Кому цікаво, приблизно таке плаття було на Ендрю, тільки з вирізом і пір'ям на нижньому краю

Боже, треба вам щось писати, у мене ваше ідей нема

『Хованки』

#Кеваарон
__

Гра у хованки була у самому розпалі. Як так вийшло, що Лиси грали у таку дитячу забавку? Ну вони пили, багато пили, а потім комусь з них прийшла така ідея у голову, і зараз вони вже на 3 партії. Тепер шукачем був Нікі. Площею гри був весь поверх на якому жила команда, крім чужих або пустих кімнат, але, на щастя для Аарона, про комору зі швабрами, тряпками і всім іншим у правилах сказано не було. Як у нього опинився ключ від неї блондин вже не пам'ятав, але це і не було важливо. Головне — всі знають, що це приміщення завжди закрите на замок і наврядчи комусь прийде в голову перевіряти чи це так цього разу. Коли Нікі почав рахувати до 100, так як площа була великою, вони вирішили виділяти стільки часу для пошуку схованки, Аарон не зірвався як усі. Він розслаблено вийшов у коридор, озирнувся чи нікого іще тут немає і, переконавшись у цьому, попрямував до комори. Відкривши її своїм ключем, блондин сів на підлогу, тому що не розраховував, що його швидко знайдуть. Звісно місця там не багато, але йому одному з його зростом було далеко не тісно.

Аарон відкинув голову на стіну та закрив очі, на дворі вже давно стояла темна ніч, а святкуючі перемогу Лиси ніяк не розходились по ліжках, тому він хотів хоча б пів годинки поспати серед тряпок і швабр, але вже через декілька секунд очі змусило відкрити світло з коридору. В те, що його могли так швидко знайти Міньярд не вірив, по його розрахунках ще навіть час даний на пошук схованки не вийшов
—Сунься — вуха розпізнали людину перед ним швидше ніж очі встигли сконцентруватись на обличчі. Це був Кевін.
—Ідіот, іди шукай собі інше місце, тут вже зайнято — Дей хотів посперечатися, але почувся дзвінкий голос Нікі, що сповіщав про початок пошуків, тому брюнет просто заліз у комору, яка була очевидно не розрахована на них двох, з горем пополам вмостився на підлозі навпроти Аарона, під його тихі прокльони, переплівши їхні ноги разом і, нарешті, закрив двері. Приміщення поринуло у повну темряву, єдиним джерелом світла була маленька щілина між дверцятами, яка ділила комору рівно на дві половини.

—Перестань так на мене дивитись, я фізично відчуваю твій погляд — прошепотів Кевін
—Якщо щось не подобається ти можеш вийти з моєї комори — Аарон наголосив передостаннє слово, наче вона була його приватною власністю — і піти шукати інше, не зайняте місце
—Перестань поводитись як дитина
—Кевін, ми буквально граємо у хованки
—Але нам все ще за двадцять
—Ой іди нахуй, і взагалі чого це
—Замовчи — Дей, почувши кроки на коридорі, перервав Міньярда, якого це не надто турбувало, можливо через випитий алкоголь він впринципі не чув, що відбувається на коридорі, а можливо вважав, що поставити Кевіна на місце важливіше ніж перемогти у якійсь дитячій грі
—А ти мене не затикай, якщо ти думаєш, що — Договорити знову не вдалось. Тепер полоска світла, що ділила комору, освітлювала вухо Дея, а його губи накрили Міньярдові. Рука Аарона, якою він до цього жестикулював зависла у повітрі, а потім він перемістив її на щоку Кевіна, відповідаючи на поцілунок.

За кілька секунд кроки стихли, швидше за все Нікі зайшов до якоїсь кімнати, а Кевін відсунувся від блондина, але не далеко, лише на пару сантиметрів
—Скільки разів я казав тобі не затикати мене таким способом
—Але ж ти продовжуєш відповідати мені
—Ідіот — цього разу Аарон подався у перед, відновивши поцілунок. Його рука знову лягла на праву щоку Дея, великим пальцем він гладив тату ферзя. Очі обох були закриті, а самі вони надто сконцентровані на чомусь іншому, щоб почути як кроки Хемміка стали зовсім близькими, а за секунду двері комори відчинилися, з гуркотом вдарившись об стіну
—Зна...йшов — голос Нікі, з переможно-гучного перетворився на здивований, а потім, коли Кевін і Аарон вже відлетіли одне від одного, як одно полярні магніти, але ще не встигли нічого сказати, він розсміявся, кинув тихе «Не заважаю» та з таким же ж гуркотом закрив двері

—Це ти у всьому винен — сказав Міньярд — я не буду провідувати тебе у травматології, коли Ендрю про все дізнається
—Ти надто жорсткий
Дей знову перетнув межу, встановлену смугою світла, і потягнувся до губ навпроти.

