『Лавка запасних』
#Кеваарон
__
Команда сиділа у залі із диванами та м'якими кріслами, на яких і розмістились Лиси, та обговорювала стратегію гри, яка відбудеться через два тижні. Ну обговорювали це голосно сказано, це було більше схоже на монолог від Кевіна, з періодичними коментарями від Ніла, ніж на дискусію.
—А потім ми випустимо Мета, а Аарон піде на лавку запасних — Дей, не помічаючи, що більша половина команди вже клює носом, показав пальцем на позицію, куди має вийти Бойд, на схемі поля для гри, яка лежала на столі посеред кімнати.
—Як неочікувано, я знову на лавці запасних — закотив очі молодший Міньярд
—Аарон, ти будеш на полі у першому таймі, другий ти не потягнеш, ти під кінець тренувань більше труп нагадуєш, які два тайми на матчі? — все ще не відриваючи очей від схеми сказав Дей
—А я і не про гру говорю
—Що ти маєш на увазі? Скажи нормально
Кевін нарешті підняв погляд, пробігся ним по усім членам команди, які помітно оживились від назріваючого конфлікту. Пара зелених очей зупинилась на Аароні, що сидів закинувши ногу на ногу, одна із рук спокійно лежала на коліні, а іншою він хрустів пальцями, його голова була повернута кудись вбік, але це не завадило відчути на собі чужий погляд і від цього випрямити, і так наче струна натягнуту, спину ще більше. Блондин так і не промовив ні слова, чим викликав у Дея роздратоване зітхання.
—Так і будеш мовчати, чи все ж таки повідаєш світу, що ти вже собі понапридумував?
—Понапридумував? — Аарон різко повернув голову та поставив руки на диван по обидві сторони від себе — Звісно, я завжди придумую, як ти у нас такий нещасний взагалі терпиш це все? — Міньярд не кричав, але через його інтонацію усім присутнім у кімнаті здавалося, що вони чують цей крик
—Я цим питанням вже три роки задаюсь, схуялі ти ореш? Шо вже не так?
—Навіть не знаю, може те що ти щоночі кудись пропадаєш або те що ти вічно ходиш незрозуміло де, незрозуміло з ким і не відповідаєш на дзвінки, але це таке, напевно справжня причина полягає у тому, що я знову просто так істерю, я ж завжди так роблю, та? — Кевін закотив очі і глибоко вдихнув
—Уночі я ходжу на тренування, а вдень у мене пари
—Ти мене за ідіота маєш? Думаєш у мене твого розкладу немає? І відколи це ти на тренування один ганяєш? Джостен і Ендрю нікуди не ходять по ночах вже 2 тижні
—Аарон, до корту перейтись 5 хвилин, ключі у мене є, ти думаєш я без них дійти не можу?
—Та що ти там один робиш? Чи там не один? І чи взагалі ти там? Може до якоїсь дівки щоночі — договорити у Аарона не вийшло. Кевін, вже досить роздратований цією ситуацією, підірвався з місця схопив дорозі до дверей у коридор за руку Міньярда, який через це вдарився бедром об дерев'яний каркас дивану, а завдяки позі у якій сидів, він не встиг зловити рівновагу і майже волочився за Деєм, шпортаючись на кожному кроці. Двері з гучним грохотом зачинились, але вони були надто тонкими, щоб відгородити команду, яка залишилась у залі, від Аарона і Кевіна, суперечка яких тільки набирала обертів.
—Може вони після цієї сварки нарешті розійдуться? Це все слухати вже просто неможливо — з втомою у голосі сказав Мет, на фоні продовжували лунати крики у яких при бажанні можна було б розібрати слова, але Лиси давно усвідомили, що намагатись зрозуміти цих двох, коли вони разом собі ж дорожче.
—Вони? — почувся здивований голос Нікі, який вказував пальцем на двері у той самий коридор — Та я швидше повірю, що Ніл навчиться вчасно затикати свій писок, наскільки би для нас це дико не виглядало для них це ідеальний і єдиний варіант у якому вони можуть бути щасливі та і ці всі сварки ніколи не доходять до чогось серйозного, кожен з них забуває про все що було десь через годинку, так що не бачити тобі драми з їхнім розривом
Мет хотів щось додати, але двері знову відкрились. Першим зайшов Аарон, а за ним і Кевін, який до цього притримував двері для блондина, наступна година пройшла так ніби нічого і не сталось, Дей продовжував зосереджено пояснювати тактику гри тільки тепер періодично кидаючи погляди на Міньярда.
#Кеваарон
__
Команда сиділа у залі із диванами та м'якими кріслами, на яких і розмістились Лиси, та обговорювала стратегію гри, яка відбудеться через два тижні. Ну обговорювали це голосно сказано, це було більше схоже на монолог від Кевіна, з періодичними коментарями від Ніла, ніж на дискусію.
—А потім ми випустимо Мета, а Аарон піде на лавку запасних — Дей, не помічаючи, що більша половина команди вже клює носом, показав пальцем на позицію, куди має вийти Бойд, на схемі поля для гри, яка лежала на столі посеред кімнати.
—Як неочікувано, я знову на лавці запасних — закотив очі молодший Міньярд
—Аарон, ти будеш на полі у першому таймі, другий ти не потягнеш, ти під кінець тренувань більше труп нагадуєш, які два тайми на матчі? — все ще не відриваючи очей від схеми сказав Дей
—А я і не про гру говорю
—Що ти маєш на увазі? Скажи нормально
Кевін нарешті підняв погляд, пробігся ним по усім членам команди, які помітно оживились від назріваючого конфлікту. Пара зелених очей зупинилась на Аароні, що сидів закинувши ногу на ногу, одна із рук спокійно лежала на коліні, а іншою він хрустів пальцями, його голова була повернута кудись вбік, але це не завадило відчути на собі чужий погляд і від цього випрямити, і так наче струна натягнуту, спину ще більше. Блондин так і не промовив ні слова, чим викликав у Дея роздратоване зітхання.
