Ми тут із Сашою Шевцовим порпаємось у документах НКВД до річниці нараду СРСР на Польщу.

Знайшовся дуже цікавий документ. Дуже цінна ось ця телефонограма Берії.

Документ, що визначав долю багатьох польських офіцерів та інших службовців.

Джерело: ГДА СБУ, Ф.16

📜Канал "Архівні Артефакти"

Вестерплатте — невеликий клаптик землі біля входу до Ґданської гавані, який у вересні 1939 року став одним із перших символів польського опору нацистській Німеччині. Тут близько 180 польських військових під командуванням майора Генрика Сухарського та капітана Францішека Домбровського протягом семи днів стримували сили, що значно переважали їх чисельно й технічно. Німці застосували проти гарнізону корабельну артилерію, авіацію, артилерію та піхоту, але захисники Вестерплатте продовжували чинити опір.

Героїзм Вестерплатте — не в якомусь міфічному «непереможному гарнізоні», а в усвідомленні його захисниками власного обов’язку в момент, коли шансів на перемогу практично не було. Вони знали, що не зможуть зупинити німецьке вторгнення, але кілька днів тримали позиції, виконуючи наказ і демонструючи, що Польща не збирається без бою приймати нову європейську війну. Саме тому Вестерплатте стало одним із найсильніших символів польського вересня 1939 року — місцем, де опір тривав тоді, коли перемога вже була майже неможливою.

Джерело:Bundesarchiv, Світлинами люб'язно поділився Олександр Шевцов

📜Канал "Архівні Артефакти"

Розпочинаємо осінь із новою рубрикою «Контекст», у якій разом із лідерами думок із різних сфер дивитимемося на важливі теми й дати через книжки.

Перший «Контекст» присвячуємо 1 вересня — даті початку Другої світової війни. Розібратися в її історії допоможе Володимир Бірчак — історик, архівіст, ветеран російсько-української війни та лейтенант резерву.

Для добірки пан Володимир обрав сім книжок про нацизм, український досвід Другої світової, тоталітарні режими та лідерів Великої Трійки.

Гортайте карусель, зберігайте добірку і діліться у коментарях, що ви читали із цього списку📙

Читаю «Мій тато був нацистом».

Розмови з дітьми Франка, Гесса, Герінга, Роммеля та Штауфенберга.

У книжці настільки багато цікавого й часом абсолютно неочікуваного матеріалу, що буду ділитися з вами окремими частинами в міру читання.

Перший герой — Ганс Франк і його син Ніклас (Ніккі) Франк.

Ніклас Франк — дуже цікавий персонаж сам по собі. Він не просто син одного з найбільш одіозних нацистських злочинців, який усе життя намагається осмислити спадщину свого батька. Він ще й письменник та журналіст: кілька років працював у Playboy, а потім багато років — у Stern. Він написав кілька книжок про свого батька і робить це надзвичайно жорстко — Ніклас не просто дистанціюється від Ганса Франка, а буквально люто його засуджує.

Щоправда, самого Нікласа за таку позицію теж часто критикують. В одному з епізодів він розповідає, що лежав і мастурбував, уявляючи, як вішають Ганса Франка, і отримував від цього оргазм. Ось така шокуюча форма ненависті до власного батька.

У цих розмовах є дуже багато цікавого, над якими справді є над чим подумати.

Ніклас показує Франка не як якогось безвольного чиновника, якого нацистська система просто затягнула у злочини. Навпаки — у Франка були можливості сказати «ні».

Наприклад, 1942 року він їздив університетами Німеччини й виступав за відновлення в Рейху чогось на кшталт конституційного права. Гітлер сприйняв це негативно: заборонив Франку публічні виступи в Німеччині та відсунув його від частини партійної роботи.

Він знав про злочини в Дахау і, за словами Нікласа, особливо обурювався вбивствами єврейських адвокатів — людей тієї самої професії, що й він сам. Але коли Гіммлер заборонив йому це розслідувати, Франк просто погодився.

І це, мабуть, одна з найважливіших речей у цій історії: він не був безпорадною людиною, яку змусили. У нього було безліч можливостей сказати «ні», відмовитися від посади, прикритися хворобою тощо. Але він цього не зробив.

Читаємо слова самого Франка-старшого, коли він був генеральним губернатором окупованої Польщі:

«Що буде після війни з євреями, поляками, українцями, росіянами та всіма іншими, хто тут мешкає, — це абсолютно все одно. На мою думку, нехай їх навіть перероблять на фарш».

Тут, щоправда, важливо зазначити: в оригіналі цитати йдеться лише про поляків та українців; згадки про євреїв і росіян є вже авторським розширенням.

Читати ці слова, коли знаєш, якою людиною Франк був поза політикою. Настільки добре освічений чоловік, який чудово грав на фортепіано, у молодості не пропускав жодної театральної прем’єри, цитував напам’ять «Фауста» Ґете, знав Шекспіра та багатьох німецьких поетів.

Коли Франка заарештували, в його кабінеті висіла «Дама з горностаєм» Леонардо да Вінчі, два полотна Рембрандта й одне Рафаеля — видатні твори мистецтва, які він привласнив.

І от саме ця суперечність — між освіченістю, культурністю, любов’ю до мистецтва і здатністю сприймати людей як щось, що можна просто знищити або «переробити на фарш», — залишає після читання дуже багато питань. Він сам казав психіатру у Нюрнбергу, що існувало два Франки.

Окремо цікаво буде подивитися, як поводяться діти інших відомих нацистів і як вони говорять про своїх батьків.

Чекайте наступну історію. Чи цікаво? Продовжувати?