Герої Широкинської операції
14 лютого. День найзапекліших боїв за Широкине. Місцеві сєпари отримують в підкріплення роту осетинів і декілька танків. Тривають безуспішні спроби ворога захопити позиції Азовців. Того дня полк втрачає в боях трьох бійців: Ернеста, Бенча і Чемпіона.
Ігор Гольченко «Ернест». Юний, невисокого зросту, завжди усміхнений хлопчина. Не знаючи Ігоря і побачивши його вперше, навряд чи сприймеш як хороброго воїна – в людській уяві вони виглядають по-іншому. Але Вчинки Ернеста говорять про зворотнє.
Ігор – сумчанин. Після двох років навчання в будівельному коледжі переїжджає жити до Криму, в Сімферополь, але в березні 2014-го, коли Росія окуповує півострів, повертається до рідних Сум. На момент початку війни Ернесту було 17 років, він рвався їхати на фронт, пробував потрапити до підрозділу ще неповнолітнім. Був у русі фанатів ФК «Суми» і змалечку – патріотом України та рідного міста. Краще за 99% дорослих чоловіків країни, які шукали собі виправдання, усвідомлював, що зараз стати на захист Батьківщини – його обов'язок.
16 жовтня хлопцю виповнилось 18 років, цього він і чекав лише для одного: Ернест відправляється до тренувального табору Азову і за місяць перед Широкинською операцією стає бійцем другої «Залізної» сотні. Ігор був кулеметником – нелегка справа навіть для кремезних хлопців, але Ернест жалітися не звик. Він прагнув скоріше потрапити на бойовий виїзд, просився у командирів поїхати. Це звично для Азовців, але про Ігоря побратими взагалі не згадують жодного випадку, коли б він проявив страх.
Друг Кірт, тоді командир 2-ої роти, розповідав про Ернеста: «Цей маленький хлопець зробив великий внесок у те, що ми зупинили ворога. Сотня потім отримає ім'я «Залізної» за те, що стояла та відбила всі контратаки. Вона стала залізною завдяки таким залізним хлопцям, як Ернест».
Під час Широкинської операції саме Ігор Гольченко прикривав наступ роти на Саханський блокпост, проявив себе професійно – завдяки його влучній стрільбі Азовці зайняли передову лінію оборони. Цей бойовий вихід, на який так рвався Ігор, став для нього останнім. 14-го лютого «Газель» з боєкомплектом проривалася до передових позицій, у ній були бійці Ернест, Ромашка і Зіна. Машина потрапила під щільний обстріл і Ернест, закривши собою побратима Зіну, загинув, отримавши чисельні кульові поранення.
Ігор Гольченко «Ернест» – гордість полку Азов і рідних Сум. Сьогодні 22-га школа в Сумах, де навчався хлопець, носить ім'я Героя. Ігор – гордість всієї України. Своє молоде життя він віддав за майбутнє країни, наш спільний борг – завершити справу хороброго і відданого Батьківщині хлопця.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
14 лютого. День найзапекліших боїв за Широкине. Місцеві сєпари отримують в підкріплення роту осетинів і декілька танків. Тривають безуспішні спроби ворога захопити позиції Азовців. Того дня полк втрачає в боях трьох бійців: Ернеста, Бенча і Чемпіона.
Ігор Гольченко «Ернест». Юний, невисокого зросту, завжди усміхнений хлопчина. Не знаючи Ігоря і побачивши його вперше, навряд чи сприймеш як хороброго воїна – в людській уяві вони виглядають по-іншому. Але Вчинки Ернеста говорять про зворотнє.
Ігор – сумчанин. Після двох років навчання в будівельному коледжі переїжджає жити до Криму, в Сімферополь, але в березні 2014-го, коли Росія окуповує півострів, повертається до рідних Сум. На момент початку війни Ернесту було 17 років, він рвався їхати на фронт, пробував потрапити до підрозділу ще неповнолітнім. Був у русі фанатів ФК «Суми» і змалечку – патріотом України та рідного міста. Краще за 99% дорослих чоловіків країни, які шукали собі виправдання, усвідомлював, що зараз стати на захист Батьківщини – його обов'язок.
16 жовтня хлопцю виповнилось 18 років, цього він і чекав лише для одного: Ернест відправляється до тренувального табору Азову і за місяць перед Широкинською операцією стає бійцем другої «Залізної» сотні. Ігор був кулеметником – нелегка справа навіть для кремезних хлопців, але Ернест жалітися не звик. Він прагнув скоріше потрапити на бойовий виїзд, просився у командирів поїхати. Це звично для Азовців, але про Ігоря побратими взагалі не згадують жодного випадку, коли б він проявив страх.
Друг Кірт, тоді командир 2-ої роти, розповідав про Ернеста: «Цей маленький хлопець зробив великий внесок у те, що ми зупинили ворога. Сотня потім отримає ім'я «Залізної» за те, що стояла та відбила всі контратаки. Вона стала залізною завдяки таким залізним хлопцям, як Ернест».
Під час Широкинської операції саме Ігор Гольченко прикривав наступ роти на Саханський блокпост, проявив себе професійно – завдяки його влучній стрільбі Азовці зайняли передову лінію оборони. Цей бойовий вихід, на який так рвався Ігор, став для нього останнім. 14-го лютого «Газель» з боєкомплектом проривалася до передових позицій, у ній були бійці Ернест, Ромашка і Зіна. Машина потрапила під щільний обстріл і Ернест, закривши собою побратима Зіну, загинув, отримавши чисельні кульові поранення.
Ігор Гольченко «Ернест» – гордість полку Азов і рідних Сум. Сьогодні 22-га школа в Сумах, де навчався хлопець, носить ім'я Героя. Ігор – гордість всієї України. Своє молоде життя він віддав за майбутнє країни, наш спільний борг – завершити справу хороброго і відданого Батьківщині хлопця.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
Герої Широкинської операції
Цього ж дня в боях за Широкине загинув 19-річний дніпрянин Роман Черненко «Бенч». Сміливий та щирий хлопець. Азартний і рішучий, у бій ішов тільки з усмішкою, підбадьорюючи інших.
Бенч з підліткового віку – спортсмен, займався боксом і футбольний фанат Дніпра. Закінчив Дніпровський залізничний ліцей. У залах єдиноборств і на фанатських трибунах виховав у собі патріотизм і правильні життєві погляди: захищати свій дім, місто та країну. Там і знайшов друзів, з якими у 2014-му спочатку пройшов Революційні події у Дніпрі – 26 січня брав участь у штурмі ОДА, ці хлопці були авангардом вуличних боїв з озброєними тітушками. Потім – весна, оборона ОДА і бої за українське Дніпро проти сепаратистів. На початку вересня, після подій в Іловайську, після загибелі дніпрянина Дєрзкого, Бенч остаточно вирішує їхати на фронт. Підрозділ не обирав – пішов до своїх друзів, до десятки дніпрян у роті розвідки.