—Так і будеш мовчати, чи все ж таки повідаєш світу, що ти вже собі понапридумував?
—Понапридумував? — Аарон різко повернув голову та поставив руки на диван по обидві сторони від себе — Звісно, я завжди придумую, як ти у нас такий нещасний взагалі терпиш це все? — Міньярд не кричав, але через його інтонацію усім присутнім у кімнаті здавалося, що вони чують цей крик
—Я цим питанням вже три роки задаюсь, схуялі ти ореш? Шо вже не так?
—Навіть не знаю, може те що ти щоночі кудись пропадаєш або те що ти вічно ходиш незрозуміло де, незрозуміло з ким і не відповідаєш на дзвінки, але це таке, напевно справжня причина полягає у тому, що я знову просто так істерю, я ж завжди так роблю, та? — Кевін закотив очі і глибоко вдихнув
—Уночі я ходжу на тренування, а вдень у мене пари
—Ти мене за ідіота маєш? Думаєш у мене твого розкладу немає? І відколи це ти на тренування один ганяєш? Джостен і Ендрю нікуди не ходять по ночах вже 2 тижні
—Аарон, до корту перейтись 5 хвилин, ключі у мене є, ти думаєш я без них дійти не можу?
—Та що ти там один робиш? Чи там не один? І чи взагалі ти там? Може до якоїсь дівки щоночі — договорити у Аарона не вийшло. Кевін, вже досить роздратований цією ситуацією, підірвався з місця схопив дорозі до дверей у коридор за руку Міньярда, який через це вдарився бедром об дерев'яний каркас дивану, а завдяки позі у якій сидів, він не встиг зловити рівновагу і майже волочився за Деєм, шпортаючись на кожному кроці. Двері з гучним грохотом зачинились, але вони були надто тонкими, щоб відгородити команду, яка залишилась у залі, від Аарона і Кевіна, суперечка яких тільки набирала обертів.
—Може вони після цієї сварки нарешті розійдуться? Це все слухати вже просто неможливо — з втомою у голосі сказав Мет, на фоні продовжували лунати крики у яких при бажанні можна було б розібрати слова, але Лиси давно усвідомили, що намагатись зрозуміти цих двох, коли вони разом собі ж дорожче.
—Вони? — почувся здивований голос Нікі, який вказував пальцем на двері у той самий коридор — Та я швидше повірю, що Ніл навчиться вчасно затикати свій писок, наскільки би для нас це дико не виглядало для них це ідеальний і єдиний варіант у якому вони можуть бути щасливі та і ці всі сварки ніколи не доходять до чогось серйозного, кожен з них забуває про все що було десь через годинку, так що не бачити тобі драми з їхнім розривом
Мет хотів щось додати, але двері знову відкрились. Першим зайшов Аарон, а за ним і Кевін, який до цього притримував двері для блондина, наступна година пройшла так ніби нічого і не сталось, Дей продовжував зосереджено пояснювати тактику гри тільки тепер періодично кидаючи погляди на Міньярда.
💘2🕊1
Все що варто знати про них після цієї сварки — це те що вже наступного вечора Кевін шукав по гуртожитку мазь від синяків для бедра Аарона, яким той вдарився об диван.
❤4🍓2💘1
『Важливе Безглуздя』
#Ендріли
__
Дві фігури виднілися на даху. Блондин сидів на бетонній огорожі, звісивши одну із ніг, а іншу притиснувши до грудей, його права рука була зайнята цигаркою, а лікоть лівої лежав на коліні піднятої на тверду поверхню ноги. Біля нього, на відстані приблизно півметра, стояв рудий, пошрамований, голубоокий хлопець, який лише сперся спиною на ту ж саму бетонну огорожу і повернув голову на палячого цигарку...друга? Товариша? Ворога? Коханця? Їхні стосунки вже давно вийшли кудись за межі звичних термінів, які може легко зрозуміти будь-яка людина. Вони двоє не підлягали жодним макетам стосунків, які можуть розказати на парах з психології, усі їхні почуття цілковито належали іншому: від ненависті до кохання, а потім і до байдужості — все дочиста було створено заради іншого.
—Знаєш, мені хочеться, щоб ти ненавидів мене до кінця і більше нікого, тільки мене одного — Ніл був практично впевнений, що якби Аарон почув цю фразу, він би зробив вираз обличчя на якому відображається ще не бачений світом відсоток огиди, та зараз його точно повинно хвилювати не це, а наприклад копія того ж Аарона, але, як вважав сам Джостен, у сотню разів гарніше, яка повернула голову і сконцентрувала погляд горіхових очей на голубих
—Безглуздя
—Якщо так подумати все наше життя складається з безглуздь, просто деякі ми вважаємо важливими — Ніл повернувся і вперся тепер вже тулубом об бетон і склав на ньому руки, так і не відірвавши погляд від Ендрю, який вже повернувся назад до заходу сонця — Ти теж безглуздя і мені хотілося би, щоб ти був для мене важливим безглуздям — Джостен формулював речення акуратно, обдумуючи кожне слово. Він ніколи не посмів би назвати його своїм, надто багато обмежень, ніхто з них не посміє накидувати на іншого поводок, вони не перейдуть цієї межі. Ніколи.
—Ненавиджу — надто легко, як для такої серйозної заяви, сказав Ендрю
—Я знаю
—Так чи ні?
—Так — Міньярд легким, наче відрепетируваним рухом зіскочив з огорожі, підійшов до Ніла і, взявши того за підборіддя, затяг у поцілунок, який дарував більше свободи ніж будь-який політ з даху.
