Перша частина (та яка моя, а не дітей) розпаковки від видавництва Маґура!

А тут — завершена трилогія «Янголи ніколи не сплять»🪽 від українських авторок Дари Корній і Таміли Тарасенко. Опис обіцяє епічне міське фентезі, мій улюблений Львів і янголів, які ходять поміж людей.

Цей жанр я готова читати безкінечно, а від українських авторів — тим паче. Книжки, до речі, дуже щедро ілюстровані, буду з вами ділитися.

Читали? 🧐
Чи може плануєте?

Обирала-обирала і взяла «Боги мого краю дуже люблять кров» Євгенії Кужавської, бо нема чого відкладати 🩸

Зрозуміла, що давно не було нашої традиційної нічної переклички в коментарях. Діліться, що ви там підчитуєте сьогодні? 👩

Забігла в Старого Лева на капуоранж і почитати, а вийшло ще й фразеологізми повчити 🤭

«Боги» йдуть поки пречудово. Дуже атмосферно!

Кольори мого ранку 🤩
навіть смайлик ранункулюса є, а як же пахнуть фрезії! Це щось неймовірне

Ну з Богом!
З 18 років печу сама і завжди в суботу 🤍

Щойно зрозуміла, що ми з дітьми вчора майже точно повторили ілюстрацію з Великодньої класики Vivat. Розмальовували і дорослі, і малюки. Бо традиції — це дуже важливо. Так сталося, що більшість з них я повертаю у свою родину, а ще створюю купу нових.

Хто пече сьогодні — нехай все вийде. Обіймаю ✨

… Всі зберемося сьогодні:
Завтра в нас свято велике. Завтра в нас день Великодній.

Микола Філянський

Інтелектуально. Вишукано. Естетично 🌷
в усіх сенсах

— Усе життя — поезія

«Боги мого краю дуже люблять кров» Євгенії Кужавської причарувала мене. Це справжня українська дарк академія, яка впізнається з перших сторінок. Атмосфера, красиві описи, осінь, навчальний заклад, якась трагічна похмурість, містичні настрої, мистецтво, літературні дискусії, і, звісно, вбивство. Ти читаєш і здається, що на очі впала вуаль, а кольори навколо приглушили. А як вишукано це написано! Пів книги можна заліпити стікерами ✍

Мені здається, з «Богами» я дуже можу полюбити осінь:

Вересень

теплий і жовтий, як круглобока диня. Пахне мигдалем і травами, грає музикою з естради Шато-де-Фльор

Жовтень

фарбує пащі левів біля Царського палацу. Жовтень іде, не прощаючись.

Листопадова

палітра кольорів тяжіє до чорного, зрідка позначає гілки дерев темно-сірим або вириває із загального пейзажу останні жовто-багряні плями.

Ви ж знаєте, що я читаю книжки дуже швидко. Для мене нормально прочитати роман на 300 сторінок за день — максимум за два. Але з «Богами мого краю» так не сталося. Вони не читаються поспіхом. І це не тому, що складно, а тому, що текст сам задає інший темп. Я думаю, що якщо поспішати — втратиш і насолоду від читання, і ту тонку атмосферу, яка тримає роман на рівні не лише сюжету, а й естетичної насолоди.

Пастель лишається на кінчиках пальців, ніби пилок із крил метеликів. Рона малює обережно, надто старанно, виважено, не в змозі сьогодні писати розслаблено й легко — так, як радить художниця.

Детективна лінія, стиль оповіді, персонажі, які насправді були реальними людьми… прекрасно все!

Додавайте в осінні плани!
Читатиметься ще атмосферніше 📖