За ці роки повномасштабного, я зрозуміла, що для мене найгірше…

Коли ти прочитав що в твоєму районі купа влучань і загиблих…і оця хвилина, поки батьки не беруть трубку/не відповідають

Ця хвилина здаються вічністю. А ти сидиш наближаєш фото зруйнованого будинку і намагаєшся зрозуміти чи не твій. Пекло якесь

Як ви?

Обираю що брати з собою в потяг читати 🚊 ви знаєте, що робити 👇🏼

Яке це дивне відчуття: їхати додому в гості, або в гості додому. Поставте слова, як вам більше подобається

Я рідко пишу про те, як важко мені далось рішення не повернутись в Київ. Багато хто думає, що це дуже легко. Ні, це не легко. Це важко і боляче, бо Київ - моє серце. Там моя родина, родина чоловіка і купа друзів, які частина моєї родини. Але бути дорослим - це приймати складні рішення, правда? Ну і гори за 3 роки стали справжніми ліками від душевних страждань

А ще дуже боляче.. що кожного разу коли я їду додому там стає менше людей, яких я можу обійняти. Ні, вони не виїжджають. Вони помирають 💔 сподіваюсь, що в цьому році я перестану втрачати тих кого люблю.

Але давайте вже про книжку, що я тут соплі вам розвела. Відкрила її, а тут - прозопагнозія! Неврологічний розклад, який був у головної героїні «Привіт, Незнайомко!». За цього захворювання людина втрачає здатність розрізняти обличчя.

Вже прочитала розділ👌🏼
Що ви там читаєте?

На доповідь Юлі я не влізла 😂
Буквально. Бажаючих послухати її було так багато, що ми.. не помістились

Тому буду засмагати біля фонтанчика і витрачати гроші далі

ВДНГ це любов, а книжкова атмосфера неймовірна