—Ти абсолютно безглуздий, ти і є безглуздя — відсторонившись, на межі чутності, промовив Ендрю
—Але ти всерівно залишаєшся поряд із таким безглуздям як я — Цей коментар блондин залишив без відповіді, загасивши цигарку об бетон, він розвернувся і повернувся у приміщення, залишаючи Ніла одного дивитись на помаранчевий захід сонця і згадувати матір, яка горіла таким же ж помаранчевим полум'ям і всі накази якої Джостен порушив за менше ніж півроку.
#Ендріли
__
Дві фігури виднілися на даху. Блондин сидів на бетонній огорожі, звісивши одну із ніг, а іншу притиснувши до грудей, його права рука була зайнята цигаркою, а лікоть лівої лежав на коліні піднятої на тверду поверхню ноги. Біля нього, на відстані приблизно півметра, стояв рудий, пошрамований, голубоокий хлопець, який лише сперся спиною на ту ж саму бетонну огорожу і повернув голову на палячого цигарку...друга? Товариша? Ворога? Коханця? Їхні стосунки вже давно вийшли кудись за межі звичних термінів, які може легко зрозуміти будь-яка людина. Вони двоє не підлягали жодним макетам стосунків, які можуть розказати на парах з психології, усі їхні почуття цілковито належали іншому: від ненависті до кохання, а потім і до байдужості — все дочиста було створено заради іншого.
—Знаєш, мені хочеться, щоб ти ненавидів мене до кінця і більше нікого, тільки мене одного — Ніл був практично впевнений, що якби Аарон почув цю фразу, він би зробив вираз обличчя на якому відображається ще не бачений світом відсоток огиди, та зараз його точно повинно хвилювати не це, а наприклад копія того ж Аарона, але, як вважав сам Джостен, у сотню разів гарніше, яка повернула голову і сконцентрувала погляд горіхових очей на голубих
—Безглуздя
—Якщо так подумати все наше життя складається з безглуздь, просто деякі ми вважаємо важливими — Ніл повернувся і вперся тепер вже тулубом об бетон і склав на ньому руки, так і не відірвавши погляд від Ендрю, який вже повернувся назад до заходу сонця — Ти теж безглуздя і мені хотілося би, щоб ти був для мене важливим безглуздям — Джостен формулював речення акуратно, обдумуючи кожне слово. Він ніколи не посмів би назвати його своїм, надто багато обмежень, ніхто з них не посміє накидувати на іншого поводок, вони не перейдуть цієї межі. Ніколи.
—Ненавиджу — надто легко, як для такої серйозної заяви, сказав Ендрю
—Я знаю
—Так чи ні?
—Так — Міньярд легким, наче відрепетируваним рухом зіскочив з огорожі, підійшов до Ніла і, взявши того за підборіддя, затяг у поцілунок, який дарував більше свободи ніж будь-який політ з даху.
—Ти абсолютно безглуздий, ти і є безглуздя — відсторонившись, на межі чутності, промовив Ендрю
—Але ти всерівно залишаєшся поряд із таким безглуздям як я — Цей коментар блондин залишив без відповіді, загасивши цигарку об бетон, він розвернувся і повернувся у приміщення, залишаючи Ніла одного дивитись на помаранчевий захід сонця і згадувати матір, яка горіла таким же ж помаранчевим полум'ям і всі накази якої Джостен порушив за менше ніж півроку.
🕊1💘1
✨ Хедканончікі ✨
Коли Ендрю і Ніл почали спати на одному ліжку обоє хотіли спати біля стінки (стінка знаходиться з ліва від ліжка, це важливо), і їхня суперечка виглядала приблизно так
Ніл: Добре, давай тоді спати зліва по черзі, тиждень — ти, тиждень — я
Ендрю: Ти хочеш піти на ліво? Ти хочеш знову покинути мене, як тоді після матчу?
Ніл:....як це взагалі пов'язано?
P.s у висновку біля стінки був Ендрю
Коли Ендрю і Ніл почали спати на одному ліжку обоє хотіли спати біля стінки (стінка знаходиться з ліва від ліжка, це важливо), і їхня суперечка виглядала приблизно так
Ніл: Добре, давай тоді спати зліва по черзі, тиждень — ти, тиждень — я
Ендрю: Ти хочеш піти на ліво? Ти хочеш знову покинути мене, як тоді після матчу?
Ніл:....як це взагалі пов'язано?
P.s у висновку біля стінки був Ендрю
❤🔥5🕊1💘1
『Кулон』
#Джержани
__
Нічне небо, на якому розсипались зорі, було незвично чистим для цієї пори. Жан дивився на повний місяць, слухав і відчував як дує вітер — це все його заспокоювало і розслабляло. Сьогодні Моро довелося прийняти, на його думку, надто багато дзвінків, побачити надто багато постів від фанатів, про існування яких він дізнався нещодавно, і провести надто багато часу у оточені Троянців. Він щиро не розумів чому цей один день у році всі вважають таким особливим. Жан знав, що у нього сьогодні, дев'ятого листопада, день народження, йому про це люб'язно нагадали Кет, Лайла і звісно куди ж без Джеремі, розбудивши його зранку піснею «Happy Birthday» з тортом в руках, який їм потім довелось їсти самим, тому що від однієї думки про кількість калорій там Моро вивертало, і свічками на ньому, а після цього почався якийсь армагеддон. Телефон розривався, майже кожна людина з якою він контактував за останні півроку вважала своїм обов'язком написати привітання Жану, якого, по-перше, не пустили на тренування, по-друге завалювали коробками у подарункових обгортках та пакетами, він не намагався розібратись, що знаходиться всередині, просто коротко дякував та відносив у свою кімнату як тільки з'являлась можливість. Ще одне питання, яким задавався француз — для чого було запрошувати усю команду? Десь глибоко у душі Моро було приємно від усвідомлення, що це все зробили заради нього, але втома, незвичність та відчуття, що він цього не заслужив перекривали усі позитивні емоції, закопуючи їх все глибше і глибше.