Коли став вибір спеціалізації, Роман сказав, що хоче стріляти з АГС і потрапив в розрахунок разом з Шевою та Дмитриком. Цей розрахунок згодом принесе багато бід сєпарам у Широкиному. Перші бойові виходи Бенча – розвідка в Комінтерновому, Павлополі після обстрілу Маріуполя, підготовка до операції.
Взагалі, абсолютно всі друзі згадують Бенча завжди усміхненим хлопцем і тим, хто змусить тебе посміхатися. Ніколи не міг всидіти на місці. Людина доброго азарту й абсолютної сміливості. Так само, як більшість Азовців, просився на бойовий і прагнув у бій. Увечері 9 лютого один з командирів розвідки Радік повідомляє, що вранці полк піде в наступ. У кімнатах Бенча і хлопців радісний поспіх: пакують снарягу та збираються на виїзд. Того вечора Роман написав записку і віддав своєму другу Обамі. Каже: «В разі чого – передайте, будь ласка, мамі».
14 лютого, запеклі бої. Бенч із розрахунком знаходиться внизу селища, безпосередньо близько до противника. Того дня він азартно, завзято й успішно відпрацьовував з АГС позиції ворога. Ті, хто був тоді поруч, потім розказували, що дуже гучно чули крики ворогів після прильотів їхніх гранат – сєпарам дісталося добряче. Супротивник підтягує важку артилерію – Широкине обстрілюють з САУ. Азовці, знаходячись далеко від укриття, потрапляють під обстріл. Поранено Шеву, тяжко поранено Бекса, але основний удар, закривши хлопців, приймає Бенч – один уламок відриває йому кінцівку, інший потрапляє в легеню. Романа евакуюють, але вже у машині швидкої, на руках у Радіка, Бенч помирає від отриманих поранень.
Записка Романа була в Обами. Того ж дня снарядом ворожого танка його було поранено в руку. «Я, Роман Черненко, позивний Бенч. Загинув під час наступу на Широкине». Написав, що любить маму і кохану дівчину.
Щороку в Дніпрі побратими Романа проводять великі турніри зі змішаних єдиноборств пам'яті Бенча і всіх загиблих у Широкиному.
Приклад Бенча – у хоробрості й відданості справі та друзям. Він був готовий жертвувати собою і йшов у бій з величезним азартом і палаючими очима. Віддав своє життя за справу, в яку вірив. І ми не маємо права залишити цей Вчинок марним.
Білецький.
Цього ж дня в боях за Широкине загинув 19-річний дніпрянин Роман Черненко «Бенч». Сміливий та щирий хлопець. Азартний і рішучий, у бій ішов тільки з усмішкою, підбадьорюючи інших.
Бенч з підліткового віку – спортсмен, займався боксом і футбольний фанат Дніпра. Закінчив Дніпровський залізничний ліцей. У залах єдиноборств і на фанатських трибунах виховав у собі патріотизм і правильні життєві погляди: захищати свій дім, місто та країну. Там і знайшов друзів, з якими у 2014-му спочатку пройшов Революційні події у Дніпрі – 26 січня брав участь у штурмі ОДА, ці хлопці були авангардом вуличних боїв з озброєними тітушками. Потім – весна, оборона ОДА і бої за українське Дніпро проти сепаратистів. На початку вересня, після подій в Іловайську, після загибелі дніпрянина Дєрзкого, Бенч остаточно вирішує їхати на фронт. Підрозділ не обирав – пішов до своїх друзів, до десятки дніпрян у роті розвідки.
Коли став вибір спеціалізації, Роман сказав, що хоче стріляти з АГС і потрапив в розрахунок разом з Шевою та Дмитриком. Цей розрахунок згодом принесе багато бід сєпарам у Широкиному. Перші бойові виходи Бенча – розвідка в Комінтерновому, Павлополі після обстрілу Маріуполя, підготовка до операції.
Взагалі, абсолютно всі друзі згадують Бенча завжди усміхненим хлопцем і тим, хто змусить тебе посміхатися. Ніколи не міг всидіти на місці. Людина доброго азарту й абсолютної сміливості. Так само, як більшість Азовців, просився на бойовий і прагнув у бій. Увечері 9 лютого один з командирів розвідки Радік повідомляє, що вранці полк піде в наступ. У кімнатах Бенча і хлопців радісний поспіх: пакують снарягу та збираються на виїзд. Того вечора Роман написав записку і віддав своєму другу Обамі. Каже: «В разі чого – передайте, будь ласка, мамі».
14 лютого, запеклі бої. Бенч із розрахунком знаходиться внизу селища, безпосередньо близько до противника. Того дня він азартно, завзято й успішно відпрацьовував з АГС позиції ворога. Ті, хто був тоді поруч, потім розказували, що дуже гучно чули крики ворогів після прильотів їхніх гранат – сєпарам дісталося добряче. Супротивник підтягує важку артилерію – Широкине обстрілюють з САУ. Азовці, знаходячись далеко від укриття, потрапляють під обстріл. Поранено Шеву, тяжко поранено Бекса, але основний удар, закривши хлопців, приймає Бенч – один уламок відриває йому кінцівку, інший потрапляє в легеню. Романа евакуюють, але вже у машині швидкої, на руках у Радіка, Бенч помирає від отриманих поранень.
Записка Романа була в Обами. Того ж дня снарядом ворожого танка його було поранено в руку. «Я, Роман Черненко, позивний Бенч. Загинув під час наступу на Широкине». Написав, що любить маму і кохану дівчину.
Щороку в Дніпрі побратими Романа проводять великі турніри зі змішаних єдиноборств пам'яті Бенча і всіх загиблих у Широкиному.
Приклад Бенча – у хоробрості й відданості справі та друзям. Він був готовий жертвувати собою і йшов у бій з величезним азартом і палаючими очима. Віддав своє життя за справу, в яку вірив. І ми не маємо права залишити цей Вчинок марним.
Білецький.
Герої Широкинської операції
14 лютого Азов втратив Ернеста, Бенча і Чемпіона. Всі троє – футбольні фанати, молоді та в кращому сенсі зухвалі, завжди рвалися в бій.
Володимир Радіонов «Чемпіон». Луганчанин. Його історія – це історія Героя, який загинув, рятуючи від танку бойову машину, екіпаж і забезпечуючи відхід побратимів.
Був фанатом луганської Зорі та після навчання працював у бібліотеці. Трохи ламає уявлення про бійців і фанатів. І взагалі Чемпіона всі друзі згадують як хлопця високої культури та розуму. Також як вірного та надійного друга і людину, на яку завжди можна розраховувати.
Зима 2014-го. Чемпіон – один з відчайдушних учасників Луганського Майдану, вночі патрулював вулиці та прагнув зберегти місто українським. На Сході було дуже невигідно бути революціонером. Там багато ворогів, і такі люди, як Вова, звикли, що ворог – скрізь. Патріотів закидали камінням, їх викрадали менти. Найзапекліші бої починають навесні – в рідний Луганськ приходить «русскій мір». Чемпіон в авангарді цих боїв. З того часу він звик брати лідерство і вести за собою в бій.
