『Снігопад』
#Кевжани
__
Глибокий зимовий вечір. Вже давним давно стемніло, а сніг встиг замести усі сліди, залишивши на стежках ідеально Рівне біле полотно. На вулицях вже годин зо дві немає нікого — людей відлякує холод, тому усі ховаються під пледами у теплих квартирах. Майже всі. Вдалині парку, там де навіть ліхтарі не встановлені, стежками крокували двоє юнаків: один з витатуюваною трійкою на вилиці, яскраво червоною шапкою на голові, шарфом, в тон до головного убору, який закривав половину обличчя, і у куртці майже до коліна, йшов та бубнів щось під ніс, який ховав у теплу тканину на шиї, очевидно, нарікав, що його витягли з хати у таку погоду, а другий, з тату ферзя на тому ж місці, що і у іншого, схоже, вирішивши загартовуватись цього року, йшов поряд у одній короткій куртці й лише усміхався на усі прокльони з правого боку від нього.
Вони зробили ще кілька десятків кроків вглиб парку і, нарешті, їх зустріли перші ліхтарі та лавочки, засипані снігом, між ними. Жан замовчав, але продовжував іти та дивитись собі під ноги, зариваючись обличчям глибше у шарф. Моро щиро не розумів, як Кевін може одягатись настільки легко у таку погоду і впринципі виходити з хати. Звісно, француз завжди підозрював, що у Дея немає мізків, але ж це не означає, що варто заморожувати голову, а якщо там все ж таки є якісь пару звивин, які, ймовірно, остаточно перестануть працювати через такі нестерпні температурні умови. Заглиблений у свої думки Жан зрозумів, що Кевін зупинився тільки коли залишив його на пару метрів позаду.
—Ти чого став? — Моро розвернувся обличчям до зеленоокого — Невже твій організм все ж таки відмовив через переохо...— француз так і не договорив свою фразу, Дей показував пальцем кудись вверх, простеживши за його поглядом захисник втратив дар мови і єдине на що він спроможний це зачаровано видихнути.
Це був сніг. Не те щоб Жан ніколи його не бачив та і поки вони йшли сюди він продовжував падати, просто до цього Моро ніколи не задумувався над тим, що звичайні опади можуть бути такими чаруючими. У «Гнізді» не доводилось надто часто бувати на вулиці і, тим паче, розглядати пейзажі. Там ніхто не думав про погоду, про зміну пори року, про красу, Круки впринципі не надто схвалюють мислительні процеси десь за межами поля, але він більше не серед них. Наскільки би це важко не було усвідомлювати він більше не Крук, він більше ніколи не повернеться туди, тепер його ніхто не буде гнати у пекло, він може стояти тут і дивитись на те як сніжинки кружляють у повітрі поміж світла від ліхтаря, обліпленого бурульками, доки ніс не посиніє. Жан дістав руки з кишень і виставив їх долонями до верху, він хотів відчути цей момент, те як від тепла його шкіри сніг буде танути, щойно приземлиться, але на заваді стали рукавиці. Моро почав стягувати спочатку праву, яку відразу дбайливо забрати з рук, щоб вона не заважала позбутись лівої, яка теж опинилась у чужих руках. Він повторив спробу і цього разу сніжинки почали падати прямо на його руки і танути, залишаючи після себе приємне поколювання.
—C'est très joli* — Сказав Жан, дивлячись на ліхтар, на фоні якого сніг був особливо помітним
—Oui, très joli** — Відповів Кевін, не відводячи погляду від чужої посмішки.
