О першій ночі дочитався «Траурно Ваш» Айві Фербенкс 🪏

Дуже оригінальний, трошки навіть дивакуватий, але напрочуд милий ромком, де головний герой… трунар. І це не просто «цікава деталь», а реально частина атмосфери книги: похоронне бюро, чорний гумор, незручні ситуації і при цьому купа тепла та людяності!

Життя надто жорстоке й непередбачуване, щоб жити боязко. Надто коротке, щоб жити, шкодуючи, що не наважилася спробувати.

Гумор чудовий, атмосфера Ірландії класна, взаємодія героїв теж сподобалася:

— Ти живеш, щоб бентежити мене.

Коли все починається як дружба, а закінчується… ну, почитаєте, як закінчується 🤭

Прочитала перед тим декілька відгуків про те, що когось бісила героїня, і категорично не можу з цим погодитися. Прекрасна! До переїзду в іншу частину світу вона мала тяжкі життєві обставини. Тому, як на мене, її дії більш ніж адекватні.

А ще, як виявилося, «Траурно Ваш» дуже хот ❤️‍🔥

Хороша історія в своєму жанрі, однозначно раджу. Поставила 8/10 ⭐️ бо перша частина книги, як на мене, дещо затягнута.

Трошки спойлерна фінальна цитата (тому закриваю, не відкривайте, якщо не хочете знати все-все), яка мене аж розчулила:

Моє серце тепер ще вразливіше, ніж будь-коли.

Бʼється поза моїм тілом — у трьох інших.

Просто про мене 💔

Боже, люди, таке захочеш придумати і не придумаєш 😔

Приснився мені сон😴

Я прийшла на презентацію Ілларіона Павлюка в якийсь велетенський амфітеатр з купою вікон від підлоги до стелі, місць повно, а мене не пускають. Не пускає дуже відома блогерка, з якою я не знайома. Підходить організатор каже, що нема місць. А я обурююся, що їх повно. Потім мені дозволили сісти на підлогу біля дверей, бо виявляється я прийшла в своєму улюбленому светрі червоного кольору з відкритою спиною, а цей амфітеатр знаходиться в… ЦЕРКВІ. І треба бути скромніше, бо мою голу спину у вікна видно!!! 🤦‍♀ А потім прийшов Олексій Рафалович, побачив, що я сиджу на підлозі і забрав мене їсти, бо нема чого оце принижуватися

😆😆😆

Я оце не знаю
Чи треба менше читати, чи в церкву сходити….