Після окупації Луганська Чемпіон їде в Маріуполь і в серпні приходить в Азов. Став бійцем 2 роти і швидко з рядового солдата – командиром автовзводу та заступником командира роти з техніки. Відповідальний і надзвичайно дбайливий до техніки. Друг Кірт, командир роти, пропонував Вові БТР, але він казав: «Ні, у БТРі мене спалять, там дуже тісно».
14 числа Азовці готувалися до контратаки, повинні були зранку отримати підкріплення та піти в бій у напрямку Новоазовська. За даними розвідки, противник підтягнув останні резерви, і вони з легкістю мали прорвати ворожу лінію оборони. Але розвідка не знала, що терористи відірвали групу від Дебальцевого і підуть у контрнаступ набагато швидше, ніж генерали зможуть дати необхідну бронетехніку. Хоча Чемпіон, як командир автовзводу, міг керувати водіями, але сам визвався повести «Спартан» у прикриття – прикривав контратаку, підвозив набої та їжу вдень, вночі, під обстрілами. За операцію здійснив 10 небезпечних виїздів. Він розумів, що «Спартан» не є повноцінною бойовою машиною – це легкоброньований джип, не більше. Тоді з побратимами на повній швидкості влетів в оточене Широкине. Противник прорвав першу лінію оборони, танки були вже в селі. Чемпіон та Боб поїхали на «Спартані» евакуювати хлопців з першої лінії оборони. На наші машини викотився танк і відкрив прицільний вогонь. «Спартан» замикав колону. Чемпіон, який знаходився за кермом, міг вискочити та кинути машину. Але до останнього захищав свій «Спартан», екіпаж і відхід товаришів. У них влучив снаряд танку, Чемпіон загинув на місці, а Боба, який їхав з ним, викинуло з машини вибуховою хвилею – він залишився живим.
Вчинки таких хлопців, як Володимир Радіонов, рятували життя десятків бійців. Жертвуючи собою, він захищав друзів, рідний Луганськ і Україну. Друзі згадують слова Вови: «Навіщо вони їдуть з України? Чим там краще?», – Чемпіон щиро не розумів людей, які прагнуть поїхати з країни.
Зараз друзі Чемпіона із Запоріжжя, куди переїхало після початку війни багато луганських фанатів, щорічно організовують футбольні турніри пам'яті бійця. Гасло цих турнірів завжди одне: колись ми зіграємо в футбол на честь Чемпіона у звільненому Луганську. Вірю, що так і буде.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
14 лютого Азов втратив Ернеста, Бенча і Чемпіона. Всі троє – футбольні фанати, молоді та в кращому сенсі зухвалі, завжди рвалися в бій.
Володимир Радіонов «Чемпіон». Луганчанин. Його історія – це історія Героя, який загинув, рятуючи від танку бойову машину, екіпаж і забезпечуючи відхід побратимів.
Був фанатом луганської Зорі та після навчання працював у бібліотеці. Трохи ламає уявлення про бійців і фанатів. І взагалі Чемпіона всі друзі згадують як хлопця високої культури та розуму. Також як вірного та надійного друга і людину, на яку завжди можна розраховувати.
Зима 2014-го. Чемпіон – один з відчайдушних учасників Луганського Майдану, вночі патрулював вулиці та прагнув зберегти місто українським. На Сході було дуже невигідно бути революціонером. Там багато ворогів, і такі люди, як Вова, звикли, що ворог – скрізь. Патріотів закидали камінням, їх викрадали менти. Найзапекліші бої починають навесні – в рідний Луганськ приходить «русскій мір». Чемпіон в авангарді цих боїв. З того часу він звик брати лідерство і вести за собою в бій.
Після окупації Луганська Чемпіон їде в Маріуполь і в серпні приходить в Азов. Став бійцем 2 роти і швидко з рядового солдата – командиром автовзводу та заступником командира роти з техніки. Відповідальний і надзвичайно дбайливий до техніки. Друг Кірт, командир роти, пропонував Вові БТР, але він казав: «Ні, у БТРі мене спалять, там дуже тісно».
14 числа Азовці готувалися до контратаки, повинні були зранку отримати підкріплення та піти в бій у напрямку Новоазовська. За даними розвідки, противник підтягнув останні резерви, і вони з легкістю мали прорвати ворожу лінію оборони. Але розвідка не знала, що терористи відірвали групу від Дебальцевого і підуть у контрнаступ набагато швидше, ніж генерали зможуть дати необхідну бронетехніку. Хоча Чемпіон, як командир автовзводу, міг керувати водіями, але сам визвався повести «Спартан» у прикриття – прикривав контратаку, підвозив набої та їжу вдень, вночі, під обстрілами. За операцію здійснив 10 небезпечних виїздів. Він розумів, що «Спартан» не є повноцінною бойовою машиною – це легкоброньований джип, не більше. Тоді з побратимами на повній швидкості влетів в оточене Широкине. Противник прорвав першу лінію оборони, танки були вже в селі. Чемпіон та Боб поїхали на «Спартані» евакуювати хлопців з першої лінії оборони. На наші машини викотився танк і відкрив прицільний вогонь. «Спартан» замикав колону. Чемпіон, який знаходився за кермом, міг вискочити та кинути машину. Але до останнього захищав свій «Спартан», екіпаж і відхід товаришів. У них влучив снаряд танку, Чемпіон загинув на місці, а Боба, який їхав з ним, викинуло з машини вибуховою хвилею – він залишився живим.
Вчинки таких хлопців, як Володимир Радіонов, рятували життя десятків бійців. Жертвуючи собою, він захищав друзів, рідний Луганськ і Україну. Друзі згадують слова Вови: «Навіщо вони їдуть з України? Чим там краще?», – Чемпіон щиро не розумів людей, які прагнуть поїхати з країни.
Зараз друзі Чемпіона із Запоріжжя, куди переїхало після початку війни багато луганських фанатів, щорічно організовують футбольні турніри пам'яті бійця. Гасло цих турнірів завжди одне: колись ми зіграємо в футбол на честь Чемпіона у звільненому Луганську. Вірю, що так і буде.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
Герої Широкинської операції
15 лютого. Намагаючись скористатися режимом припинення вогню та сильним туманом, бойовики пробують ввести бронетехніку в Широкине і знову атакувати позиції Азовців. Ворог несе втрати.
Михайло Чеботарьов «Чавур». Він родом з РФ, Хабаровського краю. Переїхав до Фастова, що на Київщині, де виріс та навчався на автослюсаря, працював в охоронній фірмі, потім у будівельних компаніях Києва.
В полк потрапив у серпні 2014 року, пройшов навчання і став стрільцем у 2-му взводі 1-ої роти. Казав, що справжній чоловік не може сидіти вдома, коли його землю забирає ворог. Побратими згадують Чавура компанійським, відкритим і чесним. «Просто хлопець з вулиці, чудовий друг, дуже пряма людина. Любив пожартувати».