Ще кілька хвилин вони мовчали, не було потреби щось говорити, здавалося слова можуть зруйнувати цей казковий момент, але Дей все ж таки наважився перервати тишу
—Літом я повезу тебе до водоспаду, а потім на море
—Для чого? — Моро перевів погляд на свого співрозмовника, але посмішка не спала з його обличчя
—Щоб ми обоє змогли побачити красу
____
* — Це дуже гарно
** — Так, дуже гарно
#Кевжани
__
Глибокий зимовий вечір. Вже давним давно стемніло, а сніг встиг замести усі сліди, залишивши на стежках ідеально Рівне біле полотно. На вулицях вже годин зо дві немає нікого — людей відлякує холод, тому усі ховаються під пледами у теплих квартирах. Майже всі. Вдалині парку, там де навіть ліхтарі не встановлені, стежками крокували двоє юнаків: один з витатуюваною трійкою на вилиці, яскраво червоною шапкою на голові, шарфом, в тон до головного убору, який закривав половину обличчя, і у куртці майже до коліна, йшов та бубнів щось під ніс, який ховав у теплу тканину на шиї, очевидно, нарікав, що його витягли з хати у таку погоду, а другий, з тату ферзя на тому ж місці, що і у іншого, схоже, вирішивши загартовуватись цього року, йшов поряд у одній короткій куртці й лише усміхався на усі прокльони з правого боку від нього.
Вони зробили ще кілька десятків кроків вглиб парку і, нарешті, їх зустріли перші ліхтарі та лавочки, засипані снігом, між ними. Жан замовчав, але продовжував іти та дивитись собі під ноги, зариваючись обличчям глибше у шарф. Моро щиро не розумів, як Кевін може одягатись настільки легко у таку погоду і впринципі виходити з хати. Звісно, француз завжди підозрював, що у Дея немає мізків, але ж це не означає, що варто заморожувати голову, а якщо там все ж таки є якісь пару звивин, які, ймовірно, остаточно перестануть працювати через такі нестерпні температурні умови. Заглиблений у свої думки Жан зрозумів, що Кевін зупинився тільки коли залишив його на пару метрів позаду.
—Ти чого став? — Моро розвернувся обличчям до зеленоокого — Невже твій організм все ж таки відмовив через переохо...— француз так і не договорив свою фразу, Дей показував пальцем кудись вверх, простеживши за його поглядом захисник втратив дар мови і єдине на що він спроможний це зачаровано видихнути.
Це був сніг. Не те щоб Жан ніколи його не бачив та і поки вони йшли сюди він продовжував падати, просто до цього Моро ніколи не задумувався над тим, що звичайні опади можуть бути такими чаруючими. У «Гнізді» не доводилось надто часто бувати на вулиці і, тим паче, розглядати пейзажі. Там ніхто не думав про погоду, про зміну пори року, про красу, Круки впринципі не надто схвалюють мислительні процеси десь за межами поля, але він більше не серед них. Наскільки би це важко не було усвідомлювати він більше не Крук, він більше ніколи не повернеться туди, тепер його ніхто не буде гнати у пекло, він може стояти тут і дивитись на те як сніжинки кружляють у повітрі поміж світла від ліхтаря, обліпленого бурульками, доки ніс не посиніє. Жан дістав руки з кишень і виставив їх долонями до верху, він хотів відчути цей момент, те як від тепла його шкіри сніг буде танути, щойно приземлиться, але на заваді стали рукавиці. Моро почав стягувати спочатку праву, яку відразу дбайливо забрати з рук, щоб вона не заважала позбутись лівої, яка теж опинилась у чужих руках. Він повторив спробу і цього разу сніжинки почали падати прямо на його руки і танути, залишаючи після себе приємне поколювання.
—C'est très joli* — Сказав Жан, дивлячись на ліхтар, на фоні якого сніг був особливо помітним
—Oui, très joli** — Відповів Кевін, не відводячи погляду від чужої посмішки.
