"Чаликушу" Гюнтекіна — турецька версія Джен Ейр. І там, і там героїні сироти, випускниці пансіонів йдуть вчителювати не з поклику, а через обставини, обом це непогано вдається. Етапи ті ж самі: сільські школи, дівочі училища і ще бозна які поневіряння, піклування про чужу дитину, постійні зустрічі з мудаками, боротьба з упередженнями, відстоювання права жінки на гідну роботу й можливість самій обирати свою долю. Обидві про щось там мріють, рвуться ніби в широкий світ, а насправді тільки повернутися до коханого аб'юзера, і обидві історії завершуються щасливими шлюбами з вилупками, через яких вся біда й почалась. Бісить. Причому авторка однієї з них — жінка.

В Північній Алабамі безліч горілчаних заводів, ткацьких фабрик, сталеварних компаній, республіканців, професорів та іншого люду без роду-племені.
Гарпер Лі
Убити пересмішника

The fat cat on the mat
may seem to dream
of nice mice that suffice
for him, or cream;
but he free, maybe,
walks in thought
unbowed, proud, where loud
roared and fought
his kin, lean and slim,
or deep in den
in the East feasted on beasts
and tender men.
The giant lion with iron
claw in paw,
and huge ruthless tooth
in gory jaw;
the pard, dark-starred,
fleet upon feet,
that oft soft from aloft
leaps on his meat
where woods loom in gloom--
far now they be,
fierce and free,
and tamed is he;
but fat cat on the mat
kept as a pet,
he does not forget.
#TolkienReadingDay

#TolkienReadingDay
Я знов до старого свого тексту, бо тоді я, здається, все сказала, а день цей лишається особливим завжди.
Той день, коли ти бачиш, як стоїш на стіні Мінас Тіріта і холодно тобі у розшитій зірками мантії, вітер з Андуїна розвиває твоє волосся, а ти засмучено дивишся у посвітліле раптом небо, що ніби сміється з твоєї туги, і помічаєш орла, і він проголошує: «Радійте, люди Гондору!»
Або уявляєш себе на схилі Ородруїна, і гуркіт вулкана не заглушає у твоїх вухах останній крик твого ворога, маленького і підступного. Крізь попіл, що запорошує тобі очі, заважає дихати і відбирає голос, розрізняєш чорні крилаті тіні, і вони тебе більше не лякають. Єдине, про що ти думаєш — що немає навіть хустки, перев'язати закривавлену руку друга.
Або, стежачи за грою промінчиків сонця на золотих кучериках незнайомої дитини, промовляєш про себе: «Еланор...»
https://www.youtube.com/watch?v=Xo4VyqJHctw&t=3s

— Попросимо нашого регента почати перший гімн,— сказав він.
Зібо підвівся з свого місця, пройшов між рядами, зупинився перед нами і оглянув паству. В руках у нього був досить потріпаний збірник гімнів. Зібо розгорнув книгу і сказав:
— Проспіваємо номер двісті сімдесят третій.
Цього я вже зовсім не розуміла.
— Як же ми співатимемо, коли перед нами немає слів?
Келпурнія всміхнулася.
— Заспокойся, дівчинко,— прошепотіла вона,— зараз усе зрозумієш.
Зібо кашлянув і голосом, що нагадував далеку канонаду, почав:
— Там, за рікою, лежить країна...
І сотня голосів напрочуд злагоджено проспівала ці слова слідом за Зібо. Не встиг завмерти протяжний голос на останньому слові, а Зібо читав далі:
— Серцю кожного із нас близька і мила...
І знову дружні й сильні голоси підхопили ці слова. Коли завмирала протяжна остання нота, Зібо читав наступний рядок:
— Тільки віра допоможе нам досягти заповітних берегів.
Паства трохи зам'ялась, і Зібо чітко повторив слова, хор проспівав їх. Коли вступав хор, Зібо загортав книгу, що означало: продовжуйте без мене.
Після того як завмерла остання нота урочистого хору, Зібо мовив:
— За тією сріблястою рікою спокій вічний і жаданий.
...
— Такий і наш священик,— сказав Джем,— але ви якось чудно співаєте гімни.
— 3 повтором?
— Це називається повтором?
— Еге ж. Скільки я себе пам'ятаю, тут завжди так співають.
Джем сказав, що за рік церква могла б назбирати досить грошей, щоб купити збірники гімнів.
Келпурнія засміялася.
— Це не допомогло б. Ніхто не вміє читати.
— Не вміє читати? Як? Стільки людей — і всі неписьменні?
— Так,— Келпурнія кивнула головою.— В «Першій Покупці», можливо, тільки четверо набереться таких, що вміють читати... В тому числі і я.
Гарпер Лі
Убити пересмішника
Якось я раніше не замислювалася про таку очевидну річ, та ось, схоже, розкрита причина появи госпелів.

