22 серпня 1992 року в Києві відбулася подія, яка стала символічним завершенням довгої історії української державності в екзилі. Під час відзначення першої річниці відновлення незалежності України представники Державного центру УНР в екзилі передали українській владі Грамоту про припинення діяльності, президентську печатку, клейноди гетьмана Івана Мазепи та прапор. Так Україна продемонструвала не просто відновлення незалежності, а й спадкоємність із Українською Народною Республікою.

Серед тих, хто передавав ці символи першому всенародно обраному Президенту України Леоніду Кравчуку, був Михайло Воскобійник — Голова Української Національної Ради УНР в екзилі. Його життєвий шлях — це фактично окрема історія українського ХХ століття: уродженець Миргорода, випускник Харківського університету, діяч УРДП Івана Багряного, редактор «Українських вістей», після війни — активіст української еміграції, а згодом викладач історії України та Східної Європи в американських університетах. Радянські спецслужби почали розробляти його справу ще 1951 року, а в 1957-му закрили її з промовистим формулюванням — «у зв’язку з безперспективністю розробки у вербувальному відношенні»: завербувати Воскобійника не вдалося.

А найважливіше — те, що 22 серпня 1992 року в Києві фактично зійшлися дві українські державницькі традиції: УНР і відновлена незалежна Україна. Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк визнав Україну, проголошену 24 серпня 1991 року, правонаступницею УНР. У заяві прямо зазначалося, що Українська Держава «продовжує державно-національні традиції УНР». Тож перші роки незалежності були не лише народженням нової держави, а й моментом, коли українська державність, що десятиліттями зберігалася в еміграції, символічно повернулася до Києва.

Джерело: ГДА СЗРУ

📜Канал "Архівні Артефакти"

Уявіть собі. На свій День народження - отримати Акт проголошення незалежності України, котрий ти писав.

Для совєтів він був «особливо небезпечним рецидивістом», для мільйонів українців – одним із творців незалежності.

Про життєвий шлях та боротьбу дисидента, правозахисника, Героя України, одного з авторів Акту – Левка Лук’яненка.

Хроніка незламності:
📌 1959 рік – підпілля
Побачивши як радянська система обмежує права українців, молодий юрист Левко Лук’яненко дійшов переконання, що Україна має бути незалежною.
У 1959 році разом із однодумцями він створює на Львівщині підпільну Українську робітничо-селянську спілку. Її мета – вихід України зі складу СРСР конституційним шляхом.

📌 1961 рік – 72 доби в камері смертників
Для режиму це був найстрашніший злочин. У травні 1961-го Львівський обласний суд за «зраду батьківщини» засуджує Лук’яненка до розстрілу.
Понад 2 місяці він перебуває в камері для смертників. Згодом смертну кару замінюють на 15 років таборів.

📌 1976 рік – Українська Гельсінська група
Після звільнення Лук’яненко не припиняє боротьби. У 1976 році він стає одним із засновників Української Гельсінської групи.
У 1977 році КГБ знову заарештовує його, попереду – 10 років таборів і 5 років заслання.

📌 1990 рік – Верховна Рада
Повернувшись в Україну, Левко Лук’яненко продовжує політичну боротьбу. У березні 1990 року його обирають народним депутатом Верховної Ради УРСР. Того ж року він очолює Українську республіканську партію.

📌 23 серпня 1991 року – проєкт Акту
Після спроби державного перевороту в москві 19 серпня він розуміє: Україна має скористатися моментом і проголосити незалежність.
23 серпня разом із Леонтієм Сандуляком у звичайному зошиті Лук’яненко пише проєкт тексту Акту проголошення незалежності України.

🇺🇦 Наступного дня країна стає вільною.

Пам’ятаємо ціну нашої свободи.

🇺🇦 З Днем Незалежності України!

Джерело: ГДА СБУ, ф. 6, оп. 1, справи: 68374фп; 68653фп

📜Канал "Архівні Артефакти"

ЦДАВОУ виставили дуже цікаві документи. Це можна назвати - "День незалежності крізь людські долі".

Публікую лише кілька з них.

1. Лист мешканця міста Синельникове Дніпропетровської області Н. В. Величка до Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука щодо підтримки Акта проголошення незалежності України та недопущення укладення нового союзного договору з Росією.

2. Лист Віктора Станіславовича Вісінецького до Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука щодо підтримки Акта проголошення незалежності України.
Обґрунтовуючи свою позицію, В. Вісінецький звертається до власного життєвого та родинного досвіду: згадує голод 1933 р., події 1947 р., Другу світову війну, перебування в німецькому полоні, післявоєнне життя та працю в Україні.

3. Звернення жителів села Мошни Черкаського району Черкаської області до Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука щодо підтримки Акта проголошення незалежності України.

📜Канал "Архівні Артефакти"