Ще кілька хвилин вони мовчали, не було потреби щось говорити, здавалося слова можуть зруйнувати цей казковий момент, але Дей все ж таки наважився перервати тишу
—Літом я повезу тебе до водоспаду, а потім на море
—Для чого? — Моро перевів погляд на свого співрозмовника, але посмішка не спала з його обличчя
—Щоб ми обоє змогли побачити красу
____
* — Це дуже гарно
** — Так, дуже гарно
❤1🕊1
『Баскетбольний м'яч』
#Кеваарон
__
Аарон чекає, спершись на стіну навпроти дверей на спортивний майданчик, на свого брата близнюка. Йому досі не зрозуміло як Ендрю занесло у баскетбол. Взагалі він здогадується що, а точніше, хто привів його до університетської команди, але намагатись розібратись, що відбувається у голові його близнюка було чимось на кшталт самогубства, тому він не надто багато про це думав. Тренування Лисів, баскетбольної команди університету Пальметто, під час навчального року відбувались по понеділках, середах і п'ятницях у окремій будівлі спроектованій під тренування та ігри, не далеко від головного корпусу, приблизно хвилин 5 пішки. Молодший Міньярд після пар йшов саме сюди, тому що почекати на брата з машиною пів години тут було легше ніж самому добиратись у сусіднє місто, де вони жили.
Аарон міг би сісти на трибуни, але йому не хотілося слухати чужі крики і стукіт м'яча об підлогу і впринципі світитись перед командою брата. Він змінив опорну ногу з правої на ліву і продовжив щось клацати у телефоні, спираючись на стіну. Від переписки з однокурсником його відірвав удар м'яча об стіну у сантиметрі від його голови, такий сильний, що здавалось зараз посиплеться штукатурка. Аарон інстинктивно примружився, закрив лице руками і повернувся в протилежний удару бік, але нападник, упіймавши м'яч на відскоці, відразу жбурнув його у іншу сторону і знову не пожалкував сили. Це могло би тривати вічність, але у блондина все ж таки здали нерви і він, під час одного з ударів, перехопив м'яч і нарешті подивився хто на нього напав. Це був Кевін Дей — капітан команди, найкращий нападаючий і по сумісництву причина чому Аарону так не хотілося з'являтись перед командою.
—Якого чорта ти робиш? — намагаючись пропалити у співбесіднику дірку поглядом сказав Міньярд на що брюнет не відповів, а просто притягнув його до себе за талію — Ідіот, а якщо хтось побачить? — блондин почав озиратись по сторонах, не випускаючи з рук м'яч, який тепер був єдиним, що розділяло їх тіла
—Це будуть проблеми того, хто побачить
—Ага, і заодно мої, тому що та людина може все неправильно зрозуміти, розпатякати усім і твої фанатки прийдуть мені патли виривати — Кевін нахилився ближче, що змусило Аарона прогнутись у спині, щоб зберегти більш менш безпечну відстань
—А що тут можна не правильно зрозуміти?
—Дійсно! Капітан баскетбольної команди зажимається з кимось — Дей знову спробував скоротити відстань між ними, але і Міньярд і м'яч не дали цього зробити — по коридорах, що ж тут можна не так зрозуміти?
—Те що я капітан не означає, що у мене не може бути особистого життя
—Тобі по голові прилетіло чи це вроджене? Люди можуть подумати, що ми зустрічаємось
—Та ти що? — Кевін нахилився ще більше — А ми хіба не зустрічаємось?
—Клінічний ідіот — тяжко видихнув Аарон — ні, те що ти понапридумував у своїй башці — він постував кулаком правої руки десь по чорній маківці — це лише твої фантазії і твої проблеми і перестань це робити, я тобі не черлідерка, яку можна хоть у цифру 8 скрутити — Міньярд очевидно натякав на те, що Дей вже змусив його прогнутись по відчуттям майже на 90°
—Не розумію про що ти говориш — усміхнувся Кевін, але все ж таки трохи випрямився, потягнувши за собою блондина, якого досі тримав за талію — Знаєш, на твоєму місці я би попрацював над гнучкістю витривалістю, тому що коли ми почнемо зустрічатись, вони тобі ой як знадобляться
—Якщо — поправив його Міньярд
—Коли — наполягав Дей, Аарон хотів ще щось сказати, але почув кроки за дверима у кінці коридору. Один вмілий рух і от у руках Кевіна вже баскетбольний м'яч, який до цього розділяв їх, а не блондин, що вже встиг опинитись біля тих самих дверей і зустріти за ними брата.
