🎙️Я дочитав до майже половини книги і маю декілька думок:

Загалом про сюжет:

Є Люсі яку 5 років тому звинуватили у вбивстві подруги, але цього не змогли довести. У Люсі глибока амнезія.

Тепер подкастер Бен приїжджає аби докопатися до правди і за збігом обставин у містечко повертається і Люсі.

І…. це все.

🤷‍♂️Або я розбалуваний, або це дуууже повільно. Я звик що нам одразу дають за що зачепитися, одразу щось відбувається, є хтось, хто веде себе підозріло

А тут просто Бен опитує людей, і з цих інтерв’ю випливають якісь фрагментики пазлу, який поки що не вʼяжеться між собою.

З одного боку це виглядає як реальне розслідування, в якому просто так нічого не буває, а з іншого - де динаміка? де кліфгенгери? Хочеться хоча б трішечки драйву, бо поки все що я отримав — це інформацію що 50-ти річна жінка переспала з 20-ти річним.

Це моя четверта книга де сюжет завʼязаний на подкасті, але в усіх попередніх була якась небезпека. Кожен уривок кидав на когось підозру. Хтось погрожував героям.

Тут це занадто спокійно.

(це було написано вчора о 00:30, я дочитав до 300 сторінки, але станом на 175-ту думки були саме такі)

Відкрили передпродаж на Катабазис!!!

Після Макової війни боюся читати авторку, але її «Жовтолика» — прекрасна. Тому «Катабазис» читатиму

Поповнення у моїй колекції Стівена Кінга 🔥

Тепер маю на полицях 50 робіт автора і залишилось зібрати зовсім трішки

🌒«Повна темрява. Без зірок» — збірник повістей автора куди увійшли «1922», «Великий Водій», «Справедливе подовження» та «Нормальний шлюб»

⛓️‍💥 «Джеральдова гра» — від анотації у мене мурашки. Подружжя, нікому не сказавши, поїхало в будинок за містом. Під час любовних ігор чоловік прикував дружину до ліжка і … раптово помер. Ключів нема, звʼязку теж. Ніхто не прийде на допомогу. Ти сам на сам зі своїми кошмарами.

(звідси у мене панічний страх щоб мене, навіть жартома, звʼязували)

Дочитав.

​​🗡️Найкраще подавати холодною
🌟10/10

Я давно не читав нічого настільки жорстокого й водночас прекрасного,

⚔️Це не просто книга — це м’ясорубка з людських доль, де кожен герой — не герой, а покидьок, який чіпляється за життя зубами й мечем.

📜Події відбуваються приблизно за три роки після основної трилогії. Монза Меркатто — найманка у герцога Орсо, який веде боротьбу з Лігою Восьми.

Саме завдяки Монзі, Орсо перемагає, але коли слава найманки починає загрожувати його королівській дупі, він вирішує вбити її…

На його жаль, йому це не вдається і тепер Монза хоче помститися всім, хто брав участь у змові.

Я йшов за Монзою крізь кров, бруд, зраду, і в якийсь момент зловив себе на думці: я вже не знаю, чи хочу, щоб вона перемогла. Бо з кожною сторінкою вона сама перетворювалася на тих, кого ненавиділа.

Це книга, де немає світла, немає надії, є лише холодна помста, і вона смакує гірко, але від цього неможливо відірватися.

Тут немає «правильних» персонажів, немає добрих фіналів. Але є відчуття, що ти читаєш правду про світ — брудну, криваву і болісно чесну. Монза — не героїня, вона ніж, який ріже сам себе зсередини.

Її шлях — це не тріумф, а повільне гниття душі, і саме в цьому найстрашніша краса книги.

Це один із тих романів, після якого ти сидиш із порожнім поглядом і думаєш: «А може, ми всі варті лише холодної страви?»

Пройшло, якщо не помиляюсь, 7 років відколи я вперше прочитав «Дівчину у потягу»

Тоді це був 8? клас, і книга мене вразила неймовірно, і залишається до цих пір одним з найкращих прочитаних трилерів.

І ось я вперше взяв її перечитувати і…

це так само прекрасно.

Я уже забув фінал, забув сюжет, пам’ятаю лише емоції, тому читаю майже як вперше😁

У Поліни Кулакової виходить нова книга!

Після «Усі їхні демони» слідкую за творчістю авторки і до мене скоро приїде «Дівчина, яку ми вбили»

📝«Фінальний драфт» — про письменницю Олесю, яка їде у Карпати, аби завершити сценарій до фільму. Та мимоволі авторка стає героїнею герметичного трилеру і його фінал буде залежати не тільки від неї…

Передзамовити книжку можна тут

⁉️Думаєте, що знаєте сюжети своїх улюблених книг краще за інших? У вас є шанс довести це)

Своєрідні книжкові гладіаторські бої (але менш травматичні і без необхідних жертв🤭) — це все про застосунок Book Duel.

Як це працює?

• Реєструєтесь на турнір перейшовши за посиланням

• Спеціальний бот сам нагадає про старт, тому ви точно не пропустите початок

• Відповідаєте на питання за сюжетом книги → проходите далі → змагаєтесь з найсильнішими.

Ну і звичайно, як і на справжніх боях, найкращі отримають винагороду

🏆10 найкращих, що дійдуть до 3 етапу, отримають по $5.