—Чого ти тут сидиш один? Холодно ж — Джеремі вийшов на задній двір будинку, закривши за собою двері і підійшов до Жана, який сидів на, трохи вологій через пізню годину, траві
—Мені не холодно
—Тому у тебе зуби стукають, та? — Моро не знайшов відповіді, тому просто кинув на Нокса погляд у якому читалось «Не лізь» — Розпакувати подарунки не хочеш? — Джеремі, очевидно вже звиклий до характеру француза, проігнорував цей погляд
—Ні, я хочу посидіти тут один і ти мені заважаєш
—Вибачте ваша високосте, але у цього холопа є ще один подарунок, який треба віддати — Джеремі порився у кишені і дістав з неї невеличку коробочку і передав її Жану — Я знаю, колись ти запам'ятаєш свою дату народження і зможеш радіти цьому дню як усі інші, а поки що можеш тримати це як нагадування
Моро потягнув за один кінець бантика, розв'язавши його, і підняв кришку. Десь над його плечем з'явився ліхтарик від телефону, який світив у середину коробочки, яка була у руках француза. Там лежав круглий кулон, на якому з правого боку була половина сірого ока, а з лівого карого
—Я хотів взяти у формі серця, але подумав, що ти мені голову відкрутиш
—Так от що це були за спроби «непомітно» сунути мені камеру в очі — повністю проігнорувавши фразу Джеремі сказав Моро
Його пальці торкнулись кулона, він акуратно потягнув його на себе, витягуючи ланцюжок, який був у спеціальній подушці, коли йому це вдалось Жан відклав коробку і перевернув кулон. З іншого боку було вигравірувано «Jean Moro 09.11» слів підібрати не вдалось, француз подумав, що скупого «дякую», яке він кидав усім іншим на їхні подарунки, буде мало для цього, але що ще можна сказати він не знав. Єдине, що прийшло в голову Моро це одягнути ланцюжок з кулоном на шию
—Пішли у дім, холодно — тихо сказав Жан підіймаючись і Джеремі, з посмішкою від вуха до вуха, послідував за ним
Колись він запам'ятає свою дату народження, але це не означає, що цей подарунок більше не знадобиться або що він перестане його носити.
#Джержани
__
Нічне небо, на якому розсипались зорі, було незвично чистим для цієї пори. Жан дивився на повний місяць, слухав і відчував як дує вітер — це все його заспокоювало і розслабляло. Сьогодні Моро довелося прийняти, на його думку, надто багато дзвінків, побачити надто багато постів від фанатів, про існування яких він дізнався нещодавно, і провести надто багато часу у оточені Троянців. Він щиро не розумів чому цей один день у році всі вважають таким особливим. Жан знав, що у нього сьогодні, дев'ятого листопада, день народження, йому про це люб'язно нагадали Кет, Лайла і звісно куди ж без Джеремі, розбудивши його зранку піснею «Happy Birthday» з тортом в руках, який їм потім довелось їсти самим, тому що від однієї думки про кількість калорій там Моро вивертало, і свічками на ньому, а після цього почався якийсь армагеддон. Телефон розривався, майже кожна людина з якою він контактував за останні півроку вважала своїм обов'язком написати привітання Жану, якого, по-перше, не пустили на тренування, по-друге завалювали коробками у подарункових обгортках та пакетами, він не намагався розібратись, що знаходиться всередині, просто коротко дякував та відносив у свою кімнату як тільки з'являлась можливість. Ще одне питання, яким задавався француз — для чого було запрошувати усю команду? Десь глибоко у душі Моро було приємно від усвідомлення, що це все зробили заради нього, але втома, незвичність та відчуття, що він цього не заслужив перекривали усі позитивні емоції, закопуючи їх все глибше і глибше.
—Чого ти тут сидиш один? Холодно ж — Джеремі вийшов на задній двір будинку, закривши за собою двері і підійшов до Жана, який сидів на, трохи вологій через пізню годину, траві
—Мені не холодно
—Тому у тебе зуби стукають, та? — Моро не знайшов відповіді, тому просто кинув на Нокса погляд у якому читалось «Не лізь» — Розпакувати подарунки не хочеш? — Джеремі, очевидно вже звиклий до характеру француза, проігнорував цей погляд
—Ні, я хочу посидіти тут один і ти мені заважаєш
—Вибачте ваша високосте, але у цього холопа є ще один подарунок, який треба віддати — Джеремі порився у кишені і дістав з неї невеличку коробочку і передав її Жану — Я знаю, колись ти запам'ятаєш свою дату народження і зможеш радіти цьому дню як усі інші, а поки що можеш тримати це як нагадування
Моро потягнув за один кінець бантика, розв'язавши його, і підняв кришку. Десь над його плечем з'явився ліхтарик від телефону, який світив у середину коробочки, яка була у руках француза. Там лежав круглий кулон, на якому з правого боку була половина сірого ока, а з лівого карого
—Я хотів взяти у формі серця, але подумав, що ти мені голову відкрутиш
—Так от що це були за спроби «непомітно» сунути мені камеру в очі — повністю проігнорувавши фразу Джеремі сказав Моро
Його пальці торкнулись кулона, він акуратно потягнув його на себе, витягуючи ланцюжок, який був у спеціальній подушці, коли йому це вдалось Жан відклав коробку і перевернув кулон. З іншого боку було вигравірувано «Jean Moro 09.11» слів підібрати не вдалось, француз подумав, що скупого «дякую», яке він кидав усім іншим на їхні подарунки, буде мало для цього, але що ще можна сказати він не знав. Єдине, що прийшло в голову Моро це одягнути ланцюжок з кулоном на шию
—Пішли у дім, холодно — тихо сказав Жан підіймаючись і Джеремі, з посмішкою від вуха до вуха, послідував за ним
Колись він запам'ятає свою дату народження, але це не означає, що цей подарунок більше не знадобиться або що він перестане його носити.