#Кеваарон
__
Аарон чекає, спершись на стіну навпроти дверей на спортивний майданчик, на свого брата близнюка. Йому досі не зрозуміло як Ендрю занесло у баскетбол. Взагалі він здогадується що, а точніше, хто привів його до університетської команди, але намагатись розібратись, що відбувається у голові його близнюка було чимось на кшталт самогубства, тому він не надто багато про це думав. Тренування Лисів, баскетбольної команди університету Пальметто, під час навчального року відбувались по понеділках, середах і п'ятницях у окремій будівлі спроектованій під тренування та ігри, не далеко від головного корпусу, приблизно хвилин 5 пішки. Молодший Міньярд після пар йшов саме сюди, тому що почекати на брата з машиною пів години тут було легше ніж самому добиратись у сусіднє місто, де вони жили.
Аарон міг би сісти на трибуни, але йому не хотілося слухати чужі крики і стукіт м'яча об підлогу і впринципі світитись перед командою брата. Він змінив опорну ногу з правої на ліву і продовжив щось клацати у телефоні, спираючись на стіну. Від переписки з однокурсником його відірвав удар м'яча об стіну у сантиметрі від його голови, такий сильний, що здавалось зараз посиплеться штукатурка. Аарон інстинктивно примружився, закрив лице руками і повернувся в протилежний удару бік, але нападник, упіймавши м'яч на відскоці, відразу жбурнув його у іншу сторону і знову не пожалкував сили. Це могло би тривати вічність, але у блондина все ж таки здали нерви і він, під час одного з ударів, перехопив м'яч і нарешті подивився хто на нього напав. Це був Кевін Дей — капітан команди, найкращий нападаючий і по сумісництву причина чому Аарону так не хотілося з'являтись перед командою.
—Якого чорта ти робиш? — намагаючись пропалити у співбесіднику дірку поглядом сказав Міньярд на що брюнет не відповів, а просто притягнув його до себе за талію — Ідіот, а якщо хтось побачить? — блондин почав озиратись по сторонах, не випускаючи з рук м'яч, який тепер був єдиним, що розділяло їх тіла
—Це будуть проблеми того, хто побачить
—Ага, і заодно мої, тому що та людина може все неправильно зрозуміти, розпатякати усім і твої фанатки прийдуть мені патли виривати — Кевін нахилився ближче, що змусило Аарона прогнутись у спині, щоб зберегти більш менш безпечну відстань
—А що тут можна не правильно зрозуміти?
—Дійсно! Капітан баскетбольної команди зажимається з кимось — Дей знову спробував скоротити відстань між ними, але і Міньярд і м'яч не дали цього зробити — по коридорах, що ж тут можна не так зрозуміти?
—Те що я капітан не означає, що у мене не може бути особистого життя
—Тобі по голові прилетіло чи це вроджене? Люди можуть подумати, що ми зустрічаємось
—Та ти що? — Кевін нахилився ще більше — А ми хіба не зустрічаємось?
—Клінічний ідіот — тяжко видихнув Аарон — ні, те що ти понапридумував у своїй башці — він постував кулаком правої руки десь по чорній маківці — це лише твої фантазії і твої проблеми і перестань це робити, я тобі не черлідерка, яку можна хоть у цифру 8 скрутити — Міньярд очевидно натякав на те, що Дей вже змусив його прогнутись по відчуттям майже на 90°
—Не розумію про що ти говориш — усміхнувся Кевін, але все ж таки трохи випрямився, потягнувши за собою блондина, якого досі тримав за талію — Знаєш, на твоєму місці я би попрацював над гнучкістю витривалістю, тому що коли ми почнемо зустрічатись, вони тобі ой як знадобляться
—Якщо — поправив його Міньярд
—Коли — наполягав Дей, Аарон хотів ще щось сказати, але почув кроки за дверима у кінці коридору. Один вмілий рух і от у руках Кевіна вже баскетбольний м'яч, який до цього розділяв їх, а не блондин, що вже встиг опинитись біля тих самих дверей і зустріти за ними брата.