Мати Чавура розповідала, що син дзвонив їй під час операції, казав: «Ми пішли у наступ. Ми їх женемо, а вони біжать. Це моя земля, і перемога буде за нами». До речі, ще вона пригадувала, що колись докоряла Михайла: «У твоєму віці люди вже ставали героями Другої світової!». Він пригадав це мамі, коли вона відмовляла йти на фронт.
15 лютого Чавур із ротою був у вуличних боях у Широкиному. Йшли поруч з БТР, коли їх почали обстрілювати. Вирішили закріпитися в одному з домів і на підходах, у дворі, бійців закидали гранатами з підствольника. Друг Гризло розповідав, що тягнув до БТРа ще одного пораненого, а поруч із ним вже лежав Чавур.
У Фастові без Михайла залишились дружина і син. Чавур загинув справжнім Воїном, у бою за країну, в наступі на ворога. Ніколи не боявся йти в бій та завжди йшов до кінця, бо щиро вірив у те, за що бився.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
15 лютого. Намагаючись скористатися режимом припинення вогню та сильним туманом, бойовики пробують ввести бронетехніку в Широкине і знову атакувати позиції Азовців. Ворог несе втрати.
Михайло Чеботарьов «Чавур». Він родом з РФ, Хабаровського краю. Переїхав до Фастова, що на Київщині, де виріс та навчався на автослюсаря, працював в охоронній фірмі, потім у будівельних компаніях Києва.
В полк потрапив у серпні 2014 року, пройшов навчання і став стрільцем у 2-му взводі 1-ої роти. Казав, що справжній чоловік не може сидіти вдома, коли його землю забирає ворог. Побратими згадують Чавура компанійським, відкритим і чесним. «Просто хлопець з вулиці, чудовий друг, дуже пряма людина. Любив пожартувати».
Мати Чавура розповідала, що син дзвонив їй під час операції, казав: «Ми пішли у наступ. Ми їх женемо, а вони біжать. Це моя земля, і перемога буде за нами». До речі, ще вона пригадувала, що колись докоряла Михайла: «У твоєму віці люди вже ставали героями Другої світової!». Він пригадав це мамі, коли вона відмовляла йти на фронт.
15 лютого Чавур із ротою був у вуличних боях у Широкиному. Йшли поруч з БТР, коли їх почали обстрілювати. Вирішили закріпитися в одному з домів і на підходах, у дворі, бійців закидали гранатами з підствольника. Друг Гризло розповідав, що тягнув до БТРа ще одного пораненого, а поруч із ним вже лежав Чавур.
У Фастові без Михайла залишились дружина і син. Чавур загинув справжнім Воїном, у бою за країну, в наступі на ворога. Ніколи не боявся йти в бій та завжди йшов до кінця, бо щиро вірив у те, за що бився.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
Герої Широкинської операції
Антон Грицай «Сіф». Полтавчанин. Теж футбольний фанат і учасник Революції. У 2008 році заснував фанатську «фірму» «COGE». Друзі розповідають, що Антон жив футбольною темою, займався єдиноборствами, футболом, ходив у тренажерку. Навчався на історичному факультеті педагогічного університету. Товариші з фанатського руху згадують, що Сіф ніколи не розкидався красивими словами, не хвалився добрими справами, а просто робив те, що вважав за потрібне, що диктували йому власні поняття про честь і гідність. У 2013-му своїм фанатським колективом хлопці стали авангардом революційних подій у Полтаві, захищали полтавський Майдан, а ще Сіф встигав їздити на Грушевського.
З початку війни волонтерив, відправляв допомогу бійцям на фронт. У серпні 2014 року під Іловайськом загинув Антон Цедік, відомий серед патріотичної молоді полтавський активіст. Сіф з друзями остаточно вирішує їхати на фронт – до своїх, в Азов. За спогадами побратимів, у «Козацькому», тренувальному таборі тоді батальйону, дружили з фанатами з інших міст і постійно згадували, як пару років тому зустрічалися один з одним у фанатських сутичках. Тепер разом захищали країну. Коли Сіф переводився у бойовий підрозділ, обирав між артилерією і піхотою. Пішов у 3-й взвод 1-ої роти. Хотів взяти кулемет, але вільного ПКМу тоді не знайшлось, Сіф був стрільцем. Один з перших його виїздів – чергування після теракту в Маріуполі. 24 січня бачив, як по мікрорайону Східний прилітають «Гради», що забрали 31 людське життя. Як і всі ми, не міг бездіяти і хотів іти вперед, іти у наступ.
Збираючись на Широкинську операцію, сказав рідним, що їде на полігон на кілька днів і буде без зв'язку, але «легенда» провалилася наступного ж дня – 10 лютого рота Сіфе йде на Павлопіль і новини та соцмережі говорять на всю країну, що Азов пішов у наступ. 13 лютого 1 рота у Лебединському. Один з побратимів Антона розказував випадок з того дня: «Ми з Сіфом були на посту. Коли снаряди почали лягати метрів за 200-300 від нас я відразу впав на землю, а він – ні. Він сів на коліно пригнув голову і «видивлявся ворога». Всі друзі пам'ятають Сіфа безстрашним хлопцем, у бій ішов впевнено і не боявся небезпек. Хлопці знали, що друга рота зараз у запеклих боях в Широкиному, всі просилися до них на допомогу і 14 лютого перша рота заїжджає в Широкине. Про Сіфа розказували, що поспати він встиг лише 15 хвилин, адже мав один спальник на двох зі своїм другом і спали по черзі. З самого світанку – вуличні бої з сепаратистами і ротою осетинів. Перший серйозний вуличний бій для Сіфа, в якому він проявив себе хоробрим і дисциплінованим. Під час відходу групи в укриття, Сіф йшов останнім, прикриваючи інших, але добігти не встиг – під ногами Антона розірвався ворожий ВОГ. Виносити тіло побратима під щільними обстрілами рушили Бізон, Сліп, Сігма, Кабіна, Рудий і Заян.
Сіф був з тих, хто мало говорив, але багато робив. Звик доводити свої слова діями. Справжній боєць, людина справи і приклад для кожного з нас.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
Антон Грицай «Сіф». Полтавчанин. Теж футбольний фанат і учасник Революції. У 2008 році заснував фанатську «фірму» «COGE». Друзі розповідають, що Антон жив футбольною темою, займався єдиноборствами, футболом, ходив у тренажерку. Навчався на історичному факультеті педагогічного університету. Товариші з фанатського руху згадують, що Сіф ніколи не розкидався красивими словами, не хвалився добрими справами, а просто робив те, що вважав за потрібне, що диктували йому власні поняття про честь і гідність. У 2013-му своїм фанатським колективом хлопці стали авангардом революційних подій у Полтаві, захищали полтавський Майдан, а ще Сіф встигав їздити на Грушевського.
