 й 12 років від Quo Vadis, коли не могла добрати, що воно оті когтеврани з пуфендуями, бо читала одразу в перекладі Морозова, а росменівський варіант побачила сильно пізніше. Пам'ятаю, що кинула першу ж книжку на рядку, де Макгонегел була "в шоке" від витівки Гаррі.
Після Морозова був уже оригінал голосом Стівена Фрая. А у вас як?

Цікаво, це одних і тих самих головах якось комбінується "дякуємо нашим котикам" і "боїмося військової форми"?

Заходжу в інсту, а там на мене отаке вистрибує. Підписана на авторку, щоб вітати учениць щораз новою карткою. І в принципі воно мені ок, але сьогодні в комплекті з мігренню й необхідністю працювати здалося знущанням (: