Котикові А зняли шви. На честь цього він відновив свої бандюганські звички, тричі за п'ять хвилин вдерся в зачинені двері кухні вимагати курку, при чому остання вдала спроба була, коли я вже замкнулася на гачок. Шрам уздовж писка робить його вираз ще нахабнішим, ніж раніше. Після майже двох місяців, коли кітик нагадував радше ганчірочку, після кількох тижнів примусового годування й умовлянь, щоби з'їв сам бодай шматочок, я радію, мало не до сліз. Нехай хуліганить, квіточка наша золотенька. І на ліжко повернувся. Не забивається у сховки, маю надію, йому вже сильно менше болить.

Узялася серед ночі почитати просто, щоби розслабитися й нарешті заснути. Оповідання про потойбічний Київ зачепили, люблю таке. От тільки не можу вже не доскіпуватися до текстів: ааа, чергування, ааа тут краще вжити інше слово... Згадала, що це було зі мною завжди і якось врятувало від романтичного розчарування. В останньому класі школи страшенно подобався один трохи старший чувак, коли зрозуміла, що нічого не буде, приготувалася довго й глибоко страждати, а він раптом сказав щось дуже незугарне, якусь там фразу криво сформулював. Мені стало смішно, і щось ніби як скляне впало й розбилося на друзки, страждати вже не було чим і через що. От вмить просто (:

Скажіть, шановні захисниці, а чи не звучить вам сьогодні моє "дякую" як "я тут сиджу собі в тилу, а ви за мене повоюйте"?

До проєкту, з котрим я працюю, повернули доброго перекладача, котрому не ліньки порпатися в технічних деталях, але він працює вкрай неквапом, а ще іноді вирішує, що "це нерелевантне для українського читача, або нецікаве" і просто не перекладає абзац.
І це абзац (: вибачте, за тупий каламбур

Пані Козявочка презентує перший гарбуз у сезоні й каже, що він аж напрошується на якесь соковите, пряне овочеве рагу. Може, маєте цікаві переписи, поділіться, будь ласка.

Вирішила одна ваша знайома гобітанка все ж таки підстригтися й одразу коротко. Пішла значить шукати по мережі якісь прості й симпатичні варіанти асиметричної стрижки. Надибала трохи застарілий матеріал двадцятого року про те, як після карантину відчиняться салони й усі ломонуться стригтися, випрямляти кучері й фарбуватися. Далі йде застереження про те, що, мовляв, яскраві неприродні кольори на стрижку одразу додають десять років віку носійці. І ось, це не те, що про вас люди подумають, а як ви самі почуватиметесь. Тоді ще пасаж про "якщо ви не вчора вийшли зі школи, і вам трохи за тридцять, то фіолетове чи зелене волосся видаватиме у вас дорослу, яка намагається зменшити свій вік, а натомість виглядає ще старшою і ще більш недолугою". І "не фарбуйтеся в надто темне, бо виглядатимете старшою, не фарбуйтеся в надто світле, бо здаватиметеся бабцею, котра намагається приховати сивину..."
Концентрат мізогінних ейджиських поглядів і острахів.
Згадую людей зі свого оточення зі стрижками, з довгим волоссям, фарбованих у синій, зелений, бузковий, розумію, що люди роблять усе, що їм хочеться, не переймаються усією цією маячнею.
А я, до того ж, не дуже й розумію, як це виглядати на певний вік. Є якісь стандарти? А навіть, якщо людина й здається зовні старшою, ніж є насправді, що з того?

З кожною новиною останніх днів поглиблюється внутрішня темрява. Це давно вже не жах і не переляк, як було від перших обстрілів і загибелей.а просто тупе, майже відсторонене "що ще? ". Що ще вони здатні зробити, що ще ми спроможні витримати?
Ця відстороненість, це не байдужість, а якась кінська доза анестезії, вона глушить біль, але помітно прибиває й решту почуттів: радіти тим нормальним речам, що ще лишаються в житті, нема чим.

Міряємося з сестрою з Беер Шеви інтенсивністю пиздецю

Волосся такої довжини востаннє в мене було в чотирнадцятому році, після того обходила перукарні десятою дорогою. А от нарешті зважилася і навіть майстриню приємну знайшла одразу

Ще сюди притягну.
Це справді так смішно, як мені здається, чи я просто близька до істерики і регочу з усілякої дурні?

Маю на редагування казку. Така явна спроба у стислій формі відтворити вайб "Братів Лев'яче Серце" — мальовнича країна у видолинку поміж гір, щасливе й мирне життя, підступний ворог-сусід і ідеальний хлопчик-горобчик, котрий усіх згуртував і врятував, оце все. Одна біда: авторка не Астрід Ліндгрен, і спроба так і залишилася спробою, ані атмосфери, ані глибини, ані розуміння, що дітям дванадцяти років, яким текст адресований, не треба вже всього розжовувати.

Божечки, василіск, утілення прадавнього зла, породжене безвихіддю й байдужістю полюбляє підземні грибочки, які самому викопувати важко, тому він викрадає людей і змушує їх ті грибочки видобувати. Саме таким словом: грибочки😂😂😂

I wonder, що станеться, якщо я дослухаюся до свого стану й піду спати о десятій вечора?

Хтось зібрався вже спати, аж тут новина про реліз альбому ZWYNTAR "Тисяча очей"
Пішла слухати

Ох, я, здається, здогадуюся, хто звук робив

Хоч щось хороше за день🖤🖤

Апрелю таки діагностували лімфому. Воно не лікується, але хімією можна на пару років вивести в ремісію.

Ну от скажіть мені, нормальна чува, котрій проти ночі стрельнуло в голову піти приготувати квасолеве пюре з гострою підливою?
Ні, до ранку не почекає.
Геть притрушена.

Якось вхопила відчуття, що живемо від пощастило до пощастило. Хтось вчасно зайшов у бліндаж, хтось мав добрий екіп, хтось щойно проїхав обстрілювану ділянку дороги, аж тоді машина заглухла.
Подруга з Обухівки пише, що саме сьогодні вони всі поїхали до Дніпра, ніхто не залишився вдома. Що з будинком, поки не знає, але прилетіло, ніби, не зовсім поруч