З початку війни волонтерив, відправляв допомогу бійцям на фронт. У серпні 2014 року під Іловайськом загинув Антон Цедік, відомий серед патріотичної молоді полтавський активіст. Сіф з друзями остаточно вирішує їхати на фронт – до своїх, в Азов. За спогадами побратимів, у «Козацькому», тренувальному таборі тоді батальйону, дружили з фанатами з інших міст і постійно згадували, як пару років тому зустрічалися один з одним у фанатських сутичках. Тепер разом захищали країну. Коли Сіф переводився у бойовий підрозділ, обирав між артилерією і піхотою. Пішов у 3-й взвод 1-ої роти. Хотів взяти кулемет, але вільного ПКМу тоді не знайшлось, Сіф був стрільцем. Один з перших його виїздів – чергування після теракту в Маріуполі. 24 січня бачив, як по мікрорайону Східний прилітають «Гради», що забрали 31 людське життя. Як і всі ми, не міг бездіяти і хотів іти вперед, іти у наступ.
Збираючись на Широкинську операцію, сказав рідним, що їде на полігон на кілька днів і буде без зв'язку, але «легенда» провалилася наступного ж дня – 10 лютого рота Сіфе йде на Павлопіль і новини та соцмережі говорять на всю країну, що Азов пішов у наступ. 13 лютого 1 рота у Лебединському. Один з побратимів Антона розказував випадок з того дня: «Ми з Сіфом були на посту. Коли снаряди почали лягати метрів за 200-300 від нас я відразу впав на землю, а він – ні. Він сів на коліно пригнув голову і «видивлявся ворога». Всі друзі пам'ятають Сіфа безстрашним хлопцем, у бій ішов впевнено і не боявся небезпек. Хлопці знали, що друга рота зараз у запеклих боях в Широкиному, всі просилися до них на допомогу і 14 лютого перша рота заїжджає в Широкине. Про Сіфа розказували, що поспати він встиг лише 15 хвилин, адже мав один спальник на двох зі своїм другом і спали по черзі. З самого світанку – вуличні бої з сепаратистами і ротою осетинів. Перший серйозний вуличний бій для Сіфа, в якому він проявив себе хоробрим і дисциплінованим. Під час відходу групи в укриття, Сіф йшов останнім, прикриваючи інших, але добігти не встиг – під ногами Антона розірвався ворожий ВОГ. Виносити тіло побратима під щільними обстрілами рушили Бізон, Сліп, Сігма, Кабіна, Рудий і Заян.
Сіф був з тих, хто мало говорив, але багато робив. Звик доводити свої слова діями. Справжній боєць, людина справи і приклад для кожного з нас.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
Герої Широкинської операції
Микола Троїцький «Акела». «Він – досвідчений вовк з Одеси, справжній джентльмен удачі. Завжди, як кажуть, за будь-який двіж», – розповідали побратими. Кажуть, що він завжди діяв, не пригадують, щоб відпочивав, майже не спав.
Акела зробив величезний внесок у розвиток підрозділу, постійно шукав волонтерів, шляхи, як допомогти та посилити Азов. Під час Іловайської операції він знайшов бізнесмена-волонтера, який подарував йому джип «Гранд черокі». На цьому джипі Азовці через соняшники вивозили полеглого друга Березу, виїжджали у розвідку під Іловайськом, ледве не потрапили на блокпост противника, адже в них не було карт з оперативною обстановкою, інструктажів. На цьому джипі Акела їздив вимінювати БК для хлопців. Завдяки йому, зокрема, у батальйону з'явились перші гранатомети та гранати.
Акела – авантюрист. Постійно шукав пригоди. На фронті, мабуть, важко знайти людину, що на початку війни здійснила таку ж кількість небезпечних виїздів і завдань. Друг Кірт згадував, як казав Акелі: «Не можна покладатись на удачу, бо вона може закінчитись». Відповідь: «Командире, буде як буде». Все навіть не пригадаєш: евакуація поранених в Іловайську, рейди в «сіру зону», спроба повернути захоплений ворогами танк, знайшов склад з боєприпасами та вивіз його – це запезпечило підрозділ БК на кілька місяців та дуже допомогло в обороні Маріуполя. Казав: «Хлопці, якщо ми завжди будемо на крок попереду ворога, ми обов'язково його переможемо. А краще на три кроки». На початку лютого, перед Широкинським наступом, один з підрозділів Збройних сил на п'ятьох БТР-80 патрулював «сіру зону». Одного дня вони потрапили в засідку, зазнали втрат у техніці та живій силі. На полі бою суміжники залишили двох своїх полеглих. Акела проявив ініціативу та вирушив туди, щоб забрати тіла і ще забрав трофейну зброю.
Постійно знаходячись у безпосередній близькості до ворога, він завжди мав напоготові фугас чи гранати або мінував свою машину, щоб в жодній ситуації не здатися в полон і забрати з собою ворогів – звичка справжнього воїна. 15 лютого, під час Широкинської операції, почувши по рації, що триває важкий бій, що підбитий наш БТР, Акела рушив на допомогу, вивозити побратимів з-під вогню і, опинившись на центральній вулиці Широкиного, загинув разом із Кутузом, потрапивши під ворожий обстріл. В Одесі без батька залишився син.
Акела не боявся ризикувати своїм життям заради інших. Вірив в українську молодь і казав, що вона обов'язково зробить Україну успішною, жив і боровся саме за це.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
Микола Троїцький «Акела». «Він – досвідчений вовк з Одеси, справжній джентльмен удачі. Завжди, як кажуть, за будь-який двіж», – розповідали побратими. Кажуть, що він завжди діяв, не пригадують, щоб відпочивав, майже не спав.
Акела зробив величезний внесок у розвиток підрозділу, постійно шукав волонтерів, шляхи, як допомогти та посилити Азов. Під час Іловайської операції він знайшов бізнесмена-волонтера, який подарував йому джип «Гранд черокі». На цьому джипі Азовці через соняшники вивозили полеглого друга Березу, виїжджали у розвідку під Іловайськом, ледве не потрапили на блокпост противника, адже в них не було карт з оперативною обстановкою, інструктажів. На цьому джипі Акела їздив вимінювати БК для хлопців. Завдяки йому, зокрема, у батальйону з'явились перші гранатомети та гранати.
Акела – авантюрист. Постійно шукав пригоди. На фронті, мабуть, важко знайти людину, що на початку війни здійснила таку ж кількість небезпечних виїздів і завдань. Друг Кірт згадував, як казав Акелі: «Не можна покладатись на удачу, бо вона може закінчитись». Відповідь: «Командире, буде як буде». Все навіть не пригадаєш: евакуація поранених в Іловайську, рейди в «сіру зону», спроба повернути захоплений ворогами танк, знайшов склад з боєприпасами та вивіз його – це запезпечило підрозділ БК на кілька місяців та дуже допомогло в обороні Маріуполя. Казав: «Хлопці, якщо ми завжди будемо на крок попереду ворога, ми обов'язково його переможемо. А краще на три кроки». На початку лютого, перед Широкинським наступом, один з підрозділів Збройних сил на п'ятьох БТР-80 патрулював «сіру зону». Одного дня вони потрапили в засідку, зазнали втрат у техніці та живій силі. На полі бою суміжники залишили двох своїх полеглих. Акела проявив ініціативу та вирушив туди, щоб забрати тіла і ще забрав трофейну зброю.
