Ура-ура приїхало моє, таке довгоочікуване, передзамовлення від Жорж 💙

🌿 «Кропиву і кістку» Т.Кінгфішер брала ще до того, як ми обрали її читати на клуб. Тепер матиму можливість ще й обговорити прочитане👌🏼

ну, а «Некровет» 3.0 Йоанни В. Ґайзлер, бо мені дуже сподобалася перша частина і не можна не купити книжку авторки, яка однією з перших підтримала видавництво після атаки рф.

«— Я став би твоїм королем, але завжди — твоїм слугою. І ніколи — наглядачем»

*розтеклася калюжкою 🤤

Книжку, як ви могли зрозуміти, у мене віджали

Із великих переваг цієї історії — це завершена дилогія. Обидві книжки вже видані, тому можна просто купити дві, зануритися в цю історію і не чекати до пенсії на четверту частину циклу 😄

😚 Атмосфера тут для мене знову на висоті: туман, темний ліс, карти ці (дію яких я забула ☠), прокляття і прекрасні панянки, які бігають по лісу. Саме за цю готичну атмосферу я і люблю цю дилогію!

Але найбільше в цій частині мені зайшла хімія між персонажами. І, здається, навіть більше, ніж у першій книзі. Ця пара виявилася ще цікавішою. Іона просто🔥

Ну і головна зірка всієї дилогії — Кошмар. Оце персонаж! Я чекала на нього чи не більше, ніж на всіх інших героїв разом. І в другій частині його присутність особливо відчутно. Закрию спойлером те, що мені дуже сподобалося, але не відкривайте, якщо ви не читали першу частину!!!

Авторка написала Кошмара так переконливо, що ти забуваєш, що він живе в тілі Елспет, а вона сидить десь в його свідомості. Це кайф. Бо ніби вона, але ти чітко розрізняєш і сприймаєш його правильно.

Але
Завжди є якесь але 🤭

У мене виникла плутанина з магією Карт Провидіння і хто кому, хто. Або я щось забула з першої книги (дуже вірогідно), або система справді виявилася для мене недостатньо зрозумілою. У якийсь момент я вже почала губитися в тому, хто кому ким доводиться, як саме працюють карти і що з чого випливає. І ось цей момент трохи зіпсував мені враження від історії.

Тому якщо першій я поставила 5, то ця отримує 4⭐️(або 8/10) і я сміливо можу рекомендувати цю дилогію поціновувачам атмосферного роментезі!

P.S: І знову був момент, від якого мене трусило. Той самий віршик. У першій книзі він для мене був із категорії «це хочеться набити собі десь на серці татуюванням». А в другій Елспет знову його читає — і все. Мене просто винесло🥺

«Чупакабра, дракони та вовкулаки. Чому вимерли істоти, які ніколи не жили» — або щаслива Женя 1 штука, бо нарешті наговорилася про улюблених тваринок 🦖🦇

Поговорили з паном Леонідом про міфічних істот, реальних тварин, палеонтологію, те, як наука відрізняє можливе від неможливого, і чому іноді справжні тварини набагато дивніші за вигаданих 🐉

Це один з найкращих і найлегкочитабельних (це неіснуюче слово, я знаю) нонфіків, який я можу сміливо рекомендувати всім! Для загального розвитку👌🏼

Щаслива, що мала можливість модерувати цю подію✨

Дякую «Віхолі» за довіру і всім, хто прийшов нас послухати! Так насміялася, що щелепа болить 😆 бо що? Бо науковці не нудні люди! Закину в коментарі відео Леоніда, де він пояснює чому ні дракон, ні віверн не могли б літати 😆

Але.
Ми маємо надію на одноріжку 🤭

Залізла до дітей в будиночок на дереві і сіла читати «Кропиву і кістку» Кінгфішер 🌿

За 5 хвилин прийшла Аврора зі стосом своїх книжок. Ще через 10 прийшов Марк 🤭

Посиділа мама сама, називається. Але! Як спрацював позитивний приклад