Ги, я навіть не одразу збагнула, як гуглтранслейт зміг викрутити саме так (((:

Тоні після кількох годин у бібліотеці:
— Щось треба поробити сьогодні ще... а, точно, почитати.

Заснути під сигнал тривоги, бачити уві сні сильний обстріл, прокинутись, почути бадьору ППОшечку і далекі лункі вибухи, почитати, що пише одеський чарівницький чат (о, значить усі живі) і прислухатися, як твітить про події ночі розбуджене тим самим, що і я, дрібне птаство у гілках заквітлої груші. Тихої усім ночі.

Ця груша настільки розрослася останні роки, що затулляє тополю. А коли ми приїхали, була маленька, крива й поламана.

Все, нічого не знаю. Сезон відкрито

У нас із мамою був специфічний спільний прибабах. Коли щось йшло не так, по-серйозному, або просто все замахало, ми переставляли меблі. Причому могли влаштувати це удвох, або там брата двоюрідного підписати, тата не чекали, він або приєднувався в процесі, або приїздив і зітхав: "знову..."
Нас ніщо не зупиняло: перенести важезну шафу? — камон, дві години і готово. Розібрати й зібрати наново в іншому місці гарнітур? — теж мені проблема. Замінити килим? — та легко. Я поки жила в батьків, разів, може, з десять з усім манаттям переходила з однієї кімнати до іншої, при тому що в нас їх було усього дві. І всі ці поморочені зміни якось піднімали настрій, чогось додавали в житті, доки все не набридало, або не з'ясовувалася якась незручність, котра проявлялась тільки згодом. Тоді починалися нові ідеї, нові комбінації. Не знаю, як воно робе, але мені й зараз від усяких таких штук легше. Просто переорієнтувати стіл, пересунути пару предметів, додати пару кроків простору, і вже якось морально попускає, хай і ілюзорно.

"Не терплю, коли за мене сильно переживають. Це що ж виходить, хтось за мене непокоїться, а я маю брати на себе відповідальність за їхні почуття, думати, що от не добре ж, що хвилюються, треба зробити, щоб не хвилювались.
Щось тут не те..."
© Тоні

#Гобітське
Змішую мелений коріандр з лимоном і, здається, розумію, як має пахнути свіжа кінза тим, кому вона не тхне, і чому її стільки у кавказьких стравах.

16

Чому мені завжди ніяково й соромно, коли помічаю в автора потягнуті звідкілясь фрагменти текстів, та ще й грубо встромлені у його власний? Соромно це бачити й говорити з ним про це. Спокійно, делікатно, без звинувачень і потенційно результативно.
Я ладна крізь землю провалитись у таких випадках.

Замовниця з редакторської роботи в мене — золото просто, серйозно. Завдання формулює чітко, дедлайни дає людські, відповідає швидко, платить одразу. І прийти обговорити з нею неприємні моменти проєкту теж можна, навіть просто поскаржитись одна одній. Все це без переходів у псевдодружні балачки, з якимось взаєморозумінням і повагою.☘️ Lucky me

Зібралися одні поспати цієї ночі, угу, бля.

Продавець зелені подарував мелісси, потім ще пані на виході з ринку простягнула квіти зі словами "візьміть, дарую!"
Що це за день в мене?

Є одна ведуча на Телебаченні Торонто, котра постійно ніби кричить, вона так інтонує, навіть розповідаючи про щось з історії, а не ведучи репортаж з галасливої площі, де треба перекрити зовнішній шум. Я тепер спокійніше ставитимусь до цієї її манери. Спробувала оце зробити коротенький запис на кілька реплік для фонду, вбила дві години й тонну нервових клітин, доки вийшло щось бодай трохи пристойне. Я тому ніколи й голосових не пишу, бо розповідати щось під запис для мене жах просто: перехоплює горло, бракує дихання, зводить щелепи (:

Зрідка ходжу на різні там ескапістські сторінки в інсті, на них або перманентне Різдво, або вічна осінь, або й комбо того й іншого. Іноді там трапляється отаке. Навряд чи автори щось закладали, але ж як пройти повз бавовну