🥇 1 місце — $20
🥈 2 місце — $15
🥉 3 місце — $10

🔜Найближчі турніри за книгами «Я бачу, вас цікавить пітьма», «Залізне полумʼя» та «Щасливе місце» (яка до речі одна з претендентів на перемогу на премії блогерів)

Посилання на мінізастосунок — https://t.me/bookduel_bot/game?startapp=max

Особисто мені цікаво перевірити, наскільки добре я реально пам’ятаю сюжети. Бо читати читав, а от чи вистачить цього, щоб виграти — вже інше питання 😅

#промо

У РМ там нові передзамовлення, я все ще чекаю «The family upstairs» та «Don’t let him in», але цього разу анонсували «Щось у воді»

Якби перед вами стояв вибір, що навіки змінить ваше життя, — ви б його зробили? Ерін — режисерка-документалістка за крок до кар’єрного злету, а Марк — привабливий інвестиційний банкір із грандіозними планами на майбутнє. Безтямно закохані, вони вирушають в ідеальну весільну подорож на тропічний острів Бора-Бора, де насолоджуються сонцем, пляжем й одне одним. Та якось, під час занурення в кришталево чисте море, вони помічають щось у воді… Чи може життя мрії обернутися справжнім кошмаром? Несподівано молодята постають перед небезпечним вибором: розкрити правду чи зберегти таємницю. Зрештою, хто постраждає, якщо все лишиться в секреті? Їхнє рішення запускає ланцюг подій, нищівний для обох…

Не планую цю книгу читати, але звучить як чудовий відпочинковий трилер в відпустку🌊

Особливий вид знущань, це коли інформація про посилку з книгами приходить коли ти поїхав з міста 😅

Вийшов трейлер до екранізації «Служниці» 🔥

Картинка просто вау і, здається, оригінал відтворений детально.

Та ще й саундтрек - Please Please

​​🏛️Розпочну з осяяння.

І стосується воно переказів міфів, до яких я ставився не те що скептично — радше з недовірою, цілеспрямовано оминаючи всі шляхи, що вели до них.

Я обожнюю оригінальні грецькі міфи. Я виріс не на Гаррі Поттері, а на Афіні, Одіссеї, Трої, Зевсі та Посейдоні.

І саме через страх того, що перекази можуть у чомусь спотворити чи знецінити оригінали, я довгий час відмовлявся їх читати. Але, як і Ахілл із Патроклом — як би не намагався — не зміг уникнути своєї долі. І в моєму випадку вона виявилася благословенням.

🪉«Пісня Ахілла» — це поетична музика, виткана з ніжності, болю, героїзму й глибокої людяності. Вона зачаровує не яскравими боями чи безсмертними іменами, а тим, що залишається поза кадром у класичних версіях — тишею між словами, дотиком між рядків.

Оригінальний міф знайомий майже кожному, але в інтерпретації Медлін Міллер він набуває нових художніх відтінків, дихає інакше. Ми спостерігаємо за життям Патрокла й Ахілла від самого дитинства — до трагічного завершення, що залишає посмак гіркої вічності.

Ахілл — напівбог, син смертного чоловіка й морської німфи. Його велич і пророцтва про безсмертну славу затьмарюють усе навколо. Патрокл — вигнанець, мовчазний, сором’язливий, нібито нічим не примітний царевич. Але саме в цій тиші — його світло. Серед дитячих пустощів, тренувань і дорослішання вони знаходять одне одного — і, можливо, самих себе.

Авторка майстерно торкається найтонших струн душі. Вона не говорить прямо про їхні стосунки — усе в напівтонах, натяках, у перерваних діалогах і паузах між абзацами. Але й цього досить, щоб усе зрозуміти.

Обидва герої проходять шлях від злету до падіння, від надії — до розчарування, від скромності — до гордині. Так, Міллер подекуди ідеалізує образ Ахілла, але врешті ми бачимо: що насправді було для нього важливим? І ким насправді був Патрокл у цьому міфі — не лише для нього, а й для нас, читачів?

Можливо, їхній вибір — це юнацький максималізм. А можливо — просто любов, яка не потребує виправдань. Але він був зроблений. І він привів до неминучого.
І — до вічного.

10/10🪉

​​🎥КСД запросили на показ нової екранізації Кінга «Довга хода».

Загалом фільм справив сильне враження — він динамічний, жорсткий, кривавий і тримає в напрузі до самого фіналу (хоча його інтерпретація для мене виявилась неоднозначною 😅).

Найбільше здивувало, що творці зуміли приділити увагу майже всім п’ятдесяти хлопцям (точніше їхнім смертям)

І весь цей людський калейдоскоп тримається лише на одній локації — нескінченній дорозі. Я був приємно вражений роботою сценаристів, адже наскільки складно було прописати сценарій, коли основа фільму — звичайна ходьба 🚶‍➡️

Так, у середині стрічка трохи провисає (як і сама книга), та попри це інтрига не зникає. Ти постійно в очікуванні: хто зійде, хто зламається, а хто зробить ще крок.

Але головна цінність фільму навіть не у сюжетних поворотах, а в концепції.

«Довга хода» — це жорстока метафора суспільства і людського життя. Це гра на виживання, де правила встановлені зверху й оскаржити їх неможливо. Кожен учасник мусить іти, доки може, — і це дуже схоже на наш шлях у світі, де ми змушені рухатись далі попри біль, втрати, втому.

Дорога тут перетворюється на символ життя: нескінченна, виснажлива і така, що дозволяє лише одному дійти до кінця.

Саме тому фільм, як і книга, залишає після себе не просто емоцію, а низку питань: що таке справжня ціна перемоги, чому ми приймаємо жорстокі правила гри, і чи справді варте воно того, щоб іти до останнього кроку

Ставлю 7/10🍿