Щось сьогодні дуже важко

Я на відміну від багатьох не маю жодного фото з першого тижня повномасштабного. Я, яка обожнюю фотографувати кожну хмаринку, книжечку, квіточку… скотилась тоді до базових потреб виживання. Я і без фото чудово памʼятаю весь той кошмар 😞

Сьогодні весь день думаю про тих кого немає. Закриваю очі, а перед ними розстріляний з танка просто «в прямому ефірі» знайомий з дружиною… при спробі евакуюватись з міста. Обличчя 23річного родича, який зовсім юним пішов у військо. Дитячі спогади з художньої школи… і друг дитинства, який домальовувала всі мої роботи, поки я бігала за пампухами…Усмішка кума батьків… яка так і залишиться спогадом на фото…

Душить біль, сльози біжать самі собою
Я не вмію правильно виражати співчуття. Бо слів щоб його виразити немає. Бо кожен з них - цілий всесвіт…

Якщо ви втратили когось… мені шкода. Мені безмежно шкода 💔

Моє найбільше усвідомлення за ці три роки… що їх не три. І не 11. І не 100. Це війна світоглядів. Вони знищують нас стільки, скільки світ стоїть 💔 бо ми інші.

Тримаємось один за одного