Спробую, мабуть, розповісти, як почуваюся.
Ще у значно спокійніші часи перед самим виїздом на гру могла раптово захворіти Тоні. Якось ми взяли її хворою до Гоґвортсу, бо вона пообіцяла співгравцеві приїхати. Пограла, може, години з чотири сумарно, решту часу пролежала. Бувало, що ми залишали її вдома, їхали самі. І хоч я знала, що нічого страшного, її доглянуть, або сама дасть собі раду, коли вже подорослішала, мені все одно на грі було погано.
Та навіть без того мене могло перемкнути, і тільки якісь ігрові зобов’язання змушували таки зібрати себе по клаптях і поїхати.
А після 24 це відчуття «вдома хвора дитина» масштабувалося до «дім горить, все навколо руйнується, небо падає на землю». Тому я знаю, що навіть якщо виберусь на гру чи там у подорож, мені буде там украй хєрово, я не відпочину, не розслаблюся, не наберуся сил, радше, йобнуся остаточно.
Радію, що хтось може інакше, тішуся, що попри все люди ставлять ігри, їздять на них і це дає їм наснаги триматися й боротися. У мене інші способи видихати, значно менш затратні. Трішки неприємно чути на адресу таких як я «отак ви й повигораєте». Не треба так, будь ласка, ми ж можемо бути опорою одні одним.
P.S. Набирала цей пост у ворді, слово «хєрово» він мені підкреслив, а «йобнуся» — ні. Знає, мабуть, що воно таке. (((:

Я теж трішки доклалася до цієї розповіді

Я завжди відчуваю відповідальність, коли хтось ділиться зі мною своєю історією. Тим паче, якщо це особлива історія особливої людини. Я постарався розповісти її якнайкраще й сподіваюся, що мені вдалося.
Подивіться, будь ласка.
https://www.instagram.com/reel/CsG-HyIoe7-/?igshid=MzRlODBiNWFlZA==

Цікаво, шведська переможна естрада колись перестане бути АББою? (:

Гриміло в Києві, а голова квадратна й порожня весь день у мене в Одесі. Прокинулась о другій ночі під сигнал тривоги й до п'ятої читала канали друзів, що пережили цю ніч у столиці.

Нє, ну коли людина не вміє писати, я їй охоче допоможу, хоча й повумнічаю собі тут з приводу зворотів на кшталт "в результаті зробленої роботи було отримано чудову верстку книги", але беззлобно. Не так, як тоді, коли ця ж сама авторка пхала у свій текст цілі параграфи з нудних підручників, яким вона нібито протиставить свою "інноваційну" книженцію, навіть не завдавши собі клопоту послатись на них.

Тітка дістала своїми вайберстайл листівочками у фб, я написала їй, попросила радше щось про себе розповісти. Перекинулись таки парою слів. Тоні вона попередній раз бачила чотирирічною. Вгадайте, що вона про неї перше спитала. Правильно: чи вийшла вже заміж. Більше нічого не цікавить: ані чим займається, ані чи в безпеці, аби тільки заміж. А мені смішно, дивлюся на це готеня, не знаю, як тітці розповісти, що їй той заміж до лампочки (:
Зранку сьогодні знов пише: добре, мовляв, що ти попросила не присилати картинки, кажуть, що ходить якийсь вірус, ламає телефони так, що вже не відновиш. Госссподи, хоч на когось це працює.

Наш чудовий сусід з "Дикуватого" загинув.

Зберемо? Сума невеличка, річ потрібна, доєднуйтеся, будь ласка, друзі.

Друзі, привіт.
Без довгих прелюдій: збираю гроші, щоб купити військовим засіб від кліщів. @Jez_Emreis підказав хороший спрей, який наноситься на одяг і відлякує кліщів, а також комарів і інших паразитів — але кліщі найнебезпечніші, бо ми ж не хочемо, щоб наші захисники підхопили хворобу Лайма?
Засіб працює кілька тижнів навіть після прання чи дощу. Ще їм можна обробляти собак — усі, хто їх має, знають, яке це «щастя» збирати з шерсті кліщів.
Я знайшов сайт, де дають знижку й наче непогані терміни доставки, тому хочу зібрати чимшвидше. Я розраховую, що 18 спреїв по 700 г стануть приблизно в 20 000. Сума не дуже велика. тож киньте хоч по 20 гривень, і ми швидко її закриємо.
Репост, будь ласка.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/oEZ9XKFCv
Номер картки: 5375 4112 0642 8752
PayPal: alpenhogs@te.net.ua