Треба для вас щось писати, може скло з Кевжанами бахнути, як вам ідейка?

Майже пів другої ночі, вважаю саме час для замальовки

『Він вже знає?』

#Кевжан
__

Жан іде коридором. Не важливо, що це за коридор. Не важливо, як він у ньому опинився. Не важливо, з ким він сюди прийшов і де вони зараз. Важливою є тільки перешкода на його шляху.

Коридор був вузьким і довгим, Моро навіть здавалося, що з кожним кроком стіни все більше й більше тиснуть на нього. Молочний колір навколо зводив з розуму і додавав відчуття тісності ще більше. Ні з одного боку не було ні вікон, ні дверей, ні навіть стиків між шпалерами — ідеально голі стіни. Але з часом погляд зачепився за фігуру, яка вибивалась з загальної однотипності. Це був Кевін, зустріти його у цьому коридорі відчувалось як побачити фуру, яка несеться прямо на тебе на дорозі з одностороннім рухом. Жану закортіло розвернутись і не піти — побігти назад, але він стояв, наче приріс до землі, впринципі як і чоловік навпроти. Ще кілька хвилин обоє дивились одне на одного. Зелені очі блукали по всьому тілу француза, у той час як Моро зафіксував погляд трохи вище очей, десь на лобі Кевіна, щоб не зустрітись поглядами.

Кайдани, що прикували його до підлоги, відпустили Жана тільки після того як Дей зробив перший крок на зустріч. Тепер обоє дивились прямо перед собою, роблячи вигляд, що іншого у цьому коридорі навіть немає, але вже через кілька метрів вони зіштовхнулись плечима. Ні один ні другий не поступився, вони навіть не ворохнулись, стояли як персонажі гри, які не можуть іти через перешкоду на шляху.
—Він вже знає? — французькі слова прозвучали прямо на Жанове вухо, яке, через близькість, вловило не лише мову, але й дихання Кевіна, не зважаючи на те, що той навіть не повертався до нього обличчям
—Знає що?
—Що тобі подобається, звідки у тебе всі ці шрами, про що ти не любиш говорити, де тебе краще торкатись, м, він вже знає?
—А тобі то яке діло?
—Не можна питанням на питання — Моро майже фізично відчув, як Кевін повернувся і його погляд на своєму лиці.
—Не можна лізти у чуже життя — Жан теж повернув голову і зустрівся з очима, яких, здається, боявся ще більше ніж очей Моріями
—Йому легко вдається поставити тебе на коліна?
—Перестань
—Як ти міг?
—Як я міг що? — Жан зривається на крик і розвертається усім тілом до Дея, відступаючи по максимуму до стіни — Увести твого ненаглядного Джеремі? Чи може як я міг спробувати стати щасливим у команді в яку ти ж мене і запихнув? — погляд Кевіна залишався спокійним, холодним, майже трагічним — Або як я міг не лити сльози днями і ночами по великому Кевіну Дею? Моя тобі порада — Моро опустив голос. Тепер його слова звучали більш погрозливо — спустись з небес на землю, доки життя само не розмазало твоє лице по холодному цементу.

Жан розвернувся і зробив крок далі по злощасному коридору, залишивши Кевіна, який дивився через плече навіть не на француза, а кудись йому під ноги, одного. Але далеко ступити не вдалось, Дей знову подав голос і це змусило Моро зупинитись.
—Як ти міг стати щасливим без мене? — слова бути зовсім тихими, якби Жан не зупинився стукіт взуття точно заглушив би їх. Простоявши так ще декілька секунд Жан не знайшов у собі ні сили, ні бажання відповідати, тому просто продовжив іти вперед. Він залишив позаду минуле, пару нервових клітин і Кевіна, але чи чекає на нього щось далі, у кінці коридору? Чи зможе він вибратись з нього? Чи не доведеться повертатися і знову хапатись за погляд зелених очей, як за останню надію? Чи не залишив він там і свою душу з серцем?

