Іноді роблю дурне — читаю коментарі під срачепостами. Пішла подивитися, що кажуть Віхолянки з приводу своєї співпраці з тим стрьомним чуваком. Вони пишуть, що чекають від нього пояснень з приводу фактів, вказаних у розслідуванні. А коментаторки: "Аааа, стаття про Спартака замовна!" "Ааааа, забагато літер, не знаю, чи то все правда!"
Факін павер, кому й що ще треба пояснювати й доводити про цього брехливого барона Субботу?

Мами обох моїх учениць сьогодні наввипередки пишуть мені, яка я офігенна тічерка, які завдяки мені в їхніх дітей успіхи, а мене від такого під плінтус зносить. Серйозно. Це найважчий момент у роботі — відповідальність за результат, через це хотілось взагалі кинути тьюторство. Якось мама однієї здібної дівчинки дорікала мені тим, що її дитина має 10 а не 12 за півріччя, при тому, скільки в тої дитини було ще навантаження, окрім англійської, капець просто.
Мені було від того страшенно зле. Оце відчуття, що чиїсь успіхи залежать напряму від мене, а не від ще купи чинників. Рятуйте.
Коли мене хвалять, я постійно намагаюсь довести, що то діти такі розумні, а я просто допомагаю їм це проявити. Чогось страшно бути зануреною в чуже життя глибше, ніж я внутрішнє готова.

У когось в тві виникла ідея челенджу: назватися як Спартак Суббота,
ім'я — назва футбольного клубу вашого рідного міста
прізище — день тижня, у який ви народилися.
Оскільки не маю в твітері аудиторії, дурію тут. Я б звалася Буджак Середа (((:

Згадала великодній ритуал вмивання з червоною крашанкою. Десь ще таке є, чи це суто місцева традиція?

Не так давно десь в телеграмі трапився текст про порівняння перекладів російською і українською, там йшлося про принципово різний добір слів і навіть смислові зміни в текстах. Якщо раптом ви теж це бачили, киньте лінк, будь ласка, буду вдячна.

13 років котикові виповнюється. Такий самий неврівноважений, прудкий, чутливий і розумний, як був малим. Може, трішки спокійніший став, менше шрамів на руках лишає.

Ги, я навіть не одразу збагнула, як гуглтранслейт зміг викрутити саме так (((:

Тоні після кількох годин у бібліотеці:
— Щось треба поробити сьогодні ще... а, точно, почитати.

Заснути під сигнал тривоги, бачити уві сні сильний обстріл, прокинутись, почути бадьору ППОшечку і далекі лункі вибухи, почитати, що пише одеський чарівницький чат (о, значить усі живі) і прислухатися, як твітить про події ночі розбуджене тим самим, що і я, дрібне птаство у гілках заквітлої груші. Тихої усім ночі.

Ця груша настільки розрослася останні роки, що затулляє тополю. А коли ми приїхали, була маленька, крива й поламана.

Все, нічого не знаю. Сезон відкрито

У нас із мамою був специфічний спільний прибабах. Коли щось йшло не так, по-серйозному, або просто все замахало, ми переставляли меблі. Причому могли влаштувати це удвох, або там брата двоюрідного підписати, тата не чекали, він або приєднувався в процесі, або приїздив і зітхав: "знову..."
Нас ніщо не зупиняло: перенести важезну шафу? — камон, дві години і готово. Розібрати й зібрати наново в іншому місці гарнітур? — теж мені проблема. Замінити килим? — та легко. Я поки жила в батьків, разів, може, з десять з усім манаттям переходила з однієї кімнати до іншої, при тому що в нас їх було усього дві. І всі ці поморочені зміни якось піднімали настрій, чогось додавали в житті, доки все не набридало, або не з'ясовувалася якась незручність, котра проявлялась тільки згодом. Тоді починалися нові ідеї, нові комбінації. Не знаю, як воно робе, але мені й зараз від усяких таких штук легше. Просто переорієнтувати стіл, пересунути пару предметів, додати пару кроків простору, і вже якось морально попускає, хай і ілюзорно.

"Не терплю, коли за мене сильно переживають. Це що ж виходить, хтось за мене непокоїться, а я маю брати на себе відповідальність за їхні почуття, думати, що от не добре ж, що хвилюються, треба зробити, щоб не хвилювались.
Щось тут не те..."
© Тоні

#Гобітське
Змішую мелений коріандр з лимоном і, здається, розумію, як має пахнути свіжа кінза тим, кому вона не тхне, і чому її стільки у кавказьких стравах.

16

Чому мені завжди ніяково й соромно, коли помічаю в автора потягнуті звідкілясь фрагменти текстів, та ще й грубо встромлені у його власний? Соромно це бачити й говорити з ним про це. Спокійно, делікатно, без звинувачень і потенційно результативно.
Я ладна крізь землю провалитись у таких випадках.