『Світанок』

#Ендріли
__

Перші промені сонця пробивались крізь густий туман, що огорнув місто і, здається, свідомість однієї рудої голови, що стояла на даху. Цієї ночі Ніл не спав, вони з командою святкували перемогу у фінальному матчі цього семестру, який припав на 15 листопада і змусив Лисів влаштувати, як вони кажуть, останню вечірку перед сесією. Тривав третій рік навчання Джостена у Пальметто, тобто другий рік, як йому було ні́чого приховувати, тож він міг собі дозволити безбожно напитись, як це робили інші, що впринципі і сталось цієї ночі. Звісно в порівнянні з Кевіном або Ніккі Ніл був тверезий як Ендрю після лікарняних зимових канікул, але все ж таки випитий алкоголь у крові накладався на недосип і робив розум рудого у сотню разів більш задурманеним. Крізь запаморочення чітко, наче сонце, схід якого спостерігав Ніл, через туман, пробивався тільки один голос. Голос матері, яка з останніх сил вичавлювала з себе наказ повторити всі дані Абрамом їй обіцянки, а за цими словами незмінно слідував тріск запеченої крові на шкіряних сидіннях. Ніс Джостена моментально пробив запах палаючої плоті. Вказівний та середній пальці правої руки самі собою почали тертись один об одного, Нілу терміново потрібна цигарка, тільки її дим міг перебити морський бриз каліфорнійського пляжу вперемішку із запахом машини та тіла, що горіли на піску. Рудий поплескав себе по кишеням пальто, очікувано не знайшовши там нічого окрім телефону, цигарки завжди носив Ендрю, так як Ніл, зазвичай, палив тільки з ним потреби носити свою пачку у нього не було. Джостен дістав мобільний, відкинув кришку та подивився на годину. 6:34, якщо він зараз зайде у кімнату це буде знущанням над чутким сном Міньярда, який неодмінно прокинеться і навряд чи зможе знову заснути, доки Ніл не повернеться. Розчарований нападаючий сперся ліктями на бетонну огорожу і продовжив терти пальці та дивитись за підйомом сонця, глибоко дихаючи у спробах позбутись запаху, що насправді існував тільки у голові Джостена.

Важкі металеві двері, що відділяли приміщення від даху, зі скрипом відчинилися. Ніл не повернувся, він знав хто це. Ендрю підійшов і сперся на ту ж саму бетонну огорожу. Міньярд помітив нервовий рух пальців та глибоке дихання Джостена, ще коли тільки вийшов на дах і знайшов поглядом нападаючого, тому у одній його руці вже була цигарка, а у іншій запальничка. Блондин кілька разів чиркнув нею і підніс сигарету до створеного вогника. Один раз глибоко затягнувшись він заховав запальничку у кишеню та простягнув цигарку Нілу, який відразу припав до неї. Джостен із полегшенням видихнув клубок сіруватого диму.

—Знаєш, якщо так подумати я порушив усі обіцянки, які давав їй
—Їх давав не ти, тоді перед собою вона бачила Натаніеля, а ти Ніл
—Абрама — поправив Джостен — вона ніколи не бачила в мені його, вона бачила Абрама — Ендрю залишив це зауваження без уваги, просто простягнув руку, вимагаючи повернути цигарку, що і зробив Ніл — Сподіваюсь розповіді про те, що мертві все бачать — брехня, вона б на мені живого місця не залишила, якби дізналась, що я тут наробив
—Але ти вижив — затягнувшись Ендрю знову вклав папіросу у пальці Джостена
—Та, вона напевно була би щаслива, що хоча б хтось один з нас вибрався з цього

Ще кілька хвилин вони стояли мовчки, передаваючи цигарку з рук у руки і спостерігаючи як сонце підіймається. Коли воно повністю вийшло з-за далеких будинків, Ендрю повернув голову до Ніла
—Так чи ні — Джостен підняв очі і зустрівся поглядом з Міньярдом
—Так — Губи голкіпера були теплішими, тому що на вулиці він тільки 10 хвилин, а рудий тут вже приблизно годину. Коли рука Ендрю потягнулась до Нілової шиї, щоб накрити сонну артерію та відчути його пульс, здійнявся сильний вітер, який наче намагався відштовхнути руку Міньярда, але йому це не завадило. Коли кисню стало не вистачати вони відсторонились один від одного, але вітер вщух тільки коли блондин прибрав долонь з чужої шиї

—Схоже я не подобаюсь твоїй матері — саркастично підмітив Ендрю, від чого на губах Ніла заграла легка посмішка — Пішли в кімнату — не дочекавшись відповіді Міньярд розвернувся і пішов до дверей. Джостен кинув останній погляд на небо, де голубі тони майже повністю замінили собою помаранчеві, і прошепотів «Мама, він не нашкодить мені, я обіцяю» і пішов за Ендрю, який вже майже зайшов у приміщення. Мабуть це буде єдина обіцянка матері, яку він все ж таки стримає, Ніл вірить у це.