❤5🕊1
Aetenumvi
『Снігопад』 #Кевжани __ Глибокий зимовий вечір. Вже давним давно стемніло, а сніг встиг замести усі сліди, залишивши на стежках ідеально Рівне біле полотно. На вулицях вже годин зо дві немає нікого — людей відлякує холод, тому усі…
Я знайшла арт, який підходить під продовження цієї замальовки, може це знак?)
❤3
『Ти був найближче』
#Кеваарони
__
Сьогодні Кевін повернувся з довгого польоту, тиждень тому національна збірна полетіла на матч у Європу, а вернулась команда тільки зараз. Дей, нещодавно звикнувший до тамтешнього часового поясу і тепер був змушений знову підлаштовувати свій біологічний годинник, після літаку хотів просто прийняти душ і завалитись спати, що він впринципі і зробив, але поспати йому, звісно, не дали. Через кілька годин після того як очі Кевіна заплющились, а свідомість поринула у світ фантазій його розбудив стукіт.
Незадоволений він пішов до дверей, по дорозі подивився на настінний годинник, що показував майже другу ночі, від чого роздратованість тільки зросла. Повернувши ключ, який він по звичці завжди залишав у замку, і відчинивши двері перше, що помітив Дей — злива, друге — мокрий і нещасний як безхатнє кошеня Міньярд, спросоння зрозуміти який саме було важко, але склавши усі факти до купи висновок прийшов сам собою
—Аарон? — тільки після цієї фрази блондин підняв червоні очі. Перед Кевіном предстала жалюгідна картина: мокрий до нитки, з червоними, ймовірно від алкоголю, щоками, без куртки, хоча на вулиці далеко не серпень, і босий Аарон — Де твоє взуття? — він не відповів, натомість підняв ліву руку у якій тримав пару кросівок. Погляд брюнета став ще більш здивованим, тому Міньярд все ж таки подав голос
—Натерли
—Куртка? — блондин озирнувся по сторонах, наче шукав свій верхній одяг
—Загубив — Дей тяжко зітхнув і потер очі, він збирався ще щось сказати, але його випередили — Я був на її могилі
Все занурилось у абсолютну тишу, здавалося навіть краплі дощу падали безшумно. Кевін ніколи не був експертом у психологічній підтримці, а посеред ночі тим паче. Йому було складно зрозуміти, що відчуває Міньярд: свою матір він майже не знав, вона померла, коли він був надто маленьким, і на її могилі Дей ніколи не був: ніхто не вважав за потрібне розказувати де похована Кейлі. Він зробив маленький крок уперед, ступивши на коврик біля дверей ззовні, брюнет просто хотів взяти Аарона за руку, щоб завести додому, тому що слів, щоб запросити його усередину не знайшлося, але ще до того як він встиг простягнути свою долонь в нього влетіли на повній, наскільки дозволяла відстань між ними, швидкості ледь не збивши з ніг. Руки Міньярда огорнули талію Дея і змикались десь у нього за спиною, обличчям він уткнувся у Кевінові груди, а своїми ногами він став на чужі.
Нападаючий відчував як його одяг мокне, а білі тапочки замащуються болотом, на хвилину йому захотілось скривитись, відштовхнути, але він швидко зрозумів, що чистота не те, що має його зараз хвилювати.