❤2🕊1
『Смерті не існує』
#Ендріли
__
Ендрю сидить на лікарняній койці, він знає, що йому залишилось не довше місяця у кращому випадку, у гіршому все закінчиться за кілька днів. Хвороба серця була непідкупна, її вже ніколи не вдасться переконати відступити, надто пізно, тому зараз блондин проводив свою чергову безсонну, від усвідомлення, що може не проснутись, ніч. У нього досі лишалось багато питань, особливо про себе ж: чому його хворе серце так болісно стискається при думці про кінець? Кого не хочеться покидати до пекучих сліз, що навертаються на очі? Чи зробив він достатньо за своє життя? Чи буде хтось приходити на його могилу? Звук удару по вікну перебив потік думок.Ендрю переконаний, що зараз, о другій ночі, у вікно його палати стукає не смерть, а щось страшніше.
—Провалюй — сказав Міньярд, підійшовши до вікна і відкривши його на провітрювання. Відразу після промовленої фрази він збирався закрити його, але «неочікуваний» гість використав свою ж праву руку для зупинки цієї дії, лівою тримаючись за підвіконник
—Гей, чого так категорично? Я взагалі-то карапкався на твій другий поверх по майже гладкій стіні, тобі мене взагалі не шкода?
—Ні, провалюй
—Знаєш, я починаю відчувати як мої руки зіслизують, хочеш, щоб я став твоїм сусідом по палаті?
—Я твою руду бошку бачити на постійній основі не готовий
—Тоді може пустиш мене поки я не впав?
Ендрю так нічого і не відповів, але все ж таки відкрив вікно повністю і відійшов у бік, щоб Ніл, зробивши кілька махінацій зі своїм тілом, зміг залізти у кімнату. Цей нічний прихід через вікно став їхньою щоденною рутиною відтоді, як Міньярда госпіталізували і медсестри почали виганяти рудого після 19:00 зі словами «Час відвідування завершено». Досі лишалось загадкою як Джостен залізав сюди, але це точно не те питання на яке Ендрю обов'язково хоче дізнатися відповідь перед cмepтю. Коли Ніл почав струшувати з себе пил від стіни, блондин закрив вікно, сів назад на свою койку, повернувшись обличчям до стіни, у яку впиралась його голова, коли він безуспішно намагався поспати, та підтягнув ноги до грудей так, що підборіддя практично впиралось у коліна. Ніл покинув спроби очистити одяг і почав розглядати Ендрю.
Зараз його і без того завжди бліда шкіра виглядала практично прозорою, Джостену хотілося б вірити, що це не через хворобу серця, а через місячне сяйво, яке лягало на всю фігуру блондина, від голови до зігнутих ніг, надаючи йому ще більшої віддаленості від цього світу, наче його уже немає серед живих, а те що бачить Ніл лише неупокоєна душа. Волосся теж наче потухло, тепер воно не нагадувало пшеничне поле вперемішку з променями сонця, зараз воно було більше схоже на одну з футболок рудого, яка колись була біла, але з часом втратила свій колір, це була перша річ, яку Міньярд змусив викинути Джостена після переїзду у їхню спільну квартиру. Весь Ендрю наче висох, але лишався прекрасним, єдине що, на думку Ніла, псувало його вигляд, це лікарняна форма, ця голубо-зелена піжама йому зовсім не личила, і хто тільки вирішив, що останні свої дні люди мають доживати у такому одязі?
—Чого вилупився?
—Та от думаю про колір, який підібрали для пацієнтів, просто жах — Джостен підійшов до койки Міньярда, зняв кросівки, на яких теж були сліди від білої стіни, і сів спина до спини з Ендрю, але він залишив простір між ними, він би не посмів торкнутись його без дозволу
—Для чого це все? Для чого ти ходиш сюди щодня і щоночі? Я скоро помру і ти це знаєш
—Не помреш — було сказано так впевнено, що можна було би повірити, що це правда, але ні — ти ж знаєш, я не звик прив'язуватись до чогось, а до чогось швидкоплинного тим більше — спина Ендрю розслабилась і хребці, які були дуже помітні на неприродно худому тілі, зустрілись з накачаними м'язами навпроти
—Переконуєш мене, що смерті немає?
—Для нас її не буде, думаєш я би почав це все не знаючи, що ми будемо ненавидіти одне одного вічність?
—«Це» знищить якщо не хвороба то старість
—Старості теж не буде, ми будемо вічно молоді, у пальтах, на даху, з цигаркою на двох
—Хочеш затягти мене у часову петлю?
—Можливо
#Ендріли
__
Ендрю сидить на лікарняній койці, він знає, що йому залишилось не довше місяця у кращому випадку, у гіршому все закінчиться за кілька днів. Хвороба серця була непідкупна, її вже ніколи не вдасться переконати відступити, надто пізно, тому зараз блондин проводив свою чергову безсонну, від усвідомлення, що може не проснутись, ніч. У нього досі лишалось багато питань, особливо про себе ж: чому його хворе серце так болісно стискається при думці про кінець? Кого не хочеться покидати до пекучих сліз, що навертаються на очі? Чи зробив він достатньо за своє життя? Чи буде хтось приходити на його могилу? Звук удару по вікну перебив потік думок.Ендрю переконаний, що зараз, о другій ночі, у вікно його палати стукає не смерть, а щось страшніше.