Вау, навіть не через місяць, ну я вас прям балую

Усі почали робити новорічні пости, тому я вирішила, що для вас, моєї агромної фан-бази з 26-ти людей, теж треба написати щось подібне. Підсумків року не буде, тому що у мене вони починаються і закінчуються на тому, що я і мій акаунт вижили. Я щиро вдячна усім хто слідкував і продовжує слідкувати за моєю творчістю, постараюсь писати частіше, але не можу нічого обіцяти. Бажаю усім і собі у прийдешньому році такого успіху у сфері виживання. Зустрінемось у 2026

Як можна було помітити я не дуже вмію писати вітання, але маємо те що маємо

З Новим роком!

『Снігопад』

#Кевжани
__

Глибокий зимовий вечір. Вже давним давно стемніло, а сніг встиг замести усі сліди, залишивши на стежках ідеально Рівне біле полотно. На вулицях вже годин зо дві немає нікого — людей відлякує холод, тому усі ховаються під пледами у теплих квартирах. Майже всі. Вдалині парку, там де навіть ліхтарі не встановлені, стежками крокували двоє юнаків: один з витатуюваною трійкою на вилиці, яскраво червоною шапкою на голові, шарфом, в тон до головного убору, який закривав половину обличчя, і у куртці майже до коліна, йшов та бубнів щось під ніс, який ховав у теплу тканину на шиї, очевидно, нарікав, що його витягли з хати у таку погоду, а другий, з тату ферзя на тому ж місці, що і у іншого, схоже, вирішивши загартовуватись цього року, йшов поряд у одній короткій куртці й лише усміхався на усі прокльони з правого боку від нього.

Вони зробили ще кілька десятків кроків вглиб парку і, нарешті, їх зустріли перші ліхтарі та лавочки, засипані снігом, між ними. Жан замовчав, але продовжував іти та дивитись собі під ноги, зариваючись обличчям глибше у шарф. Моро щиро не розумів, як Кевін може одягатись настільки легко у таку погоду і впринципі виходити з хати. Звісно, француз завжди підозрював, що у Дея немає мізків, але ж це не означає, що варто заморожувати голову, а якщо там все ж таки є якісь пару звивин, які, ймовірно, остаточно перестануть працювати через такі нестерпні температурні умови. Заглиблений у свої думки Жан зрозумів, що Кевін зупинився тільки коли залишив його на пару метрів позаду.
—Ти чого став? — Моро розвернувся обличчям до зеленоокого — Невже твій організм все ж таки відмовив через переохо...— француз так і не договорив свою фразу, Дей показував пальцем кудись вверх, простеживши за його поглядом захисник втратив дар мови і єдине на що він спроможний це зачаровано видихнути.

Це був сніг. Не те щоб Жан ніколи його не бачив та і поки вони йшли сюди він продовжував падати, просто до цього Моро ніколи не задумувався над тим, що звичайні опади можуть бути такими чаруючими. У «Гнізді» не доводилось надто часто бувати на вулиці і, тим паче, розглядати пейзажі. Там ніхто не думав про погоду, про зміну пори року, про красу, Круки впринципі не надто схвалюють мислительні процеси десь за межами поля, але він більше не серед них. Наскільки би це важко не було усвідомлювати він більше не Крук, він більше ніколи не повернеться туди, тепер його ніхто не буде гнати у пекло, він може стояти тут і дивитись на те як сніжинки кружляють у повітрі поміж світла від ліхтаря, обліпленого бурульками, доки ніс не посиніє. Жан дістав руки з кишень і виставив їх долонями до верху, він хотів відчути цей момент, те як від тепла його шкіри сніг буде танути, щойно приземлиться, але на заваді стали рукавиці. Моро почав стягувати спочатку праву, яку відразу дбайливо забрати з рук, щоб вона не заважала позбутись лівої, яка теж опинилась у чужих руках. Він повторив спробу і цього разу сніжинки почали падати прямо на його руки і танути, залишаючи після себе приємне поколювання.
—C'est très joli* — Сказав Жан, дивлячись на ліхтар, на фоні якого сніг був особливо помітним
—Oui, très joli** — Відповів Кевін, не відводячи погляду від чужої посмішки.

