Уявіть собі. На свій День народження - отримати Акт проголошення незалежності України, котрий ти писав.

Для совєтів він був «особливо небезпечним рецидивістом», для мільйонів українців – одним із творців незалежності.

Про життєвий шлях та боротьбу дисидента, правозахисника, Героя України, одного з авторів Акту – Левка Лук’яненка.

Хроніка незламності:
📌 1959 рік – підпілля
Побачивши як радянська система обмежує права українців, молодий юрист Левко Лук’яненко дійшов переконання, що Україна має бути незалежною.
У 1959 році разом із однодумцями він створює на Львівщині підпільну Українську робітничо-селянську спілку. Її мета – вихід України зі складу СРСР конституційним шляхом.

📌 1961 рік – 72 доби в камері смертників
Для режиму це був найстрашніший злочин. У травні 1961-го Львівський обласний суд за «зраду батьківщини» засуджує Лук’яненка до розстрілу.
Понад 2 місяці він перебуває в камері для смертників. Згодом смертну кару замінюють на 15 років таборів.

📌 1976 рік – Українська Гельсінська група
Після звільнення Лук’яненко не припиняє боротьби. У 1976 році він стає одним із засновників Української Гельсінської групи.
У 1977 році КГБ знову заарештовує його, попереду – 10 років таборів і 5 років заслання.

📌 1990 рік – Верховна Рада
Повернувшись в Україну, Левко Лук’яненко продовжує політичну боротьбу. У березні 1990 року його обирають народним депутатом Верховної Ради УРСР. Того ж року він очолює Українську республіканську партію.

📌 23 серпня 1991 року – проєкт Акту
Після спроби державного перевороту в москві 19 серпня він розуміє: Україна має скористатися моментом і проголосити незалежність.
23 серпня разом із Леонтієм Сандуляком у звичайному зошиті Лук’яненко пише проєкт тексту Акту проголошення незалежності України.

🇺🇦 Наступного дня країна стає вільною.

Пам’ятаємо ціну нашої свободи.

🇺🇦 З Днем Незалежності України!

Джерело: ГДА СБУ, ф. 6, оп. 1, справи: 68374фп; 68653фп

📜Канал "Архівні Артефакти"

ЦДАВОУ виставили дуже цікаві документи. Це можна назвати - "День незалежності крізь людські долі".

Публікую лише кілька з них.

1. Лист мешканця міста Синельникове Дніпропетровської області Н. В. Величка до Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука щодо підтримки Акта проголошення незалежності України та недопущення укладення нового союзного договору з Росією.

2. Лист Віктора Станіславовича Вісінецького до Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука щодо підтримки Акта проголошення незалежності України.
Обґрунтовуючи свою позицію, В. Вісінецький звертається до власного життєвого та родинного досвіду: згадує голод 1933 р., події 1947 р., Другу світову війну, перебування в німецькому полоні, післявоєнне життя та працю в Україні.

3. Звернення жителів села Мошни Черкаського району Черкаської області до Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука щодо підтримки Акта проголошення незалежності України.

📜Канал "Архівні Артефакти"

Це регіональна історія. Але тим не менше цікава.

Антирадянські листівки у Берегометі у 1966 році

У листопаді 1966 року звичайний нічний працівник Берегометського лісокомбінату виявив на території підприємства антирадянську листівку. КГБ швидко порушив кримінальну справу, але автора не вдалося встановити. За місяць з’явилася друга листівка — і почалося багатомісячне полювання за «підпільником». Зрештою з’ясувалося, що їх писав 19-річний працівник меблевого цеху Євген Сенчило із Мигового.

Цікаво, як формувалися його погляди. На Сенчила вплинули розповіді репресованого батька, колишнього підпільника ОУН Юрія Ференчука, спілкування з учителем, а також західні радіостанції. Він дійшов висновку, що причиною проблем України є залежність від Москви, і вирішив створити молодіжну антирадянську організацію. Планував залучити друзів та однокласників, організувати невеликі групи й поширювати листівки із закликами до боротьби за самостійну Україну. Зрештою організація фактично не склалася, а Сенчило сам виготовив і поширив лише дві листівки.

КГБ, однак, намагався зробити зі справи доказ існування ширшої «антирадянської організації»: допитали близько 30 свідків і намагалися притягнути до відповідальності людей з оточення Сенчила. Свідки звинувачень не підтвердили, тому цю версію довелося відкинути. 17 липня 1967 року 20-річного Сенчила засудили до одного року ув’язнення. Він відбув покарання повністю, а 22 жовтня 1992 року був реабілітований. Історія особливо промовиста тим, що головними фігурантами цієї справи були фактично діти — молоді люди, які лише нещодавно закінчили школу.

Джерело: Архів СБУ. Більше читайте за посиланням.

А є серед нас уродженці, чи жителі Чернівеччини?

📜Канал "Архівні Артефакти"