Переклад Гарпер Лі дивнуватий трішки. То красива українська з живими слівцями й зворотами на кшталт "чесний герць на кулачиськах", то раптом вигулькують " чемодан", "галстук" чи "підміниш". Не знаю, що й сказати

Помітила смішну річ: кожен раз, коли доводиться звертатись до лікарів і очікується болюча чи просто неприємна маніпуляція, у сестер, ба навіть у лаборанток на рентгені змінюється голос і тон, зі спокійно-ввічливого на пестливий. Мене сьогодні за доволі короткий проміжок часу стільки разів обізвали лялечкою-рибонькою-ластівкою-сонечком-пташечкою, скільки я котів так за той самий інтервал не називаю (:
Цікаво, це тільки в Одесі так, чи десь ще?

Полуниця в березні, кукурудза в червні... Це в нас настільки змінився клімат, чи стільки нових сортів з'явилося?

Востаннє ми бачились на концерті Zwyntar у січні 22. Вона подивилася на мене, як завжди, трішки насмішкувато, я відповіла, як завжди, розгубленою усмішкою. Всі, хто її добре знав, казали, що вона чудовий друг, я сподівалася, що колись ми, якщо й не подружимось, то заприятелюємо, і нам буде легше грати одній з одною. Цього вже не станеться.
Не забуду сцену на Сенуні, коли її персонажка дивилася на мою так само насмішкувато й холодно, а моїй було страшенно ніяково, але там ролі дозволяли дистанцію.
Вона такою й залишиться в пам'яті: різкою, гордою, аж недосяжною.
Прощавай, Мар. Дякую за захист.
Все могло б бути інакше.

Завершився березень, почався дубень, сиджу в теплому светрі, в кожусі й плетених шкарпетках. Та ще й зсередини холод і тупий біль.

Завдяки проєкту «Стріха» від Ukraїner дізналася відповідь на питання, що цікавило мене років з п'яти, відколи почала зазирати в гості до сусідів: нафіга зводити будинок зі здоровецькою холодною залою, куди майже ніхто ніколи не заходить? Там завжди прибрано, аж стерильно, але видно, що нею не користуються. Всі крутяться у чималій кухні, сплять у кімнатках, суміжних з тією ж кухнею, котра єдина опалюється пічкою з духовкою і лежанкою. Бабуся, та в кухні й живе, у неї там навіть ліжко. З'ясувалося, що це специфіка місцевої архітектури під молдовським впливом. Оця зала, casa mare (велика хата) будується для важливих сімейних подій: родини, хрестини, весілля, поминки, — і обігрівається за рахунок присутності великого гурту.
У моїх баби з дідом був німецький будиночок, доволі компактний, щоби не сказати вузенький і тісний. Але я звикла, мені подобалось там і я сильно дивувалась тому, як живуть сусіди. Хазяйка там була наполовину болгарка, її чоловік — молдованин, дівчата їхні говорили українською, як бабуся.

Котерина підняла настрій серед ночі (:

Варто доєднатись до спільноти The Silmarillion, як тобі одразу ж сигналять сторінки Sauron і Tevildo з пропозицією вподобати їх. Що то за підкати до чесної гобітанки? (:

Іноді роблю дурне — читаю коментарі під срачепостами. Пішла подивитися, що кажуть Віхолянки з приводу своєї співпраці з тим стрьомним чуваком. Вони пишуть, що чекають від нього пояснень з приводу фактів, вказаних у розслідуванні. А коментаторки: "Аааа, стаття про Спартака замовна!" "Ааааа, забагато літер, не знаю, чи то все правда!"
Факін павер, кому й що ще треба пояснювати й доводити про цього брехливого барона Субботу?

Мами обох моїх учениць сьогодні наввипередки пишуть мені, яка я офігенна тічерка, які завдяки мені в їхніх дітей успіхи, а мене від такого під плінтус зносить. Серйозно. Це найважчий момент у роботі — відповідальність за результат, через це хотілось взагалі кинути тьюторство. Якось мама однієї здібної дівчинки дорікала мені тим, що її дитина має 10 а не 12 за півріччя, при тому, скільки в тої дитини було ще навантаження, окрім англійської, капець просто.
Мені було від того страшенно зле. Оце відчуття, що чиїсь успіхи залежать напряму від мене, а не від ще купи чинників. Рятуйте.
Коли мене хвалять, я постійно намагаюсь довести, що то діти такі розумні, а я просто допомагаю їм це проявити. Чогось страшно бути зануреною в чуже життя глибше, ніж я внутрішнє готова.

У когось в тві виникла ідея челенджу: назватися як Спартак Суббота,
ім'я — назва футбольного клубу вашого рідного міста
прізище — день тижня, у який ви народилися.
Оскільки не маю в твітері аудиторії, дурію тут. Я б звалася Буджак Середа (((:

Згадала великодній ритуал вмивання з червоною крашанкою. Десь ще таке є, чи це суто місцева традиція?

Не так давно десь в телеграмі трапився текст про порівняння перекладів російською і українською, там йшлося про принципово різний добір слів і навіть смислові зміни в текстах. Якщо раптом ви теж це бачили, киньте лінк, будь ласка, буду вдячна.

13 років котикові виповнюється. Такий самий неврівноважений, прудкий, чутливий і розумний, як був малим. Може, трішки спокійніший став, менше шрамів на руках лишає.