『Світанок』

#Ендріли
__

Перші промені сонця пробивались крізь густий туман, що огорнув місто і, здається, свідомість однієї рудої голови, що стояла на даху. Цієї ночі Ніл не спав, вони з командою святкували перемогу у фінальному матчі цього семестру, який припав на 15 листопада і змусив Лисів влаштувати, як вони кажуть, останню вечірку перед сесією. Тривав третій рік навчання Джостена у Пальметто, тобто другий рік, як йому було ні́чого приховувати, тож він міг собі дозволити безбожно напитись, як це робили інші, що впринципі і сталось цієї ночі. Звісно в порівнянні з Кевіном або Ніккі Ніл був тверезий як Ендрю після лікарняних зимових канікул, але все ж таки випитий алкоголь у крові накладався на недосип і робив розум рудого у сотню разів більш задурманеним. Крізь запаморочення чітко, наче сонце, схід якого спостерігав Ніл, через туман, пробивався тільки один голос. Голос матері, яка з останніх сил вичавлювала з себе наказ повторити всі дані Абрамом їй обіцянки, а за цими словами незмінно слідував тріск запеченої крові на шкіряних сидіннях. Ніс Джостена моментально пробив запах палаючої плоті. Вказівний та середній пальці правої руки самі собою почали тертись один об одного, Нілу терміново потрібна цигарка, тільки її дим міг перебити морський бриз каліфорнійського пляжу вперемішку із запахом машини та тіла, що горіли на піску. Рудий поплескав себе по кишеням пальто, очікувано не знайшовши там нічого окрім телефону, цигарки завжди носив Ендрю, так як Ніл, зазвичай, палив тільки з ним потреби носити свою пачку у нього не було. Джостен дістав мобільний, відкинув кришку та подивився на годину. 6:34, якщо він зараз зайде у кімнату це буде знущанням над чутким сном Міньярда, який неодмінно прокинеться і навряд чи зможе знову заснути, доки Ніл не повернеться. Розчарований нападаючий сперся ліктями на бетонну огорожу і продовжив терти пальці та дивитись за підйомом сонця, глибоко дихаючи у спробах позбутись запаху, що насправді існував тільки у голові Джостена.

Важкі металеві двері, що відділяли приміщення від даху, зі скрипом відчинилися. Ніл не повернувся, він знав хто це. Ендрю підійшов і сперся на ту ж саму бетонну огорожу. Міньярд помітив нервовий рух пальців та глибоке дихання Джостена, ще коли тільки вийшов на дах і знайшов поглядом нападаючого, тому у одній його руці вже була цигарка, а у іншій запальничка. Блондин кілька разів чиркнув нею і підніс сигарету до створеного вогника. Один раз глибоко затягнувшись він заховав запальничку у кишеню та простягнув цигарку Нілу, який відразу припав до неї. Джостен із полегшенням видихнув клубок сіруватого диму.

—Знаєш, якщо так подумати я порушив усі обіцянки, які давав їй
—Їх давав не ти, тоді перед собою вона бачила Натаніеля, а ти Ніл
—Абрама — поправив Джостен — вона ніколи не бачила в мені його, вона бачила Абрама — Ендрю залишив це зауваження без уваги, просто простягнув руку, вимагаючи повернути цигарку, що і зробив Ніл — Сподіваюсь розповіді про те, що мертві все бачать — брехня, вона б на мені живого місця не залишила, якби дізналась, що я тут наробив
—Але ти вижив — затягнувшись Ендрю знову вклав папіросу у пальці Джостена
—Та, вона напевно була би щаслива, що хоча б хтось один з нас вибрався з цього

Ще кілька хвилин вони стояли мовчки, передаваючи цигарку з рук у руки і спостерігаючи як сонце підіймається. Коли воно повністю вийшло з-за далеких будинків, Ендрю повернув голову до Ніла
—Так чи ні — Джостен підняв очі і зустрівся поглядом з Міньярдом
—Так — Губи голкіпера були теплішими, тому що на вулиці він тільки 10 хвилин, а рудий тут вже приблизно годину. Коли рука Ендрю потягнулась до Нілової шиї, щоб накрити сонну артерію та відчути його пульс, здійнявся сильний вітер, який наче намагався відштовхнути руку Міньярда, але йому це не завадило. Коли кисню стало не вистачати вони відсторонились один від одного, але вітер вщух тільки коли блондин прибрав долонь з чужої шиї

—Схоже я не подобаюсь твоїй матері — саркастично підмітив Ендрю, від чого на губах Ніла заграла легка посмішка — Пішли в кімнату — не дочекавшись відповіді Міньярд розвернувся і пішов до дверей. Джостен кинув останній погляд на небо, де голубі тони майже повністю замінили собою помаранчеві, і прошепотів «Мама, він не нашкодить мені, я обіцяю» і пішов за Ендрю, який вже майже зайшов у приміщення. Мабуть це буде єдина обіцянка матері, яку він все ж таки стримає, Ніл вірить у це.

Вау, навіть не через місяць, ну я вас прям балую

Усі почали робити новорічні пости, тому я вирішила, що для вас, моєї агромної фан-бази з 26-ти людей, теж треба написати щось подібне. Підсумків року не буде, тому що у мене вони починаються і закінчуються на тому, що я і мій акаунт вижили. Я щиро вдячна усім хто слідкував і продовжує слідкувати за моєю творчістю, постараюсь писати частіше, але не можу нічого обіцяти. Бажаю усім і собі у прийдешньому році такого успіху у сфері виживання. Зустрінемось у 2026

Як можна було помітити я не дуже вмію писати вітання, але маємо те що маємо