Ще кілька хвилин вони мовчали, не було потреби щось говорити, здавалося слова можуть зруйнувати цей казковий момент, але Дей все ж таки наважився перервати тишу
—Літом я повезу тебе до водоспаду, а потім на море
—Для чого? — Моро перевів погляд на свого співрозмовника, але посмішка не спала з його обличчя
—Щоб ми обоє змогли побачити красу
____
* — Це дуже гарно
** — Так, дуже гарно

Вчора у Gemini був психологічний хорор, зато я зробила картинку максимально наближену до тої, яку я уявляла

Треба вас якось развлєкать, а то я чот з тими відключеннями остаточно облінилась

『Баскетбольний м'яч』

#Кеваарон
__

Аарон чекає, спершись на стіну навпроти дверей на спортивний майданчик, на свого брата близнюка. Йому досі не зрозуміло як Ендрю занесло у баскетбол. Взагалі він здогадується що, а точніше, хто привів його до університетської команди, але намагатись розібратись, що відбувається у голові його близнюка було чимось на кшталт самогубства, тому він не надто багато про це думав. Тренування Лисів, баскетбольної команди університету Пальметто, під час навчального року відбувались по понеділках, середах і п'ятницях у окремій будівлі спроектованій під тренування та ігри, не далеко від головного корпусу, приблизно хвилин 5 пішки. Молодший Міньярд після пар йшов саме сюди, тому що почекати на брата з машиною пів години тут було легше ніж самому добиратись у сусіднє місто, де вони жили.

Аарон міг би сісти на трибуни, але йому не хотілося слухати чужі крики і стукіт м'яча об підлогу і впринципі світитись перед командою брата. Він змінив опорну ногу з правої на ліву і продовжив щось клацати у телефоні, спираючись на стіну. Від переписки з однокурсником його відірвав удар м'яча об стіну у сантиметрі від його голови, такий сильний, що здавалось зараз посиплеться штукатурка. Аарон інстинктивно примружився, закрив лице руками і повернувся в протилежний удару бік, але нападник, упіймавши м'яч на відскоці, відразу жбурнув його у іншу сторону і знову не пожалкував сили. Це могло би тривати вічність, але у блондина все ж таки здали нерви і він, під час одного з ударів, перехопив м'яч і нарешті подивився хто на нього напав. Це був Кевін Дей — капітан команди, найкращий нападаючий і по сумісництву причина чому Аарону так не хотілося з'являтись перед командою.

—Якого чорта ти робиш? — намагаючись пропалити у співбесіднику дірку поглядом сказав Міньярд на що брюнет не відповів, а просто притягнув його до себе за талію — Ідіот, а якщо хтось побачить? — блондин почав озиратись по сторонах, не випускаючи з рук м'яч, який тепер був єдиним, що розділяло їх тіла
—Це будуть проблеми того, хто побачить
—Ага, і заодно мої, тому що та людина може все неправильно зрозуміти, розпатякати усім і твої фанатки прийдуть мені патли виривати — Кевін нахилився ближче, що змусило Аарона прогнутись у спині, щоб зберегти більш менш безпечну відстань
—А що тут можна не правильно зрозуміти?
—Дійсно! Капітан баскетбольної команди зажимається з кимось — Дей знову спробував скоротити відстань між ними, але і Міньярд і м'яч не дали цього зробити — по коридорах, що ж тут можна не так зрозуміти?
—Те що я капітан не означає, що у мене не може бути особистого життя
—Тобі по голові прилетіло чи це вроджене? Люди можуть подумати, що ми зустрічаємось
—Та ти що? — Кевін нахилився ще більше — А ми хіба не зустрічаємось?
—Клінічний ідіот — тяжко видихнув Аарон — ні, те що ти понапридумував у своїй башці — він постував кулаком правої руки десь по чорній маківці — це лише твої фантазії і твої проблеми і перестань це робити, я тобі не черлідерка, яку можна хоть у цифру 8 скрутити — Міньярд очевидно натякав на те, що Дей вже змусив його прогнутись по відчуттям майже на 90°
—Не розумію про що ти говориш — усміхнувся Кевін, але все ж таки трохи випрямився, потягнувши за собою блондина, якого досі тримав за талію — Знаєш, на твоєму місці я би попрацював над гнучкістю витривалістю, тому що коли ми почнемо зустрічатись, вони тобі ой як знадобляться
—Якщо — поправив його Міньярд
—Коли — наполягав Дей, Аарон хотів ще щось сказати, але почув кроки за дверима у кінці коридору. Один вмілий рух і от у руках Кевіна вже баскетбольний м'яч, який до цього розділяв їх, а не блондин, що вже встиг опинитись біля тих самих дверей і зустріти за ними брата.

Я знайшла арт, який підходить під продовження цієї замальовки, може це знак?)