"Фієста. І сонце сходить" Ернеста Хемінґвея - це роман про "втрачене покоління" після Першої світової війни, якому довелося адаптуватися до нової реальності, що залишила їх розчарованими і духовними розбитими.

Книга допомагає краще розуміти військових після війни і тих, хто поруч.

Роман «Фієста» має яскраво виражений біографічний характер. Гемінґвей зобразив у ньому події, які справді відбувалися в його житті, а персонажі мають реальні прототипи. Він сам - ветеран війни, який мав яскраво виражені симптоми ПТСР. Книга дозволяє глибше зрозуміти військових після війни і те, як їм повертатись до світу цивільних людей. Дуже рекомендую!

Книга видана Видавництвом Старого Лева @starlev, яке як завжди видає прекрасні книги Гемінгвея і я потроху збираю всі.

Було корисно?
Поставте, будь ласка 🔥 або + в коментарях, дякую!
@bagnenkoPsy

Сьогодні 5 довгих змістовних консультацій військових.

В ці дня я особливо відчуваю, як люблю мою роботу.
Іноді за навчанням, написанням практичних занять, написанням звітів в аспірантуру, написанням і вивченням, майстер-класами і вебінарами - починає здаватись, що оця паперова двіжуха і є робота психолога.

Але насправді - саме оцей безпечний контакт з військовим для мене головний. З хлопцем, який може вперше за 3 роки поговорити про те, що болить.
З тим, хто потребує твоєї емпатії і розуміння, хто втомився від нечутливих цивільних і кому болить.
З тим, хто бачив смерть побратима.
З тим, хто у відчаї і розпачі. Кому складно боротись.

Оце і є те, заради чого я тут. Мій сенс.

Хочу створити серію постів і можливо, майстер-клас, про те, що дізнався за цей час взаємодії з військовими.
Принципи взаємодії з військовими. Заборонені фрази. Як формувати контакт.
Якщо це корисно - поставте 🔥 чи + в коментарях.

Сьогодні я відчуваю себе в сідлі.
І щиро радію, що можу бути корисним.

@BagnenkoPsy

Сербська перфоманс-художниця Марина Абрамович та її колега, німецький фотограф Улай сидять один навпроти одного.

Їхні ніздрі заткнуті. А роти злиплися в пристрасному поцілунку.

Насправді вони з'єднані спеціальним пристроєм таким чином, що вдихають і видихають повітря (точніше - вуглекислий газ) один одного.

Їх вистачило на 17 хвилин. Після чого - обидва знепритомніли від нестачі кисню та перенасичення вуглекислим газом.

Перфоманс називався "Смерть себе".

Це була метафора згубності співзалежної любові. Токсичної любові. Коли двоє дихають один одним.

Віддаючи все, ти не залишаєш нічого собі. Задихаєшся від надлишку близькості (інколи - буквально).

“Смерть себе” - це ще й про его, яке зникає, коли ти зливаєшся з іншим. Про те, як любов може поглинути, стерти межі, зробити двох - одним.

Тож якщо відчуваєте нестачу повітря - озирніться навколо. В чому ви розчинились? Чому чи кому дозволили себе поглинути?

Любов - це не злиття. Це вміння бути разом, даючи іншому дихати. Тобто жити.

І собі - теж.

Це те, що наповнює, а не виснажує, те, що дає сили, а не знесилює, те що робить вас вами,
а не заручником чиїхось потреб.

@bagnenkoPsy

Як пережити втрату і біль через текст?

«Одержима» — це поема, що народилася з найглибшого болю Лесі Українки. Вона написала її за одну ніч у 1901 році, коли сиділа біля тіла свого коханого чоловіка, який тяжко хворів. Поема передає біль втрати, смуток і біль у серці.

Твір розповідає про те, як важко знайти спокій, коли всередині боротьба і біль. Леся показує, що навіть у найважчі моменти можна залишатися сильним і не втрачати віру. Поема про силу духу, правду і те, що любов і біль можуть дати нам силу жити далі.

Це дуже особистий і щирий твір, який багато хто може зрозуміти і відчути. Хоч його і непросто читати, але я щиро раджу.