Постійно знаходячись у безпосередній близькості до ворога, він завжди мав напоготові фугас чи гранати або мінував свою машину, щоб в жодній ситуації не здатися в полон і забрати з собою ворогів – звичка справжнього воїна. 15 лютого, під час Широкинської операції, почувши по рації, що триває важкий бій, що підбитий наш БТР, Акела рушив на допомогу, вивозити побратимів з-під вогню і, опинившись на центральній вулиці Широкиного, загинув разом із Кутузом, потрапивши під ворожий обстріл. В Одесі без батька залишився син.
Акела не боявся ризикувати своїм життям заради інших. Вірив в українську молодь і казав, що вона обов'язково зробить Україну успішною, жив і боровся саме за це.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
Герої Широкинської операції
Олександр Кутузакій «Кутуз». Одесит. До війни працював будівельником. У рідному місті бачив спроби принести «русскій мір», бачив можливі наслідки. З початку війни розумів, що ворог може піти далі, на Одесу і всю Україну. Вважав, що зараз справа чоловіка – стати на захист свого дому. Влітку 2014-го відправляється в Азов. Став бійцем 3-го взводу 3-ої роти.
Кутуза згадують небагатослівним, але завжди щирим і усміхненим, людиною справи. В будь-якій ситуації він відстоював правду, завжди справедливий. Побратими розказують, що тому саме до нього часто зверталися за порадами.
Широкинська операція. 3 рота прибуває на підкріплення в Широкине. 15 лютого зі світанку – вуличні бої, обстріли з усіх боків, евакуація поранених. Під час одного з них Азовці потрапляють під обстріл. Поруч з Кутузом – його земляк Акела, обидва помирають від отриманих поранень.
Бойовики віддали тіла бійців лише через кілька днів, на обличчі Кутуза – сліди знущань вже після смерті, у нього відтяли вуха. Мати Олександра наполягла, щоб Кутуза ховали у відкритій труні. «Його обличчя зараз – це обличчя всієї України. Нехай всі бачать методи, які нелюди воюють проти наших хлопців».
Сьогодні в Одесі є вулиця імені Олександра Кутузакія. Воїна і Героя, який віддав життя в бою за країну та українську Одесу.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
Олександр Кутузакій «Кутуз». Одесит. До війни працював будівельником. У рідному місті бачив спроби принести «русскій мір», бачив можливі наслідки. З початку війни розумів, що ворог може піти далі, на Одесу і всю Україну. Вважав, що зараз справа чоловіка – стати на захист свого дому. Влітку 2014-го відправляється в Азов. Став бійцем 3-го взводу 3-ої роти.
Кутуза згадують небагатослівним, але завжди щирим і усміхненим, людиною справи. В будь-якій ситуації він відстоював правду, завжди справедливий. Побратими розказують, що тому саме до нього часто зверталися за порадами.
Широкинська операція. 3 рота прибуває на підкріплення в Широкине. 15 лютого зі світанку – вуличні бої, обстріли з усіх боків, евакуація поранених. Під час одного з них Азовці потрапляють під обстріл. Поруч з Кутузом – його земляк Акела, обидва помирають від отриманих поранень.
Бойовики віддали тіла бійців лише через кілька днів, на обличчі Кутуза – сліди знущань вже після смерті, у нього відтяли вуха. Мати Олександра наполягла, щоб Кутуза ховали у відкритій труні. «Його обличчя зараз – це обличчя всієї України. Нехай всі бачать методи, які нелюди воюють проти наших хлопців».
Сьогодні в Одесі є вулиця імені Олександра Кутузакія. Воїна і Героя, який віддав життя в бою за країну та українську Одесу.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
Герої Широкинської операції
В'ячеслав Кирилов «Козак». Родом з Білгород-Дністровського, жив в Одесі. Відповідав своєму позивному не лише колоритним зовнішнім виглядом, а й людськими та бійцівськими якостями. Був десятником, вів у бій, тренував молодих і був для них прикладом.
До війни у В'ячеслава з його батьком була власна фірма, переробляли автомобілі під маніпулятори. Мав сім'ю і виховував сина, який залишився без батька 12-річним. Козак завжди був патріотом України, тож коли почався Майдан, поїхав туди. Битися за Україну вважав за честь і своїм покликанням. На початку війни активно волонтерив, виїжджав у зону бойових дій з одеським батальйоном «Шторм». В Азов потрапив у листопаді 2014-го. 19 грудня, на свій 33-й День народження, закінчує КМБ та відправляється на Схід, стає бійцем другої роти.
Побратими пригадують, що під час боїв за Широкине, 14 лютого, коли рота потрапляла під постійні обстріли, всі бійці лягали на землю, а Козак йшов далі й казав: «Я йду по своїй землі!». Він зневажав смерть і тих, хто її боявся. Показував приклад хоробрості всім. Завжди був у чудовій фізичній формі, постійно займався спортом: від танців до єдиноборств, не кидав займатися і в полку, долучав і побратимів. 15 лютого, під час контратаки бійців 2-ої роти Козак отримав чисельні уламкові поранення, закрив собою свого земляка і друга Фізрука. Він також розказував, що Козак проявляв себе безстрашно: «Феєрично виходив з-під обстрілів, як герой фільму з димової завіси. Гордо, груди вперед». В'ячеслав просив не ховати його в землю, як він і заповів – тіло спалили та розвіяли прах над морем.
Дві вулиці, в Одесі та Білгород-Дністровському, сьогодні названі на честь В'ячеслава Кирилова. Харківський рок-гурт «Burshtyn» присвятив бійцю пісню «Козак», а поетеса Патара Бачія – декілька віршів. Він став символом козацького духу, справжнього. Козак – гордість полку й України. Хоробрий воїн, який бився за свою землю до кінця.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
В'ячеслав Кирилов «Козак». Родом з Білгород-Дністровського, жив в Одесі. Відповідав своєму позивному не лише колоритним зовнішнім виглядом, а й людськими та бійцівськими якостями. Був десятником, вів у бій, тренував молодих і був для них прикладом.
До війни у В'ячеслава з його батьком була власна фірма, переробляли автомобілі під маніпулятори. Мав сім'ю і виховував сина, який залишився без батька 12-річним. Козак завжди був патріотом України, тож коли почався Майдан, поїхав туди. Битися за Україну вважав за честь і своїм покликанням. На початку війни активно волонтерив, виїжджав у зону бойових дій з одеським батальйоном «Шторм». В Азов потрапив у листопаді 2014-го. 19 грудня, на свій 33-й День народження, закінчує КМБ та відправляється на Схід, стає бійцем другої роти.
Побратими пригадують, що під час боїв за Широкине, 14 лютого, коли рота потрапляла під постійні обстріли, всі бійці лягали на землю, а Козак йшов далі й казав: «Я йду по своїй землі!». Він зневажав смерть і тих, хто її боявся. Показував приклад хоробрості всім. Завжди був у чудовій фізичній формі, постійно займався спортом: від танців до єдиноборств, не кидав займатися і в полку, долучав і побратимів. 15 лютого, під час контратаки бійців 2-ої роти Козак отримав чисельні уламкові поранення, закрив собою свого земляка і друга Фізрука. Він також розказував, що Козак проявляв себе безстрашно: «Феєрично виходив з-під обстрілів, як герой фільму з димової завіси. Гордо, груди вперед». В'ячеслав просив не ховати його в землю, як він і заповів – тіло спалили та розвіяли прах над морем.