—Провалюй — сказав Міньярд, підійшовши до вікна і відкривши його на провітрювання. Відразу після промовленої фрази він збирався закрити його, але «неочікуваний» гість використав свою ж праву руку для зупинки цієї дії, лівою тримаючись за підвіконник
—Гей, чого так категорично? Я взагалі-то карапкався на твій другий поверх по майже гладкій стіні, тобі мене взагалі не шкода?
—Ні, провалюй
—Знаєш, я починаю відчувати як мої руки зіслизують, хочеш, щоб я став твоїм сусідом по палаті?
—Я твою руду бошку бачити на постійній основі не готовий
—Тоді може пустиш мене поки я не впав?
Ендрю так нічого і не відповів, але все ж таки відкрив вікно повністю і відійшов у бік, щоб Ніл, зробивши кілька махінацій зі своїм тілом, зміг залізти у кімнату. Цей нічний прихід через вікно став їхньою щоденною рутиною відтоді, як Міньярда госпіталізували і медсестри почали виганяти рудого після 19:00 зі словами «Час відвідування завершено». Досі лишалось загадкою як Джостен залізав сюди, але це точно не те питання на яке Ендрю обов'язково хоче дізнатися відповідь перед cмepтю. Коли Ніл почав струшувати з себе пил від стіни, блондин закрив вікно, сів назад на свою койку, повернувшись обличчям до стіни, у яку впиралась його голова, коли він безуспішно намагався поспати, та підтягнув ноги до грудей так, що підборіддя практично впиралось у коліна. Ніл покинув спроби очистити одяг і почав розглядати Ендрю.
Зараз його і без того завжди бліда шкіра виглядала практично прозорою, Джостену хотілося б вірити, що це не через хворобу серця, а через місячне сяйво, яке лягало на всю фігуру блондина, від голови до зігнутих ніг, надаючи йому ще більшої віддаленості від цього світу, наче його уже немає серед живих, а те що бачить Ніл лише неупокоєна душа. Волосся теж наче потухло, тепер воно не нагадувало пшеничне поле вперемішку з променями сонця, зараз воно було більше схоже на одну з футболок рудого, яка колись була біла, але з часом втратила свій колір, це була перша річ, яку Міньярд змусив викинути Джостена після переїзду у їхню спільну квартиру. Весь Ендрю наче висох, але лишався прекрасним, єдине що, на думку Ніла, псувало його вигляд, це лікарняна форма, ця голубо-зелена піжама йому зовсім не личила, і хто тільки вирішив, що останні свої дні люди мають доживати у такому одязі?
—Чого вилупився?
—Та от думаю про колір, який підібрали для пацієнтів, просто жах — Джостен підійшов до койки Міньярда, зняв кросівки, на яких теж були сліди від білої стіни, і сів спина до спини з Ендрю, але він залишив простір між ними, він би не посмів торкнутись його без дозволу
—Для чого це все? Для чого ти ходиш сюди щодня і щоночі? Я скоро помру і ти це знаєш
—Не помреш — було сказано так впевнено, що можна було би повірити, що це правда, але ні — ти ж знаєш, я не звик прив'язуватись до чогось, а до чогось швидкоплинного тим більше — спина Ендрю розслабилась і хребці, які були дуже помітні на неприродно худому тілі, зустрілись з накачаними м'язами навпроти
—Переконуєш мене, що смерті немає?
—Для нас її не буде, думаєш я би почав це все не знаючи, що ми будемо ненавидіти одне одного вічність?
—«Це» знищить якщо не хвороба то старість
—Старості теж не буде, ми будемо вічно молоді, у пальтах, на даху, з цигаркою на двох
—Хочеш затягти мене у часову петлю?
—Можливо
🎉2🕊1
Ендрю відкинув голову на Нілове плече. Більше вони не сказали ні слова, занурившись у тишу ночі, яку освітлювало сяйво повного місяця. Сьогодні Міньярд вперше за все перебування у лікарні добре поспав. Вперше і востаннє.
🕊2😍1
Чи може людина з такою стадією хвороби серця бути не прикута до безмежної кількості медичних приладів? Ні
Чи буду я викладати відео не раз у квартал? Можливо
Чи подобається мені вбивати персонажів? Беззаперечно
Чи буду я викладати відео не раз у квартал? Можливо
Чи подобається мені вбивати персонажів? Беззаперечно
❤1🍾1
✨ Хедканончікі ✨
Аарон вступив на медичний через свою маму, яка, у моменти приливу ніжності після побоїв, обіймала його, гладила по волоссю і приговорювала «Ти у мене такий розумненький, вот виростеш, станеш лікарем і будеш мамі лікарство таскати». Аарон асоціював роботу лікарем як спосіб отримати любов від мами, тому навіть після її смерті не зміг відмовитись від кар'єри медика
Аарон вступив на медичний через свою маму, яка, у моменти приливу ніжності після побоїв, обіймала його, гладила по волоссю і приговорювала «Ти у мене такий розумненький, вот виростеш, станеш лікарем і будеш мамі лікарство таскати». Аарон асоціював роботу лікарем як спосіб отримати любов від мами, тому навіть після її смерті не зміг відмовитись від кар'єри медика
🕊5🍓2
『Andrew in drag』
#Ендріли
__
Однокурсники приволокли Ніла у бар. Як? Чесно кажучи, він сам не до кінця зрозумів. Вони спочатку усі пили за початок навчального року, багато пили, дуже багато пили, але потім комусь прийшла фатальна ідея переміститись з невеличкого кафе біля їхнього корпусу, у якому постійно відбувались подібні «культурні» заходи студентів, у місце де вибір випивки буде побільше. Тоді хтось з їхньої компанії і згадав про «Сутінки». Цей заклад приваблював багатьох, не лише своїми коктейлями, але й головною фішкою — сценою по центру танцполу, на якій періодично, десь 2-3 рази за ніч, відбувались виступи. Гарні обтягуючі сукні, на яких зазвичай був виріз майже до середини бедра, але це виглядало досить доречно і, у порівнянні з концертними костюмами в інших подібних барах, дуже навіть стримано, пісні спрямовані більше на розвагу клієнтів аніж на зваблення їх і ніяких подвійних сенсів. Якби не образи виступаючих це можна було б сміливо показувати на шкільних концертах.
