Життя після поранення і ампутації. Що не можна казати військовому. Розмова з офіцером ЗСУ. Випуск 26

Я бачу прірву між військовими і цивільними.
Вже 2 місяці я щотижня відвідую військовий шпиталь. І коли я познайомився з Ігорем, військовим офіцером, 2 місяці тому в цьому шпиталі, то зрозумів, що він може поділитись своїм досвідом і внутрішньою силою, якщо і коли захоче.

Ігор Халабурда — командир батареї, який при контрнаступі втратив 2 ноги і око. Це він, той хто керував тими САУ Цезар, які передавати нам західні партнери. Під його командуванням було 80 людей. Але він не посилав їх на завдання з тилу, а завжди йшов з ними.

А ще він дуже сильний духом і оптимізмом своїм неймовірно заряджає.

Ми спілкуємось з лютого і вже є довіра.
У мене давно є бажання зменшувати прірву між цивільними і військовими, яку я бачу. Ще більша — до людей з інвалідністю. Страх підійти, нерозуміння яка допомога потрібна, доволі дивні ідеї дати 5 гривень людині на кріслі колісному.

Нещодавно він сказав, що з радістю готовий поділитись.
І от я поїхав за ним в шпиталь, це 40 км від студії, забрав і ми поїхали в студію.
Ми провели разом 5 годин, 1.5 години в одну сторону, півтори години в іншу і в студії.
І я неймовірно радий, що така сильна і гідна людина поділилась своїми думками і досвідом.
Який він на відео, такий і в житті.

Запрошую до перегляду:
https://www.youtube.com/watch?v=uVpRJETDY3s&feature=youtu.be

Буду вдячний за коментар під відео - це перше відео Ігоря, йому буде неймовірно приємно🙂
Дякую!
@BagnenkoPsy

Сьогодні 460 років із документально підтвердженого дня хрещення Вільяма Шекспіра – генія до кінця віків. Декілька крилатих цитат Шекспіра:

• Пекло порожнє. Всі чорти тут.
• Гримить лиш те, що порожнє зсередини.
• Настільки солодкий мед, що, нарешті, він гіркий. Надлишок смаку вбиває смак.
• Де мало слів, там вагу вони мають.
• Ми дратуємося через дрібниці, коли зачеплені чим-небудь серйозним.
• Природа-мати мудра, та син дурний.
• Любов біжить від тих, хто женеться за нею. А тим, хто геть біжить, кидається на шию.
• Дурість і мудрість з такою ж легкістю схоплюються, як і заразні хвороби.
• Дурість смішить, а мудрість засмучує.
• Не надто розпалюйте піч для своїх ворогів, інакше згорите в ній самі.
• Успіх гострого слова залежить більше від вуха слухача, ніж від мови мовця.
• У кожного божевілля є своя логіка.
• Ворона брудом перемаже крила - ніхто й не помітить. А лебідь відмити не зможе з білизни пляму...
• Боягуз помирає при кожній небезпеці, хороброго ж смерть наздоганяє тільки раз.
• Бідна розчавлена комаха страждає так само, як умираючий гігант.
• Правила досягнення успіху: працювати більше, ніж інші; очікувати менше, ніж інші.
• Немає нічого ні поганого, ні хорошого в цьому світі. Є тільки наше ставлення до чого-небудь.
• Клятви, дані в бурю, забуваються в тиху погоду.

А ви читали щось у батька західного канону, за деякими літературознавцями?

@bagnenkoText

​Виставка про Аллу Горську - це неймовірно!

А́лла Олекса́ндрівна Го́рська — українська художниця та дисидентка, громадська діячка, одна із засновниць та найяскравіших творчих особистостей покоління руху шістдесятництва, одна з перших представниць андерграунду, діячка правозахисного руху 1960-х в Україні.

Кілька історій про неї, щоб і ви теж трохи зрозуміли силу її духу і, можливо, закохались в цей період і її творчість.