Дві вулиці, в Одесі та Білгород-Дністровському, сьогодні названі на честь В'ячеслава Кирилова. Харківський рок-гурт «Burshtyn» присвятив бійцю пісню «Козак», а поетеса Патара Бачія – декілька віршів. Він став символом козацького духу, справжнього. Козак – гордість полку й України. Хоробрий воїн, який бився за свою землю до кінця.
Пам'ятаємо. Помстимося.
Білецький.
Вчера на съезде политическая партия «Слуга народа» в очередной (третий) раз определилась с названием своей идеологии. Теперь это активный центризм! Названия становятся все более странными. Уже напоминают сталинский «право-левацкий уклонизм».
Так как идеология партии Президента меняется каждые три месяца, то ее название предлагаю выбирать на конкурсе (через диджитализированное приложение Дія, например). Я предлагаю следующие варианты: апоплексический детерминизм, краниологическое мессианство, транссексуальный шизопацифизм, пассивное циркофарианство, энурезный абсолютизм. Предлагайте свои.
Самое интересное, что вся эта комедия оплачена за ваши деньги, ибо со вчерашнего дня официально офисом партии «СН» является КВЦ Парковый! Самый дорогой, мать его, офисный центр Страны! Тот, который Янукович построил за госсчет, но оформил как частную собственность! Тот который Порошенко оставил в частной собственности Януковича, получив подозреваю, долю в КВЦ. Тот Парковый, за который вы будете платить с налогов – как за офис нынешней правящей партии. Платить Януковичу и Порошенко за офис Зеленского.
Білецький.
Так как идеология партии Президента меняется каждые три месяца, то ее название предлагаю выбирать на конкурсе (через диджитализированное приложение Дія, например). Я предлагаю следующие варианты: апоплексический детерминизм, краниологическое мессианство, транссексуальный шизопацифизм, пассивное циркофарианство, энурезный абсолютизм. Предлагайте свои.
Самое интересное, что вся эта комедия оплачена за ваши деньги, ибо со вчерашнего дня официально офисом партии «СН» является КВЦ Парковый! Самый дорогой, мать его, офисный центр Страны! Тот, который Янукович построил за госсчет, но оформил как частную собственность! Тот который Порошенко оставил в частной собственности Януковича, получив подозреваю, долю в КВЦ. Тот Парковый, за который вы будете платить с налогов – как за офис нынешней правящей партии. Платить Януковичу и Порошенко за офис Зеленского.
Білецький.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Мюнхенські 12 пунктів, спільний контроль кордону з бойовиками і «платформа примирення» Сівохи. Кроки повзучої капітуляції України вже проговорені й домовлені. Як би тепер їх втілити, щоб ніхто не помітив?
Білецький.
▶️ https://youtu.be/phr2ykYIvgUБілецький.
❗️Від ранку триває бій в районі Золотого: росіяни штурмують наші опорники, є загиблі та поранені. Б'ють калібрами 120 і 152 мм. Президент та військове командування мовчать.
«Розведення» в дії, мирний план працює, Єрмак, давай вибори.
Білецький.
«Розведення» в дії, мирний план працює, Єрмак, давай вибори.
Білецький.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Сьогодні росіяни пішли в наступ на українські позиції в районі Золотого – наочні результати «розведення». А завтра Сівохо проводить свою виставу під назвою «платформа примирення і єдності».
▶️ https://youtu.be/fdl784KHby8
Особисто мені є, що запропонувати їм по темі «примирення». Я кличу всіх, у першу чергу ветеранів, також приходити. Певен, всім нам є, що завтра сказати.
Білецький.
▶️ https://youtu.be/fdl784KHby8
Особисто мені є, що запропонувати їм по темі «примирення». Я кличу всіх, у першу чергу ветеранів, також приходити. Певен, всім нам є, що завтра сказати.
Білецький.
Шості роковини розстрілів на Інститутській
«Беркути» Маринченко, Тампура, Зінченко і Аброськін, що звинувачуються в розстрілах людей на Майдані, потрапляють у список Путіна-Зеленського на обмін. Суд відпускає всіх на волю і «беркути», обміняні на наших солдат, їдуть в «ЛДНР». Потім наче повертаються в Україну, ще й пишуть листа президенту про «збройний переворот» у 2014-му і про «борг і наказ», який вони виконували.
Вчора у Верховній Раді вшанували Героїв Революції і внесли це в протокол, опублікований на сайті. А потім слово Герої прибрали. Річ у тому, що юрист Януковича Портнов виклав про це незадоволений пост зі словами «бегом исправлять». «Слуги», на догоду ваті, побігли виправляти.
Який сенс у цих подіях? Частина України отримує сигнал. Вата, потираючи руки, чекає на омріяний реванш над «радикалами», а терористи і злочинці бачать, що вбити українця за те, що він українець, не отримати покарання і ще залучитися підтримкою частини людей – можливо. Росія захопить ще пару десятків українців і виміняє всіх.
Шості роковини розстрілів, а за злочини й вбивства ніхто так і не відповів. Ні з Генпрокуратурою, ні з «реформованим» Офісом Генпрокурора. Натомість «політика примирення і єдності» диктує Україні, що старі образи треба забути. Яка різниця, хто там що робив 6 років тому, скільки загинуло людей, хто стріляє на Донбасі та наскільки особливий статус.
Яка різниця? Давайте жити дружно. Політика сьогоднішньої влади намагається переконати суспільство, що не такими вже і винуватими були ці «беркути», більше варто боятися радикалів. Зробити це різко вони не можуть, тож грають «в довгу». І поки офіційна держава ще вшановує Героїв Небесної сотні – Сівохи, Бужанські, Портнови через інтернет і телевізор реанімують «беркутів», об'єднують вату і готують ґрунт. А бояться лише одного – нашої відсічі.
Революція 2014-го була подією, де сконцентрувалася небайдужість українців. І зробила свою справу. Сьогодні ж їхня зброя – наша втома. А раптом всі ми махнемо рукою, забудемо, пропустимо мимо вух. І самі не помітимо, як країна стане придатком до східного сусіда. Боротися далі – наш борг перед Небесною сотнею. Від нашої небайдужості зараз залежить, чи не стане марним Вчинок людей, які гинули на Інститутській і Грушевського. І чи бути взагалі Україні.
Білецький.
«Беркути» Маринченко, Тампура, Зінченко і Аброськін, що звинувачуються в розстрілах людей на Майдані, потрапляють у список Путіна-Зеленського на обмін. Суд відпускає всіх на волю і «беркути», обміняні на наших солдат, їдуть в «ЛДНР». Потім наче повертаються в Україну, ще й пишуть листа президенту про «збройний переворот» у 2014-му і про «борг і наказ», який вони виконували.