Однокурсники, з якими приїхав сюди Ніл, вже достатньо п'яні, після перших коктейлів один за другим пішли танцювати перед сценою, сам Джостен сидів за баром, що був не далеко від танцполу, і поглядом слідкував за усіма товаришами, щоб когось з них не винесли звідси у коврі. Після закінчення чергової пісні, в слова якої Ніл не сильно вслухувався, з колонок не залунав наступний набір бітів, ну як мінімум Абрам так описав би кожну композицію, що лунала тут. Натомість яскраве світло спрямувалося на сцену, і вже через кілька секунд з-за штор, які закривали закулісся від очей публіки, показалась голова з начесаним, довгим, блондинистим волоссям. Після зачіски показався тулуб і права рука у темно-червоній, практично бордовій, атласній рукавиці до ліктя, яка легко, майже ліниво, перебирала пальцями у знак привітання з глядачами, які у відповідь на це загуділи усім натовпом. І ось, нарешті, вона показалась повністю, сукня була такого ж кольору та матеріалу, що і рукавиці, а виріз, як зазвичай, сягав половини бедра. Нижній край плаття був оздоблений чорним пір'ям, а від верхнього, по обох боках, йшло дві широкі лямки, які переходили не за спину, а на шию, де перетворювались на горловину.
Жінка вражала наповал або... не жінка? Можливо для п'яних в дрова людей у барі це було непомітно, але природня спостережливість Ніла не дозволяла залишити без уваги широкі плечі, які не надто нагадували жіночі, навіть якщо припустити, що вона все життя займається плаванням, достатньо накачані руки та ноги, що виглядали з-під вирізу, волосся, яке очевидно було перукою і голос, було відчуття ніби його видавлюють, щоб він звучав більш м'яко і жіночно. Поодинці усе це можна було би прийняти за особливості будови тіла, але у сукупності приводило до одного висновку: на сцені не жінка. Звісно, ніяких доказів у Джостена не було, та і навіть якби були він не те щоб міг їх десь застосувати, але йому кортіло дізнатися більше. Чому він це робить? Чи часто так виступає? Це його хоббі чи щось на кшталт того? Як він виглядає без жіночого образу і чому Нілу ніяк не вдається відвести погляд від фігури у червоній сукні? Це все для нього було головоломкою, яку він обов'язково повинен був розв'язати. За своїми роздумами Джостен не помітив як музика припинилась, а перука вже сховалась за шторою. Ймовірно він більше ніколи не зустріне його і не дізнається відповіді на свої питання, але сьогоднішній вечір точно залишиться у його пам'яті надовго.
*За кулісами*
—Роланд, та щоб я ще раз з тобою сперечався хто з клієнтів швидше нап'ється — кричав Ендрю на бармена, який стояв з упаковкою ватних дисків і подавав їх Міньярду, що змивав макіяж після свого виступу.
—А що не так? Як на мене з тебе вийшла прекрасна drag queen* — зі сторони Роланда почувся сміх, який більше нагадував знущання, тому наступний брудний ватний диск полетів у його обличчя.
#Ендріли
__
Однокурсники приволокли Ніла у бар. Як? Чесно кажучи, він сам не до кінця зрозумів. Вони спочатку усі пили за початок навчального року, багато пили, дуже багато пили, але потім комусь прийшла фатальна ідея переміститись з невеличкого кафе біля їхнього корпусу, у якому постійно відбувались подібні «культурні» заходи студентів, у місце де вибір випивки буде побільше. Тоді хтось з їхньої компанії і згадав про «Сутінки». Цей заклад приваблював багатьох, не лише своїми коктейлями, але й головною фішкою — сценою по центру танцполу, на якій періодично, десь 2-3 рази за ніч, відбувались виступи. Гарні обтягуючі сукні, на яких зазвичай був виріз майже до середини бедра, але це виглядало досить доречно і, у порівнянні з концертними костюмами в інших подібних барах, дуже навіть стримано, пісні спрямовані більше на розвагу клієнтів аніж на зваблення їх і ніяких подвійних сенсів. Якби не образи виступаючих це можна було б сміливо показувати на шкільних концертах.
Однокурсники, з якими приїхав сюди Ніл, вже достатньо п'яні, після перших коктейлів один за другим пішли танцювати перед сценою, сам Джостен сидів за баром, що був не далеко від танцполу, і поглядом слідкував за усіма товаришами, щоб когось з них не винесли звідси у коврі. Після закінчення чергової пісні, в слова якої Ніл не сильно вслухувався, з колонок не залунав наступний набір бітів, ну як мінімум Абрам так описав би кожну композицію, що лунала тут. Натомість яскраве світло спрямувалося на сцену, і вже через кілька секунд з-за штор, які закривали закулісся від очей публіки, показалась голова з начесаним, довгим, блондинистим волоссям. Після зачіски показався тулуб і права рука у темно-червоній, практично бордовій, атласній рукавиці до ліктя, яка легко, майже ліниво, перебирала пальцями у знак привітання з глядачами, які у відповідь на це загуділи усім натовпом. І ось, нарешті, вона показалась повністю, сукня була такого ж кольору та матеріалу, що і рукавиці, а виріз, як зазвичай, сягав половини бедра. Нижній край плаття був оздоблений чорним пір'ям, а від верхнього, по обох боках, йшло дві широкі лямки, які переходили не за спину, а на шию, де перетворювались на горловину.
