В день рідної мови хочу розповісти вам свою історію

і відкрити портал в пекло

Я народилась в типовій родині киян в якій всі говорили… російською. Чотири (тримаємо цю цифру в голові) покоління моєї родини говорили нею. Українську я чула епізодично від бабулі, яка працювала у видавництві і від діда, який співав українською. Все.

Тобто всю мою родину від прабабці до мене тупо зросійщили. Давайте будемо чесними, не існує і ніколи не існувало російськомовних киян. Нас зросійщили. Я вчилась в найкращому універі країни з шикарними рейтингами, де потокові лекції деяких предметів читались російською. І іноді викладачі дозволяли захищати нею курсачі. Та про що мова якщо у мене в ліцеї мову і літературу читала вчителька, яка говорила російською 🤦🏽‍♀️. Я не перекладаю відповідальність на середовище, бо деяким це не заважало говорити рідною, лише констатую факти.

27 років я вважала, що головне те, яка людина всередині, яку систему цінностей вона має. Але рівня власної свідомості, нажаль, мені забракло щоб зрозуміти, що мова - серед тих самих цінностей. В лютому 2022 року, у мене відшибло бажання говорити російською. Ми «перейшли» одномоментно без права повернення назад. Ми заговорили з сином тільки українською, але так як він мав величезний вокабуляр (бо всі книжки я йому купувала українською) Марк перейшов гармонічно і дуже швидко. Ще й нас виправляв 🤦🏽‍♀️. Донька не знає російської взагалі.

Ви можете цькувати мене і говорити, що «тільки ракети змусили перейти»…але значно важче зрозуміти, як це важко і боляче. Зрозуміти, що ти три десятки років як лох, говорив мовою ментально абсолютно чужою. Я заздрю тим, хто народився з вбудованою здатністю говорити рідною. Я вшивала її під шкіру з болем, розпачем, оплакуючи зруйновані українські міста. І я не вірю нікому, вибачте, кому важко. Це дуже просто коли ти розумієш, що це необхідність. І якщо доросле покоління якось можна виправдати, то чому мої однолітки продовжують спілкуватись з дітьми російською я не знаю.

Наративи «Так удобнее» або «та какая разніца» або «ето мой родной язик» - безглузді. На дивані теж лежати дуже зручно. Їсти всякий смачний непотріб зручно. Але ми робимо ранкову йогу, ходимо в зал і їмо смачну кльову їжу. Правда?

Це не ваш «родной язик». Вашу мову розстріляли. Її знищили і зробили меншовартісною.

Я завжди всім кажу, що я не зробила нічого фантастичного і магічного. Я провернула собі мову прадідів. І ОБРАЛА мову своїм дітям. Мені безмежно шкода, щиро до сліз, що у цього усвідомлення така страшна ціна. І мені жити з цим тягарем на душі, бо

Женька ти ж мала зрозуміти все раніше. Тоді коли вперше закохалась у вірші Стуса, Франка і Костенко. Тоді коли їхала на книжковий базар і шукала збірки їх творів. Коли бабуся навчила тебе дитячої молитви українською. Тоді коли дідусь співав українською, а ти маленька плакала не розуміючи чому… бо тільки українська - мова твоєї душі.

Але як є.

Цим текстом я хочу надихнути тих, хто думає що не може «перейти» на українську. Ви вдумайтесь в абсурдність цієї фрази. Перейти можна дорогу. Українська всередині вас!