Якщо було корисно, поставте 🔥 або + в коментарях, дякую!

#відео
@BagnenkoPsy

Про самотрансценденцію і навіщо це вам?

Вже півроку організовую зустріч логотерапевтів в Києві. Не сам, звісно.

Сьогодні пройшла найкамерніша зустріч логотерапевтів!
Нас було 3 🤪😊 (Зазвичай 10-14, але сьогодня багато захворіли.

Щось вийшло дуже потужно, то хочу розділити це і з вами.

Говорили про ресурс, як шукати сенс і що підтримує ресурс в ці буремні дні.

Говорили багато про самотрансценденцію.

Самотрансценденція - це здатність людини вийти за межі власного “Я”, щоб знайти сенс, реалізувати відповідальність перед життям і відповісти любов’ю чи дією на виклик, що постає перед нею. Це шлях до справжньої реалізації себе через відкритість до світу та іншого.

Ось кільки цитат Віктора нашого Франкла по темі:

Чим більше людина забуває про себе — віддаючись справі або коханій людині, — тим більше вона стає собою»
(Воля до сенсу).

«Людина є сутність, яка не тільки перебуває, але й перевищує себе: вона завжди звернена до чогось або до когось іншого — до сенсу, який треба здійснити, або до іншої людини, яку треба любити.»
(Frankl, The Unconscious God, 1948)

Було потужно.
Бо в нас зухвала сила людського духу! І вийшло поділитись неймовірними особистими інсайтами.

P.S. я вже бачу, що там де навіть один логотерапевт — там завжди є сенс! 😊🙌

На фото наша потужна трійка!🙌

Вам розказувати про інсайти таких зустрічей, бо я раніше думав, що це цікаво тільки якщо ти присутній і не писав? Якщо так — дайте вогник 🔥 або напишіть в коментарях, що саме цікаво підсвітити.

@bagnenkoPsy

Спізнився — "Ну все, буде купа проблем!"
Не відповіли — "Це кінець стосунків!"
Знайомі такі думки?

Це катастрофізація — найпоширеніший різновид когнітивного викривлення. У відео детальніше розповідаю про це та ділюсь практиками, які допомагають боротися з катастрофізацією думок.

Було корисно? Поставте 🔥 або + в коментарях

#відео
@BagnenkoPsy

Навчання в аспірантурі для мене з кожним роком - це все більше відкриття.

Мені справді подобається навчання і як все побудовано. І для мене це відкриття, бо я був налаштований більш скептично.
Звісно, за умови, що ти проактивний і готовий рухатись і копати, — то знайдеш тут себе.
Судіть самі.

1. Ти сам обираєш тему, яку копаєш. Реально це схоже на археологічні розкопки.
2. Ти маєш наукового керівника, який допомагає в твоєму проекті.
3. Ти пишеш наукові статті і приймаєш участь в наукових конференціях, де цю тему розкриваєш глибше.

І приємний бонус, про який я не знав.
Ти ще й викладаєш в інших університетах.

В моєму випадку - це Національний Університет ім. М. Драгоманова.

Якщо ти справді хочеш вивчати щось - то це хороша можливість.

Вчора я відвозив мої документи з практики якраз в університет Драгоманова і роздумував про це.
Мені поставили відмінний бал за практику і ще й сказали, що після закінчення аспірантури можна спробувати і викладати тут. Це приємно.

Звісно, я бачу рівень науки у нас в країні. І розумію, що дуже багато що потребує змін.
Але пост не про це.
Пост про те, що якщо хочеш глибоко копати - то це непоганий такий крок вперед.
Моя тема - це якраз наративні практики для проживання складних часів у військовослужбовців. Тобто реально те, з чим працюю.

Якщо цікаво більше про мою тему - то поставте 🔥 або + в коментарях
Буду ділитись корисним.

@BagnenkoPsy

Військовий говорить. Мурахи. Осколок в плечі. Злість.