Дякуючи високому зросту і довгим рукам Кевін зміг дотягнутись до пальта, що висіло на вішалці прямо біля дверей, це звісно був не найтепліший елемент його гардеробу, але найкращий з того, що він міг дістати на данний момент. Дей вкрив плечі Аарона і обійняв однією рукою, притримуючи пальто, щоб не спадало, а другою гладив блондинисте волосся. Мабуть зараз не найкращий час для розмов, але одне питання не давало йому спокою, тож Кевін прислухався: намагався почути чи схлипує Міньярд і чи зможе відповісти, але за гучною зливою не було нічого чутно, тому брюнет вирішив просто довіритись долі.
—Чому ти прийшов до мене?
—Ти був найближче — почулось через кілька хвилин мовчання. Дей знав, що це брехня. Він знав, що Аарон ходив на могилу до матері, яка похована у Колумбії; він знав, що найближче був дім кузенів; він знав, що зараз він не пустує — там Нікі, два дні тому він писав у групі, що приїхав із Еріком і запрошував всіх. Якби ж блондин був у трохи адекватнішому стані він би пред'явив йому це все і він пред'явить, зранку, коли вони обоє проспляться.
Кевін збився з рахунку скільки вони тут стоять, але зважаючи на те, що його стопи вже німіють від зваленого на них тягара, а очі злипаються і вже навіть холод жовтневої ночі не допомагає — не менше 15 хвилин
#Кеваарони
__
Сьогодні Кевін повернувся з довгого польоту, тиждень тому національна збірна полетіла на матч у Європу, а вернулась команда тільки зараз. Дей, нещодавно звикнувший до тамтешнього часового поясу і тепер був змушений знову підлаштовувати свій біологічний годинник, після літаку хотів просто прийняти душ і завалитись спати, що він впринципі і зробив, але поспати йому, звісно, не дали. Через кілька годин після того як очі Кевіна заплющились, а свідомість поринула у світ фантазій його розбудив стукіт.
Незадоволений він пішов до дверей, по дорозі подивився на настінний годинник, що показував майже другу ночі, від чого роздратованість тільки зросла. Повернувши ключ, який він по звичці завжди залишав у замку, і відчинивши двері перше, що помітив Дей — злива, друге — мокрий і нещасний як безхатнє кошеня Міньярд, спросоння зрозуміти який саме було важко, але склавши усі факти до купи висновок прийшов сам собою
—Аарон? — тільки після цієї фрази блондин підняв червоні очі. Перед Кевіном предстала жалюгідна картина: мокрий до нитки, з червоними, ймовірно від алкоголю, щоками, без куртки, хоча на вулиці далеко не серпень, і босий Аарон — Де твоє взуття? — він не відповів, натомість підняв ліву руку у якій тримав пару кросівок. Погляд брюнета став ще більш здивованим, тому Міньярд все ж таки подав голос
—Натерли
—Куртка? — блондин озирнувся по сторонах, наче шукав свій верхній одяг
—Загубив — Дей тяжко зітхнув і потер очі, він збирався ще щось сказати, але його випередили — Я був на її могилі
Все занурилось у абсолютну тишу, здавалося навіть краплі дощу падали безшумно. Кевін ніколи не був експертом у психологічній підтримці, а посеред ночі тим паче. Йому було складно зрозуміти, що відчуває Міньярд: свою матір він майже не знав, вона померла, коли він був надто маленьким, і на її могилі Дей ніколи не був: ніхто не вважав за потрібне розказувати де похована Кейлі. Він зробив маленький крок уперед, ступивши на коврик біля дверей ззовні, брюнет просто хотів взяти Аарона за руку, щоб завести додому, тому що слів, щоб запросити його усередину не знайшлося, але ще до того як він встиг простягнути свою долонь в нього влетіли на повній, наскільки дозволяла відстань між ними, швидкості ледь не збивши з ніг. Руки Міньярда огорнули талію Дея і змикались десь у нього за спиною, обличчям він уткнувся у Кевінові груди, а своїми ногами він став на чужі.
