Наш кльовий silent reading club 💚

Так нас багато, що в кадр не поміщаємося. Книжки почитали, слова познаходили, в alias пограли, насміялися — вважаю хороший початок неділі!

Дякую всім учасникам,
Люблю цей клуб!

Ранок з Авророю — це 2-3 партії в dobble, в який вона якось магічно мене виграє, і декілька книжок!

Morning routine з трирічкою 👼

Сьогодні читали збірку віршів «АКІ-ЯКІ-АКА-Я» від видавництва Маґура. Мій улюблений — Казка про діда Сварида. Я дуже розчулююся від неї. Закину в коментарі🖋️

#дитяче_ecosystem

Люблю відкривати поетичні збірки на рандомній сторінці 💔

Відкрила шкільний чат сина, а там — краса. Діти робили рекламу улюбленої книжки. У Марка книжка Minecraft «Село» від Vivat 💚

Зацініть пʼятий аргумент чому вона вам треба 🤌🏼 Він минулого літа самостійно прочитав всі три з серії. Бо дійсно, тексту мало, а пригоди цікаві.

Значок видавництва взагалі шик 🤭

«Можливо, бути щасливим зараз, щасливим бодай мить, це все, що ми насправді маємо. А просити про щастя на довгі роки в нашому пеклі справа марна.
Будь зухвалою»

Одне із найважчих читань за останній час. Не по швидкості, бо йде вона дуже легко, а по наповненню 💔

Я знала у що йду. Я знала, що це історія про війну у В’єтнамі, про медсестер, про ветеранів….Але навіть із цим розумінням я не була готова до того рівня болю, який ця книга несе. Якщо вам здається, що «Велика глушина» або «Чотири вітри» — важкі, то «Жінки» — значно важча, навіть трохи депресивна. Це не просто книга з тригерними моментами — вона вся суцільний тригер. Особливо коли читаєш її зараз, у реальності повномасштабної війни. Коли щодня гинуть наші прекрасні люди — військові й цивільні, коли гинуть діти...

У війні не буває перемоги. Принаймні не в цій. Тільки біль, смерть і розруха. Прекрасні чоловіки поверталися додому або навіки понівеченими, або в санітарних мішках. Мирне населення обстрілювали, ціле покоління дітей залишалося сиротами.

Це дуже феміністична історія. Про жінок, які були на війні, але яких не визнавали: ні держава, ні родини, ні суспільство після повернення. Книга складається з двох частин: служба головної героїні медсестрою у В’єтнамі і її повернення — спроба адаптуватися до життя, яке вже ніколи не буде таким, як раніше.

— Там було справжнє пекло, але вдома було ще гірше.

Найслабше місце цієї книги для мене — це любовні лінії. Ніколи не думала, що таке скажу, але їх тут забагато, вони мені заважали. Після прочитання я навіть не розумію, кого героїня насправді любила і хто, зрештою, любив її. Але жіноча дружба тут прекрасна!

— У цьому божевільному світі кохання завжди треба святкувати.

Мені точно потрібен час, щоб її обдумати. Добре, що в мене є ще два тижні до книжкового клубу, щоб зрозуміти, що саме я хочу сказати своїм жінкам про «Жінок» Крістін Генни.

Для мене — це 8/10 ⭐️

і якщо ви не готові йти в болючу історію — про війну, втрати і знецінення подвигів медсестер то не беріть її. Вона не пожаліє і не пом’якшить. Особливо в контексті нашої з вами реальності!

Але якщо ви шукаєте історію, яка залишиться з вами надовго, яка змусить думати глибше і, можливо, навіть у чомусь сумніватися — тоді я однозначно можу її рекомендувати!