Чомусь усі ті слова, на котрі я раніше просто не особливо зважала, почувши їх від людей, які мені були цікаві, тепер стали схожими на рожеві шмарклі і люто дратують. Оце "Find joy in the journey", "live right now, enjoy the moment" і подібне, для мене й тоді майже нічого не означало, було чимось на кшталт тотального захоплення йогою, авокадо й чіа, — безневинним і симпатичним бзиком, навіть не родзинкою, бо транслював це кожен перший, хто робить бодай щось креативне. Якось мені здавалось трохи дивним, навіщо так завалювати очевидними речами простір, вони ж зрештою знеціняться. І ось щось таке, певно, сталося. Принаймні для мене. Чую нав'язливе дзижчання і порожній дзвін.
P.S. Це я на "the most important video" Йонни Їнтон реагую і на фрагменти, що в нього не вмістилися і тепер доповнюють її регулярний блог. Це не про когось особисто знайомого.

Для репостів хорошої музики у мене зазвичай фб, але тут є ті, хто оцінить, я знаю.

Дякую анонімному меценатові, що дав мені грошей на запис цього треку у найкращого у світі звукорежисера Ярослава Степанкова.
Ясик записав всю музику і зробив аранжування.
Від мене, як завжди, слова, мелодія і голос.
Від Феї плівкове фото 😁
Дякую за натхнення тим, завдяки кому ця пісня сталася. Вони знають, про кого я :3
Присвячую своїм друзям, завдяки яким я все ще живу.
Я дуже вас люблю

(Доступно на усіх офіційних платформах)

https://music.youtube.com/watch?v=r8u7H5SdawY&feature=share

Не працює. Знов пішла злива листівочок. Двічі на день, зранку й увечері. Ритуал у людини такий, схоже.

Скільки крові не пролити, не насититься земля
Пелюстками на могилі проростає кров моя
Casa Ukrania
Ofira
Ці рядки, або уривки інших їхніх пісень звучать останніми тижнями в голові безперервно

Є! Дякую всім!

Дзвонить телефон. Незнайомий номер.
Я: Добрий день...?
Голос: Добрий день, а це не Микола, нє?
Я: Нуууу я точно не Микола.
Голос: А, ну так... чую

Поки не минув день Києва, розповім про свої відчуття від нього. Років з дванадцяти намагаюся збагнути, що то за місто. Безуспішно поки що. Можливо, тому що не маю цілісної картини, бо ж їжджу ним переважно під землею. Це місто-хаос, місто-втома, місто-неосяжний простір, місто-нестримний потік. Але це й місто-затишок, якщо знати правильні куточки та вловити правильний вайб, Навіть місто-щастя.
Вітаю, місто-нерозгадана загадка.

Ворони з мартинами матюкаються весь ранок, хто гучніший. Вапріс, що мартини тут забули, так далеко від води? Дрібне птаство таке: "твіть-цвірінь, альо, взагалі-то ми тут головні", та хто їх слухатиме крім мене.
А я згадую нічний виступ зеніток на біс і наш матеріал кінця 21 року про феєрверки і можливі флешбеки у ветеранів. Тепер не тільки, цивільні теж трішки знають, що воно таке.

Мама однієї з учениць попросила перенести ранкове заняття, бо цієї ночі діти вперше за фіг зна скільки часу змогли нормально поспати, їй не хотілося їх рано будити. Окей, домовилися на дванадцяту, тоді в них щось там змінилося й вона вже не захотіла переносити, підключилися в дорозі. Дитина з автокрісла по нерівній дорозі з Дніпра кудись у передмістя змогла попрацювати. Мені було важко зосередитись, бо в неї зображення блимало, а як було їй, не уявляю. Ото вже жага до знань (:

Ні Більбо, ні Фродо не були скнарами в ширшому, що не стосувався персня, контексті. Але в обох була звичка в непевні моменти порпатися в кишенях, Більбо ця звичка й врятувала щонайменше двічі, а Фродо встряг у ту ще халепу. Раптом чогось подумала, чи не алюзія на Скруджа Діккенсвіського оті постійні руки в кишенях?