Вчора у Верховній Раді вшанували Героїв Революції і внесли це в протокол, опублікований на сайті. А потім слово Герої прибрали. Річ у тому, що юрист Януковича Портнов виклав про це незадоволений пост зі словами «бегом исправлять». «Слуги», на догоду ваті, побігли виправляти.
Який сенс у цих подіях? Частина України отримує сигнал. Вата, потираючи руки, чекає на омріяний реванш над «радикалами», а терористи і злочинці бачать, що вбити українця за те, що він українець, не отримати покарання і ще залучитися підтримкою частини людей – можливо. Росія захопить ще пару десятків українців і виміняє всіх.
Шості роковини розстрілів, а за злочини й вбивства ніхто так і не відповів. Ні з Генпрокуратурою, ні з «реформованим» Офісом Генпрокурора. Натомість «політика примирення і єдності» диктує Україні, що старі образи треба забути. Яка різниця, хто там що робив 6 років тому, скільки загинуло людей, хто стріляє на Донбасі та наскільки особливий статус.
Яка різниця? Давайте жити дружно. Політика сьогоднішньої влади намагається переконати суспільство, що не такими вже і винуватими були ці «беркути», більше варто боятися радикалів. Зробити це різко вони не можуть, тож грають «в довгу». І поки офіційна держава ще вшановує Героїв Небесної сотні – Сівохи, Бужанські, Портнови через інтернет і телевізор реанімують «беркутів», об'єднують вату і готують ґрунт. А бояться лише одного – нашої відсічі.
Революція 2014-го була подією, де сконцентрувалася небайдужість українців. І зробила свою справу. Сьогодні ж їхня зброя – наша втома. А раптом всі ми махнемо рукою, забудемо, пропустимо мимо вух. І самі не помітимо, як країна стане придатком до східного сусіда. Боротися далі – наш борг перед Небесною сотнею. Від нашої небайдужості зараз залежить, чи не стане марним Вчинок людей, які гинули на Інститутській і Грушевського. І чи бути взагалі Україні.
Білецький.
Сьогодні загальну увагу привернув пост відомого інтелектуала Киви з привітанням до дня радянської армії. І хоча пост написаний, безумовно, після алко- і наркотріпу, він актуальний, як ніколи! 23 лютого справді стає святом – Днем самовипілювання ватників! Учора прихильник «русского міра», міністр Януковича Кожара на пиятиці, присвяченій «Дню Защитника Отечества», застрелив іншого «любителя отечества».
Хочу вірити, що наступного року перший армійський корпус ДНР перестріляє другий армійський корпус ЛНР. Ілля Кива на корпоративі ОПЗЖ випадково зажмурить всіх лідерів-однопартійців, демонструючи номер «мавпа і гранати». А там, за декілька років, Червонознаменний Балтійський флот завдасть ракетно-ядерний удар по Уральському військовому округу і навпаки, чим спровокує напад Рамзана Кадирова на Ямало-Ненецький автономний округ.
Вата, більше трешу!
Білецький.
Хочу вірити, що наступного року перший армійський корпус ДНР перестріляє другий армійський корпус ЛНР. Ілля Кива на корпоративі ОПЗЖ випадково зажмурить всіх лідерів-однопартійців, демонструючи номер «мавпа і гранати». А там, за декілька років, Червонознаменний Балтійський флот завдасть ракетно-ядерний удар по Уральському військовому округу і навпаки, чим спровокує напад Рамзана Кадирова на Ямало-Ненецький автономний округ.
Вата, більше трешу!
Білецький.
«Росія є агресором в Україні та поводиться агресивно в інших країнах», – заявив президент... Польщі.
Президент України мовчить, у нього Мінські домовленості.
Білецький.
Президент України мовчить, у нього Мінські домовленості.
Білецький.
Футболка «Russia», відео п'яних розваг, кокаїновий угар на сцені з російським репером Face у Лондоні – кожен з цих епізодів окремо міг би стати підставою для грандіозного скандалу у будь-якій країні, якби в цьому був помічений син топ-політика. Тим більше, якщо країна в стані війни з Росією.
▪️https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/5e551fe5da66f/
Це історія не про Петра Порошенка і навіть не про його улюбленого сина. Це історія про прихильників Петра Порошенка, які роками цькували російськомовних солдатів та ветеранів, які закликали викинути з країни росіян та білорусів, які воювали за Україну. Які називали «ублюдками» солдат, які голосували проти Порошенка. Які проклинали, плювали, влаштовували атаки на профілі в соцмережах. Де вони всі зараз?
Білецький.
▪️https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/5e551fe5da66f/
Це історія не про Петра Порошенка і навіть не про його улюбленого сина. Це історія про прихильників Петра Порошенка, які роками цькували російськомовних солдатів та ветеранів, які закликали викинути з країни росіян та білорусів, які воювали за Україну. Які називали «ублюдками» солдат, які голосували проти Порошенка. Які проклинали, плювали, влаштовували атаки на профілі в соцмережах. Де вони всі зараз?
Білецький.
Українська правда - Блоги
“Русские в Лондоне”
Футболка “Russia”, відео п’яних розваг, кокаїновий угар на сцені з російським репером Face у Лондон
ЗМІ пишуть, що питання призначення Тігіпка прем'єром майже вирішене.
Нові обличчя закінчилися. Наступний логічний крок – запросити повернутись Азарова.
Білецький.
Нові обличчя закінчилися. Наступний логічний крок – запросити повернутись Азарова.
Білецький.
52 ватники під керівництвом щуриного ватажка Кернеса сьогодні знову вирішили назвати проспект Григоренка іменем Жукова. Певно, не маючи більш важливих міських справ, Гєпа втілює ідею фікс – зберегти ім'я свого ідола на вулицях міста! Справді незрозуміло, чим харківським депутатам не подобається Петро Григоренко, теж, до речі, радянський воєначальник. Але їм у якості символа потрібен саме Жуков, який ненавидів Україну та все українське.
Хоча раніше ми виграли суд і визнали перейменування на Жукова незаконним. Вони знову чхали на Закон (ст. 1 ЗУ про декомунізацію), знову довели свою відданість всьому совєтському та російському, знову показали, що вата в Україні таки може підняти голови. Тому що «какая разніца?».
Я думаю, що відстояти назви українських вулиць наперекір любителям червоних маршалів – справа честі всіх патріотів Харкова. Адже якщо дати їм перемогти зараз, наступні успіхи вати можуть бути набагато боліснішими для України.
Білецький.
Хоча раніше ми виграли суд і визнали перейменування на Жукова незаконним. Вони знову чхали на Закон (ст. 1 ЗУ про декомунізацію), знову довели свою відданість всьому совєтському та російському, знову показали, що вата в Україні таки може підняти голови. Тому що «какая разніца?».
Я думаю, що відстояти назви українських вулиць наперекір любителям червоних маршалів – справа честі всіх патріотів Харкова. Адже якщо дати їм перемогти зараз, наступні успіхи вати можуть бути набагато боліснішими для України.
Білецький.