На початку 1960-х років влада дозволила створити у Києві Клуб творчої молоді «Сучасник». Мета — продемонструвати критикам СРСР, що в країні є неформальні організації, які не контролюються комуністичною партією. Там проводили дискусії, мистецькі вечори і виставки, копіювали заборонені книжки. У вільному спілкуванні молодих митців народився стиль Алли Горської, який не вписувався в рамки панівного «соціалістичного реалізму». В її портфоліо є монументальні, мальовані та графічні твори. Роботи виконані в традиціях київської академічної школи народного мистецтва, українського авангарду та бойчукізму (школа українського мистецтва 1910–1930-х років, пов'язана з монументалістом і графіком Михайлом Бойчуком).

Усіх членів Клубу, до якого входила Горська, згодом назвали «шістдесятниками». Вони не були ворожими до Радянського Союзу, але жадали змін і правди. 1962 року спогади очевидців привели Горську з друзями до Биківні – місцевості під Києвом, де каральні органи розстріляли 50-100 тисяч людей. Знайшли двічі прострелений череп. Алла заплакала. «Уявіть собі, – показала в бік поховань, – ми – там... Ми ж усі там можемо бути…»

1964 року Горська разом з кількома однодумцями створює вітраж «Шевченко. Мати» у вестибюлі головного корпусу Київського університету. На ньому було зображено гнівного поета, до якого притулилася жінка – символ матері-України. Над композицією розміщувалася цитата Шевченка: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово!» Вітраж не вписувався в радянські ідеологічні стереотипи, тож був розтрощений. (шматочок відео з інсталяцією і проекцією є на знятому відео)

28 листопада 1970 року Алла Горська поїхала до свекра в містечко Васильків біля Києва за швейною машинкою і не повернулася. За кілька днів її тіло знайшли в льоху будинку чоловікового батька Івана Зарецького. Причиною смерті назвали «удари тупим предметом з обмеженою ударною площею» – молотком. Іван Зарецький на той момент уже теж був мертвий – 29 листопада його понівечене тіло знайшли на залізничній колії.

Друзі Горської не мали сумнівів: то було сплановане і реалізоване спецслужбами вбивство. Надто сильним і непересічним суперником була для них художниця у часи загального приниження і брехні.

Аллу Горську не дали поховати в центрі Києва, тож її останнім притулком стало приміське кладовище.

На виставці були зібрані унікальні зразки її творчості з багатьох приватних колекцій.
Це було неймовірно важливо для нашого громадянського суспільства і сили нашого духу.

У мене вийшов подкаст з пані Іриною Побідаш про шістдесятників. Подкаст в першому коментарі.

А ви були на виставці? Що для вас є шістдесятники?

Відео і фото з виставки в коментарях.

@BagnenkoText

Життя в окупації в Херсоні. Як витримати і зберегти стійкість? Розмова з волонтеркою, випуск 27.

Важкий і травматичний досвід варто не тільки осмислювати, але і згадувати, і перепроживати. Щоб з травматичного він перетворювався на біографічний.

Я хотів поговорити про це давно і запросив Іру Саліхову, давно її знаю, ціную і ми давно дружимо. І вона погодилась чесно поговорити про цей досвід.
Іра - волонтерка і громадська діячка, не тільки прожила в окупації, але весь час активно волонтерила і служила іншим людям попри те, що це було неймовірно небезпечно.

✅ Що підтримувало в той період?
✅ Яким був Херсон до початку великої війни?
✅ Історії в окупації, які дуже ранили
✅ Роздуми про те, що кожному потрібен свій час на адаптацію;
✅ Книги, які підтримають вас у важкий період

Запрошую до перегяду

https://www.youtube.com/watch?v=SC0S3luVitQ

Також прошу залишити коментар під відео - це допоможе подивитись відео більшій кількості.

P.S. А про що вам цікаво почути наступні відео?

І поставте вогник, якщо вам корисно і цікаво про Херсон.
@BagnenkoPsy