Олександр командир взводу БПЛА. У війську з 2017 року, починав солдатом. Вважає що найшвидше навчаються на пілотів ті хто грає в Плейстешн. Разом зі своєю командою ефективно нищить ворога та навчає новоприбулих. Вважає що не треба боятись іти на війну, адже тут звикаєш до всього та просто робиш свою роботу. Головне мати бажання, а побратими допоможуть та всьому навчать.

Богдан починав у війську солдатом з такелажника в артилерії, за освітою журналіст. Зрештою його помітили та запропонували пройти офіцерські курси і перейти в інший підрозділ. Однак потім вийшли непорозуміння із командиром, і Богдан вирішив піти у СЗЧ. Командування пішло йому на зустріч та інший підрозділ запропонував йому посаду, тож він зміг повернутись у свою бригаду та вже рік продовжує службу на новому місці.

Роман Шумей — водій МВГ і доброволець, який став мисливцем на “шахеди”.

У 2023-му він сам прийшов до ТЦК та СП. Без бойового досвіду, без військової освіти — але з великим бажанням захищати свою країну.

Він не шукав виправдань. Лишив звичне життя, роботу, родину — щоб бути там, де справді потрібен.

Сьогодні Роман — водій мобільної вогневої групи. На рахунку його групи — десятки бойових виїздів і понад 10 збитих ворожих дронів-камікадзе.

Удень і вночі він на посту. Захищає не лише українське небо, а й свою родину — дружину Аню, сина Ярослава та доньку Аліну.

Його кредо просте й чітке: “Кожен чоловік повинен захищати країну на своїй ділянці фронту.”

Такі як Роман — основа нашої оборони. Не герої з кіно. А справжні — з життя.

Дякуємо, воїне. Тримаємо стрій!!!

24 роки служби в медичних підрозділах ЗСУ, бойовий шлях від батальйону до армійського корпусу.
Служба Сергія Сваржинського у Збройних Силах України розпочалася ще у 2001 році з посади начальника медичної служби окремого батальйону. У 2017-му він долучився до операції Об’єднаних сил у складі 24-ї окремої механізованої бригади. Повномасштабне вторгнення 2022 року зустрів у лавах 14-ї бригади, а згодом отримав призначення до 42-ї механізованої бригади. На даний момент він служить на посаді старшого офіцера медичного відділу 15 армійського корпусу.
Окрім порятунку життів поранених воїнів, Сергій також займався перепідготовкою цивільних медиків — навчав їх працювати в умовах бойових дій, з вогнепальними пораненнями та мінно-вибуховими травмами. Одним із найскладніших викликів, за його словами, є евакуація поранених під обстрілами, особливо під час атак FPV-дронів.
“Найважче, — зізнається медик, — це усвідомлювати, що десь лежить важкопоранений боєць, а ворог не дає змоги його евакуювати. Завдання медика — зробити все можливе, аби стабілізувати бійця і врятувати йому життя та здоров’я”.
Об’їжджаючи стабілізаційні пункти бригади, Сергій, як головний медик, завжди цікавився потребами колег — чого бракує, яка допомога необхідна, що треба змінити.
На його думку, кожен має усвідомлювати: на війні можуть убити. Тому необхідно не ховатися, а вчитись виживати. І лише добре відпрацьовані навички можуть урятувати життя.
Сергій — щасливий чоловік, батько двох синів — 15 і 25 років, які з нетерпінням чекають на нього вдома. І разом із дружиною моляться за його безпеку й перемогу.
Тримаємо стрій!
Слава Україні!
Слава ЗСУ!