Мене турбують трупи.
Бачу їх постійно. Уві сні.
Тільки уві сні.
Полежав місяць в лікарні.
Місяць побув на реабілітації.
Получив поранення.
І почав лікування.
Осколок в плечі так і залишився.
Хлопець у мене був.
2 кульових отримав
І кулі так і не дістали. Так з кулями і ходить.
***
Мені зараз вже все одно. Ти знаєш що таке 80 днів сидіти на нулі?
Там летить все. Попаде, так попаде.
Настільки все рівно вже стає.
***

Злість на командирів не зникає
Головне не потрапляти на них. Я оминаю.
Скільки хлопців полягло.
Вони всі кучкуються. Тут я їх не бачу.
Один парень. Мені сигарети дає. Пожований.
Каже, був в артилерії.
С300 прилетіло.
Чудом живий залишився.
Бомбить
З цим громом — давно не чув. На громкі звуки дуже погана реакція.
Футболки втомився міняти.
Потний просинаюсь кожний ранок.
Відлюдником був, відлюдником і остався. тільки став більш вспильчивий.
Якщо тема не підходе — то одразу вспихую.

**

Я на еваку працював. Я давно вигорів, як спеціаліст
Робота з 300 задовбала. Я вигорів.
Я втомився від чужого болю, крові і відповідальності за чуже життя.

Ми - евак. Ми завжди приїжджаємо завчасно.
Вже розгорнуті. Стоїмо і чекаємо.


***
Привозив хлопців на позиції.
По машині прилетіла фпв
В задню часть. На пробитих колесах я проїхав аж 4 км.
Загалом 4 фпв прилетіло.
З тих пір відчуття — страх, пригнічення, напруга.
Тепер страх коли в машину сідаю і їду туди — страх появляється. Знаю куди я їду. чого я їду.
Руки трусяться. І це постоянно таке.
От це і хочу пропрацювати.
Раніше спішив жить
А зараз куди спішить.
Можу не спішити. Можу на день роботу розтягнути.

***
З психологом мені треба було спілкцватись років 10 тому…

***
Що турбує зараз?
Колотить з нічого.
Починається колотнеча. Агресія береться
У нас завтра шикування. Я прочитав в чаті, хоча я тут. І вже спати не можу.
Приснився сон, що розбудив всіх в располаге.
Тут випиваю таблетку. І потім засинаю.
Серце тарабанить сильно.
Уникання від спілкування з усіма.
Навушники одягаю.
Люди чужі.
Всі, з ким був — вже нема їх.

***
Часто згадую хлопців. Сумую за ними.
Той самий С. Його вже немає, він пропав безвісти. Але він має прийти в АТБ. Він мені винен каву.
Моїх хлопців розпорошили.
Я вважаю, шо він мені винен каву. Ми так домовились. І я його чекаю.
Я ні з ким не спілкуюсь. Тільки з дружиною.

***
Був у своїх підопічних. Ходжу тут до мурах
Покормив мурах цукром.
Але вони не виявили цікавості.

У них своя екосистема.
Цікаво, як вони бігають.
Цікаво як працює групова робота.

Я і раніше любив природу.
Я по суті добра людина. Природа подобається.
Межу всього, на що спроможна людина — я побачив на війні.
І я розумію, шо нікого в світі немає жорстокішого за людину. Тому люблю природу.
Хочу ізолюватись. В ліс.
Не бачу нічого доброго в людях.

***

Жінка пішла від мене.
Не витримала каже. Я її не засуджую, розумію в чомусь. Але важко.

***
У мене багато злості
Боюсь, що моя злість в дії перейде.
Приїжджаю в місто. Стоїш на своєму корчі для зсу.
В потоці стоять нічого такі машинки.
Паралельна реальність. Різниця між бідним і багатим.
Але під час війни — це не ок.
Одні кровʼю зупиняють агресію. Другі продовжують собі наживатись на крові.

***

Думки б викинути.
Не можу
Хлопців згадую.
Цікаво коли люди роздупляться.
Суспільство різне.
Одні живуть і горя не знають.
Інші багато втратили.
Вже нічого не відчуваю.

***
Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.
Також важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.
Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного - то ось постійна банка:
🔗Посилання
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Якщо це корисно — поставте ❤️
І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.
#ДумкиВійськових
@BagnenkoPsy