Сьогодні важко дихати…

Три роки як я зібрала речі, забрала сина, молодшого брата, себе вагітну… і поїхала з Києва і області. До друзів в гори. І вже не повернулась додому.

Я забула взяти зубну щітку, але чомусь кинула в сумку «Егоїстичній ген» Докінза… а десь під Вінницею, на заправці, я купила сину Енциклопедію книголав. Вдвічі дорожче. І ми читали її по колу… навіть в тому жахітті, книжки - були для мене порятунком 💔 завжди.

В тому жахливому 4.03.22 я памʼятаю бабусю на заправці, яка піднімала мене ридаючу з підлоги… памʼятаю жінку, яка на тернопільському кпп роздавала всім гарячий суп і булочки, памʼятаю усміхненого вусатого троошника на вʼїзді у Франківськ, який сказав «Ви в безпеці. Все добре» і подругу з татом, які в повній темряві (бо вимикали світло) зустрічали нас в Надвірній 💔

В темряві… добре видно світлих людей, памʼятайте про це