Жінка вражала наповал або... не жінка? Можливо для п'яних в дрова людей у барі це було непомітно, але природня спостережливість Ніла не дозволяла залишити без уваги широкі плечі, які не надто нагадували жіночі, навіть якщо припустити, що вона все життя займається плаванням, достатньо накачані руки та ноги, що виглядали з-під вирізу, волосся, яке очевидно було перукою і голос, було відчуття ніби його видавлюють, щоб він звучав більш м'яко і жіночно. Поодинці усе це можна було би прийняти за особливості будови тіла, але у сукупності приводило до одного висновку: на сцені не жінка. Звісно, ніяких доказів у Джостена не було, та і навіть якби були він не те щоб міг їх десь застосувати, але йому кортіло дізнатися більше. Чому він це робить? Чи часто так виступає? Це його хоббі чи щось на кшталт того? Як він виглядає без жіночого образу і чому Нілу ніяк не вдається відвести погляд від фігури у червоній сукні? Це все для нього було головоломкою, яку він обов'язково повинен був розв'язати. За своїми роздумами Джостен не помітив як музика припинилась, а перука вже сховалась за шторою. Ймовірно він більше ніколи не зустріне його і не дізнається відповіді на свої питання, але сьогоднішній вечір точно залишиться у його пам'яті надовго.
*За кулісами*
—Роланд, та щоб я ще раз з тобою сперечався хто з клієнтів швидше нап'ється — кричав Ендрю на бармена, який стояв з упаковкою ватних дисків і подавав їх Міньярду, що змивав макіяж після свого виступу.
—А що не так? Як на мене з тебе вийшла прекрасна drag queen* — зі сторони Роланда почувся сміх, який більше нагадував знущання, тому наступний брудний ватний диск полетів у його обличчя.
🕊2
—Що не так? Та на мене пів бару дивилось як на повію, а отой рудий за баром взагалі ледь не слюні на мене пускав.
—Ну може так тобі і хлопця знайдемо, і взагалі бар знаходився достатньо далеко, та і інших людей там багато було, а тобі так запам'ятався рудий, що сподоба — договорити Роланду не вдалось, тому що черговий диск прилетів прямо у його рот
—Де моя форма?
—На — бармен протягнув вішак, на якому висіла уніформа охоронця — Наша зірка вечора — його губи знову розтяглись у глузливій посмішці, за що він отримав удар під ребра і, кашляючи, нарешті вийшов з гримерки.
*У залі*
О 4 ранку більшість однокурсників Ніла вже не те що стояти, а два слова до купи зв'язати не могли, тому ті хто були ще у більш менш адекватному стані вирішили викликати таксі і розвозити усіх по хатах. Джостен, як найбільш тверезий, взяв на себе двох товаришів, руку одного закинувши на праве плече, а другого на ліве. У зв'язку з тим, що інші йшли по двоє, на відміну від Ніла, який взяв на себе подвійну ношу, рудий йшов останнім, намагаючись не загубити по дорозі когось з колег. Вже біля виходу він звернув увагу на охоронця. Низький зріст, накачані руки та ноги, широкі плечі, можливо висновки робить алкоголь у Нілі, але промовчати він не зміг
—Гарне плаття було — погляд опустився на бейджик охоронця — Ендрю — додав Джостен знову дивлячись у карі очі. Він продовжив йти і вже майже пожалкував, подумавши, що все ж таки переплутав його і чоловіка на сцені, але раптом, серед гучних бітів, він почув за спиною
—Йобаний Роланд
Схоже Нілу все ж таки не здалось. Схоже тепер йому доведеться навідуватись у цей бар частіше. Схоже йому прийдеться дізнатись кого тут звати Роланд, щоб залишити щедрі чайові наступного разу.
—Ну може так тобі і хлопця знайдемо, і взагалі бар знаходився достатньо далеко, та і інших людей там багато було, а тобі так запам'ятався рудий, що сподоба — договорити Роланду не вдалось, тому що черговий диск прилетів прямо у його рот
—Де моя форма?
—На — бармен протягнув вішак, на якому висіла уніформа охоронця — Наша зірка вечора — його губи знову розтяглись у глузливій посмішці, за що він отримав удар під ребра і, кашляючи, нарешті вийшов з гримерки.
*У залі*
О 4 ранку більшість однокурсників Ніла вже не те що стояти, а два слова до купи зв'язати не могли, тому ті хто були ще у більш менш адекватному стані вирішили викликати таксі і розвозити усіх по хатах. Джостен, як найбільш тверезий, взяв на себе двох товаришів, руку одного закинувши на праве плече, а другого на ліве. У зв'язку з тим, що інші йшли по двоє, на відміну від Ніла, який взяв на себе подвійну ношу, рудий йшов останнім, намагаючись не загубити по дорозі когось з колег. Вже біля виходу він звернув увагу на охоронця. Низький зріст, накачані руки та ноги, широкі плечі, можливо висновки робить алкоголь у Нілі, але промовчати він не зміг
—Гарне плаття було — погляд опустився на бейджик охоронця — Ендрю — додав Джостен знову дивлячись у карі очі. Він продовжив йти і вже майже пожалкував, подумавши, що все ж таки переплутав його і чоловіка на сцені, але раптом, серед гучних бітів, він почув за спиною
—Йобаний Роланд
Схоже Нілу все ж таки не здалось. Схоже тепер йому доведеться навідуватись у цей бар частіше. Схоже йому прийдеться дізнатись кого тут звати Роланд, щоб залишити щедрі чайові наступного разу.
❤1🕊1
Drag queen* — людина, зазвичай чоловік, яка одягається у одяг протилежної статі (drag) і часто поводиться згідно до стереотипів про стать у яку перетворюється, гіперболізуючи деякі аспекти поведінки та зовнішності для створення комедійного ефекту
❤1