Нападаючий відчував як його одяг мокне, а білі тапочки замащуються болотом, на хвилину йому захотілось скривитись, відштовхнути, але він швидко зрозумів, що чистота не те, що має його зараз хвилювати.
Дякуючи високому зросту і довгим рукам Кевін зміг дотягнутись до пальта, що висіло на вішалці прямо біля дверей, це звісно був не найтепліший елемент його гардеробу, але найкращий з того, що він міг дістати на данний момент. Дей вкрив плечі Аарона і обійняв однією рукою, притримуючи пальто, щоб не спадало, а другою гладив блондинисте волосся. Мабуть зараз не найкращий час для розмов, але одне питання не давало йому спокою, тож Кевін прислухався: намагався почути чи схлипує Міньярд і чи зможе відповісти, але за гучною зливою не було нічого чутно, тому брюнет вирішив просто довіритись долі.
—Чому ти прийшов до мене?
—Ти був найближче — почулось через кілька хвилин мовчання. Дей знав, що це брехня. Він знав, що Аарон ходив на могилу до матері, яка похована у Колумбії; він знав, що найближче був дім кузенів; він знав, що зараз він не пустує — там Нікі, два дні тому він писав у групі, що приїхав із Еріком і запрошував всіх. Якби ж блондин був у трохи адекватнішому стані він би пред'явив йому це все і він пред'явить, зранку, коли вони обоє проспляться.
Кевін збився з рахунку скільки вони тут стоять, але зважаючи на те, що його стопи вже німіють від зваленого на них тягара, а очі злипаються і вже навіть холод жовтневої ночі не допомагає — не менше 15 хвилин
❤5🕊1
—Гей, ти не хочеш зайти додому?
—М-м — ледь чутно відмовився Аарон
—Та ти знущаєшся, себе не шкода, то хоть мене пожалій — відповіді не було — Алоооо, ти шо заснув? Серйозно? — Кевін зітхнув ще тяжче, помітив кинуті на веранду кросівки, зробив помітку у голові вернутись за ними і підняв Міньярда, щоб віднести у дім, положити на м'який диван і накрити найтеплішим пледом, що є у хаті.
—М-м — ледь чутно відмовився Аарон
—Та ти знущаєшся, себе не шкода, то хоть мене пожалій — відповіді не було — Алоооо, ти шо заснув? Серйозно? — Кевін зітхнув ще тяжче, помітив кинуті на веранду кросівки, зробив помітку у голові вернутись за ними і підняв Міньярда, щоб віднести у дім, положити на м'який диван і накрити найтеплішим пледом, що є у хаті.
❤5🕊1
✨ Хедканончікі ✨
Нікі збирає фігурки від Кіндера. Навіть якщо він не знає фандом по якому вони зроблені він починає скуповувати Кіндери і вже у процесі збору колекції починає шарити.
P.s Коли Нікі почав збирати колекцію Гаррі Поттера, Аарон вкрав у нього фігурку Джині, тому що вона здалася йому схожою на Кейтлін. Така ж доля спіткала Макс з дивних див і Алекс з колекції Майкрафту.
Нікі збирає фігурки від Кіндера. Навіть якщо він не знає фандом по якому вони зроблені він починає скуповувати Кіндери і вже у процесі збору колекції починає шарити.
P.s Коли Нікі почав збирати колекцію Гаррі Поттера, Аарон вкрав у нього фігурку Джині, тому що вона здалася йому схожою на Кейтлін. Така ж доля спіткала Макс з дивних див і Алекс з колекції Майкрафту.
🕊1
Я про вас не забула, у мене просто дуже багато справ (я перечитую свою любиму гейську манхву і залипаю на едіти до днюхи Івана з alien stage), але я обіцяю зробити все можливе, щоб найближчим часом знайти у своєму неймовірно напруженому графіку хвилинку для написання чогось, а поки що довольствуємось хедканончіком