«— Я був юним і не знав, що зло — це не лише про ворога, який чинить лихо. Це також про ближнього, який мовчки спостерігає за кривдою, а потім іде у власних справах. Він не заступиться і не підніме голосу проти»

Насправді не знаю, чи потрібен відгук на цю історію. Чи можна додати щось до сотень слів захвату?

Третя частина — найжорстокіша, найемоційніша та однозначно найоб’ємніша в усіх сенсах. Знаєте, іноді читаєш і лишаються питання: а що сталося з ним або з нею? А яка ж історія того чи іншого героя? А чому він такий?

Після прочитання «Пісні дібров» жодного питання до сюжету немає 💔Це настільки майстерно розказана історія, що будь-які слова здаються зайвими. Кожен персонаж отримав свій голос, свою правду і свою пам’ять! А яке в ній кохання!

Боляче від того, наскільки вона актуальна сьогодні. Павло Дерев’янко точно знав, про що писав:

Сказав би, що мертві герої зручні. Від них легко відкупитися: постав пам’ятник, вшануй квітами — готово! Мертвий герой мовчить і не дратує. Це живі вічно ставлять запитання, повстають проти кривд, лаються, п’ють, сруть… Вони занадто живі, щоб бути героями. Лише в посмерті з них можна зліпити святих, — Ярема гірко всміхнувся. — Мертвий герой — це красива легенда, яку згадують раз на рік

Я не знаю, як вас, а мене від цієї цитати пробрало до кісток

Щиро дякую автору і Видавництву Старого Лева за можливість стати, на короткий час, на вовчу стежку! Це була неймовірна пригода, яку я ніколи не зможу забути.

Нехай Мамай допомагає!

Якщо я не встигну прочитати на свій же клуб «Леобург», знайте — винні пазли Гаррі Поттера

Але ситуація покращилася. Рамочку зібрала 👌 Ніколи з них не починала, але це була остання надія 😔

Такий класний розділ прочитали. Коли Гаррі вперше потрапляє в будинок Візлі, і місіс Візлі, розлютившись на синів за те, що вони скористалися літаючою машиною, відправляє їх робити дегномізацію саду 😆 бо:

— Гноми вже геть розперезалися!

Мій мозок начисто стер цей книжковий епізод, а у фільмі його і не було. Тому читала ніби вперше і щиро посміхалася

Тихої ночі, мої прекрасні люди 🌱

Нехай ні гноми, ні бпла не турбують ваш сон ✨

Звітую: прочитала 96 сторінок «Леобурга» 🧐

Познайомилася з молодим містом винахідників і митців, в яке зʼїжджаються ті, кому тісно у своїх країнах ⚙️

Ой, подобається мені. Від вайбу романів Жюля Верна до діалогів між головними героями!

Ось як треба починати стосунки:

— Подивися на мене, інакше я вріжу тобі тремпелем! — крикнула Джекі.
— На моїй могилі так і напишуть: «Прийняв смерть від тремпеля розлюченої харків’янки», — незворушно відповів

У цих двох точно є потенціал:

Джекі мовчки підвелася. Вже на виході з кухні зупинилася та пробурмотіла, не обертаючись:
— Чорний, зелений, трав’яний?
— Гарячий, — скривився Федя й виліз із підвалу. —

Дякую, ти чарівна, коли не погрожуєш тремпелем

🤭

— Аврора! Чому ти не поїла сніданок?!
— Мама, я не встигаю їсти. Мені треба почитати!

😆

Розумію, маленька

#дитяче_ecosystem